Рішення від 12 жовтня 2026 р. у справі №947/10875/23 — Київський районний суд м. Одеси

____________________________________________________________________________________________________________________

справа № 947/10875/23

провадження № 2/947/259/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.10.2026 року м. Одеса

Київський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді Літвінова І.А.,

за участю секретаря суду Победрі О.С.,

розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні у залі суду у місті Одесі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Кадор» про поділ майна, яке є об`єктом права спільної сумісної власності колишнього подружжя,

ВСТАНОВИВ:

27 березня 2023 року ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Смирнова Андрія Ігоровича звернулася до Київського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна, яке є об`єктом права спільної сумісної власності колишнього подружжя. Позовна заява надійшла до суду 04 квітня 2023 року (вх. №17433/23).

Після залучення до участі у справі співвідповідача та усунення недоліків, визначених ухвалою суду від 06 листопада 2024 року, позивач ОСОБА_1 у позовній заяві від 09 грудня 2024 року до ОСОБА_2 та Товариства з обмеженою відповідальністю «Кадор» (далі – ТОВ «Кадор»), просить суд визнати за нею в порядку поділу майна подружжя право на 2/3 частини майнових прав на об`єкт нерухомого майна: квартиру, що придбана згідно з договором № 2-17-3/57, укладеним 31 липня 2020 року між ОСОБА_2 та ТОВ «Кадор», а також стягнути з відповідачів судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що 17 листопада 2013 року між нею (дошлюбне прізвище – ОСОБА_3 ) та відповідачем ОСОБА_2 було укладено шлюб, від якого сторони мають двох дітей: сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та доньку ОСОБА_5 . Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 21 листопада 2022 року у справі № 947/20664/22 шлюб між сторонами розірвано.

За час шлюбу, 31 липня 2020 року, ОСОБА_2 уклав із ТОВ «Кадор» договір купівлі-продажу майнових прав на об`єкт нерухомого майна № 2-17-3/57, предметом якого є майнові права на двокімнатну квартиру (будівельний номер 2-17-3) у багатоповерховому житловому комплексі «П`ятдесят сьома Жемчужина» у с. Лиманка, ж/м «Дружний». Оскільки майнові права набуті в період шлюбу за рахунок спільних коштів подружжя, вони, на думку позивача ОСОБА_1 , є об`єктом права спільної сумісної власності та підлягають поділу, з урахуванням правової природи майнових прав на об`єкт будівництва як майна, щодо якого можливе встановлення суб`єктивних майнових прав.

Обґрунтовуючи вимогу про відступ від засади рівності часток, позивач ОСОБА_1 зазначила, що разом із нею проживають двоє малолітніх дітей сторін, на утримання яких відповідач на підставі судового наказу Київського районного суду м. Одеси від 08 грудня 2022 року у справі № 947/27412/22 сплачує аліменти у розмірі 1/3 частини всіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Основний тягар утримання, виховання та догляду за дітьми покладено на неї, а розмір аліментів є недостатнім для забезпечення належного рівня життя дітей, що, за доводами позивача ОСОБА_1 , відповідно до частини третьої статті 70 СК України, є підставою для збільшення її частки. Як на додаткову обставину позивач ОСОБА_1 послалася на те, що відповідач, за її відомостями, відчужив транспортний засіб «Citroen Berlingo», грошові кошти від продажу якого перебувають у його розпорядженні; вимог щодо поділу транспортного засобу чи коштів від його продажу позивач не заявляла.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04 квітня 2023 року справу передано на розгляд судді Коваленко О.Б.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 28 квітня 2023 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 08 травня 2023 року задоволено клопотання представника позивача ОСОБА_1 про витребування доказів, а саме: від ТОВ «Кадор» витребувано відомості та документи щодо договору № 2-17-3/57 від 31 липня 2020 року; від територіальних органах сервісних центрів МВС – відомості щодо транспортних засобів, зареєстрованих за відповідачем.

На виконання вимог зазначеної ухвали Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС в Одеській області повідомив (станом на 07 липня 2023 року та на 14 липня 2023 року), що в Єдиному державному реєстрі транспортних засобів відсутні відомості про транспортні засоби, зареєстровані за ОСОБА_2 , та про правочини щодо них. В свою чергу, у серпні 2023 року ТОВ «Кадор» надало суду належним чином засвідчені копії договору купівлі-продажу майнових прав на об`єкт нерухомого майна № 2-17-3/57 від 31 липня 2020 року з додатком № 1 та актом прийому-передачі в тимчасове користування від 24 листопада 2021 року.

Ухвалою суду від 16 червня 2023 року у задоволенні заяви представника позивачки про забезпечення позову відмовлено.

Ухвалою суду від 21 грудня 2023 року повторну заяву про забезпечення позову задоволено частково: заборонено будь-яким особам вчиняти правочини та дії, пов`язані з розпорядженням правами на квартиру АДРЕСА_1 ; у накладенні арешту відмовлено. Вказані заходи забезпечення позову не скасовувалися.

25 жовтня 2023 року представником відповідача ОСОБА_2 – адвокатом Дідик Світланою Валеріївною подано відзив на позовну заяву, а 13 грудня 2023 року – заперечення на заяву про забезпечення позову.

У зв`язку з неповним виконанням ТОВ «Кадор» вимог ухвали про витребування доказів суд за клопотаннями представника позивачки повторно направляв ухвалу на адресу ТОВ «Кадор». У відповідь, 01 березня 2024 року до суду надійшла довідка ТОВ «Кадор» про виконання ОСОБА_2 зобов`язань за пунктом 5.4 договору станом на 21 липня 2022 року, яка не містила реєстраційних даних та вихідного номера.

У зв`язку з припиненням повноважень судді Коваленко О.Б. за протоколом повторного автоматизованого розподілу від 03 квітня 2024 року справу передано на розгляд судді Літвіновій І.А.

Ухвалою від 22 квітня 2024 року суд прийняв справу до свого провадження; розгляд справи у стадії підготовчого провадження розпочато спочатку.

Ухвалою суду від 24 травня 2024 року задоволено клопотання представника позивачки та повторно витребувано у ТОВ «Кадор» усі відомості щодо виконання умов договору № 2-17-3/57 від 31 липня 2020 року в частині сплати покупцем платежів, а також витребувано усі документи, що стосуються спільного майна сторін, із попередженням про наслідки невиконання ухвали.

На виконання цієї ухвали ТОВ «Кадор» заявою від 01 серпня 2024 року повторно надало копії договору з додатком № 1, акта прийому-передачі в тимчасове користування від 24 листопада 2021 року та довідку від 17 липня 2024 року за вих. № 349 про виконання ОСОБА_2 зобов`язань за пунктом 5.4 договору станом на 21 липня 2022 року.

У підготовчому засіданні 29 жовтня 2024 року вищевказані докази долучено до матеріалів справи.

05 листопада 2024 року представник позивачки подав заяву про залучення до участі у справі співвідповідача – ТОВ «Кадор», посилаючись на те, що акт приймання-передачі майнових прав за розділом 6 договору до цього часу не підписано, а тому ТОВ «Кадор» формально залишається особою, від якої залежить передання майнових прав.

06 листопада 2024 року представник відповідача подала клопотання про долучення до матеріалів справи доказів, яких не існувало на момент подання відзиву, – звіту ТОВ «Епіцентр К» про здійснені відрахування та виплати аліментів від 06 листопада 2024 року, заяви ОСОБА_2 від 16 січня 2023 року про добровільне утримання аліментів та квитанцій про оплату медичних послуг, наданих дітям сторін у серпні 2024 року.

Ухвалою суду від 06 листопада 2024 року, постановленою з урахуванням заперечень представника відповідача, заяву позивачки задоволено та залучено ТОВ «Кадор» до участі у справі як співвідповідача; позовну заяву залишено без руху з наданням позивачці строку для усунення недоліків, зокрема, для зазначення змісту позовних вимог щодо кожного з відповідачів, ціни позову та доплати судового збору.

Повний текст ухвали складено 02 грудня 2024 року, отримано представником позивачки 04 грудня 2024 року.

09 грудня 2024 року представник позивачки – адвокат Грицюк Т.В. сплатила судовий збір у розмірі 1 032,00 грн та направила до суду через оператора поштового (кур`єрського) зв`язку заяву на виконання ухвали від 06 листопада 2024 року разом із позовною заявою (після виправлення недоліків); відправлення надійшло до суду 16 грудня 2024 року.

Ухвалою суду від 12 грудня 2024 року позов залишено без розгляду на підставі пунктів 8, 9 частини першої статті 257 ЦПК України.

Постановою Одеського апеляційного суду від 06 травня 2025 року (провадження № 22-ц/813/3510/25) апеляційну скаргу представника позивачки – адвоката Смирнова А.І. задоволено, ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 12 грудня 2024 року про залишення позову без розгляду скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції. Апеляційний суд виходив із того, що позивачка в останній день встановленого строку сплатила судовий збір та направила до суду заяву про усунення недоліків, а тому суд першої інстанції, не врахувавши факт своєчасного відправлення документів, передчасно залишив позов без розгляду, що суперечить принципу пропорційності та недопущення надмірного формалізму. Заперечуючи проти апеляційної скарги, відповідач ОСОБА_2 у відзиві від 16 січня 2025 року посилався на неналежність кур`єрської накладної як доказу дати відправлення та на неусунення позивачкою недоліків позовної заяви в частині вимог до ТОВ «Кадор».

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2025 року (провадження № 61-6905св25) касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану адвокатом Дідик С.В., залишено без задоволення, постанову Одеського апеляційного суду від 06 травня 2025 року – без змін. Верховний Суд погодився з висновком про те, що позивачка усунула недоліки позовної заяви, зазначені в ухвалі від 06 листопада 2024 року, у п`ятиденний строк після її отримання, а залишення позову без розгляду без урахування її заяви про усунення недоліків є проявом формалізму, який обмежує право особи на розгляд її справи судом. Також Верховний Суд зазначив, що лише відсутність розрахункового документа та відбитка календарного штемпеля на накладній служби кур`єрської доставки не є достатніми аргументами, які доводять нереальність відповідної поштової операції.

19 травня 2025 року справа надійшла до суду першої інстанції для продовження розгляду (провадження № 2/947/3497/25) та за протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду передана судді Літвіновій І.А.

Ухвалою суду від 31 липня 2025 року провадження у справі зупинено до розгляду Верховним Судом касаційної скарги ОСОБА_2 на постанову Одеського апеляційного суду від 06 травня 2025 року.

Ухвалою суду від 19 лютого 2026 року провадження у справі поновлено (провадження № 2/947/259/26) та призначено підготовче засідання на 16 березня 2026 року.

У зв`язку з неявкою учасників справи розгляд перенесено на 16 квітня 2026 року.

Протокольною ухвалою суду від 07.07.2026 року підготовче провадження закрито та призначено справу до судового розгляду по суті.

З огляду на висновки судів апеляційної та касаційної інстанцій, які набрали законної сили, суд розглядає позовні вимоги в редакції позовної заяви (після виправлення недоліків) від 09 грудня 2024 року, яка вважається поданою в день первісного звернення позивачки до суду (ч. 3 ст. 185 ЦПК України).

У відзиві на позовну заяву від 25 жовтня 2023 року представник відповідача – адвокат Дідик С.В. проти задоволення позову заперечила. Відповідач не заперечував факти перебування сторін у шлюбі з 17 листопада 2013 року, розірвання шлюбу рішенням суду від 21 листопада 2022 року та укладення ним у період шлюбу договору № 2-17-3/57 від 31 липня 2020 року з ТОВ «Кадор». Основний довід відповідача полягає в тому, що відповідно до пункту 6.1 договору майнові права вважаються переданими покупцю в дату, зазначену в акті приймання-передачі майнових прав; такий акт ані під час шлюбу, ані після його розірвання не підписано, а тому, на думку відповідача, власником майнових прав на квартиру залишається ТОВ «Кадор», а сам відповідач є лише стороною зобов`язального правовідношення, у зв`язку з чим право спільної сумісної власності подружжя на майнові права не виникло. На обґрунтування своєї позиції відповідач послався на постанову Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 759/24141/19 (провадження № 61-227св23), постанову Верховного Суду від 24 січня 2020 року у справі № 546/912/16-ц, положення статей 190, 331 ЦК України.

Щодо транспортного засобу відповідач зазначив, що твердження позивачки спростовуються відповідями органів МВС про відсутність зареєстрованих за ним транспортних засобів.

У запереченнях на заяву про забезпечення позову від 13 грудня 2023 року представник відповідача наголошувала, що акт прийому-передачі в тимчасове користування від 24 листопада 2021 року не є актом приймання-передачі майнових прав у розумінні договору. Під час вирішення питання про залучення співвідповідача представник відповідача заперечувала, вказуючи, що сторонами спору про поділ майна подружжя можуть бути лише подружжя.

Заперечуючи проти доводів позивачки щодо збільшення її частки, відповідач надав докази того, що з січня 2023 року аліменти на утримання дітей утримуються з його заробітної плати за його добровільною заявою від 16 січня 2023 року, а також квитанції про оплату медичних послуг (профілактичної діагностики), наданих дітям у серпні 2024 року, коли вони перебували в Україні. Відповідач також зазначив, що з початку повномасштабного вторгнення на територію України позивач ОСОБА_1 з дітьми проживають поза межами України.

Позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 , як і їх представники в судове засідання по розгляду справи по суті не з`явилися. Від представників сторін надійшли заяви про розгляд справи за їхньою відсутності.

ТОВ «Кадор», як співвідповідач, про розгляд справи повідомлялося належним чином, у тому числі шляхом доставляння судових повісток до електронного кабінету товариства в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі. Відзиву на позовну заяву, заперечень щодо обставин виконання договору, наявності чи відсутності прав покупця або будь-яких пояснень по суті спору ТОВ «Кадор» не подало. Свою позицію щодо предмета спору ТОВ «Кадор» фактично висловило у наданих на виконання ухвал суду документах, якими підтвердило, що покупець виконав зобов`язання з оплати за договором станом на 21 липня 2022 року, а побудоване майно прийнято в експлуатацію та передано покупцю.

Відповідно до частини восьмої статті 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Отже, суд приймає до уваги, що в ході судового провадження, представник позивача ОСОБА_1 – адвокат Байло Є.С. позовні вимоги підтримував у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві, та просив їх задовольнити. Після одержання відзиву на позовну заяву, сторона позивача від подання відповіді на відзив відмовилася, що зафіксовано у протоколі судового засідання від 24 травня 2024 року.

Співвідповідач ТОВ «Кадор» будь-яких заяв по суті справи не подавав, скориставшись наданим йому правом на власний розсуд.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, встановив наступне.

17 листопада 2013 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 зареєстровано шлюб. Після укладення шлюбу прізвище дружини змінено на ОСОБА_7 .

За період шлюбу у подружжя ОСОБА_7 народилося двоє дітей: ІНФОРМАЦІЯ_2 - син ОСОБА_4 та ІНФОРМАЦІЯ_3 - донька ОСОБА_5 .

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 21 листопада 2022 року у справі № 947/20664/22 шлюб між сторонами розірвано.

Вищенаведені обставини сторонами визнаються та підтверджуються рішенням суду, яке набрало законної сили.

Суд зауважує, що у позовній заяві датою народження доньки сторін помилково зазначено ІНФОРМАЦІЯ_4 . Правильною датою народження дитини другої дитини подружжя ОСОБА_7 є ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується рішенням Київського районного суду м. Одеси від 21 листопада 2022 року у справі № 947/20664/22, судовим наказом від 08 грудня 2022 року у справі № 947/27412/22, а також власноручною заявою відповідача від 16 січня 2023 року про утримання аліментів. Зазначена описка не впливає на суть спірних правовідносин та не породжує спору щодо особи дитини.

31 липня 2020 року, тобто в період шлюбу, між ТОВ «Кадор» як продавцем та ОСОБА_2 як покупцем укладено договір купівлі-продажу майнових прав на об`єкт нерухомого майна № 2-17-3/57 (далі – Договір). Відповідно до розділу 1 цей Договір є договором купівлі-продажу майнових прав відповідно до статті 656 ЦК України та регулює відносини сторін щодо купівлі-продажу майнових прав на квартиру, розташовану в багатоповерховому житловому комплексі з двох житлових будинків та підземним паркінгом « ІНФОРМАЦІЯ_5 » за будівельною адресою: АДРЕСА_2 , ділянки № НОМЕР_1 , АДРЕСА_3 на території Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області. Договір не передбачає інвестування та фінансування будівництва з використанням недержавних коштів, залучених від фізичних та юридичних осіб.

Розділом 2 Договору визначено, що новозбудоване майно - це самостійна двокімнатна квартира будівельний номер 2-17-3 на 17 поверсі об`єкта будівництва приблизною площею 61,36 кв.м, яка є житлом та буде використовуватися покупцем як місце проживання. Майнове право за Договором - це безумовне майнове право на новозбудоване майно (після прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію), що після державної реєстрації (за обов`язком покупця) стає правом власності покупця на новозбудоване майно як на нерухомість. Продавець засвідчив, що майнові права нікому іншому не відчужені, не є предметом спорів, не обтяжені та щодо них не укладено жодних правочинів.

Згідно з розділом 3 Договору продавець зобов`язався передати у власність покупця майнове право, а покупець - прийняти майнове право і сплатити продавцю суму Договору. Відповідно до розділу 5 Договору сума Договору становить гривневий еквівалент 39 577,20 доларів США (у тому числі ПДВ) і сплачується поетапно згідно з графіком, визначеним пунктом 5.4 Договору: до 21 серпня 2020 року - еквівалент 24 933,64 доларів США; вісьмома платежами по 1 757,22 доларів США - у строки з 20 листопада 2020 року по 20 серпня 2022 року; останнім платежем до 20 жовтня 2022 року – еквівалент 585,80 доларів США.

Пунктом 6.1 Договору передбачено, що після сплати 100 % суми Договору та протягом 45 робочих днів після отримання продавцем документів, які засвідчують відповідність закінченого будівництва об`єкта проектній документації, державним будівельним нормам, стандартам і правилам, продавець зобов`язується передати покупцю майнові права за актом приймання-передачі майнових прав та інші документи, надання яких належить до компетенції продавця, а покупець - прийняти документи та підписати акт; майнові права вважаються переданими покупцю у дату, зазначену в акті приймання-передачі майнових прав. Пунктом 6.2 Договору державна реєстрація права власності покладена на покупця.

24 листопада 2021 року між ТОВ «Кадор» в особі директора Цвик С.М. та ОСОБА_2 складено та підписано акт прийому-передачі в тимчасове користування (далі - Акт від 24 листопада 2021 року), згідно з яким продавець побудував і передав, а покупець прийняв квартиру АДРЕСА_4 . Пунктом 1.4 Акта від 24 листопада 2021 року підтверджено, що технічний стан побудованого майна відповідає проектній документації, державним будівельним нормам, стандартам, правилам і договірним відносинам сторін, а побудоване майно прийнято в експлуатацію та передано без виконання внутрішніх опоряджувальних робіт. Відповідно до пункту 1.5 Акта від 24 листопада 2021 року з дати його підписання і до реєстрації права власності тимчасові експлуатаційні витрати несе покупець. Згідно з пунктом 1.6 Акта від 24 листопада 2021 року підписання цього акта свідчить про факт виконання продавцем зобов`язань за Договором належним чином та в повному обсязі, проведення огляду квартири та відсутність будь-яких претензій з боку покупця; покупцем власноруч зазначено: «Претензій не маю».

Відповідно до довідки ТОВ «Кадор» від 17 липня 2024 року вих. № 349 ОСОБА_2 станом на 21 липня 2022 року у відповідності до Договору виконав зобов`язання згідно з пунктом 5.4 Договору. Таким чином, повний розрахунок за Договором здійснено до розірвання шлюбу сторін. Відповідач факту оплати за Договором не заперечував, доказів сплати ціни Договору за рахунок його особистих коштів, набутих до шлюбу або отриманих ним за безоплатними правочинами, суду не надав.

Станом на час розгляду справи суду не надано доказів підписання між ТОВ «Кадор» та ОСОБА_2 акту приймання-передачі майнових прав, згідно з пунктом 6.1 Договору. Також будь-яких доказів того, що відсутність такого акта зумовлена невиконанням покупцем його обов`язків, наявністю у продавця претензій до покупця, розірванням або зміною Договору чи відчуженням майнових прав третім особам, матеріали справи не містять й ТОВ «Кадор» таких обставин не повідомляло.

Судовим наказом Київського районного суду м. Одеси від 08 грудня 2022 року у справі № 947/27412/22 з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто аліменти на утримання двох дітей у розмірі 1/3 частини з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Згідно із заявою ОСОБА_2 від 16 січня 2023 року, адресованою роботодавцю - ТОВ «Епіцентр К», аліменти у розмірі 1/3 частини з усіх видів заробітку утримуються з його доходів з січня 2023 року відповідно до зазначеного судового наказу.

Відповідно до звіту ТОВ «Епіцентр К» про здійснені відрахування та виплати від 06 листопада 2024 року за період з січня 2023 року по вересень 2024 року (21 місяць) відповідачу нарахована заробітна плата та інші доходи в загальній сумі 490 248,18 грн, з яких утримано податків та інших обов`язкових платежів на суму 95 598,44 грн, а аліментів на утримання двох дітей - 131 801,77 грн. Отже, середньомісячний розмір аліментів на двох дітей становив: у 2023 році - 6 024,78 грн (72 297,32 грн за 12 місяців), тобто 3 012,39 грн на одну дитину; у січні – вересні 2024 року – 6 611,61 грн (59 504,45 грн за 9 місяців), тобто 3 305,80 грн на одну дитину. У січні 2023 року утримано 4 309,33 грн, у лютому 2023 року – 4 506,67 грн, у травні 2024 року – 4 878,86 грн на двох дітей.

Відповідно до законів України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03 листопада 2022 року № 2710-IX та «Про Державний бюджет України на 2024 рік» від 09 листопада 2023 року № 3460-IX прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць становив: у 2023 році – для дітей віком до 6 років 2 272 грн, для дітей віком від 6 до 18 років 2 833 грн; у 2024 році – для дітей віком до 6 років 2 563 грн, для дітей віком від 6 до 18 років 3 196 грн. Сукупний розмір прожиткового мінімуму для двох дітей сторін (сина віком від 6 до 18 років та доньки віком до 6 років) становив 5 105 грн на місяць у 2023 році та 5 759 грн на місяць у 2024 році.

Зі змісту квитанцій, наданих відповідачем, вбачається, що 15 та 16 серпня 2024 року ним оплачено медичні послуги, надані дітям під час їхнього перебування в Україні, на загальну суму 16 577,00 грн (990,00 грн, 300,00 грн, 9 557,00 грн, 640,00 грн, 640,00 грн, 2 225,00 грн, 2 225,00 грн).

Відповідач у клопотанні від 06 листопада 2024 року визнав, що з початку повномасштабного вторгнення на територію України позивач ОСОБА_1 разом із дітьми проживає за кордоном. Тобто, діти сторін постійно проживають разом із матір`ю, яка здійснює щоденний догляд за ними, їх виховання та утримання. Ця обставина відповідачем не оспорюється. Доказів участі відповідача у вихованні дітей та в додаткових витратах на дітей, крім сплати аліментів, утримуваних із заробітної плати відповідно до судового наказу, та оплати зазначених медичних послуг у серпні 2024 року, суду не надано.

Обставини продажу відповідачем транспортного засобу «Citroen Berlingo» та отримання ним коштів від такого продажу належними та допустимими доказами не підтверджені: відповідно до відповідей Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Одеській області за ОСОБА_2 у період з 17 листопада 2013 року транспортні засоби не реєструвалися.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною першою статті 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Відповідно до частини другої статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема визнання права.

За приписами частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до частин першою, третьою, четвертою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Як вказано у частині першій статті 76 ЦПК України - доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частин першої, п`ятої, шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з частиною першою статті 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (ч. 4 ст. 82 ЦПК).

У відповідності до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Верховний Суд у постанові від 11 грудня 2025 року у цій справі, посилаючись на постанову Верховного Суду від 29 січня 2021 року у справі № 922/51/20, зазначив, що принцип змагальності не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує; така обставина підлягає доказуванню так, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Суд застосовує цей стандарт доказування під час оцінки доказів у цій справі.

Щодо правового режиму майнових прав, набутих за Договором

Відповідно до частин першої, другої статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно з частинами першою - третьою статті 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до частин першої, третьої статті 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною першою статті 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага. Відповідно до частини першої статті 190 ЦК України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки.

За приписами частини першої статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Згідно з положеннями статті 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права.

Верховний Суд у постанові від 09 серпня 2023 року у справі № 175/1025/20 виходив із презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, та зазначив, що цю презумпцію може спростувати той із подружжя, хто на цьому наполягає. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц наголосила, що право спільної сумісної власності виникає в силу закону, а не внаслідок ухвалення судового рішення.

Суд встановив, що Договір укладено ОСОБА_2 31 липня 2020 року, тобто в період шлюбу сторін, зареєстрованого 17 листопада 2013 року та в наступному розірваного рішенням суду від 21 листопада 2022 року. Ціну Договору в повному обсязі сплачено станом на 21 липня 2022 року, тобто також у період шлюбу. Відповідно до розділу 2 Договору придбане майно призначалося для використання як житло (місце проживання), а отже, Договір укладено в інтересах сім`ї. Відповідач не надав жодного доказу того, що оплата за Договором здійснювалася за рахунок його особистих коштів, та не спростував презумпцію спільності майна, набутого в період шлюбу. Посилання відповідача на постанову Верховного Суду від 24 січня 2020 року у справі № 546/912/16-ц, в якій ідеться про презумпцію спільності майна та обов`язок того, хто її заперечує, спростувати цю презумпцію, не підтверджують, а навпаки, узгоджуються з наведеним висновком суду.

Суд критично оцінює основний довід відповідача про те, що до підписання акта приймання-передачі майнових прав, передбаченого пунктом 6.1 Договору, майнові права на квартиру належать виключно ТОВ «Кадор», а у подружжя не виникло жодного майна, яке підлягає поділу, з огляду на таке.

Предметом Договору є не квартира як нерухома річ, а майнові права на неї (розділи 1–3 Договору), що відповідає положенням статті 656 ЦК України. Свій обов`язок з оплати майнових прав покупець виконав у повному обсязі в період шлюбу. Продавець, своєю чергою, підписав Акт від 24 листопада 2021 року, яким підтвердив, що побудоване майно прийнято в експлуатацію (пункт 1.4), передав квартиру АДРЕСА_5 покупцю, поклав на покупця тягар її утримання до реєстрації права власності (пункт 1.5) та засвідчив факт виконання ним зобов`язань за Договором належним чином та в повному обсязі (пункт 1.6). Отже, на час розгляду справи всі істотні умови Договору обома сторонами виконано, а невчиненим залишилося лише документальне оформлення передання майнових прав шляхом підписання акта, передбаченого пунктом 6.1 Договору.

У результаті виконання Договору у сторін склалася сукупність майнових прав, яка має грошову оцінку, може бути об`єктом цивільного обороту і за своєю правовою природою охоплюється поняттям «майно» у розумінні статті 190 ЦК України: право вимагати від ТОВ «Кадор» передання майнового права за актом приймання-передачі та документів, необхідних для державної реєстрації права власності; безумовне (згідно з розділом 2 Договору) майнове право на новозбудоване майно після прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію; право володіння та користування переданою квартирою. Відсутність акта, підписання якого залежить від продавця, який не повідомив жодних причин його непідписання, не може свідчити про те, що повністю оплачені за спільні кошти подружжя майнові права не увійшли до складу спільного майна. Протилежний підхід, за якого право другого з подружжя на частку в майні, придбаному за спільні кошти, залежало б виключно від того, коли один із подружжя та контрагент оформлять передаточний документ, суперечив би змісту статей 60, 61 СК України.

Суд враховує, що на момент розгляду справи право власності на квартиру за відповідачем не зареєстровано.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12 квітня 2023 року у справі № 511/2303/19 (провадження № 14-56цс22) виснувала, що до введення об`єкта будівництва в експлуатацію та державної реєстрації права власності новостворене нерухоме майно як об`єкт цивільного обороту не виникає.

З огляду на це позивачка обґрунтовано заявила вимогу саме про визнання за нею права на частку майнових прав на квартиру, а не права власності на частку квартири як нерухомої речі. Наявні в тексті позовної заяви посилання на «право власності на 2/3 частини квартири» суд розцінює як обґрунтування заявленої вимоги, а не як самостійну позовну вимогу, оскільки прохальна частина позовної заяви сформульована чітко - визнання права на 2/3 частини майнових прав.

Такий спосіб захисту, як визнання права (пункт 1 частини другої статті 16 ЦК України) є належним та ефективним, оскільки забезпечує визначеність у правовому становищі колишнього подружжя щодо спільного майна та створює підстави для подальшої реалізації кожним із них своїх прав. Аналогічний підхід щодо належності такого способу захисту, як визнання майнових прав на об`єкт, повністю оплачений покупцем, міститься у постанові Верховного Суду від 26 серпня 2025 року у справі № 761/11588/23.

Правові висновки, на які посилається відповідач, не є релевантними до обставин цієї справи. У справі № 759/24141/19 (постанова Верховного Суду від 05 липня 2023 року, провадження № 61-227св23), як убачається з її змісту, ціну майнових прав не було сплачено в повному обсязі, акт приймання-передачі не складався, а об`єкт будівництва не був прийнятий в експлуатацію. У справі № 753/7776/22 (постанова Верховного Суду від 22 січня 2025 року, провадження № 61-9678св23) спір стосувався попереднього договору, який Верховний Суд кваліфікував як договір про наміри укласти в майбутньому основний договір купівлі-продажу, а тому визнав, що за попереднім договором неможливо визнати право на частку в майнових правах на нерухомість. Натомість у справі, що розглядається, укладено не попередній, а основний договір купівлі-продажу майнових прав, ціну Договору сплачено повністю в період шлюбу, об`єкт будівництва прийнято в експлуатацію, квартиру передано покупцю, а продавець письмово засвідчив виконання ним своїх зобов`язань за Договором у повному обсязі.

Таким чином, суд дійшов висновку, що майнові права на квартиру АДРЕСА_4 , набуті за Договором, є об`єктом права спільної сумісної власності колишнього подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 і підлягають поділу.

Щодо розміру часток та підстав для відступу від засади рівності часток, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Згідно з частинами першою - третьою статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Відповідно до частин першої, другої статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Відповідно до частини восьмої статті 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї. Згідно з пунктом 1 статті 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до частин першої, другої статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу. Згідно з частинами першою - третьою статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Частиною першою статті 180 СК України встановлено, що батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до частини другої статті 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Згідно з частиною першою статті 185 СК України той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов`язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо).

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про прожитковий мінімум» прожитковий мінімум - це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості. Тобто прожитковий мінімум є мінімальним соціальним стандартом, а не мірилом достатності утримання для забезпечення гармонійного фізичного, духовного розвитку та лікування дитини.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 24 лютого 2025 року у справі № 206/4992/21 (провадження № 61-12735сво23) виснував, що суд може збільшити частку в праві на майно того з подружжя, із яким проживають діти до вісімнадцяти років, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування; суд має встановити, що аліменти призначені й сплачуються, та оцінити їх достатність. Об`єднана палата також зазначила, що ухилення від участі в утриманні дитини (дітей) є підставою для втручання в майнову сферу відповідно до частини другої статті 70 СК України, а суди мають оцінювати поведінку сторін, зокрема недобросовісність та намагання уникнути сімейних обов`язків. Отже, підставою для збільшення частки за частиною третьою статті 70 СК України є сукупність двох обставин: проживання з одним із подружжя дітей та недостатність аліментів, які вони одержують, для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування, тягар доведення яких покладається на того з подружжя, хто просить збільшити його частку.

Перевіряючи наявність зазначених обставин, суд встановив, що двоє дітей сторін - син ОСОБА_8 , якому на момент ухвалення рішення виповнилося 12 років, та донька ОСОБА_9 , якій на момент ухвалення рішення виповнилося 6 років, - постійно проживають разом із позивачкою, яка одноособово здійснює щоденний догляд за ними, їх виховання, забезпечує їхнє харчування, проживання, навчання, лікування та розвиток. Ця обставина визнається відповідачем, який сам зазначив, що з початку повномасштабного вторгнення діти проживають разом із матір`ю за кордоном. Суд враховує, що дітей необхідно не лише фінансово утримувати, а й щоденно доглядати за ними, виховувати, забезпечувати їхнє навчання, організовувати медичне обслуговування та дозвілля, і цей обсяг батьківських обов`язків у повному обсязі виконує позивачка.

Аналізуючи достатність аліментів, суд виходить із доказів, наданих самим відповідачем. Згідно зі звітом ТОВ «Епіцентр К» середньомісячний розмір аліментів на одну дитину становив у 2023 році 3 012,39 грн, а в січні - вересні 2024 року - 3 305,80 грн, тобто перебував на рівні прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку (2 272 грн і 2 833 грн у 2023 році; 2 563 грн і 3 196 грн у 2024 році), який відповідно до частини другої статті 182 СК України є лише мінімальним рекомендованим розміром аліментів. Середньомісячний розмір аліментів на сина сторін у 2023 році (3 012,39 грн) лише незначно перевищував прожитковий мінімум для дитини його віку (2 833 грн), а у січні, лютому 2023 року та травні 2024 року загальна сума аліментів на двох дітей (4 309,33 грн, 4 506,67 грн та 4 878,86 грн відповідно) була меншою за сукупний прожитковий мінімум для двох дітей (5 105 грн у 2023 році та 5 759 грн у 2024 році). Крім того, розмір прожиткового мінімуму визначається з урахуванням вартості товарів і послуг в Україні, тоді як діти, як визнав сам відповідач, проживають разом із матір`ю за межами України.

Суд критично оцінює доводи відповідача про його достатню участь в утриманні дітей. Сплата аліментів у розмірі 1/3 частини заробітку є виконанням обов`язку, покладеного на нього судовим наказом, а не додатковим внеском в утримання дітей понад визначений законом мінімум.

Подання відповідачем заяви роботодавцю про утримання аліментів свідчить лише про виконання ним судового наказу, на підставі якого такі аліменти підлягали стягненню. Оплата медичних послуг у серпні 2024 року на суму 16 577,00 грн мала разовий характер і була пов`язана з тимчасовим перебуванням дітей в Україні. Відповідач не довів, що бере участь у вихованні та щоденному догляді за дітьми, у додаткових витратах на дітей у розумінні статті 185 СК України або в утриманні дітей іншим чином, окрім перерахування грошових коштів у вигляді аліментів, утримуваних із його заробітної плати. Суд приймає до уваги, що дітей необхідно обслуговувати та доглядати, а відповідач не довів, що якимось чином бере участь в утриманні дітей, окрім перерахування грошових коштів у вигляді аліментів.

За таких обставин, оцінивши подані сторонами докази за стандартом переваги більш вагомих доказів, суд вважає доведеним, що розмір аліментів, які одержують діти, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування, а отже, наявні передбачені частиною третьою статті 70 СК України підстави для збільшення частки позивачки у спільному майні.

Визначаючи розмір частки позивача ОСОБА_1 , суд враховує, що предметом поділу є майнові права на квартиру, яка за умовами Договору призначалася як житло сім`ї; що з позивачкою проживають двоє малолітніх дітей, для яких квартира, набута за спільні кошти батьків, є житлом, призначеним для проживання сім`ї; що обов`язок з виховання, догляду та утримання дітей у переважній частині фактично виконує позивач; що відповідач, згідно зі звітом його роботодавця, отримує регулярний дохід від трудової діяльності. З урахуванням інтересів дітей (частина перша статті 71, частина восьма статті 7 СК України) суд вважає справедливим та співмірним збільшення частки позивачки до 2/3 частини майнових прав. При цьому за відповідачем залишається 1/3 частина майнових прав, що забезпечує справедливий баланс між інтересами обох з колишнього подружжя та не є непропорційним втручанням у майнові права відповідача.

Водночас суд критично оцінює доводи позивача ОСОБА_1 про те, що збільшення її частки обґрунтовується також наявністю у відповідача коштів від продажу транспортного засобу «Citroen Berlingo», оскільки цю обставину не підтверджено належними та допустимими доказами, вимоги щодо поділу цього майна позивач не заявляла, а частиною шостою статті 81 ЦПК України встановлено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Тому зазначена обставина не враховується судом при визначенні розміру часток.

Вирішуючи спір, суд враховує позиції всіх учасників справи. Позивач довела, що майнові права на квартиру набуто за Договором, укладеним у період шлюбу, ціну Договору сплачено у повному обсязі за спільні кошти подружжя до розірвання шлюбу, об`єкт будівництва прийнято в експлуатацію, а квартиру передано покупцю. Відповідач ОСОБА_2 факт набуття прав за Договором у період шлюбу не заперечив, презумпцію спільності цього майна не спростував, а його доводи про належність майнових прав ТОВ «Кадор» спростовуються встановленими судом обставинами повного виконання Договору з боку покупця. ТОВ «Кадор» доводів позивачки не спростувало, правомірність набуття покупцем прав за Договором не оспорювало та виконання ним своїх зобов`язань письмово підтвердило. Позивач також довела, що з нею проживають двоє малолітніх дітей сторін, а розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування, тоді як відповідач не довів своєї участі в утриманні та вихованні дітей понад сплату аліментів.

Відповідно до частин першої, другої, четвертої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент; межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення (рішення у справі «Проніна проти України», заява № 63566/00, § 23, від 18 липня 2006 року). Суд надав оцінку всім істотним доводам сторін, які мають значення для вирішення спору.

За наведених обставин суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими, доведеними належними та допустимими доказами і підлягають задоволенню в повному обсязі шляхом визнання за нею в порядку поділу майна подружжя права на 2/3 частини майнових прав на квартиру АДРЕСА_6 ), набутих за Договором.

Відповідно до частини сьомої статті 158 ЦПК України у разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи. Отже, заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою суду від 21 грудня 2023 року, продовжують діяти у порядку та строки, визначені зазначеною нормою.

Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Згідно з частиною першою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачкою за подання позовної заяви сплачено судовий збір у загальному розмірі 9 084,00 грн (8 052,00 грн згідно з квитанцією від 27 березня 2023 року та 1 032,00 грн, доплачених на виконання ухвали суду від 06 листопада 2024 року згідно з квитанцією від 09 грудня 2024 року). Оскільки позов задоволено в повному обсязі, а процесуальний закон не передбачає солідарного стягнення судових витрат з кількох відповідачів, сплачений позивачкою судовий збір підлягає стягненню з відповідачів на її користь у рівних частках – по 4 542,00 грн з кожного.

Керуючись статтями 4, 5, 12, 13, 18, 51, 76–82, 89, 133, 141, 158, 178, 185, 258, 259, 263–265, 268, 273, 354, 355 ЦПК України, статтями 7, 60, 61, 69, 70, 71, 141, 150, 180, 182, 185 СК України, статтями 16, 177, 190, 368, 655, 656 ЦК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Кадор» про поділ майна, яке є об`єктом права спільної сумісної власності колишнього подружжя, - задовольнити в повному обсязі.

Визнати за ОСОБА_1 в порядку поділу майна, яке є об`єктом права спільної сумісної власності колишнього подружжя, право на 2/3 (дві третини) частини майнових прав на об`єкт нерухомого майна -квартиру АДРЕСА_4 (будівельна адреса: АДРЕСА_7 на території Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області), набутих за договором купівлі-продажу майнових прав на об`єкт нерухомого майна № 2-17-3/57 від 31 липня 2020 року, укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю «Кадор» та ОСОБА_2 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 4 542 (чотири тисячі п`ятсот сорок дві) гривні 00 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина перша статті 354 ЦПК України).

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_8 .

Відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_8 .

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Кадор», код ЄДРПОУ 32521455, місцезнаходження: 65014, м. Одеса, вул. Успенська, буд. 39/1, оф. 25.

Днем складення повного рішення суду є 20 жовтня 2026 року.

Суддя І. А. Літвінова