Рішення від 20 жовтня 2026 р. у справі №489/6704/26 — Інгульський районний суд міста Миколаєва

Справа № 489/6704/26

Провадження № 2/489/3611/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

21 жовтня 2026 року м. Миколаїв

Інгульський районний суд м. Миколаєва у складі:

головуючого судді: Костюченка Г.С.,

за участю секретаря судового засідання: Козловською А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу в порядку загального позовного провадження за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про скасування арешту

В С Т А Н О В И В :

В липні 2026 позивач через свого представника – адвоката Балабан Г.І. звернувся до суду із позовом, в якому просить суд: скасувати арешт, яким заборонено здійснення відносно квартири будь-яких угод пов`язаних з її відчуженням квартири АДРЕСА_1 , реєстраційний номер обтяження 18597553, дата реєстрації: 16.01.2017 року, підстава обтяження: ухвала Ленінського районного суду м. Миколаєва від 29.12.2016 року, справа №489/6433/16-ц.

Скасувати арешт відповідно до інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно №18570655 вид обтяження: арешт нерухомого майна, суб`єкт обтяження: Ленінський районний суд м. Миколаєва.

Позовні вимоги обґрунтовані наступним.

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_1 , виданий Миколаївським міським відділом ДРАЦС у м. Миколаєві південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).

ОСОБА_4 був цивільним чоловіком матері позивача з якою проживав тривалий час. Враховуючи дружні стосунки, останній склав заповіт 07 березня 2013 року, яким заповідав позивачу належну йому на праві власності частку квартири АДРЕСА_1 .

Даний заповіт був посвідчений приватним нотаріусом Коханенко О.Г. та зареєстровано в реєстрі за №188. Дана обставина підтверджується заповітом, який зберігається у позивача в оригіналі та витягом про реєстрацію в спадковому реєстрі №33436753 від 07.03.2013 року.

Квартира, яку заповідав ОСОБА_4 позивачу по справі вибула з його володіння шахрайським шляхом.

У грудні 2016 року ОСОБА_4 звернувся з позовом, яким просив визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири від 15.04.2002 року, позивні вимоги були задоволені.

ОСОБА_4 звертався до суду з клопотанням про вжиття заходів забезпечення позовів шляхом накладання арештів на квартиру.

Клопотання було задоволено та 29.12.2016 року Інгульський (Ленінський) районний суд м. Миколаєва ухвалив: накласти арешт на квартиру за адресую АДРЕСА_2 , яка належить на праві власності ОСОБА_4 , заборонивши здійснення відносно неї будь-яких угод пов`язаним з її відчуженням.

Відповідно до інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно №18597553 вид обтяження: арешт нерухомого майна на квартиру АДРЕСА_1 , яка належить на праві-власності ОСОБА_3 , заборонивши здійснення відносно неї будь-яких угод пов`язаних з відчуженням (купівля-продаж, міна, дарування, т.п.)

Відповідно до інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно №18570655 вид обтяження: арешт нерухомого майна, суб`єкт обтяження: Ленінський районний суд м. Миколаєва.

Після смерті спадкодавця ОСОБА_4 позивач звернувся до приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу Сірякової О.В. із заявою про прийняття спадщини, було заведено спадкову справу №20/2026. Позивач звернувся до нотаріуса з заявою про видачу свідоцтва про право власності в порядку спадкування після померлого ОСОБА_4 . Однак не отримав правоустановчий документ.

24.06.2026 року приватний нотаріус Сірякова О.В. надала позивачеві роз`яснення щодо оформлення спадщини, в якому зазначено, що відповідно до інформації Реєстру речових прав на нерухоме майно випливає, що в Реєстру речових прав на нерухоме майно є записи про 2 арешти: номери записів про обтяження 18597553 та 18570655.

В зв`язку з тим, що в Державному реєстрі речових прав наявні записи про власника, що відрізняється від спадкодавця та наявності арештів на нерухоме майно, рекомендую вчинити дії, щодо реєстрації права-власності за спадкодавцем та щодо припинення арештів на спадкове майно.

10.06.2026 року позивач отримав від приватного нотаріуса довідку, якою зазначено, що позивач є єдиним спадкоємцем який прийняв спадщину 10.06.2026 року.

Позивач, звернуся до Державного реєстратора та зареєстрував право-власності на квартиру АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом Державного реєстру речових прав № 484458029 від 03.07.2026

Відповідно до ч.5 ст.1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. Наразі позивач позбавлений можливості реалізувати свої права по відношенню до своєї власності, а також не має можливості отримати спадщину.

Відповідно до ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до положень ст. 391 ЦК України власник майна має вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Оскільки потреби у арешті майна позивача немає з огляду на викладене вище, він звернувся до суду з позовною заявою про скасування арешту.

Ухвалою Інгульського районного суду м. Миколаєва від 27.07.2026 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи та призначено судове засідання.

Ухвалою Інгульського районного суду від 01.10.2026 провадження у справі в частині позовних вимог про скасування арешту відповідно до інформаціїї з державного реєстру речових прав на нерухоме майно №18570655 вид обтяження: арешт нерухомого майна, суб`єкт обтяження: Ленінський районний суд м. Миколаєва закрито на підставі п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.

Ухвалою Інгульського районного суду від 01.10.2026 підготовче провадження у справі закрито, призначено розгляд справи на 21.10.2026.

Представник позивача - адвокат Балабан Н.І. у підготовчому судовому засіданні, позовні вимоги підтримала, наполягала на їх задоволенні.

Відповідачі в судове засідання не з`явився, повідомлені належним чином, причини неявки суду не повідомили, правом на надання відзиву не скористалися.

Згідно ч.1 ст.280 ЦПК України у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Передбачених ч. 2 ст. 223 ЦПК України підстав для відкладення розгляду справи судом не встановлено, судом прийнято рішення про розгляд справи за відсутності сторін, на підставі доказів, поданих разом із матеріалами позову з ухваленням заочного рішення відповідно до ст. ст. 280-283 ЦПК України.

Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, у відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, є дата складання повного судового рішення.

Суд дослідивши матеріали справи, належно з`ясувавши дійсні обставини справи, права та обов`язки сторін, оцінки їх доводів і наданих ними доказів, приходить до наступних висновків.

Згідно з відомостей з Реєстру прав власності на нерухоме майно № 485880362 від 14.07.2026 ОСОБА_4 на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_1 , виданий Миколаївським міським відділом ДРАЦС у м. Миколаєві південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).

ОСОБА_4 був цивільним чоловіком матері позивача з якою проживав тривалий час. Враховуючи дружні стосунки, останній склав заповіт 07 березня 2013 року, яким заповідав позивачу належну йому на праві власності частку квартири АДРЕСА_1 .

Даний заповіт був посвідчений приватним нотаріусом Коханенко О.Г. та зареєстровано в реєстрі за №188. Дана обставина підтверджується заповітом, який зберігається у позивача в оригіналі та витягом про реєстрацію в спадковому реєстрі №33436753 від 07.03.2013 року.

Квартира, яку заповідав ОСОБА_4 позивачу по справі вибула з його володіння шахрайським шляхом.

У грудні 2016 року ОСОБА_4 звернувся з позовом, яким просив визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири від 15.04.2002 року, позивні вимоги були задоволені.

ОСОБА_4 звертався до суду з клопотанням про вжиття заходів забезпечення позовів шляхом накладання арештів на квартиру.

Клопотання було задоволено та 29.12.2016 року Інгульський (Ленінський) районний суд м. Миколаєва ухвалив: накласти арешт на квартиру за адресую АДРЕСА_2 , яка належить на праві власності ОСОБА_4 , заборонивши здійснення відносно неї будь-яких угод пов`язаним з її відчуженням.

Відповідно до інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно №18597553 вид обтяження: арешт нерухомого майна на квартиру АДРЕСА_1 , яка належить на праві-власності ОСОБА_3 , заборонивши здійснення відносно неї будь-яких угод пов`язаних з відчуженням (купівля-продаж, міна, дарування, т.п.)

Відповідно до інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно №18570655 вид обтяження: арешт нерухомого майна, суб`єкт обтяження: Ленінський районний суд м. Миколаєва.

Після смерті спадкодавця ОСОБА_4 позивач звернувся до приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу Сірякової О.В. із заявою про прийняття спадщини, було заведено спадкову справу №20/2026. Позивач звернувся до нотаріуса з заявою про видачу свідоцтва про право власності в порядку спадкування після померлого ОСОБА_4 . Однак не отримав правоустановчий документ.

24.06.2026 року приватний нотаріус Сірякова О.В. надала позивачеві роз`яснення щодо оформлення спадщини, в якому зазначено, що відповідно до інформації Реєстру речових прав на нерухоме майно випливає, що в Реєстру речових прав на нерухоме майно є записи про 2 арешти: номери записів про обтяження 18597553 та 18570655.

Рішення Ленінського районного суду від 26.11.2018, в рамках якого був накладений арешт, набрало законної сили 29.12.2018.

Згідно ст. 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є майно та/або майнові права, які обтяжені, та/або нерухоме майно та інше майно, щодо якого здійснюється державна реєстрація, зобов`язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на таке майно.

Перешкодою в отриманні ОСОБА_1 свідоцтва про право на спадщину беззаперечно є накладений на спадкове майно арешт.

Статтею 41 Конституції України передбачено право кожного громадянина володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Згідно ст. 1 Першого Протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.

Ніхто не може бути позбавлений майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Статтею 10 Загальної декларації прав людини визначено, що кожна людина має право володіти майном як одноособово, так і разом з іншими. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна.

Нормами частин 1 та 2 ст. 321 ЦК України регламентовано, що право власності є непорушним і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, а особа може бути обмежена в здійсненні права власності лише у випадках та в порядку, встановленому законом.

Згідно до ст. 391 ЦК України, власник майна може вимагати скасування заборон в здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном

Згідно роз`яснень, викладених в п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про виключення майна з опису» від 27.08.1976 № 6 - вимоги особи, які ґрунтуються на її праві власності на арештоване майно, розглядаються за правилами, установленими для розгляду позовів про звільнення майна з-під арешту. Крім того, Пленумом Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у постанові №5 від 03.06.2016 «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна», роз`яснено, що у порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні; позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно).

Вимоги позивача, що ґрунтуються на праві власності на арештоване майно, розглядаються за правилами, установленими для розгляду позовів про звільнення майна з-під арешту.

Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, висловленій у постанові від 15 травня 2013 року у справі №6-26цс13 (підлягає обов`язковому врахуванню в розумінні ч. 4 ст. 263 ЦПК України).

Суд, з підставі вищевикладеного, з урахуванням вказаних правових норм, - приходить до переконання про наявність законних підстав для задоволення позовних вимог про зняття арешту зі спадкового майна, а саме: скасувати арешт, яким заборонено здійснення відносно квартири будь-яких угод пов`язаних з її відчуженням квартири АДРЕСА_1 , реєстраційний номер обтяження 18597553, дата реєстрації: 16.01.2017 року, підстава обтяження: ухвала Ленінського районного суду м. Миколаєва від 29.12.2016 року, справа №489/6433/16-ц.

Згідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

В пункті 71 рішення ЄСПЛ у справі «Звежинський проти Польщі» (заява № 34049/96) суд повторює, що позбавлення майна, у значенні цього речення, може бути виправданим, лише якщо воно відбувається в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом. Крім того, будь-яке втручання у право власності має відповідати критерію пропорційності. Суд нагадує, що під час втручання необхідно дотримуватися «справедливої рівноваги» між загальними інтересами суспільства і вимогами захисту основних прав людини (рішення у справі «Pressos Compania Naviera S.» та інші проти Бельгії» від 20 листопада 1995 року, серія A, № 332, с. 23, п. 38). Цю рівновагу буде порушено, якщо людині доведеться нести надто специфічний або надмірний тягар (рішення у справі Спорронга і Льонрота). ЄСПЛ у рішенні від 07 липня 2011 року у справі «Серков проти України» (пункти 42 44) зазначив, що національне законодавство має відповідати вимозі «якості» закону, щоб воно було доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним у застосуванні. Якщо норма закону або іншого нормативного акта, виданого на основі закону, дозволяють неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов`язків платників податків і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Будь-яке втручання органу влади у безперешкодне володіння майном повинно бути «законним», позбавлення майна можливе лише «на умовах, передбачених законом (Рішення ЄСПЛ від 06 листопада 2008 року у справі «Ісмаїлов проти Росії»). Згідно статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Європейський суд з прав людини вказує, що «право на суд» було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Стаття 6 Конвенції детально описує не тільки процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд - та водночас передбачає і виконання судових рішень.

Якщо вбачати у ст.6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи конвенцію. Отже, для цілей ст.6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (рішення від 19.03.97 у справі «Hornsby v. Greece», п.40).

Тому, ст.6 Конвенції передбачає не тільки процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а і передбачає виконання судових рішень, яке відносно позивача винесене не було.

На підставі ст. ст. 328, 392, 1216, 1218, 1265, 1297 ЦК України, ст. ст. 13, 19, 263-265 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про скасування арешту - задовольнити.

Скасувати арешт накладений на нерухоме майно: квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер обтяження 18597553, дата реєстрації: 16.01.2017 року, підстава обтяження: ухвала Ленінського районного суду м. Миколаєва від 29.12.2016 року, справа №489/6433/16-ц.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку відповідачем шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду або через Ленінський районний суд міста Миколаєва протягом тридцяти днів з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Дата складання повного тексту рішення 21.10.2026.

Суддя: Г.С. Костюченко