Рішення від 08 вересня 2026 р. у справі №372/201/26 — Обухівський районний суд Київської області

Справа № 372/201/26

Провадження 2-940/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(заочне)

09 вересня 2026 року Обухівський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Кравченка М.В.,

при секретарі Ільїній А.В.,

розглянувши у приміщенні Обухівського районного суду Київської області у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про припинення права на частку у спільному нерухомому майні,

В С Т А Н О В И В:

09.01.2026 року позивачі звернувся до суду з позовом до відповідача про припинення права на частку у спільному нерухомому майні в якому просить Припинити право власності ОСОБА_3 на 1/6 частину квартири АДРЕСА_1 ; Стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 309833 грн. 70 коп. на користь ОСОБА_3 в рахунок відшкодування вартості 1/6 частини квартири АДРЕСА_1 ; Визнати за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в рівних частинах право власності на 1/6 частину квартири АДРЕСА_1 ; Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 та ОСОБА_1 судові витрати сплачені при зверненні до суду.

В обґрунтування позову позивачі зазначили, що вони є співвласниками квартири АДРЕСА_1 , також співвласником даної квартири є відповідач ОСОБА_3 , кожному на праві власності належить по 1/6 частині квартири. Оскільки відповідач в квартирі ніколи не з`являвся, ніяких витрат по її утриманню не несе, врегулювати спір в позасудовому порядку не вдалось, вони вимушені звернутися до суду з даним позовом.

24.03.2026 року винесено ухвалу про прийняття позовної заяви до розгляду, відкриття провадження у справі, призначення підготовчого судового засідання.

01.06.2026 року внесено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Позивачі та представник позивачів в судове засідання не з`явились. Представник позивачів подав до суду заяву в якій просив проводити розгляд справи без його участі та участі позивачів. Позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити. Проти винесення заочного рішення не заперечив.

Відповідач в судове засідання не з`явився, хоч про день час та місце слухання справи повідомлявся судом належним чином. Заяв, клопотань чи заперечень суду не подав.

У свою чергу відповідач відзив на позовну заяву у строк, встановлений ухвалою про відкриття провадження, до суду не подав, а тому відповідно до частини восьмої статті 178 Цивільного процесуального кодексу України суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ст. 280 ЦПК України у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло повідомлення про причини неявки, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.

Згідно ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Отже, оскільки сторони не з`явилися в судове засідання, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Згідно ч.1 ст.12 ЦПК України встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, а відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.?

Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.

Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Перевіривши та дослідивши матеріали справи та надані докази, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено наступні обставини.

Відповідно до ч. 5, 6 ст. 263 ЦПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

14 березня 1997 року позивачка ОСОБА_2 , згідно нотаріально посвідченого договору придбала квартиру АДРЕСА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 в родині ОСОБА_4 та ОСОБА_5 народився син – ОСОБА_6 , позивач по справі.

09 серпня 2001 року батько та чоловік позивачів, ОСОБА_4 , отримав у власність земельну ділянку площею 0,1055 га на підставі рішення Обухівської міської ради Київської області № 391 від 23 травня 2000 року, на території Обухівської міської ради для будівництва та обслуговування жилого будинку та господарських споруд.

26 квітня 2002 року батьки позивача, ОСОБА_4 та ОСОБА_7 , розірвали шлюб.

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_4 .

02 листопада 2011 року рішенням Обухівського районного суду Київської області по справі № 2-1234/11 було визнано за ОСОБА_8 , бабусею позивача, право власності на 1/3 частину земельної ділянки загальною площею 0,1055 га., що розташована на території Обухівської міської ради Київської області, що належала померлому ОСОБА_4 , батьку позивача, на підставі рішення Обухівської міської ради № 391 від 23 травня 2000 року.

07 лютого 2012 року рішенням колегії суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області рішення Обухівського районного суду Київської області від 02 листопада 2011 року по справі №2-1234/11 було змінено та визнано за ОСОБА_8 , бабусею позивача, право власності, в порядку спадкування за законом, на 1/6 частину квартири АДРЕСА_1 , після смерті батька позивача, ОСОБА_4 .

ІНФОРМАЦІЯ_3 померла бабуся позивача – ОСОБА_8 .

Статтею 1223 Цивільного кодексу України встановлено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті, а у разі відсутності заповіту, спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу, а відповідно до ст.1261 ЦК України визначено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Відповідно до ч. 1 ст. 1299 ЦК України встановлено, що спадкоємці зобов`язані зареєструвати право на спадщину в органах, які здійснюють державну реєстрацію нерухомого майна, але для цього необхідно отримати свідоцтво про право на спадщину.

Протягом строку, встановленого ст.1270 ЦК України, мама позивача діючи в інтересах останнього, який на 2014 рік, ще був неповнолітньою особою, будучи спадкоємцем за законом звернулась до державного нотаріуса з заявою про відкриття спадщини та видачі їй свідоцтва про право на спадщину.

Остання отримавши відповідну заяву завела спадкову справу № 216/2021.

05 липня 2023 року державний нотаріус відмовив у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті бабусі, так як остання, після рішень судів не зареєструвала за собою право власності на частину квартири та земельної ділянки, а тому роз`яснила право звернення до суду.

Отримавши дану відмову позивач, ОСОБА_1 , звернувся до суду з позовною заявою про визнання права власності на частку квартири та земельної ділянки.

01 лютого 2024 року рішенням Обухівського районного суду Київської області по справі № 372/5869/23 позовні вимоги були задоволені. Визнано ОСОБА_1 , право власності в порядку спадкування за законом на 1/6 частину квартири АДРЕСА_1 та на 1/3 частину земельної ділянки площею 0,1055 га., кадастровим номером 3223110100:01:005:0275, цільовим призначенням – для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, за адресою: АДРЕСА_2 , які були визнані рішенням Апеляційного суду Київської області від 07 лютого 2012 року за ОСОБА_8 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Дані обставини підтверджується рішенням суду, а тому доказуванню при розгляді даної справи не підлягає.

З урахуванням рішення суду, на даний час, власниками квартири АДРЕСА_1 є: ОСОБА_2 на 4/6 частини, ОСОБА_1 на 1/6 частини, ОСОБА_3 на 1/6 частини.

Зміст права власності, яке полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном визначено у ст. 317 ЦК України.

Стаття 321 ЦК України закріплює конституційний принцип непорушності права власності, передбачений ст. 41 Конституції України. Він означає, що право власності є недоторканим, власник може бути позбавлений або обмежений у його здійсненні лише відповідно і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно); майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

Поняття спільної часткової власності викладено в ч. 1 ст. 356 ЦК України як власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності. Отже, право спільної часткової власності - це право двох або більше осіб за своїм розсудом володіти, користуватися і розпоряджатися належним їм у певних частках майном, яке складає єдине ціле. Кожен учасник спільної часткової власності володіє не часткою майна в натурі, а часткою в праві власності на спільне майно у цілому. Ці частки є ідеальними й визначаються відповідними відсотками від цілого чи у дрібному виразі, що відповідає нашим обставинам.

Відповідно до ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Що стосується існуючої в співвласника правомочності розпорядження спільним майном, то вони передбачені в ст.ст. 364, 365, 367 ЦК України як способи реалізації цієї правомочності, при здійсненні якої передбачена ч. 4 ст. 358 ЦК України умова не є обов`язковою.

Відповідач в квартирі ніколи не з`являвся, ніяких витрат по її утриманні не несе.

Частиною 1 статті 346 ЦК України визначено перелік випадків, за наявності яких право власності може бути припинено. Виходячи зі змісту частини 2 цієї статті, даний перелік не є вичерпним та право власності може бути припиненим і в інших випадках, встановлених законом.

Один з таких випадків наведено в ст. 365 ЦК України, яка регулює підстави та умови припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників.

Зокрема, право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі: 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї.

Верховний Суд України під час розгляду справи № 6-37цс13 від 15 травня 2013 року висловив правову позицію, згідно з якою прийшов до висновку, що для припинення права особи на частку у спільному майні необхідно встановити наявність будь-якої із обставин, передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 365 ЦК України за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї та попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Під час розгляду іншої справи № 6-68цс14, Верховний Суд України також сформулював правову позицію від 02 липня 2014 року, якою роз`яснив, що право власності співвласника на частку в спільному майні може бути припинено, але за умови, що така шкода не буде істотною. Саме ця обставина є визначальною при вирішенні позову про припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників.

З постанови Верховного Суду України випливає, що для ухвалення рішення про припинення права на частку в спільному майні необхідно встановити наявність будь-якої з обставин, передбаченої п.1-3 ч. 1 ст.365 ЦК України, яка обов`язково повинна бути в сукупності з обставиною, передбаченою п.4 ч.1 цієї статті.

Згідно правового висновку Верховного Суду України від 13 січня 2016 року у справі №6-2925цс15, з врахуванням закріплених в п. 6 ст. 3 ЦК України засад справедливості, добросовісності та розумності, що спонукають суд до врахування при вирішенні спору інтересів обох сторін, при розгляді справ, у яких заявляються вимоги одного зі співвласників про припинення його права на частку у спільному майні шляхом отримання від інших співвласників грошової компенсації вартості його частки, виділ якої є неможливим, суди мають встановити наступне: чи дійсно є неможливим виділ належної позивачу частки в натурі або чи не допускається такий виділ згідно із законом; чи користуються спільним майном інші співвласники відповідачі по справі; чи сплачується іншими співвласниками, які володіють та користуються майном, матеріальна компенсація позивачу за таке володіння та користування відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України; чи спроможні інші співвласники виплатити позивачу компенсацію в рахунок визнання за ними права власності на спільне майно та чи не становитиме це для них надмірний тягар.

Спільне користування майном не можливе, так як частина відповідача виходячи з загальною площі ділянки є мала, виділити в натурі її не можливо, так як на ділянці знаходиться садовий будинок з допоміжними спорудами, які належать нам на праві приватної власності, відповідач своє частиною не користується, що відповідає ч. 1 ст. 365 ЦК України та свідчить про правомірність нашого звернення до суду.

Спільне користування майном між сторонами є неможливим.

У відповідності до ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно зі ст.14 Конституції України право власності гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами виключно відповідно до закону, а статтею 41 Конституції України проголошено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Так статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Згідно ч.1, 2 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч.1 ст. 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Разом з тим, згідно з ч. 1 ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

При цьому, згідно з ч. 3 ст. 10, ч. 1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 16 ЦК України встановлено, що способами захисту прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Таким чином, розглянувши справу в межах визначених позивачами предмету спору та підстав для задоволення позову, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилаються позивачі, як на підставу для задоволення позову, знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, ґрунтуються на достатніх, належних та допустимих доказах, суд прийшов до висновку, що позов слід задовольнити в повному обсязі.

Правомірним суд визнає і вимоги про відшкодування відповідачем понесених судових витрат в повному обсязі, оскільки такі вимоги відповідають ст. 141 ЦПК України та підтверджуються наявним в матеріалах справи квитанціями.

Керуючись ст.ст. 19, 41 Конституції України, ст.ст. 4, 10, 12, 13, 19, 76, 81, 89, 259, 263-265, 268, 273, 282, 365 Цивільного процесуального кодексу України, ст.ст. 3, 4, 16, 31, 203, 317, 321, 346, 355, 356, 358, 364, 365, 367 Цивільного кодексу України, суд,

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити.

Припинити право власності ОСОБА_3 на 1/6 частину квартири АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ), ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_3 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) 309 833 грн. 70 коп. в рахунок відшкодування вартості 1/6 частини квартири АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_2 , ОСОБА_1 в рівних частинах право власності на 1/6 частину квартири АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_3 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ), ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) суму сплаченого судового збору в розмірі 5 119 грн. 53 коп.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги, а в разі проголошення вступної та резолютивної частини або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, в той же строк з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Заочне рішення також може бути переглянуто Обухівським районним судом Київської області у випадку подання відповідачем відповідної письмової заяви протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Суддя М.В.Кравченко