Рішення від 15 жовтня 2026 р. у справі №160/22067/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 жовтня 2026 рокуСправа № 160/22067/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Кучми К.С., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Територіального управління служби судової охорони у Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати йому додаткової винагороди, передбаченої постановою КМУ від 28.02.2022 року № 168, за період з 07.09.2022 року по 20.01.2023 року;

- стягнути з відповідача на його користь додаткову винагороду, передбачену постановою КМУ від 28.02.2022 року № 168, за період з 07.09.2022 року по 20.01.2023 року в розмірі 30 000 грн на місяць пропорційно часу служби.

В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначено, що позивач проходить службу в Службі судової охорони, а саме в Територіальному управлінні Служби судової охорони у Дніпропетровській області. Позивач посилається на положення постанови КМУ від 28.02.2022 № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану", відповідно до яких, на її думку, він має право на отримання додаткової винагороди в розмірі 30 000 грн за відповідний період проходження служби. Разом з тим, як зазначає позивач, така додаткова винагорода не нараховувалась та не виплачувалась. Вважаючи бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати додаткової винагороди протиправною, він звернувся до суду з позовом, в якому просить захистити його порушене право шляхом визнання такої бездіяльності протиправною та стягнути з відповідача на його користь додаткову винагороду, передбачену постановою КМУ від 28.02.2022 року № 168, за період з 07.09.2022 року по 20.01.2023 року в розмірі 30 000 грн на місяць пропорційно часу служби.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31.07.2026 відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

До суду 17.08.2026 відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що Територіальне управління Служби судової охорони у Дніпропетровській області здійснює свої повноваження виключно в межах, визначених законодавством, та не наділене правом самостійно встановлювати нові види грошового забезпечення або здійснювати виплати поза межами затверджених бюджетних призначень. Так, відповідно до Закону України "Про судоустрій і статус суддів", постанови КМУ від 03.04.2019 № 289 та Порядку виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони, затвердженого наказом ДСА України від 26.08.2020 № 384, грошове забезпечення виплачується за місцем проходження служби в межах фондів оплати праці, затверджених у відповідних кошторисах. При цьому Територіальне управління не здійснює функцій головного розпорядника бюджетних коштів, не визначає бюджетну політику, не затверджує кошториси та не розподіляє бюджетні призначення, оскільки такі повноваження належать ДСА України. На думку відповідача, постанова № 168 установила право співробітників Служби судової охорони на отримання додаткової винагороди під час дії воєнного стану, однак не врегулювала механізму реалізації цього права. Постановою КМУ від 07.07.2022 № 793 постанову № 168 доповнено пунктом 2-1, яким визначення порядку та умов виплати додаткової винагороди покладено на керівників відповідних державних органів.

На виконання зазначених положень наказом ДСА України від 31.10.2022 № 396 затверджено Порядок і умови виплати співробітникам Служби судової охорони додаткової винагороди на період дії воєнного стану. Підставою для виплати такої винагороди є відповідний наказ Служби судової охорони або її територіального управління, а тому самостійне здійснення виплат без дотримання встановленого механізму виходило б за межі повноважень відповідача. Відповідач зазначив, що сам факт не нарахування та невиплати додаткової винагороди не є достатньою підставою для визнання бездіяльності протиправною. Вважає, що для цього необхідно встановити наявність у відповідача відповідного обов`язку, повноважень і реальної можливості вчинити певні дії, а також невчинення таких дій без поважних правових підстав. Посилаючись на статті 23, 48 та 51 БК України, наголосив, що взяття бюджетних зобов`язань і здійснення платежів допускаються лише в межах бюджетних асигнувань, установлених кошторисом. Крім того, відповідач повідомив, що наказом ТУ ССО у Дніпропетровській області від 02.11.2023 № 428 о/с позивачу нараховано та виплачено додаткову винагороду за період з 01.01.2023 по 20.01.2023. Видання зазначеного наказу та фактична виплата коштів свідчать про здійснення відповідачем необхідних дій у межах наданої компетенції та спростовують твердження позивача про повну бездіяльність. Водночас заявлені вимоги за весь період з 07.09.2022 по 20.01.2023 не враховують уже здійсненої виплати за частину спірного періоду. Щодо вимоги про стягнення додаткової винагороди відповідач зазначив, що вона є передчасною, оскільки стягнення можливе за умови нарахування відповідних коштів та їх невиплати. Також заперечив проти наведеного позивачем розрахунку в сумі 120 000 грн, указавши на необхідність урахування фактичного часу проходження служби, виконання службових обов`язків та інших обставин, які впливають на розмір винагороди. З огляду на викладене, відповідач вважає позову заяву необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню в повному обсязі.

19.08.2026 позивачем до суду подано відповідь на відзив, у якій він зазначив, що відсутність бюджетних асигнувань, належного фінансування чи затверджених кошторисних призначень не звільняє відповідача від обов`язку нарахувати та виплатити додаткову винагороду, передбачену постановою КМУ від 28.02.2022 № 168. На підтвердження своєї позиції послався на постанови Великої Палати Верховного Суду від 06.04.2023 у справі № 260/3564/22 та від 21.09.2023 у справі № 160/20260/21, зазначивши, що недостатність бюджетного фінансування не може бути підставою для обмеження або не нарахування гарантованих державою виплат. Також позивач заперечив проти твердження відповідача про відсутність механізму виплати додаткової винагороди до прийняття наказу ДСА України від 31.10.2022 № 396. На його переконання, постанова №168 є актом вищої юридичної сили, має пряму дію та безпосередньо встановлює право співробітників Служби судової охорони на відповідну виплату. Відсутність внутрішнього порядку не може бути підставою для невиконання цієї постанови. Щодо посилання на дискреційні повноваження позивач зазначив, що за наявності встановлених законодавством умов відповідач зобов`язаний видати відповідний наказ і здійснити нарахування додаткової винагороди. Вважає, що в цьому випадку відповідач не має можливості обирати між кількома правомірними варіантами поведінки, а тому нарахування та виплата винагороди не належать до його дискреційних повноважень. Крім того, позивач пояснив, що не заперечує проти здійсненого на підставі наказу від 02.11.2023 № 428 о/с нарахування та виплати додаткової винагороди за період з 01.01.2023 по 20.01.2023. Водночас наголосив, що така виплата охоплює лише частину заявленого періоду та не усуває порушення його права на отримання додаткової винагороди за період з 07.09.2022 по 31.12.2022, за який відповідні кошти не нараховано та не виплачено. Таким чином, позивач проси суд позов задовольнити з підстав викладених у ньому.

Дослідивши матеріали справи, враховуючи позицію позивача, викладену у позовній заяві та у відповіді на відзив, позицію відповідача, викладену у відзиві на позовну заяву, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному та об`єктивному розгляді обставин справи, суд встановив наступні обставини справи.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходить службу в Територіальному управлінні Служби судової охорони у Дніпропетровській області.

Наказом Територіального управління Служби судової охорони у Дніпропетровській області від 01.03.2022 № 61 о/с позивача прийнято на службу до Служби судової охорони та призначено на посаду контролера І категорії 4 відділення 6 взводу охорони 2 підрозділу охорони (м.Кривого Рогу).

Наказом Територіального управління Служби судової охорони у Дніпропетровській області від 30.06.2025 № 273 о/с ОСОБА_1 з 01.07.2025 призначено на посаду контролера І категорії (заступника командира відділення) 4 відділення 9 взводу охорони 2 підрозділу охорони (м.Кривий Ріг).

Згідно із довідкою фінансово-економічного відділу Територіального управління служби судової охорони у Дніпропетровській області від 07.08.2026 №544 нарахований розмір грошового забезпечення позивача за період з вересня 2022 р. по січень 2023 р. становив 84 018, грн, з яких: 27 402,50 грн - вересень 2022 року, 14 166,07 грн - жовтень 2022 року, 14 294,12 грн - листопад 2022 року, 16 909,76 грн - грудень 2022 року, 11245,55 грн - січень 2023 року.

Надаючи оцінку спірним відносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.161 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIII (далі - Закон №1402-VIII) - Служба судової охорони є державним органом у системі правосуддя для забезпечення охорони та підтримання громадського порядку в судах (частина перша); Служба судової охорони підзвітна Вищій раді правосуддя та підконтрольна Державній судовій адміністрації України (частина друга); Служба судової охорони складається з центрального органу управління та територіальних підрозділів Служби (частина четверта); територіальні підрозділи Служби судової охорони утворюються як юридичні особи (частина шоста); фінансування Служби судової охорони здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України (частина сьома).

Згідно із частиною першою, другою статті 165 Закону №1402-VIII грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України на рівні не нижчому, ніж установлений для поліцейських, і повинно стимулювати до комплектування Служби судової охорони кваліфікованими співробітниками.

Постановою КМУ від 03.04.2019 року № 289 "Про грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони" затверджені схеми посадових окладів, тарифних розрядів і коефіцієнтів за основними посадами і спеціальними званнями співробітників Служби судової охорони та встановлено, що порядок виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони затверджується Державною судовою адміністрацією.

Наказом від 26.08.2020 року № 384 Державна судова адміністрація України затвердила Порядок виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони (далі - Порядок № 384).

За змістом пунктів 4 - 7 Порядку № 384 грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони включає: 1) щомісячні основні види грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за спеціальним званням, надбавка за стаж служби); 2) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, премія); 3) одноразові додаткові види грошового забезпечення (винагороди; допомоги).

28 лютого 2022 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" № 168 (далі - Постанова № 168), в пункті 1 якої установив, що на період дії воєнного стану […. ] співробітникам Служби судової охорони [….] виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Пунктом 5 постанови № 168 передбачено, що ця постанова набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 24 лютого 2022 року.

До додаткових видів грошового забезпечення Порядок № 384 відносить, зокрема, винагороди. Тому, встановлена постановою № 168 додаткова винагорода є складовою грошового забезпечення співробітників Служби судової охорони.

Отже, позивач, як співробітник Служби судової охорони, набув право на отримання додаткової винагороди в розмірі 30 000 грн щомісячно, яка є складовою її грошового забезпечення.

Однак, додаткова винагорода, передбачена постановою № 168, за період з 07.09.2022 року по 20.01.2023 року, позивачу відповідачем не нараховувалась та не виплачувалась.

Постановою від 07 липня 2022 року № 793 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168", яка набрала законної сили з 19 липня 2022 року, Кабінет Міністрів України вніс зміни до постанови № 168, зокрема, в абзаці пункту 1 постанови № 168 слова і цифри "додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно" замінив словами і цифрами "додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць", та доповнив пункт 1 постанови №168 новим абзацом такого змісту: "Нарахування та сплата податків, зборів, внесків до відповідних бюджетів здійснюється у порядку, визначеному законодавством як для грошового забезпечення". Постановою від 07 липня 2022 року № 793 Кабінет Міністрів України також доповнив постанову № 168 пунктом 2-1, відповідно до якого порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів.

Наказом від 31 жовтня 2022 року № 396 ДСА України затвердила Порядок і умови виплати співробітникам Служби судової охорони додаткової винагороди на період дії воєнного стану (далі - Порядок № 396), встановивши, що цей Порядок застосовується з 24 лютого 2022 року.

Згідно із пунктом 3 Порядку № 396 додаткова винагорода виплачується співробітникам в період дії воєнного стану, за час проходження ними служби, зокрема тим, які виконують службові обов`язки за штатними посадами або на яких у встановленому порядку покладено тимчасове виконання обов`язків за іншими посадами згідно з умовами, передбаченими цим Порядком.

За змістом пункту 4 Порядку № 396 виплата додаткової винагороди здійснюється центральним органом управління та територіальними управліннями Служби судової охорони за місцем проходження служби співробітника, де він призначений на штатну посаду. Підставою для виплати додаткової винагороди співробітникам є наказ Служби або територіального управління Служби.

Так, відповідач не заперечив право позивача на отримання додаткової винагороди, встановленої постановою № 168 з 24 лютого 2022 року.

Підставою для невиплати позивачу додаткової винагороди одночасно з виплатою щомісячного грошового забезпечення як 24 лютого 2022 року так і після 7 липня 2022 (дата прийняття постанови № 793) відповідач вказує відсутність у кошторисі установи відповідних коштів. Посилається на статтю 51 Бюджетного кодексу України, відповідно до якої керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, поліцейських, співробітників Служби судової охорони та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах бюджетних асигнувань на заробітну плату (грошове забезпечення), затверджених для бюджетних установ у кошторисах.

Разом з тим, право на виплату додаткової винагороди співробітникам Служби судової охорони, передбачене постановою № 168, підпадає під сферу дії статті 1 Першого протоколу до Конвенції, та не може бути обмежене через відсутність відповідних коштів, доки її виплата передбачена законодавством. Органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань (рішення ЄСПЛ від 08 листопада 2005 року у справі "Кечко проти України").

Конституційний Суд України у рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004, від 01 грудня 2004 року № 20-рп/2004, від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 неодноразово вказував, на необхідність виконання державою зобов`язань щодо виплати встановлених законодавством заробітної плати та пенсій та інших виплат, що фінансуються з державного бюджету.

Верховний Суд України у своїх рішеннях також неодноразово вказував на те, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат (постанови Верховного Суду України від 22 червня 2010 року у справі №21-399во10, від 07 грудня 2012 року у справі № 21-977во10, та від 03 грудня 2010 року у справі № 21-44а10).

Тому, відсутність у затвердженому кошторисі видатків на виплату додаткової винагороди, визначеної постановою № 168, не може бути підставою для невиплати позивачу додаткової винагороди, яка є складовою грошового забезпечення позивача.

Окрім того, за змістом пункту 7 Порядку № 396 додаткова винагорода виплачується в таких розмірах: 30 000 гривень - співробітникам, які проходять службу в районах ведення бойових дій, пропорційно в розрахунку на місяць; 10 000 гривень - іншим співробітникам пропорційно в розрахунку на місяць; 100 000 гривень - співробітникам, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів у розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Отже, пункт 7 Порядку № 396 в частині умов виплати додаткової винагороди у розмірі 30000 гривень - проходження служби в районах ведення бойових дій, за своїм змістом не відповідає положенням пункту 1 постанови № 168 в редакції постанови № 793.

Положеннями частини другої статті 165 Закону № 1402-VIIІ передбачено, що розмір грошового забезпечення співробітників Служби судової охорони встановлюється Кабінетом Міністрів України.

За змістом статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи. Згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12 березня 2019 року у справі №913/204/18, від 10 березня 2020 року у справі № 160/1088/19).

З огляду на визначені в частині третій статті 7 КАС України загальні засади пріоритетності законів над підзаконними актами, до спірних відносин слід застосовувати норми постанов КМУ, а не Порядку № 396, прийнятого на виконання постанови № 168 (у редакції постанови № 793), проте суперечить їй у відповідній частині.

Відповідно до правового висновку, сформованого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 21 вересня 2023 року у справі № 260/3564/22, системний аналіз пункту 2-1 Постанови №168 (у редакції Постанови № 793) свідчить, що наявність у ДСА України права встановлювати порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги не є тотожним праву встановлювати розміри додаткових винагород.

Разом з тим, зміст внесених Постановою № 793 та Порядком №396 змін в частині визначення розміру додаткової винагороди "до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць" замість "30000 гривень щомісячно" не свідчить про те, що такі зміни вплинули на розмір додаткової винагороди, адже за загальним правилом заробітна плата (грошове забезпечення) виплачується щомісячно за фактично відпрацьований час, тому визначена урядом пропорційність із прив`язкою до місячного періоду фактично передбачає виплату додаткової винагороди в розмірі 30000 гривень на місяць за умови відпрацювання норми робочого часу відповідного місяця.

Аналогічного висновку дійшов Верховний суд у рішенні від 06 квітня 2023 року у зразковій справі №260/3564/22, залишеному без змін постановою Великої палати Верховного суду від 21 вересня 2023 року.

Відповідно до ч.3 ст.291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Суд також враховує, що пунктом 15 Порядку № 384 передбачено, що грошове забезпечення, яке належить до виплати співробітнику і своєчасно не виплачене або виплачене в меншому, ніж належало, розмірі, виплачується за весь період, протягом якого співробітник мав на нього право, але не більше ніж за три роки, що передували зверненню за одержанням грошового забезпечення

Водночас, суд наголошує, що відсутність кошторисних призначень для виплати вказаної винагороди співробітникам відповідача, як і відсутність затвердженого порядку та умов виплати такої додаткової винагороди чи невжиття Міністерством фінансів України заходів щодо збільшення видатків розпорядникам бюджетних коштів для забезпечення реалізації постанови №168, не можуть впливати на висновки суду у справі.

Так, суд зазначає, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 08 листопада 2005 року у справі "Кечко проти України" (заява №63134/00) зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Також Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Отже, реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

Вказана правова позиція викладена в рішеннях Верховного Суду від 18.12.2018 по справі № 820/4619/16 та від 14.03.2019 по справі № 820/660/17.

Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, позивач має право на виплату йому додаткової винагороди, встановленої постановою № 168, що свідчить про обґрунтованість позовних вимог в цій частині.

З огляду на викладене, враховуючи висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2023 у зразковій справі № 260/3564/22, позов підлягає задоволенню, шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача, яка полягає у не нарахуванні та невиплаті позивачу винагороди, передбаченої постановою КМУ від 28.02.2022 № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" з 07.09.2022 року по 20.01.2023 року.

У свою чергу, належним способом захисту та відновлення прав позивача буде зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити йому відповідну додаткову винагороду за вказаний період.

Щодо обраного позивачем способу захисту порушеного права суд зазначає таке.

Стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною першою статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: […] визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; […].

Згідно із частиною другою статті 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

В рамках адміністративного судочинства:

дії - певна форма поведінки суб`єкта владних повноважень, яка полягає у здійсненні суб`єктом владних повноважень своїх обов`язків у межах наданих законодавством повноважень чи всупереч їм;

бездіяльність - певна форма поведінки суб`єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього посадових обов`язків згідно із законодавством України;

рішення - нормативно-правовий акт або індивідуальний акт (нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк).

Верховний Суд України у постанові від 24.11.2015 року по справі №П/800/259/15 (21-3538а15) зазначив, що сама по собі бездіяльність - це триваюча пасивна поведінка суб`єкта, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов`язаний був і міг вчинити. Тобто бездіяльність не має чітко окреслених часових меж, а саме явище бездіяльності є триваючим (№ рішення в ЄДРСР 54398764).

Частиною другою статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про:

- визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2);

- визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3);

- визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (пункт 4);

- інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Відповідно до положень статей 5 та 245 КАС України адміністративний суд, встановивши, що відповідач порушив норми права, які регулюють спірні правовідносини, повинен визнати такі рішення, дії або бездіяльність протиправними і зобов`язати відповідача провести нарахування та/або виплату належних сум відповідно до закону, а не ухвалювати рішення про стягнення конкретних сум.

За таких обставин, слід визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу додаткової винагороди, передбаченої постановою КМУ від 28.02.2022 року № 168, за період з 07.09.2022 року по 20.01.2023 року та зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу додаткову винагороду установленої постановою № 168 у розмірі 30 000 грн пропорційно в розрахунку на місяць за період з 07.09.2022 року по 20.01.2023 року.

У задоволенні решти позовної заяви позивачу слід відмовити.

Суд також застосовує позицію ЄСПЛ, сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 статті 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із частинами 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В силу ч.3 ст.90 КАС України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, позовна заява є обґрунтованою та такою, що підлягає частковому задоволенню з викладених вище підстав.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат між сторонами, суд виходить з наступного.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Згідно із ч.3 ст.139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що позов задоволено частково, слід повернути позивачу частину судових витрат по справі у розмірі 665,60 грн (1 331,20 грн : 2), за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

На підставі викладеного, та керуючись ст.ст.8, 9, 72, 77, 132, 139, 241 - 246, 250, 262 КАС України, суд,

УХВАЛИВ:

Позовну заяву – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Територіального управління служби судової охорони у Дніпропетровській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої постановою КМУ від 28.02.2022 року № 168, за період з 07.09.2022 року по 20.01.2023 року.

Зобов`язати Територіальне управління Служби судової охорони у Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, установлену постановою КМУ від 28.02.2022 № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану", за період несення служби з 07.09.2022 року по 20.01.2023 року у розмірі 30 000 гривень щомісячно, з урахуванням фактично виплачених сум.

У задоволенні решти позовної заяви - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Територіального управління служби судової охорони у Дніпропетровській області (49000, м.Дніпро, пр.Дмитра Яворницького, буд.57, код ЄДРПОУ 43238738) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) судові витрати по справі у розмірі 665,60 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 КАС України та може бути оскаржено в строки, передбачені статтею 295 КАС України.

Суддя К.С. Кучма