Постанова від 05 серпня 2026 р. у справі №507/298/25 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/4881/26

Справа № 507/298/25

Головуючий у першій інстанції Дармакуки Т.П.

Доповідач Карташов О. Ю.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.08.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Карташова О.Ю.

суддів: Коновалової В.А., Кострицького В.В.

за участю секретаря судового засідання - Шахової О.В.

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1

відповідач – Товариство з обмеженою відповідальністю «Асана-Агро»

третя особа – Зеленогірська селищна рада Подільського району Одеської області

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду

апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Пілюк Руслан Валерійович

на рішення Любашівського районного суду Одеської області від 24 грудня 2025 року

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Асана-Агро», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Зеленогірська селищна рада Подільського району Одеської області про витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння та усунення перешкод користування власністю

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2025 року ОСОБА_1 звернувся Любашівського районного суду із позовом до ТОВ «Асана-Агро», третя особа яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Зеленогірська селищна рада Подільського району Одеської області, у якому просив усунути перешкоди у користуванні належними йому на праві приватної власності земельними ділянками із кадастровими номерами 5123380900:01:003:0037 та 5123380900:01:003:0038, зобов`язавши відповідача повернути земельні ділянки і не чинити перешкод у її використанні.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що йому на праві приватної власності належать земельні ділянки із кадастровими номерами 5123380900:01:003:0037 та 5123380900:01:003:0038, які були передані ним у оренду ФГ «Нива». У 2025 році строк оренди за даними договорами спливав і він вирішив його не продовжувати і обробляти земельні ділянки самостійно, але дізнався, що рішенням про державну реєстрацію 29 квітня 2023 року та 21.10.2024 року державним реєстратором Зеленогірської селищної ради Галіборщ А.М. здійснено державну реєстрацію права оренди земельних ділянок із кадастровими номерами 5123380900:01:003:0037 та 5123380900:01:003:0038 ТОВ «Асана-Агро» на підставі договорів оренди землі, проте він договорів оренди землі із ТОВ «Асана-Агро» не укладав і не підписував, тож такі є неукладеними.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Любашівського районного суду Одеської області від 24 грудня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 до ТОВ «Асана-Агро», третя особа , яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Зеленогірська селищна рада Подільського району Одеської області про витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння та усунення перешкод користування власністю залишено без задоволення.

Рішення вмотивовано тим, що позивачем ОСОБА_1 не доведено, що підпис на відповідних договорах оренди землі, укладених із ТОВ «Асана-Агро», належить не йому, при цьому такі фактично виковувались сторонами: ТОВ «Асана-Агро» використовувало орендовані земельні ділянки, а ОСОБА_1 отримував орендну платню.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій не погоджуються з рішенням Любашівського районного суду Одеської області від 24 грудня 2025 року, як таким, що ухвалено без повного, всебічного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи, без належної оцінки доказів по справі, з порушенням процесуального та не правильним застосуванням норм матеріального права, просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апеляційна скарга вмотивована тим, що суд першої інстанції безпідставно визнав неналежним доказом висновок експерта за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи від 10 липня 2025 року №1393/25-21, оскільки матеріали подані на експертизу державною експертною установою суду не поверталися по причині порушень в їх оформлені, відповідно дані матеріали повністю відповідали вимогам правових норм, зокрема статей 104,107 ЦПК України.

Щодо відзиву на апеляційну скаргу

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Асана-Агро», заперечуючи проти її задоволення, просило залишити рішення Любашівського районного суду Одеської області від 24 грудня 2025 року без змін, як законне та обґрунтоване, крім того зазначило про помилкове тлумачення скаржником вимог законодавства, та посилання на відомості, які не відповідають обставинам справи.

Третя особа не скористалася своїм процесуальним правом на подання письмових пояснень на апеляційну скаргу.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

В суді апеляційної інстанції представник відповідача ТОВ «Асана -Агро» Комісар О.В. заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив оскаржуване судове рішення залишити без змін.

Інші учасники справи у судове засідання, не з`явилися, про розгляд справи були належним чином повідомлені, про причини неявки суд не повідомляли, клопотання про відкладення розгляду справи або про розгляд справи в режимі відеоконференції до суду не направляли.

Представник позивача ОСОБА_1 адвокат Пілюк Р.В., Зеленогірська селищна рада Подільського району Одеської області повідомлені шляхом надсилання електронної судової повістки до їх особистого електронного кабінету, що підтверджується довідкою про доставку.

Позивач ОСОБА_1 повідомлений шляхом надсилання судової повістки поштою, зазначене підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № R068115787318.

Виходячи з положень ст. 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у тому числі правом визначити свою участь в тому чи іншому судовому засіданні. Явка до суду апеляційної інстанції не є обов`язковою.

Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, час знаходження справи на розгляді апеляційного суду, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому її розгляді, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів визнає повідомлення осіб належним та можливим розглянути справу за відсутності осіб які не з`явились.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, площею 4,4608 га, кадастровий номер 5123380900:01:003:0037, яка розташована на території Боківської сільської ради Любашівського району Одеської області з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що підтверджується копією державного акту на право власності на землю та інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 401603020 від 30 жовтня 2024 року. 26 квітня 2023 року зареєстроване право оренди земельної ділянки за ТОВ «АСАНА-АГРО», на підставі договору оренди землі б/н від 13 квітня 2023 між ТОВ «АСАНА-АГРО» та ОСОБА_1 .

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 401602996 від 30 жовтня 2024 року, земельна ділянка, площею 4,3487 га, кадастровий номер 5123380900:01:003:0038, належить на праві приватної власності ОСОБА_1 ; 21 жовтня 2024 року зареєстроване право оренди земельної ділянки за ТОВ «АСАНА-АГРО», на підставі договору оренди землі б/н від 10 серпня 2024 між ТОВ «АСАНА-АГРО» та ОСОБА_1 .

Відповідачем ТОВ «АСАНА-АГРО» надано договір від 13 квітня 2023 р., укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «АСАНА-АГРО», оренди земельної ділянки площею 4,4608 га, кадастровий номер 5123380900:01:003:0037, а також договір від 10 серпня 2024 р., укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ «АСАНА-АГРО», оренди земельної ділянки площею 4,3487 га , кадастровий номер 5123380900:01:003:0038.

Відповідно до висновку експерта за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи від 10 липня 2025 року № 1393/25-21, складеного судовим експертом Вінницького відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз МЮУ, підпис від імені Топчієнка І.М. у договорі оренди землі 0035/2023 від 13 квітня 2023 р. щодо оренди земельної ділянки, кадастровий номер 5123380900:01:003:0037, а також у договорі оренди землі б/н від 10 серпня 2024 р. щодо оренди земельної ділянки, кадастровий номер 5123380900:01:003:0038 виконані не ОСОБА_1 , а іншою особою.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція апеляційного суду

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.

Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).

Згідно з положенням частини третьої статті 13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Застосовані норми права та мотиви, з яких виходить апеляційний суд

За змістом ч.1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно із ч.ч.1, 2 ст. 202 ЦК Україна правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори). Дво - чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Відповідно, правочин за своєю природою та законодавчим визначенням є вольовою дією суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки.

У ч.3 ст. 203 ЦК Україна передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням (ст. 205 ЦК України).

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Якщо сторона не виявила свою волю до вчинення правочину й до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

Відповідне регулювання міститься і в положеннях ЦК України про договір.

У статті 626 ЦК України закріплено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору (частина третя статті 626 ЦК України).

Згідно із ч.1 ст. 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч.1 ст. 638 ЦК України).

Відповідно до ст. 792 ЦК України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов`язані з орендою землі, є Закон України «Про оренду землі».

Відповідно до статті 1 Закону України «Про оренду землі», оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно із ч. 1 ст. 14 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону України «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17,19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону (частина друга цієї ж статті).

У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені у ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Отже, погоджуючись із висновком суду першої інстанції про недоведеність ОСОБА_1 обставин, якими він обґрунтовує позов та відхиляючи протилежні доводи апеляційної скарги, апеляційний суд виходить з такого.

Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним з найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі (постанова Верховного Суду від 26 травня 2022 року у справі № 362/3705/20).

Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі N 129/1033/13-ц).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав, який у рішенні від 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» зазначив, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом» («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

Так, звертаючись до суду із цим позовом, ОСОБА_1 обґрунтовував заявлені ним позовні вимоги тим, що договори оренди земельних ділянок 5123380900:01:003:0037 та 5123380900:01:003:0038 із ТОВ «Асана-Агро» ним не підписувались. На підтвердження вказаних обставин позивачем було заявлено клопотання про проведення у справі судової почеркознавчої експертизи, яке задоволено судом та висновок у якій було складено 10 липня 2025 року.

Проте, як слушно зазначено судом першої інстанції направлені судовому експерту експериментальні зразки почерку ОСОБА_1 не посвідчені судом (суддею), який призначив експертизу, тож встановити, що вказані зразки були виконані позивачем неможливо.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України №8 від 30 травня 1997 року «Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах», висновок експерта є доказом в цивільному процесі. Він не має наперед встановленої сили та переваги над іншими джерелами доказів, підлягає перевірці й оцінці за внутрішнім переконанням суду, яке має ґрунтуватися на всебічному, повному й об`єктивному розгляді всіх обставин справи у сукупності.

У цьому контексті, апеляційний суд погоджуючись із висновком суду першої інстанції про те, що висновок експерта за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи від 10 липня 2025 року № 1393/25-21, викликає сумнів у його правильності та є недопустимим доказом.

При цьому, як ОСОБА_1 так і ТОВ «Асана-Агро», заперечили проти призначення повторної судової почеркознавчої експертизи у справі.

Апеляційний суд відхиляє доводи скаржника про те, що відповідач наполягаючи на неналежності, як доказу висновку експерта, не звертався до суду із клопотанням про призначення повторної експертизи, що свідчить про те що ТОВ «Асана-Агро» не зацікавлено в встановленні істини по справі, звертаючи увагу на таке.

За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно – правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства – суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов`язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, – із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача.

Наведене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суд від 02 жовтня 2019 року у справі № 522/16724/16-ц.

Зважаючи на викладене, апеляційний суд зауважує, що саме на ОСОБА_1 позивача покладено обов`язок доведення обставин, якими він обґрунтовує позов, а саме, того, що підписи у договорах оренди землі 0035/2023 від 13 квітня 2023 року та б/н від 10 серпня 2024 року виконані не ним, а іншою особою.

Доводи ж скаржника про обов`язок відповідача вчиняти дії щодо встановлення істини у справі суперечать положенням ЦПК України щодо розподілу тягаря доказування у цивільних справах. Звернення до суду із клопотаннями у справі, зокрема, про призначення повторної судової експертизи є правом відповідача, а не його обов`язком.

Наведені в апеляційній скарзі інші доводи зводяться до тлумачення діючого законодавства, незгоди з рішенням суду, переоцінки висновків рішення суду та не спростовують правильність рішення суду першої інстанції.

Будь-яких інших доказів, що спростовують правильність рішення суду в апеляційній скарзі не наведено, тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Любашівського районного суду Одеської області від 24 грудня 2025 року без змін.

Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. 384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Пілюк Руслан Валерійович - залишити без задоволення.

Рішення Любашівського районного суду Одеської області від 24 грудня 2025 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення.

Касаційна скарга може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.

Головуючий О.Ю. Карташов

Судді В.А. Коновалова

В.В. Кострицький