Постанова від 06 жовтня 2026 р. у справі №521/351/22 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/3365/26

Справа № 521/351/22

Головуючий у першій інстанції Маркарова С. В.

Доповідач Драгомерецький М. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.10.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Драгомерецького М. М.,

суддів Громіка Р. Д., Сегеди С. М.,

при секретарі Узун Н. Д.,

за участю представника позивача ОМР – Кріцької Д. Є., відповідача – ОСОБА_1 , представника відповідача ОСОБА_2 – ОСОБА_3 ,

переглянув у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_4 , на рішення Хаджибейського районного суду м. Одеси від 28 травня 2025 року по справі за позовом Одеської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, визнання спадщини відумерлою, витребування майна, виселення, -

В С Т А Н О В И В:

Одеська міська рада звернулась до суду із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, визнання спадщини відумерлою, витребування майна, виселення.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 11 жовтня 2018 року рішенням Малиновського районного суду м. Одеси у справі №521/9134/18 встановлений факт проживання відповідача ОСОБА_1 однією сім`єю із ОСОБА_5 у період з січня 2012 до моменту її смерті, ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою: АДРЕСА_1 .

На підставі зазначеного рішення суду 02 березня 2019 року державним нотаріусом Малиновської державної нотаріальної контори у м. Одесі Михальовою Л. І. ОСОБА_1 видано свідоцтво про право на спадщину за законом.

Свідоцтво зареєстровано у спадковому реєстрі під №1-87 (спадкова справа №934/2017).

Згідно інформаційної довідки Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №2271666227, на підставі свідоцтва, державним нотаріусом Малиновської державної нотаріальної контори у м. Одесі Михальовою Л. І. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 02.03.2019 №45781594 та проведена державна реєстрація права власності на спірне майно за відповідачем ОСОБА_1 (РНОНМ: НОМЕР_1 , номер запису про право власності: 18664236).

31 жовтня 2019 року відповідачами зареєстровано місце свого проживання за спірною адресою.

28 листопада 2019 року постановою Одеського апеляційного суду рішення суду скасовано, а заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 11 листопада 2021 року, справа №521/729/20 аналогічні вимоги ОСОБА_1 в позовному провадженні задоволені.

Постановою Одеського апеляційного суду від 09 квітня 2024 року рішення скасовано, в позові відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 06.03.2025 постанова Одеського апеляційного суду від 09 квітня 2024 року залишена без змін.

Позивач стверджував, що враховуючи вищевказані судові рішення відповідачка ОСОБА_1 не мала права на спадкування, відповідачі без законних підстав користуються спірною квартирою.

Позивач вважає, що за відсутності у померлої ОСОБА_5 спадкоємців спірне свідоцтво про право на спадщину порушує права територіальної громади м. Одеси, як універсального правонаступника відумерлого майна, що і стало підставою для звернення із відповідним позовом.

Відповідач ОСОБА_1 в суді першої інстанції позов фактично визнала, просила не застосовувати до неї виселення, запропонувавши ОМР викупити спірну квартиру.

Представник відповідача адвокат Новосьолова О. В. позов не визнала, стверджуючи, що відповідач є добросовісним набувачем спірного майна, а втручання у право на житло не є співмірним із нагальною суспільною необхідністю.

Відповідач ОСОБА_2 на час вирішення спору є повнолітньою особою, в судові засідання в суд першої інстанції не з`явився, за поясненнями матері ОСОБА_1 перебуває за кордоном, повідомлений про розгляд справи як через мати, так і через свого представника адвоката Скибінську Є. С. в її електронному кабінеті. Остання в судове засідання в суд першої інстанції не з`явилась.

28 травня 2025 року рішенням Хаджибейського районного суду м. Одеси позов задоволено.

Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, реєстровий номер 1-87, спадкова справа 111/2019, видане на ім`я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на квартиру АДРЕСА_2 .

Визнано спадщину після смерті ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 у виді квартири АДРЕСА_2 відумерлою.

Витребувано квартиру АДРЕСА_2 у ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на користь територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради.

Виселено ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з квартири АДРЕСА_2 .

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Одеської міської Ради судовий збір 8 708,45 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Одеської міської Ради судовий збір 8 708,45 грн.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Новосьолова О. В., подала апеляційну скаргу.

Від Одеської міської ради до апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому позивач просить суд апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін.

В судове засідання, призначене на 07 жовтня 2026 року об 15:30 год з`явились представник позивача – ОСОБА_6 , відповідач – ОСОБА_1 , представник відповідача ОСОБА_2 – ОСОБА_3 ..

Згідно положень ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи наведені у апеляційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване судове рішення вказаним вимогам відповідає, а подана апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав.

Задовольняючи вимоги позовної заяви, суд першої інстанції виходив з того, що позов є доведеним позивачем, а спосіб захисту порушеного права є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права позивача, характеру його порушення та спричиненим цими діяннями наслідкам, реально відновлює суб`єктивне право, яке порушено, відповідає цілям судочинства, не суперечить принципу верховенства права.

Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що 11 жовтня 2018 року рішенням Малиновського районного суду м. Одеси у справі №521/9134/18 встановлений факт проживання відповідача ОСОБА_1 однією сім`єю із ОСОБА_5 у період з січня 2012 до моменту її смерті, ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою: АДРЕСА_1 .

На підставі зазначеного рішення суду 02 березня 2019 року державним нотаріусом Малиновської державної нотаріальної контори у м. Одесі Михальовою Л. І. ОСОБА_1 видано свідоцтво про право на спадщину за законом.

Свідоцтво зареєстровано у спадковому реєстрі під №1-87 (спадкова справа №934/2017).

На підставі свідоцтва державним нотаріусом Малиновської державної нотаріальної контори у м. Одесі Михальовою Л. І. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 02.03.2019 №45781594 та проведена державна реєстрація права власності на спірне майно за відповідачем ОСОБА_1 (РНОНМ: НОМЕР_1 , номер запису про право власності: 18664236, інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №2271666227).

31 жовтня 2019 року відповідачами зареєстровано місце свого проживання за спірною адресою (лист Департаменту надання адміністративних послуг №1110/01-08).

28 листопада 2019 року постановою Одеського апеляційного суду рішення суду скасовано. Заява ОСОБА_1 залишена без розгляду.

Відповідачі залишились, однак, безпідставно проживати в спірній квартирі, користуватись спірним майном. Вказаний факт відповідачами не оспорювався.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 11 листопада 2021 року (справа №521/729/20) аналогічні вимоги ОСОБА_1 в позовному провадженні задоволені.

Постановою Одеського апеляційного суду від 09 квітня 2024 року рішення скасовано, в позові відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 06.03.2025 постанова Одеського апеляційного суду від 09 квітня 2024 року залишена без змін.

Так, Верховним Судом встановлено, що ОСОБА_1 не довела обставини, існування яких свідчить про факт її спільного проживання із спадкодавцем ОСОБА_5 однією сім`єю, а також ведення ними спільного господарства, наявності спільних витрат, спільно бюджету, спільного харчування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, взаємних прав та обов`язків. Докази надання матеріальної допомоги спадкодавцю, сплата комунальних платежів, тощо по справі відсутні.

На час вирішення спору ОСОБА_1 фактично проживає за спірною адресою.

Відповідач ОСОБА_2 на час вирішення спору є повнолітнім, тимчасово перебуває за кордоном.

Інших спадкоємців у ОСОБА_5 немає.

У поданій апеляційній скарзі відповідачка зазначає, що на момент реєстрації майна було законним так як існувало рішення суду, яким встановлено факт спільного проживання спадкодавця з ОСОБА_1 однією сім`єю. Представник вважає, що на момент державної реєстрації майна ОСОБА_1 була добросовісним набувачем. Апелянт також звертає увагу на те, що у відповідачів не має іншого житла, крім спірної квартири.

Апеляційний суд відхиляючи вказані доводи апеляційної скарги зазначає наступне.

11 жовтня 2018 року рішенням Малиновського районного суду м. Одеси у справі №521/9134/18 встановлений факт проживання відповідача ОСОБА_1 однією сім`єю із ОСОБА_5 у період з січня 2012 до моменту її смерті, ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою: АДРЕСА_1 .

28 листопада 2019 року постановою Одеського апеляційного суду рішення суду скасовано, а заява ОСОБА_1 залишена без розгляду.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 11 листопада 2021 року, справа №521/729/20 аналогічні вимоги ОСОБА_1 в позовному провадженні задоволені.

Постановою Одеського апеляційного суду від 09 квітня 2024 року рішення скасовано, в позові відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 06.03.2025 постанова Одеського апеляційного суду від 09 квітня 2024 року залишена без змін.

Отже, зміна власника спірної квартири відбулась на підставі судового рішення, яке в подальшому було скасоване.

Одним з основних принципів набуття права власності, відповідно до ст. 328 ЦК України, є законність набуття права власності, тобто право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або якщо незаконність набуття права власності встановлена рішенням суду.

Так, Верховним Судом встановлена незаконність набуття права власності ОСОБА_1 на спірне майно – квартиру АДРЕСА_2 .

Відповідно до ст. 1301 ЦК України, свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

Наведене свідчить про наявність підстав для визнання свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого на ім`я ОСОБА_1 , недійсним на підставі статті 1301 ЦК України, згідно з якою свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування.

Зацікавлена особа, яка вважає, що її право на спадкування порушено, може звернутися до суду з позовною заявою про визнання недійсним виданого свідоцтва про право на спадщину.

Зазначені норми закону узгоджуються із практикою ВС, за якою підставою визнання заповіти недійсним може бути відсутність юридичних факти, що давали б їй підстави набути право на спадкування (справа №2-1316/2227/11).

Верховний Суд дійшов також висновку про те, що порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших заінтересованих осіб є самостійною підставою для визнання свідоцтв про право на спадщину за законом недійсними (справа №414/811/17).

Згідно ч. 3 ст. 3 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Отже, зазначена норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.

Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Згідно ч. ч. 1-2 ст. 1277 ЦК України, у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно - за його місцезнаходженням, зобов`язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою. Заява про визнання спадщини відумерлою подається після спливу одного року з часу відкриття спадщини.

Аналіз вказаної норми матеріального права, дає підстави дійти висновку про те, що лише у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, суд, за заявою відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, може визнати спадщину відумерлою.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (ч. 4 ст. 82 ЦПК України).

Як вбачається з матеріалів справи, юридичний факт, на підставі якого було набуто ОСОБА_1 право власності на спірну квартиру, скасовано.

За таких обставин, слід дійти висновку про те, права Одеської міської ради щодо спірної квартири є порушеними і така вправі звертатись до суду з позовними вимогами про визнання спадщини відумерлою на підставі ст. 1277 ЦК України, оскільки відсутній факт спільного проживання однією сім`єю ОСОБА_1 з померлою ОСОБА_5 , а ОСОБА_1 не є спадкоємцем спірної квартири за законом, що також встановлено рішенням суду.

У справі слід застосувати за аналогією положення ст. 1280 ЦК України, інтерес територіальної громади в отриманні спадкового майна за відсутності спадкоємців є подібним до інтересу спадкоємця, який пропустив строк прийняття спадщини. За змістом цієї норми якщо майно збереглося, воно може бути передане в натурі.

Відповідно до ст. 1220 ЦК України, часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.

Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її (ст. 1268 ЦК).

У разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцезнаходженням нерухомого майна, а за відсутності нерухомого майна - місцезнаходженням основної частини рухомого майна зобов`язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою.

Заява про визнання спадщини відумерлою подається після спливу одного року з часу відкриття спадщини (стаття 1277 ЦК).

Критеріями пропорційності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право власності повинне мати нормативну основу в національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач - внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява №29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року(Kryvenkyy v. Ukraine, заява №43768/07)).

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І, навпаки, встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, слід застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору, а не лише органів державної влади та місцевого самоврядування (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №183/1617/16).

Відтак захист інтересу територіальної громади щодо відумерлого майна повинен регулюватись та здійснюватися таким самим способом, виходячи з тих самих принципів, як і можливість захистити своє право спадкоємцем, який своєчасно спадщину не прийняв, вона була визнана відумерлою та продана іншій особі.

Саме такий спосіб захисту як витребування майна та спосіб відновлення її інтересу на спадкове майно закон передбачає за відсутності спадкоємців та у разі продажу спадкового майна іншій особі, якщо остання є добросовісним набувачем.

Захист прав чи інтересів територіальної громади у цьому випадку також має бути реальним, спрямованим на дійсне відновлення порушеного права та/або інтересу, а відтак з метою захисту порушеного права чи інтересу територіальної громади при відчуженні спадкового майна розмір грошової компенсації вартості цього майна визначається, виходячи з його ринкової вартості на час розгляду спору в суді або на час добровільного врегулювання спору між сторонами цих правовідносин.

Для приватного права властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16.06.2021 у справі №554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18.04.2022 у справі №520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 у справі №209/3085/20).

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України та ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05.09.2019 в справі №638/2304/17).

Відповідно до ч. 1 ст. 109 ЖК України, виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.

Згідно ст. 116 ЖК України, осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.

Статтею 1277 ЦК України та статтею 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено що спадщина, визнана судом відумерлою, переходить до комунальної власності територіальної громади (рухоме майно - за місцем відкриття спадщини, нерухоме майно - за місцем його знаходження).

Згідно ч. 4 ст. 41 Конституції України та ст. 321 ЦК України, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності; право приватної власності є непорушним.

Відповідно до статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання та місцезнаходження майна.

Разом з тим у даному випадку власником нерухомого майна є орган місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 327 ЦК України, у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Статтею 345 ЦК України визначено, що фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є у комунальній власності. Приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Відповідно до ст. 86 ЦК України, держава забезпечує рівний захист прав всіх суб`єктів права власності.

Згідно ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.

Виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.

Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції.

Аналізуючи зазначені норми процесуального та матеріального права, правової роз`яснення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, правові висновки Верховного Суду, застосовуючи Європейську конвенцію з прав людини та практику Європейського суду з прав людини, з`ясовуючи вказані обставини справи, що мають суттєве значення для правильного вирішення справи, та наявні у справі докази, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції з достовірністю та об`єктивністю встановлено, що відповідачі не набули самостійного права користування спірним житлом, тому підлягають виселенню зі спірного житла відповідно до закону. Таке втручання держави у право відповідачки на повагу права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену п. 2 статті 8 Конвенції, є необхідним у демократичному суспільстві, буде пропорційним та не несе для відповідача надмірний тягар. Мотиви відповідача, що вона буде позбавлена житла, не є достатньою підставою для обмеження Одеської міської ради, як власника, права на мирне володіння її майном у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Отже, суд першої інстанції обґрунтовано надав законну перевагу позивачу у захисті його права власності на спірне житло.

Системний аналіз наведених норм права, правових висновків Верховного Суду України та Верховного Суду, положень Європейської конвенції з прав людини та практики Європейського суду з прав людини, дає підстави вважати, що рішення суду першої інстанції є справедливим й відповідає засаді верховенства права та його складовій – принципу правової визначеності. Внаслідок вирішення спору судом першої інстанції позивач не отримав ефективний засіб юридичного захисту свого права на мірне володіння майном, що передбачено статтею 13 Європейської конвенції та статтею 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

З урахуванням наведеного суд першої інстанції всебічно, повно та об`єктивно з`ясував обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, дослідив в судовому засіданні усі докази, які є у матеріалах справи, з урахуванням їх переконливості, належності і допустимості, на предмет пропорційності співвідношення між застосованими засобами і поставленою метою у контексті конституційного принципу верховенства права та права на справедливий розгляд, та керуючись критерієм «поза розумним сумнівом», дав їм правильну оцінку та обґрунтовано виходив з того, що є законні підстави для задоволення позовних вимог в повному обсязі.

У п. 54 Рішення у справі Трофимчук проти України (заява №4241/03) від 28.10.2010, остаточне 28 січня 2011 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що, «беручи до уваги свої висновки за статтею 11 Конвенції (див. вище пункти 42-45),Суд не бачить жодних ознак несправедливості або свавільності у відмові судів детально розглянути доводи заявниці про переслідування її роботодавцем, оскільки суди чітко зазначили, що ці доводи були повністю необґрунтованими. У зв`язку з цим Суд повторює, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (див. рішення у справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява №30544/96, п. 26, ECHR 1999-1)».

Інших правових доводів апеляційна скарга не містить.

Таким чином, наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду і не містять підстав для висновків про порушення або неправильне застосування судом норм права, які привели до неправильного вирішення справи.

Тому, законних підстав для скасування рішення суду першої інстанції й ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову немає.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, перевіривши вимоги заяви, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності та надавши їм належну оцінку у відповідності до вимог ст. ст. 12, 80-89 ЦПК України, дійшов обґрунтованого, законного та справедливого висновку про задоволення позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374 ч. 1 п. 1, 375, 382, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_4 - залишити без задоволення.

Рішення Хаджибейського районного суду м. Одеси від 28 травня 2025 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення до суду касаційної інстанції.

Повний текст судового рішення складено: 19 жовтня 2026 року.

Судді Одеського апеляційного суду М. М. Драгомерецький

Р. Д. Громік

С. М. Сегеда