Постанова від 05 серпня 2026 р. у справі №522/19029/25 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/5731/26

Справа № 522/19029/25

Головуючий у першій інстанції Ярема Х. С.

Доповідач Карташов О. Ю.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.08.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Карташова О.Ю.

суддів: Коновалової В.А., Кострицького В.В.

за участю секретаря судового засідання - Шахової О.В.

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1

відповідачі – Держава Україна в особі Державної казначейської служби України, Державна казначейська служба України, Департамент патрульної поліції Національної поліції України

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду

апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Приморського районного суду міста Одеси від 23 лютого 2026 року

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Державної казначейської служби України, Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до Приморського районного суду міста Одеси у із позовом до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Державної казначейської служби України, Департаменту патрульної поліції Національної поліції України, у якому просила стягнути з Державного бюджету України шляхом списання державною казначейською службою України з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 моральну шкоду 350 000 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивачка зазначила, що 01.07.2024 вона була затримана працівниками поліції та відносно неї було складено протокол про адміністративне правопорушення серії ГП № 143759. Також в цей день з боку працівників поліції до неї було застосовано фізичну силу, в результаті чого вона отримала травми та моральні страждання. За наслідками розгляду скарги ОСОБА_1 на незаконні дії працівників поліції, за результатами службового розслідування, до працівників поліції ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було застосовано заходи дисциплінарного впливу. Також, за наслідками розгляду судом протоколу про адміністративне правопорушення серії ГП № 143759 від 01.07.2024, провадження у справі було закрито, у зв`язку з закінченням строків накладення адміністративного стягнення. Позивач вважає, що незаконними діями працівників поліції їй завдані моральні страждання, які вона оцінює в 350 000 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 23 лютого 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Державної казначейської служби України, Департаменту патрульної поліції Національної поліції України залишено без задоволення.

Рішення вмотивовано тим, що позивачкою не доведено причинно-наслідкового зв`язку між діями поліцейських і шкодою, а саме по собі складання протоколу без ухвалення рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності не породжує правових наслідків для особи та не порушує її права.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій не погоджуються з рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 23 лютого 2026 року, як таким, що ухвалено без повного, всебічного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи, без належної оцінки доказів по справі, з порушенням процесуального та не правильним застосуванням норм матеріального права, просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апеляційна скарга вмотивована обставинами, якими позивачка обґрунтувала свій позов, яким на переконання скаржниці, суд першої інстанції безпідставно не надав належної оцінки. Крім того, вказує, що судом не було дотримано принципу змагальності та обов`язку надати оцінку кожному доказу в їх сукупності.

Щодо відзиву на апеляційну скаргу

У відзиві на апеляційну скаргу Департамент патрульної поліції, заперечуючи проти її задоволення, виклав обставини, якими обґрунтовано відзив на позов та просив залишити рішення Приморського районного суду міста Одеси від 23 лютого 2026 року без змін, як законне та обґрунтоване, крім того зауважив про те, що позивачкою не зазначено, у чому конкретно полягали фізичні, душевні або психічні страждання, а розмір моральної шкоди визначено довільно.

У відзиві на апеляційну скаргу Державна казначейська служба України заперечуючи проти її задоволення, зазначала, що залучення або ж незалучення Казначейства чи його територіальних органів не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Казначейство чи його територіальний орган, та просила залишити рішення Приморського районного суду міста Одеси від 23 лютого 2026 року без змін.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Представник Департаменту патрульної поліції Димон І.В. в суді апеляційної інстанції заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив оскаржуване рішення залишити без змін.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явився, про дату, час та порядок розгляду справи повідомлений належним чином. Клопотань про проведення судового засідання в режимі відеоконференції, про відкладення розгляду справи, про розгляд справи за їх відсутності не заявляли.

Держава України в особі Державної казначейської служби України, Державна казначейська служба України - повідомлені шляхом надсилання електронної судової повістки до їх особистого електронного кабінету, що підтверджується довідкою про доставку.

Скаржник ОСОБА_1 повідомлена шляхом надсилання судової повістки поштою, зазначене підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № R068093893887.

Відповідно до положень ст. 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у тому числі правом визначити свою участь в тому чи іншому судовому засіданні. Явка до суду апеляційної інстанції не є обов`язковою.

Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, час знаходження справи на розгляді апеляційного суду, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому її розгляді, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, відсутність клопотань про відкладення розгляду справи, думку учасників справи, які прийняли участь у судовому засіданні, про можливість розгляду справи за відсутності інших учасників, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників які не з`явились.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

01.07.2024 працівниками Управління патрульної поліції в Одеській області складено протокол про адміністративне правопорушення серії ГП № 143759, згідно з яким ОСОБА_1 в м. Одесі, вул. Некрасова, 5 не виконала законні вказівки працівника поліції, а саме: не дотримувалась визначеної дистанції та шарпала за формений одяг, чим вчинила адміністративне правопорушення, передбачене ст. 185 КУпАП.

Протокол від 01.07.2024 скеровано до суду для вирішення питання про притягнення ОСОБА_1 до відповідальності за ст. 185 КУпАП (справа №522/11334/24). Постановою від 04.10.2024 Приморським районним судом м. Одеси закрив провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ст. 185 КУпАП, у зв`язку із закінченням строків для накладення адміністративного стягнення.

На підставі наказів УПП в Одеській області від 09.07.2024 №490 «Про призначення службового розслідування та утворення дисциплінарної комісії» та від 23.07.2024 № 515 «Про продовження строку проведення службового розслідування» за відомостями, які були викладені у зверненні ОСОБА_1 щодо події, які мали місце 01.07.2024 за участі працівників УПП в Одеській області, а також громадянок ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , проводилось службове розслідування. За результатами службового розслідування в діях сержанта поліції ОСОБА_2 та старшого лейтенанта поліції ОСОБА_3 було встановлено дисциплінарний проступок, у зв`язку з чим до останніх були вжиті заходи дисциплінарного впливу.

З довідки КНП «Міська клінічна лікарня №11» від 01.07.2024 № 3584 вбачається, що 01.07.2024 ОСОБА_1 звернулась до лікарні, в результаті чого їй діагностовано «забій правого плечового поясу; забій лівого колінного суглобу».

З роздруківки дослідження колінного суглобу ОСОБА_1 від 03.07.2024, проведеної ЧП Вита-Меді Кабінет ультразвукової діагностики, вбачається наявність пошкодження латерального меніска та рекомендовано консультацію травматолога.

З довідки КНП «Міська клінічна лікарня №11» від 08.08.2024 № 4386 вбачається, що 08.08.2024 ОСОБА_1 звернулась до лікарні, в результаті чого їй діагностовано «травму лівого колінного суглобу (01.07.2024)».

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція апеляційного суду

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.

Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).

Згідно з положенням частини третьої статті 13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Застосовані норми права та мотиви, з яких виходить апеляційний суд

За змістом ч.1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими способами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно із частиною першою статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України).

Частиною дугою статті 16ЦК України встановлено способи захисту цивільних прав та інтересів судом, до яких належать й інші способи відшкодування шкоди.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 Цивільного кодексу України (далі — ЦК України), відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Згідно з частиною першою статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

У частинах третій та сьомій вказаної статті, викладених у вигляді бланкетних норм, вказано, що порядок та підстави відшкодування шкоди органом, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратурою або судом регулюються законом.

Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України “Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду” (далі — Закон № 266/94-ВР).

Тобто, дія вказаного Закону № 266/94-ВР розповсюджується на правовідносини з відшкодування шкоди з підстав, передбачених у частині першій статті 1176 ЦК України та статті 1 цього Закону.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону № 266/94-ВР підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду.

Пунктом 1-1 статті 2 Закону № 266/94-ВР передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів.

Згідно з пунктами 2 та 5 статті з Закону № 266/94-ВР у наведених в статті 1 Закону випадках громадянинові підлягають відшкодуванню (повертаються) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в дохід держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; та моральна шкода.

Відповідно до частини другої статті 4 Закону № 266/94-ВР майно, зазначене в пункті 2 статті 3 цього Закону, повертається в натурі, а в разі неможливості повернення в натурі його вартість відшкодовується за рахунок тих підприємств, установ, організацій, яким воно передано безоплатно.

Згідно із пунктом 2 Інструкції про порядок вилучення, обліку, зберігання та передачі речових доказів у кримінальних справах, цінностей та іншого майна органами дізнання, досудового слідства і суду, затвердженої спільним наказом Генеральної прокуратури України, Міністерства внутрішніх справ України, Державної податкової адміністрації України, Служби безпеки України, Верховного Суду України, Державної судової адміністрації України від 27 серпня 2010 року № 51/401/649/471/23/125, під час зберігання і передачі речових доказів, цінностей, документів та іншого майна вживаються заходи для забезпечення належного зберігання у вилучених об`єктів ознак і якостей, які визначають їх значення як речових доказів у кримінальних справах і які є на них, а також зберігання самих речових доказів, ознак і якостей з метою можливості їх подальшого цільового використання (якщо вони не можуть бути передані на зберігання потерпілим, їх родичам або іншим особам, а також організаціям).

Пунктом 86 зазначеної Інструкції визначено, що у разі пошкодження, втрати вилучених речових доказів, цінностей та іншого майна заподіяні їх власникам збитки підлягають відшкодуванню на підставі Положення про застосування Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду", затвердженого наказами Міністерства юстиції України № 6/5, Генеральної прокуратури України № 3, Міністерства фінансів України № 41 від 04 березня 1996 року.

Згідно із пунктом 14 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» (далі - Положення про застосування Закону № 266/94-ВР) передбачено, що відповідно до частини другої статті 4 Закону майно, зазначене в пункті 2 статті 3 Закону (конфісковане або звернене в дохід держави судом, вилучене органами дізнання чи попереднього слідства, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт), повертається в натурі тією установою або органом, у якого воно знаходиться, у місячний термін з дня звернення громадянина або його спадкоємців, якщо воно сталося протягом шести місяців після направлення їм повідомлення. У випадках, коли майно було знищене, втрачене або пошкоджене під час знаходження у розпорядженні органу дізнання, попереднього слідства, прокуратури чи суду, з вимогою про відшкодування вартості майна громадянин має право звернутися до цих органів, а якщо неможливість повернення майна в натурі виникла після передачі його фінансовому органу, вимога пред`являється до цього органу.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд ураховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У пунктах 5.6 і 5.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження N 12-199гс18) зазначено, що "шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України)".

У статті 1174 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (частина п`ята та шоста стаття 4 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду").

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частини перша, друга статті 23 ЦК України).

У пунктах 5.4, 6.9 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження N 12-110цс18) вказано, що у випадку, коли шкода завдається органом державної влади, його посадовою або службовою особою, відшкодовувати таку шкоду зобов`язана держава, яка бере участь у справі через відповідні органи: орган, дії, бездіяльність якого призвели до негативних наслідків, та орган Державної казначейської служби України.

Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним з найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі (постанова Верховного Суду від 26 травня 2022 року у справі N 362/3705/20).

Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі N 129/1033/13-ц).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав, який у рішенні від 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" зазначив, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Так, звертаючись до суду із цим позовом, ОСОБА_1 обґрунтовувала заявлені позовні вимоги тим, що з боку УПП в Одеській області було заподіяно їй моральної шкоди складенням протоколу про адміністративне правопорушення провадження та застосуванням до неї з боку поліцейських фізичної сили

Проте, як слушно зазначено судом першої інстанції з наданих позивачкою довідок КНП «Міська клінічна лікарня №11» від 01.07.2024 року № 3584, від 08.08.2024 року № 4386 та роздруківки дослідження колінного суглобу неможливо встановити причинно-наслідкового зв`язку між отриманими ОСОБА_1 травмами та діями працівників поліції, якими було складено протокол про вчинення нею адміністративного правопорушення.

Так, у порушення вимог ст. ст. 12,77-81 ЦПК України позивачкою не надано доказів того, що діагнозтовані їй травми пов`язані із її затриманням працівниками поліції 01.07.2024 року о 19:00 год. в м. Одесі, вул. Некрасова, 5, обґрунтування позову у цій частині зводяться до не підтверджених належним чином тверджень самої ОСОБА_1 . При цьому, характер травм не є специфічним та за відсутності інших доказів отримання таких у зв`язку із обставинами затримання ОСОБА_1 та складання щодо неї протоколу про адміністративне правопорушення.

Відповідно до частини першої статті 260 Кодексу у випадках, прямо передбачених законами України, з метою припинення адміністративних правопорушень, коли вичерпано інші заходи впливу, встановлення особи, складення протоколу про адміністративне правопорушення у разі неможливості складення його на місці вчинення правопорушення, якщо складення протоколу є обов`язковим, забезпечення своєчасного і правильного розгляду справ та виконання постанов по справах про адміністративні правопорушення допускається, зокрема, адміністративне затримання особи.

Характерною особливістю затримання як адміністративно-процесуального заходу, так і тимчасового кримінально-процесуального заходу є те, що вони застосовуються уповноваженими особами без вмотивованого рішення суду.

При цьому, як слушно зауважено Департаментом патрульної поліції на працівників патрульної поліції під час складення протоколу не покладено функцію встановити та оцінити всі обставини події, яка фіксується у протоколі, не надано повноважень проводити експертизу чи залучати спеціалістів, які володіють достатніми професійними знаннями для встановлення та оцінки специфічних обставин, фактично на нього покладається обмежена функція збирання доказової бази, оцінку якої він не проводить, і яку здійснює суд під час судового розгляду, зокрема із залученням експерта, спеціаліста.

Не підтверджені жодними належними, достовірними та достатніми у своїй сукупності доказами і посилання скаржниці на обставини власного затримання, що призвели до репутаційної шкоди, як і факт заподіяння такої.

Факт притягнення працівників поліції до дисциплінарної відповідальності не є безумовною підставою для висновку про наявність причинного зв`язку між діями працівників поліції та моральною шкодою, на завданні якої наполягає ОСОБА_1 .

Також, у постанові від 13.03.2019 у справі № 712/7385/17 Верховний суд вказав, що складання протоколу без ухвалення рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності не породжує правових наслідків для особи та не порушує її права.

Тож, сам факт складення протоколу, якщо справу закрито, в тому числі й у зв`язку із закінченням строків для накладення адміністративного стягнення, не є підставою вважати, що особі, відносно якої складено протокол, спричинено моральну шкоду (аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 21.10.2020 у справі № 312/262/18).

Верховний Суд у постанові від 22.01.2025 у справі № 335/6977/22 зазначив, що у разі відповідності протоколу про адміністративне правопорушення вимогам закону та вчинення працівниками поліції під час складання протоколу усіх дій згідно з законом та в межах їхніх повноважень та за ознак відсутності свавільності таких дій, закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення не є фактом, який сам по собі підтверджує протиправність дій поліцейських щодо складання такого протоколу.

У цьому контексті, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що позивачкою не доведено усіх складових заподіяння, зокрема, наявність моральної шкоди та причинно-наслідкового зв`язку між діями поліцейських і заявленою моральною шкодою.

При цьому, щодо посилань ОСОБА_1 на пошкодження предметів її одягу, апеляційний суд зауважує, що вимог про відшкодування матеріальної шкоди нею не заявлялось. Водночас, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст. 13 ЦПК України).

Щодо доводів апеляційної скарги про невиконання судом першої інстанції обов`язку надати оцінку кожному доказу в їх сукупності, апеляційний суд зауважує, що, як неодноразово зазначалось Європейським судом з прав людини, п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

У справі ж, що переглядається апеляційним судом у мотивувальній частині рішення суду суд першої інстанції виклав мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін, що узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини(рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).

Наведені в апеляційній скарзі інші доводи зводяться до тлумачення діючого законодавства, незгоди з рішенням суду, переоцінки висновків рішення суду та не спростовують правильність рішення суду першої інстанції.

Будь-яких інших доказів, що спростовують правильність рішення суду в апеляційній скарзі не наведено, тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Приморського районного суду міста Одеси від 23 лютого 2026 року залишити без змін.

Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. 384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Приморського районного суду міста Одеси від 23 лютого 2026 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення.

Касаційна скарга може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.

Головуючий О.Ю. Карташов

Судді В.А. Коновалова

В.В. Кострицький