Постанова від 05 жовтня 2026 р. у справі №521/19744/25 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/3174/26

Справа № 521/19744/25

Головуючий у першій інстанції Плавич І.В.

Доповідач Лозко Ю. П.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.10.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Лозко Ю.П.,

суддів: Назарової М.В., Кострицького В.В.,

за участю секретаря судового засідання - Шахової О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду в порядку спрощеного провадження

апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2

на ухвалу Хаджибейського районного суду м. Одеси від 14 листопада 2025 року

у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, заінтересована особа - приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Калінюк Ганна Олександрівна,

встановив:

У листопаді 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду із вказаною вище заявою, в якій просила:

1. Встановити факт родинних відносин, а саме що ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце народження - м. Легниця (Польща), РНОКПП НОМЕР_1 , дата смерті - ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце смерті - Україна, Одеська область, місто Одеса) є рідною матір`ю ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ).

2. Встановити факт належності громадянину України ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце народження - м. Легниця (Польща), РНОКПП НОМЕР_1 , дата смерті - ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце смерті - Україна, Одеська область, місто Одеса):

- договору купівлі-продажу від 24.12.2004, що був нотаріально посвідчений державним нотаріусом Першої Одеської державної нотаріальної контори Шепелюк Р.Ю. за реєстровим номером 7-4029, предметом якого була купівля-продаж квартири АДРЕСА_1 ;

- витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №6753071 від 16.03.2025, виданому Комунальним підприємством «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості» на підставі Договору купівлі-продажу від 24.12.2004, що був нотаріально посвідчений державним нотаріусом Першої Одеської державної нотаріальної контори Шепелюк Р.Ю. за реєстровим номером 7-4029, предметом якого була купівля-продаж квартири АДРЕСА_1 ;

3. Встановити факт належності громадянину України ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 ):

- договору купівлі-продажу від 24.12.2004, що був нотаріально посвідчений державним нотаріусом Першої Одеської державної нотаріальної контори Шепелюк Р.Ю. за реєстровим номером 7-4029, предметом якого була купівля-продаж квартири АДРЕСА_1 ;

- витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №6753071 від 16.03.2025, виданому Комунальним підприємством «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості» на підставі Договору купівлі-продажу від 24.12.2004, що був нотаріально посвідчений державним нотаріусом Першої Одеської державної нотаріальної контори Шепелюк Р.Ю. за реєстровим номером 7-4029, предметом якого була купівля-продаж квартири АДРЕСА_1 .

Ухвалою Хаджибейського районного суду м. Одеси від 14 листопада 2025 року відмовлено у відкритті провадження за вказаною вище заявою ОСОБА_1 .

Не погодившись із вказаною ухвалою суду, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на те, що заява, подана ОСОБА_1 , не містить будь-яких фактів, які б свідчили про наявність спору, просять скасувати ухвалу Хаджибейського районного суду м. Одеси від 14 листопада 2025 року та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

За доводами апеляційної скарги поза увагою суду залишилось відсутність у матеріалах справи будь-яких доказів того, що будь-яка особа заперечує проти вимог заявниці або висувала будь-які вимоги, які в своїй сукупності можуть вважатися спором щодо будь-якого права. Крім того, судом першої інстанції не враховано, що норми процесуального права передбачають встановлення наявність спору про право, а не припускати його можливість. Висновок суду першої інстанції про те, що заява не підлягає розгляду в порядку окремого провадження є передчасним, оскільки ґрунтується на припущеннях, без з`ясування усіх дійсних обставин справи.

У судове засідання сторони не з`явилися про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином, що відповідно до вимог ч.2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення в межах, визначених ст. 367 ЦПК України апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до приписів статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 260 ЦПК України, в мотивувальній частині ухвали суду має бути зазначено мотиви, з яких суд дійшов висновків, і закону, яким керувався суд, постановляючи ухвалу.

Вказаним нормам оскаржувана ухвала суду не відповідає, зважаючи на таке.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції послався на те, що згідно ч. 4 ст. 256 ЦПК України суд відмовляє у відкритті провадження по справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, при цьому зі змісту заяви вбачається, що встановлення факту необхідно заявнику для встановлення факту належності документів, однак суд вважає що наявний спір про право виходячи з заявлених позовних вимог заявником.

Апеляційний суд вважає такий висновок суду помилковим, з огляду на таке.

Статтею 124 Конституції України визначено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження (загального або спрощеного); 3) окремого провадження (частина друга статті 19 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

У частинах першій, другій статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:

- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення;

- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;

- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);

- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 1 постанови від 31 березня 1995 року N 5 "Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення", в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов`язується із наступним вирішенням спору про право.

Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету, для якої необхідне його встановлення. Один і той самий факт для певних осіб і для певної мети може мати юридичне значення, а для інших осіб та для іншої мети - ні.

Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав; чинне законодавство не передбачає іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення такого факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі N 761/16799/15-ц (провадження N 14-139цс18) та постанову Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі N 536/1039/17 (провадження N 14-610цс18).

Таким чином, визначальною обставиною при розгляді заяви про встановлення певних фактів в порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов`язане з наступним вирішенням спору про право.

Згідно з ч. ч. 1, 3, 4 ст. 294 ЦПК України під час розгляду справ окремого провадження суд зобов`язаний роз`яснити учасникам справи їхні права та обов`язки, сприяти у здійсненні та охороні гарантованих Конституцією і законами України прав, свобод чи інтересів фізичних або юридичних осіб, вживати заходів щодо всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин справи; справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом. Справи окремого провадження суд розглядає за участю заявника і заінтересованих осіб.

Вказані висновки викладені у постановах Верховного Суду від 23 грудня 2019 року у справі № 175/423/18, провадження № 61-8171св19 та від 26 лютого 2020 року у справі № 202/6418/18, провадження № 61- 8511св19.

Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, залишає заяву без розгляду (частина четверта статті 315 ЦПК України).

Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб`єктивного права; спір є суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Таким чином, під час розгляду справ у порядку окремого провадження виключається існування спору про право, який пов`язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням наявності суб`єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають у реалізації такого права.

Звертаючись до суду із заявою про встановлення факту, ОСОБА_1 зазначила, що є донькою ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Проте після смерті матері заявниця не змогла отримати свідоцтво на право на спадщину, оскільки через розбіжності у написанні прізвищ « ОСОБА_4 » та « ОСОБА_4 » не встановленими є родинний зв`язок із спадкодавицею.

Так документи, що підтверджують родинні зв`язки ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , містять допущені помилки, а саме:

- у свідоцтві про народження серії НОМЕР_4 , виданому відділом запису актів громадянського стану виконавчого комітету Приморської ради народних депутатів, 25 березня 1987 року на ім`я « ОСОБА_5 » російською мовою у графі «мати» зазначено « ОСОБА_6 » (в російськомовному варіанті прізвище через літеру російського алфавіту «Е». При цьому в подальшому при транслітерації прізвищ українською мовою мало б бути зазначено саме літеру українського алфавіту - «Є»); -

- у паспорті НОМЕР_5 , виданому Шевченківським ВМ Приморського РВ УМВС України в Одеській області, 17 травня 2004 року на ім`я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , прізвище, ім`я та по батькові спадкоємця зазначено як « ОСОБА_1 » (прізвище через літеру українського алфавіту «Е»);

- у паспорті НОМЕР_6 , виданому Хмельницьким ВМ Малиновського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області, 05 червня 2012 року на ім`я ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , прізвище, ім`я та по батькові спадкодавця зазначено як « ОСОБА_3 » (прізвище через літеру українського алфавіту «Є»);

- у свідоцтві про смерть серії НОМЕР_7 , виданому Приморським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) прізвище, ім`я та по батькові померлої зазначено як « ОСОБА_3 » (прізвище через літеру українського алфавіту «Є»).

Також, приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Калінюк Ганною Олександрівною також було вказано як на підставу неможливості видати свідоцтво про право власності на спадщину після смерті ОСОБА_3 те, що:

- в у Договорі купівлі-продажу від 24.12.2004, що був нотаріально посвідчений державним нотаріусом Першої Одеської державної нотаріальної контори Шепелюк Р.Ю. за реєстровим номером 7-4029, предметом якого була купівля-продаж квартири АДРЕСА_1 , прізвище, ім`я та по батькові спадкодавця зазначено як « ОСОБА_3 » (прізвище « ОСОБА_4 » через літеру українського алфавіту «Е»), а в свідоцтві про смерть зазначено « ОСОБА_4 »;

- у витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №6753071 від 16.03.2025, виданому Комунальним підприємством «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості» на підставі Договору купівлі-продажу від 24.12.2004, що був нотаріально посвідчений державним нотаріусом Першої Одеської державної нотаріальної контори Шепелюк Р.Ю. за реєстровим номером 7-4029, предметом якого була купівля-продаж квартири АДРЕСА_1 , зазначено ім`я спадкодавця як « ОСОБА_3 » (через літеру українського алфавіту «Е»), а її доньки як « ОСОБА_1 » (без літери українського алфавіту «Ї», при цьому в договорі зазначено вірно « ОСОБА_7 »).

З огляду на це, заявниця змушена звернутись до суду, оскільки без встановлення цих юридичних фактів вона не зможе реалізовувати свої особисті права у відносинах з державними органами та органами нотаріату, зокрема, отримати право на видачу свідоцтва про право на спадщину.

Згідно з пунктами 2, 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов`язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними. Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення родинних відносин із спадкодавцем, проживання з ним однією сім`єю, постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, прийняття спадщини, яка відкрилася до 01 січня 2004 року тощо.

Посилання суду першої інстанції, що між сторонами існує спір про право з огляду на зміст вимог заяви, є безпідставними, виходячи з наступного.

Під час розгляду справи, суди мають встановлювати, між ким існує спір, хто є спадкоємцем у порядку, передбаченому спадковим правом (норми ЦК України), який би оспорював право заявника на прийняття спадщини, оскільки існування спору про право повинно бути реальним, а не гіпотетичним (постанови Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі N 520/19532/19 (провадження N 61-13709св20), від 15 листопада 2021 року у справі N 554/10125/20 (провадження N 61-12758св21), від 03 серпня 2022 року у справі N 759/12740/21 (провадження N 61-126св22)).

Так, суд першої інстанції не встановив і не зазначив в оскаржуваній ухвалі, хто є спадкоємцем після смерті у порядку, передбаченому спадковим правом (ЦК України), який би оспорював факт родинних відносин ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ).

Тобто суд не встановив коло спадкоємців, а також між ким існує спір, адже існування спору про право повинно бути реальним, а не гіпотетичним.

Отже, висновок суду першої інстанції про наявність спору про право, який має розглядатися у порядку позовного провадження, є передчасним.

Схожих за змістом висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 15 квітня 2020 року у справі N 302/991/19, від 14 грудня 2022 року у справі N 180/2132/21, від 20 грудня 2023 року у справі N 761/16555/23, від 07 лютого 2024 року у справі N 545/844/23 (провадження N 61-15775св23).

При цьому апеляційний суд зауважує, що, попри протилежний висновок суду першої інстанції, самі по собі вимоги про встановлення певних фактів не можуть свідчити про наявність або відсутність спору про право.

Згідно з пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод державою гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У справі "Bellet у. France" Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Як свідчить позиція Європейського суду з прав людини у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

Суд першої інстанції ці обставини не урахував, застосував неправильне тлумачення процесуальних норм, що в свою чергу позбавило позивачів права на доступ до суду і завадило розгляду їх позовних вимог та відповідно є порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Отже колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала постановлена без додержання норм процесуального права.

Відповідно до ч. 1 п. 2 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до п.4 ч.1 ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, зокрема є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів доходить висновку про задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 , скасування оскаржуваної ухвали суду та направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Щодо апеляційної скарги ОСОБА_2 , апеляційний суд зауважує, про таке.

Статтею 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що учасники справи, яка є предметом судового розгляду, та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи, а у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Перевірка дотримання судом першої інстанції норм процесуального права, порушення яких є обов`язковою підставою для скасування оскаржуваного в апеляційному порядку судового рішення, за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі, допускається, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки в межах відкритого апеляційного провадження, виходячи з наступного.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Ейрі проти Ірландії", від 09.10.79, п. 24, Series A N 32, та "Гарсія Манібардо проти Іспанії", заява N 38695/97, п. 43, ECHR 2000-II), які з огляду на положення ст. 17 ЗУ "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовуються судами при розгляді справ як джерело права, Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод покликана гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними і ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене у демократичному суспільстві праву на справедливий суд.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 18 листопада 2010 у справі "Мушта проти України" зазначено: право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак, такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями.

Стаття 129 Конституції України встановлює основні засади судочинства, якими, зокрема, є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Тобто, реалізація конституційного права, зокрема, на апеляційне оскарження судового рішення, ставиться в залежність від положень відповідних процесуальних норм, в даному випадку - норм ЦПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

У статті 18 ЦПК України зазначено, що обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

Згідно з ч. 1 ст. 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Таким чином, положеннями цивільного процесуального законодавства визначено право особи подати апеляційну скаргу на рішення, яким розглянуто і вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких є скаржник, або містяться судження про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи у відповідних правовідносинах, виходячи з предмету та підстав позову або заяви в порядку окремого провадження.

У контексті зазначеного, за приписами процесуального законодавства судове рішення, оскаржуване особою, яка не брала участі у справі, повинно безпосередньо стосуватися прав та обов`язків цієї особи, що випливають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків.

Тобто, судом має бути розглянуто і вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом є скаржник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах.

На відміну від оскарження судового рішення учасником справи не залучена до участі у справі особа повинна довести свій правовий зв`язок зі сторонами спору або безпосередньо із судовим рішенням через обґрунтування такого критерію, як вирішення судом питання про її право, інтерес та/або обов`язок як елементів змісту матеріально-правових відносин, в площині яких виник спір. Такий зв`язок повинен бути безпосереднім, а не ймовірним та опосередкованим іншими правовідносинами.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

Аналіз наведеної процесуальної норми свідчить про те, що суд апеляційної інстанції лише в межах відкритого апеляційного провадження має процесуальну можливість зробити висновок щодо вирішення чи не вирішення судом першої інстанції питань про права та інтереси особи, яка не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції. У разі, якщо доводи заявника про вирішення судом першої інстанції питання про права, інтереси та свободи особи, яка не була залучена до участі у справі, не підтвердилися, апеляційне провадження підлягає закриттю.

Таким чином, у разі подання апеляційної скарги особою, яка не брала участь у розгляді справи судом першої інстанції, з посиланням на те, що оскаржуваним судовим рішенням вирішені питання про її права та інтереси, апеляційному суду належить відкрити апеляційне провадження та за результатами розгляду, у разі з`ясування, що оскаржуваним судовим рішенням питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки не вирішувалося, закрити апеляційне провадження відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 17 лютого 2020 року у справі №668/17285/13-ц, постановах Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі №2-4211/09, від 18 березня 2020 року у справі №2207/622/2012 та пункт 8 постанови Пленуму Верховного суду України № 12 від 24 жовтня 2008 року «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку».

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2019 року у справі N 632/580/17 зроблено висновок, що юридичними фактами є певні факти реальної дійсності, з якими нормою права пов`язується настання правових наслідків, зокрема виникнення, зміна або припинення цивільних прав та обов`язків.

Особа, яка звертається з апеляційною скаргою в порядку статей 17, 352 ЦПК України повинна довести, що оскаржуване судове рішення прийнято про її права, інтереси та (або) обов`язки і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним, що означає, що скаржник в апеляційній скарзі має чітко зазначити, в якій частині оскаржуваного ним судового рішення (в мотивувальній та/або резолютивній) прямо вказано про його права, інтереси та (або) обов`язки, та про які саме.

Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо зазначив про права та обов`язки таких осіб. У такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що випливають зі сформульованого в п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не може бути взято до уваги.

Якщо скаржник лише зазначає про те, що оскаржуване рішення може вплинути на його права та/або інтереси, та/або обов`язки, або лише зазначає (констатує), що рішенням вирішено про його права та/або обов`язки чи інтереси, то такі посилання, виходячи з наведеного вище, не можуть бути достатньою та належною підставою для розгляду, зокрема апеляційної скарги.

Аналогічні висновки наведені об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 15 травня 2020 у справі №904/897/19, Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постановах від 26.06.2020 у справі № 910/3438/17, від 01 грудня 2020 у справі №910/5511/19, від 11 січня 2021 року у №925/1600/16 та від 06 жовтня 2021 року у справі № 2-12341/10.

Звертаючись до суду із апеляційною скаргою скаржниця ОСОБА_2 зазначила, що є рідною донькою ОСОБА_3 та, як і ОСОБА_1 , зверталась до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, заінтересована особа - приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Калінюк Ганна Олександрівна. У подальшому заяви сестер ОСОБА_1 та ОСОБА_2 були об`єднані в одну справу №521/19744/25.

Так, з матеріалів справи убачається, що Єдиний унікальний номер справи №521/19744/25 було присвоєно заяві ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, заінтересована особа - приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Калінюк Ганна Олександрівна, у відкритті провадження за якою було відмовлено оскаржуваною ухвалою Хаджибейського районного суду м. Одеси від 14 листопада 2025 року.

Питання про об`єдання заяв ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Хаджибейським районним судом не вирішувалось, натомість, з матеріалів справи убачається, що при реєстрації заяви ОСОБА_2 такій не було присвоєно Єдиний унікальний номер справи.

11.03.2026 року керівником апарату Хаджибейського суду м. Одеси було подано доповідну записку щодо вирішення питання заяви ОСОБА_2 . У той же день, згідно автоматизованого розподілу справи між суддями за вказаною заяву визначено склад суду та присвоєно новий Єдиний унікальний номер справи - №521/3621/26.

Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 не дають підстав вважати, що оскаржуваним судовим рішенням було вирішено питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки скаржниці, а у мотивувальній частині ухвали не міститься висновків суду про права та обов`язки ОСОБА_2 , так само як і резолютивна його частина прямо про них не вказує.

З огляду на наведене, враховуючи, що оскаржуваною ухвалою суду першої інстанції не було вирішено питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки скаржниці, апеляційне провадження підлягає закриттю на підставі п. 3 ч. 1ст. 362 ЦПК України.

Іншим доводам апеляційної скарги апеляційний суд не надає правової оцінки, з огляду на встановлення обставин, що є підставою для закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 .

Керуючись ст.ст. 362, 367,374,379,382,383 ЦПК України

постановив:

Закрити провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Хаджибейського районного суду м. Одеси від 14 листопада 2025 року у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, заінтересована особа - приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Калінюк Ганна Олександрівна.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Хаджибейського районного суду м. Одеси від 14 листопада 2025 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова Одеського апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту.

Головуючий Ю.П. Лозко

Судді В.В. Кострицький

М.В. Назарова