Суд: Одеський апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них
Дата: 05 жовтня 2026 р.
Справа: №946/3183/20
Суддя: Лозко Ю. П.
Номер провадження: 22-ц/813/3322/26
Справа № 946/3183/20
Головуючий у першій інстанції Смокіна Г. І.
Доповідач Лозко Ю. П.
ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06.10.2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Лозко Ю.П.,
суддів: Кострицького В.В., Назарової М.В.,
за участю секретаря судового засідання – Шахової О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду в порядку спрощеного провадження
апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 17 листопада 2025 року
у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя та зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів,
встановив:
У червні 2017 року ОСОБА_2 звернулась до суду із вказаним вище позовом, у якому остаточно просила
- стягнути з ОСОБА_1 на її користь грошову компенсацію 1/2 частки вартості транспортного засобу MITSUBISHI, модель ASХ, 2014 року випуску, номерний знак - НОМЕР_1 , об`єм двигуна - 1798 куб. см у розмірі 207850,16 грн;
- стягнути з ОСОБА_1 на її користь інфляційні втрати щодо грошової компенсації за автомобіль у розмірі 15831,68 грн;
- залишити за ОСОБА_1 право приватної власності на транспортний засіб марки MITSUBISHI, модель ASX, 2014 року випуску, номерний знак - НОМЕР_1 , об`єм двигуна - 1798 куб. см;
- вирішити питання судових витрат.
Позов обґрунтовано тим, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 20.02.2014 року по 04.08.2017 року. 25.02.2015 ними було придбано автотранспортний засіб марки MITSUBISHI, моделі ASX, номерний знак - НОМЕР_1 , 2014 року випуску, об`єм двигуна - 1798 куб. см, який зареєстрований на відповідача на підставі довідки-рахунку серії ВІА № 870055, виданої ТОВ «АДІС-АВТО» 24.02.2015, та Вантажної митної декларації (ВМД) № 125130014/14/486690, виданої Київською регіональною митницею 10.12.2014 року, право власності на який зареєстровано за відповідачем, а ОСОБА_2 надано право керування.
З 2017 року, вказаний транспортний знаходиться у володінні та користуванні відповідача, позивачка не має доступу до цього транспортного засобу. Позивачка вважає, що частки подружжя є рівними та позивачка має право на частку вартості спільного автотранспортного засобу, придбаного у період шлюбу, що 27.07.2023 року був оцінений експертом, разом із цим відповідач не здійснив виплату позивачці її частки у транспортному засобі, у зв`язку із чим просить стягнути з ОСОБА_1 індексацію заборгованості за період з 01.08.2023 року по 30.09.2024 року у розмірі 207 850,16 грн та інфляційні нарахування у розмірі 15 831,68 грн.
У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_3 , у якому просив стягнути з ОСОБА_2 на його користь компенсацію вартості належної останньому частки в спільній сумісній власності подружжя в сумі, еквівалентній 16 297, 50 дол. США, відповідно до офіційного курсу НБУ, встановленому для відповідної валюти на день платежу (фактичного виконання рішення суду).
Зустрічний позов мотивовано тим, за час перебування ОСОБА_1 у рейсі за межами України, з 13.11.2015 року по 15.04.2016 року, ОСОБА_2 за довіреністю 26202010056511 зняла з належного йому валютний рахунок в АБ «Південний» № НОМЕР_2 грошові кошти на загальну суму 32595 дол. США.
Після прибуття з останнього з рейсу відповідачка не змогла пояснити, куди витрачалися зняті нею кошти в іноземній валюті та повернути ці кошти, які нібито нею зберігалися. На думку позивача, вказані кошти були використані відповідачкою на власний розсуд, не в інтересах та не на потреби сім`ї.
Під час шлюбу відповідачка не працювала, оскільки знаходилася у відпустці по догляду за дитиною. Мешкали сторони у належному батькам відповідачки житловому будинку та будь-якого нерухомого майна за час шлюбу не купували. Фактично відповідачка знаходилася на утриманні позивача та витрачала кошти лише на свої потреби та потреби дитини, зокрема, в розглядуваний період, оскільки в цей період будь-якого цінного рухомого та нерухомого майна не придбала, не лікувалася та їй не надавалися будь-які послуги з потребою витрачання значних сум або їх спільній дитині.
Отже оскільки ОСОБА_1 не надавав згоди відповідачці на розпорядження зазначеними грошовим коштами, просить компенсувати належну йому частку від знятої ОСОБА_2 суми (1/2).
Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 17 листопада 2025 року частково задоволено позов ОСОБА_2 . Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію 1/2 частки вартості автотранспортного засобу MITSUBISHI, модель ASХ, 2014 року випуску, номерний знак - НОМЕР_1 , об`єм двигуна - 1798 куб. см у розмірі 207850,16 грн. Відмовлено у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів. Вирішено питання щодо судових витрат.
У апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 17 листопада 2025 року та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити його зустрічні позовні вимоги та відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 .
Скаржник зауважує, про недопустимість висновку експертів №23-2868, як доказу, при цьому, наполягає на тому що не зобов`язаний оплачувати вартість додаткової експертизи, у зв`язку із неповнотою первинної. Скаржник наполягає на тому, що датою припинення шлюбних відносин сторін є 19.04.2016 року. Також оскільки з моменту припинення шлюбних відносин до звернення до суду ОСОБА_2 не заявляла вимог про поділ майна, то строк позовної давності нею пропущений. Окремо скаржник зауважує, що ОСОБА_2 не змогла пояснити та не надала доказів того куди нею було витрачено зняті з рахунку ОСОБА_1 . Грошові кошти.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 , просить відмовити у її задоволенні та залишити рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 17 листопада 2025 року без змін, посилаючись на мотиви, викладені у оскаржуваному рішенні, крім того зауважує, ОСОБА_1 не оскаржує факту проживання стороні, як подружжя з 13.11.2015 року по 15.04.2016 року, коли було знято відповіді кошти, отже встановлення факту припинення шлюбних відносин 19.04.2016 року не входить до предмету доказування у справі.
05жовтня 2026 року адвокат Юшинська І.Є. звернулась до суд із заявою про вступ у справу, як представника ОСОБА_1 , та клопотанням про відкладення розгляду справи, у зв`язку із перебуванням на лікарняному(причина непрацездатності - вагітність і пологи).
Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Урахувавши строки розгляду справи, повідомлення сторін про дату, час та місце судового розгляду, наведені стороною відповідача (скаржника) причини неявки у судове засідання представника адвоката Юшинської І.Є., відсутність клопотань про участь у розгляді справи в режимі відеоконференції, викладення відповідних доводів і аргументів відповідача у тексті апеляційної скарги, а також з огляду на особливості проведення розгляду справи в суді апеляційної інстанції, визначені статтями 367, 372 ЦПК України, суд апеляційної інстанції вважає за можливе здійснити розгляд справи за відсутності належним чином повідомленого відповідача.
Колегія суддів додатково зауважує, що ОСОБА_1 про причини неможливості особистої явки до суду апеляційної інстанції для участі у розгляді справи не повідомляв.
Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (частина перша статті 44 ЦПК України).
Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 08.04.2026 року справа № 570/5433/24.
У судовому засіданні ОСОБА_1 підтримав вимоги апеляційної скарги, надав пояснення за її доводами, представник ОСОБА_2 – адвокат Орловськой Б.М., заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги, просив залишити скаргу без задоволення, а рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 17 листопада 2025 року без змін.
Заслухавши доповідача, пояснення ОСОБА_1 та представника ОСОБА_2 – адвоката Орловського Б.М., за доводами апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду, в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає її такою, що не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване рішення суду відповідає вказаним вимогам, виходячи з такого.
Рішення суду мотивовано тим, що об`єкт права спільної сумісної власності, який зареєстровано за ОСОБА_1 та фактично перебуває у володінні останнього, з відповідача на користь позивачки підлягає стягненню компенсація 1/2 частини вартості спірного автомобіля, а саме 207850,16 грн, відповідно до вартості, визначеної висновку Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз МЮУ від 27.07.2023 № 23-2868. При цьому, оскільки на день розгляду справи відсутні будь-якого грошові зобов`язання відповідача щодо сплати позивачці за первісним позовом грошових коштів, відсутні підстави для стягнення інфляційних втрат. Відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що придбання, і витрачання коштів у період спільного проживання в інтересах сім`ї презюмується, водночас витрачання ОСОБА_2 відповідних коштів не в інтересах сім`ї ОСОБА_1 не доведено.
Апеляційний суд погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції, з огляду на таке..
У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно ч.3 ст.368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ч.1 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Отже, у сімейному законодавстві діє презумпція спільності майна подружжя, при цьому частини чоловіка та дружини є рівними. Спростувати цю презумпцію може сторона, яка надає докази протилежного, що мають відповідати вимогам належності та допустимості (ст. 77-79 ЦПК України) і це є її процесуальним обов`язком (ст. ст. 12, 13,81 ЦПК України).
Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується ст. 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Так, відповідно до ст. 69 СК України, дружина та чоловік мають рівні права на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Відповідно до ст. 70 СК України, у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.
Статтею 71 СК України передбачено, що майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Частиною 4 та 5 ст. 71 СК України встановлено, що присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України.
Зі змісту п.п. 23, 24 постанови Пленуму ВСУ від 21.12.2007№11«Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вбачається, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.
Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та статтею 372 ЦК України.
Отже, спільне майно подружжя за відсутності домовленості між ними, слід ділити порівну, з урахуванням обставин, що мають значення у справі, призначення речей, їх фактичного перебування у володінні одного з подружжя та намірів щодо володіння та використання майна кожним з подружжя.
Судом встановлено, що сторони перебували зареєстрованому шлюбі з 20.02.2014 року по 04.08.2017 року.
25.02.2015 року було придбано автотранспортний засіб марки MITSUBISHI, моделі ASX, номерний знак - НОМЕР_1 , 2014 року випуску, об`єм двигуна - 1798 куб. см, який зареєстрований на відповідача на підставі довідки-рахунку серії ВІА № 870055, виданої ТОВ «АДІС-АВТО» 24.02.2015 року, та Вантажної митної декларації (ВМД) № 125130014/14/486690, виданої Київською регіональною митницею 10.12.2014 року, право власності на який зареєстровано за ОСОБА_1 , а ОСОБА_2 надано право керування.
Згідно висновку Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз МЮУ від 27.07.2023 року № 23-2868 судової транспортно-трасологічної та транспортно-товарознавчої експертизи КТЗ, ринкова вартість КТЗ Mitsubishi ASX, р.н. НОМЕР_1 станом на момент проведення огляду (19.07.2023 року) складає 415 700, 32 грн. Ринкова вартість КТЗ Mitsubishi ASX, р.н. НОМЕР_1 станом на момент проведення огляду (з урахуванням пошкоджень, отриманих внаслідок ДТП від 17.06.2017 року) складає 415700,32 грн.
Не погодившись із вказаним висновком, відповідач ОСОБА_1 заявив клопотання про призначення додаткової судової транспортно-товарознавчої експертизи, яке було задоволено ухвалою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 24.03.2025 року.
17.04.2025 року до суду надійшло клопотання експерта про оплату вартості експертизи, про що листом Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 02.05.2025 року повідомлено відповідача та його представника.
19.05.2025 року до суду надійшли заперечення відповідача на рахунок експертної установи, рахунок експерта не сплачено, у зв`язку із чим ухвалу суду про призначення додаткової судової транспортно-товарознавчої експертизи залишено без виконання.
Згідно ст. 15 ЗУ «Про судову експертизу», проведення експертних досліджень здійснюється за рахунок замовника.
Оскільки ОСОБА_1 не було оплачено вартості призначеної за його клопотанням експертизи ухвала Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області 24.03.2025 року залишена без виконання.
Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, провадження № 61-2446 св 18,від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц, провадження № 61-8518 св 18та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, провадження № 14-325цс18.
Майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення (частина перша статті 71 СК України).
Тлумачення вказаних норм свідчить, що поділ майна подружжя здійснюється таким чином: по-перше, визначається розмір часток дружини та чоловіка в праві спільної власності на майно (стаття 70 СК України); по-друге, здійснюється поділ майна в натурі відповідно до визначених часток (стаття 71 СК України). При цьому не виключається звернення одного із подружжя, при наявності спору, з позовом про визнання права на частку в праві спільної власності без вимог щодо поділу майна в натурі.
Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).
У апеляційній скарзі ОСОБА_1 фактично не заперечується, що на відповідне спірне рухоме майно поширюється правовий режим спільного сумісного майна, водночас, скаржник не погоджується із визначеної судом першої інстанції вартості вказаного майна.
Апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що за умов несплати ОСОБА_1 вартості проведення додаткової експертизи, застосуванню підлягають застосуванню положення ст. 109 ЦПК України, відповідно до якої у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні, а отже для встановлення вартості спірного транспортного засобу належить виходити, визначеної у висновку Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз МЮУ від 27.07.2023 року № 23-2868.
Зауваження ОСОБА_1 про те, що у випадку призначення додаткової експертизи вартість такої додатково від первісної експертизи сплаті не підлягає, не відповідає положенням чинного законодавства та ґрунтується на суб`єктивному та хибному тлумаченні скаржником норм права.
Апеляційний суд відхиляє посилання скаржника на пропуск ОСОБА_2 строку позовної давності, зауважуючи, що помилковим є відрахування ОСОБА_1 такого від дати розірвання шлюбу між сторонами.
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст. 261 ЦК України).
Відповідно до ч.2 ст. 72 СК України
Так, як зауважує сам скаржник, після розірвання шлюбу між сторонами не виникло спорів щодо поділу спільного майна подружжя, при цьому жодних перешкод у користування відповідним транспортним засобом ОСОБА_1 позивачці не чинилось.
Зважаючи на викладене, колегія суддів виснує про відсутність доказів того, що у спірних правовідносин строк позовної давності почав свій перебіг.
При цьому, щодо зауважень скаржника про те, що ним не порушувалось прав ОСОБА_2 на користування КТЗ Mitsubishi ASX, р.н. НОМЕР_1 , апеляційний суд зауважує, що за змісту ст. 69 СК України, ст. 372 ЦК України убачається, що законодавець не пов`язує право особи на поділ майна, що знаходиться у спільній сумісній власності із порушенням такого іншим/іншими співвласниками.
При цьому, ураховуючи усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бюрг та інші проти Франції" (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гору проти Греції" №2) [ВП], § 41" (Gorou v. Greece no.2), колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про недоведеність ОСОБА_1 того, що зняті ОСОБА_2 з валютного рахунку в АБ «Південний» № НОМЕР_2 грошові кошти були витрачені не на потреби сім`ї.
Презюмується, що і придбання, і витрачання коштів у період спільного проживання здійснюється в інтересах сім`ї. Тому саме сторона, яка це заперечує, повинна доводити протилежне.
Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом
Згідно ч.2 ст.77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно зі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно – правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства – суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов`язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, – із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача.
Наведене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суд від 02 жовтня 2019 року у справі № 522/16724/16-ц.
Зважаючи на викладене, апеляційний суд відхиляє доводи скаржника про те ОСОБА_2 не було обґрунтовано куди було витрачено вказані кошти є безпідставними та такими, що суперечать положенням ЦПК України щодо розподілу тягаря доказування у цивільних справах.
Крім того, погоджуючись із зауваженнями ОСОБА_2 , апеляційний суд звертає увагу на те, що зустрічні позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовані зняттям відповідачкою за зустрічним позовом грошових коштів з валютного рахуноку в АБ «Південний» № НОМЕР_2 у період з 13.11.2015 року по 15.04.2016 року. Тож, посилання ОСОБА_1 на факт припинення між сторонами шлюбних відносин 19.04.2016 року не має правового значення для вирішення справи по суті. При цьому висновок суду першої інстанції про те, що сторонами не доведено належними та допустимими доказами дату фактичного припинення спільного проживання сторін є обґрунтованим.
Доводи ж скаржника щодо належного виконання ним обов`язку зі сплати аліментів є безпідставним, оскільки встановлення вказаних обставин, у розумінні ст. 77 ЦПК України, не входить до предмету доказування у цій справі.
При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїз Торія проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, й міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (SeryavinandOthers v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04).
Інші доводи апеляційної скарги зводяться до суб`єктивного тлумачення скаржником норм права, та незгоди з висновками суду стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки суду, також фактично зводяться до переоцінки доказів наданої судом першої інстанції без посилення на обставини, які не були враховані під час вирішення цієї справи.
Підсумовуючи наведене вище, колегія суддів вважає вірними та обґрунтованими висновки суду про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 з підстав, наведених в оскаржуваному рішенні.
Порушень судом норм процесуального права колегією суддів не встановлено.
Отже доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення судом справи.
За таких обставин колегія суддів вважає, що відсутні підстави для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції, з мотивів наведених у скарзі.
У відповідності ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін, оскільки доводи апеляційної скарги правильних висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 17 листопада 2025 року залишити без змін.
Постанова Одеського апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту.
Головуючий Ю.П. Лозко
Судді В.В. Кострицький
М.В. Назарова
Оригінал: reyestr.court.gov.ua