Постанова від 05 жовтня 2026 р. у справі №947/4101/25 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/3859/26

Справа № 947/4101/25

Головуючий у першій інстанції Петренко В. С.

Доповідач Лозко Ю. П.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.10.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Лозко Ю.П.,

суддів: Кострицького В.В., Назарової М.В.,

за участю секретаря судового засідання – Шахової О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду в порядку спрощеного провадження

апеляційну скаргу ОСОБА_1

на ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 08 липня 2025 року

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа – ОСОБА_3 про визнання права власності на частку у спадковому майні,

встановив:

У січні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Київського районного суду м. Одеси із позовною заявою до ОСОБА_2 , третя особа – ОСОБА_3 про визнання права власності на частку у спадковому майні.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 11.06.2025 року задоволено заяву представника позивача ОСОБА_1 – адвоката Колісник Андрія Івановича про залишення позовної заяви без розгляду подану по цивільній справі №947/4101/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа – ОСОБА_3 про визнання права власності на частку у спадковому майні. Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа – ОСОБА_3 про визнання права власності на частку у спадковому майні залишено без розгляду.

26.06.2025 року представник відповідачки ОСОБА_2 – адвокат Костинюк Ю.Д. звернувся до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення, в якій просив суд ухвалити додаткове рішення у справі №947/4101/25 та стягнути з позивача на користь відповідача витрати, понесені на професійну правничу допомогу адвоката, у розмірі 14 000 грн.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 08 липня 2025 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу розмірі 14000 грн.

У апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 08 липня 2025 року та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_2 про стягнення судових витрат.

За доводами скаржника суд першої інстанції залишив поза увагою що відповідне клопотання про розподіл судових витрат представником ОСОБА_2 було подано із пропуском строку, визначеного ч. 8 ст. 141 ЦПК України. Також зі сторони позивача не було допущено жодного зловживання правом, протилежного відповідачкою не доведено. Стягнута ж судом сума, не відповідає складності справи та фактично виконаним адвокатом роботам.

Окремо скаржник зазначив, що повістка про виклик у судове засідання, була доставлена йому із порушенням, визначеного ЦПК України п`ятиденного строку, у зв`язку із чим позивач просив відкласти судове засідання, у чому судом було відмовлено.

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача ОСОБА_2 – адвокат Костинюк Ю.Д., заперечуючи проти задоволення скарги, зазначає про законність та обґрунтованість ухвали Київського районного суду м. Одеси від 08 липня 2025 року, з викладених у ньому мотивів, наполягаючи, що за обставинами цієї справи підлягають застосуванню положення ч.6 ст. 142, ч. 4 ст. 270 ЦПК України, а не ч.8 ст. 141 ЦПК України.

В судовому засіданні представник ОСОБА_2 , адвокат Мартинчук В.В., заперечував проти задоволення апеляційної скарги.

Інші учасники справи, будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце розгляду справи, не з`явилися, що відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення адвоката Мартинчука В.В., перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам оскаржувана ухвала суду не відповідає.

Як убачається з матеріалів справи, вказану вище заяву сторони відповідача судом розглянуто за відсутності позивача та його представника, при цьому судом у тексті оскаржуваної ухвали зазначено, що сторона позивача повідомлена належним чином про дату, час і місце судового засідання з розгляду заяви про ухвалення у справі додаткового рішення.

Стосовно вказаного апеляційний суд зауважує про таке.

Відповідно до частин п`ятої, шостої статті 128 ЦПК України судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно. Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - разом з копіями відповідних документів, надсилається до електронного кабінету відповідного учасника справи, а в разі його відсутності - разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення або кур`єром за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.

Стороні чи її представникові за їхньою згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасникам судового процесу. Судова повістка може бути вручена безпосередньо в суді, а у разі відкладення розгляду справи про дату, час і місце наступного засідання може бути повідомлено під розписку.

У разі відсутності адресата (будь-кого з повнолітніх членів його сім`ї) особа, яка доставляє судову повістку, негайно повертає її до суду з поміткою про причини невручення (частина четверта статті 130 ЦПК України).

Відповідно до пункту другого частини восьмої статті 128 ЦПК України в редакції днем вручення судової повістки є: день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки до електронного кабінету особи.

Як убачається з довідок про доставку електронного документу, 03.07.2025 року судом першої інстанції були сформовані судові повістки у цій справі та направлені сторонам, проте доставлені такі були, зокрема, адвокату Коліснику А.І., який представляв інтереси позивача ОСОБА_1 у суді першої інстанції на підставі ордеру, лише 04.07.2025 року о 00:05:51 год.

Так, відповідно до абз.2 п.4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України, якщо повістку надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, повістка вважається врученою у робочий день, наступний за днем її відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про її доставлення.

Отже, направлена представнику ОСОБА_1 повістка вважається врученою 04.07.2025 року, тобто менше ніж за п`ять днів до судового засідання.

Вказане, відповідно до вимог пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення.

Оскільки скаржник обґрунтовує свою апеляційну скаргу тим, що суд першої інстанції не повідомив його належним чином (завчасно) про розгляд заяви про ухвалення додаткового рішення та ця обставина підтверджується матеріалами справи, апеляційний суд доходить висновку, що оскаржувана ухвала суду підлягає обов`язковому скасуванню.

Щодо наявності підстав для задоволення заяви представника відповідачки ОСОБА_2 – адвоката Костинюка Ю.Д. про ухвалення додаткового рішення, апеляційний суд виходить з такого.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).

Відповідно до змісту п. 4 ч. 1 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Відповідно до частини 3 статті 270 ЦПК України додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення, а в разі якщо суд вирішує лише питання про судові витрати - без повідомлення учасників справи.

За приписами ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суть доказів, їх належність, допустимість, достовірність та достатність, оцінка їх судом та умови їх розгляду судом визначені статтями 76-80 ЦПК України.

Згідно ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно ч. 1 ст. 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

При цьому серед основних засад (принципів) цивільного судочинства п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України закріплює принцип відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу (ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 133 ЦПК України).

Згідно ч. 1, 2 ст. 134 ЦПК України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

За приписами ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно ст. 141 ЦПК України, що закріплює вимоги щодо розподілу судових витрат між сторонами, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Окремо суд апеляційної інстанції зазначає, що положеннями ч. 8 ст. 141 ЦПК України передбачено загальне правило щодо можливості подачі доказів про судові витрати протягом 5-ти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У той же час ЦПК України містить спеціальну норму з цього приводу, а саме ст. 246 ЦПК України, зі змісту якої вбачається, що якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Отже, у випадку якщо сторона з поважних причин до закінчення судових дебатів не могла подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, та подає ці докази разом з відповідною заявою після прийняття рішення по суті позовних вимог, то така сторона повинна обґрунтувати поважність причин не подання таких доказів суду до закінчення судових дебатів у справі. У разі відсутності обґрунтування поважних причин чи їх неповажності суд відмовляє у задоволенні заяви про стягнення витрат.

Подібні висновки висловленні у постанові у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2024 року у справі № 346/2744/21.

Таким чином, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16).

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частина восьма статті 83 ЦПК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Верховний Суд у постанові від 10 січня 2024 року у справі № 285/5547/21 дійшов наступного правового висновку:

«Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (ч. 8 ст. 141 ЦПК України).

Якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог (ч. 1 ст. 246 ЦПК України).

Таким чином, у випадку якщо сторона з поважних причин до закінчення судових дебатів не могла подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, та подає ці докази разом з відповідною заявою після прийняття рішення по суті позовних вимог, то така сторона повинна обґрунтувати поважність причин неподання таких доказів суду до закінчення судових дебатів у справі.

У разі відсутності обґрунтування поважних причин чи їх неповажності суд відмовляє в задоволенні заяви про стягнення витрат».

У вищевказаній справі Верховний Суд зазначив, що суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про відмову у задоволенні заяви про стягнення витрат на правову допомогу, оскільки зміст заяви не містить обґрунтування поважних причин неподання ним доказів, що підтверджують розмір судових витрат до закінчення судових дебатів у справі.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: від 13 лютого 2024 року у справі № 757/33206/22-ц (провадження № 61-8292св24) зазначено, що: «тлумачення частини першої статті 246 ЦПК України та частини восьмої статті 141 ЦПК України дає підстави для висновку, що у випадку, якщо сторона з поважних причин до закінчення судових дебатів не могла подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, та подає ці докази разом з відповідною заявою після прийняття рішення по суті позовних вимог, то така сторона повинна обґрунтувати поважність причин неподання таких доказів суду до закінчення судових дебатів у справі. А у разі закінчення процесуального строку, встановленого частиною восьмою статті 141 ЦПК України (п`ять днів після ухвалення рішення суду), - також і поважні причини пропуску цього строку. За відсутності обґрунтування поважних причин строку подання таких доказів до закінчення судових дебатів у справі чи їх неповажності суд відмовляє в задоволенні заяви про стягнення витрат. Натомість наслідком закінчення процесуального строку, встановленого частиною восьмою статті 141 ЦПК України, є залишення заяви без розгляду».

Обов`язок обґрунтувати причини неподання доказів у встановлений законом строк покладається на сторону, яка звертається з відповідною заявою про стягнення судових витрат; суд не зобов`язаний самостійно з`ясовувати підстави пропуску такого строку або причини неподання доказів до закінчення розгляду справи.

З матеріалів справи вбачається, що інтереси відповідачки ОСОБА_2 представляв адвокат Костинюк Ю.Д.

У відзиві на позовну заяву представником відповідачки наведено орієнтований розрахунок судових витрат на правничу допомогу, яку сторона очікує понести у зв`язку із розглядом справи, а саме 51 000 грн.

26.06.2025 року через систему «Електронний суд» представник відповідачки ОСОБА_2 – адвокат Костинюк Ю.Д. звернувся до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення, у якій просив стягнути з позивача на користь відповідачки витрати, понесені на професійну правничу допомогу адвоката, у розмірі 14 000 грн.

На підтвердження розміру понесених позивачем судових витрат в суді першої інстанції, до вказаного клопотання адвокатом додано:

- договір про надання правової допомоги від 06.05.2025 року (а. с. 159);

- додаткова угода № 1 від 06.05.2025 року до Договору про надання правової допомоги, згідно якої сторони погодили, що розмір гонорар ару за надання юридичних послуг (правової допомоги), передбачених пунктами 1.1-.1.2 Договору становить 14 000 грн;

- акт прийому-передачі наданої правової допомоги від 11.06.2025 року, згідно якого адвокат надав клієнт отримав такі юридичні послуги (правову допомогу): вивчення документів, розбір ситуації, надання консультації – 2 000 грн; написання клопотання про ознайомлення з матеріалами справи в електронному вигляді та відкладення судового засідання – 2 000 грн; ознайомлення з матеріалами справи в електронному вигляді, підготовка до судового засідання на 11.06.2025 року – 2 000 грн; написання клопотання про доручення доказів від 10.06.2025 року – 2 000 грн; участь у судовому засіданні – 3 000 грн; виїзд для участі у судовому засіданні – 3 000 грн.

Тобто, договір про надання правової допомоги та додаткова угода існували на час розгляду справи, разом з тим, копія вказаної додаткової угоди була вперше подана до суду вже після ухвалення ухвали Київського районного суду м. Одеси від 11.06.2025, як доказ якими представник підтверджував розмір понесених відповідачкою судових витрат в суді першої інстанції.

Колегія судів зазначає, що заява про компенсацію витрат не містить жодних обґрунтувань поважності причин неподання вказаних доказів щодо понесених судових витрат на правничу допомогу до постановлення зазначеної вище ухвали суду.

Обов`язок обґрунтувати причини неподання доказів у встановлений законом строк покладається на сторону, яка звертається з відповідною заявою про стягнення судових витрат; суд не зобов`язаний самостійно з`ясовувати підстави пропуску такого строку або причини неподання доказів до закінчення розгляду справи.

Дійсно такий доказ понесених судових витрат, як акт прийому-передачі наданої правової допомоги з`явився після постановлення у справі ухвали про залишення позову без розгляду - 11.06.2025 року.

Проте, вказаний доказ було подано представником відповідачки через 14 днів після проголошення відповідної ухвали Київського районного суду м. Одеси від 11.06.2025 року та через 13 днів після отримання такої адвокатом Костинюком Ю.Д. в його електронний кабінет.

При цьому жодних обґрунтувань неподання такого доказу у встановлений законом строк, заява представника відповідача ОСОБА_2 – адвоката Костинюка Ю.Д. про ухвалення додаткового рішення не містить.

Відповідно до ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

З урахуванням вказаних вище правових позицій Верховного Суду та наведених процесуальних норм, колегія суддів зазначає, що в разі неподання доказів понесення витрат на правничу допомогу у визначений законом строк, сторона має обґрунтувати, які поважні причини не дозволили їй подати такі докази до закінчення розгляду справи, чого в даному випадку зроблено не було.

Ураховуючи, що стороною відповідача було подано докази, що підтверджують розмір понесених ним судових витрат, після ухвалення судового рішення, при цьому не обґрунтовано поважність причин їх несвоєчасного неподання, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення заяви представника відповідачки ОСОБА_2 – адвоката Костинюка Ю.Д. про ухвалення у справі додаткового рішення відповідно до ст. 246 ЦПК України.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги сторони позивача знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду.

При цьому, щодо зауважень представника відповідачки ОСОБА_2 – адвоката Костинюка Ю.Д., викладених у відзиві на апеляційну скаргу про те, що оскільки розгляд цієї справи завершився постановленням ухвали про залишення позову без розгляду, а не ухваленням рішення по суті позовних вимог підлягають застосуванню положення ч.6 ст. 142, ч. 4 ст. 270 ЦПК України, а не ч.8 ст. 141 ЦПК України, апеляційний суд звертає увагу на таке.

Дійсно, відповідно до ч.6 ст. 142 ЦПК України у випадках, встановлених частинами третьою - п`ятою цієї статті, суд може вирішити питання про розподіл судових витрат протягом п`ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, рішення про задоволення позову у зв`язку з його визнанням, за умови дотримання відповідною стороною вимог частини дев`ятої статті 141 цього Кодексу.

Проте зі змісту вказаної статті убачається, що така встановлює п`ятнадцятиденний строк вирішення питання про розподіл судових витрат для суду, а не визначає строк подання відповідних заяв про розподіл судових витрат відповідачем.

Так, у пункті 53 додаткової постанови від 19 лютого 2020 року у справі N 755/9215/15-ц (провадження N 14-382цс19) Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що вимога частини восьмої статті 141 ЦПК України щодо строку та порядку подання доказів про розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, має застосовуватися і до справ, що розглядаються в спрощеному провадженні, де судові дебати відсутні.

Апеляційний судом ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїз Торія проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, й міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (SeryavinandOthers v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04).

Відповідно до ч. 1 п. 2 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до п.4 ч.1, абз.1 ч. 2, ч. 4 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на наведене, апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала Київського районного суду м. Одеси від 08 липня 2025 року скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні заяви про ухвалення у справі додаткового рішення.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України

постановив:

Апеляційну ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 08 липня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Відмовити у задоволенні заяви представника ОСОБА_2 – адвоката Костинюка Юрія Дмитровича про ухвалення додаткового рішення.

Постанова Одеського апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту.

Головуючий Ю.П. Лозко

Судді В.В. Кострицький

М.В. Назарова