Рішення від 30 серпня 2026 р. у справі №372/3563/26 — Обухівський районний суд Київської області

Справа № 372/3563/26

Провадження 2-2577/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 серпня 2026 року Обухівський районний суд Київської області в складі :

головуючого судді Кравченка М.В.

при секретарі Ільїній А.В.,

за участю позивача ОСОБА_1 ,

відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Обухівського районного суду Київської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення коштів,

В С Т А Н О В И В:

08.06.2026 позивачка звернулась до суду з позовом, в якому просить стягнути з відповідача на її користь грошові кошти, а саме: стягнути з ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 три проценти річних за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання за період з 01.01.2022 по 04.06.2026 у розмірі 398 465,75 коп., а також інфляційні втрати за період з 01.01.2022 по 04.06.2026 у розмірі 2 107 080,02 грн.

Свої вимоги позивачка обґрунтовує тим, що між сторонами було укладено договір позики, відповідно до умов якого Відповідач отримав грошові кошти, які зобов`язався повернути у строк до 31 грудня 2021 року. У зв`язку з невиконанням зобов`язання, рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 22 квітня 2024 року у справі № 752/20954/23 з врахуванням постанови Київського апеляційного суду від 02 квітня 2025 року з ОСОБА_3 на її користь остаточно стягнуто суму основного боргу у розмірі 3 000 000 (три мільйони) грн. 00 коп. Однак до цього часу рішення суду не виконано.

Ухвалою судді від 10.06.2026 року прийнято позовну заяву до розгляду, призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою судді від 15.07.2026 року закрито підготовче провадження та призначено справі до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні позивачка свої позовні вимоги підтримала в повному обсязі, посилаючись на невиконання відповідачем підтвердженого судом грошового зобов`язання.

Відповідач в судовому засіданні заперечив проти позову в повному обсязі, посилаючись на його безпідставність, відсутність у нього грошового зобов`язання перед позивачкою, неправильність розрахунків.

Відповідно до ч. 5, 6 ст. 263 ЦПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.

Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Вислухавши сторони, перевіривши та дослідивши матеріали справи та надані докази, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

Судом встановлено наступні обставини.

Між ОСОБА_1 (Позивач), та ОСОБА_3 (Відповідач) було укладено договір позики, відповідно до умов якого Відповідач отримав грошові кошти, які зобов`язався повернути у строк до 31 грудня 2021 року.

У зв`язку з невиконанням зобов`язання, рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 22 квітня 2024 року у справі № 752/20954/23 було задоволено позов Позивача до Відповідача. Надалі, Постановою Київського апеляційного суду від 02 квітня 2025 року зазначене рішення суду першої інстанції було скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 остаточно стягнуто суму основного боргу у розмірі 3 000 000 (три мільйони) грн. 00 коп. Постановою Верховного Суду від 26 листопада 2025 року у справі № 752/20954/23 постанову Київського апеляційного суду від 02 квітня 2025 року залишено без змін.

Таким чином, факт наявності невиконаного грошового зобов`язання Відповідача перед Позивачем у розмірі 3 000 000 грн. є остаточно підтвердженим чинним судовим рішенням, яке набрало законної сили і має преюдиційне значення для вирішення цього спору.

У зв`язку з невиконанням рішення, Позивач звернувся з заявою до приватного виконавця виконавчого округу Київської області Олійника О.І. 27.02.2026 року було відкрито виконавче провадження ВП № 80369368 про примусове стягнення з Відповідача суми боргу.

Відповідач ОСОБА_3 грошові кошти в розмірі 3 000 000 грн. Позивачеві не повернув, жодних платежів на погашення боргу не здійснював.

Суд погоджується із доводами позову про те, що наявність судового рішення про стягнення боргу не припиняє грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, за весь час прострочення до дня фактичного розрахунку.

Згідно із частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України в разі порушення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Такі висновки містяться, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 14-446цс18.

Також суд погоджується із доводами позову про те, що період прострочення виконання зобов`язання за цим позовом становить з дня виникнення прострочення — з 01.01.2022 по 04.06.2026 (всього 1616 днів прострочення).

За вказаний період Відповідач не здійснив жодної оплати, тому розрахунок слід здійснювати здійснюється на повне тіло заборгованості у розмірі 3 000 000 грн.

Таким чином, загалом позовні вимоги ґрунтуються на законі, оскільки відповідач допустив прострочення виконання грошового зобов`язання.

Однак, також суд вважає частково обґрунтованими доводи Відповідача про неправильність наведених у позові розрахунків заборгованості.

При проведенні дійсного розрахунку суд зважає на таке.

Відповідно до статей 525, 526, 530, 610, 612 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону, а порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

За змістом статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів.

Згідно із частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, встановлені договором.

Частиною першою статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом установлено, що відповідач ОСОБА_3 допустив прострочення виконання грошового зобов`язання за договором позики, розмір якого становить 3 000 000 грн., починаючи з 01 січня 2022 року.

Позивачка ОСОБА_1 заявила вимоги про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат за період прострочення з 01 січня 2022 року до 04 червня 2026 року.

Оцінюючи обґрунтованість зазначених вимог, суд виходить із того, що передбачені статтею 625 ЦК України нарахування є особливою мірою відповідальності боржника за порушення грошового зобов`язання, яка полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації за неправомірне користування утримуваними боржником коштами.

Разом із тим законодавець установив спеціальні особливості відповідальності позичальників за невиконання грошових зобов`язань у період дії воєнного стану.

Так, згідно з пунктом 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.

Зазначена норма має спеціальний характер, оскільки визначає особливості відповідальності боржника залежно від правової природи грошового зобов`язання та часу його порушення.

Оскільки спірні правовідносини виникли саме з договору позики, положення пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України поширюються на правовідносини сторін.

Воєнний стан в Україні введено з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX.

Отже, починаючи з 24 лютого 2022 року, відповідач як позичальник звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 625 ЦК України, незалежно від факту подальшого існування невиконаного грошового зобов`язання.

При цьому суд наголошує, що таке звільнення не припиняє основного грошового зобов`язання та не звільняє позичальника від обов`язку повернення позики, а стосується виключно визначених законом заходів відповідальності за прострочення її повернення.

Таким чином, підстави для нарахування та стягнення з відповідача трьох процентів річних та інфляційних втрат існували за період з 01 січня 2022 року до 23 лютого 2022 року включно.

Вимоги про стягнення зазначених сум за період з 24 лютого 2022 року до 04 червня 2026 року задоволенню не підлягають, оскільки суперечать спеціальним положенням пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України.

Суд також враховує, що законодавчі положення щодо продовження строків позовної давності під час карантину та воєнного стану мають інший предмет правового регулювання, ніж положення про звільнення позичальника від відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

Зокрема, Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX було запроваджено спеціальні правила продовження визначених ЦК України строків позовної давності на час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби COVID-19.

У подальшому пунктом 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України було передбачено продовження визначених цим Кодексом строків позовної давності на строк дії в Україні воєнного, надзвичайного стану.

Законом України від 14 травня 2025 року № 4434-IX, який набрав чинності 04 вересня 2025 року, пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України виключено.

Водночас наведені законодавчі зміни регулюють питання обчислення строків звернення за судовим захистом і не змінюють спеціального правового режиму відповідальності позичальника, встановленого пунктом 18 зазначеного розділу ЦК України.

Отже, продовження строків позовної давності під час карантину та воєнного стану не створює самостійної правової підстави для нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат за період, протягом якого позичальник законом звільнений від такої відповідальності.

Перевіряючи обґрунтованість заявлених позивачкою вимог у частині визначення розміру трьох процентів річних та інфляційних втрат, суд здійснює самостійний розрахунок відповідних сум за період з 01 січня 2022 року до 23 лютого 2022 року включно.

Тривалість зазначеного періоду становить 54 календарні дні. Розмір трьох процентів річних визначається за формулою: 3 000 000 грн. ? 3 % ? 54 / 365 = 13 315 грн. 07 коп. Таким чином, обґрунтованими є вимоги позивачки про стягнення з відповідача трьох процентів річних у розмірі 13 315 грн. 07 коп.

При визначенні інфляційних втрат суд враховує офіційні індекси споживчих цін, установлені Державною службою статистики України, а саме: за січень 2022 року — 101,3 %, за лютий 2022 року — 101,6 %.

Відповідно до правового висновку Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеного у постанові від 20 листопада 2020 року у справі № 910/13071/19, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання становить неповний місяць, інфляційна складова враховується або не враховується залежно від математичного округлення періоду прострочення в такому місяці. Зокрема, якщо прострочення у неповному місяці становить більше 15 календарних днів, індекс інфляції за відповідний місяць враховується у розрахунку.

Оскільки в лютому 2022 року до початку дії спеціального звільнення від відповідальності прострочення тривало 23 календарні дні, суд ураховує індекс інфляції за цей місяць. Сукупний коефіцієнт інфляції за січень та лютий 2022 року становить: 1,013 ? 1,016 = 1,029208. Розмір інфляційних втрат визначається таким чином: 3 000 000 грн. ? (1,029208 ? 1) = 87 624 грн. 00 коп. Отже, розмір інфляційних втрат, які підлягають стягненню з відповідача, становить 87 624 грн. 00 коп.

Загальна сума належних до стягнення нарахувань, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, становить: 13 315 грн. 07 коп. + 87 624 грн. 00 коп. = 100 939 грн. 07 коп.

З огляду на викладене суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню шляхом стягнення трьох процентів річних у розмірі 13 315 грн. 07 коп. та інфляційних втрат у розмірі 87 624 грн. 00 коп.

У задоволенні решти позовних вимог належить відмовити у зв`язку з відсутністю передбачених законом підстав для застосування до відповідача відповідальності за статтею 625 ЦК України протягом періоду дії спеціального звільнення, встановленого пунктом 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України.

Суд вважає, що позивачем доведено обставини, які породжують правові наслідки у виді виникнення у відповідача грошових зобов`язань перед позивачем, його заперечення проти позовних вимог залишились непереконливими і недоведеними, тому достатніх підстав для відмови у задоволенні позову суд не вбачає.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ч.1 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ст. 13 ЦПК України).

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).

Відповідно до положень ст.ст. 76 - 81 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ч. 1 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Оскільки відповідач в односторонньому порядку не виконує грошові зобов`язання, на нього в судовому порядку слід покласти обов`язок сплати позивачеві, передбачених позовом коштів. Тобто, загалом позов ґрунтується на законі, є обґрунтованим, але підлягає частковому задоволенню шляхом належного розрахунку заборгованості відповідно до чинного законодавства.

Правомірним суд визнає і вимоги позивача про відшкодування відповідачем понесених ним судових витрат, однак слід зважити на те, що відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позовні вимоги задоволено частково, судові витрати зі сплати судового збору підлягають розподілу між сторонами пропорційно розміру задоволених вимог.

За результатами такого розподілу на користь позивачки з відповідача підлягають стягненню судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1 009 грн 39 коп.

Керуючись ст.ст. 4, 10, 76, 259, 264-265, 268, 273, 365 ЦПК України, ст.ст. 16, 509, 525, 526, 625, 1046, 1049 ЦК України, суд,

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ) 3 % річних в розмірі 13 315 грн. 07 коп., інфляційні витрати в розмірі 87 624 грн. 00 коп., судові витрати в розмірі 1 009 грн. 39 коп., а всього 101 948 грн. 46 коп.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги, а в разі проголошення вступної та резолютивної частини або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, в той же строк з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя М.В.Кравченко