Постанова від 19 жовтня 2026 р. у справі №552/3918/25 — Полтавський апеляційний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 552/3918/25 Номер провадження 22-ц/814/789/26Головуючий у 1-й інстанції Яковенко Н. Л. Доповідач ап. інст. Одринська Т. В.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2026 рокум. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді Одринської Т.В.,

суддів Панченка О.О., Пікуля В.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Полтава цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про стягнення трьох відсотків річних, інфляційних втрат, пені

за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Київського районного суду м. Полтави від 18 вересня 2025 року,

В С Т А Н О В И В :

У травні 2025 ОСОБА_1 звернулася до суду із позовною заявою до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про стягнення трьох відсотків річних, інфляційних втрат, пені, яку неодноразово уточнювала.

Подана до суду 16.05.2025 позовна заява обґрунтована тим, що рішенням Київського районного суду м. Полтави від 19.08.2024 у справі № 552/3308/24 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково, визнано транзакцію щодо переказу 05.04.2024 коштів з особистого рахунку ОСОБА_1 на рахунок АТ КБ «ПриватБанк» в сумі 1610 грн 40 коп нечинною, стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 кошти в сумі 1610 грн 40 коп, інфляційні втрати за квітень 2024 - 112 грн 73 коп та 3 % річних в сумі 6 грн 22 коп, а всього 1729 грн 35 коп.

Вказувала, що фактично кошти повернуті АТ КБ «ПриватБанк» ОСОБА_1 лише 06.05.2025, період порушення АТ КБ «Приватбанком» виконання грошового зобов`язання щодо повернення коштів в сумі 1610,4 грн. ОСОБА_1 складає 13 місяців, а тому вважає, що відповідно до положень ч. 2 ст. 625 ЦК України АТ КБ «Приватбанк» зобов`язаний сплатити їй інфляційні втрати за період з 01.05.2024 по 06.05.2025 в сумі 5 266,73 грн; 3 відсотки річних за період з 01.05.2024 по 06.05.2025 в сумі 49 грн.

Вважає, що на час здійснення спірної транзакції щодо переказу 05.04.2024 коштів з рахунку ОСОБА_1 на рахунок АТ КБ «ПриватБанк» в сумі 1610 грн 40 коп. правовідносини регулювалися Законом України «Про платіжні послуги». Таким чином, АТ КБ «Приватбанк» зобов`язаний сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за період з 5.04.2024 по 6.05.2025.

В поданій до суду позовній заяві просила стягнути з АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 за період з 01.05.2024 по 06.05.2025 3 відсотки річних у сумі 49 грн, інфляційні втрати у сумі 5266,73 грн, за період з 5.04.2024 по 6.05.2025 та пеню в сумі 488,23 грн, всього стягнути 5804 грн.

Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 18 вересня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 3 відсотки річних в розмірі 30,41 грн, інфляційні втрати в розмірі 155,76, всього стягнути 186,17 грн.

В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Стягнуто з Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» на користь держави судовий збір в розмірі 1211,20 грн.

Рішення суду мотивовано тим, що позов обґрунтований та підлягає частковому задоволенню, оскільки позивач обраховує суму трьох відсотків річних та інфляційних втрат за період з квітня 2024, що є безпідставним, оскільки в даному випадку зобов`язання в порядку ст. 625 ЦК України виникли саме з невиконання судового рішення, яке набрало законної сили 19.09.2024.

Не погодившись із вказаним рішенням, його в апеляційному порядку оскаржила ОСОБА_1 , посилаючись на те, що рішення є необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи.

В обґрунтування апеляційної скарги вказувала, що підставою для виникнення зобов`язання АТ КБ «Приватбанк» щодо повернення коштів ОСОБА_1 є протиправне списання коштів та здійснення їх неналежного переказу, яке було здійснене банком 05.04.2024 з особистого рахунку ОСОБА_1 . Тому, саме з 05.04.2025 необхідно рахувати початок періоду невиконання зобов`язання.

Рішення Київського районного суду м. Полтави від 19.08.2024 (набрало законної сили 19.09.2024) у справі 552/3308/24 це зобов`язання підтверджує, а не створює підстави для виникнення зобов`язання. Саме тому, цим же рішенням суду задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 щодо стягнення інфляційних втрат за квітень 2024 року та 3 відсотків річних за період з 05.04.2024 до 1.05.2024.

Вказала, що АТ КБ «Приватбанк» на підставі ч. 10 ст. 86 Закону України «Про платіжні послуги» зобов`язаний сплатити ОСОБА_1 пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за період з 5.04.2024 (день безпідставного списання коштів з рахунку ОСОБА_1 ) по 6.05.2025 (день повернення коштів ОСОБА_1 ) що складає 488,23 грн.

Первинний позов ОСОБА_1 до Київського районного суду м. Полтави подано 21.05.2024 (справа № 552/3308/24), що свідчить про переривання перебігу позовної давності, таким чином ОСОБА_1 не пропушено строк позовної давності до вимоги щодо стягнення пені.

Від представника АТ КБ «Приватбанк» 03.12.2026 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить залишити рішення Київського районного суду м. Полтави від 18 вересня 2025 без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на те, що рішення суду є законним та обґрунтованим.

Згідно з частиною першою статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Відповідно до пункту 1 частини 4 статті 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя.

Відповідно до частини першої статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України визначено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи категорію справи, ціну позову розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.

Згідно ч. 1 ст. 13, ч. 1 ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та заявлених позовних вимог у суді першої інстанції.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (частина перша статті 509 ЦК України).

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11цього Кодексу (частина друга статті 509 ЦК України).

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є не лише договори й інші правочини, але також завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі й інші юридичні факти (частина друга статті 11 ЦК України).

Отже, завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди породжує зобов`язання між суб`єктом, який таку шкоду завдав, і потерпілим. Залежно від змісту такого зобов`язання воно може бути грошовим або негрошовим.

Грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц).

Судом встановлено, що рішенням Київського районного суду м. Полтави від 19.08.2024 у справі № 552/3308/24, яке набрало законної сили 19.09.2024, позовні вимоги ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково, визнано транзакцію щодо переказу 05.04.2024 коштів з особистого рахунку ОСОБА_1 на рахунок АТ КБ «ПриватБанк» в сумі 1610 грн. 40 коп. нечинною, стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 кошти в сумі 1610 грн. 40 коп. та 118 грн. 95 коп, а всього 1 729 грн. 35 коп.

Статтею 129-1 Конституції України передбачено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Згідно до норм Закону України «Про виконавче провадження» підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України (пункт 1 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження»).

Судом встановлено та не заперечується АТ КБ «Приватбанк», що судове рішення добровільно виконано не було, в справі № 552/3308/24 судом було видано виконавчий лист, який пред`явлено на примусове виконання до органів Державної виконавчої служби України.

Дослідженими в справі доказами встановлено, що сума грошових коштів в розмірі 1729,35 грн на виконання судового рішення отримана позивачем ОСОБА_1 06.05.2025.

Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду вже зауважувала, що стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Тому приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (зокрема деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Отже, у статті 625ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір, делікт тощо). Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачають договір або спеціальний закон, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань (див.: постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц, від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц, від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц відступила від висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 20 січня 2016 року у справі № 6-2759цс15 (про те, що правовідносини стосовно виконання судових рішень урегульовані Законом України«Про виконавчепровадження» і до них не можна застосовувати приписи про цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України)), а також від 02 березня 2016 року у справі № 6-2491цс15 (про те, що стаття 625ЦК України поширюється на порушення грошового зобов`язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду, а частина п`ята статті 11цього Кодексу не дає підстав для застосування положень статті 625ЦК України за наявності деліктних, а не зобов`язальних правовідносин), та вказала, що у статті 625ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення; приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань (пункт 45 постанови).

Отже, у разі неналежного виконання (прострочення) боржником підтвердженого (визначеного, конкретизованого) судовим рішенням його грошового зобов`язання перед кредитором до правовідносин щодо прострочення виконання грошового зобов`язання слід застосовувати приписи частини другої статті 625 ЦК України.

Щодо періоду та порядку нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних у спірних правовідносинах

Верховний Суд у постанові від 20 серпня 2020 року по справі № 904/3546/19 зазначає про помилковість висновків судів про порядок нарахування «інфляційних втрат» на суму несвоєчасно сплаченого грошового зобов`язання, оскільки у постанові Верховного Суду від 26 червня 2020 року у справі № 905/21/19 викладений правовий висновок про те, що при розрахунку «інфляційних втрат» у зв`язку з простроченням боржником виконання грошового зобов`язання до цивільних відносин за аналогією закону підлягають застосуванню норми Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України від 27 липня 2007 року №265, а також визначений порядок нарахування інфляційних втрат у випадку часткового помісячного погашення суми основного боргу (пункти 25-29 постанови Верховного Суду від 26 червня 2020 року у справі № 905/21/19).

26 червня 2020 року Верховний Суд дійшов висновку про те, що у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.

У кредитора згідно з частиною другою статті 625 ЦК України є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу. Водночас, якщо боржник після нарахування йому інфляційних втрат за відповідний місяць допустив подальше прострочення в оплаті основного боргу, то кредитор, виходячи з того, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат, яке виникло в силу закону, є грошовим, вправі нарахувати боржнику інфляційні втратина суму основного боргу, збільшену на індекс інфляції за попередній місяць прострочення (пункт 23 постанови Верховного Суду від 26 червня 2020 року у справі № 905/21/19).

Також Верховним Судом у справі № 905/21/19 було наведено формулу за якою можна розрахувати інфляційні втрати: "Х" * "і-1" - 100 грн. = "ЗБ", де "Х" - залишок боргу на початок розрахункового періоду, "і-1" - офіційно встановлений індекс інфляції у розрахунковому місяці та 100,00 грн - умовна сума погашення боргу у цьому місяці, а "ЗБ" - залишок основного боргу з інфляційною складовою за цей місяць (вартість грошей з урахуванням інфляції у цьому місяці та часткового погашення боргу у цьому ж місяці). При цьому зазначено, що за наступний місяць базовою сумою для розрахунку індексу інфляції буде залишок боргу разом з інфляційною складовою за попередній місяць ("ЗБ" відповідно до наведеної формули), який перемножується на індекс інфляції за цей місяць, а від зазначеного добутку має відніматися сума погашення боржником своєї заборгованості у поточному місяці (якщо таке погашення відбувалося).

У випадку якщо погашення боргу не відбувалося декілька місяців підряд, то залишок основного боргу з інфляційною складовою за перший розрахунковий місяць такого періоду ("ЗБ") перемножується послідовно на індекси інфляції за весь період, протягом якого не відбувалося погашення боргу, та ділиться на 100 %.

Отже, Верховний Суд відступив від висновків касаційного суду у постановах від 21 травня 2019 року у справі №916/2889/13 та від 14 січня 2020 року у справі №924/532/19 про можливість розрахунку інфляційних збитків за поточний період без урахування інфляційної складової основного боргу за попередній місяць, оскільки це порушує принципи індексації доходів населення, визначені Законом України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 та Методикою розрахунку базового індексу споживчих цін, затвердженого наказом Державного комітету статистики України від 27 липня 2007 року №265, з дотриманням певної математичної послідовності розрахунку, закладеної у цих нормативних актах.

Згідно із ст. 1073 ЦК України у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

Оскільки у відповідача не було підстав для вчинення транзакції 05.04.2024 на суму 1 610,40 грн., саме з цієї дати необхідно рахувати початок періоду невиконання зобов`язання, а тому суд першої інстанції помилково прийшов до висновку, що зобов`язання в порядку ст. 625 ЦК України виникли саме з невиконання судового рішення, яка набрало законної сили.

Отже, з урахуванням вище наведених норм права, беручи до уваги позиції Верховного Суду, а також матеріали справи, колегія суддів вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню, а саме:

1)інфляційні втрати за період з 01.05.2024 по 06.05.2025 в сумі 243,74 грн.

2)три відсотки річних за період з 01.05.2024 по 06.05.2025 в сумі 49,00 грн.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про платіжні послуги», до фінансових платіжних послуг належать, зокрема, послуги з виконання платіжних операцій із власними коштами користувача з рахунку/на рахунок користувача (крім платіжних операцій з електронними грошима), у тому числі: а) виконання кредитового переказу; б) виконання дебетового переказу; в) виконання іншої платіжної операції, у тому числі з використанням платіжних інструментів.

Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України «Про платіжні послуги» ініціатор - особа, яка на законних підставах ініціює платіжну операцію шляхом формування та/або подання відповідної платіжної інструкції, у тому числі із застосуванням платіжного інструменту; до ініціаторів належать платник, отримувач, стягувач, обтяжувач; платіжна операція - будь-яке внесення, переказ або зняття коштів незалежно від правовідносин між платником і отримувачем, які є підставою для цього; сума платіжної операції - відповідна сума коштів, яка в результаті виконання платіжної операції має бути зарахована на рахунок отримувача або видана отримувачу в готівковій формі; дебетовий переказ - платіжна операція, що здійснюється з рахунку платника на підставі наданої отримувачем платіжної інструкції, за умови отримання згоди платника на виконання платіжної операції, наданої ним отримувачу, надавачу платіжних послуг отримувача або платника, або на підставі платіжної інструкції стягувача без отримання згоди платника.

Згідно з ч. 10 ст. 86 Закону України «Про платіжні послуги» у разі виконання помилкової платіжної операції з рахунку неналежного платника надавач платіжних послуг зобов`язаний негайно після виявлення помилки або після отримання повідомлення неналежного платника (залежно від того, що відбулося раніше) переказати за рахунок власних коштів суму платіжної операції на рахунок неналежного платника та сплатити йому пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожний день від дня списання з рахунку коштів за помилковою платіжною операцією до дня повернення коштів на рахунок неналежного платника. Надавач платіжних послуг зобов`язаний також відшкодувати неналежному платнику суму утриманої/сплаченої неналежним платником комісійної винагороди за виконану помилкову платіжну операцію (за наявності такої комісійної винагороди).

Отже колегія суддів дійшла висновку, що Закон України «Про платіжні послуги» має бути застосований у даному спорі, а висновки суду першої інстанції про те, що даний закон не підлягає застосуванню є помилковими.

Враховуючи вище викладене, пеня за помилкову платіжну операцію з рахунку неналежного платника за період з 01.05.2024 по 06.05.2025 року становить 206,49 грн.

Згідно пункту 2 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до пунктів 1, 3, 4 частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивач в даній справі судовий збір не сплачувала, є особою, яка звільнена від його сплати, тому відповідно до норм ст. 141 ЦПК України з відповідача підлягає стягненню судовий збір за розгляд справи судом пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позовні вимоги задоволено на 8,60 %.

Отже, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 104,16 грн (1211,20 х 8,60%).

Керуючись ст.ст. 367, 374, 383, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задовольнити.

Рішення Київського районного суду м. Полтави від 18 вересня 2025 року – скасувати. Ухвалити нове.

Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 3 відсотки річних в розмірі 49,00 грн, інфляційні втрати в розмірі 243,74 грн., пеня за помилкову платіжну операцію з рахунку неналежного платника – 206,49 грн., а всього 499,23 грн.

В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» на користь держави судовий збір в розмірі 104,16 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

У разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, постанова може бути оскаржена протягом тридцяти днів з моменту виготовлення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 20 жовтня 2026 року.

Головуючий Т.В. Одринська

Судді О.О. Панченко

В.П. Пікуль