Рішення від 14 жовтня 2026 р. у справі №760/26235/25 — Солом'янський районний суд міста Києва

Справа №760/26235/25 2/760/6076/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2026 року Солом`янський районний суд м. Києва у складі:

головуючої судді Усатової І.А.,

за участі секретаря Омельяненко С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження без виклику (повідомлення) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції, Головного управління Державної казначейської служби України у Київській області про відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Департаменту патрульної поліції, Головного управління Державної казначейської служби України у Київській області про відшкодування моральної шкоди.

Вимоги позову мотивує тим, що 21.08.2022 інспектором УПП в м. Києві Яцюком Святославом Васильовичем було винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії БАБ № 583081 від 21.08.2022 року на ОСОБА_1 , накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 425 грн за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КУпАП.

Цим же інспектором було винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії БАБ № 583082 від 21.08.2022 року на ОСОБА_1 , накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 510 грн за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 132-1 КУпАП.

Згідно фабули постанови серії БАБ № 583081: 21.08.2022 водій під час перевірки документів не пред`явив посвідчення водія відповідної категорії, чим скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 126 КУпАП.

Згідно фабули постанови серії БАБ № 583082: ОСОБА_1 перевозив небезпечні речовини, а саме бензин у необладнаному для цього транспортному засобі чим наражав на небезпеку учасників дорожнього руху, чим порушив п. 22.3а ПДР України.

Окрім того, інспектор УПП в місті Києві Яцюк С.В. 21.08.2022 склав акт огляду та тимчасового затримання транспортного засобу.

Не погоджуючись із правомірністю винесеної постанови серії БАБ № 583081 від 21.08.2022 та постанови серії БАБ № 583082 від 21.08.2022 у встановленому законом порядку позивач звернувся до Солом`янського районного суду міста Києва з позовною заявою про визнання протиправною та скасування вказаної постанови, а також визнання протиправними дії інспектора УПП у місті Києві Яцюка С.В. щодо складання 21.08.2022 акта огляду та тимчасового затримання транспортного засобу.

Так, рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 20.12.2023 у справі № 760/11438/22 задоволено позов ОСОБА_1 та вирішено:

- визнано протиправною та скасовано постанову серії БАБ № 583081 від 21.08.2022, винесені інспектором роти № 2 батальйону № 3 Управління патрульної поліції в місті Києві Яцюком С.В. про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 126 КУпАП, провадження у справі про адміністративне правопорушення - закрити;

- визнано протиправною та скасовано постанову серії БАБ № 583082 від 21.08.2022, винесені інспектором роти № 2 батальйону № 3 Управління патрульної поліції в місті Києві Яцюком С.В. про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 132-1 КУпАП, провадження у справі про адміністративне правопорушення - закрити;

- визнано протиправними дії інспектора роти № 2 батальйону № 3 Управління патрульної поліції в місті Києві Яцюка С.В. щодо складання 21.08.2022 огляду тимчасового затримання транспортного засобу Ford Tra№sit, який належить ОСОБА_1 ;

- стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_1 витрати у зв`язку з тимчасовим затриманням транспортного засобу в сумі 3500 грн та 3969,60 грн у рахунок відшкодування понесених позивачем витрат на сплату судового збору.

Враховуючи викладене позивачу заподіяно моральну шкоду, для відшкодування якої звернувся до Солом`янського районного суду міста Києва з позовом, в якому просить стягнути 150000 грн.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями головуючим суддею визначено суддю Усатову І.А.

Ухвалою судді Солом`янського районного суду м. Києва від 03.10.2025 у справі відкрито спрощене позовне провадження без виклику (повідомлення) сторін.

28.10.2026 до суду надійшов відзив, в якому відповідач просив відмовити в задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на його необґрунтованість. Зазначає, що позивач пов`язує заподіяння йому моральної шкоди з незаконним притягненням до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 132-1 КУпАП та складенням акта про тимчасове затримання транспортного засобу, у зв`язку з чим просить стягнути на його користь 150 000 грн моральної шкоди.

Відповідач зазначає, що позивачем не доведено протиправності дій інспектора патрульної поліції під час притягнення його до адміністративної відповідальності, а тому відсутні підстави для висновку про незаконність таких дій. Також вказує, що дія Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не поширюється на спірні правовідносини, оскільки інспектор патрульної поліції діяв у межах наданих йому повноважень щодо розгляду справи про адміністративне правопорушення та винесення відповідної постанови.

Крім того, відповідач посилається на положення статей 23, 1167, 1173, 1174 ЦК України та зазначає, що відшкодування моральної шкоди можливе за наявності передбачених законом підстав, зокрема встановлення факту заподіяння шкоди та причинно-наслідкового зв`язку між нею і протиправними діями відповідача. Водночас, на думку відповідача, позивач не надав належних і допустимих доказів заподіяння йому моральних чи фізичних страждань, не обґрунтував розміру заявленої до стягнення суми та не довів, унаслідок яких саме дій відповідача йому було завдано шкоди.

З огляду на викладене відповідач вважає позовні вимоги безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню, і просить суд відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

12.11.2025 через підсистему «Електронний суд» надійшов відзив Головного управління Державної казначейської служби України у Київській області, у якому представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог у повному обсязі. Зазначав, що Головне управління Державної казначейської служби України у Київській області є неналежним відповідачем у справі, оскільки не перебувало з позивачем у спірних правовідносинах, не вчиняло дій, якими могли бути порушені його права, та не завдавало йому шкоди. Посилався на правові висновки Великої Палати Верховного Суду щодо визначення належного відповідача у спорах про відшкодування шкоди, завданої державними органами, відповідно до яких належним відповідачем є держава Україна, яка бере участь у справі через орган, діями якого завдано шкоди.

Також представник відповідача заперечував проти стягнення моральної шкоди в розмірі 150 000 грн, посилаючись на недоведеність факту її заподіяння, характеру та обсягу душевних страждань позивача, а також причинно-наслідкового зв`язку між такими стражданнями та діями відповідача. Зазначав, що саме по собі закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення не свідчить про протиправність дій працівників патрульної поліції під час складання адміністративного протоколу та не є безумовною підставою для відшкодування моральної шкоди. Вважав, що позивачем не доведено наявності передбачених законом підстав для покладення на державу обов`язку з відшкодування шкоди, а тому просив відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Оскільки розгляд справи відбувався в спрощеному порядку без виклику (повідомлення) сторін, сторони в судове засідання не викликались.

Фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалось в порядку ст. 247 КПК України.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Позивач, звертаючись до суду з позовом до відповідачів зазначає, що внаслідок незаконного притягнення позивача до адміністративної відповідальності, що відбулося в результаті незаконних дій інспектора роти № 2 батальйону № 3 Управління патрульної поліції в місті Києві Яцюка С.В., що виразилося у винесенні відносно позивача постанов про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії БАБ № 583081 від 21.08.2022 про вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КУпАП, а також постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії БАБ № 583082 від 21.08.2022 про вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.ж 132-1 КУпАП, а також складання 21.08.2022 акта огляду та тимчасового затримання транспортного засобу Ford Transit, який належить ОСОБА_1 , позивачу була заподіяна моральна шкода.

Встановлено, що рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 20.12.2023 у справі № 760/11438/22 позовні вимоги позивача було задоволено.

Разом з цим, визнано протиправними дії інспектора роти № 2 батальйону № 3 Управління патрульної поліції в місті Києві Яцюка С.В. щодо складання 21.08.2022 огляду тимчасового затримання транспортного засобу Ford Tra№sit, який належить ОСОБА_1 .

Також, скасовано та закрито провадження за постановою серії БАБ № 583082 від 21.08.2022 про притягнення до адміністративної відповідальності позивача, яка передбачена ч. 1 ст. 132-1 КУпАП та постановою серії БАБ № 583081 від 21.08.2022 про притягнення до адміністративної відповідальності позивача, яка передбачена ч. 1 ст. 126 КУпАП. Стягнуто на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції витрати з тимчасовим затриманням транспортного засобу в сумі 3500 грн та 3969,60 грн.

Вказане рішення набрало законної сили.

Згідно з частинами четвертою та п`ятою статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ.

Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив у законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

У випадку преюдиційного установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиційного рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиційне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відродження у мотивувальній частині судового акта (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17).

Подібні правові висновки висловлені Великою Палатою Верховного Суду у постановах: від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/17 (провадження № 12-144гс18), від 08 червня 2021 року у справі №662/397/15-ц (провадження № 14-20цс21).

Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Преюдиційні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені неправильно. Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/14 (провадження № 12-144гс18) зазначила, що преюдиційне значення у справі надається обставинам, встановленим судовим рішенням, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиційне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особи, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиційні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.

Так, зі змісту вказаного рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 20.12.2023 вбачається, що оскільки оскаржувані постанови були винесені без посилань на жоден із доказів, які передбачені ст. 251 КУпАП, у тому числі на технічний засіб, що має функцію фото- і кінозйомки, відеозапису, суд прийшов до висновку, що постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності були винесені без достатніх правових підстав. Разом з цим, відповідачем належними та допустимими доказами недоведено, що розміщення транспортного засобу позивача суттєво перешкоджало дорожньому руху чи створювало загрозу безпеці руху, тому суд вважав, що при складанні акту про огляд та затримання транспортного засобу дії інспектора не відповідали вимогам чинного законодавства, зокрема, ст. 265-2 КУпАП.

Крім того, суд встановив, що відсутність в діях особи складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП та ч. 1 ст. 132-1 КУпАП виключає згідно вимог ст. 265-4 КУпАП, застосування до неї такого заходу забезпечення проваження в справах про адміністративні правопорушення, як тимчасове затримання транспортного засобу.

Отже, протиправність дій інспектора патрульної поліції полягає у винесенні постанов про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за відсутності належного доказового обґрунтування наявності в його діях складу адміністративних правопорушень, а також у застосуванні заходу забезпечення провадження у справі про адміністративне правопорушення у вигляді тимчасового затримання транспортного засобу за відсутності доведених передбачених законом підстав для його застосування.

При цьому протиправність дій інспектора щодо тимчасового затримання транспортного засобу позивача встановлена судовим рішенням, яке набрало законної сили, а тому відповідні обставини не підлягають повторному доказуванню в межах цієї справи з урахуванням положень статті 82 ЦПК України.

Таким чином, заперечення відповідача щодо недоведеності протиправності дій працівника патрульної поліції спростовуються обставинами, встановленими судовим рішенням, яке набрало законної сили.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У статтях 55, 56 Конституції України закріплено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до частин 1, 2 статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пунктах 3, 9 постанови від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Згідно частини 1 статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі, незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

За відсутності підстав для застосування частини 1 статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто, виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК).

Підстави для застосування до спірних правовідносин ст. 1176 ЦК України відсутні.

Відповідно до частин 1, 2 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України. Відповідно до цієї норми обов`язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається не на посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на державу.

У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 вказано, що, застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

Отже, для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади у виді відшкодування шкоди обов`язковою є сукупність трьох умов: дії органу (посадових або службових осіб) повинні мати протиправний характер, шкода та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Вина посадових осіб органів державної влади не є обов`язковою. Тягар доведення наявності зазначених трьох умов покладається на позивача, який звернувся до суду з позовом про відшкодування шкоди.

Установлено, що підставою позову позивачем визначено складання відносно нього постанов серії БАБ № 583082 від 21.08.2022 та серії БАБ № 583081 від 21.08.2022 про вчинення адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 122 КУпАп та ч. 1 ст. 132-1 КУпАП, провадження у подальшому за якими закрито, у зв`язку з відсутністю в діях позивача складу адміністративного правопорушення та визнано незаконними дії інспектора.

Статтею 1174 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

За змістом статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Для наявності підстав зобов`язання відшкодувати шкоду відповідно до вимог статті 1174 ЦК України потрібна наявність незаконного рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, наявність шкоди, протиправність дій її завдавача та причинний зв`язок між його діями та шкодою, а тому позивач у цій справі повинен довести належними та допустимими доказами завдання йому шкоди, і що дії або бездіяльність відповідача є підставою для відшкодування шкоди у розумінні статей 1167, 1174 ЦК України.

Перевіряючи доводи, суд зазначає про таке.

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Тлумачення положень статей 11 та 23 ЦК України дозволяє зробити висновок, що за загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди.

Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22)).

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновлення стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61 1132св22)).

Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, оскільки вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21)).

Отже, моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання.

Звертаючись до суду із позовом, позивач посилався на протиправність дій працівників поліції, що принесли позивачу моральну шкоду, для відшкодування якої він звернувся з позовом до Солом`янського районного суду міста Києва.

За наведених обставин, суд зазначає, що у спірних правовідносинах шкода відшкодовується на загальних підставах, визначених статтею 1174 ЦК України, а тому обов`язковою умовою для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб відповідача у виді відшкодування шкоди є встановлення протиправності у діях працівників патрульної поліції під час складання акту огляду та тимчасового затримання транспортного засобу Ford Transit.

Протиправність дій інспектора установлена вищезазначеним судовим рішенням.

Рішення суду у справі містить, як встановлено вище, дані про те, що дії патрульного поліцейського були протиправними, відтак, наявні підстави для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб відповідача у виді відшкодування шкоди.

Ураховуючи те, що у спірних правовідносинах закриття справи у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення відбулося через незаконність дій працівників патрульної поліції під час складання постанови про адміністративне правопорушення, суд робить висновок, що у справі встановлені підстави, визначені статтею 1174 ЦК України для відшкодування шкоди, а у позивача виникло право на відшкодування шкоди за рахунок держави.

Щодо розміру і підстав для відшкодування суд зазначає наступне.

Відповідно до положень ст.ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Тобто, при зверненні з позовом до суду на позивача покладений тягар доведення обставин заявлених вимог.

Натомість відповідач повинен довести саме свої заперечення проти доводів позивача.

Це положення є одним із основних принципів цивільного судочинства - принципу змагальності.

Відповідно статті 229 ЦПК України предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення, або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з ст. ст. 76, 77, 79, 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Судове рішення не може грунтуватися на припущеннях.

Пунктом 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995р. №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» визначено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Як вбачається з позову, у результаті притягнення ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності незаконно, крім того, на думку позивача, відшкодування має здійснюватися незалежно від вини. Перенесені хвилювання позивачем з приводу безпідставного притягнення до адміністративної відповідальності, незаконного затримання його транспортного засобу, що позбавило його можливості виконати свій волонтерський обов`язок та спричинило розчарування в Національній поліції України як державного органу в результаті протиправних дій співробітників поліції, які паплюжать ім`я «поліцейського».

Водночас позивачем не надано належних і допустимих доказів на підтвердження характеру, інтенсивності та тривалості зазначених ним моральних страждань, а також конкретних негативних змін у його житті, спричинених протиправними діями працівників поліції, що дають підстави для визначення розміру відшкодування моральної шкоди саме в заявленій сумі -150000 грн.

Стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення.

У постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13 Велика Палата Верховного Суду наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17. Верховний Суд зауважує, що за загальним правилом доказування тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову покладається на позивача, за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача. Пріоритет у доказуванні надається не тому, хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості та достатності для реалізації стандарту більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний (Постанова ВС від 21 вересня 2022 року у справі № 645/5557/16).

Суд ураховує, що протиправні дії інспектора полягали у безпідставному притягненні позивача до адміністративної відповідальності та тимчасовому затриманні його транспортного засобу, що саме по собі створювало для позивача необхідність захищати свої права та могло спричинити негативні переживання. Водночас, оскільки позивач не надав належних доказів характеру, інтенсивності й тривалості моральних страждань та конкретних негативних наслідків для свого життя, суд не має підстав для висновку про завдання йому моральної шкоди в обсязі, що відповідав би заявленій сумі.

Разом із тим, з огляду на встановлений факт протиправності дій працівника поліції та необхідність судового захисту порушених прав, суд вважає, що самі обставини допущеного порушення дають підстави для висновку про наявність певних немайнових втрат, а їх компенсація в розмірі 5000 грн є помірною та співмірною характеру встановленого порушення.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно зі ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Одночасно суд констатує, що відповідачем відзиву не надано, зазначене у позові щодо дій інспектора поліції не спростовано.

Так, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

З огляду на встановлені обставини суд доходить висновку, що внаслідок притягнення позивача до адміністративної відповідальності та подальшого провадження у справі про адміністративне правопорушення він зазнав моральних страждань, пов`язаних із необхідністю захищати свої права та переживаннями з приводу дій працівників поліції.

Суд також ураховує, що до позовної заяви позивачем долучено флеш-носій, на якому містяться скріншоти листування щодо його благодійної діяльності. Водночас зі змісту цих матеріалів суд не має можливості встановити, які саме обставини вони підтверджують, а також яким чином вони стосуються характеру, інтенсивності чи тривалості моральних страждань позивача, спричинених діями працівників поліції. Тому зазначені матеріали не дають підстав для висновку про наявність додаткових негативних наслідків для позивача, які підлягали б урахуванню під час визначення розміру відшкодування моральної шкоди.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд ураховує характер і тривалість моральних страждань, обставини справи, а також засади розумності, виваженості та справедливості. З урахуванням наведеного суд вважає, що відшкодування моральної шкоди в розмірі 5 000 грн є співмірним установленим обставинам справи та достатнім для компенсації завданих позивачу моральних страждань.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст. 12, 76, 259, 263-265, 268, 274, 279 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позов - задовольнити частково.

Стягнути з Державного бюджету України шляхом списання з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) у рахунок відшкодування моральної шкоди 5000 (п`ять тисяч) грн.

У задоволенні іншої частини позову відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду міста Києва протягом 30 днів з дня його проголошення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя І.А. Усатова