Вирок від 15 жовтня 2026 р. у справі №756/15600/26 — Оболонський районний суд міста Києва

16.10.2026 Справа № 756/15600/26

ОБОЛОНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 756/15600/26

1-кп/756/1936/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16.10.2026 місто Київ

Оболонський районний суд міста Києва у складі:

головуючий суддя ОСОБА_1 ,

секретар судового засідання ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12026100050001434 від 14.07.2026, на підставі обвинувального акта за обвинуваченням

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця міста Києва, зареєстрованого та жителя цього АДРЕСА_1 , офіційно непрацевлаштованого, раніше несудимого,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 308 КК України,

за участю учасників судового провадження:

прокурор ОСОБА_4 ,

обвинувачений ОСОБА_5 (в режимі відеоконференції),

в с т а н о в и в:

Судом встановлено, що з 13.09.2021 ОСОБА_5 безперервно проходив лікування за програмою замісної підтримувальної терапії у ТОВ «МЕД-СТРІМ» (код ЄДРПОУ 44236396), де йому було відкрито медичну картку амбулаторного хворого №17/о від 13.09.2021, а в подальшому - медичну картку №535 від 20.12.2022.

У невстановлений досудовим розслідуванням день, час та місці, в ОСОБА_5 , котрий дізнався про спрощений порядок функціонування програми замісної підтримуючої терапії та відсутність єдиної бази даних пацієнтів, які на ній перебувають, виник злочинний умисел, спрямований на заволодіння наркотичними засобами шляхом шахрайства з метою подальшого використання поза призначенням лікаря.

Реалізуючи свій вищевказаний злочинний умисел, ОСОБА_5 , незаконно отримавши 16.03.2023 у ТОВ «ФРІДОМ-МЕДІК» (код ЄДРПОУ 40480382) рецепт Ф.3 серії ЯШ №339869 , усвідомлюючи незаконність одержання вказаного документу, незаконно використав зазначений документ 16.03.2023 о 16:24 в аптеці №50 КП «Фармація» у місті Києві (вул. Героїв полку «Азов», 34) та придбав 40 таблеток лікарського засобу, що містить наркотичний засіб - Метадон-3Н 25 мг, обіг якого обмежено, тим самим заволодів вказаним наркотичним засобом шляхом шахрайства.

Відповідно до «Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів» Таблиця ІІ Список №1 «Наркотичні засоби, обіг яких обмежено», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.05.2000 № 770, метадон (фенадон) є наркотичним засобом, обіг якого обмежено.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_5 свою вину визнав повністю, щиро покаявся, беззаперечно підтвердив обставини кримінального провадження, які викладено в обвинувальному акті, зокрема те, що дійсно він, перебуваючи на замісній підтримуючій терапії в ТОВ «МЕД-СТРІМ», отримував за призначенням лікаря метадон (фенадон). В березні 2023 року він, будучи обізнаним про відсутність єдиної бази даних пацієнтів, які перебувають на замісній терапії, незаконно отримав рецепт у ТОВ «ФРІДОМ-МЕДІК», а потім використав його в аптеці та придбав 40 табл. метадону для особистого вживання.

Висловивши самозасудження своїх дій та зазначивши про готовність нести кримінальну відповідальність за вчинений злочин, просив суд суворо не карати.

Показання обвинуваченого є послідовними, логічними і не викликають у суду сумніву щодо правильності розуміння останнім змісту обставин вчинення злочину.

У зв`язку з повним визнанням обвинуваченим своєї винуватості у вчиненому, враховуючи те, що учасники кримінального провадження не оспорювали обставини, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, й судом було встановлено, що вони правильно розуміють зміст цих обставин, відсутні будь-які сумніви у добровільності їх позиції, заслухавши думку учасників судового провадження та роз`яснивши їм положення ч. 3 ст. 349 КПК України, суд при визначенні обсягу доказів, що підлягають дослідженню, обмежився показаннями обвинуваченого, дослідженням матеріалів кримінального провадження, що характеризують його особу, а також процесуальних рішень, що мають істотне значення для вирішення обвинувачення по суті, визнавши недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються на підставі ч. 3 ст. 349 КПК України. При цьому, судом роз`яснено сторонам кримінального провадження, що у цьому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

Це повністю узгоджується з вимогами п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, розділу ІІІ Рекомендації № R (87) 18 Комітету міністрів Ради Європи «Відносно спрощеного кримінального правосуддя» та практики Європейського Суду з прав людини щодо їх застосування, згідно яким суд повинен забезпечити належну реалізацію права на справедливий суд під час розгляду кримінальних проваджень шляхом спрощеного і скороченого розгляду.

Таким чином, розглянувши кримінальне провадження стосовно обвинуваченого ОСОБА_5 в межах висунутого обвинувачення, допитавши останнього, дослідивши письмові матеріали, долучені прокурором відповідно до встановленого порядку, суд приходить до висновку, що винуватість ОСОБА_5 у заволодінні наркотичними засобами шляхом шахрайства, за обставин, установлених у судовому засіданні, доведено повністю та кваліфікує дії обвинуваченого ОСОБА_5 за ч. 1 ст. 308 КК України.

Вирішуючи питання про призначення виду та розміру покарання обвинуваченому ОСОБА_5 , суд приходить до наступного висновку.

Як неодноразово орієнтував у своїх постановах Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду (зокрема, у постановах від 13.11.2018 у справі №401/2807/16-к (провадження №51-2816км18), від 11.06.2024 у справі №638/1500/23 (провадження №51-965км24) дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке би ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.

Суд, призначаючи покарання, враховує, що покарання, як захід державного реагування на осіб, котрі вчинили кримінальне правопорушення, є головною і найбільш поширеною формою реалізації кримінальної відповідальності, роль і значення якого багато у чому залежать від обґрунтованості його призначення і реалізації. Застосування покарання є одним із завершальних етапів кримінальної відповідальності, на якому суд вирішує питання, визначені ч. 1 ст. 368 КПК України, та яке виступає правовим критерієм, показником негативної оцінки як самого правопорушення, так і особи, котра його вчинила. Покарання завжди має особистий, індивідуалізований характер, а його призначення і виконання можливе тільки щодо особи, визнаної винуватою у вчиненні кримінального правопорушення. При цьому призначення необхідного і достатнього покарання повною мірою забезпечує відчуття справедливості як у потерпілого, так і суспільства.

Згідно зі статтями 50, 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. Домірність покарання за кримінальне правопорушення є проявом справедливості як однієї з основоположних засад кримінального провадження. Реалізуючи принцип індивідуалізації покарання, необхідно в остаточному підсумку враховувати діяння, особу винного, обставини, які пом`якшують та обтяжують покарання, а також вплив призначеного покарання на виправлення й перевиховання конкретного засудженого.

При цьому каральна функція не є домінуючою, а обраний захід примусу має найбільше сприяти досягненню справедливого балансу між правами і свободами особи та захистом інтересів держави й суспільства. У будь-якому разі покарання має бути співмірним злочину, що передбачає врахування способу й об`єкту посягання, тяжкості його наслідків і потенційної суспільної небезпеки. Така домірність є необхідним проявом справедливості кримінальної відповідальності.

Норми КК України наділяють суд правом вибору певного виду і розміру у визначених законом межах заходу примусу. Названа функція суду за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки передбачає вибір однієї з альтернативних форм реалізації кримінальної відповідальності і потребує взяття до уваги й оцінки відповідно до визначених законом орієнтирів усіх конкретних обставин справи, без урахування яких обрана міра покарання не може вважатися справедливою. Справедливість покарання має визначатися з урахуванням інтересів усіх суб`єктів кримінально-правових відносин, а також інших осіб з погляду підвищення рівня їх безпеки шляхом запобігання вчиненню нових злочинів і надання підстав правомірно очікувати відповідну протиправному діянню реакцію держави, що є важливим чинником юридичної захищеності людини.

Як неодноразово зазначав Верховний Суд у своїх постановах у кримінальному праві виправлення засудженого є таким впливом покарання на свідомість особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, за допомогою якого усуваються ті її негативні риси, які призвели до вчинення кримінального правопорушення. Виправлення виявляється у внесенні коректив у соціально-психологічні характеристики засудженого, нейтралізації негативних криміногенних настанов, вихованні законослухняності та поваги до положень закону, в тому числі і кримінального.

Із системного аналізу положень ст. 23 КПК України та ст. 65 КК України слідує, що питання про наявність чи відсутність обставин, що пом`якшують чи обтяжують покарання, вирішується судом у нарадчій кімнаті на підставі безпосередньо досліджених доказів.

Так, приймаючи рішення щодо виду та розміру покарання обвинуваченому ОСОБА_5 , суд враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, що відповідно до положень ст. 12 КК України відноситься до тяжких злочинів, характер, мотиви та обставини вчинення злочину, особу винного, а також обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_5 , відповідно до ст. 67 КК України, суд не встановив.

Обставиною, яка пом`якшує покарання відповідно до ст. 66 КК України, про яку зазначено в обвинувальному акті, суд визнає «щире каяття».

Можливість урахування як обставини, що пом`якшує покарання, - «щире каяття» обґрунтовується наступним.

Основною формою прояву щирого каяття є повне визнання особою своєї вини та правдива розповідь про всі відомі їй обставини вчиненого злочину. Якщо особа приховує суттєві обставини вчиненого злочину, що значно ускладнює його розкриття, визнає свою вину лише частково для того, щоб уникнути справедливого покарання, її каяття не можна визнати щирим. Повне визнання особою своєї вини у вчиненні злочину обґрунтовується тим, що така особа заслуговує поблажливого ставлення до себе, оскільки вона щиро каючись у вчиненні злочину, викладає всі обставини вчиненого, що сприяє встановленню істини по справі, тобто розкриттю злочину.

Судом було встановлено, що обвинувачений ОСОБА_5 , висловивши самозасудження своєї кримінально караної поведінки, зазначив про готовність нести юридичну відповідальність. Визнавши повністю свою винуватість, під час допиту в суді зазначив, що шкодує та розкаюється у вчиненому, що свідчить про наявність обставини, що пом`якшує покарання, - щире каяття.

Вказаний висновок суду узгоджується з позицією, викладеною у постановах Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 06.09.2022 справа №397/92/15-к, від 02.11.2021 справа №643/13256/17 та ін., які беруться судом до уваги в силу вимог ст. 13 Закону України від 02.06.2016 №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон України №1402-VIII), відповідно до якої висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Зважив суд і на дані про особу обвинуваченого ОСОБА_5 , зокрема те, що він до кримінальної відповідальності притягається вперше, має постійне місце реєстрації та проживання, де характеризується формально посередньо, офіційно непрацевлаштований, з 11.01.2022 перебуває під наркологічним диспансерно-динамічним наглядом з діагнозом: розлади психіки та поведінки внаслідок вживання алкоголю. Стан відміни та не перебуває на обліку у лікаря психіатра, що свідчить про його осудність.

Враховуючи принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, беручи до уваги вказані обставини в сукупності, суд приходить до висновку про призначення ОСОБА_5 покарання у виді позбавлення волі в мінімальних межах санкції норми закону, що передбачає відповідальність за вчинене.

Водночас, умови, підстави та порядок звільнення особи від покарання та його відбування визначені розділом ХІІ Загальної частини КК України. Одним із таких випадків є звільнення від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України.

У правовій державі покарання передусім є виправним та превентивним засобом, в якій має використовуватись не надмірні, а лише необхідні і зумовлені метою заходи.

На реалізацію принципу, встановленого ч. 2 ст. 61 Конституції України, згідно з яким юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, спрямовані положення статті 65 КК України. Зазначений принцип, зокрема, конкретизовано у положеннях Кримінального кодексу України щодо системи покарань, звільнення від кримінальної відповідальності, звільнення від покарання та його відбування, у тому числі призначення більш суворого покарання.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 75 КК України в разі, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Згідно з ч. 3 ст. 75 КК України у випадках, передбачених частинами 1, 2 цієї статті, суд ухвалює рішення про звільнення засудженого від відбування призначеного покарання, якщо він протягом визначеного іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов`язки. Тривалість іспитового строку та обов`язки, які покладаються на особу, звільнену від відбування покарання з випробуванням, визначаються судом. При цьому, статтею 76 цього Кодексу визначено коло обов`язків, які суд покладає на особу в разі звільнення від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України.

При цьому, в постановах Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 17.10.2019 справа №205/7091/16-к, від 12.09.2018 справа№206/5073/15-к суд касаційної інстанції наголосив, що поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо. У рішенні у справі «Бемер проти Німеччини» від 03.10.2002 ЄСПЛ зазначає, що кримінальний суд має враховувати особу засудженого, його стаж злочинної діяльності, обставини скоєного ним злочину, його поведінку після злочину, умови його життя та наслідки, яких можна очікувати в зв`язку з відстрочкою. В рішенні у справах «Скоппола проти Італії» від 17.09.2009 та «Ізмайлов проти Росії» від 16.10.2008 Європейський Суд вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи».

У постанові Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 24.05.2018 справа №167/341/16-к цей суд указав, що загальні засади призначення покарання (стаття 65 КК України) наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує урахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування статті 75 КК, за змістом якої рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо при призначенні покарання певного виду і розміру, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

Враховуючи вищевказані обставини кримінального провадження в сукупності зі ставленням обвинуваченого до вчиненого, зваживши на позиції учасників кримінального провадження в судових дебатах, як прокурора, так і самого ОСОБА_5 , які вважали, що виправлення обвинуваченого можливе без реального відбування покарання, суд вважає за можливе звільнити обвинуваченого ОСОБА_5 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, оскільки вважає, що виправлення останнього та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень можливо без реального відбування покарання, але в умовах здійснення контролю за його поведінкою протягом іспитового строку з покладенням на нього обов`язків, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 та п. 2 ч. 3 ст. 76 КК України.

Цивільний позов не заявлявся.

Речові докази та процесуальні витрати у кримінальному провадженні - відсутні.

Заходи забезпечення кримінального провадження не застосовувались.

Керуючись положеннями статей 369-371, 373, 374, 376, 395, 532 КПК України, суд, -

у х в а л и в:

ОСОБА_3 визнати винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 308 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_3 звільнити від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 (один) рік.

На підставі пунктів 1, 2 ч. 1 та п. 2 ч. 3 ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_3 такі обов`язки: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи та/або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Вирок може бути оскаржено до Київського апеляційного суду через Оболонський районний суд міста Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.

Суддя ОСОБА_1