Рішення від 21 вересня 2026 р. у справі №756/13652/26 — Оболонський районний суд міста Києва

Суд: Оболонський районний суд міста Києва

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: за законом.

Дата: 21 вересня 2026 р.

Справа: №756/13652/26

Суддя: Белоконна І. В.

22.09.2026 Справа № 756/13652/26

Номер справи 756/13652/26

Номер провадження 2/756/9891/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2026 року м. Київ

Оболонський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді - Белоконної І.В.,

секретаря судового засідання - Погорелової В.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Київської міської ради про визнання права власності на спадкове майно,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 через свого представника звернулася до суду з позовом до Київської міської ради, в якому просила визнати за нею право власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , на 1/2 (одну другу) частину квартири АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позову позивач зазначила, що є онукою спадкодавиці та у встановлений законом шестимісячний строк прийняла спадщину, у зв`язку з чим є єдиною спадкоємицею, яка прийняла спадщину в установлений законом строк. До складу спадщини входить, зокрема, 1/2 частина вказаної квартири, право власності на яку виникло у спадкодавиці в 1993 році на підставі свідоцтва про право власності на житло, тобто до запровадження обов`язкової державної реєстрації речових прав на нерухоме майно. Оскільки відомості про реєстрацію цього права в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно після 2013 року відсутні, нотаріус постановою від 02 червня 2026 року № 1873/02-31 відмовив позивачу у видачі свідоцтва про право на спадщину на вказану частку квартири та роз`яснив право на звернення до суду.

Ухвалою Оболонського районного суду м. Києві від 03 вересня 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Протокольною ухвалою суду від 22 вересня 2026 року закрито підготовче провадження по справі та призначено до розгляду по суті.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала та просила задовольнити у повному обсязі.

Відповідач відзив на позовну заяву до суду не подав, проти задоволення позовних вимог письмово не заперечив. У судове засідання з`явився представник відповідача, який щодо суті позовних вимог заперечень не висловив, обставин, викладених позивачем, не оспорював, жодних доказів на їх спростування не подав та поклався на розсуд суду.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши та оцінивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, кожен окремо та в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим 24 червня 2024 року Київським відділом державної реєстрації смерті Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).

28 червня 2024 року Одинадцятою Київською державною нотаріальною конторою відкрито спадкову справу № 451/2024 до майна померлої ОСОБА_2 .

Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є онукою спадкодавиці. Згідно зі свідоцтвом про народження позивача серії НОМЕР_2 її батьком є ОСОБА_3 . Відповідно до свідоцтва про народження ОСОБА_4 серії НОМЕР_3 його матір`ю є ОСОБА_2 - спадкодавиця у цій справі. Зміна прізвища « ОСОБА_5 » на « ОСОБА_6 » щодо батька позивача підтверджується свідоцтвом про переміну прізвища серії НОМЕР_4 від 11 березня 2004 року. Наведені докази у їх сукупності підтверджують походження позивача від спадкодавиці та її право на спадкування за законом як спадкоємиці другої черги, яка спадкує за правом представлення відповідно до статті 1266 ЦК України.

Із постанови державного нотаріуса Одинадцятої Київської державної нотаріальної контори Ковалевської Н.В. від 02 червня 2026 року № 1873/02-31, судом встановлено, що єдиною спадкоємицею, яка в установлений законом шестимісячний строк звернулася із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 , є позивач. Син спадкодавиці - ОСОБА_7 , який є спадкоємцем першої черги за законом, жодних дій, що свідчили б про прийняття ним спадщини, не вчинив та пропустив установлений законом строк для прийняття спадщини. Інших спадкоємців, передбачених статтями 1261, 1265 ЦК України, судом не встановлено.

Факт визнання нотаріусом позивача такою, що своєчасно прийняла спадщину, додатково підтверджується виданими їй 12 червня 2025 року свідоцтвами про право на спадщину за законом № 8-380 та № 8-381 на дві земельні ділянки, розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , які також входять до складу спадщини. Отримання позивачем зазначених свідоцтв спростовує будь-які сумніви щодо своєчасності прийняття нею спадщини та кола спадкоємців, а відмова нотаріуса стосувалася виключно 1/2 частини квартири з підстав, не пов`язаних із прийняттям спадщини чи правом спадкодавиці на спадкове майно.

Відповідно до інформаційної довідки Комунального підприємства Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» № 14073 від 21 квітня 2025 року право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_2 та ОСОБА_7 , по 1/2 частині за кожним, на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Фондом комунального майна Мінського району міста Києва 23 червня 1993 року, зареєстрованого в Бюро технічної інвентаризації 16 липня 1993 року за реєстровим № 2984.

Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 479943022 від 2 червня 2026 року, отриманою нотаріусом у рамках спадкової справи № 451/2024, відомості про реєстрацію права власності на зазначену квартиру після 2013 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутні.

Постановою державного нотаріуса Одинадцятої Київської державної нотаріальної контори Ковалевської Н.В. від 02 червня 2026 року № 1873/02-31 відмовлено у вчиненні нотаріальної дії - видачі позивачу свідоцтва про право на спадщину за законом на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , у зв`язку з відсутністю документа, що підтверджує право власності спадкодавиці на вказану частку квартири в чинному Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Судом встановлено, що зазначена відмова не пов`язана з відсутністю у спадкодавиці права власності на спірну частку квартири чи з неприйняттям позивачем спадщини, а зумовлена виключно відсутністю реєстраційного запису в електронному реєстрі, що виник після 1993 року.

Відповідно до статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців); спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Згідно зі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до частини п`ятої статті 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. Судом встановлено, що позивач у встановлений законом строк звернулася з відповідною заявою до нотаріуса, а тому відповідно до наведеної норми вважається такою, що прийняла спадщину з моменту її відкриття, тобто з 19 червня 2024 року.

Разом із тим, як роз`яснено в пункті 6 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», право власності на нерухоме майно у разі прийняття спадщини виникає у спадкоємця з моменту державної реєстрації речового права на нерухоме майно, у зв`язку з чим суди повинні розмежовувати право на спадщину як майнове право (об`єкт спадкування) та виникнення права власності на спадкове майно як на об`єкт нерухомого майна.

Відповідно до статті 1296 ЦК України відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину, однак частина перша статті 1297 ЦК України покладає на спадкоємця, який прийняв спадщину у складі якої є нерухоме майно, обов`язок звернутися до нотаріуса за видачею свідоцтва про право на спадщину на таке майно.

Якщо нотаріусом обґрунтовано відмовлено у видачі такого свідоцтва, виникає цивільно-правовий спір, що підлягає розгляду в порядку позовного провадження, а визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту прав спадкоємця, що застосовується за наявності перешкод для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку. Судом встановлено, що саме така ситуація склалася у цій справі: нотаріус не поставив під сумнів ані факт смерті спадкодавиці, ані своєчасність прийняття спадщини позивачем, ані належність спадкодавиці права власності на частку квартири, а відмовив виключно з формальної підстави - відсутності запису про реєстрацію цього права в електронному Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, який на момент виникнення права власності спадкодавиці (1993 рік) ще не існував.

Відповідно до ч. 1 ст. 182 та ч. 4 ст. 334 ЦК України право власності на нерухомі речі, його виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації, а права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону. Водночас частиною третьою статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено, що речові права на нерухоме майно, які виникли до 01 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Судом встановлено, що право власності спадкодавиці на спірну 1/2 частину квартири виникло в 1993 році на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого в порядку, установленому законодавством, яке діяло на момент виникнення цього права, та зареєстрованого в Бюро технічної інвентаризації, тобто до запровадження обов`язкової державної реєстрації речових прав на нерухоме майно в електронному Державному реєстрі. За таких обставин це право є дійсним без подальшої реєстрації в електронному реєстрі, а відсутність відповідного запису в ньому не спростовує і не припиняє права власності спадкодавиці та, відповідно, не є перешкодою для визнання цього права за її спадкоємицею в судовому порядку.

Відповідно до статті 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності; право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання за наявності таких самих підстав. Позивачем у такому спорі в порядку правонаступництва виступає спадкоємець, який прийняв спадщину відповідно до статей 1268-1270 ЦК України, а належним відповідачем - спадкоємці, які прийняли спадщину, а за їх відсутності - територіальна громада в особі органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

Оскільки судом встановлено, що, крім позивача, жоден інший спадкоємець спадщину не прийняв, суд погоджується з доводами позивача про те, що належним відповідачем у справі є територіальна громада міста Києва в особі Київської міської ради, до якої й пред`явлено цей позов.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з частиною першою статті 76, статтями 77-80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін; докази повинні бути належними, допустимими, достовірними, а їх сукупність - достатньою для вирішення справи.

Подані позивачем докази, не містять суперечностей і в сукупності підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги. Суд визнає зазначені докази належними, допустимими, достовірними, а їх сукупність - достатньою для висновку про задоволення позову.

Відповідач відзиву на позовну заяву не подав, доказів на спростування обставин, викладених позивачем, не надав. У судовому засіданні представник відповідача не оспорював обставин справи та доводів позивача, не заперечував проти задоволення позову по суті й поклався на розсуд суду. З огляду на частину першу статті 13 ЦПК України, згідно з якою суд розглядає справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи, а також на відсутність з боку відповідача будь-яких доказів або доводів, які б спростовували встановлені судом обставини, суд вважає факти, на яких ґрунтується позов, такими, що не спростовані відповідачем і підтверджені поданими позивачем доказами в повному обсязі.

Гарантії здійснення права власності та його захисту закріплені, зокрема, у частині четвертій статті 41 Конституції України, згідно з якою ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, та у статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка передбачає право кожної фізичної особи безперешкодно користуватися своїм майном. Відмова у визнанні за позивачем права власності на спадкове майно з суто формальних підстав, за відсутності спору про належність цього майна спадкодавиці та про коло спадкоємців, суперечила б наведеним гарантіям.

За таких обставин суд дійшов висновку, що позовні вимоги є законними, обґрунтованими, підтвердженими належними й допустимими доказами та не спростованими відповідачем, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 12, 13, 76-82, 89, 259, 263-265, 268, 354, 355 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_5 , право власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , на 1/2 (одну другу) частину квартири АДРЕСА_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя І.В. Белоконна

Оригінал: reyestr.court.gov.ua