Постанова від 14 жовтня 2026 р. у справі №144/28/25 — Вінницький апеляційний суд

Суд: Вінницький апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: за заповітом

Дата: 14 жовтня 2026 р.

Справа: №144/28/25

Суддя: Оніщук В. В.

Справа № 144/28/25

Провадження № 22-ц/801/2284/2026

Категорія: 61

Головуючий у суді 1-ї інстанції Магдяк Н. І.

Доповідач:Оніщук В. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2026 рокуСправа № 144/28/25м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого – Оніщука В. В. (суддя-доповідач),

суддів: Панасюка О. С., Берегового О. Ю.,

з участю секретаря судового засідання Ходакової М. Г.,

учасники справи:

позивач – виконувач обов`язків керівника Гайсинської окружної прокуратури Вінницької області в інтересах держави в особі Теплицької селищної ради Гайсинського району Вінницької області,

відповідачі – ОСОБА_1 , Фермерське господарство «Урожай-А»,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Фермерського господарства «Урожай-А» на рішення Теплицького районного суду Вінницької області від 23 червня 2026 року, ухвалене у складі судді Магдяк Н. І. в залі суду,

встановив:

Короткий зміст вимог

У січні 2025 року виконувач обов`язків керівника Гайсинської окружної прокуратури Вінницької області в інтересах держави в особі Теплицької селищної ради Гайсинського району Вінницької області звернувся в суд із позовом до ОСОБА_1 , Фермерського господарства «Урожай-А» про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом та витребування земельної ділянки.

Позов обґрунтовано тим, що на підставі матеріалів, отриманих під час досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12021020110000067 від 12 квітня 2021 року за ч. 2 ст. 190, ч. 4 ст. 358 KK України, а також отриманих прокурором документів поза межами вказаного провадження встановлено, що ОСОБА_1 , використовуючи фіктивне свідоцтво про право на спадщину, набула у власність земельну ділянку сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 0523755100:02:000:0569 площею 3,3679 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Теплицької селищної ради Гайсинського району Вінницької області, право на яку належало ОСОБА_2 .

Встановлено, що ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 та після його смерті залишилось спадкове майно у складі права на земельну ділянку площею 3,50 умовних кадастрових гектарів.

Відповідно до інформації, наданої ГУ ДГК у Вінницькій області, згідно Книги реєстрації сертифікатів на земельну частку (пай), що видавались Теплицькою РДА Вінницької області по КСП «Славутич», ОСОБА_2 отримав сертифікат серії ВН №0190528.

У подальшому розпорядженням голови Теплицької РДА від 17 квітня 2002 року № 128 «Про затвердження технічної документації по передачі земельних часток (паїв) та видачу державних актів на право приватної власності на землю» затверджено технічну документацію по передачі земельних часток (паїв) з виготовленням державних актів на право приватної власності громадянам-власникам сертифікатів на території Теплицької селищної ради.

Згідно зі Списком осіб, що мають право на отримання земельних часток (паїв), які підлягають паюванню по СК «Лан» (колишнє KCП «Славутич») смт. Теплик, який є додатком до вказаного розпорядження, ОСОБА_2 передано земельну ділянку за № 1181 розміром 3,37 га.

Крім того, встановлено, що на виконання розпорядження Теплицької РДА від 17 квітня 2002 року № 128 виготовлено державний акт про право власності на землю серії IV-BH №015180, який у зв`язку із смертю ОСОБА_2 останньому не видано та, відповідно, не зареєстровано в Книзі реєстрації державних актів про право приватної власності на землю.

Відповідно до інформації із Спадкового реєстру спадкові справи після смерті ОСОБА_2 не заводились та свідоцтва про право на спадщину не видавались.

Разом тим, встановлено, що ОСОБА_1 в порядку спадкування за заповітом набула право власності на земельну частку (пай) ОСОБА_2 .

З метою оформлення права власності на спадкове майно на замовлення ОСОБА_1 державним підприємством «Вінницький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» виготовлено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) з кадастровим номером 0523755100:02:000:0569. Підставою для розроблення технічної документації слугували подані ОСОБА_1 сертифікат на земельну частку (пай) KCП «Славутич» серії BH № 0190479, виданий головою Теплицької РДА Вінницької області 12 серпня 1997 року (зареєстрований 14 серпня 1997 року у Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) за № 112) та розпорядження голови Теплицької РДА Вінницької області № 128 від 17 квітня 2002 року «Про затвердження технічної документації по передачі земельних часток (паїв) та видачу державних актів на право приватної власності на землю», розпорядження голови Теплицької РДА Вінницької області № 285 від 21 травня 2016 року щодо надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі громадянці ОСОБА_1 , свідоцтво про право на спадщину серії НАС №998679, видане 22 грудня 2012 року приватним нотаріусом Теплицького районного нотаріального округу Кусюк О. А.

Разом з тим, використаний ОСОБА_1 сертифікат про право на земельну частку (пай) із зазначеними у ньому реквізитами: серія BH № 0190479, виданий головою Теплицької районної державної адміністрації Вінницької області 12 серпня 1997 року та зареєстрований 14 серпня 1997 року у Книзі реєстраціі сертифікатів на право на земельну частку (пай) за № 112, ОСОБА_2 не видавався, що підтверджуються інформацією Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області. Зокрема, згідно отриманої інформації сертифікат серії BH № 0190479 зареєстрований за № 421 та отриманий іншою особою, а не ОСОБА_2 .

Також одним із підтверджуючих документів, що посвідчували право ОСОБА_1 на спадкове майно померлого, є свідоцтво про право на спадщину серії НАС № 998679, видане 22 грудня 2012 року приватним нотаріусом Теплицького районного нотаріального округу Кусюк О. А.

Відповідно до змісту вказаного свідоцтва про право на спадщину воно видане на підставі заповіту ОСОБА_2 , посвідченого секретарем виконкому Стражгородської сільської ради Теплицького району Вінницької області 20 липня 1995 року за реєстровим номером 15.

Однак згідно з інформацією у Журналі реєстрації нотаріальних дій виконавчого комітету Стражгородської сільської Ради народних депутатів Теплицького району запис №15 внесено 27 квітня 1995 року та стосувався вчинення нотаріальних дій на ім`я ОСОБА_3 . Також у даному реєстрі відсутній будь-який запис про вчинення нотаріальних дій 20 липня 1995 року.

Вказане дає підстави вважати, що заповіт від 20.07.1995 не складався та нотаріально не посвідчувався.

Відповідно до інформації зі Спадкового реєстру від 14 липня 2020 року в цьому реєстрі відсутні відомості про факт посвідчення Стражгородською сільською радою Теплицького району Вінницької області заповіту ОСОБА_2 , що дає підстави стверджувати, що заповіт ОСОБА_2 за № 15 20 липня 1995 року не складався та нотаріально не посвідчувався, а відтак такого заповіту не існує.

Крім того, згідно отриманої від приватного нотаріуса Кусюк О. А. інформації спадкова справа №105/2012, зареєстрована в реєстрі нотаріальних дій за № 385, нею не заводилась, свідоцтво про право на спадщину серії НАС №998679 від 20 грудня 2012 року не видавалось та не могло видаватись, з урахуванням того, що на дату його видачі вона не здійснювала діяльність як приватний нотаріус.

Факт наявності свідоцтва про право на спадщину також спростовуються інформацією із Єдиного реєстру нотаріальних бланків, згідно якої бланк серії НОМЕР_1 використано 20 грудня 2015 року для посвідчення Договору відчуження нерухомого майна, крім земельних ділянок.

Враховуючи викладене, свідоцтво про право на спадщину серії НАС №998679 видане 22 грудня 2012 року, на підставі якого ОСОБА_1 набула право на спірну земельну ділянку, як юридичний документ фактично ніколи не видавалося, містить недостовірні відомості та є фіктивним.

Під час перевірки законності набуття ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку встановлено, що Теплицькою районною державною адміністрацію не видавалось розпорядження № 285 від 21 травня 2016 року «Про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) громадянці ОСОБА_1 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Теплицької селищної ради». Вказаний факт підтверджуються інформацією, наданою Гайсинською військовою адміністрацію, згідно якої за номером «285» рахується розпорядження голови Теплицької РДА від 29 червня 2016 року «Про внесення змін до районного бюджету». Також встановлено, що у зазначену в розпорядженні дату – 21 травня 2016 року розпорядження голови Теплицької РДА не видавались взагалі.

У подальшому розпорядженням голови Теплицької РДА Вінницької області № 237 від 24 липня 2017 року «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки громадянки ОСОБА_1 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Теплицької селищної ради» затверджено ОСОБА_1 технічну документацію на земельну ділянку з кадастровим номером 0523755100:02:000:0569 площею 3,3679 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Теплицької селищної ради, а також рекомендовано оформити право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 0523755100:02:000:0569 площею 3,3679 га відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та ix обтяжень». Інших розпорядчих рішень зазначене розпорядження не містить.

Разом з тим встановлено, що розпорядження №237 від 24.07.2017 прийняте з порушенням вимог чинного на момент його прийняття порядку, без належної перевірки документів ОСОБА_1 , що дають правові підстави для оформлення права власності на земельну частку (пай) в порядку спадкування, зокрема свідоцтва про право на спадщину та поданої на затвердження технічної документації. Поза увагою залишено той факт, що ОСОБА_1 попередньо не отримувала у встановленому законодавством порядку дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою, про затвердження якої йдеться у вказаному розпорядженні, а наявний в матеріалах технічної документації сертифікат на право на земельну частку (пай) містить недостовірні відомості. Відтак розпорядження голови Теплицької РДА Вінницької області № 237 від 24 липня 2017 року прийняте з порушенням процедури та за відсутності правових підстав.

Право власності ОСОБА_1 зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 16 серпня 2017 року на підставі розпорядження голови Теплицької районної державної адміністрації Вінницької області № 237 від 24 липня 2017 року.

3 наведеного можна зробити висновок, що державна реєстрація права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 0523755100:02:000:0569 площею 3,3679 га, що розташована на території Теплицької селищної ради, здійснена на підставі документа, що не містить розпорядчого рішення про передачу земельної ділянки у власність, тобто без належних правових підстав.

Факт оформлення ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку, яка залишилась після смерті ОСОБА_2 , підтверджується технічними параметрами ділянки та її місцем розташування. Зокрема, у державному акті про право власності на землю серія IV-BH №015180 (оформленому на ОСОБА_2 , але не зареєстрованому i не виданому внаслідок смерті власника), а саме в розділі «План зовнішніх меж земельної ділянки» наведено її розміри та форму — нерівносторонній чотирикутник зі сторонами 107,35 м, 102,30 м, 347,58 м та (314,28+17,31) м, а також зазначено власників сусідніх ділянок: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 . Аналогічні відомості містяться на кадастровому плані земельної ділянки 0523755100:02:000:0569, який наявний в «Технічній документації із землеустрою щодо встановлений (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) ОСОБА_1 для ведення товарного сільськогосподарського господарства на території смт Теплик Теплицького району Вінницької області».

Після набуття права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 0523755100:02:000:0569 ОСОБА_1 , користуючись правомочностями власника, передала її у оренду Фермерського господарства «Урожай-А» згідно договору оренди від 03 листопада 2017 року строком на 49 років, про що 28 грудня 2017 року внесено відомості до Державного реєстру прав на нерухоме майно.

Оскільки ОСОБА_1 набула спірну земельну ділянку у власність на підставі фіктивного документа (свідоцтва про право на спадщину) та незаконного розпорядження голови Теплицької РДА № 237 від 24 липня 2017 року (яке до того ж не містить будь-якого розпорядчого рішення щодо передачі спірної ділянки у власність), вона не мала права розпоряджатись спірною земельною ділянкою.

Враховуючи, що після смерті спадкодавця – ОСОБА_2 протягом шестимісячного строку для прийняття спадщини спадщина ніким не була прийнята, зокрема у зв`язку з тим, що у померлого відсутні спадкоємці як за законом ( ОСОБА_2 не мав ні дружини, ні дітей, що підтверджуються інформацією із Теплицького відділу ДРАЦС), так i заповітом, відповідно до ст. 555 ЦК УPCP спадкове майно за правом спадкоємства перейшло до держави.

3 огляду на викладене, земельна ділянка з кадастровим номером 0523755100:02:000:0569 площею 3,3679 га підлягає витребуванню у ОСОБА_1 на користь територіальної громади.

Окрім того державна реєстрація права оренди вказаної вище земельної ділянки за ФГ «Урожай-А» порушує права дійсного власника земельної ділянки, оскільки здійснена на підставі договору оренди, укладеного з особою, що протиправно набула у власність об`єкт оренди, у зв`язку з цим земельну ділянку кадастровий номер 0523755100:02:000:0569, площею 3,3679 га, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, належить також витребувати у ФГ «Урожай-А» на користь держави в особі Теплицької селищної ради Гайсинського району Вінницької області.

Гайсинською окружною прокуратурою в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» листом за №02.51/2-449вих-24 від 01 квітня 2024 року проінформовано Теплицьку селищну раду про виявлення вищевказаних порушень земельного законодавства з метою з`ясування позиції селищної ради щодо самостійного захисту права власності територіальної громади на спірну земельну ділянку.

З листа Теплицької селищної ради за № 898 від 08 квітня 2024 року вбачається, що орган місцевого самоврядування заходи цивільно-правового характеру щодо повернення земельної ділянки не вживав та вживати не буде, у зв`язку з відсутністю в бюджеті селищної ради необхідної суми коштів на сплату судового збору.

На даний час відповідний позов уповноваженим органом до суду також не пред`явлений.

Оскільки Теплицькою селищною радою Гайсинського району Вінницької області не вжито заходів із забезпечення судового захисту порушених інтересів держави та територіальної громади, що свідчить про бездіяльність уповноваженого органу, наявні підстави для подання Гайсинською окружною прокуратурою даної позовної заяви в інтересах держави в особі Теплицької селищної ради Гайсинського району Вінницької області.

Звернувшись в суд із цим позовом, виконувач обов`язків керівника Гайсинської окружної прокуратури Вінницької області, просив:

- визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину серія НАС №998679 видане 22 грудня 2012 року приватним нотаріусом Теплицького районного нотаріального округу Кусюк О. А., яким посвідчено, що спадкоємцем зазначеного в заповіті, посвідченого секретарем виконкому Стражгородської сільської ради Теплицького району Вінницької області 20 липня 1995 року за реєстровим номером 15, майна померлого ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_1 ;

- витребувати в ОСОБА_1 та Фермерського господарства «Урожай-А» на користь Теплицької селищної ради Гайсинського району Вінницької області земельну ділянку з кадастровим номером 0523755100:02:000:0569 площею 3,3679 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Теплицької селищної ради Гайсинського району Вінницької області.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Теплицького районного суду Вінницької області від 23 червня 2026 року позов було задоволено та вирішено:

- визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину серія НАС № 998679, видане 20 грудня 2012 року приватним нотаріусом Теплицького районного нотаріального округу Кусюк О. А., яким посвідчено, що спадкоємцем зазначеного в заповіті, посвідченого секретарем виконкому Стражгородської сільської ради Теплицького району Вінницької області 20 липня 1995 року за реєстровим номером 15, майна померлого ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_1 ;

- витребувати у ОСОБА_1 та Фермерського господарства «Урожай-А», на користь Теплицької селищної ради Гайсинського району Вінницької області земельну ділянку з кадастровим номером 0523755100:02:000:0569, площею 3,3679 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Теплицької селищної ради Гайсинського району Вінницької області.

Також вирішено питання розподілу судових витрат.

У ході судового розгляду було встановлено, що свідоцтво про право на спадщину за заповітом серія НАС №998679 від 20 грудня 2012 року приватним нотаріусом Теплицького районного округу Кусюк О. А. та розпорядження №237, яке прийнято з порушенням, стали підставою для реєстрації спірної земельної ділянки за ОСОБА_1 , а тому таке свідоцтво має бути визнане недійсним.

ОСОБА_1 набула спірну земельну ділянку у власність на підставі фіктивного документа (свідоцтва про право на спадщину) та незаконного розпорядження голови Теплицької райдержадміністрації № 237 від 24 липня 2017 року (яке до того ж не містить будь-якого розпорядчого рішення щодо передачі спірної ділянки у власність), тому вона не мала права розпоряджатись спірною земельною ділянкою.

Незаконний перехід права власності на земельну ділянку до ОСОБА_1 на підставі недійсного свідоцтва про право на спадщину спричинив порушення інтересів держави в особі органу місцевого самоврядування та позбавив можливості позивача ініціювати питання передачі цієї ділянки у власність територіальної громади, на території якої вона розташована.

Державна реєстрація права оренди вказаної вище земельної ділянки за ТОВ «Урожай-А» порушує права дійсного власника земельної ділянки, оскільки здійснена на підставі договору оренди, укладеного з особою, що протиправно набула у власність об`єкт оренди, у зв`язку з цим земельну ділянку з кадастровим номером 0523755100:02:000:0569, площею 3,3679 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, належить також витребувати у ТОВ «Урожай-А» на користь держави в особі Теплицької селищної ради Гайсинського району Вінницької області.

Також суд відхилив доводи відповідача про застосування строків позовної давності.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погодившись із таким рішенням, представник ФГ «Урожай-А» подав апеляційну скаргу, у якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.

Рух справи в суді апеляційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 03 серпня 2026 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: головуючий суддя – Оніщук В. В., судді: Береговий О. Ю., Панасюк О. С.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 07 серпня 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі, надано строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.

Ухвалами Вінницького апеляційного суду від 20 серпня 2026 року строк розгляду справи було продовжено, справу призначено до розгляду на 15 жовтня 2026 року о 11 год 00 хв.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що конструкція статті 1301 ЦК України безальтернативно встановлює можливість визнання свідоцтва про право на спадщину не дійсним, виключно у випадку його видачі нотаріусом. В той же час, якщо нотаріус свідоцтво про право на спадщину (чи будь-який інший документ) взагалі не видавав, то такого документа юридично не існує, і визнавати його недійсним немає сенсу – адже немає самого акта. Оскільки, під час розгляду даної справи суд встановив факт відсутності, як документу, оскаржуваного свідоцтва про право на спадщину, а отже і відсутності його реєстрації у Спадковому реєстрі, тому в даній частині оскаржуване рішення прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального права, і підлягає скасуванню.

Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, якщо право власності неправомірно зареєстроване за відповідачем, то належному способу захисту прав відповідає позовна вимога про витребування нерухомого майна від відповідача, а не позовні вимоги про скасування рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, скасування рішення державного реєстратора, визнання права власності, припинення права власності чи будь-які інші позовні вимоги.

Враховуючи ту обставину, що прокурор заявивши вимогу про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину обрав неналежний спосіб захисту, а суд першої інстанції її задовольнив, то оскаржуване рішення в частині задоволення даної вимоги є таким, що було прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального права, а отже у відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню.

В підтвердження правомірності в даній частині апеляційної скарги, є також та обставина, що правовстановлюючим документом на підставі якого держава визнала за ОСОБА_1 право власності на спірну земельну ділянку є розпорядження Теплицької РДА № 237 від 24 липня 2017 року, а не свідоцтво про право на спадщину від 20 грудня 2012 року. Проте, вказаний адміністративно-розпорядчий акт прокурор не оскаржував.

Задовольняючи вимоги про витребування земельної ділянки з кадастровим номером 0523755100:02:000:0569 площею 3,3679 га. на підставі статті 387 ЦК України, Теплицький районний суд не звернув увагу на те, що Теплицька селищна рада ніколи не була ні власником, ні користувачем спірної земельної ділянки на момент набуття права власності ОСОБА_1 .

Оскільки в матеріалах даної справи відсутній дозвіл слідчого або прокурора на розголошення відомостей досудового розслідування у кримінальному провадженні 12020020280000061 від 05 жовтня 2020 року, а справа передана до суду, що підтверджується начальника СВ ВП № 1 Гайсинського РУП ГУНП у Вінницькій області від 13 січня 2025 року, тому всі докази, які були подані до суду разом із позовною заявою, завірені прокурором Поліщук А. І. (яка на момент подання позову не набула статусу учасника справи, і не була наділена відповідними повноваженнями), були отримані внаслідок порушення закону, що в свою чергу, відносить їх до категорії недопустимих доказів, і тому при прийняті рішення не підлягали врахуванню як докази.

Витяг з тех. документації з НГО земельної ділянки не є документом, що підтверджує ринкову вартість спірного майна, яке просить витребувати прокурор, і позивачем не виконано вимоги ухвали суду від 13 березня 2025 року, представник відповідача подав клопотання про залишення позову без розгляду. Про те, суд першої інстанції, не розглянувши та не давши оцінку клопотанню про залишення позову без розгляду, вважаючи, що прокурор усунув недоліки позовної заяви, своєю ухвалою від 20.03.2025 року продовжив розгляд даної справи. В оскаржуваному рішенні не відображено відмову у задоволенні клопотання про залишення без розгляду.

Також оскільки в судовому засіданні не досліджувалася законність/не законність розпорядження № 237, а рішення щодо його незаконності не містить жодного обґрунтування, тому оскаржуване рішення не відповідає вимогам ст. 263 ЦПК України, та підлягає скасуванню.

Окрім того прокуратурою пропущено строки позовної давності.

Доводи особи, яка подала відзив на апеляційну скаргу

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

В судовому засіданні представник ФГ «Урожай-А» апеляційну скаргу підтримав з посиланням на викладені у ній підстави.

Прокурор в судовому засіданні щодо задоволення апеляційної скарги заперечувала.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилася, про час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином, причин неявки не повідомила, а тому згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України її неявка не перешкоджає розгляду справи.

Представник Теплицької селищної ради в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, при цьому надано заяву про розгляд справи у його відсутність.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Відповідно до інформації, наданої Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області, згідно Книги реєстрації сертифікатів на земельну частку (пай), що видавались Теплицькою РДА Вінницької області по КСП «Славутич», ОСОБА_2 отримав сертифікат серії ВН №0190528 (реєстраційний номер 112 від 14 серпня 1997 року) (а. с. 88 том 1).

17 квітня 2002 року розпорядженням голови Теплицької районної державної адміністрації № 128 «Про затвердження технічної документації по передачі земельних часток (паїв) та видачу державних актів на право приватної власності на землю» затверджено технічну документацію по передачі земельних часток (паїв) з виготовленням державних актів на право приватної власності громадянам-власникам сертифікатів на території Теплицької селищної ради (а. с. 29, том 1).

Згідно із Списком осіб, що мають право на отримання земельних часток (паїв), як підлягають паюванню по СК «Лан» (колишнє КСП «Славутич») смт. Теплик, який є додатком до вказаного розпорядження, ОСОБА_2 передано земельну ділянку за № 1181 розміром 3,37 га (а. с. 29-30, том 1).

ІНФОРМАЦІЯ_1 у с-щі Теплик Теплицького району Вінницької області помер ОСОБА_2 , що підтверджується копією запису акта про смерть № 74, складеного 03 грудня 2001 року Теплицьким відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Гайсинському районі Вінницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 39, том 1).

На виконання розпорядження Теплицької районної державної адміністрації від 17 квітня 2002 року № 128 виготовлено державний акт про право власності на землю серії ІУ-ВН №015180, який у зв`язку із смертю ОСОБА_2 останньому не видано та, відповідно, не зареєстровано в Книзі реєстрації державних актів про право приватної власності на землю (а. с. 43, том 1).

На а. с. 31, том 1 знаходиться копія свідоцтва про право на спадщину за реєстровим номером 385, відповідно до якого приватний нотаріус Кусюк О. А. 20 грудня 2012 року посвідчила, що на підставі заповіту, посвідченого секретарем виконкому Стражгородської сільської ради Теплицького району Вінницької області 20 липня 1995 року за реєстровим номером 15, спадкоємцем зазначеного у цьому свідоцтві майна ОСОБА_2 , 1935 року народження, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 є гр. ОСОБА_1 . Спадщина, на яку видано це свідоцтво, складається із права на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності КСП «Славутич» селища Теплик Теплицького району Вінницької області розміром 3,50 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі, належної спадкодавцю згідно із сертифікатом на право на земельну частку (пай) серії ВН №0190479, виданого Теплицькою РДА на підставі рішення Теплицької РДА №131, зареєстрованого 30 травня 1997 року у Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) за № 112.

Відповідно до розпорядження Теплицької РДА №285 від 21 травня 2016 року ОСОБА_1 було надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки № НОМЕР_2 в натурі (на місцевості) власнику сертифікат на право на земельну частку (пай) серія ВН №0190479, площею 3,50 га на території Теплицької селищної ради (а. с. 32, том 1).

Розпорядженням Теплицької РДА №237 від 24 липня 2017 року було затверджено відповідну технічну документацію на земельну ділянку площею 3,3679 га, в т. ч. ріллі 3,3679 га, кадастровий номер 0523755100:02:000:0569. У п. 2 розпорядження вказано, що право ОСОБА_1 на земельну ділянку оформлюється відповідно до ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно» (а. с. 36, том 1).

16 серпня 2017 року право власності на земельну ділянку із кадастровим номером 0523755100:02:000:0569 зареєстровано за ОСОБА_1 , а 28 грудня 2017 року за ФГ «Урожай-А» на підставі договору б/н від 03 листопада 2017 року зареєстровано право оренди на вказану земельну ділянку строком на 49 років (а. с. 24-25, том 1).

Позиція суду апеляційної інстанції

Апеляційний суд у складі судової колегії, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, дійшов таких висновків.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

За змістом частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Указаним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає у повній мірі.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справа № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21)).

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).

Прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом (пункт 3 статті 131-1 Конституції України).

Відповідно до пункту 2 Рекомендації Rec (2012) 11 Комітету Міністрів Ради Європи державам-учасникам «Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції», прийнятій 19 вересня 2012 року на 1151-му засіданні заступників міністрів, якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов`язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає у тому, щоби представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права.

Європейський суд з прав людини звертав увагу на те, що підтримка, яка надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (див. mutatis mutandis рішення від 15 січня 2009 року у справі «Менчинська проти росії» (Menchinskaya v. russia), заява № 42454/02, § 35).

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року в справі № 759/24061/19 (провадження № 61-8593св21)).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована сторона заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя стаття 215 ЦК України).

Для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину (див. постанову Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2021 року у справі № 761/12692/17 (провадження № 61-37390свп18)).

Відповідно до частин першої, другої статті 524 ЦК УРСР у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, спадкоємство здійснювалося за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом. Якщо немає спадкоємців ні за законом, ні за заповітом, або жоден з спадкоємців не прийняв спадщини, або всі спадкоємці позбавлені заповідачем спадщини, майно померлого за правом спадкоємства переходить до держави.

Кожний громадянин може залишити за заповітом усе своє майно або частину його (не виключаючи предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку) одній або кільком особам як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі або окремим державним, кооперативним та іншим громадським організаціям (частина перша статті 534 ЦК УРСР у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно з статтею 541 ЦК УРСР у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, заповіт повинен бути укладений у письмовій формі з зазначенням місця і часу його укладення, підписаний особисто заповідачем і нотаріально посвідчений.

Пунктом 2 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 25 серпня 1994 року № 22/5 (у відповідній редакції) передбачено, що нотаріальні дії вчиняють посадові особи, на яких рішенням виконкому відповідної ради покладено вчинення цих дій.

За змістом пункту 33 даної Інструкції посадова особа виконавчого комітету посвідчує заповіти дієздатних громадян, складені відповідно до вимог статей 541, 543 Цивільного кодексу і особисто подані ними посадовій особі виконавчого комітету.

Заповіт має бути складений у письмовій формі, із зазначенням місця і часу складення заповіту, дати та місця народження заповідача та підписаний особисто заповідачем. Посадова особа виконавчого комітету перевіряє, чи не містить заповіт розпоряджень, що суперечать чинному законодавству.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 ЦК УРСР, нотаріальне посвідчення угод обов`язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими ч. 2 ст. 48 ЦК УРСР.

Нотаріальне посвідчення угод обов`язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу (частина перша статті 47 ЦК УРСР у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно із частинами першою, другою статті 48 ЦК УРСР у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей. По недійсній угоді кожна з сторін зобов`язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі – відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом.

Свідоцтво про право на спадщину – це правовстановлюючий документ, що посвідчує виникнення у спадкоємця права власності на спадкове майно. Видачею свідоцтва про право на спадщину завершується процес оформлення спадкових прав.

Відповідно до статті 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

У статті 1301 ЦК України, як підставу визнання свідоцтва недійсним, прямо вказано лише відсутність права спадкування в особи, на ім`я якої було видане свідоцтво. Це має місце, зокрема, у разі, якщо ця особа була усунена від спадкування; відсутні юридичні факти, що давали б їй підстави набути право на спадкування - утримання, спорідненість, заповіт; у випадку, коли спадкодавець, оголошений у судовому порядку померлим, виявився насправді живим і судове рішення про оголошення його померлим скасоване. Іншими підставами визнання свідоцтва недійсним можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб, включення до свідоцтва майна, яке не належало спадкодавцю на момент відкриття спадщини тощо (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1316/2227/11 (провадження № 61-12290св18)).

Згідно зі статтею 1296 ЦК України спадкоємці як за законом, так і за заповітом мають право звернутись до нотаріуса за видачею їм свідоцтва про право на спадщину. Порядок визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину врегульовано статтею 1301 ЦК України, якою передбачено, що свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом. […] Свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2019 року у справі № 414/811/17 (провадження № 61-15499св18)).

У ході розгляду справи судом першої інстанції було встановлено, що за відповідачкою ОСОБА_1 було зареєстровано право власності на земельну частку (пай) на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_2 .

При цьому встановлено, що такий заповіт за реєстраційним № 15 від 20 липня 1995 року, зазначений у свідоцтві про право на спадщину за заповітом, нотаріально не посвідчувався, про що свідчить копія Реєстру для реєстрації нотаріальних дій Стражгородської сільської ради народних депутатів Теплицького району Вінницької області за 1995 (а. с. 47-58).

Також відомості про заповіт, відкриття спадкової справи після смерті ОСОБА_2 відсутні у Спадковому реєстрі, що підтверджується інформаційною довідкою (а. с. 40-42).

Інформацією із Єдиного реєстру нотаріальних бланків спростовується факт видачі свідоцтва про право на спадщину на ім`я ОСОБА_1 , оскільки бланк серії НОМЕР_1 (які зазначено на свідоцтві) використано 20 грудня 2015 року для посвідчення договору відчуження нерухомого майна, крім земельних ділянок (а. с. 37, том 1).

Окрім того відповідно до листа приватного нотаріуса Кусюк О. А., свідоцтво № 19 від 10 квітня 2024 року свідоцтво про право на спадщину на ім`я ОСОБА_1 за реєстровим номером 385 від 20 грудня 2012 року нею не видавалось, а нотаріальна діяльність ОСОБА_8 зареєстрована лише 24 липня 2013 року (а. с. 59).

Також встановлено, що Теплицькою районною державною адміністрацією не видавалось розпорядження № 285 від 21 травня 2016 року «Про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення ( відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) громадянці ОСОБА_1 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Теплицької селищної ради», що підтверджується інформацією, наданою Гайсинською військовою адміністрацією, згідно якої за номером «285» рахується розпорядження голови Теплицької РДА від 29 червня 2016 року «Про внесення змін до районного бюджету». При цьому 21 травня 2016 року розпорядження голови Теплицької РДА не видавались взагалі (а. с. 73-87).

Відтак оскільки свідоцтво про право на спадщину за заповітом серія НАС №998679, видане 20 грудня 2012 року приватним нотаріусом Теплицького районного округу ОСОБА_8 , стало підставою для реєстрації спірної земельної ділянки за ОСОБА_1 , тобто видане особі, яка у розумінні статті 1301 ЦК України не мала права на спадкування, суд першої інстанції дійшов повністю обґрунтованого висновку про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним.

Таким чином, спірна земельна ділянка передана у власність ОСОБА_1 у спосіб, не передбачений законом, зокрема з порушенням встановленого законодавством порядку, а відповідно до частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

За таких обставин право оренди набуто ФГ «Урожай-А» також усупереч закону.

Відповідно до листа Теплицького ВД РАЦС від 09 листопада 2024 року № 687-25.10-35 актові записи про актовий запис про шлюб, розірвання любу, народження шлюбу, складені відносно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в архівах відділу відсутні (а. с. 89, том 1).

Відповідно до ч. 2 ст. 524 ЦК УРСР у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, якщо немає спадкоємців ні за законом, ні за заповітом, або жоден з спадкоємців не прийняв спадщини, або всі спадкоємці позбавлені заповідачем спадщини, майно померлого за правом спадкоємства переходить до держави.

Відтак за встановлених обставин, враховуючи, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 0523755100:02:000:0569 знаходиться на території Теплицької селищної ради Гайсинського району Вінницької області, то дана земельна ділянка мала б перейти у власність Теплицької селищної ради.

Стаття 41 Конституції України наголошує кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному Законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Право приватної власності є непорушним.

Статтями 316-320,321,328 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Держава – не втручається у здійснення власником права власності. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Право власності набувається на підставах, що не заборонені Законом, зокрема із правочинів і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із Закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно із статтею 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

За загальним правилом, закріпленим у статті 387 ЦК України, власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Отже, оскільки ОСОБА_1 набула спірну земельну ділянку у власність із порушенням встановленого законом порядку, вона не мала права розпоряджатись спірною земельною ділянкою, а тому місцевий суд обґрунтовано задовольнив позовні вимоги про витребування на користь відповідної територіальної громади в особі Теплицької селищної ради земельної ділянки з кадастровим номером 0523755100:02:000:0569.

Також апеляційний суд відхиляє доводи ФГ «Урожай-А» щодо застосування до спірних правовідносин позовної давності.

Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Згідно із частиною третьою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленої до винесення ним рішення.

Як видно із матеріалів справи, досудове розслідування кримінального провадження № 12021020110000067 було розпочато 12 квітня 2021 року.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався й закінчився 30 червня 2023 року.

Запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина.

Законом України від 17 березня 2020 року № 530-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» введення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, віднесено до форс-мажорних обставин (частина 2 статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати»).

Законом України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням хвороби COVID-19» (далі - Закон № 540-ІХ), який набрав чинності 02 квітня 2020 року продовжено позовну давність на період карантину.

Законом № 540-IX розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

У постановах Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі № 679/1136/21 (провадження № 61-5238св22) та від 20 квітня 2023 року у справі № 728/1765/21 (провадження № 61-6640св21) зазначено, що «у пункті 12 розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)».

З урахуванням пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України та часу введення в Україні карантину у межах позовної давності знаходиться період з березня 2017 року.

Крім того, пунктом 19 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України, передбачено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

24 лютого 2022 року строком на 30 діб в Україні було введено воєнний стан відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України» «Про введення воєнного стану в Україні».

В подальшому, відповідно до Указів Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та від 24 лютого 2022 року №65/2022 «Про загальну мобілізацію» неодноразово були внесені зміни щодо продовження строку дії воєнного стану в Україні та проведення мобілізації та наразі воєнний стан триває.

За таких обставин керівник Гайсинської окружної прокуратури, який звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Теплицької селищної ради, позовну давність не пропустив. Тому доводи відповідача про наявність підстав для застосування до спірних правовідносин позовної давності є необґрунтованими.

Решта доводів апеляційної скарги судом відхиляються, оскільки правильних висновків суду першої інстанції не спростовують.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Отже, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін як законне та обґрунтоване.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, судові витрати, понесені скаржником у зв`язку із апеляційним переглядом справи, слід залишити за ним.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів,

постановив:

Апеляційну скаргу Фермерського господарства «Урожай-А» залишити без задоволення.

Рішення Теплицького районного суду Вінницької області від 23 червня 2026 року залишити без змін.

Судові витрати, понесені Фермерським господарством «Урожай-А» у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, залишити за ним.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.

Повна постанова складена 20 жовтня 2026 року.

Головуючий В. В. Оніщук

Судді О. Ю. Береговий

О. С. Панасюк

Оригінал: reyestr.court.gov.ua