Постанова від 19 жовтня 2026 р. у справі №138/1687/26 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 138/1687/26

Провадження № 22-ц/801/2554/2026

Категорія: 68

Головуючий у суді 1-ї інстанції Холодова Т. Ю.

Доповідач:Ковальчук О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2026 рокуСправа № 138/1687/26м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Ковальчука О. В.,

суддів: Сала Т. Б., Панасюка О. С.,

розглянувши цивільну справу, без повідомлення її учасників, за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя,

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Могилів - Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 26 серпня 2026 року про зупинення провадження у цивільній справі, постановлену суддею Холодовою Т. Ю. у м. Могилів-Подільський, дата складення повного тексту ухвали невідома,

УСТАНОВИВ:

У травні 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.

03 червня 2026 року ухвалою Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області відкрито провадження у даній справі, вирішено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання та надано відповідачу строк для подання відзиву.

12 червня 2026 року представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Пограничний А. М. надіслав заяву про зупинення провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України у зв`язку з проходженням ОСОБА_2 військової служби у військовій частині НОМЕР_1 .

26 серпня 2026 року ухвалою Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області зупинено провадження у даній цивільній справі до припинення перебування відповідача ОСОБА_2 у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або припинення воєнного стану в Україні. Зобов`язано відповідача ОСОБА_2 повідомити суд про усунення обставин, що стали підставою зупинення провадження у справі.

Не погодившись із постановленою ухвалою, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, у якій посилається на порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що суд не врахував подання відповідачем заяви про розгляд справи за його відсутності, що є прямим та безумовним волевиявленням щодо реалізації ним своїх розпорядчих прав. Вважає, що подавши вказану заяву, відповідач офіційно повідомив суд про те, що він особисто не бажає з`являтися у судові засідання та довіряє розгляд справи за участі свого представника. З огляду на це, апелянтка вважає, що клопотання про зупинення провадження втрачає свій правовий сенс та перетворюється на зловживання процесуальними правами з метою безстрокового затягування розгляду справи. Також стверджує про неврахування судом того, що військова частина, у якій відповідач проходить військову службу, дислокується у АДРЕСА_1 , а також того, що відповідачем не надано доказів про залучення до виконання завдань, які виключають можливість надання письмових пояснень чи доказів через свого адвоката.

Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив.

Відповідно до пункту 14 частини першої статті 353, частини другої статті 369 ЦПК України апеляційна скарга подана на ухвалу про зупинення провадження у справі розглядається судом апеляційної інстанції без повідомлення (виклику) учасників справи, в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без проведення судового засідання згідно положень частини тринадцятої 13 статті 7 ЦПК України.

Апеляційний суд згідно з вимогами ст. 367 ЦПК України, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а ухвалу суду - без змін з огляду на таке.

Статтею 375 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувана ухвала суду першої інстанції відповідає цим вимогам.

Постановляючи ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач ОСОБА_2 наполягає на зупиненні провадження у справі, перебуває на військовій службі, тобто існують обставини, що відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України унеможливлюють продовження розгляду цивільної справи та наявність яких є підставою для зупинення провадження у справі.

Апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція)).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, № 19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є розумність строків розгляду справи (пункт 10 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Дотримання розумних строків розгляду справи є важливим та одним з пріоритетних принципів цивільного судочинства. Поряд із цим існують обставини, за яких суд має право або ж зобов`язаний зупинити провадження у справі.

Зупинення провадження у справі - це тимчасове припинення всіх процесуальних дій у справі, зумовлене настанням певних визначених законом обставин, що перешкоджають подальшому руху справи до їх усунення.

Зупинення провадження у справі не повинне розглядатися як невиправдане затягування строків розгляду справи і застосовується лише за обставин, визначених процесуальним законом в інтересах виконання завдань судочинства.

Дотримання судом процесуальних норм під час зупинення провадження у справі сприяє дотриманню принципу юридичної визначеності, оскільки сторони мають право очікувати, що ці норми будуть застосовані.

У цивільному процесі підстави зупинення провадження регламентовані статтями 251 та 252 ЦПК України. Стаття 251 ЦПК України встановлює обов`язок для суду зупиняти провадження у справі на відміну від статті 252 ЦПК України.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

Зазначена норма права забезпечує дотримання фундаментальних засад правосуддя, гарантованих як Конституцією України, так і статтею 6 Конвенції, а саме: права на доступ до суду та права на справедливий розгляд справи. У цьому випадку це стосується реалізації процесуальних прав військовослужбовців у судочинстві. Особи, які мобілізовані на військову службу у період воєнного стану, виконують конституційний обов`язок із захисту України від збройної агресії. Військові формування у період воєнного стану діють у єдиній організаційній структурі з метою виконання завдань, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.

Отже, правила, визначені пунктом 2 частини першої статті 251 ЦПК України, мають для суду визначальний характер. Формулювання «суд зобов`язаний» не дозволяє суду діяти на власний розсуд.

Щодо тлумачення терміну «переведені на воєнний стан» Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12 листопада 2025 року в справі № 754/947/22 зазначила, що Указом Президента України введено воєнний стан на всій території України. Цим же Указом на військове командування усіх рівнів покладено обов`язок здійснювати заходи, необхідні для забезпечення оборони України.

Профільне законодавство, зокрема Закони України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та від 06 грудня 1991 року № 1932-XII «Про оборону України», хоч і не використовує термін «переведення на воєнний стан», натомість оперує поняттям «переведення на організацію і штати воєнного часу». Така трансформація військових формувань є одним із ключових заходів, що вживаються у випадку введення в державі воєнного стану та загальної мобілізації.

З моменту оголошення загальної мобілізації та введення воєнного стану Збройні Сили України (далі - ЗСУ) та інші утворені відповідно до закону військові формування переводяться в спеціальний правовий режим функціонування в цілому. Це виключає необхідність у додатковому з`ясуванні питання щодо переведення певної військової частини «на воєнний стан». Юридичний статус з`єднань, військових частин, підрозділів та інших складових структури ЗCУ та інших військових формувань, що функціонують в умовах воєнного стану, не залежить від місця їх дислокації чи характеру виконуваних ними завдань, як-то перебування в районі воєнних (бойових) дій та участь в них.

Водночас приписи пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України не пов`язують можливість застосування цієї норми права з умовою перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - військовослужбовця у військовій частині, що залучена до ведення безпосередніх бойових дій. До того ж військовослужбовець упродовж особливого періоду може в будь-який момент бути відрядженим до військової частини, задіяної до таких дій (підпункт 4-1 пункту 251 розділу XIV Положення про проходження громадянами України військової служби у ЗСУ, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008). Сучасні форми та способи ведення війни, виконання бойових завдань вимагають участі у бойових діях та захисті суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності України не тільки по умовній лінії фронту.

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що з моменту введення в Україні воєнного стану і до моменту його скасування чи припинення ЗСУ та інші утворені відповідно до закону військові формування в цілому потрібно вважати такими, що «переведені на воєнний стан» для цілей застосування пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України та аналогічних процесуальних норм.

Упродовж дії воєнного стану в Україні та проведення загальної мобілізації для застосування судом пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України суд має отримати докази (військовий квиток, накази командира військової частини тощо), що містять інформацію про перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, на військовій службі.

Системне тлумачення пункту 2 частини першої статті 251 та статті 254 ЦПК України дозволяє зробити висновок про те, що підставами для поновлення зупиненого на підставі цієї процесуальної норми права провадження у справі можуть бути: припинення, у тому числі призупинення, перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, на військовій службі у складі ЗСУ або інших утворених відповідно до закону військових формувань під час дії воєнного стану в Україні; припинення воєнного стану в Україні, навіть якщо відповідні особи продовжують військову службу у певній військовій частині, якщо тільки ця військова частина не залишається переведеною на воєнний стан через запровадження/збереження цього стану для певної території України або не залучена до проведення антитерористичної операції.

За нинішньої редакції пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України в суду є обов`язок, а не право зупинити провадження у справі в разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі ЗСУ або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

Норма пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України, яка встановлює обов`язок суду зупинити провадження, є спеціальною захисною гарантією для військовослужбовців, які через виконання конституційного обов`язку із захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України (стаття 65 Конституції України) об`єктивно позбавлені можливості брати активну участь у судовому процесі, захищати свої права, свободи та інтереси.

За таких умов розсуд суду є доволі обмеженим у тому, щоб не застосовувати таке обов`язкове зупинення провадження у судовій справі.

Водночас обов`язок суду зупинити провадження не повинен тлумачитися всупереч волі та інтересам військовослужбовця як учасника цивільного процесу. Тож застосовувати пункт 2 частини першої статті 251 ЦПК України не можна тоді, коли це безпосередньо суперечить інтересам військовослужбовця, який звернувся до суду як позивач та вимагає судового захисту його прав, свобод та/або інтересів, а так само військовослужбовця як відповідача чи третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, який прагне продовження розгляду справи по суті за його відсутності.

Тобто ключовим під час вирішення питання про зупинення провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України є саме воля військовослужбовця як сторони чи третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору.

Такі висновки сформульовані Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 12 листопада 2025 року в справі № 754/947/22.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Із матеріалів справи вбачається, що представник відповідача ОСОБА_2 – адвокат Пограничний А. М. подав до суду першої інстанції заяву про зупинення провадження у справі з підстав, передбачених пунктом 2 частини першої статті 251 ЦПК України, до якої додав: копію наказу № 111 від 06.05.2022, виданого командиром військової частини НОМЕР_2 , відповідно до якого капітана ОСОБА_2 , заступника командира військової частини НОМЕР_1 з озброєння, призначеного наказом командувача повітряного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » Повітряних Сил Збройних Сил України (по особовому складу) № 18 від 17 квітня 2022 року на посаду командира військової частини НОМЕР_1 вважати таким, що 05 травня 2022 року справи і посаду заступника командира військової частини НОМЕР_1 з озброєння здав. З 06.05.2022 справи і посаду командира військової частини НОМЕР_1 прийняв та приступив до виконання обов`язків; довідку № 52 від 09.06.2026, видану ТВО командира військової частини НОМЕР_1 , відповідно до якої майор ОСОБА_2 перебуває на військовій службі в військовій частині НОМЕР_1 (а.с.30-33).

З огляду на викладене, суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив клопотання про зупинення провадження в справі на час проходження ОСОБА_2 військової служби за наведених у пункті 2 частини першої статті 251 ЦПК України підстав, що узгоджується з постановою Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2025 року в справі № 754/947/22.

Доводи апеляційної скарги про неврахування судом подання відповідачем ОСОБА_2 заяви про розгляд справи у його відсутність, що є прямим та безумовним волевиявленням щодо реалізації ним своїх розпорядчих прав, апеляційний суд вважає безпідставними.

У даному разі зміст поданої ОСОБА_2 заяви радше свідчить, що останній просив розглянути заяву про зупинення провадження у його відсутність у зв`язку з службовою зайнятістю, а не про розгляд справи по суті у його відсутність (а.с.47).

Апеляційний суд з огляду на обов`язок суду зупинити провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України та вказані висновки Великої Палати Верховного Суду визнає неприйнятними доводи апеляційної скарги щодо зловживання відповідачем ОСОБА_2 своїми процесуальними правами та затягування судового розгляду.

Також не є підставою для скасування оскаржуваної ухвали доводи апеляційної скарги про дислокацію військової частини у АДРЕСА_1 та відсутність доказів про залучення ОСОБА_2 до виконання завдань, які виключають можливість надання письмових пояснень чи доказів через свого адвоката.

У даному разі військова служба в умовах воєнного стану є державною службою особливого характеру, яка полягає в професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я та віком громадян країн, пов`язаній із захистом своєї Батьківщини.

Відповідно специфіка військової служби полягає в тому, що військовослужбовець в умовах воєнного стану може в будь-який момент бути відрядженим або передислокованим до іншої військової частини чи місцевості.

Сучасні форми та способи ведення війни, вимагають виконання завдань із захисту суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності України не тільки по умовній лінії фронту, а й у регіонах, у тому числі в м. Могилів-Подільський, де військова частина перебуває у стані постійної бойової готовності та виконує покладені на неї специфічні обов`язки.

Крім того, наявність у відповідача ОСОБА_2 представника є його правом на отримання правничої допомоги, однак не може позбавляти останнього права брати участь безпосередньо у судовому засіданні, давати пояснення, надавати докази, ставити питання учасникам справи. Обов`язок забезпечити особі реалізацію її процесуальних прав покладено на суд. При цьому саме сторона обирає чи буде вона брати участь особисто чи через свого представника.

Дотримання судом першої інстанції норм процесуального права не порушує доступ позивачки ОСОБА_1 до правосуддя чи розумність строків розгляду, а лише гарантує дотримання процесуальних прав обох сторін, зокрема їх право на справедливий судовий розгляд.

Разом із тим, колегія суддів зауважує, що зупинення провадження у справі є тимчасовим заходом та у разі наявності доказів на підтвердження припинення перебування відповідача ОСОБА_2 у складі Збройних Сил України, що переведені на воєнний стан, учасники справи не позбавлені права ініціювати питання про поновлення провадження у справі шляхом подання до суду відповідних клопотань.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення питання про зупинення провадження.

При цьому обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, апеляційним судом також не встановлено.

Відповідно до п. п. «в» п. 4 ч. 1 ст. 382 ЦПК України, ст. 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, то судові витрати у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції необхідно віднести за рахунок особи, яка подала апеляційну скаргу.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Могилів - Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 26 серпня 2026 року залишити без змін.

Понесені скаржницею у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції судові витрати залишити за нею.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий О. В. Ковальчук

Судді: Т. Б. Сало

О. С. Панасюк