Постанова від 19 жовтня 2026 р. у справі №725/7097/23 — Чернівецький апеляційний суд

Суд: Чернівецький апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них

Дата: 19 жовтня 2026 р.

Справа: №725/7097/23

Суддя: Височанська Н. К.

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 жовтня 2026 року місто Чернівці справа №725/7097/23

провадження №22-ц/822/1653/26

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Височанської Н.К.

суддів: Кулянди М.І., Одинака О.О.

за участю секретаря судових засідань Бортніка А.В.

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідачка - ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Виконавчий комітет Чернівецької міської ради, як орган опіки та піклування,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Першотравневого районного суду м.Чернівців від 13 жовтня 2023 року, головуючий в суді першої інстанції суддя Нестеренко Є.В.,

В С Т А Н О В И В:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та залишення малолітньої доньки проживати з батьком на його самостійному вихованні та утриманні.

Посилався на те, що 11 січня 2013 року між ним та відповідачкою укладено шлюб, який зареєстровано відділом державної реєстрації актів цивільного стану Чернівецького міського управління юстиції, актовий запис №35. Від шлюбу сторони мають двох доньок: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Вказував, що спільне життя з відповідачкою не склалося, усі спроби зберегти шлюб були марними, сторони не мають наміру зберегти сім`ю.

Зазначав, що донька ОСОБА_5 на даний час проживає разом з ним, він постійно піклується про неї, допомагає матеріально: купує одяг, іграшки, книги. Донька постійно вказує на своє бажання жити разом з батьком, оскільки дуже прив`язана до нього. На думку позивача, проживання доньки з ним відповідає її найкращим інтересам, він може повною мірою забезпечити турботу про неї.

Просив розірвати шлюб, малолітню доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , після розірвання шлюбу залишити проживати разом з батьком на його самостійному вихованні та утриманні.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Першотравневого районного суду м.Чернівців від 13 жовтня 2023 року позов - задоволено.

Розірвано шлюб між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , зареєстрований 11.01.2013 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Чернівецького міського управління юстиції, актовий запис №35.

Малолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 залишено проживати разом із батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , на його самостійному вихованні та утриманні.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 1073 грн. 60 коп.

Короткий зміст та узагальнені доводи вимог апеляційної скарги

Частково не погоджуючись із рішенням суду, а саме в частині залишення дитини проживати з батьком на його самостійному вихованні та утриманні, ІНФОРМАЦІЯ_6 , інтереси якого представляє ОСОБА_7 , сформував в системі «Електронний суд» 24 липня 2026 року апеляційну скаргу на вказане рішення суду як особа, яка не була залучена до участі у справі, з посиланням на те, що рішення у цій справі стосується його прав та обов`язків.

Вказував, що задоволення позовних вимог у частині залишення дитини на самостійному вихованні та утриманні батька породжує у позивача право на отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та звернення до територіального центру комплектування та соціальної підтримки із заявою про надання такої відстрочки, а у територіального центру комплектування та соціальної підтримки - обов`язок розглянути таку заяву та оформити відстрочку на підставі статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Вважає, що таке рішення прямо впливає на права та обов`язки ІНФОРМАЦІЯ_1 , а тому у нього виникає право на оскарження цього рішення в апеляційному порядку.

ІНФОРМАЦІЯ_6 не визнає позовних вимог позивача в оскаржуваній частині та заперечує проти них. Для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється. Факт одноосібного виховання дитини одним із батьків не може встановлюватись у безспірному порядку або за домовленістю батьків, оскільки в такому питанні завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини, і може бути встановлений судом лише як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі №201/5972/22).

Просив скасувати рішення суду першої інстанції в частині залишення малолітньої дитини проживати разом із батьком на його самостійному вихованні та утриманні та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову за безпідставністю, в іншій частині рішення залишити без змін.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Відзиву на апеляційну скаргу у встановлений судом строк до апеляційного суду не надходило.

Мотивувальна частина

Рух справи в апеляційному суді

Ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 29 липня 2026 року поновлено особі, яка не брала участі у справі - ІНФОРМАЦІЯ_1 строк на апеляційне оскарження рішення. Відстрочено сплату судового збору. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ІНФОРМАЦІЯ_1 . Зупинено дію оскаржуваного рішення. Витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.

У серпні 2026 року до Чернівецького апеляційного суду надійшов лист Чернівецького районного суду міста Чернівців, згідно з яким суд першої інстанції не може виконати вимоги ухвали про направлення справи до суду апеляційної інстанції, оскільки матеріали справи вилучені працівниками Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань 15 жовтня 2025 року під час проведення слідчої дії.

Ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 24 серпня 2026 року витребувано у Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань оригінал цієї цивільної справи. Зупинено провадження у справі до надходження матеріалів справи до суду апеляційної інстанції.

10 вересня 2026 року до апеляційного суду надійшла дана цивільна справа.

Ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 16 вересня 2026 року поновлено провадження у справі.

Ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 16 вересня 2026 року залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Виконавчий комітет Чернівецької міської ради, як орган опіки та піклування, та зобов`язано його надати апеляційному суду у строк до 15 жовтня 2026 року висновок про розв`язання спору між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щодо визначення місця проживання дитини та участі батьків у її вихованні.

Ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 16 вересня 2026 року закінчено підготовчі дії, справу призначено до розгляду на 20 жовтня 2026 року.

16 жовтня 2026 року на виконання ухвали суду від 16 вересня 2026 року до Чернівецького апеляційного суду надійшла заява Служби у справах дітей Чернівецької міської ради, згідно з якою вказано, що ні в позовній заяві, ні в інших заявах по суті спору не містяться відомості про наявність спору між батьками щодо їх участі у вихованні дитини, а тому відсутні правові підстави для підготовки та затвердження висновку органу опіки та піклування. Одночасно зазначено, що у малолітньої ОСОБА_8 є мати ОСОБА_2 , яка не позбавлена батьківських прав, той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні, а проживання матері окремо від дитини не свідчить про те, що вона самоусунулася від виховання та утримання дитини (а.с.87).

Межі розгляду справи

Відповідно до частини першої статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

ІНФОРМАЦІЯ_6 оскаржує рішення суду першої інстанції в частині залишення малолітньої дитини проживати з батьком на його самостійному вихованні та утриманні, а тому згідно з частиною першою статті 367 ЦПК України в апеляційному порядку в іншій частині рішення не переглядається.

Рішення в частині розірвання шлюбу та стягнення судових витрат за вимогою про розірвання шлюбу не оскаржується.

Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій.

Встановлено, що сторони перебували у шлюбі, який зареєстровано 11 січня 2013 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану Чернівецького міського управління юстиції, актовий запис №35 (а.с.18).

Від шлюбу у сторін народилися доньки: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , актовий запис №777 від 09 квітня 2019 року, що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 (а.с.9), та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , актовий запис №255 від 06 лютого 2021 року, що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 (а.с.10).

12 жовтня 2023 року відповідачка ОСОБА_2 подала до суду першої інстанції заяву, в якій просила розглянути позов за її відсутності та зазначила, що не заперечує щодо його задоволення (а.с.22).

12 жовтня 2023 року позивач ОСОБА_1 подав до суду першої інстанції заяву, в якій просив розглянути справу за його відсутності, позовні вимоги підтримав та просив задовольнити (а.с.23).

Позиція апеляційного суду

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в частині що оскаржується та в межах доводів апеляційної скарги, приходить до наступних висновків.

Щодо розгляду справи за відсутності учасників справи, які не з`явились в судове засідання

У судове засідання учасники справи не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином у встановленому законом порядку, про поважність причин неявки суд не повідомили (а.с.78-86).

До початку розгляду справи від Служби у справах дітей Чернівецької міської ради до апеляційного суду надійшла заява, згідно з якою у зв`язку з виробничою необхідністю представник служби не зможе взяти участь у судовому засіданні, просили врахувати інтереси дітей відповідно до вимог чинного законодавства (а.с.87).

Конверти з судовими повістками, направлені позивачу та відповідачці, повернуті до Чернівецького апеляційного суду з довідкою Укрпошти «Причина повернення: адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с.85, 86).

Днем вручення судової повістки є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду (пункт 3 частини восьмої статті 128 ЦПК України).

Отже, за наявності відмітки «адресат відсутній за вказаною адресою» - судова повістка вважається врученою в день проставлення у поштовому повідомленні відповідної відмітки, а тому позивач та відповідачка вважаються такими, що повідомлені про розгляд справи належним чином.

Згідно із статтею 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 15 лютого 2024 року у справі №755/20287/21.

Також, якщо належним чином повідомлені сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.

Такий висновок узгоджується з постановами Верховного Суду від 02 жовтня 2024 року в справі № 757/61314/18-ц, від 17 липня 2024 року в справі № 182/3021/21, від 25 червня 2024 року в справі № 496/5051/19 та інших.

Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Отже, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.

Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, враховуючи баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу за відсутності учасників справи, які не з`явилися в судове засідання, будучи належним чином повідомленими про розгляд справи.

Мотиви, з яких виходив апеляційний суд та застосовані норми права

Щодо порушення прав, свобод, інтересів та обов`язків особи, яка не брала участі у справі - ІНФОРМАЦІЯ_1 та існування права на оскарження рішення суду

Перевіряючи наявність передбачених законом підстав для апеляційного перегляду справи за скаргою особи, яка не брала участі у справі, колегія суддів виходить із наступного.

Статтею 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи.

Відповідно до частини першої статті 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках на касаційне оскарження судового рішення.

За змістом частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Ця норма визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі №638/2304/17, провадження №61-2417сво19).

Суд апеляційної інстанції має процесуальну можливість зробити висновок щодо вирішення чи невирішення судом першої інстанції питання про права та інтереси особи, яка не брала участі у справі, лише в межах відкритого апеляційного провадження. Якщо такі обставини не підтвердяться, апеляційне провадження підлягає закриттю на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 17 лютого 2020 року у справі №668/17285/13-ц, провадження №61-41547сво18).

У разі, якщо апеляційний суд встановить, що судовим рішенням вирішувалося питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, це є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення (пункт 4 частини третьої статті 376 ЦПК України, постанова Верховного Суду від 27 серпня 2020 року у справі №127/26512/16-ц).

З початком війни в Україні діє правовий режим воєнного стану. Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України (стаття 65 Конституції України).

Відповідно до Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року №154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Порядок надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації визначений статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Пунктом 4 частини першої цієї статті передбачено, що не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані, які самостійно виховують та утримують дитину за рішенням суду.

Під час вирішення питання, чи прийнято оскаржуване рішення про права, обов`язки, свободи чи інтереси особи, яка не брала участі в справі, суд має з`ясувати, чи буде в зв`язку із прийняттям судового рішення таку особу наділено новими правами чи покладено на неї нові обов`язки, або змінено її наявні права та/або обов`язки, або позбавлено певних прав, свобод та/або обов`язків у майбутньому (постанова Верховного Суду від 25 вересня 2024 року у справі №621/626/18).

Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , є військовозобов`язаним, належить до осіб, зазначених у частині першій статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», та може отримати право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі оскаржуваного рішення, що впливає на обсяг прав та обов`язків територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Приватно-правовий інструментарій (зокрема, позов щодо самостійного виховання та утримання дитини без залучення відповідного представника держави) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для невиконання публічних обов`язків або створення преюдиційного рішення суду для публічних відносин. У разі використання приватно-правового інструментарію не для захисту цивільних прав та інтересів, а для невиконання публічних обов`язків або створення преюдиційного рішення суду для публічних відносин, судове рішення стосується прав, інтересів та (або) обов`язків держави.

Удосконалюючи законодавство в умовах режиму воєнного стану, законодавець передбачив установлення факту самостійного виховання та утримання дитини як підставу для отримання відстрочки від мобілізації та/або звільнення з військової служби та визначив порядок його встановлення виключно в судовому порядку. У такий спосіб законодавцем установлено судовий контроль задля дотримання балансу між інтересами дитини, яка може залишитися без батьківського піклування, особи (батька чи матері щодо здійснення піклування) та народу України в особі держави в розумінні статті 65 Конституції України.

Тобто у цій справі позов у частині залишення дитини на самостійному вихованні та утриманні батька міг бути пред`явлений з метою штучного створення умов та обставин, що можуть стати підставою для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації. Добросовісність сторін при застосуванні способів захисту сімейних прав та інтересів дитини з метою звільнення від виконання військового обов`язку може бути перевірена й оцінена лише за участю особи, на яку покладено обов`язок виконання оскаржуваного рішення.

Колегія суддів вважає, що рішенням суду першої інстанції в оскаржуваній частині вирішено питання, які стосуються повноважень територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо можливості надання позивачу ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, а отже, порушено права та інтереси держави, в інтересах якої може виступати, зокрема, ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Отже, наявні правові підстави для перегляду оскарженого судового рішення по суті в оскаржуваній частині.

Аналогічна позиція міститься у постанові Верховного Суду від 01 квітня 2026 року у справі №497/132/23.

Верховний Суд у постанові від 01 червня 2026 року у справі №725/5985/25, залишаючи без змін постанову Чернівецького апеляційного суду, ухвалену за апеляційною скаргою ІНФОРМАЦІЯ_1 , виснував, що територіальний центр комплектування та соціальної підтримки як орган військового управління «є особою, яка має право апеляційного оскарження рішення районного суду у цій справі», оскільки «саме ТЦК та СП наділений повноваженнями із забезпечення виконання позивачем військового обов`язку», а позов, заявлений в умовах воєнного стану та загальної мобілізації, може створити або підтвердити підстави для відстрочки від призову чи звільнення з військової служби і тому стосується інтересів держави.

Щодо позовних вимог в частині залишення дитини проживати з батьком на його самостійному вихованні та утриманні

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов у повному обсязі, мотивував своє рішення лише щодо вимоги про розірвання шлюбу з посиланням на статтю 112 Сімейного кодексу України (далі - СК України). Жодних мотивів щодо задоволення вимоги про залишення дитини проживати з батьком на його самостійному вихованні та утриманні, оцінки доказів та застосованих норм права в цій частині оскаржуване рішення не містить.

Колегія суддів не погоджується з рішенням суду першої інстанції в оскаржуваній частині, виходячи з наступного.

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (постанова Верховного Суду від 15 березня 2023 року у справі №753/8671/21, постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі №582/18/21).

Позивач самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюється судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову (постанова Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі №925/642/19).

Праву позивача на звернення до суду за захистом порушеного права чи інтересу кореспондує обов`язок обґрунтувати, у чому полягає порушене право і яким чином таке право має бути захищене (відновлене) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2026 року у справі №990/250/24).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач у позовній заяві зазначав, що спору між сторонами щодо місця проживання та виховання дітей немає, а відповідачка у заяві від 12 жовтня 2023 року проти задоволення позову не заперечувала. Наведене свідчить про відсутність спору між батьками та відсутність порушеного, невизнаного чи оспорюваного права позивача, яке потребувало б судового захисту.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частиною першою статті 121 СК України передбачено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу (стаття 141 СК України).

За приписами частини другої статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Відповідно до частин першої-четвертої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.

Батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття (частина перша статті 180 СК України).

Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу. Сімейні обов`язки особистого або майнового характеру є обов`язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом. Ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання та утримання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів за рішенням суду (статті 164, 180 СК України).

Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися. Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.

Доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини. Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі №201/5972/22).

У справі, що переглядається, позивачем не надано жодних доказів того, що відповідачка ухиляється від виховання та утримання доньки ОСОБА_9 , умисно не виконує своїх батьківських обов`язків, або існують обставини, у силу яких обсяг її батьківських прав обмежено чи припинено. Мати дитини ОСОБА_2 батьківських прав не позбавлена, недієздатною, безвісно відсутньою чи померлою не визнавалася.

Навпаки, з обставин, встановлених судом першої інстанції, вбачається, що молодша донька сторін ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , проживає з матір`ю, яка здійснює її виховання та утримання. Наведене свідчить про те, що мати виконує свої батьківські обов`язки щодо дітей та не самоусунулася від їх виховання, а батьки за взаємною згодою визначили місце проживання кожної з доньок.

Позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що він самостійно несе витрати на утримання доньки ОСОБА_9 , як і того, що мати дитини таких витрат не несе. Посилання позивача на те, що він купує доньці одяг, іграшки, книги, свідчать лише про виконання ним свого законного обов`язку з утримання дитини і не підтверджують факту самостійного утримання ним дитини.

Сам факт проживання дитини з батьком не підтверджує факту самостійного виховання ним дитини. Та обставина, що мати дитини проживає окремо, не позбавляє її батьківських прав і обов`язків та не залишає дитину без материнського виховання.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 08 липня 2026 року у справі №725/5332/25 та від 22 липня 2026 року у справі №725/8708/25, якими залишено без змін постанови апеляційного суду про відмову у задоволенні позовних вимог батька щодо самостійного виховання дітей. Верховний Суд зазначив, що «сама лише обставина проживання дитини з одним із батьків не підтверджує факту її самостійного виховання», а для встановлення факту самостійного виховання необхідно довести невиконання другим із батьків своїх обов`язків або наявність юридичних фактів, що впливають на обсяг його батьківських прав.

За загальним правилом, передбаченим статтею 19 СК України та статтею 56 ЦПК України, у спорах між батьками про визначення місця проживання дитини та участі одного з батьків у вихованні дитини участь органу опіки і піклування є обов`язковою. У категорії справ, у яких вирішується питання самостійного виховання та утримання дитини (дітей) одним із батьків, обов`язковою є участь органу опіки та піклування (постанова Верховного Суду від 22 січня 2025 року у справі №495/432/23, провадження №61-17548св23).

Орган опіки та піклування до участі у справі судом першої інстанції не залучався, висновку щодо розв`язання спору не надавав.

Тлумачення змісту частин четвертої-шостої статті 19 СК України дозволяє зробити висновок, що вони не допускають виключень щодо неотримання письмового висновку органу опіки та піклування при розгляді справ, де участь органу опіки та піклування є обов`язковою. Водночас неподання органом опіки та піклування висновку не може слугувати підставою для відмови або зволікання у захисті з боку суду (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року у справі №523/19706/19, провадження №61-12112сво22).

Залучений апеляційним судом орган опіки та піклування висновку не надав, вказавши на відсутність спору між батьками щодо участі у вихованні дитини, і звернув увагу на те, що мати дитини не позбавлена батьківських прав, а її окреме проживання не свідчить про самоусунення від виховання та утримання дитини.

Враховуючи наведені обставини, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позову в частині залишення дитини проживати з батьком на його самостійному вихованні та утриманні, оскільки мав ухвалити рішення про відмову у задоволенні цієї вимоги, адже позивач не довів, що його права порушені, не визнані або оспорюються відповідачкою, а також не довів обставин самостійного виховання та утримання ним дитини.

Колегія суддів зауважує, що найвищим інтересам малолітньої дитини сторін відповідає спільна участь обох батьків у її вихованні та утриманні, оскільки у матеріалах справи відсутні докази протилежного.

Апеляційний суд погоджується з доводами апелянта, що позов у частині вимоги про залишення дитини проживати з батьком на його самостійному вихованні та утриманні у цій справі є штучним, з метою створення умов та обставин, які можуть бути підставою для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на підставі статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Верховний Суд у постанові від 06 травня 2026 року у справі №725/9013/25 виснував, що пред`явлення сімейного позову з метою створення підстав для відстрочки від призову або звільнення з військової служби може розцінюватися як «зловживання правом та використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню», а окреме проживання батьків чи проживання дитини з батьком саме по собі не доводить самостійного виховання.

Колегія суддів враховує, що у разі призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації його малолітня донька не буде позбавлена батьківського піклування за наявності матері - ОСОБА_2 , яка не позбавлена батьківських прав, є законним представником своєї дитини та виховує молодшу доньку сторін.

Щодо порушення норм процесуального права

Відповідно до частини третьої статті 200 ЦПК України за результатами підготовчого провадження суд може ухвалити рішення у випадку визнання позову відповідачем.

Згідно з частиною четвертою статті 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Суд першої інстанції ухвалив рішення у підготовчому судовому засіданні з посиланням на визнання позову відповідачкою. Однак у заяві від 12 жовтня 2023 року відповідачка зазначила лише, що просить розглянути позов за її відсутності та не заперечує щодо його задоволення. Визнання позову, у тому числі вимоги про залишення дитини проживати з батьком на його самостійному вихованні та утриманні, з дотриманням вимог статті 206 ЦПК України зазначена заява не містить.

Крім того, вимога про залишення дитини на самостійному вихованні та утриманні батька стосується прав та інтересів дитини, обсягу батьківських прав і обов`язків матері, а також інтересів держави у сфері мобілізації. Визнання такої вимоги суперечить приписам статей 15, 141, 155 СК України щодо невідчужуваності батьківських обов`язків та порушує права й інтереси інших осіб, а тому позиція відповідачки не могла бути підставою для задоволення такої вимоги без з`ясування обставин справи, залучення органу опіки та піклування та дослідження доказів.

Також оскаржуване рішення в частині вимоги щодо дитини не містить мотивів, на підставі яких суд дійшов висновку про її задоволення, що не відповідає вимогам статей 263, 265 ЦПК України.

Згідно з пунктом 4 частини третьої статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі.

Вказані підстави для скасування рішення суду в частині залишення дитини проживати з батьком на його самостійному вихованні та утриманні підтвердилися за наслідками перевірки доводів апеляційної скарги ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Інші наведені порушення норм процесуального права (незалучення органу опіки та піклування, ухвалення рішення без належного з`ясування обставин справи та без мотивування в оскаржуваній частині) призвели до неправильного вирішення справи в цій частині, що відповідно до частини другої статті 376 ЦПК України також є підставою для скасування рішення.

Щодо розподілу судових витрат

Постанова суду апеляційної інстанції складається, крім іншого, з нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення (підпункт «б» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України).

Відповідно до частин першої та тринадцятої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно зі статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб на 01 січня 2023 року встановлено в розмірі 2684 гривні.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» ставка судового збору за подання фізичною особою позовної заяви немайнового характеру, як і за подання позовної заяви про розірвання шлюбу, становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно з абзацом другим частини третьої статті 6 Закону України «Про судовий збір» у разі, коли в позовній заяві об`єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.

Позивач звернувся до суду у 2023 році з позовом як фізична особа та заявив дві вимоги немайнового характеру, а тому за подання позову підлягав сплаті судовий збір у розмірі 2147 гривень 20 копійок, тобто 2684 гривні, помножені на 0,4 та на дві вимоги.

Позивачем за подання позову сплачено судовий збір у сумі 1073 гривні 60 копійок (а.с.1), тобто лише за одну вимогу немайнового характеру - про розірвання шлюбу.

Рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідачки на користь позивача 1073 гривень 60 копійок судових витрат стосується вимоги про розірвання шлюбу, яка не оскаржується, а тому підстав для зміни розподілу судових витрат у цій частині немає.

Рішення суду першої інстанції по суті спору переглядалося в частині однієї позовної вимоги - залишення дитини проживати з батьком на його самостійному вихованні та утриманні, у задоволенні якої слід відмовити. У зв`язку з цим несплачений позивачем судовий збір за цю вимогу у сумі 1073 гривні 60 копійок підлягає стягненню з позивача в дохід держави.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання апеляційної скарги на рішення суду ставка судового збору становить 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви. Згідно з частиною третьою статті 4 цього Закону при поданні до суду процесуальних документів в електронній формі застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

За подання апеляційної скарги в електронній формі на рішення в частині однієї вимоги немайнового характеру ІНФОРМАЦІЯ_6 повинен був сплатити судовий збір у сумі 1288 гривень 32 копійки, тобто 1073 гривні 60 копійок, помножені на 150 відсотків та на коефіцієнт 0,8.

Ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 29 липня 2026 року апелянту відстрочено сплату судового збору до ухвалення судового рішення у цій справі, а тому з урахуванням результату апеляційного перегляду з позивача на користь держави підлягає стягненню 1288 гривень 32 копійки судового збору за перегляд справи у суді апеляційної інстанції.

Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

За приписами ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи наведене, рішення суду в оскаржуваній частині підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову в задоволенні позову у цій частині.

Керуючись ст.ст.362, 367, 368, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 задовольнити.

Рішення Першотравневого районного суду міста Чернівців від 13 жовтня 2023 року в частині залишення малолітньої дитини ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживати разом із батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , на його самостійному вихованні та утриманні скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні цієї вимоги.

Стягнути з ОСОБА_1 в дохід держави недоплачений за подання позовної заяви судовий збір у сумі 1073 гривні 60 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір за перегляд справи у суді апеляційної інстанції в сумі 1288 гривень 32 копійки.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена судом 20 жовтня 2026 року.

Суддя-доповідач: Н.К. Височанська

Судді: М.І. Кулянда

О.О. Одинак

Оригінал: reyestr.court.gov.ua