Постанова від 19 жовтня 2026 р. у справі №725/1857/25 — Чернівецький апеляційний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 жовтня 2026 року місто Чернівці справа №725/1857/25

провадження №22-ц/822/1492/26

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Височанської Н.К.

суддів: Кулянди М.І., Перепелюк І.Б.

за участю секретаря судових засідань Бортніка А.В.

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідач – ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – Виконавчий комітет Клішковецької сільської ради Дністорвського району Чернівецької області, як орган опіки та піклування,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Першотравневого районного суду м.Чернівців від 21 березня 2025 року, головуючий в суді першої інстанції суддя Стоцька Л.А.,

В С Т А Н О В И В:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, залишення малолітньої доньки проживати з батьком та встановлення факту, що має юридичне значення.

Посилався на те, що 09 липня 2021 року між ним та відповідачкою укладено шлюб, який зареєстровано відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Чернівці Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ), актовий запис №908. Від шлюбу сторони мають доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Вказував, що з початку осені 2024 року сторони припинили фактичні шлюбні відносини через численні непорозуміння, конфлікти та сварки, з того часу відповідачка проживає окремо від сім`ї у своєї тітки в селі Ржавинці Чернівецького району Чернівецької області.

Зазначав, що донька проживає разом з ним за адресою: АДРЕСА_1 , він самостійно її утримує, доглядає та виховує, оплачує витрати на додаткові заняття, одяг, харчування, звертається разом із нею до лікарів, а мати участі у вихованні та утриманні доньки не бере. Між сторонами укладено договір про визначення місця проживання дитини, умов утримання та участі батьків у вихованні дитини. На підтвердження своїх доводів посилався на письмові пояснення ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .

Встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини обґрунтовував необхідністю переміщення з дитиною без документального оформлення згоди матері, зняття дитини з реєстрації та реєстрації за новим місцем проживання, супроводу дитини за кордоном, а також оформлення та отримання належних виплат.

Просив розірвати шлюб, малолітню доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , залишити проживати разом із батьком та встановити факт, що він самостійно виховує та утримує доньку.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Першотравневого районного суду м.Чернівців від 21 березня 2025 року позов задоволено.

Шлюб між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрований 09 липня 2021 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Чернівці Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиціїї, актовий запис №908 – розірвано.

Малолітню доньку ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 , після розірвання шлюбу залишено проживати з батьком ОСОБА_1 .

Встановлено факт самостійного виховання та утримання батьком ОСОБА_1 - неповнолітньої доньки ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Задовольняючи позов у частині встановлення факту, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до нотаріально посвідченого договору від 08 лютого 2025 року сторони погодили, що донька проживатиме разом із батьком, виховуватиметься та перебуватиме на його утриманні, а письмовими поясненнями ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , довідкою Клішковецького центру первинної медико-санітарної допомоги від 31 січня 2025 року №9 та довідкою ФОП ОСОБА_6 від 03 лютого 2025 року підтверджується факт самостійного виховання та утримання батьком доньки. Також суд врахував, що відповідачка позов визнала.

Питання розподілу судових витрат судом першої інстанції не вирішувалося.

Короткий зміст та узагальнені доводи вимог апеляційної скарги

Частково не погоджуючись із рішенням суду, а саме в частині встановлення факту, що батько самостійно виховує та утримує дитину, ІНФОРМАЦІЯ_5 , інтереси якого представляє ОСОБА_7 сформував в системі «Електронний Суд» апеляційну скаргу на вказане рішення суду як особою, яка не була залучена до участі у справі, з посиланням на те, що рішення у цій справі стосується їх прав та обов`язків.

Вказував, що встановлення рішенням суду факту самостійного виховання та утримання дитини породжує у позивача право на отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, а у територіального центру комплектування та соціальної підтримки - обов`язок розглянути відповідну заяву та оформити відстрочку на підставі статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Вважає, що таке рішення прямо впливає на права та обов`язки ІНФОРМАЦІЯ_1 , а тому у нього виникає право на оскарження цього рішення в апеляційному порядку.

ІНФОРМАЦІЯ_5 не визнає позовних вимог позивача в оскаржуваній частині та заперечує проти них. Для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється. Факт одноосібного виховання дитини одним із батьків не може встановлюватись у безспірному порядку або за домовленістю батьків, оскільки в такому питанні завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини, і може бути встановлений судом лише як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі №201/5972/22).

Просив скасувати рішення суду першої інстанції в частині встановлення факту, що батько самостійно виховує та утримує доньку, та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову за безпідставністю, в іншій частині рішення залишити без змін.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

У відзиві на апеляційну скаргу, який надійшов до апеляційного суду 24 серпня 2026 року, ОСОБА_1 просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Вказував, що ІНФОРМАЦІЯ_6 не є суб`єктом сімейних правовідносин, оскаржуване рішення не вирішує питання про його права чи обов`язки, а сама можливість використання судового рішення як доказу в іншому провадженні не свідчить про безпосередній вплив на права апелянта. Встановлення факту самостійного виховання не змінює обсягу батьківських прав матері, не накладає на неї обов`язків і не обмежує її можливості брати участь у вихованні дитини, а лише фіксує фактичний стан речей.

Зазначав, що факт самостійного виховання та утримання ним доньки підтверджується сукупністю доказів, зокрема довідкою закладу дошкільної освіти №7 «Буковиночка» від 06 липня 2026 року, довідкою Клішковецької амбулаторії загальної практики сімейної медицини від 17 липня 2026 року №99, актом обстеження житлово-побутових умов від 12 серпня 2026 року, довідкою Клішковецької сільської ради від 13 серпня 2026 року, а мати дитини протягом тривалого часу перебуває за межами України та участі у вихованні дитини не бере.

Посилався на висновки Верховного Суду, викладені у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 17 лютого 2020 року у справі №668/17285/13-ц та у постанові від 02 квітня 2025 року у справі №127/36222/24.

Мотивувальна частина

Рух справи в апеляційному суді

Ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 29 червня 2026 року поновлено особі, яка не брала участі у справі - ІНФОРМАЦІЯ_1 строк на апеляційне оскарження рішення. Відстрочено сплату судового збору. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ІНФОРМАЦІЯ_1 . Зупинено дію оскаржуваного рішення. Витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.

02 липня 2026 року до Чернівецького апеляційного суду надійшов лист Чернівецького районного суду міста Чернівців, згідно з яким суд першої інстанції не може виконати вимоги ухвали про направлення справи до суду апеляційної інстанції, оскільки матеріали справи вилучені працівниками Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань 15 жовтня 2025 року під час проведення слідчої дії.

Ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 03 липня 2026 року витребувано у Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань оригінал цієї цивільної справи. Зупинено провадження у справі до надходження матеріалів справи до суду апеляційної інстанції.

21 липня 2026 року до апеляційного суду надійшла ця цивільна справа.

Ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 24 серпня 2026 року поновлено провадження у справі.

Ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 24 серпня 2026 року залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Виконавчий комітет Клішковецької сільської ради Дністровського району Чернівецької області, як орган опіки та піклування, за місцем реєстрації позивача, та зобов`язано його надати апеляційному суду у строк до 25 вересня 2026 року висновок про розв`язання спору між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щодо визначення місця проживання дитини та участі батьків у її вихованні.

Ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 24 серпня 2026 року справу призначено до розгляду.

01 жовтня 2026 року на виконання ухвали суду від 24 серпня 2026 року до Чернівецького апеляційного суду надійшло рішення виконавчого комітету Клішковецької сільської ради від 29 вересня 2026 року №183/10-2026, яким затверджено висновок органу опіки та піклування щодо визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 з батьком ОСОБА_1 (а.с.108-110).

Межі розгляду справи

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

ІНФОРМАЦІЯ_5 оскаржує рішення суду першої інстанції в частині встановлення факту, що батько самостійно виховує та утримує доньку, а тому згідно з частиною першою статті 367 ЦПК України в апеляційному порядку в іншій частині рішення не переглядається.

Рішення в частині розірвання шлюбу, відновлення відповідачці дошлюбного прізвища та залишення малолітньої доньки проживати з батьком не оскаржується.

Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

Встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_8 уклали шлюб, який зареєстровано 09 липня 2021 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Чернівці Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, актовий запис №908 (а.с.6).

Від шлюбу у сторін народилася донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , актовий запис №2710 від 21 грудня 2021 року, що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 (а.с.13).

08 лютого 2025 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір про визначення місця проживання дитини, умов утримання та участі батьків у вихованні дитини, посвідчений приватним нотаріусом Житомирського районного нотаріального округу Демецькою С.Л. та зареєстрований в реєстрі за №576 (а.с.16-17).

Відповідно до пункту 1.1 договору сторони домовилися про те, що з моменту укладення договору їх малолітня донька буде перебувати на постійному утриманні батька, самостійно виховуватиметься ним та проживатиме разом з батьком за адресою: АДРЕСА_1 . За пунктом 1.2 договору мати має право визначити дні для побачення з донькою, а за пунктом 1.3 святкові дні донька проводить разом з обома батьками за їх попередньою домовленістю.

Згідно з підпунктами 2.1.1, 2.1.5 договору сторони зобов`язані інформувати одна одну про місце знаходження дитини, забезпечувати можливість спілкування дитини з матір`ю/батьком, брати участь у вихованні дитини та виховувати її з повагою до матері/батька. Підпунктом 2.1.8 договору передбачено право матері проводити з донькою два місяці під час зимового періоду та два місяці під час літнього періоду. Пунктом 3.1 договору сторони домовилися про забезпечення одна одній вільного доступу до виховання дитини, можливості безперешкодного спілкування з дитиною та не перешкоджати одне одному у здійсненні прав та обов`язків стосовно виховання та спілкування з дитиною.

До позовної заяви позивачем долучено письмові пояснення ОСОБА_4 (близького друга сім`ї) від 04 лютого 2025 року та ОСОБА_5 (друга та кума сім`ї) від 07 лютого 2025 року, в яких зазначені особи вказують, що позивач з осені 2024 року проживає разом із донькою в місті Чернівці, самостійно її виховує та утримує, а мати вихованням доньки не займається (а.с.20, 21).

18 березня 2025 року відповідачка ОСОБА_2 подала до суду першої інстанції заяву, в якій зазначила, що з вимогами та обґрунтуванням, викладеними у позовній заяві, погоджується, позов визнає у повному обсязі, не заперечує проти його задоволення, та просила розглянути справу без її участі. Того ж дня відповідачка подала клопотання про відновлення дошлюбного прізвища « ОСОБА_9 » (а.с.25, 26).

19 березня 2025 року позивач ОСОБА_1 подав до суду першої інстанції клопотання, в якому просив розглянути справу без його особистої участі, позов підтримав у повному обсязі (а.с.27).

Відповідно до акта обстеження житлово-побутових умов проживання малолітньої дитини від 12 серпня 2026 року, складеного комісією Клішковецької сільської ради, ОСОБА_3 проживає разом із батьком, дідусем ОСОБА_10 та бабусею ОСОБА_11 в селі Млинки Дністровського району Чернівецької області. Зі слів батька, мати дитини перебуває за межами України (а.с.81).

Згідно з відомостями про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб від 29 квітня 2026 року ОСОБА_3 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 з 11 серпня 2025 року (а.с.78).

Відповідно до довідки закладу дошкільної освіти №7 «Буковиночка» Чернівецької міської ради від 06 липня 2026 року №01-10/47 ОСОБА_3 відвідує заклад з 11 серпня 2025 року, у відомостях про домашню адресу зазначено село Млинки, дитина не систематично відвідує заклад, більшість часу проводить з татом удома (а.с.79).

Згідно з висновком органу опіки та піклування Клішковецької сільської ради, затвердженим рішенням виконавчого комітету Клішковецької сільської ради від 29 вересня 2026 року №183/10-2026, на підставі акта обстеження житлово-побутових умов від 18 вересня 2026 року встановлено, що дитина проживає з батьком у будинку в селі Млинки, для неї створено належні умови проживання, витрати на її потреби несуть батько, дідусь та бабуся по батьківській лінії; мати дитини не проживає із сім`єю з часу розлучення, часто виїжджає за кордон, з кінця липня 2026 року перебуває за межами України, з початку 2026 року спілкувалася з дитиною двічі. Орган опіки та піклування вважає за доцільне визначити місце проживання малолітньої дитини з батьком (а.с.109-110).

Позиція апеляційного суду

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в частині що оскаржується та в межах доводів апеляційної скарги, приходить до наступних висновків.

Щодо розгляду справи за відсутності учасників справи, які не з`явились в судове засідання

У судове засідання учасники справи не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином у встановленому законом порядку через електронний кабінет в системі «Електронний Суд» (а.с.101-106).

Згідно із статтею 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 15 лютого 2024 року у справі №755/20287/21.

Також, якщо належним чином повідомлені сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.

Такий висновок узгоджується з постановами Верховного Суду від 02 жовтня 2024 року в справі № 757/61314/18-ц, від 17 липня 2024 року в справі №182/3021/21, від 25 червня 2024 року в справі №496/5051/19 та інших.

Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Отже, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.

Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, враховуючи баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, суд апеляційної інстанції вважає, що справу можливо розглянути за відсутності учасників справи, які не з`явилися в судове засідання, будучи належним чином повідомленими про розгляд справи.

Мотиви, з яких виходив апеляційний суд та застосовані норми права

Щодо порушення прав, свобод, інтересів та обов`язків особи, яка не приймала участі у справі – ІНФОРМАЦІЯ_1 та існування права на оскарження рішення суду

Перевіряючи наявність передбачених законом підстав для апеляційного перегляду справи за скаргою особи, яка не брала участі у справі, колегія суддів виходить із наступного.

Статтею 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи.

Відповідно до частини першої статті 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках на касаційне оскарження судового рішення.

За змістом частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Ця норма визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі №638/2304/17, провадження №61-2417сво19).

Суд апеляційної інстанції має процесуальну можливість зробити висновок щодо вирішення чи невирішення судом першої інстанції питання про права та інтереси особи, яка не брала участі у справі, лише в межах відкритого апеляційного провадження. Якщо такі обставини не підтвердяться, апеляційне провадження підлягає закриттю на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 17 лютого 2020 року у справі №668/17285/13-ц, провадження №61-41547сво18).

У разі, якщо апеляційний суд встановить, що судовим рішенням вирішувалося питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, це є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення (пункт 4 частини третьої статті 376 ЦПК України, постанова Верховного Суду від 27 серпня 2020 року у справі №127/26512/16-ц).

З початком війни в Україні діє правовий режим воєнного стану. Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України (стаття 65 Конституції України).

Відповідно до Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року №154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Порядок надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації визначений статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Пунктом 4 частини першої цієї статті передбачено, що не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані, які самостійно виховують та утримують дитину за рішенням суду.

Під час вирішення питання, чи прийнято оскаржуване рішення про права, обов`язки, свободи чи інтереси особи, яка не брала участі в справі, суд має з`ясувати, чи буде в зв`язку із прийняттям судового рішення таку особу наділено новими правами чи покладено на неї нові обов`язки, або змінено її наявні права та/або обов`язки, або позбавлено певних прав, свобод та/або обов`язків у майбутньому (постанова Верховного Суду від 25 вересня 2024 року у справі №621/626/18).

Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є військовозобов`язаним, належить до осіб, зазначених у частині першій статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», та може отримати право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі оскаржуваного рішення, що впливає на обсяг прав та обов`язків територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Приватно-правовий інструментарій (зокрема, позов щодо самостійного виховання та утримання дитини без залучення відповідного представника держави) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для невиконання публічних обов`язків або створення преюдиційного рішення суду для публічних відносин. У разі використання приватно-правового інструментарію не для захисту цивільних прав та інтересів, а для невиконання публічних обов`язків або створення преюдиційного рішення суду для публічних відносин, судове рішення стосується прав, інтересів та (або) обов`язків держави.

Удосконалюючи законодавство в умовах режиму воєнного стану, законодавець передбачив установлення факту самостійного виховання та утримання дитини як підставу для отримання відстрочки від мобілізації та/або звільнення з військової служби та визначив порядок його встановлення виключно в судовому порядку. У такий спосіб законодавцем установлено судовий контроль задля дотримання балансу між інтересами дитини, яка може залишитися без батьківського піклування, особи (батька чи матері щодо здійснення піклування) та народу України в особі держави в розумінні статті 65 Конституції України.

Тобто у цій справі вимога про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини, заявлена в умовах воєнного стану та загальної мобілізації, могла бути пред`явлена з метою штучного створення умов та обставин, що можуть стати підставою для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації. Та обставина, що позивач у позовній заяві обґрунтовував необхідність встановлення факту іншими цілями (переміщення дитини без згоди матері, реєстрація місця проживання, оформлення виплат), не змінює правових наслідків такого рішення для територіального центру комплектування та соціальної підтримки. Добросовісність сторін при застосуванні способів захисту сімейних прав та інтересів дитини з метою звільнення від виконання військового обов`язку може бути перевірена й оцінена лише за участю особи, на яку покладено обов`язок виконання оскаржуваного рішення.

Колегія суддів вважає, що рішенням суду першої інстанції в оскаржуваній частині вирішено питання, які стосуються повноважень територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо можливості надання позивачу ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, а отже, порушено права та інтереси держави, в інтересах якої може виступати, зокрема, ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Отже, наявні правові підстави для перегляду оскарженого судового рішення по суті в оскаржуваній частині.

Доводи відзиву про те, що ІНФОРМАЦІЯ_6 не є суб`єктом сімейних правовідносин, а встановлення факту не вирішує питання про його права та обов`язки, колегія суддів відхиляє, оскільки рішення суду про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини є безпосередньою підставою для надання відстрочки відповідно до пункту 4 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а отже, прямо впливає на обсяг повноважень та обов`язків апелянта як органу військового управління.

Аналогічна позиція міститься у постанові Верховного Суду від 01 квітня 2026 року у справі №497/132/23.

Верховний Суд у постанові від 01 червня 2026 року у справі №725/5985/25, залишаючи без змін постанову Чернівецького апеляційного суду, ухвалену за апеляційною скаргою ІНФОРМАЦІЯ_1 , виснував, що територіальний центр комплектування та соціальної підтримки як орган військового управління «є особою, яка має право апеляційного оскарження рішення районного суду у цій справі», оскільки «саме ТЦК та СП наділений повноваженнями із забезпечення виконання позивачем військового обов`язку», а позов, заявлений в умовах воєнного стану та загальної мобілізації, може створити або підтвердити підстави для відстрочки від призову чи звільнення з військової служби і тому стосується інтересів держави.

Щодо позовних вимог про встановлення факту, що батько самостійно виховує та утримує малолітню дитину

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов у цій частині, виходив з того, що сторони нотаріально посвідченим договором погодили проживання доньки з батьком на його вихованні та утриманні, а письмовими поясненнями та медичними довідками підтверджується факт самостійного виховання та утримання батьком доньки. Також суд врахував визнання позову відповідачкою. Водночас суд першої інстанції послався на статтю 315 ЦПК України, яка регулює встановлення фактів, що мають юридичне значення, в порядку окремого провадження.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (постанова Верховного Суду від 15 березня 2023 року у справі №753/8671/21, постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі №582/18/21).

Позивач самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюється судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову (постанова Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі №925/642/19).

Праву позивача на звернення до суду за захистом порушеного права чи інтересу кореспондує обов`язок обґрунтувати, у чому полягає порушене право і яким чином таке право має бути захищене (відновлене) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2026 року у справі №990/250/24).

Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами укладено нотаріально посвідчений договір щодо місця проживання дитини та участі батьків у її вихованні, а відповідачка позов визнала у повному обсязі. Наведене свідчить про відсутність спору між батьками та відсутність порушеного, невизнаного чи оспорюваного права позивача, яке потребувало б судового захисту шляхом встановлення факту самостійного виховання ним дитини.

Посилання позивача на необхідність встановлення факту для переміщення з дитиною та її супроводу за кордоном без згоди матері, зміни реєстрації місця проживання дитини свідчать про те, що встановлення такого факту зачіпає права та інтереси матері дитини, тобто стосується обсягу її батьківських прав, а тому не може вирішуватися на підставі лише її згоди.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частиною першою статті 121 СК України передбачено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу (стаття 141 СК України).

За приписами частини другої статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Відповідно до частин першої-четвертої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.

Батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття (частина перша статті 180 СК України).

Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу. Сімейні обов`язки особистого або майнового характеру є обов`язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом. Ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання та утримання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів за рішенням суду (статті 164, 180 СК України).

Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися. Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.

Доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини. Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі №201/5972/22).

Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини (частина четверта статті 157 СК України). Водночас такий договір визначає порядок здійснення батьківських прав та виконання обов`язків, а не припиняє і не обмежує обсяг прав та обов`язків того з батьків, хто проживає окремо від дитини.

У справі, що переглядається, нотаріально посвідчений договір від 08 лютого 2025 року, на який послався суд першої інстанції, попри наявність у ньому формулювання про те, що дитина самостійно виховуватиметься батьком, в цілому свідчить про те, що питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Відповідно до умов договору мати має право визначати дні для побачень з донькою, святкові дні дитина проводить разом з обома батьками, мати має право проводити з донькою по два місяці зимового та літнього періоду, сторони взаємно зобов`язалися брати участь у вихованні дитини, забезпечувати її спілкування з матір`ю та забезпечувати одна одній вільний доступ до виховання дитини.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 08 липня 2026 року у справі №725/5332/25 та від 22 липня 2026 року у справі №725/8708/25, якими залишено без змін постанови апеляційного суду про відмову у задоволенні позовних вимог батька щодо самостійного виховання дітей. Верховний Суд зазначив, що «сама лише обставина проживання дитини з одним із батьків не підтверджує факту її самостійного виховання», а нотаріально посвідчений договір між батьками про місце проживання дітей «сам по собі не підтверджує, що мати припинила виконувати свої обов`язки щодо виховання та утримання дитини». Факт самостійного виховання не може бути встановлений лише на підставі домовленості батьків чи нотаріального договору, для цього необхідно довести невиконання другим із батьків своїх обов`язків або наявність юридичних фактів, що впливають на обсяг його батьківських прав.

Письмові пояснення ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , які є близьким другом і кумом сім`ї, не відповідають вимогам статті 93 ЦПК України щодо письмових показань свідка, підпис якого посвідчується нотаріусом, а тому не є належними та допустимими доказами обставин самостійного виховання дитини. Крім того, твердження у цих поясненнях про те, що мати не бере участі в житті дитини, спростовуються умовами договору від 08 лютого 2025 року, укладеного в той самий період, яким передбачено участь матері у вихованні доньки.

Довідки Клішковецького центру первинної медико-санітарної допомоги від 31 січня 2025 року №9 та ФОП ОСОБА_6 від 03 лютого 2025 року, як і довідка Клішковецької амбулаторії від 17 липня 2026 року №99, підтверджують лише те, що дитина отримувала медичну допомогу у супроводі батька, що є виконанням ним свого законного обов`язку, і не свідчать про те, що мати не бере участі у вихованні та утриманні дитини.

Не підтверджують факту самостійного виховання та утримання дитини батьком на час ухвалення оскаржуваного рішення і додані до відзиву документи, а також висновок органу опіки та піклування Клішковецької сільської ради, затверджений рішенням виконавчого комітету від 29 вересня 2026 року №183/10-2026.

Відповідно до частини шостої статті 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок органу опіки та піклування є письмовим доказом, який не має для суду наперед встановленої сили та оцінюється в сукупності з іншими доказами у справі (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року у справі №523/19706/19, провадження №61-12112сво22).

Оцінюючи зазначений висновок, колегія суддів враховує, що він стосується визначення місця проживання дитини з батьком, тобто питання, яке вирішене судом першої інстанції і в цій частині рішення не оскаржується. Висновок ґрунтується на поясненнях батька, родичів та сусідів, тоді як мати дитини органом опіки та піклування не опитувалася.

Крім того, висновок містить відомості, які суперечать іншим матеріалам справи. Так, у висновку зазначено, що дитина «з часу свого народження» проживає з батьком у його будинку в селі Млинки, тоді як сам позивач у позовній заяві, а також ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у поясненнях стверджували, що позивач з донькою проживав у АДРЕСА_1 , і саме цю адресу визначено місцем проживання дитини у договорі від 08 лютого 2025 року, а зареєстрована дитина в селі Млинки лише з 11 серпня 2025 року. У висновку також по-різному зазначено дату протоколу засідання комісії з питань захисту прав дитини (22 вересня 2026 року та 22 березня 2026 року) та номер будинку, в якому проживає дитина.

Відомості, наведені у висновку та в акті обстеження від 12 серпня 2026 року, про перебування матері за межами України з кінця липня 2026 року стосуються подій, що відбулися більш ніж через рік після ухвалення оскаржуваного рішення, а тому не можуть підтверджувати обставини, які мали бути доведені позивачем на час розгляду справи судом першої інстанції. Водночас у висновку зазначено, що батько з дитиною їздив до матері, коли вона приїжджала в Україну, і що з початку 2026 року мати спілкувалася з дитиною, що свідчить про збереження зв`язку матері з дитиною.

Сама по собі обставина, що мати проживає окремо від дитини, у тому числі за межами України, рідко спілкується з нею та не надає матеріальної допомоги, не є юридичним фактом, який обмежує або припиняє обсяг її батьківських прав. Ухилення одного з батьків від виконання батьківських обов`язків може бути предметом доказування у спорі між батьками про позбавлення батьківських прав, стягнення аліментів чи визначення участі у вихованні дитини, однак такого спору у цій справі не заявлялося, а відповідачка позов визнала.

Позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що на час звернення до суду та ухвалення оскаржуваного рішення відповідачка ухилялася від виховання та утримання доньки або існували обставини, у силу яких обсяг її батьківських прав обмежено чи припинено. Мати дитини батьківських прав не позбавлена, недієздатною, безвісно відсутньою чи померлою не визнавалася.

Сам факт проживання дитини з батьком, у тому числі визначений рішенням суду, яке в цій частині не оскаржується, не підтверджує факту самостійного виховання ним дитини.

За загальним правилом, передбаченим статтею 19 СК України та статтею 56 ЦПК України, у спорах між батьками про визначення місця проживання дитини та участі одного з батьків у вихованні дитини участь органу опіки і піклування є обов`язковою. У категорії справ, у яких вирішується питання самостійного виховання та утримання дитини (дітей) одним із батьків, обов`язковою є участь органу опіки та піклування (постанова Верховного Суду від 22 січня 2025 року у справі №495/432/23, провадження №61-17548св23). Суд першої інстанції орган опіки та піклування до участі у справі не залучав, висновку щодо розв`язання спору не отримував.

Враховуючи наведені обставини, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позову в частині встановлення факту, що батько самостійно виховує та утримує доньку, оскільки мав ухвалити рішення про відмову у задоволенні цієї вимоги, адже позивач не довів, що його права порушені, не визнані або оспорюються відповідачкою, а також не довів обставин самостійного виховання та утримання ним дитини.

Колегія суддів зауважує, що найвищим інтересам малолітньої дитини сторін відповідає спільна участь обох батьків у її вихованні та утриманні, що узгоджується й з умовами укладеного між ними договору, оскільки на час ухвалення оскаржуваного рішення у матеріалах справи були відсутні докази протилежного.

Апеляційний суд погоджується з доводами апелянта, що позов у частині вимоги про встановлення факту, що батько самостійно виховує та утримує доньку, у цій справі є штучним, з метою створення умов та обставин, які можуть бути підставою для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на підставі статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Верховний Суд у постанові від 06 травня 2026 року у справі №725/9013/25 виснував, що пред`явлення сімейного позову з метою створення підстав для відстрочки від призову або звільнення з військової служби може розцінюватися як «зловживання правом та використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню», а окреме проживання батьків чи проживання дитини з батьком саме по собі не доводить самостійного виховання.

Колегія суддів враховує, що у разі призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації його малолітня донька не буде позбавлена батьківського піклування за наявності матері - ОСОБА_12 , яка не позбавлена батьківських прав і є законним представником своєї дитини.

Щодо порушення норм процесуального права

Питання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі (частина перша статті 277 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 19 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: наказного провадження; позовного провадження (загального або спрощеного); окремого провадження. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні (частина четверта статті 19 ЦПК України).

Згідно з пунктом 1 частини четвертої статті 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах, що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя.

У постанові Верховного Суду від 10 березня 2021 року у справі №569/3757/20 (провадження №61-14023св20) зазначено, що розгляд справи, яка не могла бути розглянута за правилами спрощеного позовного провадження, є обов`язковою підставою для скасування судового рішення. Такий висновок застосовано і в постановах Верховного Суду від 31 жовтня 2024 року у справі №210/756/24 (провадження №61-10583св24) та від 10 квітня 2024 року у справі №351/1971/23 (провадження №61-2180св24).

У справі, яка переглядається, предметом розгляду, крім вимоги про розірвання шлюбу, були вимоги про залишення малолітньої доньки проживати з батьком та встановлення факту, що батько самостійно виховує та утримує дитину, а тому ця справа не підлягала розгляду за правилами спрощеного позовного провадження. Однак суд першої інстанції ухвалою від 06 березня 2025 року відкрив провадження у справі лише «про розірвання шлюбу» та вирішив проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Апеляційний суд вважає, що в таких спорах необхідною є стадія підготовки справи до судового розгляду, залучення органу опіки та піклування, надання ним висновку, заслуховування пояснень батьків дитини тощо. Подібні правові висновки викладено в постановах Верховного Суду від 21 лютого 2024 року у справі №676/2582/23, від 24 січня 2024 року у справі №752/1058/23, від 10 жовтня 2023 року у справі №682/2454/22-ц.

Крім того, згідно з частиною четвертою статті 206 ЦПК України, якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд. Визнання відповідачкою вимоги про встановлення факту самостійного виховання дитини батьком суперечить приписам статей 15, 141, 155 СК України щодо невідчужуваності батьківських обов`язків та зачіпає права дитини та інтереси держави, а тому не могло бути підставою для задоволення позову в цій частині.

Також суд першої інстанції, встановлюючи факт самостійного виховання та утримання дитини у позовному провадженні, послався на статтю 315 ЦПК України, яка визначає перелік справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, у порядку окремого провадження. Водночас відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 11 вересня 2024 року у справі №201/5972/22, такий факт не може встановлюватися у безспірному порядку, у тому числі на підставі судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження.

Відповідно до пункту 4 частини третьої статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі. Вказані підстави для скасування рішення суду в частині встановлення факту, що батько самостійно виховує та утримує доньку, підтвердилися за наслідками перевірки доводів апеляційної скарги ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Також суд першої інстанції в порушення вимог пункту 1 частини четвертої статті 274 ЦПК України розглянув спір щодо участі батька у вихованні дитини у порядку спрощеного позовного провадження, що відповідно до пункту 7 частини третьої статті 376 ЦПК України є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення.

Щодо розподілу судових витрат

Постанова суду апеляційної інстанції складається, крім іншого, з нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення (підпункт «б» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України).

Відповідно до частин першої та тринадцятої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно зі статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб на 01 січня 2025 року встановлено в розмірі 3028 гривень.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» ставка судового збору за подання фізичною особою позовної заяви немайнового характеру, як і за подання позовної заяви про розірвання шлюбу, становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно з абзацом другим частини третьої статті 6 Закону України «Про судовий збір» у разі, коли в позовній заяві об`єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.

Позивач звернувся до суду у 2025 році з позовом як фізична особа та заявив три вимоги немайнового характеру: про розірвання шлюбу, про залишення доньки проживати з батьком та про встановлення факту самостійного виховання та утримання доньки, а тому за подання позову підлягав сплаті судовий збір у розмірі 3633 гривні 60 копійок, тобто 3028 гривень, помножені на 0,4 та на три вимоги.

За подання позову сплачено судовий збір у сумі 1211 гривень 20 копійок (а.с.5), тобто лише за одну вимогу немайнового характеру - про розірвання шлюбу.

Рішення суду першої інстанції по суті спору переглядалося в частині однієї позовної вимоги - про встановлення факту самостійного виховання та утримання позивачем його малолітньої доньки, у задоволенні якої слід відмовити. У зв`язку з цим несплачений позивачем судовий збір за цю вимогу у сумі 1211 гривень 20 копійок підлягає стягненню з позивача в дохід держави.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання апеляційної скарги на рішення суду ставка судового збору становить 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви. Згідно з частиною третьою статті 4 цього Закону при поданні до суду процесуальних документів в електронній формі застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

За подання апеляційної скарги в електронній формі на рішення в частині однієї вимоги немайнового характеру ІНФОРМАЦІЯ_5 повинен був сплатити судовий збір у сумі 1453 гривні 44 копійки, тобто 1211 гривень 20 копійок, помножені на 150 відсотків та на коефіцієнт 0,8.

Ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 29 червня 2026 року апелянту відстрочено сплату судового збору до ухвалення судового рішення у цій справі, а тому з урахуванням результату апеляційного перегляду з позивача на користь держави підлягає стягненню 1453 гривні 44 копійки судового збору за перегляд справи у суді апеляційної інстанції.

Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

За приписами ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи наведене, рішення суду в оскаржуваній частині підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову в задоволенні позову у цій частині.

Керуючись ст.ст.362, 367, 368, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 задовольнити.

Рішення Першотравневого районного суду міста Чернівців від 21 березня 2025 року в частині встановлення факту, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , самостійно виховує та утримує доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні цієї вимоги.

Стягнути з ОСОБА_1 в дохід держави недоплачений за подання позовної заяви судовий збір у сумі 1211 гривень 20 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір за перегляд справи у суді апеляційної інстанції в сумі 1453 гривні 44 копійки.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена судом 20 жовтня 2026 року.

Суддя-доповідач: Н.К. Височанська

Судді: М.І. Кулянда

І.Б. Перепелюк