Постанова від 19 жовтня 2026 р. у справі №725/4419/25 — Чернівецький апеляційний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 жовтня 2026 року місто Чернівці справа №725/4419/25

провадження №22-ц/822/1490/26

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Височанської Н.К.

суддів: Кулянди М.І., Перепелюк І.Б.,

за участю секретаря судових засідань Бортніка А.В.

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідачка – ОСОБА_2

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – Виконавчий комітет Чагорської сільської ради Чернівецького району Чернівецької області, як орган опіки та піклування,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Чернівецького районного суду міста Чернівців від 27 червня 2025 року, головуючий в суді першої інстанції суддя Стоцька Л.А.,

В С Т А Н О В И В:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та встановлення факту, що має юридичне значення.

Посилався на те, що 01 вересня 2017 року між ним та відповідачкою укладено шлюб, який зареєстровано Чернівецьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Чернівецькій області, актовий запис №1789. Від шлюбу сторони мають двох доньок: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Вказував, що з часом стосунки між сторонами погіршилися, відповідачка залишила спільне житло та створила нову сім`ю. З початку 2023 року сторони разом не проживають, спільного господарства не ведуть.

Зазначав, що спору щодо місця проживання дітей, їх виховання та утримання між сторонами немає, згоду з цього питання досягнуто договором про визначення місця проживання дитини, умов утримання та участі батьків у вихованні дитини від 20 травня 2025 року, за умовами якого донька ОСОБА_5 залишається проживати з ним та повністю перебуває на його утриманні та вихованні. Його доходів вистачає на належне утримання дитини, він самостійно турбується про її здоров`я, навчання та розвиток, що підтверджується поясненнями близьких та друзів сім`ї, довідками з медичного закладу та закладу дошкільної освіти.

Встановлення факту самостійного виховання дитини, на думку позивача, необхідне для набуття статусу «одинокого батька», що дасть йому можливість оформити документи щодо соціальної допомоги, отримати податкову пільгу та додаткову відпустку, змінювати місце проживання дитини без документального оформлення згоди матері, користуватися гарантіями у сфері трудових відносин та реалізувати право на першочергове отримання житла.

Просив розірвати шлюб, малолітню доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , після розірвання шлюбу залишити проживати з батьком та встановити факт самостійного виховання та утримання ним малолітньої доньки ОСОБА_4 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Чернівецького районного суду міста Чернівців від 27 червня 2025 року позов задоволено.

Розірвано шлюб між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , зареєстрований 01 вересня 2017 року Чернівецьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Чернівецькій області, актовий запис №1789.

Малолітню доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , після розірвання шлюбу залишено проживати з батьком ОСОБА_1 .

Встановлено факт самостійного виховання та утримання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , малолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Задовольняючи позов у частині встановлення факту, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до нотаріально посвідченого договору від 20 травня 2025 року сторони погодили, що донька проживатиме разом із батьком та перебуватиме на його вихованні та утриманні, а письмовими поясненнями ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , довідкою Луковицького закладу дошкільної освіти Чагорської сільської ради від 07 травня 2025 року та довідками лікаря підтверджується факт самостійного виховання та утримання батьком доньки. Також суд врахував, що відповідачка позов визнала.

Питання розподілу судових витрат судом першої інстанції не вирішувалося.

Короткий зміст та узагальнені доводи вимог апеляційної скарги

Частково не погоджуючись із рішенням суду, а саме в частині встановлення факту, що батько самостійно виховує та утримує дитину, ІНФОРМАЦІЯ_6 , інтереси якого представляє ОСОБА_8 сформував в системі «Електронний Суд» апеляційну скаргу на вказане рішення суду як особою, яка не була залучена до участі у справі, з посиланням на те, що рішення у цій справі стосується їх прав та обов`язків.

Вказував, що встановлення рішенням суду факту самостійного виховання та утримання дитини породжує у позивача право на отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та звернення до територіального центру комплектування та соціальної підтримки із заявою про надання такої відстрочки, а у територіального центру комплектування та соціальної підтримки - обов`язок розглянути таку заяву та оформити відстрочку на підставі статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Вважає, що таке рішення прямо впливає на права та обов`язки ІНФОРМАЦІЯ_1 , а тому у нього виникає право на оскарження цього рішення в апеляційному порядку.

ІНФОРМАЦІЯ_6 не визнає позовних вимог позивача в оскаржуваній частині та заперечує проти них. Для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється. Факт одноосібного виховання дитини одним із батьків не може встановлюватись у безспірному порядку або за домовленістю батьків, у тому числі на підставі укладеного між ними договору, і може бути встановлений судом лише як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі №201/5972/22).

Просив скасувати рішення суду першої інстанції в частині встановлення факту самостійного виховання та утримання батьком малолітньої доньки та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову за безпідставністю, в іншій частині рішення залишити без змін.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.

Мотивувальна частина

Рух справи в апеляційному суді

Ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 29 червня 2026 року поновлено особі, яка не брала участі у справі – ІНФОРМАЦІЯ_1 строк на апеляційне оскарження рішення. Відстрочено сплату судового збору. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ІНФОРМАЦІЯ_1 . Зупинено дію оскаржуваного рішення. Витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.

Ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 03 липня 2026 року витребувано у Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань оригінал даної цивільної справи. Зупинено провадження у справі до надходження матеріалів такої справи до суду апеляційної інстанції.

21 липня 2026 року до апеляційного суду надійшла дана цивільна справа.

Ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 24 серпня 2026 року поновлено провадження у справі.

Ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 24 серпня 2026 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Виконавчий комітет Чагорської сільської ради, Чернівецького району, Чернівецької області, як орган опіки та піклування, та зобов`язано їх надати Чернівецькому апеляційному суду письмовий висновок про розв`язання спору між сторонами щодо визначення місця проживання дитини та участі батьків у її вихованні.

Ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 24 серпня 2026 року справу призначено до розгляду.

15 вересня 2026 року на виконання ухвали суду від 24 серпня 2026 року до Чернівецького апеляційного суду надійшов лист Чагорської сільської ради Чернівецького району Чернівецької області від 14 вересня 2026 року №860, згідно з яким законодавством не передбачено обов`язку органу опіки та піклування надавати окремий висновок про факт самостійного виховання дитини одним із батьків, такий факт може бути встановлений судом як одна з обставин, що становить предмет доказування у спорі між батьками. Відповідно до нотаріально посвідченого договору від 20 травня 2025 року батьки домовилися про місце проживання дитини з батьком та про порядок здійснення батьківських прав батьком та матір`ю, яка проживає окремо від дитини, спір між батьками щодо місця проживання дитини та способів участі батьків у її вихованні відсутній, мати дитини проти позову не заперечувала, а тому підстави для підготовки висновку відсутні (а.с.90-92).

Межі розгляду справи

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

ІНФОРМАЦІЯ_6 оскаржує рішення суду першої інстанції в частині встановлення факту самостійного виховання та утримання батьком малолітньої доньки, а тому згідно з частиною першою статті 367 ЦПК України в апеляційному порядку в іншій частині рішення не переглядається.

Рішення в частині розірвання шлюбу та залишення малолітньої доньки проживати з батьком не оскаржується.

Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

Встановлено, що сторони перебували у шлюбі, який зареєстровано 01 вересня 2017 року Чернівецьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Чернівецькій області, актовий запис №1789, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 (а.с.8).

Від шлюбу у сторін народилися доньки: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , актовий запис №44 від 22 липня 2019 року, що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 (а.с.12), та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , актовий запис №106 від 10 листопада 2020 року, що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 (а.с.11).

20 травня 2025 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір про визначення місця проживання дитини, умов утримання та участі батьків у вихованні дитини, посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Літун М.В. та зареєстрований в реєстрі за №1229 (а.с.16).

Відповідно до пункту 1.1 договору малолітня донька ОСОБА_4 буде перебувати на постійному утриманні батька, самостійно виховуватиметься ним та проживатиме разом з батьком за адресою: АДРЕСА_1 . За пунктом 1.2 договору мати має право визначити дні для побачення з донькою, а за пунктом 1.3 - святкові дні донька проводить разом з обома батьками за їх попередньою домовленістю.

Згідно з підпунктами 2.1.1, 2.1.5 договору сторони зобов`язані інформувати одна одну про місце знаходження дитини, забезпечувати можливість спілкування дитини з матір`ю/батьком, брати участь у вихованні дитини та виховувати її з повагою до матері/батька. Підпунктом 2.1.8 договору передбачено право матері проводити з донькою два місяці під час зимового періоду та два місяці під час літнього періоду. Пунктом 3.1 договору сторони домовилися про забезпечення одна одній вільного доступу до виховання дитини, можливості безперешкодного спілкування з дитиною та не перешкоджати одне одному у здійсненні прав та обов`язків стосовно виховання та спілкування з дитиною.

26 червня 2025 року відповідачка ОСОБА_2 подала до суду першої інстанції заяву, в якій просила розглянути справу без її участі, зазначила, що позовні вимоги визнає в повному обсязі та не заперечує проти задоволення позову (а.с.30). Того ж дня позивач подав заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримав (а.с.31).

Позиція апеляційного суду

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в частині що оскаржується та в межах доводів апеляційної скарги, приходить до наступних висновків.

Щодо розгляду справи за відсутності учасників справи, які не з`явились в судове засідання

У судове засідання учасники справи не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином у встановленому законом порядку (а.с.97-103).

Конверти з судовими повістками, направлені відповідачці, повернуті до Чернівецького апеляційного суду з довідкою Укрпошти «Причина повернення: адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с.102, 103).

Днем вручення судової повістки є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду (пункт 3 частини восьмої статті 128 ЦПК України).

Отже, за наявності відмітки «адресат відсутній за вказаною адресою» - судова повістка вважається врученою в день проставлення у поштовому повідомленні відповідної відмітки, а тому відповідачка вважається такою, що повідомлена про розгляд справи належним чином.

Згідно із статтею 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 15 лютого 2024 року у справі №755/20287/21.

Також, якщо належним чином повідомлені сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.

Такий висновок узгоджується з постановами Верховного Суду від 02 жовтня 2024 року в справі № 757/61314/18-ц, від 17 липня 2024 року в справі №182/3021/21, від 25 червня 2024 року в справі №496/5051/19 та інших.

Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Отже, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.

Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, враховуючи баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, суд апеляційної інстанції вважає, що справу можливо розглянути за відсутності учасників справи, які не з`явилися в судове засідання, будучи належним чином повідомленими про розгляд справи.

Мотиви, з яких виходив апеляційний суд та застосовані норми права

Щодо порушення прав, свобод, інтересів та обов`язків особи, яка не приймала участі у справі – ІНФОРМАЦІЯ_1 та існування права на оскарження рішення суду

Перевіряючи наявність передбачених законом підстав для апеляційного перегляду справи за скаргою особи, яка не брала участі у справі, колегія суддів виходить із наступного.

Статтею 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи.

Відповідно до частини першої статті 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках на касаційне оскарження судового рішення.

За змістом частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Ця норма визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі №638/2304/17, провадження №61-2417сво19).

Суд апеляційної інстанції має процесуальну можливість зробити висновок щодо вирішення чи невирішення судом першої інстанції питання про права та інтереси особи, яка не брала участі у справі, лише в межах відкритого апеляційного провадження. Якщо такі обставини не підтвердяться, апеляційне провадження підлягає закриттю на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 17 лютого 2020 року у справі №668/17285/13-ц, провадження №61-41547сво18).

У разі, якщо апеляційний суд встановить, що судовим рішенням вирішувалося питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, це є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення (пункт 4 частини третьої статті 376 ЦПК України, постанова Верховного Суду від 27 серпня 2020 року у справі №127/26512/16-ц).

З початком війни в Україні діє правовий режим воєнного стану. Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України (стаття 65 Конституції України).

Відповідно до Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року №154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Порядок надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації визначений статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Пунктом 4 частини першої цієї статті передбачено, що не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані, які самостійно виховують та утримують дитину за рішенням суду.

Під час вирішення питання, чи прийнято оскаржуване рішення про права, обов`язки, свободи чи інтереси особи, яка не брала участі в справі, суд має з`ясувати, чи буде в зв`язку із прийняттям судового рішення таку особу наділено новими правами чи покладено на неї нові обов`язки, або змінено її наявні права та/або обов`язки, або позбавлено певних прав, свобод та/або обов`язків у майбутньому (постанова Верховного Суду від 25 вересня 2024 року у справі №621/626/18).

Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , є військовозобов`язаним, належить до осіб, зазначених у частині першій статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», та може отримати право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі оскаржуваного рішення, що впливає на обсяг прав та обов`язків територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Приватно-правовий інструментарій (зокрема, позов щодо самостійного виховання та утримання дитини без залучення відповідного представника держави) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для невиконання публічних обов`язків або створення преюдиційного рішення суду для публічних відносин. У разі використання приватно-правового інструментарію не для захисту цивільних прав та інтересів, а для невиконання публічних обов`язків або створення преюдиційного рішення суду для публічних відносин, судове рішення стосується прав, інтересів та (або) обов`язків держави.

Удосконалюючи законодавство в умовах режиму воєнного стану, законодавець передбачив установлення факту самостійного виховання та утримання дитини як підставу для отримання відстрочки від мобілізації та/або звільнення з військової служби та визначив порядок його встановлення виключно в судовому порядку. У такий спосіб законодавцем установлено судовий контроль задля дотримання балансу між інтересами дитини, яка може залишитися без батьківського піклування, особи (батька чи матері щодо здійснення піклування) та народу України в особі держави в розумінні статті 65 Конституції України.

Тобто у цій справі позов про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини, заявлений в умовах воєнного стану та загальної мобілізації, міг бути пред`явлений з метою штучного створення умов та обставин, що можуть стати підставою для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації. Та обставина, що позивач у позовній заяві обґрунтовував необхідність встановлення факту іншими цілями (податкові пільги, соціальна допомога, трудові гарантії), не змінює правових наслідків такого рішення для територіального центру комплектування та соціальної підтримки. Добросовісність сторін при застосуванні способів захисту сімейних прав та інтересів дитини з метою звільнення від виконання військового обов`язку може бути перевірена й оцінена лише за участю особи, на яку покладено обов`язок виконання оскаржуваного рішення.

Колегія суддів вважає, що рішенням суду першої інстанції в оскаржуваній частині вирішено питання, які стосуються повноважень територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо можливості надання позивачу ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, а отже, порушено права та інтереси держави, в інтересах якої може виступати, зокрема, ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Отже, наявні правові підстави для перегляду оскарженого судового рішення по суті в оскаржуваній частині.

Аналогічна позиція міститься у постанові Верховного Суду від 01 квітня 2026 року у справі №497/132/23, а також у постановах Верховного Суду від 06 травня 2026 року у справі №725/9013/25 та від 01 червня 2026 року у справі №725/5985/25.

Верховний Суд у постанові від 01 червня 2026 року у справі №725/5985/25, залишаючи без змін постанову Чернівецького апеляційного суду, ухвалену за апеляційною скаргою ІНФОРМАЦІЯ_1 , виснував, що територіальний центр комплектування та соціальної підтримки як орган військового управління «є особою, яка має право апеляційного оскарження рішення районного суду у цій справі», оскільки «саме ТЦК та СП наділений повноваженнями із забезпечення виконання позивачем військового обов`язку», а позов, заявлений в умовах воєнного стану та загальної мобілізації, може створити або підтвердити підстави для відстрочки від призову чи звільнення з військової служби і тому стосується інтересів держави.

Щодо позовних вимог про встановлення факту, що батько самостійно виховує та утримує малолітню дитину

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов в оскаржуваній частині, виходив з того, що сторони нотаріально посвідченим договором погодили проживання доньки з батьком на його вихованні та утриманні, а письмовими поясненнями, довідкою закладу дошкільної освіти та довідками лікаря підтверджується факт самостійного виховання та утримання батьком доньки. Також суд врахував визнання позову відповідачкою.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (постанова Верховного Суду від 15 березня 2023 року у справі №753/8671/21, постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі №582/18/21).

Позивач самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюється судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову (постанова Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі №925/642/19).

Праву позивача на звернення до суду за захистом порушеного права чи інтересу кореспондує обов`язок обґрунтувати, у чому полягає порушене право і яким чином таке право має бути захищене (відновлене) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2026 року у справі №990/250/24).

Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами укладено нотаріально посвідчений договір щодо місця проживання дитини та участі батьків у її вихованні, позивач у позовній заяві сам зазначив про відсутність спору з відповідачкою щодо місця проживання, виховання та утримання дитини, а відповідачка позов визнала. Наведене свідчить про відсутність спору між батьками та відсутність порушеного, невизнаного чи оспорюваного права позивача, яке потребувало б судового захисту шляхом встановлення факту самостійного виховання ним дитини.

Посилання позивача на необхідність встановлення факту для набуття статусу «одинокого батька» з метою отримання податкових пільг, соціальної допомоги, додаткової відпустки, першочергового отримання житла не свідчать про порушення його прав відповідачкою. Водночас мета позивача отримати можливість змінювати місце проживання дитини без згоди матері прямо стосується обсягу батьківських прав відповідачки, що свідчить про те, що встановлення такого факту зачіпає права та інтереси матері дитини і не може вирішуватися на підставі лише її згоди.

Посилання позивача на постанову Верховного Суду від 03 листопада 2021 року у справі №691/1237/20 не спростовують наведеного, оскільки у постанові від 11 вересня 2024 року у справі №201/5972/22 Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок, що факт одноосібного виховання дитини одним із батьків не може встановлюватися у безспірному порядку або за домовленістю батьків, а може бути встановлений судом лише як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частиною першою статті 121 СК України передбачено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу (стаття 141 СК України).

За приписами частини другої статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Відповідно до частин першої-четвертої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.

Батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття (частина перша статті 180 СК України).

Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу. Сімейні обов`язки особистого або майнового характеру є обов`язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом. Ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання та утримання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів за рішенням суду (статті 164, 180 СК України).

Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися. Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.

Доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини. Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі №201/5972/22).

Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини (частина четверта статті 157 СК України). Водночас такий договір визначає порядок здійснення батьківських прав та виконання обов`язків, а не припиняє і не обмежує обсяг прав та обов`язків того з батьків, хто проживає окремо від дитини.

У справі, що переглядається, нотаріально посвідчений договір від 20 травня 2025 року, на який послався суд першої інстанції, не лише не підтверджує факту самостійного виховання позивачем доньки, а навпаки, свідчить про те, що питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Відповідно до умов договору мати має право визначати дні для побачень з донькою, проводить з нею святкові дні разом з батьком, має право проводити з донькою два місяці під час зимового періоду та два місяці під час літнього періоду, сторони взаємно зобов`язалися брати участь у вихованні дитини, забезпечувати її спілкування з матір`ю та забезпечувати одна одній вільний доступ до виховання дитини.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 08 липня 2026 року у справі №725/5332/25 та від 22 липня 2026 року у справі №725/8708/25, якими залишено без змін постанови апеляційного суду про відмову у задоволенні позовних вимог батька щодо самостійного виховання дітей. Верховний Суд зазначив, що «сама лише обставина проживання дитини з одним із батьків не підтверджує факту її самостійного виховання», а нотаріально посвідчений договір між батьками про місце проживання дітей «сам по собі не підтверджує, що мати припинила виконувати свої обов`язки щодо виховання та утримання дитини». Факт самостійного виховання не може бути встановлений лише на підставі домовленості батьків чи нотаріального договору, для цього необхідно довести невиконання другим із батьків своїх обов`язків або наявність юридичних фактів, що впливають на обсяг його батьківських прав.

Позивачем не надано жодних доказів того, що відповідачка ухиляється від виховання та утримання доньки, умисно не виконує своїх батьківських обов`язків, або існують обставини, у силу яких обсяг її батьківських прав обмежено чи припинено. Мати дитини ОСОБА_2 батьківських прав не позбавлена, недієздатною, безвісно відсутньою чи померлою не визнавалася.

Довідка закладу дошкільної освіти та довідки лікаря, на які послався суд першої інстанції, підтверджують лише те, що дитина відвідує заклад дошкільної освіти та отримує медичну допомогу, і не свідчать про те, що мати не бере участі у її вихованні та утриманні. Доказів того, що позивач самостійно несе витрати на утримання дитини, а мати таких витрат не несе, матеріали справи не містять.

Письмові пояснення ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , яких сам позивач визначив як близьких та друзів сім`ї, не відповідають вимогам статті 93 ЦПК України щодо письмових показань свідка, підпис яких посвідчується нотаріусом, а тому не є належними та допустимими доказами обставин самостійного виховання дитини. Крім того, твердження у цих поясненнях про те, що мати не бере участі в житті дитини, спростовуються умовами договору від 20 травня 2025 року, укладеного в той самий день, яким передбачено активну участь матері у вихованні доньки.

Сам факт проживання дитини з батьком, у тому числі визначений рішенням суду, яке в цій частині не оскаржується, не підтверджує факту самостійного виховання ним дитини. Та обставина, що мати дитини проживає окремо, не позбавляє її батьківських прав і обов`язків та не залишає дитину без материнського виховання.

За загальним правилом, передбаченим статтею 19 СК України та статтею 56 ЦПК України, у спорах між батьками про визначення місця проживання дитини та участі одного з батьків у вихованні дитини участь органу опіки і піклування є обов`язковою. У категорії справ, у яких вирішується питання самостійного виховання та утримання дитини (дітей) одним із батьків, обов`язковою є участь органу опіки та піклування (постанова Верховного Суду від 22 січня 2025 року у справі №495/432/23, провадження №61-17548св23).

Суд першої інстанції орган опіки та піклування до участі у справі не залучав, висновку щодо розв`язання спору не отримував.

Тлумачення змісту частин четвертої-шостої статті 19 СК України дозволяє зробити висновок, що вони не допускають виключень щодо неотримання письмового висновку органу опіки та піклування при розгляді справ, де участь органу опіки та піклування є обов`язковою. Водночас неподання органом опіки та піклування висновку не може слугувати підставою для відмови або зволікання у захисті з боку суду (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року у справі №523/19706/19, провадження №61-12112сво22).

Залучений апеляційним судом Виконавчий комітет Чагорської сільської ради Чернівецького району Чернівецької області, як орган опіки та піклування, висновку не надав, вказавши на відсутність спору між батьками щодо місця проживання дитини та способів участі у її вихованні, а також на те, що відповідно до договору від 20 травня 2025 року батьки домовилися про порядок здійснення батьківських прав, у тому числі матір`ю, яка проживає окремо від дитини.

Враховуючи наведені обставини, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позову в частині встановлення факту, що батько самостійно виховує та утримує малолітню дитину, оскільки мав ухвалити рішення про відмову у задоволенні цієї вимоги, адже позивач не довів, що його права порушені, не визнані або оспорюються відповідачкою, а також не довів обставин самостійного виховання та утримання ним дитини.

Колегія суддів зауважує, що найвищим інтересам малолітньої дитини сторін відповідає спільна участь обох батьків у її вихованні та утриманні, що узгоджується й з умовами укладеного між ними договору, оскільки у матеріалах справи відсутні докази протилежного.

Апеляційний суд погоджується з доводами апелянта, що позов у частині вимоги про встановлення факту, що батько самостійно виховує та утримує малолітню дитину, у цій справі є штучним, з метою створення умов та обставин, які можуть бути підставою для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на підставі статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Верховний Суд у постанові від 06 травня 2026 року у справі №725/9013/25 виснував, що пред`явлення сімейного позову з метою створення підстав для відстрочки від призову або звільнення з військової служби може розцінюватися як «зловживання правом та використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню». Окреме проживання батьків чи проживання дитини з батьком саме по собі не доводить самостійного виховання, а нотаріальний договір між батьками підтверджує виконання ними обов`язків, але не доводить, що батько одноосібно виховує та утримує дитину.

Колегія суддів враховує, що у разі призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації його малолітня донька не буде позбавлена батьківського піклування за наявності матері - ОСОБА_2 , яка не позбавлена батьківських прав і є законним представником своєї дитини.

Щодо порушення норм процесуального права

Питання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі (частина перша статті 277 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 19 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: наказного провадження; позовного провадження (загального або спрощеного); окремого провадження. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні (частина четверта статті 19 ЦПК України).

Згідно з пунктом 1 частини четвертої статті 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах, що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя.

У постанові Верховного Суду від 10 березня 2021 року у справі №569/3757/20 (провадження №61-14023св20) зазначено, що розгляд справи, яка не могла бути розглянута за правилами спрощеного позовного провадження, є обов`язковою підставою для скасування судового рішення. Такий висновок застосовано і в постановах Верховного Суду від 31 жовтня 2024 року у справі №210/756/24 (провадження №61-10583св24) та від 10 квітня 2024 року у справі №351/1971/23 (провадження №61-2180св24).

У справі, яка переглядається, предметом розгляду, крім вимоги про розірвання шлюбу, були вимоги про залишення малолітньої доньки проживати з батьком та встановлення факту, що батько самостійно виховує та утримує дитину, а тому ця справа не підлягала розгляду за правилами спрощеного позовного провадження. Однак суд першої інстанції ухвалою від 30 травня 2025 року відкрив провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження.

Апеляційний суд вважає, що в таких спорах необхідною є стадія підготовки справи до судового розгляду, залучення органу опіки та піклування, надання ним висновку, заслуховування пояснень батьків дитини тощо. Подібні правові висновки викладено в постановах Верховного Суду від 21 лютого 2024 року у справі №676/2582/23, від 24 січня 2024 року у справі №752/1058/23, від 10 жовтня 2023 року у справі №682/2454/22-ц.

Крім того, згідно з частиною четвертою статті 206 ЦПК України, якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд. Визнання відповідачкою вимоги про встановлення факту самостійного виховання дитини батьком суперечить приписам статей 15, 141, 155 СК України щодо невідчужуваності батьківських обов`язків та зачіпає права дитини та інтереси держави, а тому не могло бути підставою для задоволення позову в цій частині.

Відповідно до пункту 4 частини третьої статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі. Вказані підстави для скасування рішення суду в частині встановлення факту самостійного виховання та утримання батьком дитини підтвердилися за наслідками перевірки доводів апеляційної скарги ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Також суд першої інстанції в порушення вимог пункту 1 частини четвертої статті 274 ЦПК України розглянув спір щодо участі батька у вихованні дитини у порядку спрощеного позовного провадження, що відповідно до пункту 7 частини третьої статті 376 ЦПК України є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення.

Щодо розподілу судових витрат

Постанова суду апеляційної інстанції складається, крім іншого, з нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення (підпункт «б» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України).

Відповідно до частин першої та тринадцятої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно зі статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб на 01 січня 2025 року встановлено в розмірі 3028 гривень.

Відповідно до підпункту 2 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» ставка судового збору за подання фізичною особою позовної заяви немайнового характеру, як і за подання позовної заяви про розірвання шлюбу (підпункт 3 пункту 1 частини другої статті 4 цього Закону), становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто у 2025 році - 1211 гривень 20 копійок.

Згідно з абзацом другим частини третьої статті 6 Закону України «Про судовий збір» у разі, коли в позовній заяві об`єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.

Позивач звернувся до суду у 2025 році та заявив три вимоги немайнового характеру, а тому за подання позову підлягав сплаті судовий збір у розмірі 3633 гривні 60 копійок, тобто 3028 гривень, помножені на 0,4 та на три вимоги.

Позивачем за подання позову сплачено судовий збір у сумі 1816 гривень 80 копійок (а.с.26), з яких 1211 гривень 20 копійок припадає на вимогу про розірвання шлюбу, а 605 гривень 60 копійок - на вимогу про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини.

Рішення суду першої інстанції по суті спору переглядалося в частині однієї позовної вимоги - про встановлення факту самостійного виховання та утримання позивачем його малолітньої доньки, у задоволенні якої слід відмовити. У зв`язку з цим недоплачений позивачем судовий збір за цю вимогу у сумі 605 гривень 60 копійок, тобто 1211 гривень 20 копійок за мінусом сплачених 605 гривень 60 копійок, підлягає стягненню з позивача в дохід держави.

Відповідно до підпункту 6 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання апеляційної скарги на рішення суду ставка судового збору становить 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви. Згідно з частиною третьою статті 4 цього Закону при поданні до суду процесуальних документів в електронній формі застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

За подання апеляційної скарги в електронній формі на рішення в частині однієї вимоги немайнового характеру ІНФОРМАЦІЯ_6 повинен був сплатити судовий збір у сумі 1453 гривні 44 копійки, тобто 1211 гривень 20 копійок, помножені на 150 відсотків та на коефіцієнт 0,8.

Ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 29 червня 2026 року апелянту відстрочено сплату судового збору до ухвалення судового рішення у цій справі, а тому з урахуванням результату апеляційного перегляду з позивача на користь держави підлягає стягненню 1453 гривні 44 копійки судового збору за перегляд справи у суді апеляційної інстанції.

Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

За приписами ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи наведене, рішення суду в оскаржуваній частині підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову в задоволенні позову у цій частині.

Керуючись ст.ст.362, 367, 368, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 задовольнити.

Рішення Чернівецького районного суду міста Чернівців від 27 червня 2025 року в частині встановлення факту самостійного виховання та утримання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , малолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні цієї вимоги.

Стягнути з ОСОБА_1 в дохід держави недоплачений за подання позовної заяви судовий збір у сумі 605 гривень 60 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір за перегляд справи у суді апеляційної інстанції в сумі 1453 гривні 44 копійки.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена судом 20 жовтня 2026 року.

Суддя-доповідач: Н.К. Височанська

Судді: М.І. Кулянда

І.Б. Перепелюк