Постанова від 19 жовтня 2026 р. у справі №619/3802/25 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Справа № 619/3802/25 Головуючий суддя І інстанції Нечипоренко І. М.

Провадження № 22-ц/818/1977/26 Суддя доповідач Яцина В.Б.

Категорія: споживчого кредиту

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2026 року м. Харків.

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого судді Яцини В.Б.

суддів колегії: Пилипчук Н.П., Маміної О.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Скользнєвої Валерії Владиславівни на рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 19 листопада 2025 року у справі №619/3802/25 за позовом ТОВ «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 , -

В С Т А Н О В И В :

У липні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №887093024 від 19.12.2023 у розмірі 62 527,08 грн та судових витрат: судового збору у розмірі 2 422,40 грн та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000,00 грн.

Позовна заява мотивована тим, що 19.12.2023 ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір №887093024 у формі електронного документа з використанням електронного підпису. Зокрема, відповідачка за допомогою мережі Інтернет перейшла на офіційний сайт товариства – www.moneyveo.ua, ознайомилася з Правилами надання грошових коштів у позику, які є невід`ємною частиною кредитного договору. Після чого добровільно, без примусу чи тиску, відповідачка заявила про бажання отримання коштів, подавши відповідну заявку, в якій вказала свої персональні дані. Відповідачка підписала кредитний договір електронним підписом, створеним за допомогою одноразового персонального ідентифікатора SSFB-4497.

Як зазначив позивач, 19.12.2023 ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» перерахувало грошові кошти у сумі 13 400,00 грн на банківську карту відповідачки №5168-75XX-XXXX-7132, що є доказом того, що відповідачка прийняла пропозицію кредитодавця – ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога».

28.11.2018 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» було укладено Договір факторингу №28/1118-01. У подальшому до Договору факторингу №28/1118-01 укладалися Додаткові угоди, зокрема щодо продовження терміну дії Договору факторингу №28/1118-01.

31.07.2024 між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено Договір факторингу №31/0724-01.

14.03.2025 ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Юніт Капітал» уклали Договір факторингу №140325-У, відповідно до умов якого позивачу відступлено право грошової вимоги до відповідачки за кредитним договором №887093024 від 19.12.2023 у розмірі 62527,08 грн.

Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 19 листопада 2025 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Юніт Капітал» заборгованість за кредитним договором №887093024 від 19.12.2023 у розмірі 62 527,08 грн, а також понесені витрати зі сплати судового збору в сумі 2 422,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3 000,00 грн.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 – адвокат Скользнєва В.В. подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким повністю відмовити у задоволенні позовних вимог ТОВ «Юніт Капітал». Крім того, просить вирішити питання щодо розподілу судових витрат.

Апеляційна скарга мотивована тим, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом було неправильно оцінено обставини, що мають значення для справи.

Вказує, що на момент укладення Договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 грошові зобов`язання відповідачки за кредитним договором №887093024 від 19.12.2023 ще не виникли, а відтак не могло виникнути й право вимоги за цим Договором. Оскільки на момент укладення Договору факторингу зобов`язання між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачкою ще не існувало, у первісного кредитора не виникло право вимоги за таким зобов`язанням, яке могло бути передане ТОВ «Таліон Плюс» на підставі Договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018. Таким чином, ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» здійснило передачу невизначеної вимоги, оскільки на момент укладення Договору факторингу жодної вимоги до відповідачки не існувало.

Посилаючись на правові висновки Верховного Суду, зазначає, що належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором.

При цьому вказує, що в суді першої інстанції позивачем не надано доказів на підтвердження оплати за Договором про відступлення права вимоги №28/1118-01 від 28.11.2018.

Зазначає, що обов`язковою вимогою, встановленою законодавством до договорів факторингу, є їх персоналізація, і тому вважає, що самих реєстрів відступлення прав вимоги недостатньо.

Виходячи з наведеного, представник відповідачки вважає, що позивачем не доведено факту переходу права вимоги до відповідачки за кредитним договором на першому етапі від первісного кредитора ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до ТОВ «Таліон Плюс». Відтак наступні переходи права вимоги, які є похідними від первісного, не можуть підтверджувати набуття відповідного права вимоги останнім кредитором.

Разом із цим, зазначає, що умовами кредитного договору передбачено можливість зміни строку остаточного повернення кредиту виключно після вручення позичальнику вимоги кредитодавця із зазначенням строку повернення всієї суми кредиту, нарахованих процентів та інших платежів. Оскільки договір є обов`язковим до виконання, кредитодавець міг набути право на дострокове стягнення заборгованості лише після вручення позичальнику відповідної вимоги. Водночас докази її направлення та отримання відповідачкою в матеріалах справи відсутні, а відтак право на дострокове стягнення заборгованості не виникло.

Судові витрати відповідачки в апеляційному суді складаються зі сплаченого судового збору у розмірі 3 633,60 грн, а також витрат на правничу допомогу у розмірі 8 000,00 грн, які апелянт просить стягнути з позивача на користь відповідачки у разі задоволення апеляційної скарги.

Крім того, до суду апеляційної інстанції надійшов відзив на апеляційну скаргу, поданий представником ТОВ «Юніт Капітал» Хлопковою М.С., у якому вона просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення як безпідставну.

Вказує, що Договором факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 встановлено, що предметом відступлення є права вимоги до боржників, зазначених у відповідних реєстрах прав вимоги.

Наголошує, що реєстр не є разовим документом, оскільки умовами договору факторингу передбачено можливість його формування (укладення) неодноразово за ініціативою та за потреби сторін.

Таким чином, Договір №28/1118-01 є рамковою угодою, адже він підтверджує згоду двох сторін співпрацювати протягом визначеного проміжку часу, а саме з 28.11.2018 по 31.12.2024.

Зазначає, що право вимоги за кредитним договором №887093024 від 19.12.2023 перейшло до ТОВ «Таліон Плюс» 20.02.2024, відповідно до підписання сторонами Реєстру прав вимоги №272 за Договором факторингу №28/1118-01, який був підписаний вже після укладення кредитного договору.

Крім того, вказує, що 31.07.2024 між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено Договір факторингу №31/0724-01, за умовами якого до позивача перейшло право грошової вимоги до відповідачки за кредитним договором №887093024 від 19.12.2023.

На підтвердження переходу права вимоги посилається на витяг з Реєстру прав вимоги №2 до Договору факторингу №31/0724-01 від 31.07.2024, відповідно до якого до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право вимоги до відповідачки.

Також представник позивача зазначає, що 14.03.2025 між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та позивачем укладено Договір факторингу №140325-У, за умовами якого до позивача перейшло право грошової вимоги до відповідачки за кредитним договором №887093024 від 19.12.2023.

На підтвердження переходу права вимоги позивач посилається на витяг з Реєстру боржників та Акт прийому-передачі Реєстру боржників за Договором факторингу №140325-У від 14.03.2025, відповідно до яких до позивача перейшло право вимоги до відповідачки.

Представник позивача зауважує, що долучені до позовної заяви витяги з Реєстрів прав вимоги до Договорів факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018, №31/0724-01 від 31.07.2024 та №140325-У від 14.03.2025 підписані уповноваженими особами сторін та скріплені печатками, містять усі необхідні реквізити, зокрема номери та дати договорів, відомості про боржника, розмір заборгованості та реквізити сторін, а тому є належними доказами переходу права вимоги. При цьому повні реєстри прав вимоги не можуть бути надані до суду, оскільки містять інформацію, що становить таємницю фінансової послуги та персональні дані інших боржників, доступ до яких обмежений вимогами законодавства про захист інформації та персональних даних.

Зауважує, що у чинному законодавстві немає прямої вказівки на те, що право вимоги переходить лише після оплати. Стаття 1077 ЦК України, яка регулює факторинг, лише встановлює обов`язок сплати за договором факторингу, але не визначає момент переходу прав. Це дозволяє сторонам договору самостійно визначати, коли відбувається перехід права вимоги, що відповідає загальному принципу свободи договору, закріпленому в цивільному праві.

Посилається на практику Верховного Суду, згідно з якою право вимоги може перейти раніше фактичної оплати, якщо це передбачено договором.

Робить висновок, якщо в договорі не зазначено, що право вимоги переходить тільки після оплати, то відсутність платежу не впливає на сам перехід права. У такому випадку фактор просто залишається боржником за оплатою, але це не означає, що право вимоги до боржника не перейшло. Таким чином, за наявності підписаного реєстру та інших документів можна доводити, що право вимоги перейшло, навіть, якщо фактична оплата ще не відбулася.

Крім того, вказує, що невиконання обов`язку зі сплати кредиту та процентів є істотним порушенням умов договору, у зв`язку з чим позивач правомірно звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості.

У зв`язку з викладеним представник позивача вважає доводи апеляційної скарги необґрунтованими та такими, що спрямовані на уникнення виконання грошового зобов`язання, і просить залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Разом із цим, представник позивача заперечує проти покладення на позивача витрат на правничу допомогу, зазначаючи, що заявлений до стягнення розмір витрат у сумі 8 000,00 грн є необґрунтованим та завищеним з огляду на складність справи.

За правилами ч.1 ст.369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, предметом позову є вимоги про стягнення боргу в сумі меншій ніж тридцять розмірів прожиткового мінімуму. За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно з ч.1 ст.367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів у межах, визначених ст.367 ЦПК України, дослідила матеріали справи, обговорила доводи апеляційної скарги та відзиву, і дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з таких підстав.

Згідно з п.п.1-4 ч.1 ст.376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ч.ч.1-5 ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам рішення суду відповідає не повною мірою.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що між відповідачкою та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» виникли кредитні правовідносини на підставі укладеного в електронній формі кредитного договору. Суд також встановив, що позивачем доведено факт отримання відповідачкою кредитних коштів та наявність у неї заборгованості за договором.

Крім того, суд зазначив, що даних про повернення відповідачкою коштів за вказаним договором матеріали справи не містять.

Отже, обставини, викладені в позовній заяві, підтверджені належними доказами, у зв`язку з чим суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та задоволення позову в повному обсязі.

Колегія суддів не може повністю погодитися з такими висновками суду першої інстанції.

Згідно зі статтею 526 ЦК України, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а при відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.1048 та ч.1 ст.1054 ЦК України, кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюється договором.

За змістом ч.1 ст.627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України).

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

ОСОБА_1 звернулася до ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим 19.12.2023 уклала Договір кредитної лінії №887093024 у формі електронного документа з використанням електронного підпису SSFB-4497, за умовами якого кредитодавець надав позичальнику кредит, перший транш у розмірі 13 400,00 грн, другий та решта надаються протягом дисконтного періоду кредитування на платіжну картку №5168-75ХХ-ХХХ-7132; кінцева дата повернення кредиту – 18.01.2029 (п.2.3, 2.4, 5.1, 7.3). У розділі 8 Договору містяться умови вартості послуг кредитодавця, ціна Договору (зворот а.с.27-29).

Крім того, ОСОБА_1 підписала Паспорт споживчого кредиту продукту «Смарт» до Договору кредитної лінії №887093024 від 19.12.2023 електронним одноразовим підписом 4497, відповідно до умов якого, тип кредиту – кредитна лінія, сума/ліміт кредиту – 13 400,00 грн, строк кредитування – до 1857 днів, тип процентної ставки – фіксована; процентна ставка, процентів річних: дисконтна процентна ставка: 3,65 % - 912,50 %; індивідуальна процентна ставка: 456,25 % - 912,50 %; базова процентна ставка: 912,50 %; після закінчення дисконтного періоду: 1087,70 %, загальні витрати за кредитом – 1 608,00 грн, орієнтована загальна вартість кредиту для споживача за весь строк кредитування кредитом (у т.ч. тіло кредиту, проценти, комісії та інші платежі) – 15 008,00 грн, реальна річна процентна ставка, процентів річних – 297,03 % (а.с.27).

На виконання умов вказаного Договору 19.12.2023 ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» було перераховано ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 13400,00 грн на банківську карту № НОМЕР_1 , що підтверджується платіжним дорученням №92ем88ае-еааb-4594-bfe5-a1c7b87789be від 19.12.2023 (а.с.10).

Також, отримання кредитних коштів підтверджується Заявкою на отримання грошових коштів у кредит від 19.12.2023, у якій зазначені персональні дані ОСОБА_1 , сума кредиту та строк, номер картки, на яку треба перераховувати кошти (а.с.17).

Відповідно до п.14.2 Договору, сторони дійшли згоди, що у всіх відносинах між позичальником та товариством у якості підпису позичальника буде використовуватися електронний підпис одноразовим ідентифікатором, відповідно до Правил та Закону України «Про електронну комерцію», що має таку саму юридичну силу як і власноручний підпис.

Отже, Договір кредитної лінії №887093024 від 19.12.2023 – документ, сформований та підписаний відповідачкою за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором SSFB-4497, який було направлено позичальнику 19.12.2023 на номер мобільного телефону, вказаний нею в Заявці на отримання грошових коштів. Одноразовий персональний ідентифікатор SSFB-4497 було введено позичальником у відповідне поле в інформаційно-телекомунікаційній системі товариства 19.12.2023, після чого відповідачкою було підписано Договір електронним підписом одноразовим ідентифікатором, а товариством було перераховано грошові кошти у сумі 13 400,00 грн на банківську карту, що належить відповідачці, що в свою чергу є доказом того, що відповідачка прийняла пропозицію ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», про що свідчить довідка щодо дій позичальника в інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (а.с.16).

28.11.2018 ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (клієнт) та ТОВ «Таліон Плюс» (фактор) уклали Договір факторингу №28/1118-01, згідно з п.2.1 якого було передбачено, що клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим Договором (а.с.57-59).

Строк дії вказаного Договору згідно з п.8.2 було встановлено до 28.11.2019.

У подальшому до Договору факторингу №28/1118-01 укладалися Додаткові угоди, зокрема щодо продовження терміну дії Договору факторингу №28/1118-01 до 31 грудня 2024 року (а.с.50-56).

31.07.2024 ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» уклали Договір факторингу №31/0724-01, відповідно до умов якого ТОВ «Таліон Плюс» зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у Реєстрах прав вимоги, а ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження ТОВ «Таліон Плюс» за плату на умовах, визначених Договором (а.с.46-48).

Відповідно до витягу з Реєстру прав вимоги від 31.07.2024 до Договору факторингу №31/0724-01 від 31.07.2024, від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право вимоги до відповідачки на загальну суму 62 527,08 грн (а.с.44).

14.03.2025 між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Юніт Капітал» було укладено Договір факторингу №140325-У, відповідно до умов якого від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до позивача перехід прав вимоги заборгованості до боржників відбувається в момент підписання сторонами Акту прийому-передачі Реєстру боржників згідно з Додатком №2, після чого позивач стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей та набуває відповідні права вимоги (а.с.41-43).

Відповідно до витягу з Реєстру боржників до Договору факторингу №140325-У від 14.03.2025, від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до ТОВ «Юніт Капітал» перейшло право вимоги до відповідачки на загальну суму 62 527,08 (а.с.39).

З огляду на наведені обставини та докази у справі вбачається, що відбулася заміна кредитодавця на підставі укладених договорів факторингу та реєстрів прав вимоги, а тому до ТОВ «Юніт Капітал» перейшло право вимоги за кредитним договором №887093024 від 19.12.2023, укладеним між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 .

У зв`язку з неналежним виконанням умов кредитного договору заборгованість ОСОБА_1 становить 62 527,08 грн, з яких: 13 400,00 грн – прострочене тіло, 49 127,08 – прострочені відсотки, що підтверджується розрахунком заборгованості та випискою з особового рахунку за кредитним договором №887093024 від 19.12.2023 (а.с.33-37).

Укладення кредитного договору та факт отримання кредитних коштів відповідачкою не оскаржуються, у зв`язку з чим у цій частині рішення суду першої інстанції апеляційним судом не переглядається.

Крім того, представник відповідачки в апеляційній скарзі наводить доводи щодо недоведеності позивачем факту набуття ним права вимоги до відповідачки, а також щодо невиконання умов кредитного договору стосовно його дострокового розірвання.

Колегія суддів вважає, що доводи щодо недоведеності позивачем факту набуття ним права вимоги до відповідачки спростовуються матеріалами справи.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі статтею 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 1077 ЦК України (у редакції, чинній на момент укладення відповідних договорів факторингу), за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Згідно зі статтями 1078 та 1081 ЦК України (у відповідній редакції), предметом договору факторингу може бути як право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), так і право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.

Як вбачається з матеріалів справи, 28 листопада 2018 року між ТОВ «Таліон Плюс» (фактор) та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (клієнт) укладено Договір факторингу №28/1118-01, п.2.1 якого передбачено, що згідно з умовами цього Договору клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим Договором.

У п.1.3 Договору факторингу №28/1118-01 визначено, що право вимоги – всі права клієнта за кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть у майбутньому.

Пунктом 1.2 Договору факторингу №28/1118-01 визначено, що перелік кредитних договорів наводиться у відповідних Додатках до Договору, а саме в реєстрах прав вимоги.

Право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами реєстру прав вимог по формі, встановленій у відповідному Додатку (п.4.1 Договору факторингу №28/1118-01).

Цей Договір набуває чинності та всі права та обов`язки сторін за цим Договором набувають повної юридичної сили з дати його підписання уповноваженими представниками сторін, та скріплення печатками (за наявності її у сторони) (п.8.1 Договору факторингу №28/1118-01).

28.11.2019 ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» уклали Додаткову угоду №19, згідно з якою строк дії Договору продовжено до 31.12.2020. При цьому інші умови Договору залишилися без змін.

31.12.2020 між клієнтом та фактором укладено Додаткову угоду №26 від 31.12.2020 до Договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018, яка продовжила строк Договору до 31 грудня 2021 року. У цій Додатковій угоді Договір факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 викладено у новій редакції, проте дата його укладення залишена як 28.11.2018 та №28/1118-01.

31.12.2021 сторони Договору факторингу уклали Додаткову угоду №27, яка продовжила строк дії Договору до 31 грудня 2022 року. При цьому інші умови Договору залишилися без змін, відповідно до Договору факторингу в редакції від 31 грудня 2020 року.

31.12.2022 сторони Договору факторингу уклали Додаткову угоду №31, яка продовжила строк дії Договору до 31 грудня 2023 року. При цьому інші умови Договору залишилися без змін, відповідно до Договору факторингу в редакції від 31 грудня 2020 року.

31.12.2023 сторони Договору факторингу уклали Додаткову угоду №32, яка продовжила строк дії Договору до 31 грудня 2024 року.

Відповідно до витягу з Реєстру прав вимоги №272 від 20 лютого 2024 року на виконання Договору факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року (з урахуванням Додаткових угод до нього), укладеного між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», за №197 зазначено боржника ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ), кредитний договір №887093024 від 19.12.2023, сума заборгованості: за основним боргом (тіло кредиту) – 13 400,00 грн, за відсотками – 14 785,56 грн; загальна сума заборгованості (сума відступлення грошової вимоги) складає 28 185,56 грн.

Таким чином, право вимоги стосовно ОСОБА_1 перейшло від ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до ТОВ «Таліон Плюс» в день підписання ними Реєстру прав вимог №272 від 20 лютого 2024 року.

31.07.2024 ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено Договір факторингу №31/0724-01, зі строком дії до 31 грудня 2024 року.

Згідно з п.2.1 Договору факторингу №31/0724-01 від 31 липня 2024 року, ТОВ «Таліон Плюс» відступило ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги.

Право вимоги переходить від клієнта до фактора з моменту підписання ними відповідного реєстру прав вимог по формі, встановленій у відповідному Додатку (п.4.1 Договору факторингу №31/0724-01).

Відповідно до витягу з Реєстру прав вимоги №2 від 31 липня 2024 року до Договору факторингу №31/0724-01 від 31 липня 2024 року, укладеного між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Таліон Плюс», за №653 зазначено боржника ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ), кредитний договір №887093024 від 19.12.2023, сума заборгованості: за основним боргом (тіло кредиту) – 13 400,00 грн, за відсотками – 49 127,08 грн; загальна сума заборгованості (сума відступлення грошової вимоги) складає 62 527,08 грн.

Отже, право вимоги стосовно ОСОБА_1 перейшло від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» з моменту підписання ними Реєстру прав вимог №2 від 31 липня 2024 року.

14.03.2025 ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Юніт Капітал» уклали Договір факторингу №140325-У від 14.03.2025, відповідно до умов якого ТОВ «Юніт Капітал» відступлено право грошової вимоги до відповідачки за кредитним договором.

Згідно з п.1.1 Договору факторингу №140325-У від 14 березня 2025 року, ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» відступило ТОВ «Юніт Капітал» право грошової вимоги, строк виконання зобов`язань за якою настав або виникне в майбутньому, до третіх осіб – боржників. Перелік боржників зазначено в реєстрі боржників, який формується згідно з Додатком №1.

Відповідно до п.1.2 Договору факторингу №140325-У від 14 березня 2025 року, перехід від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості до боржників відбувається в момент підписання сторонами акта прийому-передачі реєстру боржників згідно з Додатком №2, після чого фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей та набуває відповідні права вимоги. Підписаний сторонами та скріплений їх печатками акт прийому-передачі реєстру боржників підтверджує факт переходу від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості та є невід`ємною частиною цього Договору.

На підтвердження переходу права вимоги до позивача до матеріалів справи долучено підписаний сторонами Акт прийому-передачі Реєстру Боржників за Договором факторингу №140325-У від 14 березня 2025 року.

Відповідно до витягу з Реєстру боржників від 14 березня 2025 року до Договору факторингу №140325-У від 14 березня 2025 року, укладеного між ТОВ «Юніт Капітал» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс», за №794 зазначено боржника ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ), кредитний договір №887093024 від 19.12.2023, сума заборгованості: за основним боргом (тіло кредиту) – 13 400,00 грн, за відсотками – 49 127,08 грн; загальна сума боргу складає 62 527,08 грн.

Таким чином, право вимоги стосовно ОСОБА_1 перейшло від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до ТОВ «Юніт Капітал» з моменту підписання ними Акта прийому-передачі Реєстру Боржників від 14.03.2025.

Крім того, представник відповідачки у своїй апеляційній скарзі вказує, що в суді першої інстанції позивачем не надано доказів на підтвердження оплати за Договором про відступлення права вимоги №28/1118-01 від 28.11.2018.

Разом з цим колегія суддів звертає увагу, що умовами укладених Договорів факторингу передбачено перехід права вимоги з моменту підписання реєстру права вимоги чи акта прийому-передачі реєстру боржників та не пов`язано з оплатою за Договором факторингу, проведення якої відтерміновано на визначений Договором строк. Слід зазначити, що встановлений порядок оплати не впливає на перехід права вимоги за кредитним договором. Це також є ознакою договору відступлення права вимоги (цесії), передбаченого п.1 ч.1 ст.512 ЦК України, і не свідчить про відсутність права вимоги у позивача, яке він набув на підставі вищевказаних Договорів, за якими право вимоги було передано на умовах відстрочення платежу, що, у свою чергу, відповідає правовим висновкам, висловленим у постановах ВП ВС від 11.09.2018 у справі №909/968/16 та від 08.08.2023 у справі №910/8115/19.

Наведені у відзиві на апеляційну скаргу аргументи знайшли своє підтвердження у матеріалах справи та спростовують доводи скарги в цій частині.

Так, відповідно до правових висновків, які були висловлені у постанові Верховного Суду від 07.01.2026 у справі №727/2790/25: допускається відступлення за договором факторингу наявної вимоги та майбутньої вимоги.

При цьому для розмежування прав грошової вимоги, що може відступатися на підставі договору факторингу обрано різні критерії. Зокрема, для: (а) наявної вимоги - це строк платежу; (б) майбутньої вимоги - це момент виникнення. Різність критеріїв, які покладені в виокремлення видів, створює складнощі у розумінні як наявної, так і майбутньої вимоги;

Наявна вимога - це право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (частина перша статті 1078 ЦК України). Втім очевидно, що строк платежу визначає не існування, а тільки можливість здійснення права грошової вимоги. І, звісно, що наявні грошові вимоги не вичерпуються тими, строк платежу яких настав.

Оскільки якщо зробити протилежний висновок, то в категорію майбутніх вимог слід віднести будь-які інші права грошової вимоги, навіть ті які існують в зобов`язанні, але їх здійснення залежить від настання умови чи спливу строку. Саме тому до наявних вимог потрібно віднести й «недозрілі» грошові вимоги. «Недозріла» вимога - це різновид наявної вимоги, тобто право грошової вимоги, можливість здійснення якого залежить від настання умови чи спливу строку платежу. Як наслідок наявна та недозріла вимога існують до або в момент укладення договору факторингу.

Майбутня вимога - це право грошової вимоги, що виникне в майбутньому (частина перша статті 1078 ЦК України), тобто майбутніми мають кваліфікуватися такі права грошової вимоги, що «з`явилися» із тих чи інших договорів, укладених після договору факторингу;

У договорі факторингу необхідно індивідуалізувати право грошової вимоги. Наявна та «недозріла» вимоги мають бути визначені в договорі факторингу з максимальним ступенем конкретності, яка б забезпечувала можливість виокремити такі вимоги від інших вимог клієнта в момент укладення договору факторингу. Для наявної та «недозрілої» вимоги, оскільки вони існують на час укладення договору факторингу, індивідуалізація може полягати, зокрема, у вказівці предмета (розміру чи обсягу вимоги), суб`єктів (як активного - кредитора, так і пасивного - боржника), підстави виникнення (наприклад, договір поставки).

Майбутня вимога має піддаватися індивідуалізації не пізніше, аніж в момент її виникнення. Тобто майбутня вимога повинна мати потенційну властивість для ідентифікації в момент її виникнення. До цього часу майбутня вимога хоча б якось має пов`язуватися із клієнтом.

Повертаючись до обставин цієї справи, колегія суддів звертає увагу, що судом відповідно до наявних у справі доказів встановлено, що за умовами Договору факторингу клієнт на день його укладення зобов`язується відступити фактору права вимоги клієнта за кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть у майбутньому, які зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим Договором. Конкретний перелік кредитних договорів наводиться у відповідних Додатках до Договору, а саме в реєстрах прав вимоги. Право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами реєстру прав вимог по формі, встановленій у відповідному Додатку.

З огляду на це, колегія суддів відхиляє за безпідставністю наведені у скарзі доводи про відсутність у позивача права вимоги. Покликання представника відповідача на відповідні правові висновки Верховного Суду щодо необхідності встановлення факту оплати за договором факторингу не можна взяти до уваги, за їх нерелевантністю, оскільки вони стосувалися інших обставин справи, в яких, на відміну від вищевказаних умов Договорів факторингу у даній справі, момент переходу права вимоги був пов`язаний з іншими умовами – їх оплати, а не з підписанням сторонами реєстру прав вимог, які у даній справі були дотримані.

Крім того, в матеріалах справи містяться платіжна інструкція від 05.08.2024 №7076 про сплату суми фінансування за Реєстром прав вимоги №2 від 31.07.2024 до Договору факторингу №31/0724-01 від 31.07.2024 та платіжна інструкція від 17.03.2025 №327 про сплату суми фінансування за Реєстром боржників до Договору факторингу №140325-У від 14.03.2025, які підтверджують фактичне виконання сторонами умов відповідних Договорів факторингу та здійснення оплати вже після їх укладення.

Отже, звертаючись до суду з позовом, ТОВ «Юніт Капітал» на підставі положень статей 512, 514, 516, 1077, 1078, 1082 ЦК України надало належні та допустимі докази, що підтверджують набуття позивачем права вимоги за кредитним договором.

Щодо стягнення на користь позивача заборгованості за Договором кредитної лінії №887093024 від 19.12.2023 слід зазначити, що у справі відсутні докази про те, що на день звернення до суду з позовом сплив визначений у договорі кредиту кінцевий строк його повернення, та що позивач у досудовому порядку звертався до позичальника з вимогами про дострокове повернення основної заборгованості – тіла кредиту.

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина друга статті 1050 ЦК України).

Якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

У справі, яка переглядається, пунктом 7.1 Договору визначено, що рекомендована (не обов`язкова) дата дострокового повного повернення всієї суми кредиту за всіма наданими траншами є дата закінчення Дисконтного періоду кредитування – 18.01.2024, а саме протягом 30 днів від дати отримання першого траншу позичальником.

Разом з тим, пунктом 7.3 Договору кредитної лінії встановлено, що кінцева дата повернення (виплати) кредиту – 18.01.2029.

Згідно з п.9.1.1.2 Договору, кредитодавець має право в односторонньому порядку вимагати від позичальника дострокового повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом, зокрема у разі прострочення сплати нарахованих процентів позичальником.

Пунктом 9.1.1.7 Договору передбачено, що у разі затримання позичальником сплати процентів за користування кредитом щонайменше на один місяць, кредитодавець має право вимагати повернення споживчого кредиту строк виплати якого ще не настав, в повному обсязі, шляхом повідомлення позичальника про дострокове припинення Договору. При цьому, Договір вважається розірваним з моменту відправлення відповідного повідомлення, в тому числі на електронну пошту позичальника.

Суд першої інстанції всупереч вимогам ст.89 ЦПК України на вказані умови Договору належної уваги не звернув, та не з`ясував, що позивач у підставах позову не вказав та у матеріалах справи відсутні докази про те, що позивач у досудовому порядку звертався до позичальника – відповідачки з вимогами достроково погасити заборгованість та проценти, кінцевий строк сплати яких не сплинув.

Відповідно до ч.4 ст.16 Закону України «Про споживче кредитування», у разі затримання споживачем сплати частини споживчого кредиту та/або процентів щонайменше на один календарний місяць, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - щонайменше на три календарні місяці кредитодавець має право вимагати повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, в повному обсязі, якщо таке право передбачене договором про споживчий кредит.

Кредитодавець зобов`язаний у письмовій формі повідомити споживача про таку затримку із зазначенням дій, необхідних для усунення порушення, та строку, протягом якого вони мають бути здійснені.

Якщо кредитодавець відповідно до умов договору про споживчий кредит вимагає здійснення платежів, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі платежі або повернення споживчого кредиту здійснюються споживачем протягом 30 календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - 60 календарних днів з дня одержання від кредитодавця повідомлення про таку вимогу. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про споживчий кредит, вимога кредитодавця втрачає чинність.

Позивач у позові не посилався на обставини направлення відповідачці вимоги про дострокове припинення Договору та повернення кредиту в повному обсязі, та не надав до суду належних та допустимих доказів на підтвердження дотримання умов Договору та вказаної норми матеріального права щодо обов`язкового досудового звернення до позичальника з вимогами про дострокове повернення тіла кредиту та нарахованих на цю суму процентів.

Наведені з цього приводу доводи скарги знайшли своє підтвердження у матеріалах справи.

У постанові від 27 березня 2019 року у справі № 521/21255/13-ц (провадження № 14-600цс18) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що боржник зобов`язаний виконати його обов`язок відповідно до умов договору. Тобто, порушивши права або законні інтереси кредитора, боржник зобов`язаний поновити їх, не чекаючи на повідомлення (вимогу) про дострокове повернення кредиту чи на звернення до суду з відповідним позовом. Враховуючи приписи статей 526, 527 і 530 ЦК України, направлення повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту стосується загального порядку досудового врегулювання відповідних спорів. Невиконання кредитором обов`язку з направлення такого повідомлення (вимоги) не означає відсутність порушення його прав, а тому він може вимагати у суді виконання боржником обов`язку з дострокового повернення кредиту.

У постанові від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (провадження № 14-680цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що висновок, наведений у постанові від 27 березня 2019 року у справі № 521/21255/13-ц, не враховує спеціальний порядок, передбачений Законом України «Про захист прав споживачів» в редакції до 2017 року, заявлення кредитодавцем вимоги про дострокове повернення коштів у разі неналежного виконання позичальником умов договору про надання споживчого кредиту, і вважала за необхідне відступити від зазначеного висновку, конкретизувавши його так: «суд, установивши, що кредитування відбулося для задоволення споживчих потреб позичальника, має застосувати до встановлених правовідносин приписи, які регулюють відносини споживчого кредитування, зокрема частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, у якій був встановлений обов`язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту».

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року у справі №638/13683/15-ц зазначила, що визначаючи зміст правовідносин, які виникли між сторонами кредитного договору, суди повинні встановити: на які потреби було надано кредит, чи здійснювалось кредитування з метою задоволення боржником особистих економічних та побутових потреб. Установивши, що кредитування здійснювалось на споживчі потреби, суд повинен застосувати до встановлених правовідносин законодавство щодо захисту прав споживачів.

При цьому слід звернути увагу, що з 10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», яким врегульовано в тому числі і питання дострокового повернення споживчого кредиту (стаття 16 Закону).

Починаючи з 10 червня 2017 року, праву кредитора на дострокове стягнення в судовому порядку заборгованості за кредитним договором має передувати реалізація ним права вимоги дострокового виконання основного зобов`язання, відповідно до вимог частини четвертої статті 16 Закону України «Про споживче кредитування», якою зокрема визначено, що кредитодавець зобов`язаний у письмовій формі повідомити споживача про таку затримку із зазначенням дій, необхідних для усунення порушення, та строку, протягом якого вони мають бути здійснені.

Аналогічні висновки щодо застосування статті 16 Закону України «Про споживче кредитування» викладено у постановах Верховного Суду від 02 лютого 2022 року у справі № 755/11307/17 (провадження № 61-14700св21), від 22 жовтня 2025 року у справі № 766/2926/23 (провадження № 61-2757св25).

Оскільки матеріали справи не містять доказів того, що банк у передбаченому кредитним Договором порядку завчасно направив лист-вимогу про дострокове повернення кредиту, тому у позичальника ОСОБА_1 не виник обов`язок дострокового повернення всієї суми грошових коштів за кредитним договором,

Відповідно до ст.12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

З урахуванням викладеного вище, слід дійти висновку, що за Договором кредитної лінії №887093024 від 19.12.2023 не настав термін виконання грошового зобов`язання у повному обсязі, в частині стягнення тіла кредиту на суму 13 400,00 грн, оскільки товариством не дотримано встановлений Договором порядок дострокового повернення кредитних коштів, а саме – не була направлена вимога про дострокове повернення кредиту та його припинення, як наслідок, термін повернення кредиту у повному обсязі не настав. А тому, у позичальника відсутній обов`язок достроково повернути кредит (тіло кредиту) за Договором кредитної лінії, а в суду відсутня підстава для задоволення відповідного позову в частині, яка стосується дострокового стягнення кредиту (тіла кредиту) за таким Договором.

Разом з тим, позичальник відповідно до умов Договору несе обов`язок зі сплати поточних відсотків за користування грошовими коштами за фактичну кількість днів користуванням кредитом в межах заявлених позивачем позовних вимог за період з 19.12.2023 по 16.05.2024 (період визначено згідно з наданим позивачем розрахунком, який відповідачем не спростовано).

При визначенні розміру заборгованості за відсотками за вказаний період колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст.1048 ЦК України).

Частиною 2 статті 1056-1 ЦК України передбачено, що розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Умовами Договору кредитної лінії передбачено, що за період від дати видачі кредиту до 18.01.2024 (включно) проценти нараховуються за процентною ставкою 146,00 відсотків річних, що на день укладення Договору становить 0,40 % на день (8.3.1 Договору).

Після закінчення Дисконтного періоду кредитування, проценти нараховуються за процентною ставкою 1087,70 відсотків річних, що на день укладення Договору становить 2,98 % на день (п.8.4 Договору).

Відповідно, за період з 19.12.2023 по 18.01.2024 кредитодавцем правомірно нараховано відсотки у розмірі 0,40 % в день, що становить 1 608,00 грн (13 400 грн х 30 днів х 0,40 % – ставка, передбачена п.8.3.1 Договору).

Разом з тим, відповідно до ч.5 ст.8 Закону України «Про споживче кредитування» у редакції, яка набрала чинності 24 грудня 2023 року згідно із Законом №3498-IX від 22 листопада 2023 року, максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.

Пунктом 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів – 2,5 %; протягом наступних 120 днів – 1,5 %.

Перехідні положення законопроекту застосовуються, у разі якщо потрібно врегулювати відносини, пов`язані з переходом від існуючого правового регулювання до бажаного, того, яке має запроваджуватися з прийняттям нового закону. При цьому, перехідні положення повинні узгоджуватися з приписами прикінцевих положень, що стосуються особливостей набрання чинності законом чи окремими його нормами. Норми тимчасового та локального характеру, якщо вони присутні в законі, також включаються до перехідних положень законопроекту.

Частиною 2 розділу 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» встановлено, що дія п.5 розділу І цього Закону (яким, зокрема доповнено п.17 розділ IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування») поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.

Договір кредитної лінії №887093024 укладено 19.12.2023, тобто до внесення змін до Закону України «Про споживче кредитування», але він продовжив свою дію після набрання чинності цим Законом, а тому строк дії п.17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону «Про споживче кредитування» поширюється на вказаний кредитний договір, тому за період з 19.01.2024 по 16.05.2024 не підлягає застосуванню відсоткова ставка в розмірі 2,98 % в день.

За період з 19.01.2024 по 21.04.2024 розмір процентів, який підлягає стягненню з ОСОБА_1 складає 31 490,00 грн (13 400 грн х 94 дні х 2,5 %).

В свою чергу, починаючи з 22.04.2024 денна ставка має становити не більше 1,5 %.

За період з 22.04.2024 по 16.05.2024 розмір процентів становить 5 025,00 грн (13 400 грн х 25 днів х 1,5 %).

Таким чином, всього заборгованість за відсотками становить 38 123,00 грн.

З огляду на викладене вище, з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за відсотками за Договором кредитної лінії №887093024 укладено 19.12.2023 за період з 19.12.2023 по 16.05.2024 (період визначено відповідно до наданого позивачем розрахунку) у розмірі 38 123,00 грн.

У зв`язку з цим рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині визначення розміру заборгованості, який підлягає стягненню з відповідачки.

Згідно з ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При поданні позову позивачем ТОВ «Юніт Капітал» сплачено судовий збір у розмірі 2 422,40 грн.

За подання апеляційної скарги відповідачкою ОСОБА_1 сплачено судовий збір у сумі 3 633,60 грн.

Відповідно до вимог ч.1 ст.141 ЦПК України, з урахуванням того, що позовні вимоги задоволено на 60,97 %, з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню судовий збір, сплачений у суді першої інстанції, пропорційно до задоволеної частини позовних вимог, а саме: 2 422,40 грн ? 60,97 % = 1 476,94 грн.

Разом з тим, оскільки у задоволенні позовних вимог відмовлено на 39,03 %, з позивача на користь відповідачки підлягають стягненню понесені нею та документально підтверджені судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги пропорційно до частини, у якій у позові відмовлено, а саме: 3 633,60 грн ? 39,03 % = 1 418,19 грн.

З урахуванням викладеного та застосовуючи взаємозалік судових витрат, з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню: 58,75 грн (1 476,94 ? 1 418,19) судового збору.

Представник відповідачки у своїй апеляційній скарзі також просить стягнути з позивача витрати на професійну правничу допомогу, понесені відповідачкою, у розмірі 8 000,00 грн.

Відповідно до частини 1 статті 15 ЦПК України, учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

За змістом частини 1 пункту 1 частини 3 статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з частинами 2, 3 та 4 статті 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншої правничої допомоги, пов`язаної зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Отже, зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу адвокатом Скользнєвою В.В. у додатках до апеляційної скарги надано: Договір про надання правничої допомоги від 07.08.2025, Акт здачі-прийняття наданих послуг від 18.12.2025, квитанцію до прибуткового ордера №б/н від 18.12.2025 про отримання від ОСОБА_1 оплати у розмірі 8 000,00 грн та ордер на надання правничої допомоги від 18.12.2025 (а.с.158-160).

Як вбачається з Акта здачі-прийняття наданих послуг від 18.12.2025, адвокатом Скользнєвою В.В. надано ОСОБА_1 такі послуги: ознайомлення з матеріалами справи протягом 1,5 год., вартістю 2 000,00 грн; написання апеляційної скарги протягом 2 год., вартістю 6 000,00 грн, загальна вартість – 8 000,00 грн.

Крім того, зазначено, що сторони не мають одна до одної претензій щодо якості наданої правової (правничої) допомоги, обсягу її виконання та вартості.

Згідно з квитанцією до №б/н від 18.12.2025, адвокатом Скользнєвою В.В. отримано від ОСОБА_1 оплату за Договором про надання правничої допомоги від 07.08.2025 та Актом здачі-прийняття наданих послуг від 18.12.2025 у розмірі 8 000,00 грн.

Відповідно до частини 3 статті 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, а також стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

У разі недотримання вимог частини 4 статті 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини 5 та 6 статті 137 ЦПК України).

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц вказано, що з аналізу частини 3 статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин 5 та 6 статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.

Тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.

Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та необхідності), а також розумності їхнього розміру застосовуються з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу та мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи й усіх обставин, що мають значення.

При цьому колегія суддів відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України враховує наступні правові висновки Великої Палати Верховного Суду, які були висловлені у постанові від 26 червня 2024 року у справі №686/5757/23 (провадження №14-50цс24):

«139. У розумінні умов частин четвертої – шостої статті 137 ЦПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе винятково на підставі клопотання іншої сторони у разі доведення нею недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

140. Подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі №911/3312/21.

141. Водночас у частині третій статті 141 ЦПК України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила під час вирішення питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. У такому випадку суд повинен конкретно визначити, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести обґрунтування такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку

з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну потребу судових витрат для конкретної справи.

142. Близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року, справа №922/1964/21.

143. У постановах від 19 лютого 2022 року №755/9215/15-ц та від 05 липня 2023 року у справі №911/3312/21 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та потрібності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.

144. Отже, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Натомість під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частиною третьою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково.

145. Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовують з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення».

Слід зазначити, що під час розгляду справи представник позивача у відзиві заявила заперечення щодо розміру заявлених до відшкодування витрат на правничу допомогу, посилаючись на те, що вони є необґрунтованими та завищеними з огляду на складність справи.

Разом із цим, дослідивши заяву про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, понесених відповідачкою, та застосувавши наведені вище критерії розумності розміру заявлених до відшкодування витрат на оплату послуг адвокатки, їх необхідності та співмірності зі складністю справи, виконаними адвокатом роботами (наданими послугами) й обсягом наданих послуг, а також врахувавши характер спірних правовідносин, колегія суддів дійшла висновку, що витрати на підготовку та подання апеляційної скарги у сумі 8 000,00 грн є завищеними та не відповідають характеру наданих послуг.

Так, матеріали справи не містять значного обсягу документів, на дослідження та збирання яких адвокат мала б витратити істотний час. Крім того, зазначений спір для кваліфікованого юриста є справою незначної складності, судова практика у спорах цієї категорії є сталою, а спірні правовідносини не потребують застосування значної кількості нормативно-правових актів. При цьому адвокат не брала участі у судових засіданнях, оскільки справа відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розглядалася в порядку письмового провадження, а також не подавала до суду жодних інших процесуальних документів (заяв, клопотань, пояснень тощо), окрім апеляційної скарги. Крім того, доводи апеляційної скарги частково відтворюють доводи, викладені у відзиві на позовну заяву, поданому відповідачкою в суді першої інстанції, що також свідчить про відсутність значного обсягу додаткової роботи під час підготовки апеляційної скарги. Також зазначені послуги щодо ознайомлення з матеріалами справи фактично охоплюються послугою зі складення апеляційної скарги та є складовою підготовки таких матеріалів.

З огляду на викладене колегія суддів доходить висновку, що заява про стягнення з позивача витрат на професійну правничу допомогу підлягає частковому задоволенню, а тому з позивача на користь відповідачки підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4 000,00 грн.

Керуючись ст.ст.367, 368, п.2 ч.1 ст.374, ст.ст.376, 381, 382-384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Скользнєвої Валерії Владиславівни задовольнити частково.

Рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 19 листопада 2025 року змінити.

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №887093024 від 19.12.2023 за тілом кредиту у розмірі 13 400,00 грн – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» (м.Київ, вул.Рогнідинська, буд.4, літера А, офіс 10, ЄДРПОУ: 43541163) заборгованість за кредитним договором №887093024 від 19.12.2023, яка складається із заборгованості за відсотками за період з 19.12.2023 по 16.05.2024 у розмірі 38 123,00 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» судовий збір у розмірі 58,75 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу, понесені відповідачкою під час розгляду справи у апеляційному суді, у розмірі 4 000,00 грн.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду лише у випадках, передбачених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складений 20 жовтня 2026 року.

Головуючий – В.Б. Яцина

Судді - Н.П. Пилипчук

О.В. Маміна.