Постанова від 19 жовтня 2026 р. у справі №344/21566/25 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 344/21566/25

Провадження № 22-ц/4808/1577/26

Головуючий у 1 інстанції Польська М. В.

Суддя-доповідач Девляшевський

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Девляшевського В.А.,

суддів: Луганської В.М., Мальцевої Є.Є.,

секретаря Гудяк Х.М.,

з участю сторін та їх представників,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Івано-Франківського міського суду, постановлену головуючою суддею Польською М.В. 17 червня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя та визначення часток у спільних грошових зобов`язаннях,

в с т а н о в и в:

У грудні 2025 року ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя. Просила визнати спільною сумісною власністю подружжя нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 (квартира АДРЕСА_2 та комора XXVI), а також транспортний засіб Lincoln Nautilus 2021 року випуску; виділити їй в порядку поділу спільного майна подружжя у приватну власність частку в розмірі 70% від нерухомого та рухомого майна; стягнути з ОСОБА_2 на її користь грошову компенсацію вартості 70% транспортного засобу в розмірі 770 000,00 грн.

В свою чергу ОСОБА_2 звернувся з зустрічним позовом до ОСОБА_1 , в якому просив визнати об`єктом спільної сумісної власності подружжя двокімнатну квартиру АДРЕСА_3 ; поділити зазначену квартиру, визначивши частки подружжя по ; визнати спільним борговим зобов`язанням подружжя зобов`язання за договором про іпотечний кредит №IFHOGT00000641 від 30.06.2021, укладеним між ОСОБА_2 та АТ КБ «ПриватБанк»; визначити, що сторони зобов`язані нести обов`язок щодо виконання зобов`язань за договором про іпотечний кредит №IFHOGT00000641 від 30.06.2021 у рівних частках по кожна; визнати об`єктом спільної сумісної власності подружжя комору, розташовану за адресою АДРЕСА_1 приміщення XXV; поділити зазначену комору, визначивши частки сторін по 1/2; визнати об`єктом особистої приватної власності ОСОБА_2 транспортний засіб, а саме автомобіль Lincoln Nautilus 2021 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 ; визнати спільними витратами подружжя, здійсненими в інтересах сім`ї, сплату авансових платежів та платежів за договором іпотечного кредиту; визнати за позивачем право вимоги до відповідачки на частину цих платежів; визнати витрати, понесені на започаткування підприємницької діяльності ОСОБА_1 , такими, що здійснені за рахунок спільних коштів подружжя, а також право вимоги щодо відшкодування цих коштів в розмірі частини з відповідачки.

У червні 2026 року ОСОБА_1 подала повторну заяву про забезпечення позову, в якій просила застосувати у межах справи заходи забезпечення позову шляхом заборони ОСОБА_2 використання та експлуатації (керування) транспортним засобом Lincoln Nautilus, 2021 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 під час виконання посадових обов`язків в робочих цілях на посаді регіональний менеджер (куратор відділень) РП АТ КБ «ПРИВАТБАНК», на час вирішення спору.

В обгрунтуваня зазначила, що згоди на розпорядження спірним транспортним засобом не надавала. Натомість відповідач використовує його в робочих цілях та отримує від свого роботодавця компенсацію за бензин, що призводить до його зносу і втрати ринкової вартості. При цьому, позивач змушена орендувати інший автомобіль для власного використання у підприємницькій діяльності, що посвідчується договором від 29.04.2026.

Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 17 червня 2026 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовлено.

Не погодившись із даною ухвалою суду, оскільки вважає її необґрунтованою, постановленою з порушенням норм матеріального та процесуального права, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу.

Вважає помилковим висновки суду про те, що користування транспортним засобом Lincoln Nautilus 2021 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 можливе тільки за взаємною згодою сторін. Вказує, що майно, яке набуте за час шлюбу, є спільною сумісною власністю подружжя та розпорядження вказаним майном здійснюється за взаємною згодою. Натомість позивачка згоди на розпорядження майном, що перебуває у спільній сумісній власності, не надавала та не надає. Однак, таке розпорядження відбувається з порушенням її прав, а транспортний засіб використовується відповідачем ОСОБА_2 у власних цілях. В зв`язку з чим позивач ОСОБА_1 орендує транспортний засіб для здійснення підприємницької діяльності, а також для власних потреб, та сплачує значні кошти за оренду.

Крім того, вказала, що експлуатація спірного автомобіля призводить до значного зменшення вартості рухомого майна, втрату експлуатаційних параметрів, порушує права позивача та призведе до неможливості виконання судового рішення в частині рівності сторін так як сторони повинні користуватися майном по взаємній згоді.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 вказує, що ухвала суду першої інстанції є законною та обгрунтованою, а тому у задоволенні апеляційної скарги необхідно відмовити.

Звертає увагу на те, що позивачка вже зверталася до суду з аналогічною за своєю предметністю, підставами та мотивацією заявою про забезпечення позову. У позовній заяві про поділ майна позивачка вимагала стягнути з відповідача грошову компенсацію вартості її частки у розмірі 70% від оціночної вартості ТЗ Lincoln Nautilus, визначаючи її у розмірі 770 000,00 грн. Отже, предметом спору в цій частині є виключно грошова компенсація. Автомобіль є рухомим та неподільним майном. Користування ним не перешкоджає його поділу шляхом виплати грошової компенсації іншій стороні, оскільки поділити авто в натурі іншим чином фізично неможливо.

Зважаючи на те, що ухвалою суду від 23.03.2026 вже накладено заборону на відчуження автомобіля, загроза його продажу, дарування чи перереєстрації повністю ліквідована. Крім того, наявність повного комплексу страхових полісів повністю нівелює будь-які ризики втрати чи пошкодження майна внаслідок ДТП чи дій третіх осіб, гарантуючи збереження грошового еквівалента майна.

Посилається також на те, що автомобіль є єдиним транспортним засобом відповідача. Зазначене авто постійно перебувало у його користуванні як до виникнення спору, так і протягом усього часу судового розгляду з грудня 2025 року, що підтверджено матеріалами справи та ухваленими судовими рішеннями. Заборона користування позбавить відповідача можливості пересуватися та здійснювати свою професійну діяльність на посаді регіонального менеджера (куратора відділень) РП АТ КБ «ПриватБанк», яка вимагає постійних оперативних поїздок

В засіданні апеляційного суду Казан Н.І. та її представник доводи апеляційної скарги підтримали, просили її задовольнити.

ОСОБА_2 та його представник апеляційну скаргу заперечили з огляду на законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення сторін та їх представників, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення місцевого суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд дійшов висновку, що скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.

Постановляючи ухвалу, суд вважав, що повторна заява ОСОБА_1 про забезпечення позову від 10.06.2026р. мотивована тими ж обставинами, як і в попередній заяві про забезпечення позову щодо даного ТЗ, а також новою вимогою «забороною експлуатації даного ТЗ відповідачем та використання такого транспортного засобу під час виконання посадових обов`язків в робочих цілях на посаді регіональний менеджер (куратор відділень) РП АТ КБ «ПРИВАТБАНК». Доказів, що даний ТЗ відповідач використовує за угодою з роботодавцем сторона заявника (позивача) не надала, як і не довела, що до часу виникнення спору чи після розгляду такого з грудня 2025 року судом ОСОБА_1 використовувала даний автомобіль. Натомість сторона відповідача довела, що спірне авто постійно перебувало у користування відповідача і його використання не пов`язується з безпосередньою експлуатацією по місцю праці, а використовується в самостійних потребах.

Суд наголошував, що після відкриття провадження у даній справі роз`яснювалась можливість мирного позасудового врегулювання спору. Однак позивач ОСОБА_1 на першому судовому засіданні категорично заперечила можливість такого врегулювання, а питання вирішення судом почерговості користування автомобілем (в т.ч. під час розгляду справи), як стверджував адвокат позивача - Хоптій М.В., при відсутності будь якого спілкування між сторонами та вираженого наявного конфлікту сторін, не є поняттям забезпечення позову та може бути досягнуто виключно в позасудовому порядку.

Переглядаючи справу, апеляційний суд звертає увагу на таке.

Відповідно до ч.1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду (частина друга статті 149 ЦПК України).

У статті 150 ЦПК України встановлені види забезпечення позову, зокрема заборона вчиняти певні дії.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі №381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».

При вирішенні питання про забезпечення позову суд повинен здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Відповідність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.

Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом в залежності від конкретного випадку.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом неодноразово, зокрема в постанові від 26 квітня 2022 року у справі № 285/4519/21-ц.

Заборона експлуатації та керування спірними транспортними засобами не може вплинути на виконання рішення суду у разі задоволення позову та суперечить конструкції забезпечення позову. До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 жовтня 2020 року у справі № 646/1660/20 (провадження № 61-14281ск20).

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про недоведеність використання відповідачем спірного транспортного засобу під час виконання посадових обов`язків, оскільки заявником не надано відповідних доказів. Водночас заборона експлуатації та керування спірним транспортним засобом не спрямована на забезпечення реального виконання можливого рішення суду про задоволення позову, а тому не відповідає суті інституту забезпечення позову.

Інші доводи апеляційної скарги представника ОСОБА_1 висновків суду першої інстанції не спростовують, норми процесуального права судом застосовані правильно, а тому підстав для скасування оскаржуваної ухвали немає.

Керуючись статтями 374, 375, 381 – 384, 389, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Івано-Франківського міського суду від 17 червня 2026 року – без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного її тексту.

Головуючий В.А. Девляшевський

Судді: Є.Є. Мальцева

В.М. Луганська

Повний текст постанови складено 20 жовтня 2026 року.