Суд: Івано-Франківський апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: усунення перешкод у користуванні майном
Дата: 19 жовтня 2026 р.
Справа: №345/551/26
Суддя: Девляшевський В. А.
Справа № 345/551/26
Провадження № 22-ц/4808/2046/26
Головуючий у 1 інстанції Юрчак Л. Б.
Суддя-доповідач Девляшевський
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 жовтня 2026 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Девляшевського В.А.,
суддів: Луганської В.М., Василишин Л.В.,
секретаря Гудяк Х.М.,
за участі позивача – ОСОБА_1 , представника відповідача –адвоката Бойко Р.Б., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Калуського міськрайонного суду, ухвалене головуючим суддею Юрчаком Л.Б. 24 серпня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні нерухомим майном,
в с т а н о в и в:
У січні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , у якому просив зобов`язати відповідача негайно відчинити замки на гаражних воротах самочинно збудованої частини гаража НОМЕР_1 , протягом одного дня забрати з нього всі свої речі та сплатити судовий збір.
В обґрунтування позовних вимог вказав, що після смерті батька позивача – ОСОБА_3 , який за життя збудував гараж А-12, позивач успадкував належне йому майно. Гараж складався з двох частин, кожна з яких мала окремий заїзд та гаражні ворота. Одну з частин за усною домовленістю батько позивача передав в оренду ОСОБА_4 , який використовував її для потреб свого молодшого сина. У травні 2015 року батько помер, попередньо склавши заповіт щодо належного йому майна. Після смерті ОСОБА_4 його старший син, відповідач ОСОБА_2 , самовільно замінив замки на воротах цієї частини гаража та безпідставно не повертає її позивачу.
Позивач зазначив, що відповідна частина гаража на сьогодні вважається самочинним будівництвом через відсутність єдиного технічного паспорта на весь гараж, однак це, на його думку, не позбавляє його права на майно та матеріали, з яких вона збудована, оскільки будівництво здійснив його батько, а позивач як спадкоємець набув права на це майно після його смерті. Посилався на те, що хоча самочинне будівництво як об`єкт нерухомості не може безпосередньо входити до складу спадщини, до її складу входять майно та матеріали, з яких воно складається, а тому він має право володіти й користуватися ними та вимагати усунення перешкод у користуванні.
Посилаючись на те, що відповідач без законних підстав продовжує користуватися частиною гаража, чинить перешкоди у доступі до неї та не повертає її, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Рішенням Калуського міськрайонного суду від 24 серпня 2026 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні нерухомим майном відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, оскільки вважає його незаконним, необґрунтованим, ухваленим при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи.
На думку апелянта, суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні позову, дійшовши помилкового висновку про недоведеність права власності позивача на гараж А-12. Зазначає, що це право підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від грудня 2015 року та свідоцтвом про право власності, виданим Калуською міською радою у 2004 році, які є чинними, не оскаржувалися та недійсними не визнавалися. Вважає, що за таких обставин суд безпідставно поставив під сумнів правовстановлюючі документи позивача.
Апелянт стверджує, що розбіжність у площі гаража - 27,4 кв. м за даними 2004 року та 25,6 кв. м за технічним паспортом БТІ від 2005 року - зумовлена технічним переобміром приміщення та зміною обмірювальних методик, а не зміною об`єкта нерухомості чи припиненням права власності. Посилається на практику Верховного Суду, відповідно до якої технічне уточнення площі нерухомого майна не позбавляє власника права на його захист за статтею 391 ЦК України.
Крім того, скаржник вважає, що суд першої інстанції порушив принципи диспозитивності та змагальності сторін і правила належності доказів, оскільки поклав в основу рішення документи щодо гаража А-13, який не є предметом спору. Зазначає, що позивач не заявляв вимог щодо цього гаража та не оспорював прав третіх осіб на нього, а тому суд вийшов за межі предмета доказування. Водночас стверджує, що користування частиною гаража А-12 батьком відповідача здійснювалося на підставі усної домовленості про оренду, яка не створює речового права, а відповідач не надав правовстановлюючих документів на спірне приміщення та самовільно замінив замки на його воротах.
Посилається також на істотні порушення норм процесуального права у зв`язку з участю у справі адвоката Бойка Р.Б., повноваження якого, за твердженням апелянта, належними документами не підтверджувалися. Вважає, що суд не мав підстав враховувати процесуальні дії та пояснення особи, яка не підтвердила своїх повноважень.
ОСОБА_1 зазначає, що подана ним 24 серпня 2026 року заява щодо дій головуючого суду, а також неврахування доказів, клопотань і заперечень неповноважної особи залишена без належного реагування. Крім того, посилається на невідповідність відомостей у судовому рішенні фактичним обставинам судового засідання 24 серпня 2026 року, оскільки зазначення про участь у ньому відповідача та його представника, на думку апелянта, спростовується аудіозаписом і журналом судового засідання.
Вважає безпідставною відмову суду у задоволенні його клопотань про виклик спеціаліста БТІ для надання пояснень щодо технічних обмірів, що, на його думку, позбавило його можливості довести відповідні обставини справи.
З огляду на наведене просить скасувати рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 24 серпня 2026 року, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю та здійснити розподіл судових витрат.
У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача зазначає, що вона не містить вагомих доводів, які б спростовували правильність висновків суду першої інстанції. Щодо допуску представника без повноважень вказує, що ордер на представництво інтересів відповідача в суді першої інстанції було подано через підсистему «Електронний суд» разом із заявою про ознайомлення з матеріалами справи.
Вважає, що посилання на існування перешкод у користуванні майном не є достатнім для задоволення позову, оскільки позивач має довести конкретні неправомірні дії відповідача, їх зв`язок з обмеженням права та належність спірного об`єкта саме позивачу. На думку відповідача, належних і достатніх доказів таких обставин позивач не надав. Крім того, зазначає, що в апеляційній скарзі фактично порушуються нові питання щодо звільнення гаража, демонтажу замків та забезпечення доступу, які не були предметом розгляду суду першої інстанції, а тому не можуть використовуватися для розширення предмета спору на стадії апеляційного перегляду. Вважає, що позивач не надав належних доказів на підтвердження заявлених вимог. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржене рішення - без змін.
Позивач в судовому засіданні апеляційну скаргу з наведених підстав підтримав.
В судовому засіданні в режимі відеоконференції представник відповідача доводи апеляційної скарги заперечив, просив її відхилити.
Заслухавши суддю-доповідача, позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення місцевого суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Згідно з статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
За положеннями частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вказаним вимогам судове рішення відповідає.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не довів наявності у нього права власності чи іншого речового права саме на спірну частину гаража, а також не підтвердив належними доказами, що саме відповідач чинить перешкоди у користуванні належним йому майном. Суд також зазначив, що незалежно від правової кваліфікації заявлених вимог як негаторного позову чи вимоги про повернення майна, їх задоволення можливе лише за умови доведеності речового права позивача на конкретний спірний об`єкт, чого у цій справі не встановлено.
Колегія суддів погоджується з цим висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 є власником гаража загальною площею 27,4 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 29 грудня 2015 року.
Згідно з актом №36 обстеження земельної ділянки від 02.10.2023, складеного комісією по здійсненню самоврядного контролю за використанням та охороною земель Калуської міської територіальної громади, до вказаного гаража здійснено прибудову, чим самовільно зайнято земельну ділянку комунальної власності орієнтовною площею 0,0013 га.
Відповідно до акта комісії № 44 від 30.05.2025 земельна ділянка, на якій розташований гараж А-12, не сформована.
Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 23 травня 2005 року № 7307341 власником суміжного гаража за адресою: АДРЕСА_2 є ОСОБА_5 .
Також матеріали справи містять документи, відповідно до яких гараж А-13 був збудований ОСОБА_4 , прийнятий в експлуатацію та 19 квітня 2005 року переданий за договором дарування ОСОБА_5 .
Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.
Відповідно до ч. 2, 3 ст. 13 ЦК України при здійсненні своїх прав, особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб чи завдати шкоди довкіллю. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживанням права в інших формах.
Відповідно до ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власність зобов`язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі (ч. 1-5 ст. 319 ЦК України).
Статтею 386 ЦК України передбачено, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Право власності особи може бути захищено лише у випадку його існування та у разі його порушення, оспорювання чи невизнання.
Згідно із положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Зазначена норма матеріального права визначає право власника вимагати усунення будь-яких порушень свого права у спосіб, який власник вважає прийнятним та ефективним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю.
Серед способів захисту майнових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння у порядку статей 387, 388 ЦК України (віндикаційний позов) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном згідно зі статтею 391 ЦК України (негаторний позов). Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння. Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Зазначений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14 (провадження № 14-473цс18), від 11 вересня 2019 року у справі №487/10132/14 (провадження № 14-364цс19).
Факт володіння нерухомим майном за загальним правилом можна підтвердити, зокрема державною реєстрацією права власності на це майно у встановленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16 (пункт 90)). Цей фактичний стан володіння слід відрізняти від права володіння, яке належить власникові (частина перша статті 317 ЦК України) незалежно від того, є він фактичним володільцем майна, чи ні. Тому власник не втрачає право володіння нерухомим майном у зв`язку з державною реєстрацією права власності за іншою особою, якщо остання не набула права власності. Натомість ця особа внаслідок реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає фактичним володільцем останнього, але не набуває право володіння, допоки право власності зберігається за попереднім володільцем. Отже, володіння нерухомим майном, яке посвідчує державна реєстрація права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним) (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункти 65-67)).
Фізичне зайняття особою, за якою не зареєстроване право власності на нерухоме майно, не позбавляє власника фактичного володіння, але створює перешкоди у здійсненні ним права користування своїм майном.
Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Для задоволення позову, заявленого на підставі статті 391 ЦК України, підлягають встановленню, зокрема, наявність у позивача відповідного речового права на конкретне майно, факт створення перешкод у здійсненні цього права та вчинення таких дій саме відповідачем.
У цій справі позивач просить зобов`язати відповідача відчинити замки на воротах спірної частини гаража та забрати з неї належні йому речі, посилаючись на те, що вказана частина є самочинно збудованою частиною належного йому гаража А-12.
Як установлено судом, право власності позивача на гараж А-12 площею 27,4 кв.м підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 29 грудня 2015 року, а також іншими правовстановлюючими документами, які не скасовані та недійсними не визнані.
Разом із тим зазначена обставина не є достатньою для задоволення позову.
Предметом спору є не гараж А-12 площею 27,4 кв. м як такий, право власності на який позивачем підтверджено, а конкретна частина приміщення, яку позивач визначає як самочинно збудовану частину гаража А-12 та до якої просить надати йому доступ.
Тому вирішальним у цій справі є не питання наявності у позивача права власності на гараж А-12 загалом, а питання того, чи є спірна частина, ворота якої замкнені, складовою цього об`єкта та чи поширюється підтверджене право власності позивача саме на неї.
Саме по собі технічне уточнення площі об`єкта нерухомого майна не свідчить про припинення права власності на цей об`єкт та не може бути підставою для позбавлення власника права на його захист. Водночас у цій справі розбіжності в площі оцінюються не ізольовано, а в сукупності з іншими доказами щодо технічних характеристик, нумерації та правового статусу спірних гаражних приміщень. Апеляційний суд також виходить із необхідності оцінки таких розбіжностей у сукупності з іншими доказами щодо ідентифікації об`єкта нерухомості.
Таким чином, сам по собі факт того, що в окремих документах площа гаража А-12 зазначена як 27,4 кв. м, а в інших - 25,6 кв. м, не свідчить ані про припинення права власності позивача, ані про відсутність у нього права на захист належного йому майна. Однак він також не підтверджує, що спірна прибудова площею 9,8 кв. м є частиною саме того об`єкта, право власності на який належить позивачу.
Матеріалами справи встановлено, що основний гараж площею 27,4 кв. м належить позивачу. Водночас відповідно до технічної документації прибудова площею 9,8 кв. м була здійснена шляхом реконструкції гаража та зазначена як самочинне будівництво.
При цьому за результатами розгляду цивільної справи № 345/2461/26 рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 27 травня 2026 року, залишеним без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 21 липня 2026 року, право власності позивача на основний гараж площею 27,4 кв. м підтверджено, тоді як у визнанні за ним права власності на гараж із прибудовою загальною площею 37,2 кв. м відмовлено.
Зазначені судові рішення не мають преюдиційного значення для цієї справи у розумінні частини четвертої статті 82 ЦПК України, оскільки суб`єктний склад учасників справ не є тотожним, однак правомірно враховані судом першої інстанції як письмові докази та підлягають оцінці у сукупності з іншими доказами у справі.
Отже, на момент розгляду цієї справи позивач має підтверджене право власності на основний гараж площею 27,4 кв. м, однак право власності саме на прибудову площею 9,8 кв. м за ним не зареєстровано і судом не визнано.
Згідно з частинами першою, другою статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Належність матеріалів, з яких здійснено будівництво, та факт здійснення такого будівництва спадкодавцем також не є тотожними праву власності на створений об`єкт нерухомості. Тому довід апелянта про те, що матеріали, з яких споруджено прибудову, увійшли до складу спадщини, не спростовує висновків суду першої інстанції. Предметом цього спору є не витребування будівельних матеріалів, а вимога про доступ до конкретної частини нерухомого майна та усунення перешкод у користуванні нею. Відтак позивач мав довести своє речове право саме на цю частину об`єкта.
Не спростовують такого висновку й доводи апелянта про те, що суд першої інстанції безпідставно досліджував документи щодо гаража А-13, оскільки позовних вимог щодо цього гаража позивач не заявляв. Дослідження документів щодо цього об`єкта було зумовлене необхідністю встановити ідентичність спірного приміщення, оскільки відповідач заперечував проти тверджень позивача про те, що спірна частина є складовою гаража А-12, та посилався на її належність до окремого об`єкта - гаража А-13.
Згідно з наявними у справі документами право власності на гараж А-13 зареєстровано за ОСОБА_5 , а матеріали справи містять документи щодо його будівництва, прийняття в експлуатацію та подальшого відчуження. Отже, дослідження цих доказів не є виходом суду за межі предмета спору, а спрямоване на перевірку ключової для справи обставини - чи є приміщення, до якого позивач вимагає доступу, частиною належного йому гаража А-12.
Колегія суддів вважає, що позивач не довів необхідної сукупності обставин: належності йому на праві власності або іншому речовому праві саме спірної частини приміщення та вчинення відповідачем конкретних дій, які порушують це право.
Посилання апелянта на усну домовленість про оренду спірного приміщення також не змінює висновків суду, оскільки питання існування чи припинення таких домовленостей може мати значення лише за умови встановлення, що предметом користування відповідача є майно, яке належить позивачу. Саме по собі твердження про оренду не є доказом права власності позивача на спірну частину гаража.
Щодо доводів апеляційної скарги про заміну відповідачем замків на воротах та розміщення у спірному приміщенні його речей, колегія суддів зазначає таке.
Для задоволення негаторного позову недостатньо встановити факт існування певного конфлікту між сторонами щодо користування приміщенням. Позивач повинен довести, що відповідні дії відповідача спрямовані на конкретне майно, право на яке належить позивачу, та об`єктивно перешкоджають здійсненню ним відповідного речового права.
Надання позивачем копій звернень до органів поліції та прокуратури підтверджує факт його звернення з відповідними повідомленнями, однак саме по собі не підтверджує достовірність викладених у них обставин, зокрема того, що замки на воротах саме спірної частини гаража замінив відповідач, що саме він утримує у ній свої речі та що такі дії вчинені щодо майна, на яке позивач має підтверджене речове право.
Отже, доводи апеляційної скарги в цій частині не спростовують висновку про недоведеність факту порушення відповідачем саме речового права позивача.
Щодо доводів апеляційної скарги про неналежне підтвердження повноважень представника відповідача колегія суддів зазначає, що відповідно до частини четвертої статті 62 ЦПК України повноваження адвоката як представника можуть підтверджуватися ордером або довіреністю. Верховний Суд неодноразово наголошував, що ордер, виданий відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», є самостійним документом, що підтверджує повноваження адвоката на представництво в суді.
З матеріалів справи вбачається, що представник ОСОБА_2 – адвокат Бойко Р.Б. 06.08.2026 подав до місцевого суду заяву про ознайомлення з матеріалами справи, до якої додав ордер на надання правничої ОСОБА_2 серії АТ №1147827 від 06.08.2026 у Калуському міськрайонному суді.
Не можуть бути підставою для скасування рішення і доводи апеляційної скарги щодо заяви апелянта від 24 серпня 2026 року про дії головуючого судді.
Як убачається з матеріалів справи, зазначена заява не є самостійною підставою для висновку про незаконність рішення суду. Незгода учасника справи з процесуальними рішеннями, діями головуючого чи оцінкою судом доказів сама по собі не свідчить про упередженість суду та не є доказом порушення права на справедливий суд.
Щодо посилань апелянта на невідповідність відомостей рішення фактичному перебігу судового засідання 24 серпня 2026 року колегія суддів зазначає, що відповідно до положень ЦПК України перебіг судового засідання фіксується технічними засобами та відображається у відповідному журналі судового засідання. Технічний запис і журнал підлягають оцінці судом у разі виникнення спору щодо фактичного перебігу засідання.
Разом з тим наведені апелянтом розбіжності щодо участі відповідача та його представника у судовому засіданні не свідчать про таке порушення процесуальних норм, яке могло призвести до неправильного вирішення справи, оскільки апеляційний перегляд здійснюється з урахуванням усіх матеріалів справи, а доводи щодо участі представника не спростовують встановлених судом обставин щодо відсутності доведеного речового права позивача на спірну частину гаража.
Доводи апеляційної скарги щодо необґрунтованої відмови у виклику спеціаліста БТІ також не дають підстав для скасування рішення.
Відповідно до положень цивільного процесуального законодавства спеціаліст залучається судом для надання консультацій та технічної допомоги, коли для цього необхідні відповідні спеціальні знання. Водночас клопотання про виклик спеціаліста не зумовлює обов`язкового його залучення, якщо суд дійшов висновку про достатність наявних у справі доказів для встановлення обставин, що мають значення для вирішення спору.
У цій справі питання, для з`ясування якого апелянт просив викликати спеціаліста БТІ, стосувалося технічних характеристик та площі гаража. Водночас вирішальним для відмови в позові стало не саме розходження у площі, а недоведеність того, що конкретна частина приміщення, до якої позивач вимагає доступу, є об`єктом, на який поширюється підтверджене право власності позивача.
Інші доводи апеляційної скарги правильності висновків суду першої інстанції не спростовують.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки апеляційна скарга не підлягає задоволенню, то апеляційний суд не здійснює перерозподіл судових витрат у суді апеляційної інстанції.
Керуючись статями 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд
п о с т а н о в и в :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Калуського міськрайонного суду від 24 серпня 2026 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дня її ухвалення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного її тексту.
Головуючий: В.А. Девляшевський
Судді: В.М. Луганська
Л.В. Василишин
Повне судове рішення складено 20 жовтня 2026 року.
Оригінал: reyestr.court.gov.ua