Суд: Івано-Франківський апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: усиновлення громадянами України, що проживають на території України
Дата: 14 жовтня 2026 р.
Справа: №341/727/26
Суддя: Девляшевський В. А.
Справа № 341/727/26
Провадження № 22-ц/4808/2044/26
Головуючий у 1 інстанції МЕРГЕЛЬ М. Р.
Суддя-доповідач Девляшевський
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 жовтня 2026 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд в складі колегії суддів:
головуючого (суддя-доповідач) Девляшевського В.А.
суддів: Василишин Л.В., Луганської В.М.,
секретаря Шемрай Н.Б.,
з участю прокурора Кутинської Н.Я.,
розглянувши у закритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Галицького районного суду, ухвалене головуючим суддею Мергелем М.Р. 26 червня 2026 року у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Галицький відділ державної реєстрації актів цивільного стану в Івано-Франківському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, військова частина НОМЕР_1 , за участю Служби у справах дітей Галицької міської ради Івано-Франківської області, органу опіки і піклування Галицької міської ради Івано-Франківської області, про усиновлення дитини,
встановив :
У квітні 2026 року ОСОБА_1 звернувся в суд з заявою про усиновлення неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В обґрунтування заяви послався на те, що 26 червня 2025 року уклав шлюб з ОСОБА_2 . Разом з ними проживає неповнолітній син дружини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Батько дитини ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Відтак, фактичне забезпечення догляду, виховання та утримання дитини здійснює матір ОСОБА_2 та він, як вітчим.
Тому просив ухвалити рішення про усиновлення ним неповнолітнього ОСОБА_3 та в зв`язку з цим внести зміни до актового запису про народження та записати його батьком дитини, змінивши прізвище останнього на " ОСОБА_5 ", а по батькові на « ОСОБА_6 ».
Рішенням Галицького районного суду від 26 червня 2026 року в задоволенні заяви відмовлено.
Не погодившись із рішенням суду, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. Просив рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким визнати його батьком неповнолітньої дитини та внести відповідні зміни в актовий запис.
Зазначає, що питання звільнення з військової служби не входить в межі вимог його заяви про усиновлення. Більше того він був призваний на військову службу під час мобілізації у 2024 році, що свідчить про нереалізацію ним права на відстрочку, передбаченого пунктом 3 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Вказане свідчить, що він не ухилявся від своїх обов`язків проходити службу. Помилковим вважає висновок суду, що мотивами усиновлення дитини є інтереси заявника, який шляхом усиновлення намагається звільнитись з військової служби, оскільки в даному випадку вирішальне значення має те, що усиновлення забезпечить дитині стабільні та гармонійні умови життя.
Також апелянт не погодився з висновком суду щодо відсутності у нього житла за місцем проживання дитини, зазначивши, що суд не врахував наявності в нього на праві власності квартири в м. Бориславі, де проживає його колишня дружина та двоє дітей від попереднього шлюбу.
Зазначив, що сам факт того, що зараз він проходить військову службу не свідчить про відсутність батьківської турботи чи неспроможність виконувати обов`язки щодо виховання та утримання.
Крім того, сталий зв`язок дитини з батьком, який помер, свідчить про те, що дитина виховувалась в благополучній родині. ОСОБА_3 є малолітньою дитиною, для якої втрата батька є психологічною травмою. Разом з тим в силу віку дитина не може усвідомлювати наслідки усиновлення.
На думку скаржника, висновок органу опіки та піклування не може автоматично мати вирішального значення, оскільки підлягає оцінці судом разом з іншими доказами.
Правом на подання відзиву інші учасники не скористались.
Представник Служби у справах дітей Галицької міської ради просив проводити розгляд справи без його участі. Зазначив, що підтримує висновок Галицької міської ради від 25.06.2025 про недоцільність усиновлення та його невідповідність інтересам дитини.
Представник військової частини НОМЕР_1 також подав заяву про розгляд справи без його участі. Просив залишити рішення місцевого суду без змін.
В судовому засіданні апеляційного суду скаржник доводи апеляційної скарги підтримав з викладених у ній мотивів.
ОСОБА_2 також підтримала апеляційну скаргу.
Прокурор заперечив доводи апеляційної скарги, пославшись на законність та обгрунтованість судового рішення.
Заслухавши суддю - доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд дійшов висновку, що скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Суд, відмовляючи в задоволенні заяви про усиновлення, виходив з того, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 2021 року проживають разом, а з червня 2025 року у зареєстрованому шлюбі. Проте, лише після мобілізації заявника він ініціював питання про усиновлення, і ці події, на думку суду, перебувають у прямому причинно-наслідковому зв`язку. Суд також зазначив, що поведінка дитини у питанні про усиновлення є скоріше пасивною, вона, фактично, приймає таке рішення з боку дорослих. Також, суд врахував, що всупереч приписам статті 207 СК України, фактично, має місце прийняття ОСОБА_1 у свою сім`ю родиною його дружини ОСОБА_2 , а не заявником неповнолітнього ОСОБА_3 у свою.
На переконання суду, між заявником ОСОБА_1 та малолітнім ОСОБА_6 відсутній стійкий психоемоційний зв`язок, про що зазначено і у висновку Служби у справах дітей. Дитина не пов`язує своє повсякденне життя із заявником, лише розуміє, що ОСОБА_1 здійснює матеріальне забезпечення. При цьому будь-які належні докази такого утримання (переказ коштів) відсутні. З огляду на те, що у червні 2025 року ОСОБА_1 одружився із ОСОБА_2 , а в липні 2025 року зареєстрував своє місце проживання у с. Дорогів, перебуваючи у складі ЗС України в умовах воєнного стану, а, фактично, у розташуванні військового підрозділу, суд не установив дійсного опікування дитиною з боку заявника.
Також суд врахував, що заявник не в повній мірі виконує батьківські обов`язки щодо двох неповнолітніх дітей від першого шлюбу, сплачуючи лише визначені судом аліменти у розмірі 3200,0 грн. Суд також взяв до уваги і те, що малолітній ОСОБА_7 перебуває у добрих стосунках із родиною покійного рідного батька, має одне прізвище із повнолітньою сестрою, а у випадку задоволення заяви відповідні юридичні зв`язки дитини з указаними особами будуть розірвані.
З вказаними висновками колегія погоджується.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 та ОСОБА_8 зареєстрували шлюб 26.06.2025, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб, серії НОМЕР_2 . Після реєстрації шлюбу ОСОБА_8 змінила прізвище на « ОСОБА_5 » (а. с. 15).
Заявник зареєструвався за адресою АДРЕСА_1 09.07.2025, що підтверджується витягом з реєстру територіальної громади (а.с. 14).
Відповідно до копії свідоцтва про народження підтверджується, що ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в Україні, його мати - ОСОБА_8 , батько - ОСОБА_4 (а. с. 16).
ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть (а. с. 18).
У матеріалах справи наявна нотаріально завірена згода ОСОБА_2 про усиновлення її сина ОСОБА_1 (а. с. 29).
Згідно з наданим висновком про стан здоров`я, фізичний та розумовий розвиток дитини від 11.05.2026, виданим комунальним некомерційним підприємством «Войнилівський центр первинної медико-санітарної допомоги Войнилівської селищної ради Калуського району Івано-Франківської області» ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є здоровим (а. с. 30).
Відповідно до медичного висновку щодо особи, яка виявила бажання усиновити дитину, від 12.05.2026, виданого комунальним підприємством «Близнюківська центральна районна лікарня» Близнюківської селищної ради Лозівського району Харківської області, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , є здоровим (а. с. 33).
Згідно з висновком Галицької міської ради Івано-Франківської області про недоцільність усиновлення та відповідність його інтересам дитини від 25.06.2026 Служба у справах дітей Галицької міської ради Івано-Франківської області вважає за недоцільне усиновлення ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , як таким, що відповідає інтересам дитини.
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Обов`язок держави забезпечити дитині захист і піклування, необхідні для її благополуччя, узгоджується з позиціями, викладеними у визнаних в Україні міжнародно-правових актах, зокрема, у Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права 1966 року (пункт 3 статті 10), Конвенції про права дитини 1989 року (стаття 3).
Відповідно до статей 3, 18 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція про права дитини) в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Статтями 12 - 15 Конвенції визначено право дитини висловлювати свою думку (право бути почутою).
На рівні внутрішнього законодавства України принцип урахування найкращих інтересів дитини викладено у пункті 8 статті 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України) та у статті 11 Закону України «Про охорону дитинства», згідно з положеннями яких регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини; предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів дитини.
Відповідно до ч.ч. 5, 6 ст. 24 Закону України «Про охорону дитинства» усиновлення допускається виключно в інтересах дитини України відповідно до закону. Усиновлення (удочеріння) є оформлена спеціальним юридичним актом (рішенням суду) передача на виховання в сім`ю неповнолітньої дитини на правах сина чи дочки.
Відповідно до пункту 6 постанови Пленуму Верховного суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» вбачається, що вирішуючи заяву по суті, суд зобов`язаний перевірити наявність передбачених законом підстав для усиновлення, зокрема: чи дали батьки дитини згоду на це (якщо вона необхідна); чи може заявник бути усиновлювачем; чи є дитина відповідно до законодавства суб`єктом усиновлення і чи виконано вимоги частин 1 - 3 статті 218 СК щодо наявності згоди дитини; чи відповідають висновок органу опіки та піклування і дозвіл на усиновлення уповноваженого органу виконавчої влади необхідним вимогам.
Як зазначив Конституційний Суд України у рішенні від 03 лютого 2009 року № 3-рп/2009 у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремого положення частини другої статті 211 Сімейного кодексу України (справа про різницю у віці між усиновлювачем та дитиною), згідно з положеннями Принципу 2 Декларації прав дитини 1959 року при прийнятті з цією метою законів пріоритетним має бути якнайкраще забезпечення інтересів дитини.
Європейський суд з прав людини також надає особливого значення при вирішенні справ про усиновлення принципу пріоритету інтересів дитини (Рішення у справі «Піні і Бертані та Манера і Атрипальді проти Румунії» від 22 червня 2004 року).
Відповідно до статті 20 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789-XII від 27 лютого 1991 року), дитина, яка тимчасово або постійно позбавлена сімейного оточення або яка в її власних якнайкращих інтересах не може залишатися в такому оточенні, має право на особливий захист і допомогу, що надаються державою. Держави-учасниці відповідно до своїх національних законів забезпечують зміну догляду за дитиною. Такий догляд може включати, зокрема, усиновлення.
15 лютого 2011 року Верховною Радою України був прийнятий Закон України «Про ратифікацію Європейської конвенції про усиновлення дітей (переглянутої)».
Вказана Конвенція підписана 27 листопада 2008 року та запроваджує сучасні правові стандарти у сфері усиновлення з метою максимального врахування найвищих інтересів дитини.
Відповідно до статті 4 Європейської Конвенції про усиновлення дітей (переглянутої), компетентний орган не приймає рішення про усиновлення, якщо не є переконаним, що усиновлення відповідатиме найвищим інтересам дитини. У кожному випадку компетентний орган приділяє особливу увагу важливості того, що усиновлення забезпечує дитину стабільними та гармонійними домашніми умовами.
Відповідно до статті 207 Сімейного кодексу України усиновленням є прийняття усиновлювачем у свою сім`ю особи на правах дочки чи сина, що здійснене на підставі рішення суду, крім випадку, передбаченого статтею 282 цього Кодексу. Усиновлення дитини провадиться у її найвищих інтересах для забезпечення стабільних та гармонійних умов її життя.
Таким чином, суд звертає увагу на те, що основною і визначальною засадою усиновлення дитини є забезпечення її найвищих інтересів.
Під інтересами дитини суд розуміє необхідність створення для неї сприятливих умов (як матеріального, так і морального характеру) для виховання і всебічного розвитку (у фізичному, психічному, духовному та іншому відношенні), максимально наближених, якщо це можливо, до обстановки, звичної для дитини.
Згідно з частиною 1 статті 208 Сімейного кодексу України усиновленою може бути дитина (стаття 6 цього Кодексу).
Усиновлювачем дитини може бути дієздатна особа віком не молодше двадцяти одного року, за винятком, коли усиновлювач є родичем дитини. Усиновлювачем може бути особа, що старша за дитину, яку вона бажає усиновити, не менш як на п`ятнадцять років (частини 1-2 статті 211 Сімейного кодексу України).
Відповідно до приписів ч.1 ст. 220 СК України на усиновлення дитини одним із подружжя потрібна письмова згода другого з подружжя, засвідчена нотаріально.
Згідно із ст.ст. 229 - 231 СК України особа, яка подала заяву про усиновлення, може виявити бажання бути записаною у Книзі реєстрації народжень матір`ю, батьком дитини, змінити відомості про місце народження та дату народження дитини. Якщо усиновлювач записується батьком дитини, відповідно змінюється по батькові дитини.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в усиновленні, оскільки спільне проживання заявника з ОСОБА_2 та реєстрація шлюбу в червні 2025 року самі по собі не підтверджують наявності між заявником і дитиною стійкого психоемоційного зв`язку. Суд обґрунтовано врахував, що питання усиновлення ініційовано після мобілізації заявника, дитина займає пасивну позицію щодо усиновлення, а фактичні обставини свідчать радше про прийняття заявника до сім`ї дружини, ніж про прийняття ним дитини у свою сім`ю в розумінні статті 207 СК України.
Крім того, належних доказів фактичного піклування заявника про дитину та її матеріального утримання не надано, що узгоджується з висновком Служби у справах дітей про відсутність стійкого психоемоційного зв`язку між ними.
Колегія звертає увагу, що усиновлення повинно мати на меті створення умов для повноцінного розвитку і виховання дитини, забезпечення найкращих інтересів дитини, а не створення передумов для виникнення інших прав у заявника.
Водночас матеріали справи не містять належних і допустимих доказів на підтвердження спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 2021 року, як і доказів того, що малолітній ОСОБА_7 сприймає заявника як батька, і що між ними склалися фактичні сімейні відносини, властиві відносинам батька та дитини. За таких обставин колегія суддів вважає, що звернення із заявою про усиновлення є передчасним, оскільки заявником не доведено наявності достатніх підстав для висновку про відповідність усиновлення інтересам дитини.
Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, як і не дають підстав для висновку про невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та неповноту судового розгляду, а лише зводяться до переоцінки доказів і незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом.
Відтак, рішення суду ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.
Керуючись статтями 374, 375, 381 - 384, 389, 390 ЦПК України, суд
п о с т а н о в и в:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Галицького районного суду 26 червня 2026 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Головуючий В.А. Девляшевський
Судді: Л.В. Василишин
В.М. Луганська
Повний текст постанови складено 20 жовтня 2026 року
Оригінал: reyestr.court.gov.ua