Суд: Восьмий апеляційний адміністративний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: за участю органів доходів і зборів
Дата: 19 жовтня 2026 р.
Справа: №380/3968/25
Суддя: Запотічний Ігор Ігорович
ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 жовтня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/3968/25 пров. № А/857/3393/26
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді - Запотічного І. І.,
суддів - Довгої О. І., Шинкар Т. І.,
розглянувши у порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Спешлтех» на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2025 року (суддя Крутько О.В., ухвалене в м. Львові) у справі № 380/3968/25 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Спешлтех» до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
в с т а н о в и в:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Спешлтех» (далі також – позивач, платник податків, ТОВ «Спешлтех») звернулося в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Львівській області (далі також – відповідач, контролюючий орган, ГУ ДПС у Львівській області), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Львівській області № 52047/13-01-07-09 від 04.12.2024.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, позивач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте за невідповідності висновків суду першої інстанції обставинам справи, з порушенням норм матеріального і процесуального права, а тому підлягає скасуванню. Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, апелянт покликається на те, що контролюючий орган у спірних правовідносинах не довів наявності підстав для проведення перевірки згідно з пп.80.2.2. п.80.2. ст. 80 Податкового кодексу України (далі – ПК України), а суд першої інстанції не дослідив, що підставою для призначення фактичної перевірки є саме звернення органів державної влади або органів місцевого самоврядування. Натомість, як підтверджується матеріалами справи, підставою для призначення фактичної перевірки стала інформація з мережі YouTube, на підставі якої в подальшому ДПС України звернулася з листом № 19312/7/99-00-07-04-02-07 від 03.07.2024 до територіальних підрозділів ДПС України з інформацією стосовно здійснення незаконної реалізації дороговартісної техніки «APPLE» та активізації заходів податкового контролю щодо господарських об`єктів, де здійснюється реалізація техніки «APPLE», шляхом проведення фактичних перевірок з урахуванням вимог статті 80 ПК України. На думку апелянта, вказаний лист можна розцінити як здійснення ДПС України її повноважень через територіальні органи, проте не як інформацію, отриману від органів державної влади або органів місцевого самоврядування, відтак перевірка щодо позивача була безпідставною та, як наслідок, протиправною. Також зазначає про те, що в оскаржуваному рішенні судом першої інстанції неправильно надано оцінку накладним на переміщення, оскільки суб`єкт господарювання, який надав документи на внутрішнє переміщення товарів, не зобов`язаний надавати документи про отримання товарів від інших суб`єктів господарювання.
Головне управління у Львівській області подало відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, серед іншого, що судом першої інстанції надано цілком правильну оцінку щодо наявності підстав для проведення фактичної перевірки позивача у межах і спосіб, передбачені чинним законодавством України. Наголошує, що накладні на внутрішнє переміщення № 21 від 17.10.2024 та № 21/1 від 19.10.2024, що надавались позивачем під час перевірки, не є і не можуть бути первинними документами для підтвердження походження та обліку товарних запасів в розумінні вимог п. 12 ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 06 липня 1995 року № 265/95-ВР (далі – Закон № 265/95-ВР). Таким чином, вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, який ухвалив законне та обґрунтоване рішення, натомість зводяться до викладення обставин справи із наданням коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд. Просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження, колегія суддів, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзив у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на такі міркування.
Судом встановлено, що відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ТОВ «Спешлтех» зареєстроване як юридична особа за адресою: 79000, м. Львів, вул. Данилишина, 6, офіс 206; код ЄДРПОУ 45459088.
Основним видом економічної діяльності позивача є: 46.19 Діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту; Інші: 46.18 Діяльність посередників, що спеціалізуються в торгівлі іншими товарами; 46.51 Оптова торгівля комп`ютерами, периферійним устаткуванням і програмним забезпеченням; 46.52 Оптова торгівля електронним і телекомунікаційним устаткуванням, деталями до нього; 47.19 Інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах; 47.99 Інші види роздрібної торгівлі поза магазинами; 62.09 Інша діяльність у сфері інформаційних технологій і комп`ютерних систем; 63.99 Надання інших інформаційних послуг, н.в.і.у.; 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна; 73.20 Дослідження кон`юнктури ринку та виявлення громадської думки; 47.42 Роздрібна торгівля телекомунікаційним устаткуванням у спеціалізованих магазинах; 47.79 Роздрібна торгівля уживаними товарами в магазинах; 73.11 Рекламні агентства.
Позивач здійснює господарську діяльність з роздрібної торгівлі, зокрема, в магазині «Ябко», що знаходиться за адресою: м. Рівне, вул. Олександра Борисенка, 1 ТРЦ «Злата Плаза».
На підставі наказу в.о. начальника ГУ ДПС у Рівненській області А. Троцко від 18.10.2024 № 2509-П ГУ ДПС у Рівненській області проведено фактичну перевірку магазину «Ябко», що знаходиться за адресою: м. Рівне, вул. Олександра Борисенка, 1 ТРЦ «Злата Плаза», за результатами якої складено акт № 16628/Ж5/17-00-07-05-17/45459088 від 25.10.2024.
Перевіркою встановлено порушення ТОВ «Спешлтех» п. 12 ст. 3 Закону № 265/95-ВР – порушення ведення в порядку встановленому законодавством обліку товарних запасів, п. 85.2 ст. 85 ПК України – ненадання платником податків контролюючому органу документів, що належать та пов`язані з предметом перевірки.
На підставі акту перевірки Головне управління ДПС у Львівській області прийняло податкове повідомлення-рішення від 04.12.2024 № 52047/13-01-07-09, яким до ТОВ «Спешлтех» застосовано штрафні (фінансові) санкції на підставі cт. 20 Закону № 265/95-ВР на суму 122 997,00 грн.
Не погодившись з податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду першої інстанції з позовом.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що надані позивачем накладні на переміщення № 21 від 17.10.2024, № 21/1 від 19.10.2024 не підтверджують облік та походження товару, оскільки вказані накладні створені ТОВ «Спешлтех» для переміщення товару з основного складу до торгової точки; накладна на переміщення не є тим документом, що дозволяє ідентифікувати постачальника та отримувача товару. З цих підстав місцевий суд вважав, що зафіксовані за наслідками проведеної контролюючим органом фактичної перевірки висновки про порушення позивачем вимог п. 12 ст. 3 Закону 265/95-ВР, є обґрунтованими.
Перевіряючи правильність висновків суду першої інстанції, апеляційний суд зважає на наступне.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства врегульовані ПК України.
Згідно з підпунктом 19-1.1.1 пункту 19-1.1 статті 19-1 ПК України контролюючі органи, зокрема, здійснюють адміністрування податків, зборів, платежів, у тому числі проводять відповідно до законодавства перевірки та звірки платників податків.
Відповідно до підпункту 20.1.4. пункту 20.1 статті 20 ПК України органи державної податкової служби мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.
Відповідно до підпункту 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 ПК України контролюючими органами є податкові органи (центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, його територіальні органи) - щодо дотримання законодавства з питань оподаткування (крім випадків, визначених підпунктом 41.1.2 цього пункту), законодавства з питань сплати єдиного внеску, а також щодо дотримання іншого законодавства, контроль за виконанням якого покладено на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, чи його територіальні органи.
Підпунктом 75.1.3 пункту 75.1 статті 75 ПК України визначено, що фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).
Порядок проведення фактичної перевірки визначений статтею 80 ПК України.
На відміну від всіх інших передбачених законом перевірок, фактична перевірка здійснюється без будь-якого попередження платника податку (особи) відповідно до пункту 80.1 статті 80 ПК України.
Водночас, попри відсутність необхідності попередження платника про проведення фактичної перевірки, закон встановлює підстави та обов`язкові умови (обставини), що є необхідною передумовою для її здійснення. Перелік підстав, які зумовлюють проведення фактичної перевірки, окреслений у відповідних підпунктах пункту 80.2 статті 80 ПК України.
Колегія суддів звертає увагу на формулювання норми пункту 80.2 статті 80 ПК України, зміст якої передбачає (встановлює) можливість проведення перевірки, як за наявності виключно (хоча б) однієї підстави, вказаної в цій нормі, так і за наявності одночасно декількох таких підстав у їх сукупності, що є достатнім для виникнення у контролюючого органу права на призначення перевірки. Водночас, запроваджене законодавцем правове регулювання у цій нормі зумовлює і певні особливості її застосування контролюючим органом, оскільки абзацом третім пункту 81.1 статті 81 ПК України закріплені обов`язкові вимоги до змісту наказу про призначення перевірки, зокрема, необхідність відображення у ньому підстави для її проведення, визначеної цим Кодексом.
За приписами підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, у тому числі із забезпеченням можливості проведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів.
Отже, єдиною передумовою та підставою для призначення фактичної перевірки з питання дотримання платником податків податкової дисципліни, передбаченою підпунктом 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України, є наявна та/або отримана в установленому законодавством порядку інформація від визначеного у цій же нормі кола суб`єктів: державних органів або органів місцевого самоврядування. Жодних інших підстав ця норма не встановлює.
Пунктом 80.10 статті 80 ПК України визначено, що порядок оформлення результатів фактичної перевірки встановлено статтею 86 цього Кодексу.
У даному випадку фактична перевірка здійснювалася з метою перевірки дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, у тому числі порядку ведення обліку товарних запасів на складах та/або за місцем їх реалізації, ведення касових операцій, наявності свідоцтв, ліцензій, у тому числі на виробництво, обіг та зберігання підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладання трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами), проводилась на підставі наказу та направлення на перевірку, виданих податковим органом.
За змістом пункту 81.1 статті 81 ПК України посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред`явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів, як направлення на проведення такої перевірки, копії наказу на проведення перевірки, службового посвідчення осіб (належним чином оформленого відповідним контролюючим органом документа, що засвідчує посадову (службову) особу), які зазначені в направленні на проведення перевірки.
Відсутність детального опису підстави на проведення перевірки в наказі не свідчить про незаконність наказу або перевірки, оскільки відповідно до пункту 81.1 статті 81 ПК України в наказі на перевірку достатньо зазначити підставу для проведення перевірки, визначену цим Кодексом, тобто здійснити посилання на застосовуване положення ПК України.
Правовий висновок щодо цього викладений у постанові Верховного Суду від 21.01.2021 у справі № 460/1239/19.
Тобто, у разі, якщо фактичною підставою для призначення фактичної перевірки стала наявність (отримання) певної інформації, то контролюючий орган у рішенні про проведення перевірки поряд із посиланням на підпункт 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України повинен щонайменше зазначити про «наявність (отримання) інформації щодо можливого порушення» або ж зазначити реквізити документа, який слугував приводом для призначення перевірки і містить таку інформацію. Аналогічно, якщо фактичною підставою для призначення фактичної перевірки стало здійснення відповідних функцій, то контролюючий орган у рішенні про проведення перевірки поряд із посиланням на підпункт 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України повинен саме про це зазначити.
А отже, здійснюючи розгляд конкретної справи та оцінюючи обставини, підстави позову, суд не позбавлений можливості встановити та перевірити дійсну наявність або відсутність підстав для призначення фактичної перевірки згідно з наказом, в якому відображено мінімально допустимий обсяг інформації.
У спірному випадку наказ про проведення фактичної перевірки від 18.10.2024 № 2509-п містить наступні підстави для проведення коментованої перевірки, а саме: підпункти 80.2.2, пункту 80.2 статті 80 ПК України.
Відповідно до підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України до підстав проведення фактичної перевірки віднесено, зокрема, наявність та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, у тому числі із забезпеченням можливості проведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів.
До матеріалів справи долучено лист ДПС України від 03.07.2024 № 19312/7/99-00-07-04-02-07, відповідно до якого з метою контролю вимог законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій та з огляду на інформацію, яку опублікував ОСОБА_1 на офіційному YouTube каналі «Плинський media» стосовно здійснення незаконної реалізації дороговартісної техніки «APPLE», яка потрапила на територію України без належного митного оформлення та сплати усіх необхідних податків та платежів, доручено територіальним підрозділам податкового аудиту посилити контроль та організувати на постійній основі збір податкової інформації щодо торгівельних об`єктів, де здійснюється продаж зазначеної продукції. Крім цього, доручено активізувати заходи податкового контролю щодо господарських об`єктів, де здійснюється реалізація техніки «APPLE» шляхом проведення фактичних перевірок з урахуванням вимог статті 80 ПК України.
Верховний Суд у постанові від 26.03.2024 у справі № 420/9909/23 сформулював висновки, за змістом яких податковий контроль здійснюється шляхом прийняття рішення про проведення перевірки у формі наказу, вимоги до оформлення якого не передбачають обов`язку в повному обсязі розкрити в наказі на призначення перевірки зміст інформації та фактів, які вказують на можливе порушення платником податкового законодавства. Відсутня й імперативна вимога щодо розкриття конкретного порушення платником норм, а також про надання відповідних доказів такої несумлінної поведінки. Тобто, якщо відповідний підпункт пункту 80.2 статті 80 ПК України утримує в собі весь спектр необхідних елементів для визначення підстави для призначення перевірки (як правової, так і фактичної), покликання у наказі на сам лише підпункт пункту 80.2 статті 80 ПК України можна вважати мінімально допустимим обсягом інформації в розумінні абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України. Тому відсутні підстави вважати, що такий наказ породжує його неоднозначне трактування та/або невизначеність із фактичною підставою перевірки. Відповідно, такий наказ не можна вважати протиправним.
Отже, оскільки підпункт 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України передбачає підставу для проведення фактичної перевірки - у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, яка є безальтернативною по відношенню до підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України, яка містить дві підстави - (1) наявність та/або отримання певної інформації; (2) здійснення контролюючим органом функцій, визначених законодавством у відповідній сфері, тому достатнім є покликання у наказі про призначення перевірки на підпункт 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України як на підставу для її проведення.
За вказаних обставин, внаслідок наявної інформації у ДПС України про можливі порушення податкового законодавства у сфері діяльності, яку здійснює позивач, виникла обґрунтована та законодавчо встановлена необхідність у контролюючого органу щодо здійснення належного податкового контролю.
Відтак, правильним є висновок суду першої інстанції про те, що порушень положень законодавства в частині наявності підстав для проведення перевірки відповідачем не допущено.
Щодо ж стосується виявлених під час перевірки порушень пункту 12 статті 3 Закону № 265/95-ВР, то апеляційний суд зазначає таке.
Пунктом 12 статті 3 Закону № 265/95-ВР встановлені обов`язки суб`єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням електронних платіжних засобів, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для подальшого її переказу, до яких, зокрема, належить обов`язок вести в порядку, встановленому законодавством, облік товарних запасів, здійснювати продаж лише тих товарів (послуг), що відображені в такому обліку.
При цьому суб`єкт господарювання зобов`язаний надати контролюючим органам на початок проведення перевірки документи (у паперовій або електронній формі), що підтверджують облік та походження товарних запасів (зокрема, але не виключно, документи щодо інвентаризації товарних запасів, документи про отримання товарів від інших суб`єктів господарювання та/або документи на внутрішнє переміщення товарів), які на момент перевірки знаходяться у місці продажу (господарському об`єкті).
Тобто приписи пункту 12 статті 3 Закону № 265/95-ВР зобов`язують суб`єктів господарювання (юридичних осіб) вести облік товарних запасів і у разі проведення перевірки надати документи (у паперовій або електронній формі), що підтверджують облік та походження тих товарних запасів, які на момент перевірки знаходяться у місці продажу (господарському об`єкті). При цьому починаючи 01 січня 2022 року суб`єкт господарювання зобов`язаний надати такі документи на початок її проведення.
Згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності визначені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 996-ХIV (далі – Закон № 996-ХIV).
Бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку (пункт 2 статті 3 Закону № 996-ХIV).
Відповідно до статті 9 Закону № 996-ХIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. Відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи.
Положеннями частини п`ятої статті 9 Закону № 996-ХIV встановлено, що підприємство самостійно визначає за погодженням з власником (власниками) або уповноваженим ним органом (посадовою особою) відповідно до установчих документів облікову політику підприємства; обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад, встановлених цим Законом, та з урахуванням особливостей своєї діяльності і технології обробки облікових даних; розробляє систему і форми внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, звітності і контролю господарських операцій, визначає права працівників на підписання бухгалтерських документів; затверджує правила документообороту і технологію обробки облікової інформації, додаткову систему рахунків і регістрів аналітичного обліку; може виділяти на окремий баланс філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, які зобов`язані вести бухгалтерський облік, з наступним включенням їх показників до фінансової звітності підприємства; визначає доцільність застосування міжнародних стандартів (крім випадків, коли обов`язковість застосування міжнародних стандартів визначена законодавством).
У постанові від 29 вересня 2025 року у справі № 380/12025/24 Верховний Суд зазначив, що аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що облік товарних запасів на складах та/або за місцем їх реалізації в порядку, встановленому законодавством, відповідає бухгалтерському обліку. Відтак, для встановлення факту не облікування товарів в установленому порядку потрібно перевірити відповідні бухгалтерські регістри та первинні документи, на підставі яких вони ведуться (як-то накладні, витратні накладні, товарно-транспортні накладні тощо). У свою чергу порушенням встановленого порядку ведення бухгалтерського обліку є відсутність як таких відповідних первинних документів, які підтверджують рух товарно-матеріальних цінностей, їх походження.
Аналогічні правові висновки містяться у постанові Верховного Суду від 10 квітня 2025 року у справі № 580/1158/23.
Разом з тим, відповідальність за порушення вимог Закону № 265/95-ВР унормована приписами розділу V цього Закону.
Відповідно до статті 20 Закону № 265/95-ВР до суб`єктів господарювання, що здійснюють реалізацію товарів, які не обліковані у встановленому порядку, та/або не надали під час проведення перевірки документи, які підтверджують облік товарів, що знаходяться у місці продажу (господарському об`єкті), за рішенням контролюючих органів застосовується фінансова санкція у розмірі вартості таких товарів, які не обліковані у встановленому порядку, за цінами реалізації, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
За змістом наведеної норми суб`єкт господарювання несе відповідальність за (окремо або в сукупності):
1) здійснення реалізації товарів, які не обліковані у встановленому порядку;
2) не надання документів, які підтверджують саме облік товарів, що знаходяться у місці продажу (господарському об`єкті).
Кожне із цих порушень є самостійною підставою для застосування штрафної санкції на підставі статті 20 Закону № 265/95-ВР.
Зазначену позицію підтримав Верховний Суд у постанові від 11 квітня 2024 року у справі № 420/12275/22.
При цьому нормами пункту 85.6 статті 85 ПК України встановлений загальний порядок дій податкового органу у випадку, коли платник податків відмовляється від надання до перевірки запитуваних контролюючим органом документів. А саме на випадок відмови платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі контролюючого органу така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати. Зазначений акт підписується посадовою (службовою) особою контролюючого органу та платником податків або його законним представником. У разі відмови платника податків або його законного представника від підписання зазначеного акта в ньому вчиняється відповідний запис.
Так, колегія суддів зауважує, що в матеріалах справи міститься запит ГУ ДПС у Рівненській області про надання документів (копій документів) від 18.10.2024 (а.с. 52), відповідно до змісту якого позивач мав до 15:00 год 21 жовтня 2024 року надати контролюючому органу такі документи:
1) документи, що підтверджують право користування господарською одиницею;
2) договір із банком / анкета-заява на еквайрингове підключення;
3) банківські виписки по еквайрингу в розрізі трансакцій по даті і часу;
4) документи, що підтверджують оформлення трудових відносин з працівниками.
Відповідно до наявного в матеріалах справи акта про не надання документів від 25 жовтня 2024 року № 947/Ж6/17-00-07-05-18, долученого відповідачем разом із відзивом на позовну заяву (а.с. 53), після ознайомлення із запитом про надання документів від 18.10.2024, платник податків, його законний представник відмовився в повному обсязі від надання первинних фінансово-господарських, бухгалтерських та інших документів, а саме:
- договір із банком / анкета-заява на еквайрингове підключення;
- банківські виписки.
Колегія суддів констатує, що обставини та наявні у матеріалах справи докази підтверджують, що в запиті про надання документів від 18 жовтня 2024 року, на який є посилання як в акті перевірки, так і в акті про ненадання документів, не містилося вимоги щодо надання документів, які підтверджують облік товарних запасів.
Водночас апеляційний суд звертає увагу, що пункт 4.5. акта фактичної перевірки від 24.10.2024 містить перелік додатків до вказаного акта, серед яких працівником контролюючого органу зазначено:
1) фіскальний чек та чек повернення на 2 арк.;
2) чек з термінала на 2 арк.;
3) X-звіт з ПРРО та X-звіт з термінала на 2 арк.;
4) накладна на переміщення на 2 арк.;
5) форма ведення обліку товарних запасів на 1 арк.;
6) договір безоплатного користування майном з актом приймання – передачі на 5 арк.
Саме цими обставинами позивач й обґрунтовував свою правову позицію, в тому числі й під час подання заперечень на акт перевірки. Позивач наголошував, що після початку проведення перевірки ним були надані контролюючому органу документи, які підтверджують облік та переміщення товарів. Крім того, копії відповідних накладних на переміщення товарів були долучені позивачем до позовної заяви.
Відповідач же у своєму відзиві на позовну заяву зазначив, що позивачем не надано до перевірки договір з банком, банківські виписки по еквайрингу та трудові договори. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач вказав, що до перевірки було надано лише накладні на переміщення від 17.10.2025 № 21 та від 19.10.2024 № 21/1, інших документів, як на початок перевірки (18.10.2024), так і в ході її проведення та на завершення (24.10.2025) надано не було.
Водночас податковий орган не навів жодних мотивів, з яких зазначені документи не можуть підтверджувати ведення обліку товарних запасів, не встановило їх неналежності, недопустимості чи недостовірності, а лише формально не врахувало їх без зазначення жодного обґрунтування.
Отже, позивача у цій справі фактично притягнуто до відповідальності за нездійснення обліку товарних запасів, хоча відсутні відповідні дані щодо того, що ставилось питання про надання документів, які підтверджують такий облік, не зафіксовано їх ненадання у порядку, визначеному пунктом 85.6 статті 85 ПК України, та не надано жодної оцінки документам, які були подані позивачем, як у контексті можливості їх прийняття на відповідному етапі, так і неможливості підтвердження такими обставин обліку відповідних товарів.
Відповідно до частини першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Колегія суддів зауважує, що згідно зі змістом наведеної норми саме на податкові органи покладається обов`язок надати достатні докази на обґрунтування висновків про порушення платником податків норм податкового та іншого законодавства, на підставі яких до платника застосовано фінансові санкції.
Поряд з цим відповідач ані під час розгляду справи судом першої інстанції, ані під час апеляційного розгляду не довів факту допущення позивачем порушення щодо ведення обліку товарних запасів. Такий висновок слідує зі змісту запиту про надання документів, переліку документів, які були витребувані контролюючим органом, акта про ненадання документів до перевірки, акта перевірки, а також відповіді на заперечення до нього.
Наведеним вище обставинам справи суд першої інстанції не надав правової оцінки та залишив поза увагою, помилково та передчасно виснувавши, що надані позивачем накладні на переміщення № 21 від 17.10.2024, № 21/1 від 19.10.2024 не підтверджують облік та походження товару, оскільки створені ТОВ «Спешлтех» для переміщення товару з основного складу до торгової точки; накладна на переміщення не є документом, який дозволяє ідентифікувати постачальника та отримувача товару.
В цьому контексті колегія суддів додатково зазначає, що, враховуючи те, що ТОВ «Спешлтех» здійснює діяльність в декількох місцях торгівлі, то ведення обліку товарних запасів такий платник податків здійснює на підставі документів про внутрішнє переміщення товару. Таким чином, апеляційний суд погоджується з апелянтом, що знаходження в місці торгівлі документів на внутрішнє переміщення товару є достатнім.
Відповідно до правової позиції, викладеної Верховним Судом у постанові від 09 квітня 2025 року у справі № 420/6071/19, сама по собі відсутність на момент перевірки контролюючим органом накладних (чи інших документів, які підтверджують оприбуткування товарів) за місцем реалізації чи зберігання товарів, за умови, що ці товари належним чином обліковані відповідно до Закону № 265/95-ВР та Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 9 «Запаси», не є підставою для застосування до юридичної особи фінансової санкції, передбаченої статтею 20 Закону № 265/95-ВР.
Крім того, у спірному випадку метою перевірки в наказі про проведення фактичної перевірки визначено, зокрема, дотримання порядку ведення обліку товарних запасів. Реальність же здійснення господарських операцій та походження товарних запасів, наявних у реалізації, не було метою спірної перевірки.
Решта доводів та заперечень учасників справи, висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) №303-A, пункт 29).
Також згідно з п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
З врахуванням усіх вищенаведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що ухвалюючи рішення у цій справі, суд першої інстанції допустив неповне з`ясування обставин, які мають значення для вирішення справи, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права, та порушення норм процесуального права, у зв`язку з чим відповідно до вимог ст.317 КАС України оскаржуване рішення підлягає скасуванню з прийняттям нового судового рішення про задоволення позову.
Враховуючи те, що по суті розгляду вказаної справи позовні вимоги позивача задоволено, то відповідно до вимог ст.139 КАС України із Головного управління ДПС у Львівській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача підлягає стягненню сплачений судовий збір у розмірі 2 422,40 грн за подання позовної заяви та 3 633,60 грн за подання апеляційної скарги.
Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
п о с т а н о в и в :
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Спешлтех» задовольнити.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2025 року у справі № 380/3968/25 скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити.
Визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Львівській області № 52047/13-01-07-09 від 04.12.2024.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Львівській області (код ЄДРПОУ - 43968090) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СПЕШЛТЕХ» (код ЄДРПОУ - 45459088) судові витрати у виді сплаченого судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги в сумі 6 056 гривень 00 копійок.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддяІ. І. Запотічний
суддіО. І. Довга
Т. І. Шинкар
Оригінал: reyestr.court.gov.ua