Постанова від 19 жовтня 2026 р. у справі №300/2243/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 300/2243/26 пров. № А/857/37984/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Глушка І.В.,

суддів: Глазька С.М., Шавеля Р.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10 червня 2026 року, ухвалене суддею Могила А.Б. у м. Івано-Франківську у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у справі № 300/2243/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частина НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання до вчинення дій,-

ВСТАНОВИВ:

09 квітня 2026 року позивач - ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до відповідача - Військової частина НОМЕР_1 , у якому просив визнати протиправною бездіяльність, що полягає в незвільненні з військової служби за станом здоров`я за наявністю інвалідності; зобов`язати прийняти рішення про звільнення з військової служби за станом здоров`я за наявністю інвалідності на підставі пп. "б" п.2 ч.4 ст.26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10 червня 2026 року позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо розгляду рапортів ОСОБА_1 про звільнення з військової служби за пп. "б" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , Львівська область) розглянути по суті в установленому порядку та прийняти рішення за результатами розгляду рапортів ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) від 06.06.2024 та 01.10.2024, з урахуванням висновків суду.

В задоволенні решти позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення ухвалене з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, наведених у апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що позивач просив суд визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , що полягає в не звільненні з військової служби за станом здоров`я за наявністю інвалідності та зобов`язати військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про його звільнення з військової служби за станом здоров`я за наявністю інвалідності на підставі пп. “б” п.2 ч.4 ст.26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу”. При цьому, ОСОБА_1 з 29.01.2025 є безпідставно відсутній на військовій службі, що підтверджується наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №30 від 29.01.2025 (витяги з наказів є в матеріалах справи). Фактично позивач бажає звільнитись з лав Збройних Сил України, перебуваючи за межами району виконання завдань військової частиною НОМЕР_1 та будучи безпідставно відсутнім на військовій службі.

Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та відзиву на неї, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити з наступних підстав.

Судом першої інстанції достовірно встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 , будучи військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 , 06.06.2024 подав рапорт про звільнення з військової служби на ім`я командира роти зв`язку тилового пункту польового зв`язку військової частини НОМЕР_1 у зв`язку з наявністю ІІІ групи інвалідності та необхідністю стаціонарного лікування (а.с.9).

До рапорту позивачем додано нотаріально завірені фотокопії документів: довідки до акта огляду МСЕК серії 12 ААБ №166990, довідки про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках серії АГ №0011235, посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни серії НОМЕР_4 , направлення на стаціонарне лікування (а.с.11, 14, 16, 34 на звороті, 35).

Рапорт був повернутий з відміткою: “військова служба – обмежено придатний” (а.с.9).

Надалі, 01.10.2024 позивач повторно подав рапорт про звільнення з військової служби на ім`я командира роти зв`язку тилового пункту польового зв`язку військової частини НОМЕР_1 у зв`язку з наявністю ІІІ групи інвалідності. Цей рапорт також повернутий з відміткою: “не погоджено, залучати тільки до легких робіт/без реалізації” (а.с.8, 32-34, 38-44).

Із наведених документів, зокрема з довідки до акта огляду МСЕК серії 12 ААБ №166990 вбачається, що ОСОБА_1 12.06.2019 встановлена ІІІ група інвалідності без переогляду. Ступінь втрати працездатності позивача становить 65%, що підтверджується довідкою про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках серії АГ №0011235 від 20.04.2016.

Таким чином, позивачем підтверджено своє право на звільнення з військової служби під час дії воєнного стану за станом здоров`я – наявності інвалідності.

Рішення по рапортах позивача про звільнення з військової служби згідно з підпунктом "б" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" відсутнє.

В зв`язку з цим представником позивача – адвокатом Музиченко О.В. подано адвокатський запит. Додатково представник позивача просила надати правову оцінку командира роти та сприяти якнайшвидшому звільненню ОСОБА_1 з військової служби.

З листа військової частини НОМЕР_1 від 06.12.2024 №11854 вбачається, що твердження про відмову командира роти погодити рапорти є безпідставними та не відповідають дійсності, а підстави для службової перевірки відсутні (а.с.17).

Позивач, вважаючи бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не розгляду рапорту та, відповідно, щодо незвільнення з військової служби протиправною, звернувся до суду за захистом порушеного права.

Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального та процесуального права, з огляду на таке.

Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відповідно до статті 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» №2232-XII від 25.03.1992 (далі - Закону №2232-XII) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає у тому числі проходження військової служби.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан, який триває до цього часу.

Указом Президента України № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022 було оголошено про загальну мобілізацію, яка триває по даний час.

Приписами ч.1 ст.2 Закону №2232-ХІІ визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Відповідно до ч. 3 ст. 24 Закону №2232-ХІІ закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Положеннями пп.б п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону №2232-ХІІ визначено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час дії воєнного стану: б) за станом здоров`я - за наявності інвалідності (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Приписами ч.7 ст.26 Закону № 2232-XII визначено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України визначений в Положенні про проходження громадянами України військової служби в Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (далі - Положення № 1153/2008).

В розділі І Положення № 1153/2008 зазначено, що початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на ній визначено Законом України Про військовий обов`язок і військову службу (п.6). Військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим (п.7).

Згідно з п. 12 розділу І Положення № 1153/2008 встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України (абз 1). Право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з`єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України (абз 2). Порядок підготовки та видання наказів з питань проходження військової служби встановлюється Міністерством оборони України (абз 4).

Звільнення військовослужбовців із військової служби під час дії особливого періоду регламентовано п. 225 Положення № 1153/2008.

Так, в пп. 2 п. 225 зазначено, що під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п`ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону №2232-ХІІ: у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.

Відповідно до п.229 Положення № 1153/2008 за наявності підстав, передбачених статтею 26 Закону №2232-ХІІ, військовослужбовець може бути звільнений з військової служби під час досудового розслідування або судового провадження, якщо до нього не застосовано заходів забезпечення кримінального провадження у вигляді затримання особи або запобіжних заходів у вигляді домашнього арешту чи тримання під вартою, з одночасним повідомленням про звільнення відповідних органів досудового розслідування чи суду.

В п. 233 Положення №1153/2008 передбачено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Згідно з п.260 Положення №1153/2008 під час дії особливого періоду військовослужбовці звільняються з військової служби з підстав, визначених статтею 26 Закону №2232-ХІІ, та з урахуванням особливостей, передбачених статтею 26-2 названого Закону.

Приписами ст. 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24 березня 1999 року № 548-XIV передбачено, що із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.

Механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153, визначено в Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженій наказом Міністра оборони України № 170 від 10.04.2009 (далі - Інструкція № 170).

В розділі XII Інструкції № 170 передбачено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється посадовими особами, визначеними пунктом 225 Положення (п.12.1).

В п. 14.28 розділу XIV Інструкції № 170 зазначено, що документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби.

Із аналізу наведених правових норм слідує, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, звільняються з військової служби під час воєнного стану на підставах, визначених п. 2 ч. 4 ст.26 Закону № 2232-XII за станом здоров`я, зокрема при наявності інвалідності, за умови, що такі військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу.

Військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення.

Механізм оформлення, подання, реєстрації, розгляду, прийняття та повідомлення рішення за результатами розгляду рапортів військовослужбовців у Міністерстві оборони України (далі - Міноборони), Збройних Силах України (далі - Збройні Сили) та Державній спеціальній службі транспорту, у подальшому регламентується Порядком організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України, затвердженим наказом МО від 06.08.2024 №531 (Порядок №531).

В п. 2 розділу І Порядку № 531 зазначено, що з питань, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби, а також особистих питань військовослужбовець звертається з рапортом до безпосереднього командира (начальника), а у разі якщо він не може вирішити порушені у рапорті питання,- до наступного прямого командира (начальника).

Згідно з п.1 розділу ІІ Порядку № 531 рапорти подаються в усній та письмовій (паперовій або електронній) формах.

Згідно з пунктами 1-6, 8, 9 розділу III Порядку №531 у паперовому рапорті військовослужбовець вказує: найменування посади командира (начальника), якому адресується рапорт; заголовок «Рапорт»; суть порушеного питання; перелік доданих до рапорту документів або їх копій (за потреби); найменування займаної посади; військове звання, власне ім`я та прізвище; дату; особистий підпис.

Командири (начальники) надають відповідь на паперовий рапорт військовослужбовця шляхом накладення резолюції.

Резолюція повинна містити відомості, визначені у додатку 1 до цього Порядку.

Непогодження рапорту безпосереднім та/або прямими командирами (начальниками) не перешкоджає подальшому руху рапорту для його розгляду командиром (начальником) або іншою посадовою особою, яка уповноважена приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, та прийняття рішення по суті рапорту.

Відмова у задоволенні рапорту має бути вмотивованою.

Якщо для прийняття рішення по суті рапорту недостатньо наданих військовослужбовцем інформації або документів, безпосередній або прямий командир (начальник) військовослужбовця, уповноважений приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, може не погодити рапорт, зазначивши вичерпний перелік підстав та документів (копій документів), які необхідно додати до рапорту для вирішення його по суті

Командиру (начальнику), уповноваженому приймати рішення стосовно порушеного у рапорті питання, забороняється відмовляти у задоволенні рапорту у разі, якщо до рапорту не додано документів, які є або повинні бути в розпорядженні відповідного командира (начальника).

Усі рапорти, які потребують розгляду (прийняття рішення) командиром військової частини, попередньо обов`язково реєструються службою діловодства.

Початок перебігу строку розгляду паперового рапорту розпочинається із часу подання рапорту, а не часу його реєстрації в службі діловодства.

Розгляд паперового рапорту військовослужбовця всіма його прямими командирами (начальниками) здійснюється:

1) невідкладно, але не пізніше ніж за 48 годин із часу подання військовослужбовцем рапорту - щодо питань, які стосуються військової дисципліни, обов`язків особового складу під час виконання бойових наказів (розпоряджень), збереження життя та здоров`я особового складу, відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин;

2) у строк не більше 14 днів із дня подання військовослужбовцем рапорту - щодо питань, які не відносяться до питань, визначених підпунктом 1 цього пункту.

Аналіз наведених вище норм свідчить про те, що звільнення військовослужбовців з військової служби під час воєнного стану за станом здоров`я - за наявності інвалідності, ініціюється військовослужбовцем, який не висловив бажання продовжувати військову службу, шляхом подання рапорту та документів, які підтверджують підстави для звільнення, а розгляд рапорту військовослужбовця про звільнення зі служби має відбуватися за встановленою процедурою, яка включає підготовку подання, перевірку документів, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин, уточнення даних про проходження особою військової служби, документальне підтвердження періодів служби, що підлягають зарахуванню до вислуги в календарному та пільговому обчисленні, проведення розрахунку вислуги років військової служби.

Наслідком розгляду рапорту військовослужбовця про звільнення з військової служби є наказ по особовому складу про звільнення з військової служби чи надання обґрунтованої відмови у задоволенні рапорту.

Колегія суддів наголошує, що згідно з п. 117 Дисциплінарного статуту ЗСУ пропозиція, заява чи скарга вважаються вирішеними, якщо розглянуто всі порушені в них питання, вжито необхідних заходів або надано вичерпні відповіді.

Судом першої інстанції встановлено і не заперечується сторонами, що позивач подав два рапорти про звільнення його з військової служби 06.06.2024 та 01.10.2024 на ім`я командира роти зв`язку тилового пункту польового зв`язку військової частини НОМЕР_1 .

В обґрунтування правомірності бездіяльності відповідач покликається на те, що військовослужбовець ОСОБА_1 наказом командира військової частини НОМЕР_5 вважається безпідставно відсутнім на військовій службі, а тому, на переконання відповідача, відсутні підстави для розгляду рапортів позивача від 06.06.2024 та 01.10.2024, так як дистанційне звільнення із лав ЗСУ законом не визначено.

Наведеним доводам судом апеляційної інстанції надано належну правову оцінку.

Так, згідно з абз. 1 п. 144-1 Положення №1153/2008 для військовослужбовця, який самовільно залишив військову частину або місце служби, дезертирував із Збройних Сил України або добровільно здався в полон, військова служба призупиняється відповідно до частини другої статті 24 Закону №2232-ХІІ.

За приписами частини другої статті 24 Закону №2232-ХІІ військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань або добровільно здалися в полон, якщо інше не визначено законодавством.

З витягу з наказу військової частини НОМЕР_1 від 29.01.2025 суд встановив, що позивач вважається таким, що безпідставно відсутній на військові службі з 29.01.2025. З 30.01.2025 позивача виключено з всіх видів забезпечення (а.с.31).

Однак, оцінюючи зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб`єкта правовідносин, суд апеляційної інстанції вважає, що вказані обставини не спростовують правових підстав заявленого позову та не спростовують обставин бездіяльності командування військової частини щодо розгляду вказаних рапортів про звільнення з військової служби.

Судом першої інстанції слушно відхилено доводи військової частини щодо неможливості звільнення позивача з військової служби у зв`язку з безвісно відсутнім на військовій службі, а також виключення з усіх видів забезпечення, оскільки такі обмеження не передбачені чинним законодавством.

Реалізація права особи на звільненні з військової служби не може бути покладена в залежність від неналежного (невчасного) виконання або невиконання своїх обов`язків суб`єктом владних повноважень, на якого законом покладено обов`язок щодо розгляду означеного питання.

Аналізуючи наведені правові норми та обставини справи, суд апеляційної інстанції поділяє висновки суду першої інстанції, що бездіяльність відповідача щодо розгляду рапортів позивача про звільнення з військової служби за станом здоров`я за наявності інвалідності ІІІ групи не відповідає критеріям правомірності, визначеним ч.2 ст. 2 КАС України, а відтак вважає, що належним способом відновлення порушеного права позивача є визначення відповідачу зобов`язання вчинити кореспондуючі цьому праву дії: розглянути по суті в установленому порядку та прийняти відповідне рішення за результатами розгляду рапортів ОСОБА_1 від 06.06.2024 та 01.10.2024 із урахуванням висновків суду.

Слід зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами і перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

З роз`яснень, які наведені в п.13.1 Постанови Пленуму ВАС України № 7 від 20.05.2013 "Про судове рішення в адміністративній справі", слідує, що у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення.

Оцінюючи доводи апеляційного скарги, суд апеляційної інстанції зазначає, що такі були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції та їм була надана належна правова оцінка. Доводами апеляційної скарги не спростовуються висновки, викладені судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні.

Оскільки рішення суду в частині відмовлених позовних вимог не є предметом оскарження, рішення суду в цій частині апеляційному перегляду не підлягає.

Відповідно до частини першої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Суд першої інстанції повністю виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин правильно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення законного рішення, яке скасуванню не підлягає.

Судові витрати розподілу не підлягають з огляду результат вирішення апеляційної скарги, характер спірних правовідносин та виходячи з вимог ст. 139 КАС України

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційну скаргу розглянуто судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) у межах встановленого статтею 309 Кодексу адміністративного судочинства України строку.

Керуючись статтями 139, 242, 308, 309, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10 червня 2026 року у справі №300/2243/26 – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддяІ. В. Глушко

суддіС. М. Глазько

Р. М. Шавель