Суд: Восьмий апеляційний адміністративний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: дорожнього руху
Дата: 19 жовтня 2026 р.
Справа: №569/13454/26
Суддя: Шевчук Світлана Михайлівна
ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 жовтня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 569/13454/26 пров. № А/857/48698/26
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
судді-доповідача -Шевчук С. М.
суддів -Носа С. П.
Ільчишин Н. В.
за участю секретаря судового засіданняВовк А.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 25 серпня 2026 року у справі № 569/13454/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: поліцейський 2 взводу 2 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції в Рівненській області Нікітчук Дмитро Олександрович, про скасування постанови,
місце ухвалення судового рішеннямісто Рівне
розгляд справи здійснено за правиламипозовного провадження в окремих категоріях термінових справ
суддя у І інстанціїГалінська В.В.
дата складання повного тексту рішенняне зазначена
ВСТАНОВИВ:
І. ОПИСОВА ЧАСТИНА
Ціпак Артем Сергійович (надалі по тексту також – позивач, ОСОБА_1 ) звернувся в суд з адміністративним позовом до Департаменту патрульної поліції (надалі по тексту також – відповідач, ДПП), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача – поліцейський 2 взводу 2 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції в Рівненській області капрал поліції Нікітчук Дмитро Олександрович (надалі по тексту також – третя особа, поліцейський Нікітчук Д.О.), в якому просив:
поновити строк на оскарження постанови серії ЕНА № 6488995 від 10.01.2026;
визнати протиправними дії поліцейського Нікітчука Д.О. щодо розгляду на місці зупинки транспортного засобу справи про адміністративне правопорушення та накладення на позивача адміністративного стягнення у виді штрафу;
скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА № 6488995 від 10.01.2026 (надалі по тексту також – оскаржувана постанова), якою на позивача накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в сумі 20400 грн за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення (надалі по тексту також – КУпАП); стягнути судовий збір за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 25 серпня 2026 року у справі № 569/13454/26 поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду для оскарження постанови; позов задоволено.
Скасовано постанову по справі про адміністративне правопорушення серії ЕНА № 6488995 від 10 січня 2026 року відносно ОСОБА_1 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.4 ст.126 КУпАП, а провадження у справі закрито. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі, а також стягнути з позивача на користь відповідача судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги, у розмірі 798,72 грн. В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, не досліджено належним чином докази, долучені до відзиву на позовну заяву, судове рішення прийнято з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
В доводах апеляційної скарги вказує, що 10.01.2026 о 01 год. 03 хв. у м. Рівне по вул. Поліщука, 1 позивач керував транспортним засобом NISSAN X-TRAIL, номерний знак НОМЕР_1 , будучи позбавленим права керування транспортними засобами на підставі постанови Рівненського міського суду Рівненської області від 31.10.2025 у справі № 569/16637/25, чим порушив п.2.1 «а» Правил дорожнього руху та ст.15 Закону України «Про дорожній рух» і вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч.4 ст.126 КУпАП. Факт керування позивачем транспортним засобом, на думку скаржника, підтверджується відеозаписами, у тому числі з камер відеоспостереження «Безпечне місто», та позивачем не заперечується.
Скаржник наголошує, що відповідно до частин першої, другої статті 294 КУпАП постанова Рівненського міського суду Рівненської області від 31.10.2025 у справі № 569/16637/25 набрала законної сили 11.11.2025, що підтверджується відомостями Єдиного державного реєстру судових рішень, а згідно з частиною другою статті 317-1 КУпАП особа вважається позбавленою права керування транспортним засобом після набрання законної сили рішенням суду про позбавлення цього права. Відтак, на переконання апелянта, з 11.11.2025 позивач набув статусу особи, позбавленої права керування, а станом на 10.01.2026 відомості про подання ним апеляційної скарги на вказану постанову були відсутні. При цьому патрульні поліцейські при винесенні оскаржуваної постанови користувалися інформаційно-комунікаційною системою «Інформаційний портал Національної поліції України» та Єдиним державним реєстром судових рішень. Апелянт також покликається на статтю 129-1 Конституції України, статтю 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо обов`язковості судових рішень та на частину четверту статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі по тексту також – КАС України).
Також скаржник стверджує, що на місці зупинки транспортного засобу позивач усвідомлював, що 04.08.2025 стосовно нього складено адміністративні матеріали за ч.1 ст.130 КУпАП, однак свідомо, за порадою адвоката, не цікавився прийнятим за ними рішенням, що, на думку апелянта, підтверджується відеозаписом пояснень позивача, долученим до відзиву на позовну заяву. Окрім того, за твердженням скаржника, представник позивача визнав, що працівниками поліції повністю дотримано процедури зупинки транспортного засобу та розгляду справи.
На переконання апелянта, всупереч статті 77 КАС України позивач не довів належними і допустимими доказами обставин, на яких ґрунтуються його вимоги, а його пояснення свідчать лише про намагання уникнути несприятливих наслідків притягнення до адміністративної відповідальності; незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності (стаття 68 Конституції України). Скаржник також посилається на постанову Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 536/583/17 та рішення Європейського суду з прав людини у справі «Пономарьов проти України».
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому заперечує проти задоволення апеляційної скарги та просить суд залишити рішення суду першої інстанції без змін, з мотивів аналогічних тим, що викладені судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні.
Про дату, час та місце розгляду справи сторони повідомлені через електронний кабінет сервісу "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи (ЄСІКС), підтвердженням чого є відповідні дані автоматизованої системи документообігу суду.
В судове засідання сторони не прибули. Клопотань про відкладення слухання справи не направляли. Представник відповідача на зв`язок в режимі відеоконференції не вийшов.
В силу вимог ч.4 ст.229 КАС України якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
ІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
Ухвалюючи судове рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що причини пропуску позивачем строку звернення до суду є поважними, оскільки оскаржувану постанову позивач отримав 10.01.2026, первісний позов на неї подав у десятиденний строк, проте постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28.05.2026 у справі № 569/1188/26 у його задоволенні відмовлено з процесуальних підстав – через пред`явлення позову до неналежного відповідача.
Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції встановив, що позивач при зупинці транспортного засобу 10.01.2026 не знав і не був обізнаний про постанову Рівненського міського суду Рівненської області від 31.10.2025, а тому фактичні дані, що містяться в оскаржуваній постанові, не дають можливості встановити наявність у його діях адміністративного правопорушення, передбаченого ч.4 ст.126 КУпАП, доводи позивача відповідачем не спростовано.
З урахуванням закріпленого статтею 62 Конституції України принципу, відповідно до якого усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь, та покладення на суб`єкта владних повноважень обов`язку доказування правомірності свого рішення (частина друга статті 77 КАС України), суд першої інстанції дійшов висновку, що оскаржувана постанова прийнята без всебічного, повного і об`єктивного дослідження усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, а тому підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі.
ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що постановою Рівненського міського суду Рівненської області від 31 жовтня 2025 року у справі № 569/16637/25 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП (відмова 04.08.2025 близько 18 год. 13 хв. у м. Рівне по вул. Басівкутська, 111-В від проходження у встановленому порядку медичного огляду на стан наркотичного сп`яніння), та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 17000 грн з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 рік. Справу розглянуто за відсутності ОСОБА_1 , у постанові зазначено, що він «про час та місце судового розгляду повідомлявся належним чином».
Відповідно до наданої позивачем засвідченої копії матеріалів справи № 569/16637/25 та її внутрішніх описів, справа складається з тринадцяти документів: супровідного листа, протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 412425 від 04.08.2025, копії постанови серії ЕНА № 5395465, направлення на медичний огляд водія транспортного засобу, зобов`язання, фототаблиці, диска з відеозаписом, витягів з ІПНП, рапорту, довідки, протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.08.2025 та постанови від 31.10.2025.
Документів, які б підтверджували виклик ОСОБА_1 у судове засідання або направлення (вручення) йому копії постанови від 31.10.2025, у справі не значиться.
10 січня 2026 року позивач, керуючи транспортним засобом NISSAN X-TRAIL, номерний знак НОМЕР_1 , був зупинений працівниками патрульної поліції у м. Рівне по вул. Поліщука. Під час перевірки документів поліцейськими отримано відомості про постанову Рівненського міського суду Рівненської області від 31.10.2025 у справі № 569/16637/25. Посвідчення водія позивача серії НОМЕР_2 до цього часу у нього не вилучалося.
Відповідно до акту медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння № 34 від 10.01.2026, висновку щодо результатів медичного огляду, результату токсикологічного дослідження № 50 та листа КП «Рівненський обласний центр психічного здоров`я населення» Рівненської обласної ради № 126 від 19.01.2026, наданого на адвокатський запит, позивач був направлений поліцейським ОСОБА_2 на медичний огляд 10.01.2026 о 00 год. 02 хв., огляд проведено лікарем-наркологом КП «РОЦПЗН» (м. Рівне, вул. Дубенська, 64) 10.01.2026 о 01 год. 00 хв., результат обстеження приладом Alcotest – 0,00 ‰, зразок біологічного матеріалу (сеча) відібрано о 01 год. 07 хв., наркотичних речовин не виявлено; за результатами огляду у Ціпака А.С. ознак сп`яніння не виявлено.
Оскаржуваною постановою серії ЕНА № 6488995, винесеною поліцейським Нікітчуком Д.О. (дата розгляду справи – 10.01.2026 01:25:07, місце розгляду – м. Рівне, вул. Дубенська, 64), встановлено, що 10.01.2026 о 01:03:15 у м. Рівне, вул. Поліщука, 1 водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом Нісан, номерний знак НОМЕР_1 , будучи позбавленим права керування транспортними засобами на підставі постанови Рівненського міського суду від 31.10.2025 № 569/16637/25, чим порушив ст.15 Закону України «Про дорожній рух», п.2.1 «а» Правил дорожнього руху, відеофіксація проводилась на технічний пристрій 475460; на позивача накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 20400 грн. У пункті 7 постанови «До постанови додаються» зазначено: «інші матеріали справи». У графах щодо роз`яснення прав та отримання копії постанови міститься підпис позивача.
Як убачається з ордеру на надання правничої (правової) допомоги серії ВК № 1105006, договір про надання правової допомоги між ОСОБА_1 та адвокатом Власюком П.О. укладено 10.01.2026.
20.01.2026 позивач подав апеляційну скаргу на постанову Рівненського міського суду Рівненської області від 31.10.2025. Постановою Рівненського апеляційного суду від 19 лютого 2026 року у справі № 569/16637/25 поновлено ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження, з огляду на те, що постанову від 31.10.2025 винесено за його відсутності, а докази про надсилання йому та отримання ним копії постанови суду в матеріалах справи відсутні; апеляційну скаргу задоволено, постанову Рівненського міського суду Рівненської області від 31 жовтня 2025 року скасовано, а провадження у справі закрито на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 події та складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП. Постанова набрала законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
У січні 2026 року позивач звернувся до Рівненського міського суду Рівненської області з адміністративним позовом про скасування оскаржуваної постанови, визначивши відповідачем поліцейського Нікітчука Д.О. Ухвалою від 26.01.2026 у справі № 569/1188/26 позовну заяву залишено без руху, а ухвалою від 30.01.2026, після усунення недоліків 29.01.2026, відкрито провадження у справі.
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 03.04.2026 у справі № 569/1188/26 задоволено позов ОСОБА_1 до поліцейського Нікітчука Д.О., скасовано оскаржувану постанову та закрито провадження у справі.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28.05.2026 у справі № 569/1188/26 зазначене рішення скасовано та прийнято постанову про відмову в задоволенні позову з підстав його пред`явлення до неналежного відповідача, без надання оцінки правомірності оскаржуваної постанови, із зазначенням, що така відмова не позбавляє позивача права на повторне звернення до суду з тим самим позовом до належного відповідача.
03.06.2026 позивач звернувся до суду з даним позовом та заявою про поновлення строку звернення до суду, сплативши судовий збір у розмірі 1331,20 грн.
До відзиву на позовну заяву відповідач долучив відеозаписи з портативного відеореєстратора поліцейського (технічний засіб 475460), з яких, згідно з відзивом та встановленими судом першої інстанції обставинами, убачається, що поліцейський повідомив водія про розгляд справи, особу, яка її розглядатиме, та місце розгляду, роз`яснив права відповідно до статті 63 Конституції України та статті 268 КУпАП, водій повідомив, що права йому зрозумілі і на даний момент він не бажає ними користуватися, після чого поліцейський оголосив про прийняте рішення та завершення розгляду справи. 26.06.2026 відповідач подав заяву про залишення позовної заяви без розгляду у зв`язку з пропуском строку звернення до суду.
08.07.2026 представник позивача – адвокат Власюк П.О. подав клопотання про долучення до матеріалів справи копії постанови Рівненського апеляційного суду від 19.02.2026 у справі № 569/16637/25, копію якого надіслав відповідачу та третій особі 07.07.2026.
Вважаючи оскаржувану постанову протиправною, позивач звернувся в суд з даним позовом.
ІV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ
Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Насамперед колегія суддів зазначає, що висновок суду першої інстанції про поважність причин пропуску позивачем строку звернення до суду апелянтом в апеляційній скарзі не оспорюється. Крім того, колегія суддів погоджується з таким висновком, оскільки позивач первісно оскаржив постанову до суду у січні 2026 року (справа № 569/1188/26), і суд першої інстанції визнав, що це звернення відбулося у встановлений частиною другою статті 286 КАС України строк, у постанові Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28.05.2026 у справі № 569/1188/26 прямо зазначено про право позивача повторно звернутися до суду до належного відповідача, і такий позов подано 03.06.2026, тобто без невиправданого зволікання. Відмова у доступі до суду за таких обставин суперечила б праву на судовий захист, гарантованому статтею 55 Конституції України.
Предметом спору у цій справі є правомірність постанови поліцейського про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за частиною четвертою статті 126 КУпАП.
Згідно з частиною четвертою статті 126 КУпАП керування транспортним засобом особою, позбавленою права керування транспортними засобами, – тягне за собою накладення штрафу в розмірі однієї тисячі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно до статті 317-1 КУпАП виконання постанови про позбавлення права керування транспортним засобом здійснюється шляхом вилучення посвідчення водія на строк позбавлення права керування транспортними засобами та внесення до єдиної інформаційної системи Міністерства внутрішніх справ України відомостей про позбавлення права керування транспортним засобом на строк, визначений постановою, та про вилучення посвідчення водія. Особа вважається позбавленою права керування транспортним засобом після набрання законної сили рішенням суду про позбавлення цього права. Якщо посвідчення водія не було тимчасово вилучено в порядку, передбаченому статтею 265-1 цього Кодексу, особа, позбавлена права керування транспортним засобом, зобов`язана негайно здати посвідчення водія до уповноважених органів Національної поліції.
Частиною першою статті 294 КУпАП визначено, що постанова судді у справах про адміністративне правопорушення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, за винятком постанов про застосування стягнення, передбаченого статтею 32 або 32-1 цього Кодексу. Відповідно до частини другої цієї статті постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником, а також прокурором у випадках, передбачених частиною п`ятою статті 7 та частиною першою статті 287 цього Кодексу. Апеляційна скарга, подана після закінчення цього строку, повертається апеляційним судом особі, яка її подала, якщо вона не заявляє клопотання про поновлення цього строку, а також якщо у поновленні строку відмовлено. За наслідками розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право, зокрема, скасувати постанову та закрити провадження у справі. Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Відповідно до статті 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Згідно з частиною першою статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Відповідно до статті 10 КУпАП адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.
Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Згідно з пунктом 1 статті 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Відповідно до статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Статтею 280 КУпАП передбачено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до статті 283 КУпАП постанова по справі про адміністративне правопорушення повинна містити, зокрема, опис обставин, установлених під час розгляду справи, а постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху – також відомості про дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення.
За правилами частини третьої статті 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право, зокрема, скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно з частиною шостою статті 78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
В силу статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 5 статті 242 КАС України).
Верховний Суд у постанові від 08 липня 2020 року у справі № 463/1352/16-а зазначив, що у силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.
У постанові від 30 жовтня 2025 року у справі № 344/21472/23, яка також стосувалася оскарження постанови про притягнення до адміністративної відповідальності за частиною четвертою статті 126 КУпАП, Верховний Суд виснував, що за загальним правилом в адміністративних справах тягар доказування правомірності прийнятого рішення в разі його оскарження в суді покладається саме на суб`єкта владних повноважень, проте покладення такого тягаря доказування на відповідача не звільняє від права та обов`язку позивача – приватної особи – довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а також спростувати надані відповідачем докази.
Верховний Суд у постанові від 08 лютого 2023 року у справі № 464/4690/20 (Касаційний кримінальний суд), аналізуючи зміст адміністративного стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами, зазначив, що згідно з доктриною адміністративного права суть кожного адміністративного стягнення полягає у застосуванні певних правообмежень безпосередньо до особи, яка вчинила адміністративне правопорушення (принцип персональної відповідальності), і в цьому відношенні безпосереднім виконавцем судового рішення про позбавлення права керувати транспортними засобами є особа, яка вчинила адміністративне правопорушення.
Аналіз наведених норм свідчить, що об`єктивна сторона правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 126 КУпАП, полягає в керуванні транспортним засобом особою, яка в установленому законом порядку позбавлена права керування транспортними засобами, тобто суб`єкт цього правопорушення спеціальний, а його статус визначається виключно наявністю судового рішення про позбавлення особи права керування, що набрало законної сили (частина друга статті 317-1 КУпАП).
Відтак правомірність постанови про притягнення особи до відповідальності за частиною четвертою статті 126 КУпАП безпосередньо залежить від існування законного судового рішення про позбавлення такої особи права керування транспортними засобами, а також від доведеності вини особи у порушенні встановленої цим рішенням заборони.
Як з`ясовано судом і не заперечується сторонами, єдиною підставою для висновку поліцейського про те, що позивач є особою, позбавленою права керування транспортними засобами, слугувала постанова Рівненського міського суду Рівненської області від 31.10.2025 у справі № 569/16637/25, відомості про яку отримано з інформаційних систем під час перевірки документів.
Матеріалами справи підтверджується, що вказану постанову постановлено за відсутності ОСОБА_1 , у матеріалах справи № 569/16637/25 відсутні документи про виклик позивача в судове засідання та про направлення (вручення) йому копії постанови, а Рівненський апеляційний суд, встановивши відсутність доказів надсилання та отримання позивачем копії постанови, поновив йому строк на апеляційне оскарження, тобто визнав, що такий строк пропущено з поважних причин.
Постановою Рівненського апеляційного суду від 19.02.2026, ухваленою за наслідками апеляційного перегляду в порядку статті 294 КУпАП, постанову від 31.10.2025 скасовано, а провадження у справі закрито на підставі пункту 1 статті 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 події та складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП. Ця постанова є остаточною і в силу частини шостої статті 78 КАС України обов`язкова для адміністративного суду в питанні, чи мали місце дії, за які позивача було піддано стягненню у виді позбавлення права керування.
Отже, у межах розгляду цієї справи встановлено, що адміністративне стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами, на яке послався поліцейський, накладено на позивача судовим рішенням, яке в порядку апеляційного перегляду, здійсненого після поновлення пропущеного з поважних причин строку, визнано незаконним і скасовано з констатацією відсутності самої події правопорушення. Скасування такого рішення усуває його правові наслідки, у тому числі й правообмеження, що з нього випливало, а тому за встановлених обставин відсутня належна правова підстава вважати, що позивач станом на 10.01.2026 мав статус особи, позбавленої права керування, як обов`язкової ознаки складу правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 126 КУпАП.
Колегія суддів не ставить під сумнів, що на момент винесення оскаржуваної постанови поліцейський діяв на підставі наявних в інформаційних системах відомостей про постанову суду від 31.10.2025.
Водночас предметом судового контролю у справах, визначених статтею 286 КАС України, є наявність або відсутність складу адміністративного правопорушення, за яке особу піддано стягненню, і саме на суб`єкта владних повноважень покладено обов`язок довести правомірність свого рішення.
Збереження в силі штрафу, накладеного за порушення заборони, яка ґрунтувалася на судовому рішенні, скасованому через відсутність події правопорушення, суперечило б вимогам статті 7 КУпАП, згідно з якими ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом, а також принципу верховенства права.
Окрім зазначеного, колегія суддів звертає увагу на те, що адміністративна відповідальність настає лише за винне діяння (стаття 9 КУпАП). Оскільки безпосереднім виконавцем судового рішення про позбавлення права керування є сама особа, на яку накладено стягнення, вина у керуванні транспортним засобом всупереч такому рішенню передбачає, що особа знала або за встановлених обставин мала реальну можливість знати про позбавлення її цього права.
Разом з цим, матеріали справи не містять будь-яких доказів, які б свідчили про виклик позивача в судове засідання у справі № 569/16637/25, вручення йому копії постанови від 31.10.2025 або вилучення в нього посвідчення водія на виконання цієї постанови до 10.01.2026. Натомість посвідчення водія позивач пред`явив поліцейським під час зупинки, і його реквізити зазначені в оскаржуваній постанові. Сама оскаржувана постанова не містить посилань на будь-які докази обізнаності позивача про судове рішення, а в пункті 7 як додатки до неї зазначено лише «інші матеріали справи».
Досліджуючи доводи апеляційної скарги, які стосуються того, що постанова суду від 31.10.2025 набрала законної сили 11.11.2025, і тому з цієї дати позивач є особою, позбавленою права керування, колегія суддів зазначає, що набрання постановою судді законної сили за правилами частини першої статті 294 КУпАП пов`язане із закінченням строку на її апеляційне оскарження. У цій справі такий строк поновлено апеляційним судом у зв`язку з неврученням позивачу копії постанови, а саму постанову за наслідками апеляційного перегляду скасовано із закриттям провадження за відсутністю події та складу правопорушення.
За таких обставин посилання апелянта на формальне набрання постановою від 31.10.2025 законної сили, на обов`язковість судових рішень (стаття 129-1 Конституції України, стаття 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів») та на відсутність відомостей про її оскарження станом на 10.01.2026 не спростовують висновку про відсутність у діях позивача складу правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 126 КУпАП, оскільки обов`язковість судового рішення не може бути підставою для притягнення особи до відповідальності після того, як це рішення в установленому законом порядку скасовано як незаконне.
Стосовно ж посилання апелянта на частину четверту статті 78 КАС України, то суд апеляційної інстанції зазначає, що вказана норма стосується обставин, встановлених рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, тоді як значення постанови суду у справі про адміністративне правопорушення для адміністративного суду визначено частиною шостою статті 78 КАС України. При цьому чинною і остаточною у справі № 569/16637/25 є саме постанова Рівненського апеляційного суду від 19.02.2026, якою встановлено відсутність події правопорушення.
Щодо доводів апелянта про те, що позивач усвідомлював факт складання стосовно нього 04.08.2025 адміністративних матеріалів за частиною першою статті 130 КУпАП і за порадою адвоката свідомо не цікавився результатом їх розгляду, колегія суддів зазначає, що обізнаність особи про складання протоколу про адміністративне правопорушення не тотожна обізнаності про ухвалення судом рішення про позбавлення її права керування транспортними засобами та про набрання ним законної сили, а обов`язок повідомити особу про час і місце розгляду справи та вручити їй копію постанови покладається на суд.
Відеозапис, на який покликається апелянт, за змістом, викладеним у відзиві на позовну заяву та в оскаржуваному рішенні, стосується повідомлення про розгляд справи та роз`яснення прав і не містить відомостей про те, що позивачу до 10.01.2026 було відомо про постанову від 31.10.2025. Твердження про пораду адвоката є припущенням апелянта, а з наявного у справі ордеру убачається, що договір про надання правової допомоги з адвокатом Власюком П.О. позивач уклав лише 10.01.2026.
Посилання апелянта на статтю 68 Конституції України щодо незнання законів є безпідставним, оскільки йдеться не про незнання закону, а про необізнаність особи з індивідуальним судовим рішенням, постановленим за її відсутності.
Доводи апелянта про визнання представником позивача дотримання поліцейськими процедури зупинки транспортного засобу та розгляду справи матеріалами справи не підтверджуються. Натомість з оскаржуваного рішення убачається, що представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та пояснював, що позивач не знав про позбавлення його права керування. Факт керування позивачем транспортним засобом 10.01.2026 сторонами не заперечується, а тому посилання апелянта на відеозаписи системи «Безпечне місто» та на постанову Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 536/583/17, яка стосується оцінки відеозапису як доказу вчинення правопорушення, передбаченого частиною першою статті 122 КУпАП, не впливають на вирішення цього спору, предметом якого є наявність у позивача статусу особи, позбавленої права керування, та його вина.
Не знайшли свого підтвердження і доводи апелянта про недоведеність позивачем обставин, на яких ґрунтуються його вимоги.
Позивач на виконання вимог частини першої статті 77 КАС України надав суду копію постанови Рівненського апеляційного суду від 19.02.2026, засвідчену копію матеріалів справи № 569/16637/25, документи КП «РОЦПЗН» та інші докази, які відповідачем не спростовано. Водночас відповідач, на якого частиною другою статті 77 КАС України покладено обов`язок доказування правомірності свого рішення, не надав доказів наявності в діях позивача складу правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 126 КУпАП.
При цьому колегія суддів також звертає увагу, що час вчинення правопорушення, зазначений в оскаржуваній постанові (10.01.2026 о 01:03:15 у м. Рівне, вул. Поліщука, 1), не узгоджується з даними медичних документів, згідно з якими позивача направлено поліцейським ОСОБА_2 на медичний огляд о 00 год. 02 хв., а сам огляд у закладі охорони здоров`я на вул. Дубенській, 64 розпочато о 01 год. 00 хв. і зразок біологічного матеріалу відібрано о 01 год. 07 хв. Наведене свідчить про неповне і необ`єктивне з`ясування поліцейським обставин справи всупереч вимогам статей 245, 280, 283 КУпАП.
Окремі мотиви суду першої інстанції, зокрема щодо застосування пункту 2 частини першої статті 32 Закону України «Про Національну поліцію», не є визначальними для вирішення цього спору, однак висновок суду першої інстанції про відсутність у діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 126 КУпАП, та про наявність підстав для скасування оскаржуваної постанови із закриттям провадження у справі є правильним по суті.
З урахуванням обумовленого, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач не довів правомірності оскаржуваної постанови, а тому вона підлягає скасуванню, а справа про адміністративне правопорушення – закриттю.
Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Відповідно до статті 8 Конституції України, статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» (рішення від 21 січня 1999 року), зокрема, зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини і зобов`язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент.
Тому за наведених вище підстав, якими обґрунтовано судове рішення, суд не убачає необхідності давати докладну відповідь на інші аргументи, зазначені сторонами, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у цій справі.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.
Колегія суддів зазначає, що підстави для перерозподілу та присудження судових витрат у даній справі - відсутні.
Керуючись ст. 286, ст. 308, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 322, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції залишити без задоволення.
Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 25 серпня 2026 року у справі № 569/13454/26 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий суддяС. М. Шевчук
суддіС. П. Нос
Н. В. Ільчишин
Повне судове рішення складено 20 жовтня 2026 року
Оригінал: reyestr.court.gov.ua