Постанова від 19 жовтня 2026 р. у справі №460/13223/24 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 460/13223/24 пров. № А/857/11225/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді: Носа С.П.;

суддів: Кухтея Р.В., Шевчук С.М.;

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 13 березня 2025 року у справі № 460/13223/24 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Рівненській області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Державна судова адміністрація України та Державна казначейська служба України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинення певних дій,-

суддя у І інстанції Максимчук О.О.,

час ухвалення рішення не зазначено,

місце ухвалення рішення м. Рівне,

дата складення повного тексту рішення не зазначено,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася у Рівненський окружний адміністративний суд з адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Рівненській області в якому просила визнати протиправними дії відповідача щодо нарахування та виплати позивачу, як судді Костопільського районного суду Рівненської області, суддівської винагороди за період з 01 липня 2024 по 31 жовтня 2024 року, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102 грн 00 коп; зобов`язати провести нарахування та виплату суддівської винагороди (з урахуванням виплачених сум) для позивача, як судді Костопільського районного суду Рівненської області, на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2024 року, а саме в розмірі 3028 грн 00 коп, щомісячної доплати за вислугу років в розмірі 30% від посадового окладу, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті за період з 01 липня по 31 жовтня 2024 року; зобов`язати відповідача провести нарахування та виплату суддівської винагороди (з урахуванням виплачених сум) для позивача, як судді Костопільського районного суду Рівненської області, на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня відповідного календарного року, та щомісячної доплати за вислугу років в розмірі 30% від посадового окладу, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті, починаючи з 01 листопада 2024 року до зміни законодавства або зміни правового статусу позивача.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 13 березня 2025 року позов ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Рівненській області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Державна судова адміністрація України та Державна казначейська служба України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинення певних дій задоволено частково. Визнано протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Рівненській області щодо нарахування та виплати судді Костопільського районного суду Рівненської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 липня 2024 по 31 жовтня 2024 року, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102,00 грн. Зобов`язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Рівненській області провести нарахування та виплату судді Костопільського районного суду Рівненської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 липня 2024 по 31 жовтня 2024 року, виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2024 року, а саме в розмірі 3028,00 грн, щомісячної доплати за вислугу років в розмірі 30% від посадового окладу, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті з 01.07.2024 по 31.10.2024, та з урахуванням вже виплачених сум. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції відповідач оскаржив його в апеляційному порядку, яке, покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити.

Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційні скарги не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

На підставі пункту 1 частини 1 статті 311 КАС України розгляд справи проводиться в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що Указом Президента України «Про призначення суддів» №410/2016 від 24.09.2016 року ОСОБА_1 призначено на посаду судді Костопільського районного суду Рівненської області строком на п`ять років.

Наказом голови Костопільського районного суду Рівненської області №34-К від 06.10.2016 року позивача зараховано до штату Костопільського районного суду Рівненської області 07.10.2016 з посадовим окладом згідно штатного розпису на підставі Указу Президента України «Про призначення суддів» №410/2016 від 24.09.2016 року.

Наказом голови Костопільського районного суду Рівненської області №35-К від 05.10.2023 рокупозивачу встановлено з 07.10.2023 року щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 30 % посадового окладу, стаж роботи якої, що дає право на доплату становить більше 10 років.

Позивач зазначає, що за період з 01 липня 2024 по 31 жовтня 2024 відповідач нарахував суддівську винагороду, для визначення суми яких використовувалася величина під назвою «розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді», в розмірі 2102 грн. Однак, відповідно до приписів спеціального законодавства, відповідач повинен був нарахувати суддівську винагороду, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а саме за період з 01.07.2024 по 31.10.2024 включно – встановленого на 1 січня 2024 року в розмірі 3028 грн.

Згідно довідки відповідача від 03.03.2025 №36 розрахунковою величиною для обчислення розміру суддівської винагороди з 01.01.2024 відповідно до статті Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» від 09.11.2023 №3460-ІХ (далі – Закон №3460-ІХ) установлена на рівні прожиткового мінімуму працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді – 2102 гривні.

Позивач не погодившись з такими діями відповідача, звернувся до суду з позовом.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

Нормативно-правовим актом, який визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд, є Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII (далі – Закон №1402-VIII).

Відповідно до статті 4 Закону №1402-VIII, судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Згідно частини 1 статті 135 Закону №1402-VIII, суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини 2 статті 135 Закону №1402-VIII, суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Згідно частини 3 статті 135 Закону №1402-VIII, базовий розмір посадового окладу судді становить:

1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;

2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;

3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Відповідно до статті 7 Закону №3460-IX встановлено у 2024 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2920 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років - 2563 гривні; дітей віком від 6 до 18 років - 3196 гривні; працездатних осіб - 3028 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні.

Нормативно-правовим актом, який відповідно до статті 46 Конституції України дає визначення прожитковому мінімуму, закладає правову основу для його встановлення, затвердження та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян на достатній життєвий рівень, є Закон України «Про прожитковий мінімум» від 15.07.1999 №966-XIV (далі – Закон №966-XIV).

Згідно статті 1 Закону №966-XIV прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність. До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку.

До осіб, які втратили працездатність, відносяться особи, які досягли встановленого законом пенсійного віку, особи, які досягли пенсійного віку, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах, та непрацюючі особи, визнані особами з інвалідністю в установленому порядку.

Прожитковий мінімум, визначений для осіб, які відповідно до законодавства підлягають обов`язковому державному соціальному страхуванню, збільшується на суму обов`язкових платежів.

Відповідно до статті 1 Закону №966-XIV визначено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, відносно яких визначається прожитковий мінімум.

Згідно статті 4 Закону №966-XIV, прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.

Визначені Конституцією України та Законом №1402-VIII гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.

Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя.

Зазначену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема, в рішеннях від 20.03.2002 №5-рп/2002, від 01.12.2004 №19-рп/2004, від 11.10.2005 №8-рп/2005, від 22.05.2008 №10-рп/2008, від 03.06.2013 №3-рп/2013, а також від 04.12.2018 №11-р/2018.

Система правового захисту суддів, зокрема їх матеріального забезпечення, встановлена Законом №1402-VIII, положення якого узгоджуються з вимогами міжнародно-правових актів щодо незалежності суддів і спрямовані на забезпечення стабільності досягнутого рівня гарантій незалежності суддів, а також є гарантією поваги до гідності людини, її прав та основоположних свобод.

В пункті 62 висновку №1 (2001) Консультативної ради європейських суддів до Комітету міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів підкреслюється, що в цілому важливо (особливо для нових демократичних країн) передбачити спеціальні правові положення, що захищають грошову винагороду суддів від скорочення, а також забезпечити положення, що гарантують збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.

Виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону №1402-VIII. Норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.

З нормою статті 130 Конституції України співвідносяться норми частини 1 статті 135 Закону №1402-VIII, які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатись розмір суддівської винагороди є Закон України «Про судоустрій і статус суддів».

Розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону №1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі) є законом про судоустрій у значенні частини 2 статті 130 Конституції України.

Розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, на пряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Законом №966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді».

Законом №966-XIV судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватись окремо.

Статтею 7 Закону №3460-IX, разом із встановленням на 1 січня 2024 року прожиткових мінімумів, у тому числі, для працездатних осіб в розмірі 3028,00 грн, був введений такий вид прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді», розмір якого становить 2102,00 грн.

Зміни до Закону №1402-VIII у частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у спірний період, а також до Закону №966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму – не вносились, тож законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, немає.

В Рішенні Конституційного Суду України від 18.06.2020 №5-рп(II)/2020 зазначено, що до судів різних видів юрисдикції висунуто вимогу застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): «закон пізніший має перевагу над давнішим» (lex posterior derogat priori) – «закон спеціальний має перевагу над загальним» (lex specialis derogat generali) – «закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим» (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.

Закон №3460-IX не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми.

Отже, Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.

Тобто у національному законодавчому полі існує колізія положень двох законів, подолати яку можливо, застосувавши загальний принцип права «спеціальний закон скасовує дію загального закону» (Lex specialis derogate generali). Такий підхід використовується у випадку конкуренції норм: коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права.

За таким правовим підходом, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону (lex specialis), тобто Закону №1402-VIII, а положення Закону №966-XIV уважати загальними нормами (lex generalis).

На такий аспект законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у рішеннях від 09.07.2007 №6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22.05.2008 №10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).

Законом №1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Оскільки вказана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватись і змінюватись без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, відповідач неправильно визначився із розрахунковою величиною посадового окладу, застосувавши в розрахунку іншу величину, відмінну від тієї, що визначена спеціальним законом.

При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, що регулюють питання правового статусу суддів, не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України та законом гарантій незалежності судді.

Згідно із позицією Верховного Суду в цій категорії спорів Законом України «Про судоустрій і статус суддів» закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом України «Про судоустрій і статус суддів» (постанови від 10.11.2021 у справі №400/2031/21, від 30.11.2021 у справі №360/503/21, від 02.06.2023 у справі №400/4904/21, від 13.07.2023 у справі №280/1233/22, від 24.07.2023 у справі №280/9563/21, від 25.07.2023 у справі №120/2006/22-а та від 26.07.2023 у справі №240/2978/22).

Розмір суддівської винагороди встановлено статтею 135 Закону №1402-VIII, а тому позивач має право на перерахунок та виплату недоотриманих сум винагороди з 01.07.2024 по 31.10.2024, яка повинна обчислюватися із урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого станом на 01 січня 2024 року складає 3028,00 грн.

Як вбачається з наданої відповідачем довідки від 03.03.2025 №36, суддівську винагороду за спірний період позивачу обчислено, виходячи з приписів статті 7 Закону №3460-IX із розміру прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн.

Вказане свідчить про протиправність дій відповідача щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди за період з 01.07.2024 по 31.10.2024, обчисленої, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102,00 грн.

Аналогічна правова позиція відображена Верховним Судом у постановах: від 02 серпня 2023 року (справа №560/5597/22, адміністративне провадження №К/990/17873/23), від 10 листопада 2021 року у справі №400/2031/21, від 30 листопада 2021 року у справі №360/503/21, від 22 червня 2023 року у справі №400/4904/21, від 24 липня 2023 у справі №280/9563/21, від 25 липня 2023 року у справі 120/2006/22-а, від 26 липня 2023 року у справі №240/2978/22 і від 27 липня 2023 року у справі №240/3795/22.

Заявлена позовна вимога про визнання протиправними дії відповідача щодо нарахування та виплати суддівської винагороди за період з 01.07.2024 по 31.10.2024, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102,00 грн, підлягає задоволенню.

Стосовно позовної вимоги в частині про нарахування та виплату суддівської винагороди позивачу, як судді Костопільського районного суду Рівненської області, на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня відповідного календарного року, та щомісячної доплати за вислугу років в розмірі 30% від посадового окладу, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті, починаючи з 01 листопада 2024 року до зміни законодавства або зміни правового статусу позивача, суд зазначає наступне.

Право на захист - це суб`єктивне право певної особи, тобто вид і міра її можливої (дозволеної) поведінки із захисту своїх прав. Воно випливає з конституційного положення: Права і свободи людини і громадянина захищаються судом (ст. 55 Конституції України).

Кожна особа має право на захист свого права у разі його порушення, невизнання чи оспорювання у сфері цивільних, господарських, публічно-правових відносин та за наявності неврегульованих питань. Порушення права означає необґрунтовану заборону на його реалізацію або встановлення перешкод у його реалізації, або значне обмеження можливостей його реалізації тощо.

Судом першої інстанції вірно встанволено, що відповідач вчинив протиправні дії щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди в заниженому розмірі за період з 01.07.2024 по 31.10.2024, з урахуванням прожиткового мінімуму працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102,00 грн, що суперечить спеціальній нормі Закону №1402-VІІІ, про що зокрема йдеться в довідці відповідача від 03.03.2025 №36 .

На момент вирішення цієї справи відсутні підстави вважати, що права позивача в частині нарахування та виплати суддівської винагороди з урахуванням частини 3 статті 135 Закону №1402-VІІІ будуть порушені після проведення такого перерахунку, а саме з 01.11.2024, оскільки матеріали справи не містять доказів того, що відповідачем не нараховується або нараховується суддівська винагорода позивача на рівні прожиткового мінімуму працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102,00 грн, а не в розмірі 3028,00 грн, як це визначено у спеціальній нормі частини 3 статті 135 Закону №1402-VІІІ.

Таким чином, оскільки судовому захисту підлягають порушені права чи інтереси особи, а не ті, що можливо/ймовірно будуть порушені у майбутньому, у задоволенні позовних вимог в частині зобов`язання відповідача провести нарахування та виплату суддівської винагороди для позивача на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня відповідного календарного року, та щомісячної доплати за вислугу років в розмірі 30% від посадового окладу, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті, починаючи з 01 листопада 2024 року до зміни законодавства або зміни правового статусу позивача, слід відмовити, як заявлених передчасно.

За таких обставин, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що порушене право позивача підлягає судовому захисту шляхом визнання протиправними дій Територіального управління Державної судової адміністрації України в Рівненській області щодо нарахування та виплати судді Костопільського районного суду Рівненської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01.07.2024 по 31.10.2024 року, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102,00 грн, та зобов`язання Територіального управління Державної судової адміністрації України в Рівненській області провести нарахування та виплату судді Костопільського районного суду Рівненської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 березня 2024 року по 30 червня 2024 року, виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2024 року, а саме в розмірі 3028,00 грн, щомісячної доплати за вислугу років в розмірі 30% від посадового окладу з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх нарахуванні та виплаті.

Відтак, колегія суддів вважає правильним висновок суду попередньої інстанції про те, що позовні вимоги є підставними та обґрунтованими, відтак підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В частині решти доводів апеляційної скарги колегія суддів враховує, що, оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи, наведені сторонами, були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку.

Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Рівненській області залишити без задоволення.

Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 13 березня 2025 року у справі № 460/13223/24 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддяС. П. Нос

суддіР. В. Кухтей

С. М. Шевчук