Суд: Восьмий апеляційний адміністративний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи
Дата: 18 жовтня 2026 р.
Справа: №140/4989/25
Суддя: Шевчук Світлана Михайлівна
ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 жовтня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 140/4989/25 пров. № А/857/49244/26
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
судді-доповідача -Шевчук С. М.
суддів -Боршовського Т. І.
Носа С. П.
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області на окрему ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2026 року у справі № 140/4989/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,
місце ухвалення судового рішенням.Луцьк
суддя у І інстанціїР.С. Денисюк
дата складання повного тексту рішенняне зазначена
ВСТАНОВИВ:
І. ОПИСОВА ЧАСТИНА
Окремою ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2026 року у справі № 140/4989/25 задоволено заяву ОСОБА_1 про визнання протиправними дій, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 16.06.2025 у справі №140/4989/25 щодо нездійснення виплати ОСОБА_1 пенсії періодичними щомісячними платежами у повному розмірі, визначеному рішенням суду у справі №140/4989/25, тобто згідно із Рішенням Конституційного Суду України від 07.04.2021 №1-р(ІІ)/2021, відповідно до статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з 09.11.2024 у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком.
Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області (43027, Волинська область, місто Луцьк, Київський майдан, будинок 6, ідентифікаційний код 13358826) вжити заходи щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону при виконанні рішення Волинського окружного адміністративного суду від 16.06.2025 у справі №140/4989/25.
Встановлено Головному управлінню Пенсійного фонду України у Волинській області строк для надання Волинському окружному адміністративному суду відповіді щодо вжитих заходів за цією ухвалою тридцять днів з дня набрання окремою ухвалою законної сили.
Не погоджуючись з обумовленою ухвалою суду першої інстанції відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати окрему ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2026 року у справі № 140/4989/25 та прийняти постанову, якою у задоволенні заяви, поданої ОСОБА_1 в порядку статті 383 КАС України, відмовити повністю. В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, судове рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Зокрема відповідач зазначив, що суд першої інстанції ухвалюючи окрему ухвалу, прийшов до помилкових висновків про неправомірність дій відповідача при виконанні судового рішення, не взяв до уваги чинних норм бюджетного законодавства, а саме, законів України про Державний бюджет на 2025 та 2026 роки, Порядку №480 які передбачають норми прямої дії щодо здійснення видатків з бюджету Пенсійного фонду України на виконання судових рішень, та якими керувався відповідач при виконанні судового рішення у даній справі, що стало наслідком ухвалення незаконного та необґрунтованого рішення окремої ухвали, яка підлягає скасуванню.
Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалася, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду судового рішення.
Про розгляд апеляційної скарги відповідач повідомлений через електронний кабінет сервісу "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи (ЄСІКС), підтвердженням чого є відповідні дані автоматизованої системи документообігу суду.
Про дату, час та місце розгляду справи позивач повідомлений засобами поштового зв`язку, про що матеріали справи містять відповідні докази.
За відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю, суд апеляційної інстанції розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів (п. 1 ч. 1 ст. 311 КАС України).
ІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
Приймаючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що рішення суду, яке набрало законної сили, є обов`язковим до виконання, а його виконанням є вчинення відповідачем дій відповідно до резолютивної частини. Суд першої інстанції встановив, що після набрання рішенням законної сили позивачу виплачується пенсія у меншому розмірі, ніж перерахована, оскільки виплата здійснюється відповідно до Порядку, затвердженого постановою КМУ від 14.07.2025 №821, після виділення бюджетних асигнувань.
ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 звернувся з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі ГУ ПФУ у Волинській області, відповідач) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання здійснити перерахунок та виплату основної пенсії відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 №1-5(11)/2021, статті 54 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", у редакції Закону України "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №230/96-ВР, у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, в межах строку звернення до суду.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 16.06.2025 у даній справі, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26.08.2025, позов задоволено; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області здійснити ОСОБА_1 за період з 09.11.2024 перерахунок та виплату пенсії, передбаченої статтею 54 Закону України від 28 лютого 1991 року №796-ХІІ Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком (з врахуванням виплачених сум).
Окремою ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 27.02.2026 у даній справі, визнано протиправними дії ГУ ПФУ Волинській області, вчинені на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 16.06.2025 у справі №140/4989/25 щодо нарахування ОСОБА_1 основної пенсії за період з 01.01.2026 відповідно до статті 54 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи від 28.02.1991 №796-ХІІ в розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, виходячи із розрахункової величини - прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, встановлений законом станом на 01 січня 2025 року, а не згідно із Законом про Державний бюджет України на календарний рік нарахування та виплати пенсії.
Зобов`язано ГУ ПФУ у Волинській області вжити заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону при виконанні рішення Волинського окружного адміністративного суду від 16.06.2025 у справі №140/4989/25 в частині здійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 основної пенсії за період з 01.01.2026 відповідно до статті 54 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи від 28.02.1901 №796-ХІІ, в розмірі восьми мінімальних пенсій за віком із застосуванням розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановленого законом станом на 1 січня календарного року виплати пенсії.
На адресу суду 24.08.2026 надійшла заява ОСОБА_1 подана в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), про визнання протиправними дії ГУ ПФУ у Волинській області, вчиненні на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 16.06.2025 у справі №140/4989/25 щодо невиплати у повному обсязі ОСОБА_1 основної пенсії по інвалідності відповідно до статті 54 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, у редакції Закону України "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №230/96-ВР у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком.
Також заявник вказує, що 01.10.2025 року відкрито виконавче провадження з виконання судового рішення у цій справі, однак не зважаючи на судове рішення відповідач продовжує щомісячно виплачувати пенсію у розмірі, який не відповідає названому судовому рішенню, яким зобов`язано здійснювати ОСОБА_1 виплату пенсії, передбаченої статтею 54 Закону України від 28 лютого 1991 року №796-ХІІ Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком.
Відповідач у поданих до суду 01.09.2026 письмових пояснень щодо вказаної заяви зазначив, що на виконання рішення суду від 16.06.2025 у справі № 140/4989/25 ГУ ПФУ у Волинській області позивачу проведено перерахунок пенсії в межах покладених судовим рішенням зобов`язань.
Волинським окружним адміністративним судом 27.02.2025 винесено окрему ухвалу у справі №140/4989/25, якою заяву ОСОБА_1 про визнання протиправними дій, вчинених суб`єктом владних повноважень відповідачем на виконання рішення суду у даній справі задоволено.
На виконання окремої ухвали Волинського окружного адміністративного суду від 27.02.2026 у справі №140/4989/25, відповідачем прийнято рішення № 907600128564, яким здійснено перерахунок пенсії ОСОБА_1 за період з 01.01.2026 відповідно до статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», в розмірі восьми мінімальних пенсій за віком із застосуванням розміру мінімальної пенсії за віком, встановленого законом станом на 01 січня календарного року виплати пенсії. Перерахований розмір пенсії на виконання рішення суду, з урахуванням основного розміру пенсії (20760,00 грн) та надбавок, з 01.03.2026 року становить 22530,75 грн. Сума заборгованості на виконання рішення склала 226497,63 грн та облікована в Реєстрі судових рішень для її погашення, виконання яких здійснюється за окремою бюджетною програмою.
Відповідно до бюджетних асигнувань на виплату пенсій, перерахованих на підставі судових рішень згідно Порядку №821, ОСОБА_1 була здійснена виплата частини боргу, яка виникла внаслідок проведення перерахунку пенсії на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 16.06.2025 у справі №140/4989/25 в сумі 34126,85 грн, яка визначена пропорційно виділеним асигнуванням відповідно до пункту 7 Порядку № 821, залишок доплати пенсії на виконання рішення суду складає 192370,78 грн.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 04.03.2026 у справі №320/51895/25, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.06.2026, Постанову № 821 визнано протиправною та нечинною. Отже, із визнанням Постанови №821 протиправною та нечинною виникла прогалина та правова невизначеність у правовому регулюванні механізму фінансування з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату ретроспективних судових рішень та перерахованих пенсій за рішенням суду. Ураховуючи наведене, спрямування коштів на виплату перерахованих пенсій за рішенням суду та виплату ретроспективних судових рішень може здійснюватися виключно у визначеному Кабінетом Міністрів України порядку, що передбачає прийняття Кабінетом Міністрів України відповідного акта.
ІV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ
Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке.
Відповідно до ст.129-1 Конституції України, судове рішення є обов`язковим до виконання.
Згідно із ст.370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIII встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 №3477-IV, суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право на справедливий суд.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, право на виконання рішення, яке виніс суд, є невід`ємною частиною "права на суд", а ефективний захист сторони у справі, а отже, і відновлення справедливості, передбачає зобов`язання адміністративних органів виконувати рішення.
Зокрема, у пункті 40 рішення Європейського суду з прав людини від 19.03.1997 у справі "Горнсбі проти Греції" ("Hornsby v. Greece", заява № 18357/91), суд наголошує, що, відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду (див. рішення у справі "Філіс проти Греції" (Philis v. Greece) (№1) від 27 серпня 1991 року, серія А, №209,с.20, п.59). Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію (995_690) (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v.United Kingdom) від 21 лютого 1975 року, серія А, №18, с.16 - 18, п. 34 - 36). Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду".
Колегія суддів зауважує, що виконанням рішення суду є вчинення відповідачем дій у повній відповідності із резолютивною частиною рішення.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 16.06.2025 у даній справі, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26.08.2025, позов задоволено. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області здійснити ОСОБА_1 за період з 09.11.2024 перерахунок та виплату пенсії, передбаченої статтею 54 Закону України від 28 лютого 1991 року №796-ХІІ Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком (з врахуванням виплачених сум).
Однак, після набрання законної сили рішенням суду у цій справі позивачу виплачується пенсія у меншому розмірі, аніж визначений після проведеного перерахунку на його виконання.
Суд апеляційної інстанції наголошує, що ст.1 Першого протоколу до Конвенції встановлено, що кожна фізична чи юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
ЄСПЛ у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.
Так, у рішеннях "Кечко проти України" (заява № 63134/00) і "Ромашов проти України" (заява № 67534/01) ЄСПЛ зазначив, що реалізація особою права, яке пов`язано з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов`язань, є безпідставними.
Зокрема, у справі "Кечко проти України" ЄСПЛ зауважив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплати з державного бюджету, однак свідома відмова від цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними. Органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.
У рішеннях у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" (заява № 70297/01) і у справі "Бакалов проти України" (заява № 14201/02) ЄСПЛ також зазначив, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання.
Таким чином, обмежене фінансування відповідача жодним чином не може впливати на право позивача на щомісячне отримання пенсії у належному розмірі після проведеного на виконання судового рішення перерахунку.
У цій справі судом апеляційної інстанції встановлено, що остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення, ухвалене на користь позивача, залишається невиконаним, що свідчить про порушення права позивача на виконання судового рішення без зайвих затримок.
Наявність у позивача права на отримання щомісячних відповідних виплат встановлена рішенням суду, яке набрало законної сили. Вказане право не заперечується відповідачем. Тому це право не може бути скасоване з підстав відсутності фінансування такого виду виплат з державного бюджету.
Крім того, ігнорування судових рішень, які набрали законної сили, з боку органу Пенсійного фонду України у сфері функціональних правовідносин порушує конституційні засади поділу державної влади в Україні на законодавчу, виконавчу та судову, що закріплено у ст. 6 Конституції України.
Суд апеляційної інстанції також вважає за необхідне зазначити, що за змістом конституційних норм, Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.
Як наслідок, Постанова КМУ №821 від 14.07.2025 Про затвердження Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень, не є законом, а тому як підзаконний нормативно-правовий акт не може змінювати в бік звуження права громадян, які встановлені нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.
Окрім цього, пунктом 1 Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень, затвердженого вказаною вище Постановою КМУ, прямо передбачено, що цим Порядком визначено механізм здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату сум пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень, зокрема, за період, що передує даті набрання чинності рішенням суду, за джерелами їх виплати (фінансування).
Отже, такий Порядок не може ставити у залежність виплату в повному обсязі перерахованої пенсії після набрання відповідним рішенням суду законної сили.
Відповідно до частини першої статті 383 КАС України, особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
Верховний Суд у постанові від 20.02.2019 у справі №806/2143/15 (адміністративне провадження №К/9901/5159/18) звертав увагу, що статті 382 і 383 КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.
Дослідивши наявні у матеріалах справи докази, колегія суддів дійшла висновку про порушення відповідачем норм чинного законодавства при виконанні рішення суду, а тому у даному випадку наявні правові підстави для застосування заходів судового контролю у порядку статті 383 КАС України.
Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржувану ухвалу слід залишити без змін.
Відповідно до статті 8 Конституції України, статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» (рішення від 21 січня 1999 року), зокрема, зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини і зобов`язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент.
Тому за наведених вище підстав, якими обґрунтовано судове рішення, суд не убачає необхідності давати докладну відповідь на інші аргументи, зазначені сторонами, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у цій справі.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області залишити без задоволення.
Окрему ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2026 року у справі № 140/4989/25 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий суддяС. М. Шевчук
суддіТ. І. Боршовський
С. П. Нос
Оригінал: reyestr.court.gov.ua