Суд: Восьмий апеляційний адміністративний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи
Дата: 18 жовтня 2026 р.
Справа: №140/3523/25
Суддя: Шевчук Світлана Михайлівна
ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 жовтня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 140/3523/25 пров. № А/857/49848/26
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
судді-доповідача -Шевчук С. М.
суддів -Боршовського Т. І. Носа С. П.
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області на окрему ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 01 вересня 2026 року у справі № 140/3523/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,
місце ухвалення судового рішенням. Луцьк
розгляд справи здійснено за правиламиспрощеного позовного провадження
суддя у І інстанціїАндрусенко О. О.
дата складання повного тексту рішенняне зазначена
ВСТАНОВИВ:
І. ОПИСОВА ЧАСТИНА
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 08 травня 2025 року у справі №140/3523/25, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 липня 2025 року, задоволено позов ОСОБА_1 (надалі по тексту також – позивач, стягувач, ОСОБА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (надалі по тексту також – відповідач, скаржник, ГУ ПФУ у Волинській області): визнано протиправними дії ГУ ПФУ у Волинській області щодо відмови ОСОБА_1 у нарахуванні та виплаті пенсії відповідно до статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 №796-ХІІ у редакції Закону України від 06.06.1996 №230/96-ВР та зобов`язано відповідача здійснити ОСОБА_1 з 01.10.2024 перерахунок та виплату пенсії, передбаченої статтею 54 Закону №796-ХІІ, у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком (з урахуванням раніше виплачених сум).
24.08.2026 ОСОБА_1 звернувся до Волинського окружного адміністративного суду із заявою в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), у якій просив:
визнати протиправними дії ГУ ПФУ у Волинській області, вчинені на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 08.05.2025 у справі №140/3523/25, щодо виплати нарахованої пенсії з 08.06.2026;
зобов`язати ГУ ПФУ у Волинській області вжити заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону під час виконання судового рішення, та встановити відповідачу строк для надання відповіді щодо вжитих заходів.
Окремою ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 01 вересня 2026 року заяву ОСОБА_1 задоволено повністю:
визнано протиправною бездіяльність ГУ ПФУ у Волинській області, вчинену при виконанні рішення Волинського окружного адміністративного суду від 08.05.2025 у справі №140/3523/25, щодо виплати ОСОБА_1 пенсії у повному розмірі відповідно до статті 54 Закону №796-ХІІ у редакції Закону №230/96-ВР;
зобов`язано ГУ ПФУ у Волинській області вжити заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону при виконанні цього судового рішення в частині здійснення виплати ОСОБА_1 пенсії відповідно до статті 54 Закону №796-ХІІ у редакції Закону №230/96-ВР у фактично нарахованому розмірі – у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком;
встановлено відповідачу строк для надання суду першої інстанції відповіді щодо вжитих заходів – тридцять календарних днів з дня набрання окремою ухвалою законної сили.
Не погоджуючись з обумовленою окремою ухвалою суду першої інстанції, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить окрему ухвалу скасувати та прийняти постанову, якою у задоволенні заяви ОСОБА_1 , поданої в порядку статті 383 КАС України, відмовити повністю. В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що окрема ухвала є незаконною, необґрунтованою та постановленою з порушенням норм матеріального та процесуального права.
В доводах апеляційної скарги вказує, що на виконання судового рішення позивачу проведено перерахунок пенсії, сума заборгованості станом на серпень 2026 року становить 202997,86 грн та внесена до електронної підсистеми «Реєстр судових рішень» для подальшого погашення, а виплати на виконання судового рішення здійснювалися відповідно до Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 №821, згідно з яким позивачу виплачено частину заборгованості в сумі 17140,01 грн.
Скаржник стверджує, що суд першої інстанції дійшов помилкових висновків про неправомірність його дій та не взяв до уваги чинні норми бюджетного законодавства, а саме: частини першу та другу статті 23, статтю 116 Бюджетного кодексу України, пункт 25 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» та пункт 14 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік», які, на його думку, є нормами прямої дії, неконституційними не визнавалися та підлягають застосуванню.
На переконання скаржника, з визнанням постанови Кабінету Міністрів України №821 протиправною та нечинною виникла прогалина та правова невизначеність у правовому регулюванні механізму фінансування з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату перерахованих пенсій за рішенням суду, однак обов`язок розпорядників бюджетних коштів застосовувати пункт 14 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» не скасований, а тому спрямування коштів на виплату перерахованих за рішенням суду пенсій може здійснюватися виключно у визначеному Кабінетом Міністрів України порядку, що передбачає прийняття ним відповідного акта.
Також скаржник наголошує, що судом першої інстанції не враховано висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 19.02.2026 у зразковій справі №240/7215/24, щодо обов`язковості норм бюджетного закону, відповідно до яких будь-яка норма закону вважається конституційною, доки Конституційний Суд України не ухвалить рішення про зворотне, а розпорядники бюджетних коштів зобов`язані виконувати чинну норму бюджетного закону навіть якщо вона суперечить спеціальному закону.
Окрім того, скаржник посилається на формування та виконання бюджету Пенсійного фонду України в умовах воєнного стану, високого ступеня невизначеності макропоказників та пріоритетності видатків на оборону, на правові позиції Конституційного Суду України, викладені у рішеннях від 26.12.2011 №20-рп/2011, від 25.01.2012 №3-рп/2012, від 07.11.2018 №9-р/2018 щодо можливості зміни механізму реалізації соціально-економічних прав з огляду на фінансові можливості держави, на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 14.05.2025 у справі №440/14216/23, а також на те, що план доходів та видатків ГУ ПФУ у Волинській області на 2026 рік передбачає кошти на виплату пенсій, перерахованих на виконання рішень судів, у сумі 97388,5 тис. грн при фактичній потребі понад 4 мільярди гривень. Вважає, що ігнорування судом першої інстанції наведених норм матеріального права та доказів відповідача призвело до постановлення незаконної окремої ухвали.
Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду судового рішення суду першої інстанції.
Про розгляд апеляційної скарги відповідач повідомлений через електронний кабінет сервісу "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи (ЄСІКС).
Про розгляд апеляційної скарги позивач повідомлений шляхом надіслання ухвали про відкриття апеляційного провадження та про призначення апеляційної скарги до розгляду на поштову адресу позивача, про що в матеріалах справи міститься відповідні докази.
Враховуючи, що клопотання від учасників справи про розгляд справи за їх участю відсутні, а заява позивача судом першої інстанції розглянута в порядку письмового провадження, суд апеляційної інстанції відповідно до п.1 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. В силу вимог ч.4 ст.229 КАС України якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
ІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
Постановляючи оскаржувану окрему ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що на виконання рішення суду основний розмір пенсії ОСОБА_1 приведено у відповідність до вимог статті 54 Закону №796-ХІІ, проте щомісячна виплата пенсії у перерахованому розмірі не проводиться, що збільшує заборгованість, а тому позивач щомісячно не отримує присуджений судом розмір пенсії.
Суд зазначив, що за приписами статті 47 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, цей Закон не містить норми, яка б передбачала виплату пенсії частково, пропорційно, у порядку черговості чи з відстроченням платежу, а підзаконним актом змінювати відповідні умови неможливо.
Суд першої інстанції також виходив з того, що хоча пунктом 14 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» передбачено здійснення видатків з бюджету Пенсійного фонду України на виплати за ретроспективними судовими рішеннями та виплати перерахованих за рішенням суду пенсій за окремими напрямами у розрізі джерел їх виплати у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, однак постанову Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 №821 рішенням Київського окружного адміністративного суду від 04.03.2026 у справі №320/51895/25, яке набрало законної сили 08.06.2026, визнано протиправною та нечинною, при цьому Уряд не був уповноважений підзаконним актом створювати новий режим реалізації права особи на отримання належних пенсійних виплат за судовим рішенням.
Враховуючи висновки Конституційного Суду України та Європейського суду з прав людини щодо обов`язковості виконання судових рішень, суд дійшов висновку про наявність протиправної бездіяльності боржника та підстав для постановлення окремої ухвали в порядку статей 249, 383 КАС України.
ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 1), особою з інвалідністю ІІ групи внаслідок захворювання, пов`язаного з наслідками аварії на Чорнобильській АЕС (посвідчення серії НОМЕР_1 , довідка до акта огляду МСЕК серії 12 ААГ №877145, інвалідність встановлено з 23.08.2024 довічно), перебуває на обліку в ГУ ПФУ у Волинській області та отримує пенсію по інвалідності відповідно до статті 54 Закону №796-ХІІ.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 08.05.2025 у справі №140/3523/25, яке набрало законної сили 17.07.2025 після його перегляду Восьмим апеляційним адміністративним судом, визнано протиправними дії ГУ ПФУ у Волинській області щодо відмови ОСОБА_1 у нарахуванні та виплаті пенсії відповідно до статті 54 Закону №796-ХІІ у редакції Закону №230/96-ВР та зобов`язано відповідача здійснити позивачу з 01.10.2024 перерахунок та виплату пенсії, передбаченої статтею 54 Закону №796-ХІІ, у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком (з урахуванням раніше виплачених сум).
На виконання вказаного судового рішення 16.12.2025 Волинським окружним адміністративним судом видано виконавчий лист №7450/2025, на підставі якого 29.12.2025 державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Волинській області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції відкрито виконавче провадження №79877283, яке згідно з результатом пошуку виконавчих проваджень в Автоматизованій системі виконавчого провадження станом на 20.08.2026 перебуває у стані «відкрито» (боржник – ГУ ПФУ у Волинській області, стягувач – ОСОБА_1 ).
Згідно з рішенням про перерахунок пенсії №907540132698 (дата розрахунку 27.02.2026, Камінь-Каширське об`єднане управління ПФУ, вид перерахунку – індексація заробітку (масовий)) ОСОБА_1 з 01.03.2026 по 31.08.2026 та з 01.09.2026 довічно визначено пенсію у розмірі 21710,76 грн, яка складається з мінімальної пенсії інвалідам ЧАЕС у сумі 18888,00 грн, додаткової пенсії інвалідам 2 групи з числа потерпілих ЧАЕС у сумі 227,76 грн та доплати згідно зі статтею 39 Закону №796-ХІІ у сумі 2595,00 грн. У графі «Особливості» цього рішення зазначено, зокрема, «Рішення суду згідно ПКМУ №821 – з 17.07.2025 по довічно; Розмір мінімальної пенсії за рішенням суду – з 01.10.2024 по довічно».
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 04.03.2026 у справі №320/51895/25, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.06.2026, постанову Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 №821 «Про затвердження Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень» визнано протиправною та нечинною.
22.06.2026 ОСОБА_1 звернувся до ГУ ПФУ у Волинській області (вх. №16201/Б-0300-26) з проханням здійснювати виплату його пенсії, перерахованої на виконання рішення суду у справі №140/3523/25, щомісяця у повному нарахованому розмірі, без віднесення таких виплат до виокремлених у бюджеті Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій, перерахованих на виконання рішень суду, та без застосування будь-якого часткового, пропорційного чи відстроченого порядку виплати.
Листом від 20.07.2026 №18030-16201/Б-02/8-0300/26 ГУ ПФУ у Волинській області повідомило позивача, що на виконання рішення суду йому проведено з 01.10.2024 перерахунок пенсії; сума боргу на виконання рішення суду за період з 01.10.2024 по 31.07.2026 становила 210658,47 грн; відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №821 позивачу проведено виплату частини заборгованості в загальній сумі 17140,01 грн; у зв`язку з визнанням постанови №821 протиправною та нечинною чинний нормативно-правовий акт, який би визначав порядок здійснення видатків на виплату пенсій, призначених (перерахованих) на виконання судових рішень, на сьогодні відсутній, а спрямування коштів на виплату перерахованих пенсій за рішенням суду може здійснюватися виключно у визначеному Кабінетом Міністрів України порядку, що передбачає прийняття ним відповідного акта.
В апеляційній скарзі відповідач не заперечує, що виплата пенсії позивачу в перерахованому на виконання судового рішення розмірі не здійснюється, та зазначає, що сума заборгованості на виконання рішення суду станом на серпень 2026 року становить 202997,86 грн і внесена до електронної підсистеми «Реєстр судових рішень» для подальшого її погашення.
ІV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ
Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів встановила таке.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Частиною 3 цієї статті визначено, що пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Статтею 16 Конституції України визначено, що подолання наслідків Чорнобильської катастрофи – катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов`язком держави.
Відповідно до пункту 9 частини 2 статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є, зокрема, обов`язковість судового рішення.
Статтею 129-1 Конституції України встановлено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Аналогічні положення містяться у частинах 2, 3 статті 14 та частинах 1, 2 статті 370 КАС України, за змістом яких судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України; невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Інститут судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах врегульовано главою 2 розділу IV КАС України.
Відповідно до частини 1 статті 383 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень – відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
Згідно з частиною 6 статті 383 КАС України за відсутності обставин протиправності відповідних рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень – відповідача та порушення ним прав, свобод, інтересів особи-позивача, суд залишає заяву без задоволення. За наявності підстав для задоволення заяви суд постановляє ухвалу в порядку, передбаченому статтею 249 цього Кодексу.
За приписами частин 1, 4– 6 статті 249 КАС України суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб`єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону. В окремій ухвалі суд має зазначити закон чи інший нормативно-правовий акт (у тому числі його статтю, пункт тощо), вимоги яких порушено, і в чому саме полягає порушення. З метою забезпечення виконання вказівок, що містяться в окремій ухвалі, суд встановлює у ній строк для надання відповіді залежно від змісту вказівок та терміну, необхідного для їх виконання. Окрема ухвала може бути оскаржена особами, яких вона стосується.
Отже, ухвала, постановлена за наслідками задоволення заяви, поданої в порядку статті 383 КАС України, за своєю процесуальною формою є окремою ухвалою, яка може бути оскаржена в апеляційному порядку суб`єктом владних повноважень, якого вона стосується, що і має місце у цій справі.
Колегія суддів зазначає, що положення статей 382 і 383 КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення, а підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача, та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з невиконанням судового рішення у справі.
У постанові від 30.04.2020 у справі №804/2076/17 Верховний Суд зазначив, що сам факт відсутності певного результату (виплати коштів за судовим рішенням) не може бути достатнім підтвердженням того, що суб`єкт владних повноважень допустив саме протиправну бездіяльність; про протиправність може свідчити, зокрема, те, що суб`єкт владних повноважень бездіяв за обставин, коли мав реальну можливість реалізувати свої повноваження, повинен був це зробити, але не зробив (чи зробив несвоєчасно, з порушенням процедури чи інших вимог), що спричинило порушення прав та інтересів особи.
Таким чином, предметом судового контролю в порядку статті 383 КАС України є встановлення того, чи виконав суб`єкт владних повноважень – боржник покладений на нього судовим рішенням обов`язок у спосіб, передбачений законом, і чи мав він для цього правові підстави та реальну можливість, а також чи призвели його рішення, дії або бездіяльність до порушення прав позивача, підтверджених судовим рішенням.
Як з`ясовано судом і не заперечується сторонами, рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 08.05.2025 у справі №140/3523/25 на відповідача покладено обов`язок не лише здійснити перерахунок, а й виплату пенсії, передбаченої статтею 54 Закону №796-ХІІ, у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком починаючи з 01.10.2024.
Матеріалами справи підтверджується, що перерахунок пенсії відповідачем проведено, і згідно з рішенням про перерахунок пенсії №907540132698 розмір пенсії позивача з 01.03.2026 становить 21710,76 грн. Водночас як з листа ГУ ПФУ у Волинській області від 20.07.2026 №18030-16201/Б-02/8-0300/26, так і з тексту самої апеляційної скарги убачається, що різниця між перерахованим на виконання судового рішення розміром пенсії та фактично виплачуваною сумою щомісяця не виплачується, а обліковується як заборгованість, яка станом на 31.07.2026 становила 210658,47 грн, а станом на серпень 2026 року, за твердженням скаржника, – 202997,86 грн, і внесена до підсистеми «Реєстр судових рішень» для подальшого погашення. Різниця у наведених відповідачем сумах заборгованості жодним чином скаржником не пояснена, однак для вирішення цього спору вона не має визначального значення, позаяк факт невиплати пенсії у перерахованому розмірі відповідач не заперечує.
Отже, рішення суду у справі №140/3523/25 виконано відповідачем лише в частині перерахунку пенсії, тоді як у частині її виплати воно залишається невиконаним, а щомісячна пенсія, право на яку підтверджено судовим рішенням, позивачу у повному розмірі не виплачується.
Досліджуючи доводи апеляційної скарги відповідача, які стосуються правомірності застосування ним Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 №821 (надалі по тексту також Порядок №821), колегія суддів зазначає.
Відповідно до частини 2 статті 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 04.03.2026 у справі №320/51895/25, яким постанову Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 №821 визнано протиправною та нечинною, набрало законної сили 08.06.2026 з ухваленням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду, а тому починаючи з 08.06.2026 Порядок №821 втратив чинність і не міг бути підставою для невиплати позивачу пенсії у перерахованому розмірі або для її виплати частинами, пропорційно чи з відстроченням.
Колегія суддів також враховує, що Верховний Суд постановою від 10.09.2026 у справі №320/51895/25 залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій у цій справі, зазначивши, що Кабінет Міністрів України не наділений повноваженнями розширювати права Пенсійного фонду України, дозволяючи його органам самостійно визначати черговість, частковість чи пропорційність виконання остаточних судових рішень, а питання щодо порядку погашення заборгованості за судовими рішеннями підлягають законодавчому регулюванню.
Посилання скаржника на те, що Порядок №821 був чинним на час набрання судовим рішенням у цій справі законної сили та на час його виконання, не спростовує висновків суду першої інстанції, оскільки предметом заяви позивача, поданої в порядку статті 383 КАС України, є дії (бездіяльність) відповідача щодо виплати пенсії саме з 08.06.2026, тобто з моменту, коли Порядок №821 втратив чинність. Сам відповідач у листі від 20.07.2026 та в апеляційній скарзі визнає, що станом на час виникнення спірних правовідносин інший нормативно-правовий акт, який би визначав порядок здійснення видатків на виплату пенсій, перерахованих на виконання судових рішень, був відсутній.
Стосовно ж доводів, які стосуються обов`язковості норм бюджетного законодавства, зокрема пункту 14 розділу «Прикінцеві положення» Закону України від 03.12.2025 №4695-IX «Про Державний бюджет України на 2026 рік» (надалі по тексту також Закон №4695-IX), то суд апеляційної інстанції зазначає таке.
Пунктом 14 розділу «Прикінцеві положення» Закону №4695-IX передбачено, що починаючи з 1 січня 2026 року видатки з бюджету Пенсійного фонду України на виплати за ретроспективними судовими рішеннями та виплати перерахованих за рішенням суду пенсій здійснюються за окремими напрямами у розрізі джерел їх виплати у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Зі змісту наведеної норми убачається, що вона є нормою бюджетного регулювання, яка визначає джерела та напрями фінансування відповідних видатків бюджету Пенсійного фонду України, однак не встановлює ані іншого розміру пенсії по інвалідності, що настала внаслідок захворювання, пов`язаного з Чорнобильською катастрофою, ані інших строків або періодичності її виплати, ані права органів Пенсійного фонду України виплачувати перераховану за рішенням суду пенсію частинами, пропорційно чи з відстроченням, ані не зупиняє на період дії бюджетного закону дію статті 54 Закону №796-ХІІ чи статті 47 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (надалі по тексту також Закон №1058-IV).
Відповідно до частини 1 статті 47 Закону №1058-IV пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія. Будь-якої норми, яка б допускала виплату призначеної (перерахованої) пенсії не в повному розмірі, частково, пропорційно до обсягу бюджетних асигнувань, у порядку черговості чи з відстроченням, ні Закон №1058-IV, ні Закон №796-ХІІ не містять.
Конституційний Суд України у Рішенні від 22.05.2008 №10-рп/2008 зазначив, що закон про Державний бюджет України не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов`язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України, а також встановлювати інше (додаткове) правове регулювання відносин, що є предметом інших законів.
Водночас у Рішеннях від 07.04.2021 №1-р(ІІ)/2021 та від 03.04.2024 №4-р(І)/2024 Конституційний Суд України наголосив, що пенсія за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, призначається особам виходячи з імперативних вимог Конституції України як особлива форма відшкодування завданої їм шкоди та не може бути скасованою чи зменшеною, поставленою в залежність від наявних фінансових ресурсів чи будь-яких інших обставин, а соціальні зобов`язання держави перед такими особами не мають залежати від фінансових можливостей держави та її економічного становища.
За таких обставин колегія суддів вважає, що пункт 14 розділу «Прикінцеві положення» Закону №4695-IX сам по собі не є законодавчо визначеним порядком виконання судового рішення в розумінні частини 2 статті 129-1 Конституції України та не може слугувати правовою підставою для невиплати позивачу щомісячної пенсії у розмірі, визначеному на виконання рішення суду, який набрав законної сили.
Відсутність прийнятого Кабінетом Міністрів України порядку, на яку посилається скаржник, не звільняє відповідача від обов`язку виконати судове рішення та здійснювати виплату пенсії у загальному порядку, встановленому законом, оскільки виконання судового рішення не може бути поставлене в залежність від прийняття чи неприйняття органом виконавчої влади підзаконного акта.
Надаючи оцінку доводам скаржника щодо неврахування судом першої інстанції висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 19.02.2026 у зразковій справі №240/7215/24 (провадження №11-257заі25), колегія суддів зазначає, що предметом спору у вказаній справі було визначення розміру надбавки за вислугу років державному службовцю суду з 01.01.2024 з урахуванням пункту 12 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», яким прямо передбачено, що норми Закону України «Про державну службу» щодо оплати праці застосовуються в частині, що не суперечить бюджетному закону. Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що в такому випадку бюджетний закон прямою вказівкою зупинив на період своєї дії застосування відповідних норм спеціального закону, а зміна співвідношення складових оплати праці в межах системної реформи не свідчить про звуження прав, і водночас розмежувала такі випадки від неправомірного звуження соціальних прав через брак бюджетних коштів.
Натомість у цій справі пункт 14 розділу «Прикінцеві положення» Закону №4695-IX не містить припису, який би зупиняв дію статті 54 Закону №796-ХІІ чи статті 47 Закону №1058-IV або змінював розмір чи строки виплати пенсії, право позивача на пенсію у визначеному розмірі підтверджене остаточним судовим рішенням, а відповідач, не заперечуючи розміру перерахованої пенсії, не виплачує її з посиланням саме на брак бюджетних асигнувань та відсутність підзаконного порядку. Отже, правовідносини у справі №240/7215/24 та у цій справі не є подібними, а висновки Великої Палати Верховного Суду у вказаній справі не спростовують висновків суду першої інстанції.
Не є подібними до спірних і правовідносини у справі №440/14216/23, на яку посилається скаржник, оскільки у постанові від 14.05.2025 (провадження №11-67заі24) Велика Палата Верховного Суду надавала оцінку зменшенню розміру щорічної разової грошової допомоги до Дня Незалежності України, виходячи з того, що така виплата має допоміжний та стимулюючий характер і не є основним джерелом існування громадян. Натомість пенсія по інвалідності, що настала внаслідок захворювання, пов`язаного з Чорнобильською катастрофою, є щомісячною виплатою, що становить основне джерело існування позивача та захищена статтями 16, 46 Конституції України.
Щодо доводів скаржника про формування та виконання бюджету Пенсійного фонду України в умовах воєнного стану та недостатність бюджетних асигнувань, колегія суддів зазначає, що відповідно до частини 1 статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України, а частиною 2 цієї статті визначено, що в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, передбачено можливість обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина, передбачених статтями 30– 34, 38, 39, 41– 44, 53 Конституції України, тобто право на соціальний захист (стаття 46) та гарантії обов`язковості виконання судових рішень (статті 129, 129-1) до цього переліку не віднесено.
Рішення Конституційного Суду України від 26.12.2011 №20-рп/2011, від 25.01.2012 №3-рп/2012, від 07.11.2018 №9-р/2018, на які посилається скаржник, стосуються можливості зміни державою законодавчого регулювання механізму нарахування соціальних виплат з урахуванням її фінансових можливостей, а не можливості невиконання або виконання частинами остаточного судового рішення, яким підтверджено право особи на конкретну виплату, тому ці висновки не можуть бути застосовані на користь скаржника.
Крім того, щодо пенсій осіб з інвалідністю внаслідок Чорнобильської катастрофи Конституційний Суд України у наведених вище Рішеннях від 07.04.2021 №1-р(ІІ)/2021 та від 03.04.2024 №4-р(І)/2024 прямо виключив можливість постановки їх розміру в залежність від фінансових можливостей держави.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 08.11.2005 у справі «Кечко проти України» (заява №63134/00) зазначив, що органи державної влади не можуть посилатися на брак коштів, щоб виправдати відмову виконати зобов`язання (пункт 26). У рішеннях у справах «Горнсбі проти Греції» від 19.03.1997, «Бурдов проти Росії» (заява №59498/00), «Сокур проти України» від 26.04.2005, «Крищук проти України» від 19.02.2009 ЄСПЛ наголошував, що право на суд, захищене пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система допускала, щоб остаточне, обов`язкове судове рішення залишалось невиконаним на шкоду одній із сторін, а держава відповідає за виконання остаточних рішень, якщо органи влади контролюють обставини, що блокують або перешкоджають їх повному та своєчасному виконанню. Аналогічні за змістом висновки викладено у пілотному рішенні ЄСПЛ від 15.10.2009 у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява №40450/04).
Конституційний Суд України у Рішенні від 15.05.2019 №2-р(ІІ)/2019 також наголосив, що обов`язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод.
З урахуванням обумовленого, недостатність коштів, передбачених у плані доходів та видатків ГУ ПФУ у Волинській області на виплату перерахованих за рішеннями суду пенсій, як і відсутність підзаконного акта Кабінету Міністрів України, не можуть бути правомірною підставою для невиплати позивачу щомісячної пенсії у розмірі, визначеному на виконання судового рішення.
Відповідач, як орган, на який судовим рішенням покладено обов`язок здійснити виплату пенсії, мав правовий обов`язок з 08.06.2026 здійснювати таку виплату у загальному порядку, встановленому статтею 47 Закону №1058-IV, однак цього не зробив, що свідчить про протиправну бездіяльність, яка порушує права позивача, підтверджені рішенням суду.
Колегія суддів також враховує, що постановою Кабінету Міністрів України від 19.08.2026 №1046 «Деякі питання використання коштів бюджету Пенсійного фонду України на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання)» визначено механізм розподілу коштів на виплату пенсій, перерахованих на виконання рішень суду, та погашення заборгованості з таких виплат.
Втім, скаржник на вказаний акт як на підставу своїх дій не посилався, навпаки, в апеляційній скарзі від 13.09.2026 стверджує про відсутність будь-якого чинного нормативно-правового акта з цього питання.
До того ж, відповідно до частини 2 статті 7 КАС України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, а відтак підзаконний акт не може змінювати встановлений законом обов`язок щомісячної виплати пенсії у повному розмірі та обсяг прав особи, підтверджених остаточним судовим рішенням, що узгоджується з наведеним висновком Верховного Суду у справі №320/51895/25.
Стосовно доводів скаржника про ігнорування судом першої інстанції доказів, наданих відповідачем, колегія суддів зазначає, що скаржник не конкретизує, які саме докази не були досліджені судом, а наведені ним обставини (здійснення виплат за Порядком №821, розмір заборгованості, відсутність підзаконного акта) були враховані судом першої інстанції та отримали відповідну правову оцінку. Посилання ж скаржника на план доходів та видатків на 2026 рік та листи Міністерства фінансів України щодо підготовки бюджетної декларації з огляду на викладене вище не впливають на правову оцінку бездіяльності відповідача.
Разом з цим, колегія суддів не може погодитися з формулюванням резолютивної частини оскаржуваної окремої ухвали в частині визначення меж визнаної протиправною бездіяльності.
Відповідно до частини 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Як убачається з прохальної частини заяви ОСОБА_1 , він просив визнати протиправними дії відповідача щодо виплати нарахованої пенсії саме з 08.06.2026, тобто з дати набрання законної сили рішенням суду у справі №320/51895/25, з якої Порядок №821 втратив чинність.
Суд першої інстанції обґрунтовано кваліфікував поведінку відповідача як бездіяльність та задовольнив заяву повністю, однак у резолютивній частині окремої ухвали визнав протиправною бездіяльність щодо виплати пенсії у повному розмірі без зазначення періоду, що дає підстави для її тлумачення як такої, що охоплює і період до 08.06.2026, коли виплати здійснювалися відповідачем на підставі чинного на той час Порядку №821.
Підстав для виходу за межі вимог заяви суд першої інстанції не навів, а питання правомірності дій відповідача у період до 08.06.2026 предметом розгляду не було.
З урахуванням наведеного, з метою забезпечення правової визначеності та виконуваності судового рішення, колегія суддів вважає за необхідне змінити абзац другий резолютивної частини окремої ухвали, зазначивши, що протиправною визнається бездіяльність відповідача щодо виплати позивачу пенсії у повному розмірі починаючи з 08.06.2026.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 317 КАС України підставами для зміни судового рішення є, зокрема, порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 8 Конституції України, статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» (рішення від 21 січня 1999 року), зокрема, зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини і зобов`язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент.
Тому за наведених вище підстав, якими обґрунтовано судове рішення, суд не убачає необхідності давати докладну відповідь на інші аргументи, зазначені сторонами, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у цій справі.
Як наслідок колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги знайшли своє часткове підтвердження лише в частині визначення меж визнаної протиправною бездіяльності, тоді як висновки суду першої інстанції щодо протиправності бездіяльності відповідача з невиплати позивачу пенсії у перерахованому на виконання судового рішення розмірі та наявності підстав для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону, є правильними. Тому окрему ухвалу суду першої інстанції слід змінити, виклавши абзац другий її резолютивної частини в новій редакції, а в решті залишити без змін.
Колегія суддів зазначає, що з огляду на характер внесеної зміни, яка не впливає на суть визнаного судом порушення, підстави для перерозподілу та присудження судових витрат у даній справі – відсутні.
Керуючись ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 317, ст. 321, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області задовольнити частково.
Окрему ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 01 вересня 2026 року у справі №140/3523/25 змінити, виклавши абзац другий її резолютивної частини в такій редакції:
«Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, вчинену при виконанні рішення Волинського окружного адміністративного суду від 08.05.2025 у справі №140/3523/25, щодо виплати ОСОБА_1 , починаючи з 08.06.2026, пенсії у повному розмірі відповідно до статті 54 Закону України від 28.02.1991 №796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у редакції Закону України від 06.06.1996 №230/96-ВР «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».»
В решті окрему ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 01 вересня 2026 року у справі №140/3523/25 залишити без змін.
Порядок, строки та підстави подання касаційної скарги на рішення суду апеляційної інстанції визначено ст.ст. 328-331 КАС України.
Головуючий суддяС. М. Шевчук
суддіТ. І. Боршовський
С. П. Нос
Оригінал: reyestr.court.gov.ua