Постанова від 18 жовтня 2026 р. у справі №380/1623/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/1623/26 пров. № А/857/49228/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

судді-доповідача -Шевчук С. М.

суддів -Боршовського Т. І. Носа С. П.

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 04 серпня 2026 року у справі №380/1623/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області (в особі Ліквідаційної комісії) про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,

місце ухвалення судового рішенням. Львів

розгляд справи здійснено за правиламиспрощеного позовного провадження

суддя у І інстанціїГулик А.Г.

дата складання повного тексту рішення04.08.2026

ВСТАНОВИВ:

І. ОПИСОВА ЧАСТИНА

ОСОБА_1 (надалі по тексту також – позивач, ОСОБА_1 ) звернувся в суд з адміністративним позовом до Міністерства внутрішніх справ України (надалі по тексту також – відповідач?1, МВС, скаржник), Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області в особі Ліквідаційної комісії (надалі по тексту також – відповідач?2, Ліквідаційна комісія), в якому просив: визнати протиправними дії МВС щодо відмови у затвердженні висновку про призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням йому III групи інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного із проходженням служби в органах внутрішніх справ; зобов`язати Ліквідаційну комісію повторно направити до МВС документи ОСОБА_1 разом з висновком щодо виплати грошової допомоги відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 №850; зобов`язати МВС прийняти рішення про призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням йому III групи інвалідності, виходячи з 150?кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 04 серпня 2026 року у справі №380/1623/26 позов задоволено частково:

визнано протиправними дії МВС щодо відмови у затвердженні висновку про призначення одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 у зв`язку з встановленням йому III групи інвалідності;

зобов`язано Ліквідаційну комісію повторно направити до МВС документи ОСОБА_1 разом з висновком щодо виплати грошової допомоги відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 №850;

зобов`язано МВС повторно розглянути матеріали щодо призначення одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 відповідно до Порядку та умов, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 №850, та прийняти за результатами їх розгляду відповідне рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні;

в іншій частині позовних вимог відмовлено;

судові витрати між сторонами не розподілено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції МВС звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що рішення в цій частині не відповідає нормам матеріального та процесуального права.

В доводах апеляційної скарги вказує, що листом МВС від 24.12.2025 №53701?2025 повідомлено про виявлені за результатами опрацювання матеріалів невідповідності, які потребують уточнення та узгодження, а саме щодо дати початку проходження позивачем служби в органах внутрішніх справ, яка зазначена Ліквідаційною комісією у відмітці органу внутрішніх справ на заяві ОСОБА_1 від 28.10.2024 (23.02.1999) та у свідоцтві про хворобу від 21.12.2007 №356 (1992), а також щодо дати отримання травми, яка зазначена у пункті 12 копії виписки з акта огляду МСЕК від 23.05.2024 №605292 (10.1996) та в решті доданих документів (11.09.1996). Через виявлення зазначених недоліків МВС повернуло матеріали Ліквідаційній комісії для доопрацювання, проте матеріалів з усуненими недоліками від Ліквідаційної комісії не отримувало.

Окрім того скаржник наголошує, що медико?соціальна експертиза позивачу проведена з порушенням абзацу четвертого пункту 10 Положення про медико?соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 №1317, відповідно до якого, на думку скаржника, медико?соціальну експертизу колишнім працівникам міліції проводять комісії спеціалізованого профілю, до складу яких входять представники закладів охорони здоров`я МВС, тоді як при проведенні медико?соціальної експертизи позивачу такі представники до складу комісії не залучалися. На переконання скаржника, з огляду на те, що позивач є колишнім працівником органів внутрішніх справ та претендує на отримання у зв`язку з таким спеціальним статусом одноразової грошової допомоги, при обстеженні стану його здоров`я до складу відповідної МСЕК мав входити представник закладу охорони здоров`я МВС. Аналогічний правовий висновок, як стверджує скаржник, міститься в постановах Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 квітня 2026 року у справі №140/3482/25 та від 10 серпня 2026 року у справі №380/4616/25.

З урахуванням наведеного скаржник вважає, що подані позивачем на розгляд МВС документи були недостатніми для ухвалення позитивного рішення про виплату одноразової грошової допомоги, а тому позовні вимоги є безпідставними.

Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Про розгляд апеляційної скарги позивач повідомлявся шляхом надіслання ухвали про відкриття апеляційного провадження та про призначення апеляційної скарги до розгляду на поштову адресу зазначену позивачем, про що в матеріалах справи містяться відповідні докази, однак рекомендоване поштове відправлення повернулося неврученим з підстав відсутності адресата за вказаною ним адресою.

Відповідно до ч. 1 ст. 131 КАС України учасники судового процесу зобов`язані під час провадження у справі повідомляти суд про зміну місця проживання (перебування, знаходження), роботи, служби. У разі неповідомлення про зміну адреси повістка надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку в порядку, визначеному статтею 129 цього Кодексу, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

За приведених обставин, позивач вважається повідомленим по розгляд апеляційної скарги.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. В силу вимог ч.4 ст.229 КАС України якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

ІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Ухвалюючи судове рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що за позивачем відповідно до пункту 15 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію» зберігається право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої Законом України «Про міліцію», в порядку, визначеному Порядком та умовами, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 №850, а рішення про призначення або про відмову в призначенні такої допомоги приймає МВС. Відмовити в призначенні грошової допомоги МВС може лише у випадках, передбачених пунктом 14 названого Порядку, тоді як наведені МВС підстави (розбіжність у даті отримання травми та незалучення до складу МСЕК представників закладів охорони здоров`я МВС) цим пунктом не передбачені, а тому дії МВС щодо відмови у затвердженні висновку про призначення позивачу одноразової грошової допомоги є протиправними.

Обираючи спосіб захисту порушеного права, суд першої інстанції вважав, що повноваження щодо призначення одноразової грошової допомоги належать до виключної компетенції МВС, а тому належним способом захисту є зобов`язання Ліквідаційної комісії повторно направити документи позивача разом з висновком до МВС та зобов`язання МВС повторно розглянути ці матеріали і прийняти рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом, відмовивши у задоволенні вимоги про зобов`язання МВС прийняти рішення про призначення допомоги.

ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проходив службу в органах внутрішніх справ, звільнений зі служби за вислугою строку служби, є пенсіонером МВС та отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», що підтверджується копією пенсійного посвідчення серії НОМЕР_1 , виданого Пенсійним фондом України 11.06.2008.

Згідно з висновком Ліквідаційної комісії від 27.11.2025 останньою посадою позивача була посада старшого оперуповноваженого відділу попередження та виявлення правопорушень на об`єктах легального обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів управління боротьби з незаконним обігом наркотиків Головного управління МВС України у Львівській області, спеціальне звання – майор міліції.

Як убачається зі змісту листа МВС від 24.12.2025 №53701?2025, свідоцтвом про хворобу від 21.12.2007 №356 до травми, пов`язаної з виконанням службових обов`язків, віднесено післятравматичні рубці (09.1996 р.) шкіри лобно?тім`яної ділянки голови, післятравматичну енцефалопатію тощо, а згідно з актом розслідування нещасного випадку (у тому числі поранення) форми Н?5* від 25.10.2024 та актом про нещасний випадок (у тому числі поранення) форми Н?1* від 25.10.2024 №53 травму позивач отримав 11 вересня 1996 року.

Обласна МСЕК №3 КЗ ЛОР «Львівський обласний центр медико?соціальної експертизи» електронним листом повідомила Державну установу «Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Львівській області» (надалі по тексту також – ДУ «ТМО МВС України по Львівській області») про те, що 23 травня 2024 року о 10 годині буде розглядатися справа ОСОБА_1 , включеного до списку з числа колишніх працівників МВС.

Листом від 25.02.2025 №33/34?351 ДУ «ТМО МВС України по Львівській області» повідомила позивача, що запрошення обласної МСЕК №3 щодо участі представника установи у засіданні у його питанні надійшло на електронну пошту установи о 09:03 год. 23.05.2024, тому представник установи не зміг бути присутнім на цьому засіданні.

Відповідно до виписки з акта огляду медико?соціальною експертною комісією до довідки серії 12 ААГ №605292, виданої обласною МСЕК №3, за результатами первинного огляду (дата огляду – 20.05.2024, підстава – акт огляду МСЕК №1199 від 23.05.2024) позивачу встановлено третю групу інвалідності, причина інвалідності – травма, пов`язана з виконанням службових обов`язків, строком до 01 червня 2025 року, діагноз: посттравматична (10.1996 р.) енцефалопатія ІІ ст.

Згідно з листом МВС від 24.12.2025 №53701?2025 довідкою про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках від 23.05.2024 №028325 позивачу встановлено 55% втрати професійної працездатності, причиною якої вказано травму, пов`язану з виконанням службових обов`язків, згідно зі свідоцтвом про хворобу від 21.12.2007 №356.

Позивач звернувся до Ліквідаційної комісії із заявою від 28.10.2024 про виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку з установленням інвалідності. Листом ГУ МВС України у Львівській області від 31.12.2024 №61 позивача повідомлено про повернення МВС матеріалів щодо призначення йому одноразової грошової допомоги без розгляду та прийняття рішення.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 31 березня 2025 року у справі №380/1050/25, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2025 року, зобов`язано МВС розглянути заяву про призначення одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 та прийняти рішення про призначення або про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги.

На виконання цього рішення Ліквідаційною комісією 27.11.2025 складено висновок про призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку з інвалідністю, в якому зазначено день виникнення права на отримання грошової допомоги – 20.05.2024 та розмір грошової допомоги – 454200,00 грн. На висновку міститься відмітка «ВІДМОВЛЕНО» начальника Управління координації пенсійних питань та соціальних виплат МВС від грудня 2025 року та відмітка «НЕ ПОГОДИВ» посадової особи МВС.

Листом Управління координації пенсійних питань та соціальних виплат МВС від 24.12.2025 №53701?2025, адресованим Ліквідаційній комісії, повідомлено, що за результатами опрацювання матеріалів, надісланих на виконання рішення у справі №380/1050/25, у пункті 12 виписки з акта огляду МСЕК від 23.05.2024 №605292 зазначено діагноз «посттравматична (10.1996 р.) енцефалопатія», тобто травму згідно з цим документом заявник отримав у жовтні 1996 року, що не відповідає фактичним даним та долученим документам; крім того, за результатами опрацювання матеріалів Департаментом охорони здоров`я МВС з`ясовано, що медико?соціальна експертиза позивачу проведена з порушенням вимог абзацу четвертого пункту 10 Положення про медико?соціальну експертизу, оскільки представники закладів охорони здоров`я МВС до складу комісії не залучалися. У листі зазначено, що наявність суперечливих даних про дату отримання травми та недотримання вимог Положення унеможливили затвердження висновку, у зв`язку з чим у МВС прийнято рішення про відмову в призначенні позивачу одноразової грошової допомоги та затверджено відповідний висновок. Інших підстав для відмови цей лист не містить.

Листом Ліквідаційної комісії від 23.01.2026 №2 позивача повідомлено про повернення матеріалів щодо призначення йому одноразової грошової допомоги відповідно до листа МВС від 24.12.2025 №53701?2025.

Вважаючи дії МВС протиправними, позивач звернувся в суд з даним позовом.

ІV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною другою статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); добросовісно; розсудливо; пропорційно.

Пунктом 5 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 №580?VIII (надалі по тексту також – Закон №580?VIII) визнано таким, що втратив чинність, Закон України «Про міліцію».

Водночас відповідно до абзацу третього пункту 15 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №580?VIII (доповнено Законом України від 23.12.2015 №900?VIII) право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом України «Про міліцію», зберігається і здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України «Про Національну поліцію».

Відповідно до частини шостої статті 23 Закону України «Про міліцію» від 20.12.1990 №565?XII (в редакції Закону України від 13.02.2015 №208?VIII) у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного працівнику міліції під час виконання ним службових обов`язків, яке призвело до встановлення йому інвалідності, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 250?кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності I групи, 200?кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності II групи, 150?кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності III групи в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.

Механізм призначення і виплати такої допомоги визначено Порядком та умовами призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 №850 (надалі по тексту також – Порядок №850), який застосовується в редакції, чинній на дату встановлення позивачу інвалідності (з урахуванням змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.2022 №1007).

Згідно з абзацом третім пункту 2 Порядку №850 днем виникнення права на отримання грошової допомоги у разі встановлення працівнику міліції інвалідності є дата встановлення втрати працездатності, що зазначена в довідці медико?соціальної експертної комісії.

Відповідно до підпункту 2 пункту 3 Порядку №850 грошова допомога призначається і виплачується у разі установлення працівникові міліції інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов`язків, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, у розмірі, зокрема, 150?кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності III групи.

Пунктом 7 Порядку №850 встановлено, що працівник міліції, якому призначається грошова допомога у разі встановлення інвалідності, подає за місцем служби, а в разі припинення відповідного органу внутрішніх справ як юридичної особи - до уповноваженої установи МВС заяву (рапорт) про виплату грошової допомоги та довідку медико?соціальної експертної комісії про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності (у відсотках). До заяви додаються копії: довідки до акта огляду медико?соціальною експертною комісією; постанови відповідної військово?лікарської комісії щодо встановлення причинного зв`язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання; акта розслідування нещасного випадку та акта, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва) працівника міліції; сторінок паспорта; документа, що підтверджує реєстрацію у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків.

Згідно з пунктом 8 Порядку №850 керівник органу внутрішніх справ, у якому проходив службу працівник міліції, або керівник уповноваженої установи МВС, подає МВС в 15?денний строк з дня реєстрації документи, зазначені в пунктах 6 або 7 цих Порядку та умов, висновок щодо виплати грошової допомоги.

Відповідно до пункту 9 Порядку №850 МВС в місячний строк після надходження зазначених у пункті 8 цих Порядку та умов документів приймає рішення про призначення або у випадках, передбачених пунктом 14 цих Порядку та умов, про відмову в призначенні грошової допомоги і надсилає його разом із зазначеними документами керівникові органу внутрішніх справ, у якому проходив службу працівник міліції, або до уповноваженої установи МВС для письмового повідомлення осіб із зазначенням мотивів відмови.

Пунктом 14 Порядку №850 визначено, що призначення і виплата грошової допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), інвалідність чи часткова втрата працездатності без установлення інвалідності працівника міліції за висновком комісії з розслідування нещасного випадку є наслідком: учинення ним злочину, адміністративного правопорушення або дисциплінарного проступку; учинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп`яніння; навмисного спричинення собі тілесного ушкодження чи іншої шкоди своєму здоров`ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, установленого судом); подання особою завідомо неправдивих відомостей для призначення і виплати грошової допомоги.

Отже, Порядок №850 визначає вичерпний перелік рішень, які приймає МВС за результатами розгляду поданих документів (про призначення грошової допомоги або про відмову в її призначенні), та вичерпний перелік підстав, за наявності яких у призначенні грошової допомоги може бути відмовлено. Повернення документів «на доопрацювання» як самостійний результат їх розгляду Порядком №850 не передбачено.

Порядок проведення медико?соціальної експертизи на дату огляду позивача (травень 2024 року) визначався Положенням про медико?соціальну експертизу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 №1317 (надалі по тексту також – Положення №1317), яке втратило чинність з 01.01.2025 на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 15.11.2024 №1338.

Відповідно до пункту 4 Положення №1317 медико?соціальну експертизу проводять медико?соціальні експертні комісії (далі - комісії), з яких утворюються в установленому порядку центри (бюро), що належать до закладів охорони здоров`я при Міністерстві охорони здоров`я Автономної Республіки Крим, управліннях охорони здоров`я обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій.

Згідно з пунктом 6 Положення №1317 висновки комісії, реабілітаційні заходи, визначені в індивідуальній програмі реабілітації особи з інвалідністю, обов`язкові для виконання органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, реабілітаційними підприємствами, установами та організаціями, в яких працює або перебуває особа з інвалідністю, незалежно від їх відомчої підпорядкованості, типу і форми власності.

Пунктом 10 Положення №1317 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 02.12.2022 №1350, чинній на дату огляду позивача) передбачено, що залежно від ступеня, виду захворювання та групи інвалідності утворюються такі комісії: 1) загального профілю; 2) спеціалізованого профілю. Комісія складається з представників МОЗ, Мінсоцполітики, Міноборони, закладів охорони здоров`я МВС, Пенсійного фонду України, а також військово?медичної служби СБУ та військово?медичного підрозділу Служби зовнішньої розвідки у разі розгляду медичних справ стосовно потерпілих на виробництві чи пенсіонерів з числа військовослужбовців СБУ або Служби зовнішньої розвідки. У проведенні медико?соціальної експертизи беруть участь також представники органів державної служби зайнятості та у разі потреби - працівники науково?педагогічної та соціальної сфери.

Згідно з пунктом 19 Положення №1317 комісія проводить засідання у повному складі і колегіально приймає рішення. Відомості щодо результатів експертного огляду і прийнятих рішень вносяться до акта огляду та протоколу засідання комісії, що підписуються головою комісії та її членами і засвідчуються печаткою.

Пунктом 12 Положення №1317 передбачено, що обласні комісії перевіряють правомірність прийнятих районними, міжрайонними, міськими комісіями рішень і в разі визнання їх безпідставними змінюють їх. Відповідно до пунктів 23, 24 Положення №1317 у разі незгоди з рішенням комісії особа має право подати заяву до вищої комісії або відповідного управління охорони здоров`я, а рішення обласної, центральної міської комісії може бути оскаржене до МОЗ. Згідно з пунктом 25 Положення №1317 рішення комісії може бути оскаржене до суду в установленому законодавством порядку.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 5 статті 242 КАС України).

Верховний Суд у постанові від 13 серпня 2021 року у справі №823/455/16 дійшов висновку, що розмір та порядок надання одноразової грошової допомоги працівнику міліції визначаються законодавством, що діяло на момент встановлення йому інвалідності.

Як з`ясовано судом і не заперечується сторонами, позивач є колишнім працівником міліції, якому за результатами первинного огляду обласною МСЕК №3 встановлено третю групу інвалідності з причиною «травма, пов`язана з виконанням службових обов`язків» та 55% втрати професійної працездатності.

Днем виникнення права на отримання грошової допомоги, як зазначено у висновку Ліквідаційної комісії від 27.11.2025, є 20.05.2024.

Відтак до спірних правовідносин підлягають застосуванню частина шоста статті 23 Закону України «Про міліцію», абзац третій пункту 15 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №580?VIII, Порядок №850 та Положення №1317 у редакціях, чинних станом на травень 2024 року.

Матеріалами справи підтверджується, що Ліквідаційна комісія склала висновок щодо виплати позивачу грошової допомоги та направила його разом з документами до МВС, а МВС на виконання судового рішення у справі №380/1050/25 прийняло рішення про відмову в призначенні позивачу одноразової грошової допомоги, про що свідчать відмітка «ВІДМОВЛЕНО» на висновку та лист МВС від 24.12.2025 №53701?2025, в якому прямо зазначено про прийняття рішення про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги та затвердження відповідного висновку. Такий самий зміст рішення МВС відображено і у відзиві на позовну заяву.

Підставами відмови, як убачається з листа МВС від 24.12.2025 №53701?2025, стали:

1) розбіжність у зазначенні дати отримання травми у пункті 12 виписки з акта огляду МСЕК (10.1996) та в інших документах (11.09.1996);

2) незалучення до складу МСЕК представників закладів охорони здоров`я МВС. Жодна з цих підстав не належить до випадків, визначених пунктом 14 Порядку №850. МВС не стверджувало, що травма позивача за висновком комісії з розслідування нещасного випадку є наслідком учинення ним правопорушення, дій у стані сп`яніння чи навмисного спричинення собі шкоди, або що позивач подав завідомо неправдиві відомості.

Досліджуючи доводи апеляційної скарги, які стосуються порушення порядку проведення медико?соціальної експертизи, колегія суддів зазначає.

По?перше, зміст абзацу четвертого пункту 10 Положення №1317, на який посилається скаржник, не відповідає тому, як його викладено в листі МВС від 24.12.2025 №53701?2025 та в апеляційній скарзі. Ця норма в редакції, чинній на дату огляду позивача, не містить припису про те, що медико?соціальну експертизу колишнім працівникам міліції проводять комісії спеціалізованого профілю, до складу яких входять представники закладів охорони здоров`я МВС, а лише визначає загальний перелік органів, представники яких входять до складу комісій. Положення №1317 не пов`язує дійсність рішення комісії щодо колишнього працівника міліції з особистою присутністю на засіданні представника закладу охорони здоров`я МВС.

По?друге, у межах розгляду цієї справи встановлено, що обласна МСЕК №3 вжила заходів для залучення представника закладу охорони здоров`я МВС, повідомивши ДУ «ТМО МВС України по Львівській області» про розгляд справи позивача, включеного до списку колишніх працівників МВС, 23.05.2024 о 10 годині.

Неучасть представника ДУ «ТМО МВС України по Львівській області» в засіданні, як пояснила сама установа в листі від 25.02.2025 №33/34?351, зумовлена тим, що запрошення надійшло о 09:03 год. в день засідання. Отже, незалучення представника закладу охорони здоров`я МВС не є наслідком будь?яких дій чи бездіяльності позивача, який не впливав і не міг впливати на організацію роботи комісії та на порядок повідомлення її членів.

По?третє, і це є визначальним, МВС не наділене повноваженнями перевіряти правомірність рішень медико?соціальних експертних комісій та не враховувати їх з мотивів порушення процедури їх прийняття. Висновки комісії відповідно до пункту 6 Положення №1317 обов`язкові для виконання органами виконавчої влади незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а перевірка правомірності рішень комісій, їх зміна чи скасування здійснюються в порядку, передбаченому пунктами 12, 23?25 Положення №1317, тобто вищою комісією, МОЗ або судом.

Матеріали справи не містять будь?яких доказів того, що рішення обласної МСЕК №3 щодо встановлення позивачу третьої групи інвалідності та її причини оскаржувалося МВС чи будь?ким іншим, переглядалося, змінювалося або скасовувалося. За таких обставин це рішення є чинним і обов`язковим для МВС при вирішенні питання про призначення позивачу одноразової грошової допомоги.

Крім того, колегія суддів враховує практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні у справі «Рисовський проти України» (заява №29979/04, рішення від 20 жовтня 2011 року) наголосив на особливій важливості принципу «належного урядування», який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб, а ризик будь?якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу і помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Покладення на позивача негативних наслідків організаційних недоліків у роботі медико?соціальної експертної комісії та закладу охорони здоров`я МВС, які є суб`єктами публічного сектору, суперечить наведеному принципу.

Стосовно ж доводів, які стосуються розбіжностей у даті отримання позивачем травми, то суд апеляційної інстанції зазначає таке.

Зі змісту листа МВС від 24.12.2025 №53701?2025 убачається, що свідоцтвом про хворобу від 21.12.2007 №356 травму віднесено до вересня 1996 року, а актами форми Н?5* та Н?1* від 25.10.2024 №53 – до 11 вересня 1996 року, тобто документи, які встановлюють обставини травми та її причинний зв`язок з виконанням службових обов`язків, є узгодженими між собою. Зазначення в описі діагнозу у пункті 12 виписки з акта огляду МСЕК місяця « 10.1996» не змінює ні факту отримання позивачем травми під час виконання службових обов`язків у період проходження служби в органах внутрішніх справ, ні встановленої МСЕК групи та причини інвалідності, які МВС не заперечуються, і не свідчить про подання позивачем завідомо неправдивих відомостей. Така розбіжність, за наявності у МВС сумнівів, могла бути усунута шляхом звернення до відповідної комісії за роз`ясненням, однак не є передбаченою пунктом 14 Порядку №850 підставою для відмови в призначенні грошової допомоги.

Щодо доводів апеляційної скарги про розбіжність у даті початку проходження позивачем служби в органах внутрішніх справ, яка зазначена у відмітці на заяві від 28.10.2024 (23.02.1999) та у свідоцтві про хворобу від 21.12.2007 №356 (1992), колегія суддів зазначає, що наявна в матеріалах справи копія листа МВС від 24.12.2025 №53701?2025, яким оформлено мотиви відмови, такої підстави не містить. Правомірність рішення суб`єкта владних повноважень оцінюється судом з урахуванням тих підстав і мотивів, з яких воно було прийняте та які доведені до відома особи, а не тих, які наводяться суб`єктом владних повноважень під час судового розгляду, інше суперечило б вимозі обґрунтованості рішення, закріпленій пунктом 3 частини другої статті 2 КАС України.

Окрім зазначеного колегія суддів звертає увагу скаржника на те, що позивач проходив службу в органах внутрішніх справ на момент отримання травми у вересні 1996 року, що підтверджується свідоцтвом про хворобу та актами про нещасний випадок, на які посилається саме МВС, а тому розбіжність у даті початку служби, яка до того ж стосується відмітки, внесеної Ліквідаційною комісією, а не позивачем, не впливає на наявність у нього права на грошову допомогу.

Доводи скаржника про те, що матеріали були повернуті Ліквідаційній комісії «для доопрацювання», а МВС не отримувало матеріалів з усуненими недоліками, спростовуються власними документами МВС – відміткою «ВІДМОВЛЕНО» на висновку від 27.11.2025 та листом від 24.12.2025 №53701?2025, в якому повідомлено саме про прийняття рішення про відмову в призначенні позивачу одноразової грошової допомоги. Крім того, як зазначено вище, Порядок №850 не передбачає повернення документів для доопрацювання як результат їх розгляду МВС.

Щодо посилання скаржника на постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 квітня 2026 року у справі №140/3482/25 та від 10 серпня 2026 року у справі №380/4616/25, то колегія суддів зазначає, що відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Висновки суду апеляційної інстанції в інших справах обов`язковими для суду не є. Крім того, обставини названих справ відрізняються від обставин цієї справи. Так, у справі №380/4616/25 позивач, як убачається з наданої скаржником копії постанови, для проходження МСЕК поліклінікою ДУ «ТМО МВС України по Львівській області» не скеровувався, а у справі №140/3482/25 позивач хоча й отримав направлення на МСЕК у закладі охорони здоров`я МВС, проте питання про те, чи вживала комісія заходів для залучення представника такого закладу та з яких причин він не взяв участі у засіданні, судом не досліджувалося.

Натомість у цій справі встановлено, що заклад охорони здоров`я МВС був повідомлений про засідання комісії, а його представник не взяв участі в засіданні з причин, які від позивача не залежали.

Колегія суддів також враховує, що в зазначених постановах не надано оцінки обов`язковості висновків МСЕК для органів виконавчої влади (пункт 6 Положення №1317) та вичерпності підстав для відмови, визначених пунктом 14 Порядку №850.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доведення правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. МВС такого обов`язку не виконало та не довело, що відмова в призначенні позивачу одноразової грошової допомоги ґрунтується на підставах, передбачених пунктом 14 Порядку №850.

В силу статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

З урахуванням обумовленого, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність дій МВС щодо відмови у затвердженні висновку про призначення позивачу одноразової грошової допомоги, а також про те, що для відновлення порушеного права позивача Ліквідаційна комісія, якій МВС повернуло документи позивача, має повторно направити їх до МВС разом з висновком, а МВС – повторно розглянути ці матеріали та прийняти рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом.

Такий спосіб захисту відповідає пунктам 8, 9 Порядку №850 та частині четвертій статті 245 КАС України.

При цьому колегія суддів зазначає, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про зобов`язання МВС прийняти рішення про призначення позивачу одноразової грошової допомоги позивачем не оскаржувалося, а тому відповідно до частини першої статті 308 КАС України в цій частині судом апеляційної інстанції не переглядається.

Водночас, повторно розглядаючи матеріали позивача, МВС зобов`язане врахувати правову оцінку, надану судами у цій справі, зокрема те, що наведені в листі від 24.12.2025 №53701?2025 обставини не є підставами для відмови в призначенні грошової допомоги, визначеними пунктом 14 Порядку №850.

Таким чином колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Відповідно до статті 8 Конституції України, статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» (рішення від 21 січня 1999 року), зокрема, зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини і зобов`язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент.

Тому за наведених вище підстав, якими обґрунтовано судове рішення, суд не убачає необхідності давати докладну відповідь на інші аргументи, зазначені сторонами, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у цій справі.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.

Колегія суддів зазначає, що підстави для перерозподілу та присудження судових витрат у даній справі - відсутні.

Керуючись ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України залишити без задоволення.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 04 серпня 2026 року у справі №380/1623/26 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддяС. М. Шевчук

суддіТ. І. Боршовський

С. П. Нос