Постанова від 18 жовтня 2026 р. у справі №260/1751/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 260/1751/26 пров. № А/857/25991/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючий-суддя Довга О.І.,

суддя Запотічний І.І.,

суддя Шинкар Т.І.

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2026 року (головуючий суддя Калинич Я.М., м. Ужгород) у справі №260/1751/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправним та скасувати рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

17.03.2026 року ОСОБА_1 (позивач) звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (відповідач), в якому просив: визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області №072050017847 з 22.09.2025 року про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області зарахувати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до страхового стажу періоди роботи згідно трудової книжки серія НОМЕР_1 з 01.07.2000 року по 27.03.2001 року, та період навчання згідно атестату від 28.06.1991 року №426: з 01.09.1990 року по 26.06.1991 року; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , від 15.09.2025 року про призначення пенсії.

Позов обґрунтовує тим, що відповідачем протиправно не зараховано до його страхового стажу період трудової діяльності з 01.07.2000 року по 27.03.2001 року, та період навчання, починаючи з моменту звернення за призначенням пенсії чим порушено права та законні інтереси позивача.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2026 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 22.09.2025 року №072050017847 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 . Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 з 01.07.2000 року по 27.03.2001 року, та період навчання згідно з атестатом №426 від 28.06.1991 року: з 01.09.1990 по 26.06.1991 року, та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 15.09.2025 року про призначення пенсії по інвалідності та прийняти відповідне рішення із врахуванням висновків суду.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, зазначає, що приймаючи оскаржуване рішення cуд першої інстанції не вірно застосував норми чинного законодавства. Статтею 1 Закону №1058-IV встановлено, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом. Частиною 1 статті 32 Закону передбачено, що особи, яким установлено інвалідність, мають право на пенсію по інвалідності, залежно від групи інвалідності, за наявності страхового стажу на день звернення за пенсією для осіб з інвалідністю ІІІ групи від 49 років до досягнення особою 51 року включно - 12 років. Однак, страховий стаж позивачки на дату звернення становить 05 років 02 місяці 05 днів. Також зазначає, що до страхового стажу Позивача, згідно наданих документів, не враховано періоди роботи згідно трудової книжки серії НОМЕР_2 з 01 липня 2000 року по 27 березня 2001 року, оскільки в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування відсутня інформація про сплату внесків за вказаний період, що є обов`язковим з 01 липня 2000 року згідно до постанови Кабінету Міністрів України від 04 червня 1998 року № 794; період навчання згідно атестату № 426, оскільки відсутній підпис голови екзаменаційної комісії та заступника директора училища по навчально-виробничій роботі.

Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно до частини 4 статті 304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС) суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на наступні підстави.

Судом встановлені наступні обставини.

ОСОБА_1 , звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області із заявою про призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

За результатами розгляду заяви за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України у Волинській області прийнято рішення від 22.09.2025 року №072050017847 про відмову у призначенні пенсії. Підставою відмови зазначено відсутність необхідного страхового стажу передбаченого ч.1 ст.32 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». До страхового стажу не зараховано: період роботи згідно трудової книжки серія НОМЕР_1 з 01.07.2000 по 27.03.2001, оскільки в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування відсутня інформація про сплату внесків за даний період, що є обов`язковим з 01.07.2000 згідно до постанови Кабінету Міністрів України від 04.06.1998 №794; період навчання згідно атестату №426, оскільки відсутній підпис голови екзаменаційної комісії та заступника директора училища по навчально-виробничій роботі.

Не погодившись з такою позицією відповідача, позивач звернувся до суду першої інстанції з позовом.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не довів ті обставини, на яких ґрунтуються його заперечення.

Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком з огляду на наступне.

Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03.05.1996 року, ратифікована Законом України від 14.09.2006 року №137-V, яка набрала чинності з 01.02.2007 року (Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.

Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов`язаннями України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає Закон України Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-ІV.

Згідно з положеннями статті 5 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року 1058-IV (Закону №1058-IV) цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням.

Відповідно до ст.32 Закону №1058-IV особи, яким установлено інвалідність, мають право на пенсію по інвалідності, залежно від групи інвалідності, за наявності такого страхового стажу на час настання інвалідності або на день звернення за пенсією, зокрема:

- для осіб з інвалідністю II та III груп:

- від 49 років до досягнення особою 51 років включно - 12 років.

Особи, яким установлено інвалідність після досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону №1058-IV, мають право на пенсію по інвалідності за наявності страхового стажу, зазначеного в абзаці першому частини першої статті 26 Закону №1058-IV.

Згідно з п.2 ч.1 ст.45 Закону №1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку, як: пенсія по інвалідності призначається з дня встановлення інвалідності, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня встановлення інвалідності.

Частиною першою статті 24 Закону №1058-IV передбачено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Період, протягом якого особа, яка підлягала загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню на випадок безробіття, отримувала допомогу по безробіттю (крім одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності), допомогу по частковому безробіттю, допомогу по частковому безробіттю на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та матеріальну допомогу в період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації, включається до страхового стажу. Частиною другою статті 24 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Частиною четвертою статті 24 Закону №1058-IV визначено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Частиною першою статті 56 Закону №1788-XII визначено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Відповідно до статті 62 Закону №1788-XII постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (Порядок №637).

Пунктом 1 Порядку №637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків (пункт 2 Порядку №637).

Відповідно до пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Тобто, основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. У разі відсутності трудової книжки стаж встановлюється на підставі інших документів, уточнюючих довідок, відомостей та інших документів, які містять відомості про періоди роботи.

Відповідно до статті 106 Закону №1058-IV виконавчі органи Пенсійного фонду накладають на посадових осіб, які вчинили правопорушення, адміністративні стягнення у разі, зокрема, несплати або несвоєчасної сплати страхових внесків, у тому числі авансових платежів.

Страхові внески є умовою існування солідарної системи і підлягають обов`язковій сплаті. Перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, (страхувальником) сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

За змістом вищезазначених норм, обов`язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.

Відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки воно здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.

Схожі ситуації виникали у судовій практиці. Зокрема, у постанові від 17.07.2019 у справі №144/669/17 Верховний Суд дійшов наступного висновку: «внаслідок невиконання товариством обов`язку по сплаті внесків до Пенсійного фонду України позивач позбавлений соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи на вказаному підприємстві, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту. Отже, відсутність в інформаційній базі системи персоніфікованого обліку даних про сплату страхових внесків для нарахування пенсії за період з 1 січня 2004 року по 1 квітня 2005 року не є підставою для позбавлення позивача права на перерахунок пенсії. Таким чином, позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для незарахування до страхового стажу при призначенні пенсії позивачу періоду його роботи». Суд не знаходить підстав для відступу від цього правового висновку, оскільки як і у справі, що розглядається, позивач в оскаржуваний період також перебував на посаді директора. Цей правовий висновок підтримано у постанові Верховного Суду від 30.12.2021 у справі №348/1249/17.

Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 11.10.2023 у справі №340/1454/21.

Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи вищевикладене, відповідач безпідставно не зарахував позивачу до страхового стажу спірні періоди робіт згідно записів трудової книжки від 31.07.1991 НОМЕР_1 , з обґрунтувань, що в реєстрі застрахованих осіб загальнообов`язкового державного соціального страхування відсутня інформація про суми заробітку для нарахування пенсії та сплати соціальних внесків.

Щодо не зарахування до страхового стажу періоду навчання згідно атестату №426, оскільки відсутній підпис голови екзаменаційної комісії та заступника директора училища по навчально-виробничій роботі, апеляційний суд зазначає наступне.

Відповідно до атестату №426 від 28.06.1991 року, позивач у період з 1 вересня 1990 до 28 червня 1991 року навчався у Професійно-технічному училищі м. Харкова за професією «слюсар-ремонтник».

У зазначеному атестаті відсутній підпис голови екзаменаційної комісії та заступника директора училища по навчально-виробничій роботі.

Враховуючи зазначене, колегія суддів зауважує, що та обставина, що в атестаті відсутній підпис голови екзаменаційної комісії не може слугувати беззаперечною підставою для відмови у зарахуванні вказаного часу навчання до страхового стажу.

Крім того, відповідач відповідно до частини третьої статті 44 Закону №1058-IV вправі перевірити інформацію, яка зазначена в атестаті.

Однак, в спірному рішенні не зазначено, що відповідач надсилав запит до училища, в якому навчався позивач у спірний період, та/або до архівних установ, з метою уточнення інформації про факт навчання позивача.

Апеляційний суд зазначає, що наявні у документах на підтвердження трудового стажу формальні неточності, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

Аналогічна позиція була висловлена Верховним Судом у постанові від 25 квітня 2019 року у справі №593/283/17.

Крім того, відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 64 Закону №1058-IV виконавча дирекція Пенсійного фонду та її територіальні органи мають право: отримувати безоплатно від органів державної влади, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та господарювання і від фізичних осіб - підприємців відомості, пов`язані з нарахуванням, обчисленням та сплатою страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для виконання ними функцій, передбачених цим Законом та іншими законами України; проводити планові та позапланові перевірки документів для оформлення пенсії, виданих підприємствами, установами та організаціями, а також поданих відомостей про застрахованих осіб, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством, для визначення права на пенсійні виплати.

Водночас, жодних доводів та/або належних та допустимих доказів на їх підтвердження щодо вчинення відповідачем дій в межах наведених повноважень у законодавчо встановлений спосіб з отримання відомостей, необхідних для виконання відповідачем функцій, передбачених зазначеними Законами України, відповідачем суду не наведено та не надано.

Наведена бездіяльність відповідача свідчить про недбале ставлення пенсійного органу до вирішення такого важливого питання, як пенсійне забезпечення особи, яке гарантується статтею 46 Конституції України і визначено законодавцем як джерело існування громадянина держави.

Крім того, апеляційний суд звертає увагу на те, що обставини щодо незарахування періоду навчання, зазначені відповідачем, не спростовують факту самого навчання, а отже юридичний факт навчання позивача протягом спірного періоду часу є підтвердженим належними та допустимими доказами.

За даних обставин пенсійний орган фактично переклав відповідальність за належне та правильне оформлення диплому та інших документів щодо відомостей про періоди навчання на позивача, що є непропорційним заявленій легітимній меті (підтвердження періодів роботи позивача), тому зазначені дії не можна вважати такими, що вчинені обґрунтовано, добросовісно та розсудливо.

Відтак, апеляційний суд висновує, що відповідач приймаючи рішення про відмову в призначенні пенсії позивачу не врахував всіх обставин, які мають значення для прийняття рішення №072050017847 від 22 вересня 2025 року.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про визнання протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області №072050017847 від 22.09.2025 року про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 та про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 з 01.07.2000 року по 27.03.2001 року, та період навчання згідно з атестатом №426 від 28.06.1991 року: з 01.09.1990 по 26.06.1991 року, та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 15.09.2025 року про призначення пенсії по інвалідності та прийняти відповідне рішення із врахуванням висновків суду.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об`єктивно і всебічно з`ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає.

Згідно з статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб`єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов`язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї.

В розумінні статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним, обґрунтованим та відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2026 року у справі № 260/1751/26 без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддяО. І. Довга

суддіІ. І. Запотічний

Т. І. Шинкар