Суд: Восьмий апеляційний адміністративний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них
Дата: 18 жовтня 2026 р.
Справа: №300/665/25
Суддя: Мікула Оксана Іванівна
ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 жовтня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 300/665/25 пров. № А/857/21618/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді - Мікули О. І.,
суддів - Кузьмича С. М., Курильця А. Р.,
розглянувши у порядку письмового провадження в місті Львові апеляційну скаргу Головного Управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2025 року у справі №300/665/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання дій протиправними та зобов`язання до вчинення дій,-
суддя в 1-й інстанції – Тимощук О. Л.,
дата ухвалення рішення – 30 квітня 2025 року,
місце ухвалення рішення - м. Івано-Франківськ,
дата складання повного тексту рішення – не зазначена,
в с т а н о в и в:
Позивач - ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до відповідача - Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, в якому просила визнати протиправним та скасувати рішення №092850027529 від 25 грудня 2024 року про відмову у призначенні їй пенсії по інвалідності; зобов`язати зарахувати до її страхового стажу періоди роботи згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 від 10 червня 1982 року і призначити їй пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з 18 листопада 2024 року.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2025 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області №092850027529 від 25 грудня 2024 року про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії по інвалідності. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи згідно із записами трудової книжки серії НОМЕР_1 від 10 червня 1982 року та повторно розглянути заяву про призначення пенсії по інвалідності від 24 грудня 2024 року, з врахуванням висновків суду. У задоволенні решти вимог позовної заяви відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення не відповідає обставинам справи й вимогам закону внаслідок неправильного застосування норм матеріального права, не містить повного аналізу обставин справи. В обґрунтування вимог апеляційної скарги покликається на те, що аналіз наданих 23 грудня 2024 року ОСОБА_1 документів для призначення пенсії по інвалідності показує, що загальний страховий стаж становить 07 років 07 місяців 17 днів, якого недостатньо для призначення пенсії по інвалідності. До уваги не взято трудову книжку, оскільки на титульній сторінці дата народження «1962» не відповідає паспортним даним « ІНФОРМАЦІЯ_1 ». Дані довідок про заробітну плату від 18 грудня 2024 року №04-03/557 за 1990-1994 роки, від 09 грудня 2024 року №492, 493 за 1981-1988 роки потребують перевірки органами Пенсійного фонду України. З огляду на викладене, Управління вважає, що рішення №092850027529 від 25 грудня 2024 року, яким відмовлено ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в призначенні пенсії по інвалідності, у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу, підтвердженого в установленому законодавством порядку, прийнято правомірно. Просить скасувати рішення суду першої інстанції в тій частині, яким задоволено позовні вимоги та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.
Відзив на апеляційну скаргу позивачем поданий не був. Відповідно до ч.4 ст.304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Справа розглянута судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без виклику учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 з 18 листопада 2024 року є особою з інвалідністю 3-ої групи, що підтверджується довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААД №066870 від 18 листопада 2024 року; інвалідність встановлена довічно (а.с. 20).
Записами трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 від 10 червня 1982 року підтверджено періоди роботи позивача (отримання допомоги по безробіттю) з 09.06.1981 по 10.10.1984, з 25.04.1985 по 26.07.1990, з 18.08.1990 по 23.03.1997, з 28.03.1997 по 04.08.1998, з 08.05.1999 по 11.11.1999, з 23.08.2006 по 02.10.2006, з 17.11.2006 по 11.11.2007 (а.с. 13-19).
Позивач 23 грудня 2024 року звернулася до ГУ ПФУ в Івано-Франківській області із заявою про призначення пенсії по інвалідності (а.с. 11).
Заяву позивача про призначення пенсії за принципом екстериторіальності передано на розгляд в ГУ ПФУ в Полтавській області, яке за результатами розгляду документів, доданих до заяви прийняло рішення №092850027529 від 25 грудня 2024 року про відмову в призначенні пенсії по інвалідності у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу, передбаченого статтею 32 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (а.с. 11).
Відповідно до змісту зазначеного рішення, загальний страховий стаж позивача обраховано тривалістю 07 років 07 місяців 17 днів. До загального страхового стажу ОСОБА_1 не зараховано періоди роботи згідно із записами трудової книжки серії НОМЕР_1 від 10 червня 1982 року, оскільки на титульній сторінці дата народження «1962» не відповідає паспортним даним « ІНФОРМАЦІЯ_1 ». Дані довідок про заробітну плату від 18 грудня 2024 року №04-03/557 за 1990-1994 роки, від 09 грудня 2024 року №492, 493 за 1981-1988 роки потребують перевірки органами Пенсійного фонду України.
Листом №0900-0205-8/67111 від 26 грудня 2024 року ГУ ПФУ в Івано-Франківській області надіслало позивачу рішення про відмову в призначенні пенсії по інвалідності (а.с. 10).
Не погодившись з рішенням відповідача про відмову у призначенні пенсії, позивач звернувся з цим адміністративним позовом у суд.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не підтверджено у встановленому законом порядку правомірність свого рішення, а тому таке рішення необхідно визнати протиправним та скасувати, і з метою захисту прав позивача зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи згідно із записами трудової книжки серії НОМЕР_1 від 10 червня 1982 року та повторно розглянути заяву про призначення пенсії по інвалідності від 24 грудня 2024 року.
Колегія суддів зазначає, що апелянт оскаржує рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, тому з врахуванням ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Даючи правову оцінку висновку суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, колегія суддів вважає, що такий відповідає нормам матеріального права та фактичним обставинам справи і є правильним, законним та обґрунтованим, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Призначення, виплата та перерахунок призначеної пенсії регулюється Законом України "Про пенсійне забезпечення" №1788-ХІІ від 05 листопада 1991 (далі - Закон №1788-ХІІ) та Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09 липня 2003 (далі - Закон №1058-IV).
Ст.8 Закону №1058-IV передбачає, що право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають: 1) громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом; 2) особи, яким до дня набрання чинності цим Законом була призначена пенсія відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення" (крім соціальних пенсій) або була призначена пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) за іншими законодавчими актами, але вони мали право на призначення пенсії за Законом України "Про пенсійне забезпечення" - за умови, якщо вони не отримують пенсію (щомісячне довічне грошове утримання) з інших джерел, а також у випадках, передбачених цим Законом, - члени їхніх сімей.
Згідно з ч.1 ст.9 Закону № 1058-IV в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.
Відповідно до ч.1 ст.10 Закону № 1058-IV особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
За приписами частин 1, 2, 4 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Як передбачено ч.1 ст.30 Закону №1058-IV, пенсія по інвалідності призначається в разі настання інвалідності, що спричинила повну або часткову втрату працездатності за наявності страхового стажу, передбаченого статтею 32 цього Закону.
Згідно з ч.1 ст.32 Закону №1058-IV, особи, яким установлено інвалідність, мають право на пенсію по інвалідності, залежно від групи інвалідності, за наявності відповідного страхового стажу на час настання інвалідності або на день звернення за пенсією, зокрема, для осіб з інвалідністю II та III груп від 52 років до досягнення особою 55 років включно - 13 років.
Особи, яким установлено інвалідність після досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, мають право на пенсію по інвалідності за наявності страхового стажу, зазначеного в абзаці першому частини першої статті 26 цього Закону.
При цьому, відповідно до абзацу 1 частини 1 статті 26 Закону №1058-IV, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
За приписами статті 62 Закону №1788-XII, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Як передбачено пунктами 1-3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (надалі, також – Порядок №637), основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Документи можуть бути подані в електронному вигляді з накладенням електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису.
Документи, визначені цим Порядком, є підставою для внесення відомостей до частини персональної електронної облікової картки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, що відображає трудову діяльність застрахованої особи, в тому числі за період до 1 січня 2004 року.
У разі коли документи про стаж роботи не збереглися, підтвердження стажу роботи здійснюється органами Пенсійного фонду України на підставі показань свідків.
За відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
За відсутності зазначених у цьому пункті документів для підтвердження стажу роботи приймаються членські квитки профспілок. При цьому підтверджуються періоди роботи лише за той час, за який є відмітки про сплату членських внесків.
Згідно з п. 20 Порядку №637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток №5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. Додатково в довідці наводяться такі відомості: стосовно трактористів-машиністів підприємств сільського господарства (в тому числі колгоспів) - про безпосередню зайнятість у виробництві сільськогосподарської продукції.
Отже, основним документом, який підтверджує наявність у особи трудового стажу, є трудова книжка.
При цьому, як правильно зауважив суд, чинним законодавством встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями про період роботи, що можуть міститися в інших документах.
Як вбачається зі змісту спірного рішення, до страхового стажу позивача не зараховано періоди роботи згідно із записами трудової книжки серії НОМЕР_1 від 10 червня 1982 року, оскільки на титульній сторінці дата народження «1962» не відповідає паспортним даним « ІНФОРМАЦІЯ_1 ».
На момент заведення трудової книжки позивача була чинна Інструкція «Про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях», затверджена постановою Держкомпраці СРСР по праці і соціальних питаннях від 20.06.1974 №162 (надалі, також - Інструкція №162).
Як передбачено підпунктом 1.1 Інструкції №162, трудова книжка є основним документом трудової діяльності робочих і службовців.
Згідно з підпунктом 2.1 Інструкції №162, заповнення трудових книжок і вкладок до них здійснюється мовою союзної республіки, на території якої розташоване підприємство та офіційною мовою СССР.
Відповідно до підпункту 2.2 Інструкції №162, заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого терміну після прийняття на роботу.
У трудову книжку заносяться, серед іншого: відомості про працівника: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність.
За приписами абз. 1 п. 2.10 Інструкції №162, відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім`я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження.
Як передбачено підпунктом 2.11 Інструкції №162, першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після того ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка, переведення працівника на іншу постійну роботу на тому ж підприємстві оформлюється в такому ж порядку, як і прийом на роботу.
Згідно з підпунктом 2.3 Інструкції №162, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагородження і заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого терміну, а при звільнені - в день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
За приписами пункту 2.5 Інструкції №162, у разі виявлення неправильного або неточного запису про роботу, переведення на іншу постійну роботу, про нагородження та заохочення та ін. виправлення робляться адміністрацією того підприємства, де був внесений відповідний запис. Адміністрація за новим місцем роботи повинна надати працівнику необхідну в цьому допомогу.
Крім того, в пункті 2.4. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі - Інструкція №58) зазначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження); записи виконуються арабськими цифрами; записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Як передбачено пунктами 2.11-2.13 Інструкції №58, відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім`я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження.
Після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.
Зміна записів у трудових книжках про прізвище, ім`я, по батькові і дату народження виконується власником або уповноваженим ним органом за останнім місцем роботи на підставі документів (паспорта, свідоцтва про народження, про шлюб, про розірвання шлюбу, про зміну прізвища, ім`я та по батькові тощо) і з посиланням на номер і дату цих документів.
Зазначені зміни вносяться на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Однією рискою закреслюється, наприклад, колишнє прізвище або ім`я, по батькові, дата народження і записуються нові дані з посиланням на відповідні документи на внутрішньому боці обкладинки і завіряються підписом керівника підприємства або печаткою відділу кадрів.
Згідно з пунктом 2.6 Інструкції №58, у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов`язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.
Відповідно до пункту 1 Постанови Ради Міністрів СРСР та ВЦСПС "Про трудові книжки робітників і службовців" від 06.09.1973 №656, що була чинна на момент заведення трудової книжки позивача, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників і службовців. Трудові книжки ведуться на всіх робітників і службовців державних, кооперативних і громадських підприємств, установ і організацій, які працювали понад 5 днів, у тому числі на сезонних і тимчасових працівників, а також на позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Кабінетом Міністрів України 27.04.1993 затверджено постанову №301 “Про трудові книжки працівників” (надалі, також – Постанова №301).
За приписами абзацу 1 пункту 3 Постанови №301, трудові книжки зберігаються на підприємствах, в установах і організаціях, у представництвах іноземних суб`єктів господарювання, а при звільненні працівника трудова книжка видається йому під розписку в журналі обліку.
Як передбачено пунктом 4 Постанови №301, відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Отже, як правильно зазначив суд першої інстанції, аналіз вказаних нормативно-правових актів дає підстави для висновку про те, що законодавцем покладено обов`язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств. Відтак, неналежне ведення трудової книжки не може позбавити особу права на включення періодів роботи до страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням.
Відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.
Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці.
Така правова позиція викладена, зокрема, в постанові Верховного Суду від 11 травня 2022 року у справі № 120/1089/19-а.
Також, Верховний Суд у постановах від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а та від 04.09.2018 у справі №423/1881/17 висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для обмеження, органом пенсійного фонду, особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30.09.2019 у справі №638/18467/15-а.
У даному контексті необхідно зазначити, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи і визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Аналогічний висновок висловлений у постанові Верховного Суду від 17.07.2018 у справі №220/989/17.
Як встановлено судом, згідно з даними трудової книжки серії НОМЕР_1 від 10 червня 1982 року ОСОБА_2 , на титульній сторінці вказано дату народження «1962» (а.с. 13-18).
При цьому, відповідно до копій свідоцтва про народження НОМЕР_2 від 01.11.1967 та паспорта серії НОМЕР_3 , виданого 06.08.2002, датою народження ОСОБА_2 є 02.10.1964 (а.с. 6-8, 21).
Отже, як правильно зазначив суд першої інстанції, підприємством, яким вперше заповнювалася трудова книжка позивача серії НОМЕР_1 від 10 червня 1982 року, допущено помилку у році народження позивача.
Колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що недоліки оформлення трудової книжки відповідачем виявлені правильно, але такі не можуть вважатися достатньою і самостійною підставою для відмови позивачу у зарахуванні до загального страхового стажу всіх періодів роботи згідно з такою трудовою книжкою, оскільки вина позивача в тому, що трудова книжка заповнена роботодавцем із порушенням встановленого порядку, відсутня.
Крім того, суд правильно звернув увагу на принцип пропорційності, який вимагає співрозмірного обмеження прав і свобод людини для досягнення публічних цілей - органи влади, зокрема, не можуть покладати на громадян зобов`язання, що перевищують межі необхідності, які випливають із публічного інтересу, для досягнення цілей, які прагнуть досягнути за допомогою застосовуваної міри (або дій владних органів). Вказаний принцип передбачає наявність розумного співвідношення між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе індивідуальний і надмірний тягар.
Відтак, правильним є висновок суду першої інстанції, що відмова у зарахуванні всіх періодів роботи до страхового стажу з підстав неналежного внесення відомостей при заведенні трудової книжки з вини роботодавця за наявності інформації у трудовій книжці, яка дає можливість встановити періоди роботи, посади та підприємства, на яких працювала особа, є протиправною, оскільки покладає на пенсіонера надмірний індивідуальний тягар.
Таким чином, аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та встановлені фактичні обставини справи у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у відповідача були відсутні правові підстави для відмови у зарахуванні до страхового стажу ОСОБА_1 періодів роботи згідно із записами трудової книжки серії НОМЕР_1 від 10 червня 1982 року.
Щодо обраного судом першої інстанції способу захисту порушеного права позивача, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що належним способом відновлення прав позивача є зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи згідно із записами трудової книжки серії НОМЕР_1 від 10 червня 1982 року та повторно розглянути заяву про призначення пенсії по інвалідності від 24 грудня 2024 року, з врахуванням висновків суду.
Враховуючи наведене вище, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Крім того, колегія суддів зазначає, що інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, крім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) №303-A, пункт 29).
Також згідно з п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Крім того, колегія суддів зазначає, що рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2025 року у справі №300/665/25 в частині відмовлених позовних вимог не оскаржується в апеляційному порядку, тому колегія суддів вважає недоцільним виходити за межі апеляційної скарги та переглядати оскаржуване рішення в цій частині.
З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про підставність позовних вимог у частині їх задоволення, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст.316 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Оскільки колегія суддів залишає без змін рішення суду першої інстанції, то відповідно до ч.6 ст.139 КАС України понесені сторонами судові витрати новому розподілу не підлягають.
Керуючись ст.139, 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,-
п о с т а н о в и в:
Апеляційну скаргу Головного Управління Пенсійного фонду України в Полтавській області залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2025 року у справі №300/665/25 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддяО. І. Мікула
суддіС. М. Кузьмич
А. Р. Курилець
Повне судове рішення складено 19 жовтня 2026 року.
Оригінал: reyestr.court.gov.ua