Постанова від 18 жовтня 2026 р. у справі №380/690/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/690/26 пров. № А/857/22954/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючий-суддя Довга О.І.,

суддя Запотічний І.І.,

суддя Шинкар Т.І.

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30 березня 2026 року (головуючий суддя Мричко Н.І., м.Львів) у справі №380/690/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

14.01.2026 позивач ( ОСОБА_1 ) звернулась в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (відповідач), в якому просила: скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області № 134650029837 від 19.06.2025, яким відмовлено в призначенні пенсії відповідно до статті 32 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області повторно розглянути заяву та призначити позивачу пенсію з 01.06.2025 року.

Позов обґрунтовує тим, що позивач є інвалідом ІІІ групи та звернулась до відповідача із заявою про призначення пенсії на підставі статті 32 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Однак, відповідач прийняв рішення про відмову в призначенні пенсії.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 30 березня 2026 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області № 134650029837 від 19.06.2025, яким відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії відповідно до статті 32 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 11.06.2025 про призначення пенсії та прийняти рішення щодо призначення пенсії позивачу, з урахуванням висновків, наведених в мотивувальній частині судового рішення. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на порушенням норм матеріального права зазначив, що позивачу прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії по інвалідності. Відповідно до вказаного рішення вік позивачки 55 років 11 місяців. Страховий стаж 01 рік 01 місяць 20 днів. Зазначає, що відповідно до частини 1 статті 30 Закону 1058-IV пенсія по інвалідності призначається в разі настання інвалідності, що спричинила повну або часткову втрату працездатності за наявності відповідного страхового стажу. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 32 Закону 1058-IV особи, яким установлено інвалідність мають право на пенсію по інвалідності, залежно від групи інвалідності, за наявності такого страхового стажу на час настання інвалідності або на день звернення за пенсією для осіб з інвалідністю ІІ та ІІІ груп:- від 52 років до досягнення особою 55 років включно - 13 років. Отже, для виходу на пенсію по інвалідності страховий стаж позивача повинен становити 13 років. За результатами розгляду документів, доданих до заяви, до стажу позивачки не можуть бути зараховані: період роботи з 30.08.1988 по 20.10.1997 згідно запису в трудовій книжці, оскільки запис про звільнення засвідчений нечітким відбитком печатки та архівні документи видані ЗАТ Тіротекс складені на території не визнаної Придністровської Молдовської Республіки; період роботи з 16.09.1998 по 30.12.2003, оскільки стаж набутий на території не визнаної Придністровської Молдовської Республіки; період роботи з 01.01.2004 по 30.07.2008, оскільки потребує підтвердження документами про страховий стаж та заробітну плату, завірені установою Республіки Молдова. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити.

Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Враховуючи те, що рішення суду першої інстанції не оскаржується в частині відмови в задоволенні позову, відтак, у відповідності до статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає оскаржуване рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС) суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на наступні підстави.

Судом встановлені наступні обставини.

11.06.2025 позивач звернулася до відповідача із заявою про призначення пенсії по інвалідності.

За принципом екстериторіальності визначено структурний підрозділ органу, що призначає пенсію. Таким органом визначено Головне управління Пенсійного Фонду України у Тернопільській області.

19.06.2025 Головне управління Пенсійного Фонду України у Тернопільській області прийняло рішення №134650029837 про відмову у призначенні пенсії.

Позивач, вважаючи відмову відповідача протиправною та такою, що порушує її право на належне пенсійне забезпечення, звернулася в суд першої інстанції з позовом.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не довів ті обставини, на яких ґрунтуються його заперечення.

Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком з огляду на наступне.

Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Призначення, виплата та перерахунок призначеної пенсії регулюється Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 р. № 1788-XII (Закон № 1788), Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 р. № 1058-IV (Закон № 1058).

Згідно пункту першого частини першої статті 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

За змістом частини першої статті 9 Закону №1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Умови призначення пенсії по інвалідності визначено статтею 30 Закону №1058-IV.

Відповідно до частин 1, 2 статті 30 Закону №1058-IV пенсія по інвалідності призначається в разі настання інвалідності, що спричинила повну або часткову втрату працездатності за наявності страхового стажу, передбаченого статтею 32 цього Закону. Пенсія по інвалідності призначається незалежно від того, коли настала інвалідність: у період роботи, до влаштування на роботу чи після припинення роботи.

Статтею 32 Закону №1058-IV регламентовано, що особи, яким установлено інвалідність, мають право на пенсію по інвалідності, залежно від групи інвалідності, за наявності такого страхового стажу на час настання інвалідності або на день звернення за пенсією: для осіб з інвалідністю II та III груп: до досягнення особою 23 років включно - 1 рік; від 24 років до досягнення особою 26 років включно - 2 роки; від 27 років до досягнення особою 28 років включно - 3 роки; від 29 років до досягнення особою 31 року включно - 4 роки; від 32 років до досягнення особою 33 років включно - 5 років; від 34 років до досягнення особою 35 років включно - 6 років; від 36 років до досягнення особою 37 років включно - 7 років; від 38 років до досягнення особою 39 років включно - 8 років; від 40 років до досягнення особою 42 років включно - 9 років; від 43 років до досягнення особою 45 років включно - 10 років; від 46 років до досягнення особою 48 років включно - 11 років; від 49 років до досягнення особою 51 року включно - 12 років; від 52 років до досягнення особою 55 років включно - 13 років; від 56 років до досягнення особою 59 років включно - 14 років.

Особи, яким установлено інвалідність після досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, мають право на пенсію по інвалідності за наявності страхового стажу, зазначеного в абзаці першому частини першої статті 26 цього Закону.

За правилами абзацу першого частини першої статті 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Приписами статті першої Закону №1058-IV унормовано, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.

Згідно частини першої статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

За правилами частини другої статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до Витягу з рішення експертої команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №97/25/2405/В (номер рішення 97/25/2405/Р) від 28.05.2025 ОСОБА_1 є інвалідом ІІІ групи.

19.06.2025 Головне управління Пенсійного Фонду України у Тернопільській області прийняло рішення №134650029837 про відмову в призначені пенсії по інвалідності відповідно до статті 32 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу. У такому зазначено, що вік позивачки - 55 років 11 місяців. Страховий стаж - 01 рік 01 місяць 20 днів.

За результатами розгляду документів, доданих до заяви, до стажу позивача не враховано: період роботи з 30.08.1988 по 20.10.1997 згідно запису в трудовій книжці, оскільки запис про звільнення засвідчений нечітким відбитком печатки та архівні документи видані ЗАТ Тіротекс складені на території не визнаної Придністровської Молдовської Республіки; період роботи з 16.09.1998 по 30.12.2003, оскільки стаж набутий на території не визнаної Придністровської Молдовської Республіки; період роботи з 01.01.2004 по 30.07.2008, оскільки потребує підтвердження документами про страховий стаж та заробітну плату, завірені установою Республіки Молдова.

Щодо не зарахування періоду з 30.08.1988 по 20.10.1997 з тих підстав, що запису в трудовій книжці про звільнення засвідчений нечітким відбитком печатки та архівні документи видані ЗАТ Тіротекс складені на території невизнаної Придністровської Молдовської Республіки та період роботи з 16.09.1998 по 30.12.2003, оскільки стаж набутий на території не визнаної Придністровської Молдовської Республіки, апеляційний суд зазначає наступне.

Статтею 62 Закону №1788-XII визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Такий порядок затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (Порядок № 637).

Згідно з пунктом 1 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до пункту 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Суд апеляційної інстанції вказує, що відповідне положення міститься у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 21.01.2020 у справі №588/647/17.

Аналізуючи наведені норми, колегія суддів констатує, що основним документом, який підтверджує стаж є трудова книжка і лише за відсутності необхідних записів або в разі якщо записи в трудовій книжці є неточними чи неправильними виникає необхідність у підтвердженні періодів роботи уточнюючими довідками.

Згідно із записами у трудовій книжці серії НОМЕР_1 позивач, зокрема: 30.08.1988 прийнята санітаркою в дитячий садок №42; 01.12.1988 переведена прибиральницею внутрішніх приміщень в дитячий садок №42; 01.08.1989 переведена помічником вихователя в дитячий садок №42; 01.09.1989 переведена санітаркою в дитячий садок №42; 20.10.1997 звільнена у зв`язку з ліквідацією установи, скорочення кількості працівників; 16.09.1998 прийнята на посаду вихователя в ДНЗ №37; 30.07.2008 звільнена з займаної посади за власним бажанням.

Апеляційний суд звертає увагу, що зазначаючи про виникнення сумнівів щодо запису в трудовій книжці, відповідачем не наведено, які саме виникли сумніви та з яких підстав. Наявність сумнівів може бути підставою для перевірки, в ході якої має бути встановлено обставини, які перешкоджають зарахуванню періоду роботи до стажу. Відсутність чіткого відбитку печаток підприємств, не може нівелювати відомості трудової книжки, оформлені належним чином, та позбавляти особу права на належне пенсійне забезпечення з урахуванням набутого нею трудового стажу.

Відтак, підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання всіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Слід зазначити, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці зокрема відсутність завіреного підпису та печатки підприємства.

Водночас, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, а неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації здійснено з вини адміністрації підприємства, що не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист та вирішення питань надання пенсії за віком на загальних підставах.

Наведене вище узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеній у постанові №687/975/17 від 21.02.2018.

Щодо посилання, що архівні документи видані ЗАТ Тіротекс складені на території невизнаної Придністровської Молдовської Республіки, а також там набутий стаж, апеляційний суд зазначає наступне.

Призначення і виплата пенсій в Україні здійснюється згідно із Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», іншими законами і нормативно- правовими актами та міжнародними угодами, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.

Згідно частини 2 статті 4 Закону №1058-IV якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

29.10.1996 ратифіковано Угоду між Урядом України та Урядом Республіки Молдова про гарантії прав громадян в галузі пенсійного забезпечення, яка набрала чинності для України 19.11.1996, статтею 5 якої передбачено, що пенсійне забезпечення громадян України і громадян Республіки Молдова та членів їх сімей здійснюється по законодавству тієї держави, на території якої вони постійно проживають. При переселенні пенсіонера з території однієї держави на територію іншої держави на постійне місце проживання виплата пенсії за попереднім місцем проживання припиняється у відповідності із законодавством кожної з держав. а новим місцем проживання пенсіонера пенсія призначається із місяця, наступного за місяцем припинення виплати за попереднім місцем проживання, але не більше ніж за шість

Статтею 8 Угоди передбачено, що при призначенні пенсії, в тому числі пенсії на пільгових умовах та за вислугу років, обчислення трудового (страхового) стажу, накопиченого у відповідності із законодавством України і законодавством Республіки Молдова, в тому числі і до вступу в дію цієї Угоди, а також на території держав, які входили до складу колишнього СРСР до 1 січня 1992 року, проводиться по законодавству держави, яка призначає пенсію.

Суд апеляційної інстанції констатує, що Придніпровська Молдавська Республіка не признана міжнародною спільнотою та не є державою, яка входила до складу колишнього СРСР до 1 січня 1992 року.

Разом з тим колегія суддів враховує, що у 1971 році Міжнародний суд Організації Об`єднаних Націй (ООН) у документі «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначив, що держави - члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».

Відтак, у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані Намібійські винятки, відповідно до яких документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» від 23.02.2016 суд констатував, що Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих defacto органів та інститутів (окупаційної влади) далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами.

У рішенні від 08.07.2004 року у справі «Ілашку та інші проти Молдови та Росі» ЄСПЛ, задовольняючи позов щодо Молдови, визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем Молдавської Республіки Придністров`я. Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов`язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.

Відповідно до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Також відповідно до частини 3 статті 23 Загальної декларації прав людини, пункту 4 частини 1 Європейської соціальної хартії та статті 46 Конституції України, працівники у старості мають право на пенсію, що є основним джерелом існування, яка має забезпечувати достатній життєвий рівень.

Відтак, апеляційний суд вважає за можливе застосувати названі загальні принципи (Намібійські винятки), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів, виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, як доказів, оскільки не прийняття їх призведе до порушень та обмежень прав позивача на соціальний захист та гарантоване йому право на пенсійне забезпечення.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 22 жовтня 2018 року у справі №235/2357/17, від 11 грудня 2018 року у справі №360/1628/17.

Таким чином, беручи до уваги, що конституційне право на соціальний захист включає право на забезпечення у старості та в інших випадках, передбачених законом, суд апеляційної інстанції констатує, що період з 30.08.1988 по 20.10.1997 підлягає до зарахування.

Щодо не зарахування періоду роботи з 01.01.2004 по 30.07.2008, оскільки потребує підтвердження документами про страховий стаж та заробітну плату, завірені установою Республіки Молдова, колегія суддів зазначає таке.

Пунктом 1 Порядку 637 передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Згідно з пунктом 3 Порядку 637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

З аналізу наведених норм вбачається, що основним документом, який підтверджує трудовий стаж, є трудова книжка. При цьому лише у разі відсутності трудової книжки або записів у ній органи Пенсійного фонду мають право встановлювати трудовий стаж на підставі інших первинних документів.

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження періоду роботи з 01.01.2004 по 30.07.2008 позивач надала трудову книжку серії НОМЕР_1 , в якій містяться записи за період її роботи з 01.01.2004 по 30.07.2008 та Архівну довідку від 26.12.2024 №09-06/572, відомості про виплату обов`язкових страхових внесків у Державний пенсійний фонд від 26.12.2024 №09-06/572, архівну довідку від 26.12.2024 №09-06/572.

Зважаючи на зміст відомостей зазначених у вказаних довідках про заробіток, та беручи до уваги положення підпункту 3 пункту 2.1 Порядку №22-1, якими встановлено вимоги до оформлення довідок про заробітну плату для обчислення пенсії, апеляційний суд наголошує, що такі довідки відповідають вимогам законодавства, так як вони видані на підставі особових рахунків, містять чітко визначені періоди роботи, за які здійснювалась виплата заробітної плати, суми заробітної плати, а також містить інформацію щодо місцезнаходження і адресу підприємства, яким видано таку довідку, містить печатку підприємства, підписи керівника та головного бухгалтера.

Колегія суддів також наголошує, що у спірних довідках зазначено про проведення відрахувань до пенсійного фонду.

Згідно зі статтею 15 Угоди в галузі пенсійного забезпечення необхідні для пенсійного забезпечення документи, які видані у встановленому порядку на території України і на території Республіки Молдова, в тому числі і до вступу в силу цієї Угоди, а також на території держав, які входили до складу колишнього СРСР до 1 січня 1992 року, приймаються без легалізації.

З вищевикладеного слідує, що періоди роботи в Республіці Молдова зараховуються в Україні до страхового (трудового) стажу працівника відповідно до законодавства Україні, водночас документи, які видані у встановленому порядку на території Республіки Молдова, приймаються в Україні без легалізації.

Відтак у разі наявності трудової книжки страховий стаж за періоди роботи на території Республіки Молдова, встановлюється на підставі відповідних записів у ній.

Отже, пенсійний орган зобов`язаний був зарахувати до страхового стажу позивача періоди її роботи на території Республіка Молдова на підставі трудової книжки, яка велася в Республіці Молдова.

Таким чином, проаналізувавши вищезазначені нормативно-правові акти, суд апеляційної інстанції вважає вірним висновок суду першої інстанції щодо зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 11.06.2025 про призначення пенсії та прийняти рішення щодо призначення пенсії позивачу, з урахуванням висновків, наведених в мотивувальній частині судового рішення.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об`єктивно і всебічно з`ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає.

Згідно з ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб`єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов`язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї.

В розумінні ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним, обґрунтованим та відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30 березня 2026 року у справі № 380/690/26 – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддяО. І. Довга

суддіІ. І. Запотічний

Т. І. Шинкар