Рішення від 12 жовтня 2026 р. у справі №569/4250/26 — Рівненський міський суд Рівненської області

Суд: Рівненський міський суд Рівненської області

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: усунення перешкод у користуванні майном

Дата: 12 жовтня 2026 р.

Справа: №569/4250/26

Суддя: Кучина Н. Г.

Справа № 569/4250/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2026 року м. Рівне

Рівненський міський суд Рівненської області у складі:

головуючого судді Кучиної Н.Г.

секретар судового засідання Корпесьо В.Р.

за участю представника позивача адвоката Ширко М.Р.

відповідача ОСОБА_1

представника відповідача адвоката Сокола Д.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні власністю та виселення, -

В С Т А Н О В И В:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог.

Представник позивача ОСОБА_2 адвокат Ширко М.Р. звернулася до Рівненського міського суду Рівненської області з позовом до ОСОБА_1 (далі - відповідач) про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні своїм майном шляхом виселення.

В обґрунтування позову позивач покликається на те, що ОСОБА_2 на праві власності належить квартира, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Дане нерухоме майно належить позивачці на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 04 грудня 2025 року державним нотаріусом Рівненської державної нотаріальної контори Рівненської області Костюковою О.О. та зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за №1-844.

Проте, з грудня 2025 року ОСОБА_2 потрапити до квартири не може. У вказаній вище квартирі, без жодних правових підстав проживає ОСОБА_1 .

Позивачка, також уповноважила свою матір - ОСОБА_3 зайти до спірної квартири та вчинити дії щодо виселення відповідачки. Однак, ОСОБА_1 нікого до квартири не впускає, незаконно та безпідставно користується майном та перешкоджає власниці, ОСОБА_2 , користуватися та розпоряджатися належним їй на праві власності нерухомим майном.

29 грудня 2025 року позивачка звернулася з письмовою вимогою про негайне звільнення та виселення зі спірної квартири. Дана вимога була отримана відповідачкою 03 січня 2026 року, докази чого долучає до позову. Однак, жодних дій пов`язаних з усуненням порушень ОСОБА_1 не вчиняє, з квартири не виселилась.

12 січня 2026 року ОСОБА_3 , як довірена особа ОСОБА_2 , разом з представником поліції та агентом з нерухомості намагалися потрапити до квартири. Однак, ОСОБА_1 не впустила ОСОБА_3 до квартири та відповідно не звільнила її.

Просить усунути ОСОБА_2 перешкоди у здійсненні права користування та розпорядження квартирою, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом виселення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з даної квартири.

Короткий зміст заперечень відповідача.

02 липня 2026 року в судовому засіданні відповідачка подала до суду пояснення у справі, за змістом яких позовні вимоги не визнала. На обґрунтування заперечень зазначила, що у неї немає іншого житла та це підтверджують відомості з Державного реєстру речових прав, їй нікуди виселятись. Вона сама оплачує комунальні послуги за квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , з того часу як заселилася в присутності дільничого та домової служби. Вона є людиною з інвалідністю 2 групи пожиттєво. Вказує, що позивач не проживає у м. Рівне, а в дійсності живе у Москві, де має вид на проживання. Там вона забезпечена житлом, а квартира у Рівному їй не потрібна. Крім того, у позивача наявне житло у м. Рівному - трьохкімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_2 , згідно відомостей з Державного реєстру речових прав. А відтак, вона не вчиняє жодних перешкод для позивача у користуванні квартирою за адресою: АДРЕСА_1 .

Зазначила, що спірна квартира належала її дядьку ОСОБА_4 , який надав притулок за життя її старшому братові ОСОБА_5 за її проханням.

Двохкімнатна кооперативна квартира за адресою: АДРЕСА_1 , в яку ОСОБА_5 не вклав за життя жодної своєї копійки мала перейти до неї, згідно його розписок від 27.05.2005 та 01.04.2007.

У даних розписках вказано, що він отримав від неї для утримання рідного дядька ОСОБА_4 , 1933 р.н., кошти в сумі спочатку 5700 доларів, а потім 4300 доларів і зобов`язувався подарувати ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_3 , яку він мав отримати після смерті їхнього хрещеного батька ОСОБА_4 , завдяки Договору довічного утримання від 26 червня 2006 року.

Стверджує, що жодних перешкод позивачу у користуванні та розпорядженні майном не чинить, оскільки остання постійно проживає у Москві.

Позовні вимоги не визнає і вважає їх такими, що не підлягають задоволенню.

Рух справи.

Ухвалою суду від 17 березня 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження (а.с. 20-21)

Ухвалою суду від 26 травня 2026 року клопотання відповідача ОСОБА_1 про витребування доказів у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні власністю та виселення задоволено.

Витребувано з Першої державної нотаріальної контори спадкову справу, заведену після смерті ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 . (а.с. 49-51)

Ухвалою суду від 27 травня 2026 року підготовче провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні власністю та виселення закрито. Призначено цивільну справу до судового розгляду по суті. (а.с. 58-59)

Ухвалою суду від 02 липня 2026 року клопотання відповідача ОСОБА_1 про витребування доказів у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні власністю та виселення задоволено.

Витребувано у Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України інформацію щодо перетину кордону ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , громадянки України, РНОКПП НОМЕР_1 . (а.с. 74-77)

Ухвалою суду від 15 вересня 2026 року відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача адвоката Сокола Д.С. від 14 вересня 2026 року про визнання явки позивача ОСОБА_2 в судове засідання обов`язковою та виклику її для особистої участі у справі з метою надання усних пояснень щодо обставин, викладених у цьому клопотанні та витребування з Єдиного реєстру довіреностей відомостей щодо реєстрації, чинності або скасування довіреності, посвідченої 24 червня 2019 року за реєстровим № 2-173 приватним нотаріусом Пуховою Н. Ю. у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні власністю та виселення. (а.с. 106-109)

Протокольною ухвалою суду від 13.10.2026 у клопотанні відповідача про витребування з Рівненської державної нотаріальної контори спадкової справи, відкритої на майно померлого ОСОБА_5 відмовлено, оскільки справа вже витребовувалась згідно ухвали суду від 26 травня 2026 року і вона надійшла до суду.

Протокольною ухвалою суду від 13.10.2026 у клопотанні відповідача про виклик до суду та допит позивача в судове засідання відмовлено, оскільки ухвалою суду від 15 вересня 2026 року вже було винесено ухвалу по цьому питанню.

Виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

Представник позивача адвокат Ширко М.Р. в судовому засіданні просила позов задоволити, та додатково пояснила, що позивачка немає змоги користуватись своїм майном. Не заперечила, що позивач проживає у Москві. Відповідачка чинить перешкоди ОСОБА_2 у користуванні майном за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки зазначила, що буде проживати там до повернення їй боргу. Їй направлялася письмова вимога про виселення, яка була нею отримана. Крім того, відповідачка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 , в якій проживає її донька з сім`єю, тому має інше житло для проживання.

Відповідач у судовому засіданні просила в позові відмовити. Зазначила, що у Верховному Суді перебуває справа, після вирішення якої буде зрозуміло чи правомірно позивач отримала право власності на це житло. Вона чим могла допомагала брату - ОСОБА_5 п`ятирічним проживанням у неї, наданням одягу свого чоловіка, продуктами харчування та доглядала за ним, у зв`язку з його тяжкими хворобами. Додала, що за її підрахунками вона витратила близько 200 тис. грн за житло та комунальні послуги за адресою: АДРЕСА_1 , а оцінка самого житла становить 27 тис. грн. Вважає, що позивачка не надала суду переконливих доказів, що вона чинить перешкоди для користування її майном. Зазначила, що вона не може проживати з рідною донькою за адресою реєстрації, оскільки квартира має площу 16 кв.м., там проживають її внук і внучка, тому для неї там немає місця.

Представник відповідача адвокат Сокол Д.С. в судовому засіданні просив у позові відмовити. Пояснив, що позивачем не доведено наявності відповідачем перешкод у користуванні власністю. Не відомо, хто надсилав вимогу, з якої адреси та на яких підставах, оскільки довіреність ОСОБА_3 видана у 2019 році перед отримання права власності на спадкування позивачем у 2025 році, таким чином обсяг повноважень представника позивача є спірним.

Свідок ОСОБА_6 в судовому засіданні 02.07.2026 суду пояснила, що знайома з позивачем, з відповідачем не знайома. Вона прибула оцінити квартиру з ОСОБА_3 , проте у квартиру їм потрапити не вдалося. Їх було троє: ОСОБА_3 , вона і працівник поліції. Позивача вона не бачила, з нею не знайома. Усі контакти веде з ОСОБА_3 . У середину квартири їй так і не вдалося потрапити, тому свою роботу вона не виконала.

Свідок ОСОБА_3 в судовому засіданні 02.07.2026 суду пояснила, що вона є мамою позивача, а відповідач є рідною сестрою її покійного чоловіка, з яким вони були розлучені. Вона має генеральну довіреність з дочкою. З відповідачем позивач мала неодноразові судові спори щодо спірної квартири. Вважає, що відповідачка не має ніякого відношення до цієї квартири. Зазначає, що проведеними заходами їм не вдалося добровільно змусити виселетись відповідача. Вказує, що позивачка проживає у Москві на орендованих квартирах. Вважає, що позов підлягає задоволенню.

Свідок ОСОБА_7 в судовому засіданні 22.07.2026 суду пояснила, що позивачка є її племінницею - дочкою старшого брата, а відповідачка є її рідною сестрою. Вказала, що відповідачка проживає в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , бо їй ніде проживати. Зазначила, що відповідачка взяла до себе ОСОБА_5 , бо йому не було, де проживати.

Спірна квартира належала ОСОБА_4 , який є братом їхньої матері, їхній хрещений дядько. Там він проживав, і за ним доглядав ОСОБА_5 з часу укладення договору довічного утримання.

У 2008 році помер ОСОБА_4 . У 2014 році помер ОСОБА_5 . ОСОБА_1 вселилась у дану квартиру з 2016 року. Брат хотів, щоб вона вселилась, але не дочекався, бо помер.

ОСОБА_5 є її старшим братом, та є батьком позивача по справі. ОСОБА_4 є її дядьком і хрещеним батьком. У ОСОБА_4 своїх дітей не було. Квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , він купив з коштів, що отримані після продажу батьківської хати в с. Андрусіїв (колишнього Гощанського району) Рівненської області. Мати - ОСОБА_8 була причетна до цього. ОСОБА_4 сказав їй, що ця квартира буде для її дітей.

ОСОБА_4 взяв до себе жити ОСОБА_5 , оскільки йому не було, де проживати. Він 2 місяці проживав у рідної доньки - позивачки по справі у Москві, потім близько 5 років проживав разом з ОСОБА_1 на орендованій квартирі, яка його утримувала, давала кошти та необхідні речі для проживання.

Рідна донька ОСОБА_5 - ОСОБА_2 проживає у Москві понад 40 років. 03.12.2014 позивачка ОСОБА_2 на похороні свого батька сказала, що на спадкове майно вона не претендує ("їй нічого не потрібно"). У м. Рівному позивачку бачила востаннє на похороні її батька.

Вказує, що ніяких перешкод відповідачка позивачці у користуванні спірним майном не вчиняє. Відповідачка позичила 10 тис. доларів на проживання ОСОБА_5 , який мав намір розрахуватись з нею даною квартирою.

Відповідачка не може проживати у своєї доньки за адресою: АДРЕСА_4 , оскільки в доньки теж є діти, які з нею проживають.

ОСОБА_4 та їхня мати - ОСОБА_8 , які є рідними братом і сестрою, та жили в одному будинку в с. Андрусіїв (колишнього Гощанського району) Рівненської області домовились продати будинок, кошти за який були внесені у кооперативну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , а квартира буде передана для її дітей. ОСОБА_5 хотів забрати до себе ОСОБА_1 , але не встиг, бо помер.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Фактичні обставини справи, встановлені судом.

Судом встановлено, що з Витягу з реєстру територіальної громади № 2025/017770197 від 27.11.2025 слідує, що ОСОБА_2 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , з 26.06.2001. (а.с. 9)

З свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 04 грудня 2025 року державним нотаріусом Рівненської державної нотаріальної контори Рівненської області Костюковою О.О. та зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за №1-844 слідує, що ОСОБА_2 на праві власності належить квартира, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Спадкова справа № 478/2014, зареєстровано в реєстрі за № 1-844. (а.с. 10-11)

З вимоги про виселення з домоволодіння від 29.12.2025 слідує, що ОСОБА_2 звернулася до ОСОБА_1 з письмовою вимогою про негайне звільнення та виселення зі спірної квартири. Дана вимога була отримана відповідачкою 03 січня 2026 року, про що свідчить підпис одержувача на конверті АТ "Укрпошта". (а.с. 12-12 зворот)

З довідки Департаменту соціальної та ветеранської політики Рівненської міської ради № 119 від 01 травня 2026 року слідує, що ОСОБА_1 є особою з інвалідністю ІІ групи 1959 р.н., та вона перебуває на обліку в Рівненському міському центрі реабілітації "Крок" та з 15.04.2026 по 01.05.2026 проходила курс комплексної реабілітації. (а.с. 43а)

З відповіді з ВОМІРМП УДМС України в Рівненській області № 5688/3134 від 11.03.2026 на запит суду від 25.02.2026 слідує, що ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 , з 06.10.2015. (а.с. 19)

З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта № 364350341 від 02.02.2024 слідує, що ОСОБА_2 належить квартира за адресою: АДРЕСА_2 . (а.с. 38-39)

З витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 11271042 від 19.07.2006 слідує, що квартира за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору довічного утримання ВСТ № 876844 № 1369 від 26.06.2006, посвідченого приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Ткачук М.Ю. належала ОСОБА_5 . (а.с. 106 зворот)

З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта № 454966068 від 04.12.2025 слідує, що квартира за адресою: АДРЕСА_1 , з 19.07.2006 на підставі договору довічного утримання ВСТ № 876844 № 1369 від 26.06.2006, посвідченого приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Ткачук М.Ю. належала ОСОБА_5 . (а.с. 170 - 172)

З Договору довічного утримання від 26.06.2026, посвідченого приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Ткачук М.Ю. слідує, що ОСОБА_4 передає ОСОБА_5 у власність квартиру належну йому на праві приватної власності за адресою: АДРЕСА_1 . (а.с. 107-107 зворот)

З будинкової книги для прописки громадян, проживаючих в будинку за адресою: АДРЕСА_1 , слідує, що були прописані ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .

З довідки Липківської сільської ради Гощанського району Рівненської області від 13.12.2016 № 1397 слідує, що дійсно згідно погосподарської книги села Андрусіїв 1967-1969 років в господарстві /особовий рахунок № НОМЕР_2 / були зареєстровані і проживали: голова господарства - ОСОБА_10 , 1919 р.н., дружина - ОСОБА_8 , 1922 р.н., син - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , син - ОСОБА_11 , 1949 р.н., дочка - ОСОБА_12 , 1953 р.н., дочка - ОСОБА_13 , 1956 р.н., дочка - ОСОБА_14 , 1959 р.н., дочка - ОСОБА_15 , 1964 р.н. син - ОСОБА_13 , 1965 р.н. (а.с. 133 зворот)

З заяви ОСОБА_13 , ОСОБА_7 та ОСОБА_16 від 02.03.2020, посвідченої приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального коругу Філюк В.М. слідує, що двохкімнатна кооперативна квартира за адресою: АДРЕСА_1 , була придбана в кооперативі "Мрія" за спільні кошти ОСОБА_4 та їх мамою ОСОБА_8 за кошти, які отримані від продажу їх батьківського майна, що знаходилось в с. Андрусієві Гощанського району Рівненської області.

При житті ОСОБА_4 уклав з ОСОБА_5 Договір довічного утримання. ІНФОРМАЦІЯ_7 ОСОБА_4 помер, після чого вищевказана квартира перейшла до ОСОБА_5 .

Останнім волевиявленням покійного ОСОБА_5 було бажання доживати свого віку з рідною сестрою ОСОБА_1 , про що він їм всім рідним сказав і поставив свій підпис на письмовій домовленості між ним та ОСОБА_1 , а чекав її повернення із-за кордону.

Вважають, що ОСОБА_2 не має права на спадкове майно після його смерті, оскільки останні тридцять років вона проживала у Москві не спілкувалася з батьком та не доглядала його. (а.с. 155 зворот - 156)

З свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 слідує, що батьками ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , є ОСОБА_5 та ОСОБА_3 . (а.с. 93 зворот)

З довіреності від 24.06.2019 слідує, що ОСОБА_2 уповноважила ОСОБА_3 бути її представником. Дана довіреність видана на 10 років і дійсна до 24.06.2029. (а.с. 167 зворот - 168)

З свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 слідує, що ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , помер ІНФОРМАЦІЯ_9 . (а.с. 90)

З довідки голови правління ЖБК "Мрія" Петруліної Т.В. від 12 квітня 2022 року слідує, що особові рахунки комунальних послуг за адресою: АДРЕСА_1 , після смерті ОСОБА_4 були переоформлені на ОСОБА_5 та залишаються відкритими до цього часу.

Комунальні послуги оплачує рідна сестра ОСОБА_5 - ОСОБА_1 з того часу як вселилась в квартиру. Своїм вселенням до житла ОСОБА_1 зберегла від розмороження труб, так як двері на балкон були відкритими в зимовий період часу. Заборгованість за комунальні послуги за адресою: АДРЕСА_1 , залишаються не оплаченими за період з 01.10.2014 по 16.01.2016 в сумі 1054,68 грн. (а.с. 155)

З довідки адвоката С. Яреми, яка відповідно до Договору про надання правничої допомоги від 22.05.2018 захищала і преставляла права та інтереси ОСОБА_2 для Рівненської державної нотаріальної контори Рівненської області по спадковій справі № 56889452 щодо результатів розгляду позовних заяв ОСОБА_1 слідує, що станом на 03.12.2025 позови ОСОБА_1 до ОСОБА_2 з приводу спадщини після смерті її батька ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_9 , за життя проживав по АДРЕСА_1 , залишені судами без задоволення та рішення в них набрали законної сили, а саме:

1. Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 04.09.2015 у справі № 569/6385/15-ц, яке судом апеляційної інстанції залишено без змін, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання дійсним договору дарування спадкової квартири в АДРЕСА_1 , та визнання права власності на дану квартиру. В касаційному порядку це рішення не оскаржувалося.

2. Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 02.04.2018 у справі № 569/14857/15-ц, яке судами апеляційної та касаційної інстанцій залишено без змін, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення від права спадкування по закону за її померлим батьком.

3. Постановою Рівненського апеляційного суду від 14.03.2018 у справі № 569/12599/18, яка судом касаційної інстанцій залишена без змін, відмовлено в позові ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Рівненської міської ради, третя особа без самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_2 про визначення додаткового строку для подання заяви для прийняття спадщини, а саме квартири в АДРЕСА_1 .

4. Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 27.06.2023 у справі № 569/8029/18, яке судом апеляційної інстанції залишено без змін, у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору довічного утримання недійсним та застосування наслідків недійсності правочину, який стосується квартири в АДРЕСА_1 , відмовлено повністю. На даний час це рішення є предметом касаційного оскарження. Свою касаційну скаргу ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що приватний нотаріус у 2006 році не мав права посвідчувати договір довічного утримання та просить Верховний Суд відступити від його правових позицій, викладених, зокрема, у постанові від 10 жовтня 2018 року у справі №456/4538/15-ц. Станом на 04.12.2025 Верховним Судом касаційна скарга ОСОБА_1 ще не розглянута, але рішення у цій справі набрало законної сили 19 жовтня 2023 року, коли постановою Рівненського апеляційного суду рішення суду першої інстанції залишено без змін.

5. Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 29.11.2023 у справі № 569/1128/23, яке судами апеляційної та касаційної інстанцій залишено без змін, у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про отримання права на спадкування разом із спадкоємцем першої черги за законом відмовлено повністю.

6. Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 03.07.2025 у справі № 569/21199/21, яке судом апеляційної інстанції залишено без змін, у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу кредитором спадкоємця відмовлено повністю. 26.11.2025 ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу у цій справі. Станом на 04.12.2025 Верховним Судом рішення стосовно відкриття чи невідкриття касаційного провадження у цій справі ще не ухвалено.

Вищенаведену інформацію просить урахувати при вчиненні нотаріальних дій у спадковій справі №56889452. (а.с. 161-161 зворот)

Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.

Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.

У статті 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Положеннями статті 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України), тому дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

У постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-709цс16 викладена правова позиція, що «правом користування житлом, яке знаходиться у власності особи, мають члени сім`ї власника нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням, а також інші особи, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство. Згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Аналіз зазначеної норми дає підстави для висновку про те, що власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім`ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час».

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та частини четвертої статті 10 ЦПК України суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи.

У пункті 27 рішення ЄСПЛ від 17 травня 2018 року у справі «Садов`як проти України» зазначено, що рішення про виселення становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене «згідно із законом», не переслідує одну із законних цілей, наведених у пункті 2 статті 8 Конвенції, і не вважається «необхідним у демократичному суспільстві». Вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, а також стосується якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування. Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування.

Розглядаючи справу «Кривіцька та Кривіцький проти України» (№ 8863/06), ЄСПЛ у рішенні від 02 грудня 2010 року установив порушення статті 8 Конвенції, зазначивши, що в процесі прийняття рішення щодо права заявників на житло останні були позбавлені процесуальних гарантій. Установлено порушення національними судами прав заявників на житло, оскільки суди не надали адекватного обґрунтування для відхилення аргументів заявників стосовно застосування відповідного законодавства та не здійснили оцінку виселення в контексті пропорційності застосування такого заходу.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ втручання держави в право власності на житло повинне відповідати критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном у розумінні Конвенції.

Зокрема, згідно з рішенням ЄСПЛ від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Якраз «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які у свою чергу мають бути «відповідними і достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання – пропорційним законній меті.

У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа – добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (заява № 43768/07)).

Підсумовуючи висновки про принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.

Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції.

Тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням у приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла.

У всякому разі неможливість для власника здійснювати фактичне користування житлом (як і будь-яким нерухомим майном) через його зайняття іншими особами не означає втрату власником володіння такою нерухомістю.

Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла. Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві. Враховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, Суд надає особливої ваги процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення. Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції. Відсутність обґрунтування в судовому рішенні підстав застосування законодавства, навіть якщо формальні вимоги було дотримано, може серед інших факторів братися до уваги при вирішенні питання, чи встановлено справедливий баланс заходом, що оскаржується (рішення ЄСПЛ від 02 грудня 2010 року у справі KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, § 41, 44,).

Отже, позбавлення особи житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві. Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що втручання у її право особи на повагу до житла буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 серпня 2019 року у справі № 569/4373/16-ц (провадження № 14-298цс19) зауважила, що при вирішенні справи про виселення особи чи визнання її такою, що втратила право користування, що по суті буде мати наслідком виселення, виходячи із принципу верховенства права, суд повинен у кожній конкретній справі провести оцінку на предмет того, чи є втручання у право особи на повагу до його житла не лише законним, але й необхідним, відповідає нагальній необхідності та є співрозмірним із переслідуваною законною метою. Розглядаючи питання про припинення права користування житлом колишнього члена сім`ї власника житла, суди мають брати до уваги як формальні підстави, передбачені статтею 406 ЦК України, так і зважати на те, що сам факт припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням, та вирішувати спір з урахуванням балансу інтересів обох сторін. Суд приходить до висновку, що у вказаній справі, необхідно дотримуватися балансу захисту права власності позивача на квартиру та права користування цим житлом відповідачем, яка не є членом її сім`ї, проте, проживає в ній з 2016 року та доказів, що у неї є інше житло в судовому засіданні не здобуто.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

У справі, що розглядається судом встановлено, що відповідач ОСОБА_1 вселилась у квартиру, яка належала спочатку її рідному дядькові, а потім братові ОСОБА_5 у 2016 році. Вселена була дільничним інспектором та в присутності домової служби, оскільки право власності на спірну квартиру за позивачем зареєстровано не було та існували судові справи, щодо вирішення різних спорів між позивачем та відповідачем. Весь час з 2016 року ОСОБА_1 постійно проживала у квартирі АДРЕСА_3 , сплачувала комунальні послуги та зберегла житло від його руйнації, розмороження труб, що підтверджено в судовому засіданні довідкою ЖБК «Мрія».

Належних та допустимих доказів, що ОСОБА_1 має на праві власності інше житло чи інше постійне місце проживання в судовому засіданні не здобуто.

Не встановлено в судовому засіданні обставин, які б свідчили, що сторони намагались укласти з письмовий договір про порядок користування спірною квартирою, в судовому засіданні доказів вчинення перешкод позивачу у користуванні належною їй квартирою в матеріалах справи немає, натомість судом встановлено, що позивач постійно проживає у Москві, встановити, коли востаннє приїжджала в Україну не представилось можливим, оскільки, ухвала суду про витребування інформації про перетин ОСОБА_2 кордону не виконана.

Оцінюючи пропорційність (співрозмірність) такого заходу як виселення ОСОБА_1 з квартири за адресою АДРЕСА_1 , у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод суд виходить, зокрема, з того, що відповідач вселилася до спірної квартири у 2016 році, вселення відбулось з участю правоохоронних органів, в законному порядку не оскаржувалось, тривалий час - з 2016 року користується цим житлом, іншого постійного житла ОСОБА_1 не має.

Установивши вказані обставини, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову, оскільки у відповідача виник міцний зв`язок з місцем постійного проживання, вона є особою з інвалідністю другої групи пожиттєво, а тому її виселення з квартири за встановлених у справі обставин і досліджених доказів не буде пропорційним втручанням у право на житло та право на повагу до приватного життя у розумінні статті 8 Конвенції.

Судові витрати.

Оскільки позивачу відмовлено в задоволенні позову, то судовий збір покладається на позивача, оскільки відповідно до ст. 141 ЦПК України стягненню з відповідача у такому випадку судові витрати не підлягають.

Керуючись ст. ст. 3, 12, 13, 81, 141, 259, 263 - 265, 354 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні власністю та виселення - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана безпосередньо в Рівненський апеляційний суд протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач – ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_5 .

Відповідач – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_4 , проживає в АДРЕСА_1 .

Повне судове рішення складено 20.10.2026.

Суддя Н. Г. Кучина

Оригінал: reyestr.court.gov.ua