Постанова від 18 жовтня 2026 р. у справі №120/4839/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/4839/25 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Жданкіна Наталія Володимирівна

Суддя-доповідач - Сторчак В. Ю.

19 жовтня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Сторчака В. Ю.

суддів: Граб Л.С. Матохнюка Д.Б. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 30 березня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулась до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 30 березня 2026 року позов задоволено.

Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо не зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періодів роботи з 20.01.1988 по 01.07.1988, з 27.02.1992 по 14.07.1997, з 01.08.1997 по 31.12.1997, з 26.04.2004 по 27.10.2005, з 30.09.2006 по 06.11.2006, з 01.01.2008 по 01.04.2008, з 08.04.2008 по 25.12.2010.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди її роботи з 20.01.1988 по 01.07.1988, з 27.02.1992 по 14.07.1997, з 01.08.1997 по 31.12.1997, з 26.04.2004 по 27.10.2005, з 30.09.2006 по 06.11.2006, з 01.01.2008 по 01.04.2008, з 08.04.2008 по 25.12.2010 з урахуванням висновків суду у даній справі.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.

Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Судом першої інстанції встановлено, що 28.08.2024 позивачка звернулась до територіального органу Пенсійного фонду зі заявою про здійснення попереднього розрахунку пенсії відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003.

На виконання звернення позивачки територіальним органом Пенсійного фонду проведено розрахунок наявного у неї стажу без прийняття рішення про призначення пенсії чи відмову у призначенні пенсії.

17.02.2025 позивачка повторно звернулась до територіального органу Пенсійного фонду зі зверненням про розрахунок стажу, на що отримала відповідь органу Пенсійного фонду у формі листа-роз`яснення від 17.03.2025 №0200-0202-8/31738.

Зокрема, ГУ ПФУ у Вінницькій області роз`яснило позивачці, що за результатами розгляду наданих документів та індивідуальних відомостей про застраховану особу її страховий стаж склав 18 років 11 місяців 03 дні. При цьому, до страхового стажу позивачки не враховано період здійснення нею догляду за дитиною ОСОБА_2 до досягнення ним трирічного віку, оскільки в свідоцтві про народження відсутня відмітка про видачу паспорта.

Також, позивачці повідомлено, що до її стажу не зараховано періоди роботи в колгоспі з 1992 року по 1996 рік та 1998 рік, оскільки відсутня інформація про відпрацьовані нею трудодні. Крім того, згідно довідки №93 8/01-17 від 26.08.2024, що видана Комунальним підприємством «Трудовий архів» Липовецької міської ради, в книгах обліку розрахунків по оплаті праці КСП «Хлібороб» відсутня інформація про нарахування заробітної плати за 1998 рік.

Зазначено, що для проведення повторного розрахунку стажу позивачці необхідно повторно звернутись із відповідною заявою, долучивши сканкопію паспорта дитини ІНФОРМАЦІЯ_1 та уточнюючі довідки за 1992- 1996 роки про встановлений мінімуму та відпрацьовані трудодні.

З отриманих від відповідача під час розгляду справи додаткових пояснень суд встановив, що за результатами розгляду поданої позивачкою заяви від 17.02.2025 про попередній розрахунок пенсії, до страхового стажу ОСОБА_1 не зараховано (частково зараховано) наступні періоди:

- період роботи в колгоспі ім. XXI з`їзду КПРС с. Ясенки з 20.01.1988 по 01.07.1988, оскільки в трудовій книжці НОМЕР_1 від 05.04.1989 відсутні підстава, номер і дата протоколу про вступ в члени колгоспу;

- період з 27.02.1992 по 14.07.1997, який за твердженнями відповідача можливо зарахувати лише після надходження акту зустрічної перевірки, яку можна буде провести після звернення ОСОБА_1 за призначенням пенсії;

- період з 01.08.1997 по 31.12.1997 врахований частково згідно архівної довідки про заробіток від 16.08.2024 № 932/01-17;

- періоди з 26.04.2004 по 27.10.2005, з 30.09.2006 по 06.11.2006, з 01.01.2008 по 01.04.2008, з 08.04.2008 по 25.12.2010 зараховано до страхового стажу пропорційно сплаченим страховим внескам за зазначені періоди згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу.

На переконання позивачки, відповідач протиправно не зарахував до її страхового стажу періоди її роботи з 20.01.1988 по 01.07.1988, з 27.02.1992 по 14.07.1997, з 01.08.1997 по 31.12.1997, з 26.04.2004 по 27.10.2005, з 30.09.2006 по 06.11.2006, з 01.01.2008 по 01.04.2008, з 08.04.2008 по 25.12.2010 відповідно до записів трудової книжки, що зумовило її звернення до суду з даним адміністративним позовом.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з обгрунтованості вимог позивача, відтак і наявності підстав для задоволення позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору та, відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідача.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).

Відповідно до статті 9 Закону № 1058-IV в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж мають право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи (стаття 8 Закону № 1058-IV).

Частиною 1 статті 24 Закону України № 1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Відповідно до абзацу першого частини 2 статті 24 Закону № 1058-ІV страховий стаж обчислюється територіальним органом Пенсійного фонду відповідно вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку з 01.01.2004 року, а за період до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим законом.

Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII) визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» Кабінет Міністрів України затвердив Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній № 637 від 12.08.1993 (далі - Порядок № 637).

Відповідно до пункту 1 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Згідно з пунктом 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Відповідно до частини першої статті 56 Закону № 1788-XII до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Зі змісту наведених норм слідує, що положення Порядку № 637 щодо підтвердження стажу роботи, який є спеціальним по відношенню до Закону України "Про пенсійне забезпечення", мають бути застосовані лише у чітко визначених та вичерпних випадках, а саме: за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній. Разом з тим, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Судом встановлено, що підставою звернення позивачки до суду з даним позовом слугувала її не згода з отриманою від відповідача відмовою у незарахуванні (частковому зарахуванні) до її загального трудового стажу періодів роботи згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_2 від 05.04.1989, а саме:

- з 20.01.1988 по 01.07.1988;

- з 27.02.1992 по 14.07.1997;

- з 01.08.1997 по 14.09.1997;

- з16.12.1997 по 31.12.1998;

- з 26.04.2004 по 27.10.2005;

- з 30.09.2006 по 06.11.2006;

- з 01.01.2008 по 01.04.2008;

- з 08.04.2008 по 25.12.2010.

З даного приводу необхідно зазначити, що згідно Інструкції "Про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях", затвердженої постановою Держкомпраці СРСР по праці і соціальних питаннях від 20.06.1974 № 162 встановлено, що трудова книжка є основним документом трудової діяльності робочих і службовців.

Згідно з підпунктом 2.1 Інструкції № 162 заповнення трудових книжок і вкладок до них здійснюється мовою союзної республіки, на території якої розташоване підприємство та офіційною мовою СССР.

Підпунктом 2.2 Інструкції № 162 передбачено, що заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого терміну після прийняття на роботу.

У трудову книжку заносяться, серед іншого: відомості про працівника: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність.

Згідно з абзацом першим пункту 2.10 Інструкції № 162 відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім`я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження.

Відповідно до підпункту 2.11 Інструкції № 162, першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після того ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка, переведення працівника на іншу постійну роботу на тому ж підприємстві оформлюється в такому ж порядку, як і прийом на роботу.

Відповідно до підпункту 2.3 Інструкції № 162, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагородження і заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого терміну, а при звільнені - в день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Згідно з пунктом 2.5 Інструкції № 162 у разі виявлення неправильного або неточного запису про роботу, переведення на іншу постійну роботу, про нагородження та заохочення та ін. виправлення робляться адміністрацією того підприємства, де був внесений відповідний запис. Адміністрація за новим місцем роботи повинна надати працівнику необхідну в цьому допомогу.

Також наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (далі - Інструкція №58).

Відповідно до пункту 1.1 Інструкції № 58 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

У пункті 2.4. Інструкції № 58 зазначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження); записи виконуються арабськими цифрами; записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

У пункті 2.6 Інструкції № 58 зазначено, що у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов`язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.

Аналіз вказаних нормативно-правових актів дає підстави для висновку про те, що законодавцем покладено обов`язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств. Відтак, неналежне ведення трудової книжки не може позбавити особу права на включення періодів роботи до страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням.

Відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.

Порядок ведення трудових книжок колгоспників визначений Основними положеннями про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, затверджений постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 № 310 (далі - Положення № 310).

Відповідно до пункту 1, 2 Положення № 310 трудова книжка колгоспника є основним документом про діяльність членів колгоспів. Трудові книжки ведуться усім членам колгоспів з прийняття їх у члени колгоспу.

Згідно із пунктом 5 Положення № 310 в трудову книжку колгоспника вносяться: відомості про колгоспника: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про членство в колгоспі: прийом до членів колгоспу, припинення членства у колгоспі; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, припинення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий у колгоспі річний мінімум трудової участі у громадському господарстві, його виконання; відомості про нагородження та заохочення: нагородження орденами та медалями, присвоєння почесних звань, нагородження та заохочення за успіхи в роботі, передбачені статутом та правилами внутрішнього розпорядку колгоспу, інші заохочення відповідно до чинного законодавства; відомості про відкриття, на які видано дипломи, про використані винаходи та раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди.

Згідно із пунктом 6 Положення № 310 всі записи у трудовій книжці засвідчуються у всіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженого правлінням колгоспу особи та печаткою.

Положенням № 310 визначено зразок трудової книжки колгоспника, відповідно до якого трудова книжка колгоспника містить окремі розділи: ІІІ "членство в колгоспі", де вказуються відомості про прийом в члени колгоспу, припинення членства в колгоспі та причини такого припинення, відомості про документ, на підставі якого внесений запис; ІV "відомості про роботу" - відомості про прийом на роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, із зазначенням причин та відомості про документ, на підставі якого внесений запис; V "трудова участь у громадському господарстві" - встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі, відомості про документ, на підставі якого внесений запис.

Відповідно до пункту 8 Положення № 310 трудові книжки зберігаються в правлінні колгоспу як бланки суворої звітності, а при припиненні членства в колгоспі видаються їх власникам на руки.

Трудова діяльність членів колгоспів підтверджується трудовою книжкою колгоспника встановленого зразка, що є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів, та до якої вносяться відомості, зокрема про прийом на роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, а також трудову участь у громадському господарстві (встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі).

Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці.

Така правова позиція викладена, зокрема, в постанові Верховного Суду від 11 травня 2022 року у справі № 120/1089/19-а.

Також, Верховний Суд у постановах від 24.05.2018 по справі № 490/12392/16-а та від 04.09.2018 по справі № 423/1881/17 висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для обмеження, органом пенсійного фонду, особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30.09.2019 у справі №638/18467/15-а.

У даному контексті слід зазначити, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи і визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Аналогічний висновок висловлений у постанові Верховного Суду від 17.07.2018 у справі №220/989/17.

В матеріалах справи наявна копія трудової книжки колгоспника від 05.04.1989 серії НОМЕР_1 (а.с.18-25), зі змісту якої встановлено, що ОСОБА_1 20.01.1988 прийнята в члени колгоспу ім. XXI з`їзду КПРС с. Ясенки. Суд відмічає, що даний запис в трудовій книжці позивачки засвідчений печаткою роботодавця. Також трудова книжка позивачки містить й інші записи про трудову діяльність позивачки в зазначеному колгоспі, зокрема, запис про його перейменування та подальшу реорганізацію в КСП.

Таким чином, відомостями відображеним в трудовій книжці колгоспника від 05.04.1989 серії НОМЕР_1 підтверджуються періоди роботи позивачки в колгоспі ім. XXI з`їзду КПРС с. Ясенки, в подальшому перейменованого та реорганізованого спочатку в КСП "Хлібороб", а згодом в ТОВ "Нарцизівецьке", зокрема: з 20.01.1988 по 01.07.1988, з 27.02.1992 по 14.07.1997, з 01.08.1997 по 14.09.1997, з 16.12.1997 по 31.12.1998, з 26.04.2004 по 27.10.2005.

Також, суд враховує, що в трудовій книжці колгоспника від 05.04.1989 серії НОМЕР_1 також належним чином оформлено періоду трудової діяльності позивачки з 30.09.2006 по 06.11.2006, з 08.04.2008 по 25.12.2010.

Надаючи оцінку доводам відповідача в частині правомірності зарахування спірних періодів до страхового стажу позивачки пропорційно сплаченим роботодавцем страховим внескам за зазначені періоди, то суд зазначає наступне.

Згідно з частиною першою статті 21 Закону №1058-IV персоніфікований облік у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється з метою обліку застрахованих осіб, учасників накопичувальної системи пенсійного страхування та їх ідентифікації, а також накопичення, зберігання та автоматизованої обробки інформації про облік застрахованих осіб і реалізацію ними права на страхові виплати у солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та накопичувальній системі пенсійного страхування.

Для формування інформаційної бази системи персоніфікованого обліку використовуються відомості, що надходять від:

державних реєстраторів юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців;

роботодавців; застрахованих осіб;

фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування;

центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації актів цивільного стану, виконавчих органів сільських, селищних, міських (крім міст обласного значення) рад та уповноважених суб`єктів для обліку даних Єдиного державного демографічного реєстру; податкових органів, територіальних органів Пенсійного фонду за результатами перевірок платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або в порядку міжвідомчого обміну інформацією; державної служби зайнятості; інших підприємств, установ, організацій та військових частин; компаній з управління активами; зберігачів; інших джерел, передбачених законодавством.

Персоніфікований облік у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування є складовою частиною Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, порядок ведення якого встановлюється Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування".

На кожну застраховану особу відкривається персональна електронна облікова картка, якій присвоюється унікальний номер електронної облікової картки. Унікальний номер електронної облікової картки формується автоматично шляхом додавання одиниці до останнього наявного унікального номера електронної облікової картки. Порядок та строки впровадження унікальних номерів електронних облікових карток застрахованих осіб, порядок ведення персональних електронних облікових карток визначаються Пенсійним фондом (частина друга статті 21 Закону № 1058-IV).

Відповідно до частини четвертої статті 21 Закону №1058-IV персоніфіковані відомості, внесені до персональної електронної облікової картки застрахованої особи, зберігаються в Пенсійному фонді протягом усього життя цієї особи, а після її смерті - протягом 75 років на паперових носіях та/або в електронній формі за наявності засобів, що гарантують ідентичність паперової та електронної форм документа.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 22 Закону №1058-IV відомості, що містяться в системі персоніфікованого обліку, використовуються виконавчими органами Пенсійного фонду серед іншого для: підтвердження участі застрахованої особи в системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування; обчислення страхових внесків; визначення права застрахованої особи або членів її сім`ї на отримання пенсійних виплат згідно з цим Законом; визначення розміру, перерахунку та індексації пенсійних виплат, передбачених цим Законом; надання застрахованій особі на її вимогу або у випадках, передбачених цим Законом та Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Відповідно до положень частин 1, 2 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За визначенням пунктів 1, 3, 7, 10 частини першої статті 1 Закону України від 08 липня 2010 року №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» Державний реєстр загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - Державний реєстр) - організаційно-технічна система, призначена для накопичення, зберігання та використання інформації про збір та ведення обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, його платників та застрахованих осіб, що складається з реєстру страхувальників та реєстру застрахованих осіб (пункт 1); застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок (пункт 3); Пенсійний фонд України - орган, уповноважений відповідно до цього Закону вести реєстр застрахованих осіб Державного реєстру та виконувати інші функції, передбачені законом (пункт 7); страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок (пункт 10).

Статтею 14-1 вказаного Закону визначено, що Пенсійний фонд та його територіальні органи зобов`язані, зокрема, забезпечувати своєчасне внесення відомостей до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру та здійснювати контроль за достовірністю відомостей, поданих до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру.

Згідно з частинами 1, 2 абзацом 2 частини 3 статті 16 Закону №2464-VI Державний реєстр створюється для забезпечення: ведення обліку платників і застрахованих осіб у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування та їх ідентифікації; накопичення, зберігання та автоматизованої обробки інформації про сплату платниками єдиного внеску та про набуття застрахованими особами права на отримання страхових виплат за окремими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування; нарахування та обліку виплат за окремими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Державний реєстр складається з реєстру страхувальників і реєстру застрахованих осіб.

Ведення реєстру застрахованих осіб Державного реєстру здійснюється на підставі положення, що затверджується Пенсійним фондом за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Частиною першою - третьою статті 20 Закону №2464-VI визначено, що Реєстр застрахованих осіб - автоматизований банк відомостей, створений для ведення єдиного обліку фізичних осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню відповідно до закону. Реєстр застрахованих осіб складається з електронних облікових карток застрахованих осіб, до яких включаються відомості про застрахованих осіб, інформація про набуття прав на одержання страхових виплат за всіма видами загальнообов`язкового державного соціального страхування та інформація про виплати за всіма видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Реєстр застрахованих осіб формує та веде Пенсійний фонд, користувачами цього реєстру є органи доходів і зборів та фонди загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За приписами частини 6 статті 20 Закону №2464-VI зміни та уточнення вносяться до відомостей реєстру застрахованих осіб у порядку, встановленому Пенсійним фондом за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.

Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування затверджене постановою правління Пенсійного фонду України від 18.06.2014 №10-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за №785/25562 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27.03.2018 №8-1) (далі - Положення), та відповідно до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" визначає порядок організації ведення реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та порядок надання інформації з Реєстру застрахованих осіб.

Пунктом 4 розділу І «Загальні положення» Положення №10-1 визначено, що Реєстр застрахованих осіб формує та веде Пенсійний фонд України, який є володільцем даних Реєстру застрахованих осіб.

Реєстр застрахованих осіб забезпечує: облік застрахованих осіб у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування та їх ідентифікацію; накопичення, зберігання та автоматизовану обробку інформації про страховий стаж та заробітну плату (дохід, грошове забезпечення, допомогу, компенсацію), про набуття застрахованими особами права на отримання страхових виплат за окремими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування; нарахування та облік виплат за окремими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування (пункт 5 розділу І «Загальні положення» Положення №10-1).

Згідно з пунктом 1 розділу IV «Дані облікової картки Реєстру застрахованих осіб, зміни та уточнення до них» Положення №10-1 Реєстр застрахованих осіб складається з облікових карток, які включають дані, визначені частиною третьою статті 20 Закону та частиною третьою статті 21 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Відповідно до пункту 2 розділу IV «Дані облікової картки Реєстру застрахованих осіб, зміни та уточнення до них» Положення №10-1 до облікових карток Реєстру застрахованих осіб вносяться відомості про фізичних осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню відповідно до законодавства, та інша інформація, необхідна для обчислення, призначення та здійснення страхових виплат за окремими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, зокрема: персоніфіковані відомості про застрахованих осіб та інформація про нарахування страхових внесків, про трудовий та страховий стаж, особливі умови праці, які дають право на пільги в пенсійному забезпеченні та із загальнообов`язкового державного соціального страхування, період, який відповідно до законодавства зараховується до страхового стажу без сплати страхових внесків, кількість календарних днів перебування у трудових та цивільно-правових відносинах, проходження служби за відповідний місяць, що подаються страхувальниками у складі звітності; відомості про заробітну плату (дохід, грошове забезпечення, допомога та компенсація, на які нараховано і з яких сплачено страхові внески), що подаються роботодавцями, - підприємствами, установами, організаціями, військовими частинами та органами, які виплачують грошове забезпечення, допомогу та компенсацію відповідно до законодавства; періоди страхового стажу на основі сплати страхових внесків та єдиного внеску системи обліку сплати страхових внесків.

Пунктом 3 розділу IV «Дані облікової картки Реєстру застрахованих осіб, зміни та уточнення до них» Положення №10-1 визначено, що відомості до Реєстру застрахованих осіб, зміни, уточнення до них вносяться в електронній формі в автоматичному режимі на підставі: звітності, що подається страхувальниками до Пенсійного фонду України, відомостей центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації актів цивільного стану, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

У разі припинення страхувальника зміни та уточнення до відомостей Реєстру застрахованих осіб вносяться на підставі відомостей, поданих правонаступником (абзац перший пункту 4 розділу IV «Дані облікової картки Реєстру застрахованих осіб, зміни та уточнення до них» Положення №10-1).

Згідно з абзацами другим, третім пункту 4 розділу IV «Дані облікової картки Реєстру застрахованих осіб, зміни та уточнення до них» Положення №10-1 у разі припинення або зняття з обліку у фіскальних органах страхувальника без визначення правонаступника зміни та уточнення до відомостей Реєстру застрахованих осіб вносяться відповідно до рішення суду, що набрало законної сили. Внесення змін до відомостей про застраховану особу в Реєстрі застрахованих осіб відповідно до рішення суду, що набрало законної сили, здійснюється територіальними органами Пенсійного фонду України на підставі наказу керівника відповідного органу у десятиденний строк після надходження (надання особою) рішення суду.

Системний аналіз викладених норм свідчить, що Державний реєстр загальнообов`язкового державного соціального страхування ведеться, зокрема, з метою накопичення, зберігання та автоматизованої обробки інформації про сплату платниками єдиного внеску та про набуття застрахованими особами права на отримання страхових виплат за окремими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Пенсійний фонд та його територіальні органи зобов`язані забезпечувати своєчасне внесення відомостей до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру та здійснювати контроль за достовірністю відомостей, поданих до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру.

В даному випадку, з огляду на належне заповнення в трудовій книжці позивачки спірних періодів її роботи, а саме: з 26.04.2004 по 27.10.2005, з 30.09.2006 по 06.11.2006, з 01.01.2008 по 01.04.2008, з 08.04.2008 по 25.12.2010, невнесення відповідних відомостей на виконання роботодавцем обов`язку по сплаті страхових внесків у систему реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, позивачка наразі позбавлена соціальної захищеності та стажу за час роботи у вищезгадані періоди.

Суд відмічає, що обов`язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або неповну сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.

Тобто, позивачка не повинна відповідати за неналежне виконання роботодавцем - страхувальником свого обов`язку щодо сплати страхових внесків, відтак наявність заборгованості роботодавця по страховим внескам не може бути підставою для незарахування до страхового стажу такої особи періодів її роботи. Вказаний висновок узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постановах від 17.07.2019 у справі № 144/669/17, від 20.03.2019 у справі № 688/947/17, від 27.05.2021 у справі № 343/659/17.

Суд враховує, що наявність у системі персоніфікованого обліку (Реєстрі застрахованих осіб) відомостей про періоди трудової діяльності застрахованих осіб у подальшому є підставою для призначення/перерахунку та здійснення пенсійних виплат. У свою чергу, відсутність у Реєстрі відповідної інформації призводить до порушення права застрахованої особи на одержання виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням.

Стаття 46 Конституції України, стаття 22 Загальної декларації прав людини, стаття 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права, стаття 23 Європейської соціальної хартії (переглянутої) закріплюють право особи на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Суд зазначає, що неналежний порядок видачі або заповнення документів з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії.

Суд також враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 17 липня 2019 року (справа №144/669/17) та від 20 березня 2019 року (справа №688/947/17), згідно якої, несплата страхувальником страхових внесків не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу позивача періодів його роботи на такому підприємстві, оскільки працівник не несе відповідальності за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку сплати страхових внесків.

Поряд з цим, слід зазначити, що у відповідності до статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" №1788-ХІІ від 05.11.1991 (далі - Закон №1788-ХІІ) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Зважаючи на те, що Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області не зараховано до страхового стажу спірних періодів у зв`язку з відсутністю відомостей про сплату страхових внесків, внаслідок дій допущених страхувальниками під час подання звітності, то суд зауважує, що застрахована особа має право вимагати від страхувальника сплати страхових внесків, у тому числі в судовому порядку, оскільки звертатися до суду з вказаною вимогою до страхувальника є правом, а не обов`язком застрахованої особи, а порушення страхувальником порядку сплати страхових внесків не може тягнути негативні наслідки для застрахованої особи у вигляді не зарахування періодів роботи до страхового стажу.

Отже, відсутність в інформаційній базі системи персоніфікованого обліку даних про сплату страхових внесків для нарахування пенсії не є підставою для позбавлення позивачку права на зарахування спірного періоду до страхового стажу.

Суд вказує, що відповідач, як орган Пенсійного фонду, не зарахувавши до страхового стажу позивачки вказаних періодів з підстав виявлених недоліків заповнення трудової книжки та відсутності відомостей про сплату страхових внесків, не скористався наданими йому законодавством інструментами, спрямованими на надання допомоги у зборі необхідних даних, не вчинив жодних заходів щодо перевірки та підтвердження факту трудової діяльності, чим допустив протиправну бездіяльність.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що належним та ефективним способом захисту прав позивачки є зобов`язання відповідача зарахувати до її страхового стажу періоди її роботи з 20.01.1988 по 01.07.1988, з 27.02.1992 по 14.07.1997, з 01.08.1997 по 31.12.1997, з 26.04.2004 по 27.10.2005, з 30.09.2006 по 06.11.2006, з 01.01.2008 по 01.04.2008, з 08.04.2008 по 25.12.2010 відповідно до записів в трудовій книжці та з урахуванням висновків суду у даній справі.

Враховуючи встановлені у справі обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог. При вирішенні даного публічно-правового спору, суд правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку і, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Щодо інших доводів скаржників, колегія суддів зазначає, що у рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії», заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Зазначеним вимогам закону рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 30 березня 2026 року, в межах доводів апеляційної скарги відповідача відповідає.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Апеляційний суд вважає, що Вінницький окружний адміністративний суд не допустив неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення, внаслідок чого апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а судове рішення без змін.

Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.6 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому відповідно до п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу судове рішення за результатами її розгляду судом апеляційної інстанції в касаційному порядку оскарженню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 30 березня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

ГоловуючийСторчак В. Ю.

СуддіГраб Л.С. Матохнюк Д.Б.