Суд: Сьомий апеляційний адміністративний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: військової служби
Дата: 19 жовтня 2026 р.
Справа: №560/13782/25
Суддя: Граб Л.С.
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 560/13782/25
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Божук Д.А.
Суддя-доповідач - Граб Л.С.
20 жовтня 2026 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Граб Л.С.
суддів: Сторчака В. Ю. Матохнюка Д.Б. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 15 червня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити дії,
В С Т А Н О В И В :
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просив:
-визнати протиправною відмову військової частини НОМЕР_1 у поновленні з 02.03.2023 солдата ОСОБА_1 , водія кулеметного відділення взводу вогневої підтримки роти вогневої підтримки військової частини НОМЕР_1 , на посаді та продовженні військової служби;
-поновити з 02.03.2023 солдата ОСОБА_1 на посаді водія кулеметного відділення взводу вогневої підтримки роти вогневої підтримки військової частини НОМЕР_1 та продовжити його військову службу;
-зобов`язати військову частину НОМЕР_1 зарахувати до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років, призначення пенсії, а також до строку вислуги років для присвоєння чергового військового звання період, на який було призупинено військову службу;
-зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоотримане грошове, речове та харчове забезпечення за час призупинення військової служби, а також поновити пільги та соціальні гарантії.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 15.06.2026 у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги, апелянт посилається на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для розгляду справи, невідповідність висновків обставинам справи та порушення норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення правового спору.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 на посаді водія кулеметного відділення взводу вогневої підтримки роти вогневої підтримки.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 29.01.2023 №29 солдата ОСОБА_1 , водія кулеметного відділення взводу вогневої підтримки роти вогневої підтримки військової частини НОМЕР_1 , призначеного наказом Командувача Сил територіальної оборони Збройних Сил України від 09.01.2023 №2-РС та відповідно до пункту 117 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України направлено до нового місця служби у розпорядження командира військової частини НОМЕР_2 військової частини НОМЕР_3 в АДРЕСА_1 .
Цим же наказом позивача з 29.01.2023 виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та знято з усіх видів забезпечення.
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 06.02.2023 №16 «Про результати службового розслідування, призначеного наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) №50 від 06.02.2023», встановлено, що 26.01.2023 командиром роти вогневої підтримки військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 оголошено солдату ОСОБА_1 наказ Командувача Сил територіальної оборони Збройних Сил України про його переведення до іншої військової частини для подальшого проходження військової служби.
Проте з 29.01.2023 позивач не з`явився на службу до місця постійної дислокації роти вогневої підтримки. Зокрема, він був відсутній на ранковому шикуванні особового складу роти. Будь-яких відомостей щодо поважності причин нез`явлення на військову службу солдатом ОСОБА_1 не надано.
Станом на 06.02.2023 солдат ОСОБА_1 на місце проходження військової служби не прибув та про причини своєї відсутності не повідомив.
02.03.2023 до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості за №62023100130000299 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною п`ятою статті 407 Кримінального кодексу України.
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 13.04.2023 №104, виданого на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_4 від 05.04.2023 №45-РС та витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань №62023100130000299 від 02.03.2023, солдата ОСОБА_1 , водія кулеметного відділення взводу вогневої підтримки роти вогневої підтримки, який, за висновками командування, самовільно залишив військову частину з 29.01.2023, звільнено із займаної посади та з 13.04.2023 виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 .
Цим же наказом позивачу призупинено військову службу на період мобілізації, вислугу років для призначення пенсії та вислуги у військовому званні, виплату грошового забезпечення, а також продовольче та речове забезпечення.
Постановою старшого слідчого Третього слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Києві, від 23.02.2024 прийнято рішення про закриття кримінального провадження № 62023100130000299 від 02.03.2023 у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України.
16.06.2025 позивач звернувся до військової частини НОМЕР_1 з рапортом, у якому, зокрема, просив поновити його на військовій службі з 02.03.2023.
Листом від 25.07.2025 військова частина НОМЕР_1 повідомила позивача про відсутність підстав для задоволення рапорту. При цьому зазначила, що постанова старшого слідчого Третього слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві, від 23.02.2024 про закриття кримінального провадження №62023100130000299 від 02.03.2023 оскаржується військовою частиною.
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 21.08.2025 у справі №757/33547/25-к скаргу представника військової частини НОМЕР_1 на постанову старшого слідчого Третього слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві, Здора П.А. від 23.02.2024 про закриття кримінального провадження №62023100130000299 від 02.03.2023 задоволено. Скасовано постанову старшого слідчого Третього слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві, ОСОБА_3 від 23.02.2024 про закриття кримінального провадження №62023100130000299 від 02.03.2023, матеріали кримінального провадження повернуто до Державного бюро розслідувань для організації подальшого досудового розслідування.
Позивач, вважаючи дії відповідача щодо не поновлення його на службі у в/ч НОМЕР_1 протиправними, звернувся до суду з цим позовом.
Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про необгрунтованість позовних вимог та відсутність правових підстав для їх задоволення.
Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, колегія суддів виходить із наступного.
Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначені Законом України 25.03.1992 року № 2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі - Закон № 2232-XII).
Статтею 1 Закону № 2232-XII визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.
За правилами частини 2 статті 1 Закону № 2232-XII військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Частиною 1 статті 2 Закону № 2232-XII визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Частиною 4 статті 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" встановлено, що порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Законом України "Про Дисциплінарний статут Збройних сил України" від 24.03.1999 за №551-XIV затверджений Дисциплінарний статут Збройних Сил України (далі - Дисциплінарний статут ЗСУ), який визначає сутність військової дисципліни, обов`язки військовослужбовців, а також військовозобов`язаних та резервістів під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг.
Відповідно до статті 1 Дисциплінарного статуту ЗСУ військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених статутами Збройних Сил України та іншим законодавством України.
Частиною третьою статті 5 Дисциплінарного статуту ЗСУ встановлено, що стосовно кожного випадку правопорушення командир зобов`язаний прийняти рішення щодо необхідності притягнення винного до відповідальності залежно від обставин скоєння правопорушення, ступеня вини, попередньої поведінки порушника та розміру завданих державі та іншим особам збитків.
За приписами статті 48 Дисциплінарного статуту ЗСУ на військовослужбовців можуть бути накладені такі дисциплінарні стягнення: а) зауваження; б) догана; в) сувора догана; г) позбавлення чергового звільнення з розташування Військової частини чи з корабля на берег (стосовно військовослужбовців строкової військової служби та курсантів вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти); ґ) попередження про неповну службову відповідність (крім осіб рядового складу строкової військової служби); д) пониження в посаді; е) пониження у військовому званні на один ступінь (стосовно осіб сержантського (старшинського) та офіцерського складу); є) пониження у військовому званні з переведенням на нижчу посаду (стосовно військовослужбовців сержантського (старшинського) складу); ж) звільнення з військової служби через службову невідповідність (крім осіб, які проходять строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, а також військовозобов`язаних під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів та резервістів під час проходження підготовки та зборів).
Статтею 84 Дисциплінарного статуту ЗСУ встановлено, що прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.
Відповідно до статті 85 Дисциплінарного статуту ЗСУ службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), який прийняв рішення притягти військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності. Воно може бути проведено особисто командиром (начальником), доручено військовослужбовцю офіцерського складу, а в разі вчинення правопорушення військовослужбовцем рядового, сержантського (старшинського) складу - також військовослужбовцю сержантського (старшинського) складу.
Заборонено проводити службове розслідування особам, які є підлеглими військовослужбовця, чиє правопорушення підлягає розслідуванню, а також особам - співучасникам правопорушення або зацікавленим у наслідках розслідування. Розслідування проводиться за участю безпосереднього начальника військовослужбовця, який вчинив дисциплінарне правопорушення.
Службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення командиром (начальником). У необхідних випадках цей термін може бути продовжено командиром (начальником), який призначив службове розслідування, або старшим командиром (начальником), але не більш як на один місяць.
За змістом статті 86 Дисциплінарного статуту ЗСУ якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир, який призначив службове розслідування, приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності та визначає вид дисциплінарного стягнення.
Частиною 2 статті 24 Закону №2232-ХІІ передбачено, що військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань або добровільно здалися в полон, якщо інше не визначено законодавством.
Початком призупинення військової служби є день внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до частини четвертої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.
Військовослужбовці, військову службу яких призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов`язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються.
Час призупинення військової служби військовослужбовцям не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому званні та до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії. На них не поширюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.
Військовослужбовці, військову службу яким призупинено, не входять до чисельності Збройних Сил України та інших військових формувань.
Згідно з пунктами 144-1-144-3 Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах, України, затвердженим Указом Президента України від 10.12.2008 року №1153/2008, для військовослужбовця, який самовільно залишив військову частину або місце служби, дезертирував із Збройних Сил України або добровільно здався в полон, військова служба призупиняється відповідно до частини другої статті 24 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".
Військова служба для такого військовослужбовця призупиняється з дня внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до частини четвертої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.
Військовослужбовці, військову службу яким призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов`язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються.
Час призупинення військової служби військовослужбовцям не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому званні та до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії. На них не поширюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.
Військовослужбовці, військову службу яким призупинено, не входять до чисельності Збройних Сил України.
Звільнення з посад військовослужбовців, військову службу яким призупинено, здійснюється командирами (начальниками) військових частин наказами по особовому складу.
Звільнення з посад військовослужбовців, призначених на посади Президентом України, військову службу яким призупинено, здійснюється Президентом України.
У разі відсутності повноважень щодо звільнення з посади військовослужбовця, військову службу якого призупинено, командир (начальник) військової частини подає витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань безпосередньо посадовій особі, яка має таке право, для видання наказу по особовому складу.
Наказ по особовому складу доводиться до військової частини та інших посадових осіб у порядку, визначеному Міністерством оборони України.
Командир (начальник) військової частини на підставі наказу по особовому складу про звільнення військовослужбовця, військову службу якого призупинено, з посади:
видає наказ по стройовій частині про призупинення виплати грошового і здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення військовослужбовця та виключення його із списків особового складу військової частини;
організовує внесення запису до примірника контракту, що зберігається в особовій справі військовослужбовця, про призупинення дії контракту;
надсилає витяг із наказу та облікові документи військовослужбовця до органу військового управління, визначеного Міністерством оборони України.
Облік військовослужбовців, військову службу яким призупинено, здійснюється в порядку, визначеному Міністерством оборони України.
З матеріалів справи з`ясовано, що за фактом самовільного залишення військової частини НОМЕР_1 солдатом ОСОБА_1 , наказом командира командира військової частини НОМЕР_1 від 06.02.2023 №16 «Про результати службового розслідування, призначеного наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) №50 від 06.02.2023», призначено службове розслідування, за наслідками якого солдату ОСОБА_1 оголошено наказ Командувача Сил територіальної оборони Збройних Сил України про його переведення до іншої військової частини для подальшого проходження військової служби.
Станом на 06.02.2023 солдат ОСОБА_1 на місце проходження військової служби не прибув та про причини своєї відсутності не повідомив.
02.03.2023 до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості за №62023100130000299 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною п`ятою статті 407 Кримінального кодексу України.
В свою чергу, на виконання частини другої статті 24 Закону №2232-XII та пунктів 144-1-144-3 Положення №1153/2008 були видані відповідні накази по особовому складу та по стройовій частині, якими позивача звільнено із займаної посади, призупинено проходження ним військової служби, виплату грошового, продовольчого та речового забезпечення, а також виключено його зі списків особового складу та усіх видів забезпечення.
Як встановлено судом першої інстанції, обставини, пов`язані із самовільним залишенням позивачем військової частини, проведенням службового розслідування, виданням відповідних наказів, а також виключенням позивача зі списків особового складу військової частини та призупиненням військової служби, вже були предметом судового розгляду у справі №320/26559/23.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 30.07.2024 у справі №320/26559/23, яке набрало законної сили, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено повністю.
Згідно ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Отже, обставини щодо правомірності видання наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 13.04.2023 №104, а також наявності підстав для виключення позивача зі списків особового складу та призупинення військової служби вже були предметом судового розгляду та не підлягають повторному доказуванню у цій справі.
Між тим, позивач посилається на те, що постановою старшого слідчого Третього слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві, від 23.02.2024 кримінальне провадження №62023100130000299, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 02.03.2023 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною п`ятою статті 407 Кримінального кодексу України, закрито на підставі пункту 2 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України у зв`язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення.
В свою чергу, судом першої інстанції підставно вказано на те, що ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 21.08.2025 у справі №757/33547/25-к скаргу представника військової частини НОМЕР_1 на постанову старшого слідчого Третього слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві, Здора Павла Анатолійовича від 23.02.2024 про закриття кримінального провадження №62023100130000299 від 02.03.2023 задоволено. Скасовано постанову старшого слідчого Третього слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві, Здора Павла Анатолійовича від 23.02.2024 про закриття кримінального провадження №62023100130000299 від 02.03.2023, матеріали кримінального провадження повернуто до Державного бюро розслідувань для організації подальшого досудового розслідування.
Отже, на час розгляду цієї справи постанова про закриття кримінального провадження скасована, а досудове розслідування у кримінальному провадженні №62023100130000299 триває. Тому відсутні підстави вважати встановленим факт відсутності у діях позивача ознак кримінального правопорушення, передбаченого частиною п`ятою статті 407 Кримінального кодексу України.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Колегія суддів також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
П О С Т А Н О В И В :
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 15 червня 2026 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.
ГоловуючийГраб Л.С.
СуддіСторчак В. Ю. Матохнюк Д.Б.
Оригінал: reyestr.court.gov.ua