Постанова від 18 жовтня 2026 р. у справі №560/6343/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 560/6343/25

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Божук Д.А.

Суддя-доповідач - Сторчак В. Ю.

19 жовтня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Сторчака В. Ю.

суддів: Матохнюка Д.Б. Граб Л.С. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 06 березня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , військової частини НОМЕР_1 , військово-лікарської комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , військової частини НОМЕР_1 , військово-лікарської комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 з наступними позовними вимогами:

- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо взяття на військовий облік ОСОБА_1 не за місцем проживання;

- визнати протиправними дії військово-лікарської комісії Комунального некомерційного підприємства "Хмельницька центральна районна лікарня" Хмельницького району щодо фактичного непроведення медичного огляду ОСОБА_1 ;

- визнати протиправною та скасувати постанову військово-лікарської комісії Комунального некомерційного підприємства "Хмельницька центральна районна лікарня" Хмельницького району, оформлену довідкою від 17 жовтня 2024 року про визнання придатним ОСОБА_1 до військової служби;

- визнати протиправним та скасувати накази "Про призов військовозобов`язаних на військову службу по мобілізації" від 17 жовтня 2024 року №266, від 18 жовтня 2024 року №267 в частині, що стосується призову ОСОБА_1 ;

- визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 в частині зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу військової частини;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 виключити ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 з дня набрання рішенням суду законної сили.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 06 березня 2026 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги, апелянт посилається на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для розгляду справи, невідповідність висновків обставинам справи та порушення норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення правового спору.

За правилами п.3 ч.1 ст.311 КАС України, розгляд справи колегією суддів здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 18.10.2024 № 267 «Про призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період», ОСОБА_1 призваний на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 19.10.2024 № 303 ОСОБА_1 зараховано до списків особового складу частини та на всі види забезпечення з 19 жовтня 2024 року.

Згідно з витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 26.10.2024 №310, ОСОБА_1 вважати таким, що самовільно залишив військову частину. З 26 жовтня 2024 ОСОБА_1 виключено з усіх видів забезпечення.

Позивач вважаючи свою мобілізацію протиправною, звернувся до суду із цим позовом.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про необгрунтованість позовних вимог та відсутність правових підстав для їх задоволення.

Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, колегія суддів виходить із наступного.

Відповідно до п. 1, 8, 9, 11 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 р. № 154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації. Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки утворюються в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі, інших містах, районах, районах у містах.

Відповідно до підпункту 8 пункту 1 Правил військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів (додаток 2 до Порядку №1487) призовники, військовозобов`язані та резервісти повинні особисто повідомляти в семиденний строк органам, в яких вони перебувають на військовому обліку, про зміну персональних даних, зазначених у статті 7 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів», а також надавати зазначеним органам документи, що підтверджують право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації з підстав, визначених у статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Зі змісту зазначених правових приписів слідує, що до повноважень територіального центру комплектування та соціальної підтримки відноситься вирішення питання щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, яке здійснюється на підставі особисто поданої заяви заявника та документів, що підтверджують право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.

Кабінет Міністрів України постановою від 16.05.2024 № 560 затвердив Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (далі - Порядок № 560).

Відповідно до пунктів 56 Порядку №560 відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов`язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону № 3543-XII.

Згідно з пунктом 58, 59 Порядку №560 за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов`язані (крім заброньованих) особисто подають на ім`я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу заяву за формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5. Заява військовозобов`язаного підлягає обов`язковій реєстрації.

Відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації може оформлятися за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів на підставі даних, отриманих з інших державних реєстрів або баз даних, які підтверджують, що військовозобов`язаний має право на відстрочку з підстав, визначених статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Відповідно до пункту 60 Порядку №560 комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів.

На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.

Право на відстрочку від призову на військову службу повинно бути реалізоване військовозобов`язаним шляхом вчинення ним активних дій та оформлення його у відповідний спосіб уповноваженим органом (зокрема, районним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки). При цьому реалізація такого права може бути здійснена лише до моменту набуття ним статусу військовослужбовця.

Судом встановлено, що позивач із заявою про надання йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та її оформлення у відповідний спосіб до відповідача не звертався, тому у територіального центру комплектування та соціальної підтримки була відсутня заборона здійснювати мобілізаційні процедури щодо позивача, зокрема, направляти позивача до ВЛК для проходження медичного огляду для визначення його придатності до військової служби та приймати наказ про його призов на військову службу за мобілізацією.

Щодо тверджень позивача про порушення ІНФОРМАЦІЯ_2 процедури мобілізації, суд вірно зауважив, що на військову службу під час мобілізації призиваються військовозобов`язані, які перебувають у запасі і не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації.

У свою чергу територіальні центри комплектування та соціальної підтримки наділені повноваженнями щодо призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, незалежно від місця їх перебування на військовому обліку.

При цьому, для перебування на військовому обліку, надання облікових даних, проходження медичного огляду для визначення ступеня придатності до військової служби та призову громадян на військову службу під час мобілізації, згода військовозобов`язаного не передбачена, оскільки це є їх обов`язком, що визначено законодавством України.

З вищеописаних доказів судом встановлено, що позивач на час виникнення спірних правовідносин перебував у статусі військовозобов`язаного, який ВЛК визнаний придатним до військової служби.

Судом встановлено, що позивач не звертався зі скаргою про протиправність дій/бездіяльності членів ВЛК при проведенні медичного огляду до ВЛК вищого рівня та проханням провести повторний медичний огляд із дотримання вимог Положення № 402. У матеріалах справи також відсутня інформація про звернення ОСОБА_1 про направлення його для проходження військово-лікарської комісії у військовій частині НОМЕР_1 .

Таким чином, позивач не скористався своїм правом на проведення повторного медичного огляду з метою визначення придатності його до військової служби.

Верховний Суд у постанові від 13 червня 2018 року у справі №806/526/16 зауважив, що у межах адміністративного процесу суд не вправі надавати оцінку професійним діям конкретних лікарів-членів ВЛК при застосуванні ними відповідних методів огляду позивача, дослідження медичної документації, визначенні діагнозів та відповідності їх конкретній статті Розкладу хвороб, оскільки це потребує спеціальних знань у медичній галузі.

Питання визначення наявності або відсутності певного діагнозу у позивача та його придатності (непридатності) до військової служби за результатами медичного обстеження є дискреційними повноваженнями ВЛК, а тому суд не вправі перебирати на себе повноваження цього органу.

Розглядаючи по суті спори у справах щодо оскарження рішень ВЛК, суд вправі перевірити законність висновку ВЛК лише в межах дотримання процедури прийняття цього висновку. Однак суд не може здійснювати власну оцінку підставності прийняття певного висновку, оскільки як попередньо зазначалося, суди не є спеціалізованими установами в медичній сфері і тому оцінка підставності висновку ВЛК виходить за межі необхідного дослідження в контексті застосування норм матеріального права. Суд в межах розгляду справи не вправі надавати власну оцінку на предмет наявності підстав для визнання позивача таким, що не придатний до військової служби.

Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12 червня 2020 року справа №810/5009/18, від 09 грудня 2020 року справа № 814/2722/16, від 12 лютого 2021 року справа № 820/5570/16.

Таким чином, станом на момент ухвалення рішення, позивачем не доведено, а судом не встановлено протиправності дій та рішень ВЛК щодо не неналежного проведення медичного огляду позивача на предмет його подальшої придатності до військової служби за станом здоров`я у військовий час.

В ході розгляду даної справи судом не було встановлено допущених з боку відповідачів порушень вимог чинного законодавства, які б стосувались саме процедури проведення медичного огляду та оформлення його результатів.

Верховний Суд в постанові від 05.02.2025 у справі №160/2592/23 вказав, що процедура призову військовозобов`язаного на військову службу під час мобілізації є незворотною, тобто такою, що вже відбулася, а визнання процедури призову протиправною не спричинює відновлення попереднього становища особи, призваної на військову службу. Аналогічно проведення медичного огляду особи військово-лікарською комісією в порядку, визначеному Положення №402, також не впливатиме на відновлення порушеного права позивача в контексті порушеної процедури призову позивача на військову службу.

За таких обставин, оскільки матеріалами справи не підтверджено, що на момент вчинення ІНФОРМАЦІЯ_2 оскаржуваних дій та прийняття наказу про призов позивача військову службу по мобілізації, позивач не підлягав призову на військову службу під час мобілізації за станом здоров`я чи з інших законодавчо встановлених підстав, а також те, що у позивача була відсутня відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації в установленому законом порядку, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позовні вимоги не є обґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Враховуючи встановлені у справі обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги позивача висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Поряд з цим, колегія суддів зазначає, що згідно з п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Зазначеним вимогам закону рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 06 березня 2026 року відповідає.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Апеляційний суд вважає, що Хмельницький окружний адміністративний суд не допустив неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення, внаслідок чого апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а судове рішення без змін.

Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.6 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому відповідно до п. 2 ч.5 ст. 328 цього Кодексу судове рішення за результатами її розгляду судом апеляційної інстанції в касаційному порядку оскарженню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 06 березня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

ГоловуючийСторчак В. Ю.

СуддіМатохнюк Д.Б. Граб Л.С.