Постанова від 19 жовтня 2026 р. у справі №320/62814/24 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/62814/24 Суддя першої інстанції: Перепелиця А.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Файдюка В.В.

суддів: Безименної Н.В., Мєзєнцева Є.І.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Бюро економічної безпеки України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 22 серпня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Бюро економічної безпеки України про визнання протиправними дій і зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В :

У грудні 2024 року ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Бюро економічної безпеки України (далі – відповідач, БЕБ України) про:

- визнання протиправними дій БЕБ України щодо обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування із сум грошового забезпечення ОСОБА_1 , розрахованих без застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3 028 грн;

- зобов`язання БЕБ України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення у розмірі 53 216,22 грн за період з 26 червня 2024 року по 24 липня 2024 року із обчисленням, нарахуванням та сплатою відповідних сум єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 22 серпня 2025 року позов задоволено частково:

- визнано протиправними дії Бюро економічної безпеки України щодо визначення та виплати сум грошового забезпечення ОСОБА_1 без застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028 грн;

- зобов`язано Бюро економічної безпеки України (адреса: 04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, 31, код ЄДРПОУ 44168316) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) грошове забезпечення за період з 25.06.2024 по 24.07.2024, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого абзацом 4 частини першої статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України» на 2024 рік від 09 листопада 2023 року №3460-IX, у розмірі 3028 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

При цьому суд виходив з того, що спеціальним законом, який регулює діяльність БЕБ України, передбачено обчислення розміру посадового окладу, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого визначено Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», у той час як Закон України «Про прожитковий мінімум» не встановлює такого виду прожиткового мінімуму як для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів. Водночас суд зауважив, що нарахування грошового забезпечення є дискреційним повноваженням БЕБ України, а тому суд не вправі зазначати конкретну суму грошового забезпечення, яка має бути нарахована і виплачена позивачу.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його в частині задоволених позовних вимог та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Свою позицію обґрунтовує тим, що судом не правильно застосовані норми матеріального права, адже не враховано, що застосування фіксованого розміру прожиткового мінімуму у розмірі 2 102 для обчислення посадових окладів працівників БЕБ України відповідає чинному законодавству і штатному розпису відповідача. Окремо наголошує на безпідставності посилання суду на ряд правових позицій Верховного Суду з огляду на те, що вони висловлені щодо співвідношення законів України про Державний бюджет України на відповідний рік і Закону України «Про судоустрій і статус суддів», на відміну від якого у Законі України «Про Бюро економічної безпеки України» відсутня норма про те, що зміни до нього можуть бути внесені лише законом про внесення змін до Закону України «Про Бюро економічної безпеки України».

Після усунення визначених в ухвалі від 17 вересня 2025 року про залишення апеляційної скарги без руху недоліків ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2025 року відкрито апеляційне провадження у справі та встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.

Відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 жовтня 2025 року призначено справу до розгляду у порядку письмового провадження.

У зв`язку з тривалою відсутністю судді-доповідача Кучми А.Ю. у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю на підставі рішення зборів суддів Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2026 року справу передано на повторний автоматизований розподіл, за наслідками якого її було передано для розгляду судді-доповідачу Файдюку В.В., суддям Аліменку В.О. та Безименній Н.В. Однак у зв`язку з перебуванням судді-члена колегії Аліменка В.О. у відрядження за наслідками повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено такий склад суду - суддя-доповідач Файдюк В.В., судді Безименна Н.В. і Мєзєнцев Є.І.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 жовтня 2026 року прийнято справу до свого провадження, продовжено строк її розгляду та призначено справу до розгляду у порядку письмового провадження з 20 жовтня 2026 року.

Відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Оскільки рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог не є предметом апеляційного оскарження, то судова колегія вважає за необхідне здійснювати перевірку його законності та обґрунтованості у межах доводів та вимог апеляційної скарги БЕБ України.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 у період з 25 червня 2024 року по 24 липня 2024 року проходила службу у БЕБ України та відповідно до витягу з наказу БЕБ України від 25 червня 2024 року №212-к/ДСК-ДП позивачу присвоєно спеціальне звання – лейтенант Бюро економічної безпеки України.

Наказом БЕБ України від 19 липня 2024 року №394-к/ДСК-ДП позивач звільнена із займаної посади 24 липня 2024 року за власним бажанням.

Протягом періоду проходження позивачем служби відповідач обчислював розміри її посадового окладу та доплати за спеціальним званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів в сумі 2102 гривні, визначеного статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», на відповідні тарифні коефіцієнти. За таким же принципом була обчислена надбавка за вислугу років.

У зв`язку зі звільненням позивача зі служби відповідачем складено грошовий атестат для призначення пенсії відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», із визначенням сум щомісячного грошового забезпечення ОСОБА_1 на посаді на дату звільнення, виходячи з прожиткового мінімуму в сумі 2 102 гривні.

Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернулася до суду за захистом своїх прав.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів враховує таке.

Правові засади організації та діяльності Бюро економічної безпеки України, статус працівників Бюро, порядок проходження ними служби визначає Закон України від 28 січня 2021 року №1150-IX «Про Бюро економічної безпеки України» (далі – Закон №1150-ІХ).

Відповідно до статті 1 Закону №1150-IX Бюро економічної безпеки України є центральним органом виконавчої влади, на який покладаються завдання щодо протидії правопорушенням, що посягають на функціонування економіки держави.

За приписами статті 19 Закону №1150-IX до працівників Бюро економічної безпеки України належать, зокрема, особи, які є гласними і негласними штатними працівниками з числа осіб, які мають спеціальні звання.

Служба в Бюро економічної безпеки України є державною службою особливого характеру.

Статтею 31 Закону №1150-IX установлено спеціальні правила оплати праці та грошового забезпечення працівників Бюро економічної безпеки України.

Так, відповідно до частини другої цієї статті особи, які мають спеціальні звання Бюро економічної безпеки України, отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби, інтенсивності та умов служби, кваліфікації.

Частиною третьою статті 31 Закону №1150-IX передбачено, що особливі умови та розміри оплати праці і грошового забезпечення працівників Бюро економічної безпеки України визначаються Кабінетом Міністрів України. При цьому посадовий оклад осіб, які мають спеціальні звання, не може становити менше 20 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року.

На виконання зазначених положень Закону №1150-IX Кабінет Міністрів України постановою від 06 жовтня 2021 року №1068 затвердив Умови та розміри оплати праці і грошового забезпечення працівників Бюро економічної безпеки (далі – Умови).

Пунктом 2 Умов установлено, що посадові оклади осіб, які мають спеціальні звання БЕБ, визначаються шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, на відповідний коефіцієнт посадового окладу.

Таким чином, як Закон №1150-IX за своєю суттю, так і прийнятий на його виконання підзаконний акт Кабінету Міністрів України пов`язують визначення посадового окладу осіб, які мають спеціальні звання БЕБ, саме з прожитковим мінімумом для працездатних осіб, установленим на 1 січня відповідного календарного року.

У свою чергу, статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб установлено у розмірі 3028 грн.

Водночас цим же законом установлено окрему величину прожиткового мінімуму для працездатних осіб, яка застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів, - 2 102 грн.

Саме останню величину відповідач застосовував при обчисленні грошового забезпечення позивача, що учасниками справи не заперечується.

Оцінюючи доводи апелянта про правомірність такого підходу, колегія суддів ураховує, що предметом цього спору є визначення грошового забезпечення особи, яка має спеціальне звання Бюро економічної безпеки України.

Як було зазначено вище, законодавець у частині третій статті 31 Закону №1150-IX установив спеціальне правило саме для цієї категорії працівників, безпосередньо визначивши розрахункову величину, з якою пов`язується мінімальний розмір їх посадового окладу, прожитковий мінімум для працездатних осіб, установлений на 1 січня календарного року.

Пункт 2 Умов не лише відтворює цей законодавчий підхід, а й визначає механізм обчислення посадового окладу шляхом множення саме такої величини на відповідний коефіцієнт.

При цьому ні до частини третьої статті 31 Закону №1150-IX, ні до пункту 2 Умов у спірний період не було внесено змін, якими передбачалося б застосування для визначення посадових окладів осіб зі спеціальними званнями БЕБ України величини 2102 грн або прожиткового мінімуму, установленого для працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами.

Відтак сам по собі той факт, що БЕБ України є центральним органом виконавчої влади, а служба в ньому є державною службою особливого характеру, не є достатньою правовою підставою для незастосування спеціального правила, прямо встановленого законодавцем щодо визначення посадових окладів осіб, які мають спеціальні звання БЕБ.

Інше тлумачення фактично призводило б до заміни розрахункової величини, безпосередньо визначеної частиною третьою статті 31 Закону №1150-IX та пунктом 2 Умов, іншою величиною, якої зазначені спеціальні норми не передбачають.

Колегія суддів також ураховує, що відповідно до Закону України «Про прожитковий мінімум» прожитковий мінімум визначається, зокрема, окремо для основних соціальних і демографічних груп населення, до яких належать працездатні особи.

Натомість працівники інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, окремою соціально-демографічною групою населення Законом України «Про прожитковий мінімум» не визначені. На цю обставину обґрунтовано звернув увагу суд першої інстанції.

З огляду на викладене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що при визначенні грошового забезпечення ОСОБА_1 у 2024 році БЕБ України повинно було виходити з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня відповідного календарного року, а саме 3 028 грн.

Щодо посилань апелянта на правове регулювання Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» колегія суддів зазначає таке.

Указаним законом не вносилися зміни до частини третьої статті 31 Закону №1150-IX та не зупинялася дія положення цієї норми щодо визначення мінімального посадового окладу осіб, які мають спеціальні звання БЕБ України.

При цьому Конституція України не встановлює пріоритету закону про Державний бюджет України над іншими законами України.

У разі існування різних правил правового регулювання спірних правовідносин суд повинен виходити не лише з часу прийняття відповідних нормативних актів, але й із предмета їх правового регулювання.

У цій справі частина третя статті 31 Закону №1150-IX безпосередньо регламентує порядок визначення посадового окладу конкретної категорії осіб осіб зі спеціальними званнями БЕБ України, а отже є спеціальною нормою щодо спірних правовідносин.

Саме тому загальне положення бюджетного закону щодо працівників інших державних органів не може застосовуватися таким чином, щоб фактично змінити спеціально встановлений Законом №1150-IX механізм визначення грошового забезпечення осіб зі спеціальними званнями БЕБ України.

Водночас, щодо застосування судом першої інстанції практики Верховного Суду щодо застосування спеціальних розрахункових величин прожиткового мінімуму, а також посилання на неї апелянта і позивача, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

Правовідносини щодо визначення суддівської винагороди та довічного грошового утримання судді у відставці мають спеціальне конституційне та законодавче регулювання, а висновки Верховного Суду у відповідних справах повинні застосовуватися з урахуванням предмета спору, фактичних обставин та норм права, які регулюють конкретні правовідносини.

Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду в постанові від 17 лютого 2026 року у справі №200/2309/25 наголосила на необхідності врахування особливостей відповідних правовідносин при застосуванні висновків Верховного Суду та вирішила питання про розрахункову величину саме в контексті визначення базового розміру посадового окладу судді, який враховується при обчисленні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.

Отже, висновки, сформовані у справах щодо суддівської винагороди та довічного грошового утримання суддів, не можуть бути безумовно релевантними до правовідносин щодо грошового забезпечення особи зі спеціальним званням БЕБ України без урахування спеціального регулювання, установленого статтею 31 Закону №1150-IX та Умовами.

При цьому саме у відносинах щодо працівників БЕБ України існує спеціальна законодавча норма, яка безпосередньо визначає мінімальний розмір посадового окладу через кількість прожиткових мінімумів для працездатних осіб, установлених на 1 січня календарного року.

Щодо доводів апеляційної скарги про визначення посадового окладу штатним розписом колегія суддів зазначає таке.

Штатний розпис є організаційно-розпорядчим документом та не може змінювати встановлені законом умови і мінімальні гарантії грошового забезпечення особи.

Визначення у штатному розписі конкретного розміру посадового окладу не звільняє суб`єкта владних повноважень від обов`язку забезпечити відповідність такого розміру вимогам частини третьої статті 31 Закону №1150-IX та прийнятим на її виконання Умовам.

Тому посилання апелянта на те, що посадовий оклад ОСОБА_1 був визначений штатним розписом у розмірі 52 024,50 грн, не спростовує правильності висновків суду першої інстанції.

Враховуючи встановлену протиправність застосування величини 2 102 грн при визначенні посадового окладу та грошового забезпечення позивача, однак належність до дискреційних повноважень БЕБ України здійснювати обчислення розміру грошового забезпечення, обґрунтованими є також висновки суду першої інстанції щодо необхідності часткового задоволення позовних вимог без зазначення конкретної належно до виплати позивачу суми коштів.

Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно з пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Приписи статті 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Бюро економічної безпеки України - залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 22 серпня 2025 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та подальшому оскарженню не підлягає відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 263, п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Суддя-доповідач В.В. Файдюк

Судді Н.В. Безименна

Є.І. Мєзєнцев

Повне судове рішення виготовлено 20 жовтня 2026 року.