Постанова від 19 жовтня 2026 р. у справі №320/13867/23 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/13867/23 Суддя (судді) першої інстанції: Щавінський В.Р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2026 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Безименної Н.В.

суддів Епель О.В. та Карпушової О.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Національної Спілки художників України на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 01 травня 2023 року у справі за адміністративним позовом Національної Спілки художників України до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Ляпіна Дмитра Валентиновича про визнання протиправною та скасування постанови,

ВСТАНОВИЛА

Позивач звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до приватного виконавця виконавчого округу м.Києва Ляпіна Д.В., в якому просив визнати незаконною та скасувати постанову від 13.02.2023 у ВП №69707346 про повторне накладення штрафу на боржника за невиконання виконавчого листа Шевченківського районного суту м.Києва №761/37356/20 від 22.02.2022 в розмірі 10200,00 грн, винесену відповідачем.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 01.05.2023 відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі та роз`яснено позивачу, що розгляд справи належить до юрисдикції місцевого загального суду за правилами підсудності, визначеними ЦПК України.

Не погодившись із вказаною ухвалою, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та передати справу на розгляд до суду першої інстанції. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані тим, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.03.2020 у справі №682/3112/18 висловила позицію щодо поширення юрисдикції адміністративних судів на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про накладення штрафу.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що дана справа підлягає розгляду в порядку ЦПК України, а тому спірна ухвала постановлена судом із дотриманням норм законодавства.

Відповідно до ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Беручи до уваги, що в апеляційному порядку оскаржується ухвала, постановлена без проведення судового засідання та враховуючи, що за наявними у справі матеріалами її може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів та з огляду на відсутність необхідності розглядати справу у судовому засіданні, введення в Україні воєнного стану, керуючись приписами ст.311 КАС України, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів доходить наступних висновків.

Статтею 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Суд першої інстанції, відмовляючи у відкритті провадження у даній справі, дійшов висновку, що позивач оскаржує дії відповідача під час примусового виконання рішення Шевченківського районного суду міста Києва у цивільній справі, тобто даний спір належить до юрисдикції суду, який видав виконавчий документ, і його потрібно розглядати в порядку цивільного судочинства.

За наслідками перегляду ухвали суду першої інстанції в апеляційному порядку, колегія суддів доходить наступних висновків.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позовну заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Згідно зі ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у п. 24 рішення від 20 липня 2006 року в справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у п. 1 ст. 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Як вбачається з матеріалів справи, 13.02.2023 приватним виконавцем виконавчого округу м.Києва Ляпіним Д.В. винесено постанову про накладення штрафу у виконавчому провадженні ВП №69707346 з примусового виконання виконавчого листа №761/37356/20 виданого 22.02.2022 Шевченківським районним судом м.Києва про поновлення ОСОБА_1 на посаді директора Санаторію ім.Р.Г.Судковського Національної Спілки художників України з 13.10.2020.

Вважаючи вказану постанову про накладення штрафу протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.

За змістом п.2 ч.1 ст.4 КАС України публічно-правовий спір - це спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Частиною 1 ст.2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Положеннями п.1, 5 ч.1 ст.19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом.

Слід зазначити, що публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

За правилами ч. 1 ст. 287 КАС України учасники виконавчого провадження, крім державного та приватного виконавців, а також особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено іншого порядку судового оскарження таких рішень, дій чи бездіяльності.

За змістом п.7 ч.2 ст.17 Закону України «Про виконавче провадження» постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій та накладення штрафу є виконавчими документами. Якщо виконавче провадження закінчено, а виконавчий збір, витрати на проведення виконавчих дій або штраф не стягнуто, відповідна постанова виділяється в окреме провадження і підлягає виконанню в загальному порядку.

Згідно із ч. 1 ст. 74 Закону України "Про виконавче провадження" рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення, у тому числі постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанови приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у встановленому законом порядку.

Водночас, ч. 2 ст. 74 цього Закону встановлено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанови приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

За приписами ч.1 ст.447 ЦПК України судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах здійснює суд, який розглянув справу як суд першої інстанції.

Відповідно до ч.1 ст.447-1 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Згідно з ч.1 ст.448 ЦПК України така скарга подається стороною виконавчого провадження до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.

Колегія суддів враховує, що оскаржувана позивачем постанова відповідача від 13.02.2023 ВП №69707346 про повторне накладення штрафу прийнята у зв`язку з невиконанням виконавчого листа виданого Шевченківським районним судом м.Києва 22.02.2022 у цивільній справі №761/37356/20.

Вирішення питання про виконання зазначеного виконавчого листа передбачає встановлення змісту та обсягу покладених на боржника обов`язків, характеру таких зобов`язань, а також достатності вчинених ним дій для встановлення факту виконання судового рішення у повному обсязі, чи визнання поважними причин, які перешкоджали його невиконанню. Надання оцінки цим обставинам становить судовий контроль за виконанням судового рішення, ухваленого за правилами цивільного судочинства, та виходить за межі завдань суду адміністративної юрисдикції.

Постанова про накладення штрафу не є рішенням, ухваленим у правовідносинах, відокремлених від виконання судового рішення в цивільній справі №761/37356/20, не стосується виконання рішень інших органів (посадових осіб), а тому на неї не розповсюджуються положення ч.2 ст.74 Закону України "Про виконавче провадження" щодо підсудності судам адміністративної юрисдикції.

Колегія суддів враховує, що Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку виконання судових рішень, рішень інших органів та цифровізації окремих етапів виконавчого провадження" від 07.04.2026 №4833-IX внесено зміни до Закону України "Про виконавче провадження", зокрема підпунктом 18 пункту 10 розділу I частину першу статті 74 цього Закону викладено в новій редакції.

Відповідно до абз. 2 п. 1 розд. II "Прикінцеві положення" Закону №4833-IX, підпункт 18 пункту 10 розділу I цього Закону набрав чинності з дня, наступного за днем його опублікування, тобто 24.04.2026.

Згідно з ч.3 ст.3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Таким чином, під час апеляційного перегляду рішення суду у цій справі підлягає застосуванню ч.1 ст.74 Закону України "Про виконавче провадження" у редакції Закону №4833-IX.

Із змісту наведених положень ст.74 Закону України "Про виконавче провадження" вбачається, що визначальним критерієм розмежування судової юрисдикції у спорах щодо рішень, дій або бездіяльності виконавця є правова природа рішення, на виконання якого відкрито виконавче провадження.

Рішення, дії чи бездіяльність виконавця щодо виконання судового рішення, у тому числі постанови державного виконавця про стягнення штрафів, оскаржуються до суду, який видав виконавчий документ. Натомість, рішення, дії чи бездіяльність виконавця щодо виконання рішень інших органів або посадових осіб оскаржуються до відповідного адміністративного суду.

Такий порядок узгоджується з положеннями ст.447, 447-1 і 448 ЦПК України.

Таким чином, приписи ч.1 ст.74 Закону України "Про виконавче провадження" (у чинній редакції) та ст.447, 447-1, 448 ЦПК України не лише виключають розгляд цього спору адміністративним судом, а й безпосередньо визначають суд, уповноважений здійснювати відповідний судовий контроль, та належну процесуальну форму такого контролю.

За таких обставин, оскільки, виконавче провадження №69707346 відкрито з примусового виконання виконавчого листа виданого Шевченківським районним судом м.Києва 22.02.2022 у цивільній справі №761/37356/20, оскарження прийнятої в межах цього виконавчого провадження постанови про накладення штрафу належить здійснювати до суду, який видав виконавчий документ, за правилами цивільного судочинства.

Адміністративний суд не наділений повноваженнями перевіряти в межах цієї справи повноту та належність виконання боржником рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 07.06.2021 у цивільній справі №761/37356/20.

Враховуючи вищезазначене, з огляду на правову природу виконавчого документа та встановлений законом порядок судового контролю за його виконанням, цей спір належить до цивільної юрисдикції.

При цьому, наявність у відповідача статусу суб`єкта владних повноважень та оскарження постанови державного виконавця як індивідуального акта самі по собі не є достатніми підставами для розгляду спору адміністративним судом. Визначальними у цьому випадку є правова природа рішення, на виконання якого відкрито виконавче провадження, та передбачений законом порядок оскарження рішень виконавця, прийнятих під час його виконання.

Відтак, спір у цій справі не має публічно-правового характеру та не відповідає нормативному визначенню адміністративної справи, а тому не підпадає під юрисдикцію адміністративних судів та має вирішуватися в порядку цивільного судочинства.

З огляду на викладені обставини та враховуючи наведені норми права, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для відмови у відкритті провадження у даній справі з підстав непідсудності даного спору суду адміністративної юрисдикції.

Інші доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції не спростовують, при цьому колегія суддів звертає увагу на ті обставини, що відповідно до правил п.41 «Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, рішення суду ґрунтується на засадах верховенства права, є законним і обґрунтованим, висновки суду першої інстанції доводами апелянта не спростовані, колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав для його зміни або скасування.

Керуючись ст.170, 243, 308, 311, 315, 316, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А

Апеляційну скаргу Національної Спілки художників України - залишити без задоволення.

Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 01 травня 2023 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів, з урахуванням положень ст.329 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Текст постанови виготовлено 20 жовтня 2026 року.

Головуючий суддя Н.В.Безименна

Судді О.В.Епель

О.В.Карпушова