Постанова від 19 жовтня 2026 р. у справі №320/20916/26 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/20916/26 Суддя (судді) першої інстанції: Шевченко А.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача: Ключковича В.Ю.

Суддів: Беспалова О.О., Грибан І.О.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 8 червня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Києві про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

У червні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Територіального управління державного бюро розслідувань, розташованого у м. Києві.

Разом із позовною заявою позивачем подано заяву про забезпечення позву, у якій просить суд:

-застосувати захід забезпечення позову шляхом відсторонення директора Територіального управління ДБР, розташованого у місті Києві (код ЄДРПОУ 42332040), адреса: б-p Лесі Українки, 26, м. Київ, 01133, - ОСОБА_2 від займаної посади, на час розгляду та надання відповіді на запит від 22.03.2026 № 1.

Заява мотивована тим, що директор ТУ ДБР у м. Києві є тією особою, що зацікавлена, в якої існує конфлікт інтересів, та такою, яка очевидно буде вчиняти перешкоди, а також здійснювати перепони щодо повного та об`єктивного розгляду запиту ОСОБА_1 від 22.03.2026 № 1, в разі, якщо Київський окружний адміністративний суд дійде висновку про задоволення позовної заяви.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 8 червня 2026 року у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено.

Позиція суду мотивована тим, що забезпечення позову у спосіб, що просить позивач, прямо суперечитиме імперативним нормам положень статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України.

Не погоджуючись із вказаною ухвалою суду, позивач подав апеляційну скаргу, просить скасувати ухвалу Київського окружного адміністративного суд від 08.06.2026 по справі 320/20916/26 та постановити нове судове рішення, яким задовольнити заяву про забезпечення позову по справі №320/20916/26.

Скаргу мотивує тим, що при розгляді заяви про забезпечення позову судом першої інстанції порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до її неправильного розгляду; суд першої інстанції повинен був розглядати заяву про забезпечення позову з урахуванням її значного суспільного інтересу, чого зроблено не було.

Апелянт повідомляє, що враховуючи надані матеріали, а також кола суб`єктів, яких вони стосуються вбачається очевидний суспільний інтерес, адже попередньо можливо дійти висновку про протиправність дій посадових осіб ТУ ДБР у м. Києві, що полягають у невиконанні ухвали Печерського районного суду міста Києва від 28.03.2024 по справі № 757/13415/24-к та в приховувані слідів злочину, що був вчинений вказаною групою осіб. Отже, фактично здійснення приховування слідів злочину об`єктивно є неможливим без прямої вказівки на те директора ТУ ДБР у м. Києві, як і не надання відповіді (повної відповіді) на запит. Тому, директор ТУ ДБР у м. Києві є тією особою, що зацікавлена, в якої існує конфлікт інтересів, яка очевидно буде вчиняти перешкоди, а також здійснювати перепони щодо повного та об`єктивного розгляду запиту від 22.03.2026 № 1, в разі, якщо Київський окружний адміністративний суд дійде висновку про задоволення позову.

7 липня 2026 року відповідач подав відзив на апеляційну скаргу.

Керуючись частинами 1 та 2 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв`язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, переглядаючи справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Частиною 2 статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Згідно з частинами 1-2 статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Таким чином, у випадку, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам та інтересам позивача, або захист цих прав та інтересів стане неможливим чи для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також, якщо очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, суд може постановити ухвалу про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову шляхом заборони вчиняти певні дії.

Доведення наявності зазначених підстав або принаймні однієї з них, з точки зору процесуального закону, є необхідною передумовою для вжиття судом заходів забезпечення позову, у разі їх вжиття за клопотанням позивача.

Необґрунтоване вжиття заходів забезпечення позову може призвести до правових ускладнень значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

Аналогічна правова позиція міститься, у постанові Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 10 січня 2023 року у справі №640/35568/21.

Згідно із Рекомендаціями №R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13.09.1989, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта.

Тобто, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.

При цьому, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суд у складі Касаційного адміністративного суду, викладеною у постановах від 01 червня 2022 року у справі №580/5656/21, від 28 лютого 2024 року у справі № 380/14241/23.

Враховуючи викладене, обов`язковою умовою застосування заходів забезпечення позову є наявність хоча б однієї з таких обставин: очевидність небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі; доведення позивачем того, що захист його прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат; очевидність ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень.

Обґрунтовуючи наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову, позивач вказав про те, що директор ТУ ДБР у м. Києві ОСОБА_2 є тією особою, що зацікавлена, в якої існує конфлікт інтересів, та такою, яка очевидно буде вчиняти перешкоди, а також здійснювати перепони щодо повного та об`єктивного розгляду запиту від 22 березня 2026 року № 1, в разі, якщо Київський окружний адміністративний суд дійде висновку про задоволення позовної заяви.

Таким чином позивач вбачає необхідним застосувати захід забезпечення позову шляхом відсторонення директора Територіального управління ДБР, розташованого у місті Києві (код ЄДРПОУ 42332040), адреса: б-p Лесі Українки, 26, м. Київ, 01133, - ОСОБА_2 від займаної посади, на час розгляду та надання відповіді на запит від 22 березня 2026 року № 1.

Так, дослідивши заяву про забезпечення позову, колегія суддів зазначає, що позивачем не доведено жодних обставин, які б вказували, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів заявника, за захистом яких він звернувся до суду, шляхом подання позовної заяви.

Водночас, суд здійснює захист реально порушених прав, а не тих, що ймовірно можуть бути порушені у майбутньому, а можливе настання негативних наслідків не є беззаперечним доказом для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову.

Крім того, очевидні ознаки протиправності рішення, дій бездіяльності та порушення ними прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, повинні, насамперед, існувати поза обґрунтованим сумнівом.

Тобто, суд, який застосовує заходи забезпечення позову з цих підстав повинен бути переконаний у тому, що рішення, дії, бездіяльність відповідача явно суперечать вимогам закону за критеріями, визначеними частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, порушують права, свободи або інтереси позивачів і вжиття заходів забезпечення позову є дієвим способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам таких порушень. У іншому випадку, висновки суду про наявність очевидних ознак протиправності дій відповідача та порушення ним прав, свобод чи інтересів позивача до розгляду справи по суті, свідчать про наперед сформовану судом правову позицію по справі.

При цьому, колегія суддів зауважує, що сама ж лише незгода позивача із рішенням суб`єкта владних повноважень та звернення до суду з позовом про визнання його протиправним ще не є достатньою підставою для застосування судом заходів забезпечення позову.

Враховуючи вищезазначене, оскільки, в матеріалах справи відсутні докази та підтвердження того, що невжиття заходів до забезпечення позову якимось чином може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правомірно відмовлено у задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову.

При цьому, суд враховує, що визначений у заяві спосіб не відповідає жодному із способів забезпечення позову, визначених положеннями частини першої статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України, а питання про «відсторонення від займаної посади» жодним чином не стосуються предмету позову та не підлягає оцінці судом в рамках розгляду вказаної заяви позовної заяви.

Щодо посилань апелянта на значний суспільний інтерес, колегія суддів зауважує, що такий не є критерієм при вирішенні питання щодо забезпечення позову.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно застосував положення чинного законодавства України при постановленні оскаржуваної ухвали із дотриманням норм процесуального права, а тому, підстав для її скасування не вбачається.

Відповідно до частини 1 статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 195, 250, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 8 червня 2026 року з питань забезпечення позову залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя доповідач: В.Ю. Ключкович

Судді: О.О. Беспалов

І.О. Грибан