Постанова від 18 жовтня 2026 р. у справі №580/10700/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 580/10700/25 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Гаврилюк В.О., Суддя-доповідач Кобаль М.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Кобаля М.І.,

суддів Безименної Н.В., Бужак Н.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2025 року в справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі по тексту – позивач) звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі по тексту – відповідач, ГУ ПФУ в м. Києві) в якому просила:

- скасувати рішення ГУ ПФУ в м. Києві від 17.06.2025 № 971240132651;

- зобов`язати ГУ ПФУ в м. Києві врахувати довідки про складові заробітної плати 30.04.2024 № П-590/0-671/6-24 року під час нарахування та виплати ОСОБА_1 пенсії державного службовця за віком, відповідно до ст. 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723-ХІІ на підставі п. 10 розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889 VIII, починаючи 23.05.2024 року.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2025 року значений позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 17.06.2025 № 971240132651.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 23.05.2024 із доданими матеріалами та прийняти рішення за наслідками розгляду заяви з урахуванням висновків суду у мотивувальній частині цього рішення, врахувавши довідки Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області, надіслані листом від 30.04.2024 № П-590/0-671/6-24.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.

Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав проведення розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні.

В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов`язкова.

З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, виходячи з наступного.

Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

У даному випадку суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, оскільки рішення в частині відмови не оскаржується позивачем.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ в м. Києві та отримує пенсію за віком, відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Відповідно до записів трудової книжки НОМЕР_1 ОСОБА_1 , з 17.04.1995 до 16.07.2021, працювала на посадах державної служби.

Головне управління Держгеокадастру у Черкаській області видало:

- довідку про складові заробітної плати для призначення пенсії особі, яка має не менш, як 20 років на посадах віднесених до категорії посад державної служби, і яка на момент виходу на пенсію не займає посад державної служби у якій вказало середні розміри надбавок, премій та інших виплат за березень 2024 року, що передує місяцю звернення за призначенням пенсії;

- довідку про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років) за квітень 2024 року.

23.05.2024 ОСОБА_1 звернулася до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком, відповідно до Закону України «Про державну службу», яку за принципом екстериторіальності розглянуло ГУ ПФУ в м. Києві.

Рішенням від 30.05.2024 № 971240132651 ГУ ПФУ в м. Києві відмовило ОСОБА_1 в переході на пенсію за віком, відповідно до Закону України «Про державну службу» позаяк, довідку надано станом на квітень 2024 року, а не на день звернення.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 11.11.2024 року у справі № 580/8817/24, яке залишене без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28.05.2025 року, визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 30.05.2024 № 971240132651 щодо розгляду заяви ОСОБА_1 від 23.05.2024 та зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 23.05.2024 із урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

На виконання вказаного рішення суду у справі № 580/8817/24, ГУ ПФУ в м. Києві прийняло рішення від 17.06.2025 № 971240132651, яким відмовило ОСОБА_1 у переході на пенсію за віком, відповідно до Закону України «Про державну службу» (далі по тексту – оскаржуване рішення).

Так, в оскаржуваному рішенні пенсійним органом зазначено, що з урахуванням змін, внесених до Порядку № 622 постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2024 № 823, для державних службовців, які працювали в державних органах, що провели класифікацію посад державної служби, та яких не було переведено на посади, передбачені штатним розписом, форму якого затверджено Мінфіну від 28.01.2002 № 57 (з урахуванням змін, внесених наказом Мінфіну від 27 листопада 2023 року № 661), або які звільнилися до 01.01.2024 з таких органів визначення заробітної плати для призначення пенсії державним службовцям здійснюється з урахуванням пункту 4 даного Порядку. Посадовий оклад, надбавки за ранг та вислугу років враховується у розмірах, установлених на 31.12.2023, а розмір виплат (крім посадових окладів, надбавок за ранг та вислугу років), що включаються в заробіток для обчислення пенсії, визначається за будь-які 60 календарних місяців роботи на посаді державної служби підряд перед зверненням за пенсією незалежно від наявності перерв, але не пізніше 31.12.2023.

Також, відповідач зазначив, що до заяви ОСОБА_1 надала довідки про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця від 30.04.2024 № П-590/0-671/6-24, станом на березень та на квітень 2024 року, що не відповідають нормам чинного законодавства, оскільки видані станом на квітень 2024 року, а не на 31.12.2023. Враховуючи зазначене, позивачці відмовлено в переведенні на пенсію за віком, відповідно до Закону України «Про державну службу», оскільки довідки про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця не відповідають пункту 4 Порядку № 622 постанови Кабінету Міністрів України від 12.07.2024 № 823.

Вважаючи оскаржуване рішення про відмову у призначенні пенсії за віком, відповідно до Закону України «Про державну службу», протиправним, позивачка звернулася до суду з даним позовом для захисту своїх прав та законних інтересів.

Приймаючи рішення про часткове задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що за наявності у особи права на пенсію за різними законами або на різні види пенсії в межах одного закону законодавець не забороняє такій особі після призначення пенсії перейти з одного виду пенсії на інший, або звернутись до органу Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за іншим законом, у даному випадку має місце призначення іншого виду пенсії, а саме пенсії згідно ч.1 статті 37 Закону «Про державну службу».

Також, суд першої інстанції дійшов висновку, що існують законні підстави для належного та ефективного способу захисту прав позивача, зобов`язати ГУ ПФУ в м. Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 23.05.2024 із доданими матеріалами та прийняти рішення за наслідками розгляду заяви, з урахуванням висновків суду у мотивувальній частині цього рішення, врахувавши довідки Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області, надіслані листом від 30.04.2024 № П-590/0-671/6-24.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до ст. 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.

Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Преамбулою Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі Закон № 1058-IV) визначено, що цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Згідно з частиною 1 статті 10, частиною 3 статті 45 Закону № 1058-IV особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором. Переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.

Відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» від 19.12.1993 №3723-ХІІ (далі - Закон № 3723-ХІІ) на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Починаючи з 01.05.2016 набув чинності Закон України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII (далі Закон № 889-VIII), яким визначено право на пенсійне забезпечення державних службовців.

Згідно частини 1 статті 90 Закону № 889-VIII пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Відповідно до пункту 2 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889-VIII втратив чинність Закон № 3723-ХІІ, крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу.

Відповідно до пунктів 10, 12 розділу XI Закону № 889-VIII державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» та актами Кабінету Міністрів України мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Як зазначено Верховним Судом у постанові від 15.08.2019 у справі №676/6166/17, за наявності в особи, станом на 01.05.2016, певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016 на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-XII, проте за наступної умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Проте, для осіб, які мають не менш 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, статтею 37 Закону № 3723-ХІІ передбачено додаткові умови для наявності права на призначення пенсії державного службовця: певний вік і страховий стаж.

Аналізуючи зазначені норми чинного законодавства, Верховний Суд дійшов до висновку, що обов`язковою умовою для збереження у особи права на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу», після 01.05.2016, є дотримання сукупності вимог, визначених частиною 1 стаття 37 Закону України «Про державну службу» № 3723-ХІІ і Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державну службу» № 889-VIII, а саме: щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби.

Аналогічна правова позиція узгоджується з висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 16.06.2022 у справі № 399/473/17, від 29.09.2022 у справі № 234/6967/17.

У даному випадку, підставою відмови у задоволенні вимог позивача про переведення на пенсію державного службовця, з урахуванням наданих довідок, відповідно до статті 37 Закону № 3723-XII, став висновок пенсійного органу, що довідки про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця не відповідають пункту 4 Порядку № 622 постанови Кабінету Міністрів України від 12.07.2024 № 823.

Дослідивши матеріали справи та доводи сторін, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до п. 4 Порядку призначення пенсій деяким категоріям осіб затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 вересня 2016 № 622 (у редакції чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин, а саме: видачі Головним управлінням Держгеокадастру у Черкаській області довідок та звернення позивачки із заявою про призначення пенсії, далі по тексту – Порядок № 622) пенсія державним службовцям призначається з дати звернення, але не раніше дати виникнення права, в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та відповідного рангу за останнім місцем роботи на державній службі, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. При цьому:

- посадовий оклад, надбавки за ранг та вислугу років враховуються в розмірах, установлених на день звернення за призначенням пенсії за останньою займаною посадою державної служби (або прирівняною до неї у разі відсутності у державному органі відповідних посад державної служби);

- розмір виплат (крім посадових окладів, надбавок за ранг та вислугу років), що включаються в заробіток для обчислення пенсії, визначається за вибором того, хто звернувся за пенсією, за будь-які 60 календарних місяців роботи на посаді державної служби підряд перед зверненням за пенсією незалежно від наявності перерв починаючи з 1 травня 2016 року. Середньомісячна сума зазначених виплат за 60 календарних місяців визначається шляхом ділення загальної суми цих виплат на 60. За бажанням особи неповні місяці роботи на посаді державної служби враховуються як повні;

- у разі коли в осіб, зазначених в пункті 2 цього Порядку, станом на дату звернення немає 60 календарних місяців роботи на посаді державної служби підряд перед зверненням за пенсією починаючи з 1 травня 2016 р., середньомісячна сума виплат (крім посадових окладів, надбавок за ранг та вислугу років) визначається шляхом ділення загальної суми таких виплат за наявні місяці роботи починаючи з 1 травня 2016 р. на кількість таких місяців. За бажанням особи неповні місяці роботи на посаді державної служби враховуються як повні. При цьому для державних службовців, які звернулися за призначенням пенсії у травні 2016 р., а також для осіб, які не працювали починаючи з 1 травня 2016 р. на посадах державної служби, сума виплат (крім посадових окладів, надбавок за ранг та вислугу років) визначається з розрахунку таких виплат за травень 2016 р. як за повний місяць;

- матеріальна допомога та виплати, які нараховуються за період, що перевищує календарний місяць, враховуються в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді.

За бажанням осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, і які на момент виходу на пенсію не перебувають на державній службі, розмір зазначених в абзацах третьому - п`ятому цього пункту виплат визначається в середніх розмірах відносно визначених законодавством таких виплат за місяць, що передує місяцю звернення за призначенням пенсії, але не раніше травня 2016 р., за відповідною (прирівняною) посадою (посадами) за останнім місцем роботи на державній службі.

Таким чином, Головне управління Держгеокадастру у Черкаській області, видавши довідки, у яких вказало відомості про посадовий оклад, надбавки за ранг та вислугу років у розмірах, установлених на час звернення за призначенням пенсії за посадою, прирівняною до посади, що обіймала позивачка а також додаткових видів заробітної плати за місяць, що передує місяцю звернення за призначенням пенсії, діяло у відповідності до чинних, на час їх видачі, вимог п. 4 Порядку № 622.

У свою чергу, відповідач, покликаючись у спірному рішенні на невідповідність довідок дійшов помилкового висновку, оскільки Порядок № 622 доповнено пунктом 4-2, згідно з Постановою КМ № 823 від 12.07.2024, який набрав чинності лише 20.07.2024, тобто вже після видачі Головним управлінням Держгеокадастру у Черкаській області оновлених довідок та після звернення ОСОБА_1 із заявою про переведення на пенсію за віком, відповідно до Закону України «Про державну службу» (23.05.2024).

Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку про протиправність відмови ГУ ПФУ в м. Києві у переведенні позивачки з пенсії за віком, призначеної згідно Закону № 1058 на пенсію державного службовця.

Отже, в даному випадку належним способом захисту позивача є визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ в м. Києві від 17.06.2025 № 971240132651 про відмову в переведенні ОСОБА_1 на пенсію за віком, відповідно до статті 37 Закону України від 16.12.1993 №3723-ХІІ «Про державну службу» та зобов`язання ГУ ПФУ в м. Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 23.05.2024 із доданими матеріалами та прийняти рішення за наслідками розгляду заяви, врахувавши довідки Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області, надіслані листом від 30.04.2024 № П-590/0-671/6-24.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частинами 1 статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Правовими положеннями ч. 1 ст. 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з ч.1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси

Тобто, завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах.

У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в Рішенні від 1 грудня 2004 року N 18-рп/2004 дав визначення поняттю «охоронюваний законом інтерес», який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «право» (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Поняття «охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «право» має один і той же зміст.

Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

З наведеного слідує, що суд під час розгляду справи повинен встановити факт або обставини, які б свідчили про порушення прав, свобод чи інтересів позивача з боку відповідача - суб`єкта владних повноважень, створення перешкод для їх реалізації або мають місце інші порушення прав та свобод позивача.

У даному випадку, судом апеляційної інстанції встановлено факт, який свідчить про порушення прав та законних інтересів позивача з боку відповідача, з огляду на вищезазначені висновки викладені в даній постанові.

Відповідно до пункту 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 1 ст. 6 КАС України).

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (ст. 13 Конвенції).

Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 р. N 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена в справі «Пономарьов проти України» (пункт 40 мотивувальної частини рішення від 3 квітня 2008 року), в якому Суд наголосив, що «право на справедливий судовий розгляд», яке гарантовано п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду.

У справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 Конвенції не зобов`язує держав - учасників Конвенції створювати апеляційні чи касаційні суди. Однак там, де такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6» (пункт 22 мотивувальної частини рішення від 20 липня 2006 року).

Аналіз наведених положень дає підстави колегії суддів апеляційної інстанції дійти висновку, що даний адміністративний позов підлягає частковому задоволенню, а тому доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу суду.

Як зазначено у постанові Верховного Суду від 26.06.2018 року №127/3429/16-ц, Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», §58, рішення від 10.02.2010 року).

Колегія суддів апеляційної інстанції доходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.

В зв`язку з цим, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Так, згідно ч. 1 ст. 260 КАС України питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності.

Керуючись ст.ст. 242, 257, 260, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві - залишити без задоволення.

Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2025 року - залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя: М.І. Кобаль

Судді: Н.В. Безименна

Н.П. Бужак

Повний текст виготовлено 19.10.2026 року