Рішення від 19 жовтня 2026 р. у справі №357/720/26 — Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Суд: Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них

Дата: 19 жовтня 2026 р.

Справа: №357/720/26

Суддя: Ярмола О. Я.

Справа № 357/720/26

Провадження № 2/357/2962/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 жовтня 2026 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді – Ярмола О. Я. ,

при секретарі – Вдовика А. В.,

за участю:

позивача - ОСОБА_1 ,

представників позивача – адвокатів Кучерука М.В., Неупокоєвої Н.К.,

відповідача - ОСОБА_2 ,

представника відповідача – адвоката Грабовського І.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду № 5, в порядку загального позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя,

В С Т А Н О В И В :

У січні 2026 року адвокат Кучерук М.В. в інтересах позивача ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому з урахуванням кінцевої редакції заяви від 18.03.2026 про зміну предмету позову просив суд:

- установити факт спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з лютого 2004 року по 14 березень 2008 року;

- визнати за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 право спільної сумісної власності на грошові заощадження в сумі 300 000 (триста тисяч) доларів США, які зберігаються у ОСОБА_2 у готівковій формі;

- виділити в особисту власність ОСОБА_1 в порядку поділу спільного майна подружжя 1 / 2 частину від спільних грошових заощаджень в сумі 300 000 (триста тисяч) доларів США, які зберігаються у ОСОБА_2 у готівковій формі, та стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 150 000 (сто п`ятдесят тисяч) доларів США 00 центів;

- визнати спільним сумісним майном подружжя житловий будинок, з господарськими будівлями та спорудами, загальною площею 179,0 кв.м., житловою площею 105,2 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 ;

- припинити право спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, загальною площею 179,0 кв.м., житловою площею 105,2 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 ;

- у порядку поділу майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право власності на 1 / 2 частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, загальною площею 179,0 кв.м., житловою площею 105,2 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 ;

- у порядку поділу майна подружжя визнати за ОСОБА_2 право власності на 1 / 2 частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, загальною площею 179,0 кв.м., житловою площею 105,2 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 ;

- припинити право особистої власності ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 3210300000:04:030:0144 площею 0,0771 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;

- визнати за ОСОБА_1 право власності на 1 / 2 частку земельної ділянки з кадастровим номером 3210300000:04:030:0144 площею 0,0771 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;

- визнати за ОСОБА_2 право власності на 1 / 2 частку земельної ділянки з кадастровим номером 3210300000:04:030:0144 площею 0,0771 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;

- залишити у власності ОСОБА_2 в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя грошові кошти отримані від продажу автомобіля марки Volkswagen Transporter, рік випуску 2007 тип: пасажирський-В легковий, номер шасі НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , вартість якого на час розгляду справи в суді складає 265 403 (двісті шістдесят п`ять тисяч чотириста три) гривні 00 копійок;

- стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати.

І. Позиція сторін у справі

Позов ОСОБА_1 мотивовано тим, що у період з лютого 2004 року по 2007 рік вона з відповідачем по справі ОСОБА_2 проживали однією сім`єю без укладення шлюбу за місцем її реєстрації та проживання за адресою: АДРЕСА_2 у квартирі її батьків. З 2007 року, після продажу батьківської квартири, сторони продовжили проживати однією сім`єю без укладення шлюбу у її власній квартирі за місцем її реєстрації та проживання за адресою: АДРЕСА_3 . В результаті тривалого періоду проживання однією сім`єю, 19.02.2008 року вона надала дозвіл на реєстрацію у цій квартирі ОСОБА_2 . За час їхнього спільного проживання у вказаний період 12.05.2005 року, ОСОБА_2 було набуто у власність житловий будинок незакінчений будівництвом готовністю на 10%, з відповідними господарськими спорудами та будівлями, що розташований на неприватизованій земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 . З 10.03.2006 року позивачка набула статусу фізичної особи-підприємця, отримала свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця та від підприємницької діяльності отримувала стабільний дохід. В подальшому, 14.03.2008 між нею, ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище ОСОБА_3 ) та ОСОБА_2 був укладений шлюб. 18.09.2013 за ОСОБА_2 було зареєстровано на праві власності земельну ділянку загальною площею 0,0771 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) кадастровий номер 3210300000:04:030:0144, за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2730338), на якій був розташований раніше придбаний житловий будинок незакінчений будівництвом готовністю на 10%. Спільними зусиллями під час проживання однією сім`єю без укладення шлюбу та після його укладення вони побудували житловий будинок і літню кухню та 29.06.2016 було зареєстровано право власності на новостворений житловий будинок, загальною площею 179,0 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 960995332000). За час спільного проживання однією сім`єю та за час перебування у шлюбі ними було набуто у спільну сумісну власність об`єкти нерухомого та рухомого майна, а саме: - автомобіль марки Volkswagen Transporter, рік випуску 2007, тип: пасажирський-В легковий, номер шасі НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , який зареєстрований 31.12.2013 року на позивачку, але фактично перебуває у користуванні відповідача; - житловий будинок, загальною площею 179,0 кв.м. з господарським будівлями та спорудами, право власності на який, 29.06.2016 зареєстровано за відповідачем, та який розташований на земельній ділянці площею 0,0771 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) кадастровий номер 3210300000:04:030:0144, за адресою: АДРЕСА_1 , яка також перебуває у власності відповідача. Окрім вказаного майна, сторони, в результаті спільної сумісної праці, набули грошові кошти у розмірі близько 300 000,00 доларів США, які знаходяться у відповідача. Частина від спільних набутих грошових коштів була заощаджена позивачкою з отриманого доходу від її підприємницької діяльності у період з 10.03.2006 по 2014 рік, що складає суму в розмірі близько 400 000,00 доларів США. Разом з тим, позивачу стало відомо, що відповідно до Заяви-Договору № 882 від 05.11.2025 відповідач орендує індивідуальний (банківський) сейф № НОМЕР_3 , розміщений в депозитному залі Білоцерківського районного відділення (м. Біла Церква) Акціонерного товариства «Райффайзен Банк» за адресою: 09107, Київська обл., м. Біла Церква, вул. Праведників світу, 39/2. Водночас 10.12.2025 ОСОБА_2 укладено Додатковий договір № 4 до Договору №/322669/000877/0608877/06/2024/20 оренди індивідуального сейфа від 13.06.2024 з Акціонерним товариством «Державний ощадний банк України», відповідно до якого, ОСОБА_2 орендує індивідуальний сейф, що розміщений у ТВБВ №10026/0877 філії ГУ по м. Києву та Київській області АТ «Ощадбанк» за адресою: АДРЕСА_4 у яких знаходяться грошові кошти подружжя. Позивач зазначає, що вказане майно є спільною сумісною власністю подружжя, що належить чоловікові та дружині у рівних частках. За таких обставин на праві спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 належить по 1/2 частині усього спільно набутого майна. Відповідно до звіту № ІЦК-БЦ-001-10/2025 про оцінку майна, оцінювачем надано висновок, що станом на 07.11.2025 ринкова вартість житлового будинку з надвірними будівлями, загальною площею 179,0 кв.м., житловою площею 105,20 кв.м., та приватизованою земельною ділянкою загальною площею 0,0771 га, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 без ПДВ загальною вартістю становить 5 050 480,00 грн, з них: вартість житлового будинку 4 043 350,00 грн, вартість земельної ділянки 1 007 130,00 грн. житловий будинок має два поверхи з приміщеннями загальною площею 90,1 кв.м. та 88,9 кв.м. Будинок на даний час знаходиться у спільному користуванні позивача, відповідача та двох спільних неповнолітніх дітей. Однак, перший та другий поверх житлового будинку повністю не ізольовані один від одного та мають спільний вхід. При цьому житловий будинок технічно можливо розділити в натурі на приблизно дві рівні частини з обладнанням двох ізольованих квартир з окремими входами, а саме необхідно здійснити монтаж сходів на другий поверх із встановленням вхідних дверей на балконі. Як вище зазначено на даний час будинок знаходиться у спільному користуванні позивача, відповідача та їх двох неповнолітніх дітей. Крім того, оскільки площа господарських споруд, які знаходяться біля житлового будинку при поділі не буде відповідати розміру частини позивача в спільному майні, а буде більшою, ніж частина відповідача, то ОСОБА_2 слід виділити в особисту власність автомобіль марки Volkswagen модель Transporter, об`єм двигуна 1 896 куб.м., вартість якого відповідно до звіту № ІЦК-БЦ-001-10/2025 про оцінку майна станом на 07.11.2025 становить без ПДВ 265 403,00 грн. та який перебував у постійному користуванні відповідача. Останній мав змогу не лише вільно користуватися, а й розпоряджатися, на підставі наданої позивачем нотаріально посвідченої довіреності вказаним автомобілем. У подальшому, позивачка скасувала цю довіреність, про що був проінформований відповідач, однак, після подання зустрічної позовної заяви про розірвання шлюбу та поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ОСОБА_2 , знаючи про відкликання довіреності, самовільно відчужив автомобіль Volkswagen Transporter, рік випуску 2007, тип: пасажирський-В легковий, номер шасі НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 на користь свого брата без її згоди, а гроші одержані від продажу автомобіля залишив собі. Тому, позивач просила суд при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя, врахувати визначену оцінювачем вартість автомобіля Volkswagen Transporter, рік випуску 2007, тип: пасажирський-В легковий, номер шасі НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , при поділі. Крім того, позивач просить здійснити поділ земельної ділянки, яка перебуває у спільній сумісній власності подружжя, та відповідно визнати за нею право власності на 1/2 частку земельної ділянки з кадастровим номером 3210300000:04:030:0144, площею 0,0771 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка). Оскільки, між сторонами існує конфлікт щодо користуванням спільним майном і відповідач постійно чинить перешкоди у користуванні та володінні житловим будинком, та протягом тривалого часу створює нестерпні умови для проживання їхнім неповнолітнім дітям: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_4 та позивачу, остання звернулася із заявою до Білоцерківського РУП ГУ НП в Київській області про притягнення відповідача до відповідальності за його неправомірні дії. В подальшому постановою суду по справі ЄУН 357/18367/25 відповідача було визнано винним за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП у вчиненні домашнього насильства економічного характеру. Враховуючи зазначені обставини, та те, що право власності на житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами зареєстровано за відповідачем, як номінальним власником, а позивач залишається співвласником майна, що може створити умови для можливого порушення прав позивача шляхом одноосібного розпорядження цим майном, оскільки в зазначеному Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутні відомості про неї, як про співвласника, а також у зв`язку з напруженими відносинами, що супроводжуються перешкоджанням у користуванні спільним сумісним будинком з боку відповідача, ОСОБА_1 вважає за необхідне здійснити поділ спірного домоволодіння. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя. Оскільки з відповідачем не можливо у позасудовий спосіб урегулювати питання поділу спільного майна, а у ході спільного користування даним майном між позивачем та відповідачем постійно виникають непорозуміння та конфліктні ситуації, позивач просила суд поділити між ними житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, земельну ділянку, грошові кошти і автомобіль в натурі з урахуванням розміру належної їй частки у спільному сумісному майні.

02.02.2026 судом отримано від представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Грабовського І.А. відзив на позовну заяву з додатками (т.2 а.с.57-104). У відзиві адвокат Грабовський І.А. проти позову заперечує, не визнає в повному обсязі, вважає позовні вимоги позивача необґрунтованими, безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню з огляду на те, що у період з 2004 року по 2007 рік ОСОБА_2 не проживав з ОСОБА_1 (на той час ОСОБА_3 ) однією сім`єю без реєстрації шлюбу. Всі стосунки з ОСОБА_1 базувалися виключно на оплатній основі. У квартирі її батьків за адресою АДРЕСА_2 він проживав досить короткий період, приблизно 1,5-2 місяці, сплачуючи за проживання кошти. Реєстрацію за вказаною адресою, яка потрібна йому була для ведення бізнесу, ОСОБА_2 також отримав, сплативши за це гроші. Спільного побуту також не було, як і спільних витрат на придбання майна. Кожний мав свій бюджет і не звітувався один перед одним за отримані доходи, та не узгоджував свої витрати. Все було роздільним. Ніяких обов`язків притаманних подружжю, між сторонами, не існувало. Придбання ОСОБА_2 12.05.2005 року незакінченого будівництвом житлового будинку з готовністю 10 відсотків за адресою АДРЕСА_1 , відбулося виключно за його власні кошти, без узгодження з позивачкою, яка ніякої фінансової участі у придбанні цього будинку не приймала. На момент придбання будинку відповідач проживав за адресою: АДРЕСА_5 . Вказана квартира належала його матері ОСОБА_6 , яка проживала в ній до своєї смерті в 2017 році. В подальшому відповідач добудував указаний будинок ще у 2005 році. При цьому позивачка ніякої участі в цьому не приймала. Все було зроблено відповідачем власними силами та за власні кошти. З 2006 року відповідач став проживати у своєму будинку. Після укладення шлюбу всі витрати по утриманню будинку, придбання меблів, побутової техніки та всього іншого, що потрібно для налагоджування побуту, відбувалося коштом відповідача. Про свої кошти, які отримувала позивач, як заробітну плату, або доходи від підприємницької діяльності, остання ніколи не ставила до відома та витрачала їх на свій розсуд. Тобто у сторін не було спільного бюджету, як до укладення шлюбу, так, і після його укладення в березні 2008 року. 15.06.2018 року ОСОБА_1 продала квартиру АДРЕСА_6 . Вказану квартиру вона придбала 11.04.2007 року. В пункті 4.3. договору купівлі продажу вказано, що зазначена квартира згідно заяви, поданої ОСОБА_1 , не є об`єктом права спільної сумісної власності. Тобто квартира, яка була придбана нею 11.04.2007 року, не є спільною сумісною власністю з ОСОБА_2 , а придбаний ним 12.05.2005 року недобудований будинок, який був добудований ним за власні кошти також у 2005 році є спільною сумісною власністю. Реєстрація відповідач в квартирі АДРЕСА_6 з 19.02.2008 року носила тимчасовий характер і необхідна була йому для ведення бізнесу. За вказану реєстрацію відповідач також сплатив кошти. У вказаній квартирі ОСОБА_2 не проживав, оскільки вже з 2006 року проживав у власному будинку АДРЕСА_1 . Позивачка не надала жодних документальних доказів спільного бюджету, участі у придбанні будинку та фінансуванні будівництва будинку. Відсутні договори, розписки, банківські документи або інші підтвердження. Факт спільного відпочинку сторін, спільна присутність на святкуванні свят, пересилання відповідачем коштів на рахунок позивача, самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не може свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце усталені відносини, які притаманні подружжю Отже для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні подружжю. З договору купівлі-продажу від 12.05.2005 року вбачається, що відповідач придбав незакінчений будівництвом житловий будинок з відповідними господарськими спорудами, сплативши повністю за нього кошти. Готовність вказаного будинку становила 10 відсотків. З технічного паспорту житлового будинку АДРЕСА_1 , який був виготовлений станом на 14.12.2005 року, вбачається, що в ньому є плани першого та другого поверху вказаного будинку. Робочий проект газопостачання житлового будинку АДРЕСА_1 було виготовлено 21.02.2006 року. У вказаному проекті є документ під назвою «ПЛАН газопровода М 1:100» на якому приведено креслення першого поверху вказаного будинку. Це креслення повністю співпадає з планом першого поверху, який наведений в технічному паспорті житлового будинку АДРЕСА_1 , та який був виготовлений станом на 14.12.2005 року. Плани першого та другого поверхів технічного паспорту від 14.12.2005 року повністю співпадають з технічним паспортом вказаного будинку від 14.04.2008 року. Ці документи підтверджують факт добудови будинку АДРЕСА_1 в 2005 році. З типового договору про надання послуг з газопостачання від 25.12.2006 року вбачається, що будинок АДРЕСА_1 був вже побудований і в ньому було опалення, що робило можливим проживання в ньому ОСОБА_2 .. Зазначені обставини спростовують факт проживання ОСОБА_2 однією сім`єю з позивачкою без реєстрації шлюбу у період з 2004 року по 2007 рік. ОСОБА_1 у своїх позовних вимогах посилається на наявність у неї фінансових можливостей для придбання та добудови житлового будинку, однак такі твердження не підтверджені належними та допустимими доказами. Як вбачається з матеріалів справи, вона була зареєстрована як фізична особа-підприємець лише з 10.03.2006 року. Жодних відомостей про доходи за 2004–2005 роки, тобто за період, коли 12.05.2005 року було придбано недобудований будинок (готовність 10 відсотків), ОСОБА_1 суду не надала. Таким чином, на момент придбання об`єкта нерухомості відсутні будь-які докази наявності у неї доходів або заощаджень, які могли бути використані для його придбання та добудову у 2005 році. Згідно з книгою обліку доходів і витрат фізичної особи-підприємця, сукупний дохід ОСОБА_1 за 2006 рік становив 56 945,00 грн., а за 2007 рік – 38 743,59 грн. Загальний її дохід за період з 10.03.2006 по 31.12.2007 склав 95 688,59 грн. При цьому зазначений будинок був добудований до кінця 2005 року, а його ринкова вартість на теперішній час становить 4 043 350,00 грн. Отже, задекларовані доходи ОСОБА_1 складають лише близько 2,36 відсотків від вартості об`єкта нерухомості та об`єктивно не могли забезпечити фінансування ні придбання, ні добудови житлового будинку, навіть без урахування її особистих витрат на проживання. За таких обставин твердження ОСОБА_1 про її фінансову участь у придбанні та добудові будинку є економічно необґрунтованими, не підтвердженими жодними первинними фінансовими документами та ґрунтуються виключно на припущеннях, що суперечить вимогам статей 76, 77 та 81 ЦПК України щодо обов`язку сторони довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог. Надання позивачкою документів про її доходи та витрати за 2006-2009 роки, доводить тільки факт отримання нею доходів. Однак наявність доходів це лише потенційна можливість, а не доказ їх використання. Сам факт отримання доходу не свідчить про його спрямування на придбання конкретного об`єкта нерухомості та його добудову. Тим більше ці доходи отримані після придбання та добудови будинку відповідачем у 2005 році. Як встановлено матеріалами справи, житловий будинок був фактично добудований до кінця 2005 року, тобто до укладення шлюбу між сторонами, який було зареєстровано у березні 2008 року. Посилаючись на ст. 331 ЦК України представник вказував, що сам по собі факт оформлення права власності на житловий будинок за відповідачем 29.06.2016 року, тобто після укладення шлюбу, не змінює моменту набуття майна та не є підставою для визнання такого будинку спільною сумісною власністю подружжя. З урахуванням наведених обставин, часу та джерел набуття спірного майна, а також відсутності доказів проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період 2004–2007 років, житловий будинок загальною площею 179,0 кв.м. та земельна ділянка площею 0,0771 га, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , є особистою приватною власністю відповідача. За таких умов правові підстави для визнання зазначеного майна об`єктом спільної сумісної власності сторін та його поділу відсутні, а позовні вимоги ОСОБА_1 є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню. У зв`язку з наведеним представник відповідача просив суд відмовити у задоволені позовної заяви ОСОБА_1 у повному обсязі.

03.03.2026 судом отримано від представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Грабовського І.А. доповнення до відзиву на позовну заяву (т.2 а.с.138-142), де зазначено, що в заяві про зміну предмету позову доказів спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу сторін з лютого 2004 року по 14 березень 2008 року не наведено, а тому ця вимога не визнається відповідачем з мотивів наведених у відзиві на позовну заяву. Крім того, на спростування твердження позивача щодо наявності спільних грошових заощаджень в сумі 300 000 доларів США, які зберігаються у ОСОБА_2 у готівковій формі представник вказував, що ці твердження представника позивача є внутрішньо суперечливими та не дозволяють встановити дійсний розмір спірних грошових коштів. Так, у заяві про зміну предмету спору та збільшення розміру позовних вимог зазначено, що сторони спільною працею набули грошові кошти у розмірі близько 300 000 доларів США, водночас представник позивача стверджує, що частина спільно набутих коштів, заощаджених ОСОБА_1 від її підприємницької діяльності, становить близько 400 000 доларів США. Зазначене свідчить про очевидну арифметичну та логічну неузгодженість викладених обставин, оскільки частина не може перевищувати ціле. Така суперечливість позовної позиції свідчить про невизначеність предмета спору та недоведеність заявленого розміру спільного майна подружжя у вигляді грошових коштів. За відсутності чіткого та узгодженого розрахунку спірних сум вимоги представника позивача не можуть вважатися належним чином обґрунтованими та підтвердженими належними і допустимими доказами. Посилання представника позивача на наявність у ОСОБА_2 банківських індивідуальних сейфів не є належним доказом існування у них грошових коштів у заявленому розмірі. Сам по собі факт оренди індивідуальних сейфів у банківських установах не підтверджує ні факту зберігання у них грошових коштів, ні їх розміру, ні їх правового режиму, як спільної сумісної власності подружжя. Представник позивача не надав жодного доказу внесення відповідачем до сейфів грошових коштів у сумі 150 000 доларів США, їх належності сторонам на праві спільної сумісної власності та часу їх набуття. За таких обставин збільшення позовних вимог ґрунтується на припущеннях. Представник позивача стверджує про заощадження нею грошових коштів у розмірі близько 400 000 доларів США від своєї підприємницької діяльності. При цьому не надано ніяких розрахунків з яких конкретно доходів заощаджено саме 400 000 доларів США. З доданих до позовної заяви фінансових документів позивача не вбачається, що вона, як підприємець в період з 2006 року по 2014 рік, отримала дохід з якого можна було б заощадити 400 000 доларів США. Тільки офіційна довідка з відповідного податкового органу може підтвердити який саме доход отримала позивач від підприємницької діяльності за вказаний нею період. Заявлена представником позивача вимога про стягнення грошових коштів саме у доларах США, не підтверджена належними та допустимими доказами того, що спірні кошти існували та зберігались саме у зазначеній іноземній валюті. Сам по собі факт посилання представника позивача на певний валютний еквівалент не підтверджує валютного характеру спірних коштів. Жодних документів, які б свідчили про формування, зберігання або перебування у відповідача грошових коштів саме у доларах США, та в зазначеній сумі – 300 000 доларів США, представником позивача не надано. За таких обставин обраний представником позивача спосіб захисту у вигляді стягнення коштів саме в іноземній валюті є передчасним, необґрунтованим та таким, що ґрунтується на припущеннях. Тому відповідач ОСОБА_2 , не визнає вимогу про стягнення з нього 150 000 доларів США. За наведених обставин представник відповідача просив суд відмовити у задоволені позовних вимог, викладених у заяві про зміну предмету позову та збільшення розміру позовних вимог у повному обсязі.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представники, уточнений позов з урахуванням кінцевої заяви про зміну предмету позову, підтримали та просили його задовольнити повністю, надали пояснення, аналогічні наведеним у позові, заявах та письмово викладених судових дебатах.

Відповідач ОСОБА_2 та його представник в судовому засіданні позовні вимоги не визнали та просили відмовити у задоволенні позову повністю з підстав викладених у відзиві на позовну заяву, доповненні до відзиву та письмово викладених судових дебатах.

ІІ. Процесуальні дії та рішення у справі

21.01.2026 суд постановив ухвалу, якою прийняв позов до розгляду, відкрив провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначив підготовче засідання на 26.02.2026. Цією ж ухвалою суд встановив відповідачу 15-ти денний строк для подання відзиву на позовну заяву та роз`яснив право пред`явити зустрічний позов у строк для подання відзиву (т.2 а.с.20).

23.01.2026 суд постановив ухвалу, якою задовольнив заяву ОСОБА_1 та наклав арешт та заборону відчуження: - житлового будинку з надвірними будівлями, загальною площею 179,0 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; - земельної ділянки з кадастровим номером 3210300000:04:030:0144, площею 0,0771 га, цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а також зобов`язав ОСОБА_2 не чинити перешкоди ОСОБА_1 у користуванні спірним нерухомим майном, а саме: житловим будинком з надвірними будівлями, загальною площею 179,0 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та земельною ділянкою з кадастровим номером 3210300000:04:030:0144, площею 0,0771 та, цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (т.2 а.с.50-52).

02.02.2026 від представника відповідача ОСОБА_2 – адвоката Грабовського І.А. надійшов відзив на позовну заяву з додатками (т.2 а.с.57-104).

23.02.2026 від представника позивача ОСОБА_1 – адвоката Кучерука М.В. надійшла заява про зміну предмета позову та збільшення розміру позовних вимог (т.2 а.с.107-122).

26.02.2026 суд постановив ухвалу із занесенням до протоколу судового засідання, якою задовольнив клопотання сторони позивача про приєднання до матеріалів справи та розгляду заяви про зміну предмету позову та надав можливість стороні відповідача ознайомитися з даною заявою і встановив строк десять днів для подачі відзиву або заперечень у зв`язку з чим відклав проведення підготовчого засідання на 16.04.2026 (т.2 а.с.135).

03.03.2026 від представника відповідача ОСОБА_2 – адвоката Грабовського І.А. надійшли доповнення до відзиву на позовну заяву (т.2 а.с.138-145).

18.03.2026 від представника позивача ОСОБА_1 – адвоката Кучерука М.В. надійшла заява про зміну предмета позову (т.2 а.с.146-151).

16.04.2026 суд постановив ухвалу із занесенням до протоколу судового засідання, якою задовольнив клопотання сторони позивача про: приєднання до матеріалів справи та розгляду кінцевої редакції заяви про зміну предмету позову; виклику та допиту свідків (клопотання про призначення експертизи знято з розгляду стороною позивача). Суд також постановив ухвалу, якою відмовив у задоволенні клопотання сторони позивача про повернення відзиву відповідачу, та ухвалу, якою закрив підготовче провадження з призначенням справи до судового розгляду по суті на 11.05.2026 (т.2 а.с.156-159).

11.05.2026 суд постановив ухвалу із занесенням до протоколу судового засідання, якою задовольнив клопотання сторони позивача про відкладення судового засідання через розірвання договору про надання правової допомоги з адвокатом Кучеруком М.В. та укладенням нового договору з адвокатом Неупокоєвою Н.К. та відклав розгляд справи по суті на 27.05.2026 надавши можливість новому представнику ознайомитися з матеріалами справи (т.2 а.с.162-172).

27.05.2026 суд постановив ухвалу із занесенням до протоколу судового засідання, якою оголосив перерву в судовому засіданні до 19.08.2026 у зв`язку з подачею стороною відповідача письмових доказів (т.2 а.с.175, 176).

19.08.2026 в судовому засіданні було допитано свідків сторони позивача та суд постановив ухвалу із занесенням до протоколу судового засідання, якою оголосив перерву в судовому засіданні до 07.10.2026 через перебування відповідача на стаціонарному лікуванні за межами Київської області у зв`язку з проведеним оперативним втручанням внаслідок ДТП, яка мала місце 18.08.2026 (т.2 а.с.178-186).

07.10.2026 суд оголосив про перехід до стадії ухвалення судового рішення відповідно до ч.1 ст.244 ЦПК України та повідомив сторони про дату та час проголошення повного тексту рішення (т.2 а.с.207- 208).

Суд, заслухавши вступне слово учасників справи та їх представників, показання свідків, перевіривши викладені в заявах по суті обставини, вивчивши матеріали цивільної справи, дослідивши надані докази, встановив наступні фактичні обставини та визначив зміст спірних правовідносин.

ІІІ. Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд установив, що 14.03.2008 року позивач ОСОБА_7 та відповідач ОСОБА_2 зареєстрували шлюб у відділі реєстрації актів цивільного стану Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Київської області, актовий запис № 221, що вбачається з наявної у матеріалах справи копії свідоцтва про шлюб від 14.03.2008 року серії НОМЕР_4 (т.1 а.с.21).

Від даного шлюбу сторони мають доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується копіями свідоцтв про народження серії НОМЕР_5 від 12.08.2008 року та серії НОМЕР_6 від 16.09.2010 року (т.1 а.с.22, 23).

З матеріалів справи установлено, що місце проживання позивача ОСОБА_8 у період з 05.10.1983 по 11.04.2007 було зареєстроване за адресою АДРЕСА_2 , що підтверджується копією інформації про реєстрацію місця проживання особи від 23.10.2025 (т.1 а.с.19).

З 03.07.2007 позивач була зареєстрована за адресою : АДРЕСА_7 (Т.1 а.с.18)

З 15.09.2020 по даний час місце проживання позивача зареєстровано за адресою: АДРЕСА_8 , що вбачається із копії витягу з реєстру територіальної громади від 28.11.2025 (т.1 а.с.20).

Встановлено, що в період з 19.02.2008 по 11.01.2018 відповідач був зареєстрованим за адресою : АДРЕСА_7 (Т. 1 а.с.26)

З 11.01.2018 року місце проживання відповідача зареєстроване за адресою : АДРЕСА_1 (Т.2 а.с.19).

Судом встановлено, що в 2005 році відповідач зазначав свою адресу проживання : АДРЕСА_2 , саме за цією адресою в грудні 2005 року йому приходила кореспонденція (Т.1 а.с.28).

З 10 березня 2006 року позивач була зареєстрована як фізична особа-підприємець та отримувала дохід від підприємницької діяльності. На підтвердження цього суду були надані книги обліку доходів та витрат, звіти платника єдиного податку, податкові декларації та довідки про отримані доходи (Т.1 а.с. 38-129).

Також, матеріали справи містять письмові докази перебування позивача в трудових відносинах з ПАТ «Страхова компанія «Універсальна» (Т.1 а.с.130), позивач працювала у ФОП ОСОБА_9 (Т.1 а.с.131), позивач працювала у ФОП ОСОБА_10 (Т.1 а.с.132), позивач працює з 08.09.2023 по даний час в КЗ КОР «Білоцерківський краєзнавчий музей» (Т.1 а.с.133).

Позивачем додано до матеріалів справи копію її трудової книжки (Т.1 а.с.134-139).

Позивач в підтвердження своїх доходів додала до справи довідку ПФУ (ф.ОК-7) (Т.1 а.с. 140-146)

До матеріалів справи додані письмові докази звернення позивача до правоохоронних органів з повідомленнями про домашнє насильство, що вчиняє ОСОБА_2 (Т.1 а.с. 147-151).

Встановлено, 12.05.2005 року гр. ОСОБА_11 продала відповідачу ОСОБА_2 житловий будинок незакінчений будівництвом готовністю 10 %, з відповідними господарськими спорудами та будівлями , що знаходився по АДРЕСА_1 . Вартість відчужуваного незакінченого будівництвом житлового будинку становила 22048 грн. (Т.1 а.с.184-185).

Встановлено, що на підставі свідоцтва про право власності (серія та номер : НОМЕР_7 від 04.10.2013) за ОСОБА_2 18.09.2013 року було зареєстровано право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3210300000:04:030:0144, площею 0,0771 га з цільовим призначенням : для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (Т.1а.с.186)

Встановлено, що після вчинення будівництва, 29.06.2016 на підставі договору купівлі –продажу від 12.05.2005, Декларації про готовність до експлуатації об`єкта, (серія та номер КС142160750465 від 15.03.2016) та рішення органу місцевого самоврядування від 04.10.2013 за відповідачем ОСОБА_2 було зареєстровано 29.06.2016 право власності на житловий будинок , загальною площею 179 м.кв, житловою площею 105,2 м.кв., що розташований на земельній ділянці 3210300000:04:030:0144 за адресою АДРЕСА_1 (Т.1а.с.197).

Матеріали справи містять Технічні паспорти на садибний (індивідуальний ) будинок АДРЕСА_1 , від 14.12.2005 року, від 11.04.2008 року та від 22.06.2015, виготовлені в різні періоди ( Т.1 а.с.189-197, Т. 2 а.с.91-97, Т. 2 а.с.98-104).

Встановлено, що на замовлення позивача, суб`єкт оціночної діяльності склав Звіт № ІЦК-БЦ-001-10/2025, станом на 07.11.2025 було визначено вартість житлового будинку з надвірними будівлями за адресою : АДРЕСА_1 , та було визначено вартість домоволодіння - 5050480 грн., вартість житлового будинку – 4043350 грн., вартість земельної ділянки – 1007130 грн. (Т.1 а.с.152-173).

Позивач в своїх вимогах вказала, як об`єкт спільної сумісної власності подружжя, - автомобіль марки Volkswagen модель Transporter рік випуску 2007 тип: пасажирський-В легковий, номер шасі НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , власником якого є позивач ОСОБА_1 , згідно Свідоцтва про реєстрацію ТЗ від 31.12.2013 (Т.1 а.с.214)

На замовлення позивача, суб`єкт оціночної діяльності склав Звіт № ІЦК-БЦ-001-10/2025 про оцінку КТЗ марки Volkswagen модель Transporter, об`єм двигуна 1 896 куб.м., вартість якого відповідно до цього звіту станом на 07.11.2025 становить без ПДВ 265 403,00 грн. (Т.1 а.сю.198-215).

Встановлено, що вказаним транспортним засобом керував відповідач, але 29.10.2025 р. позивач скасувала свою довіреність в якій уповноважувала ОСОБА_2 керувати та розпоряджатися автомобілем марки Volkswagen модель Transporter р.н. НОМЕР_2 на власний розсуд (Т.1 а.с. 217).

Встановлено, що в січні 2026 відповідач ОСОБА_2 , на підставі Довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Білоцерківського районного нотаріального округу Якименською Л.Л. від 07.06.2024, відчужив гр. ОСОБА_12 автомобіль Volkswagen модель Transporter р.н. НОМЕР_2 (Т.1 а.с.236).

Встановлено, що 09.01.2026 за Заявою позивача про неправомірні дії відповідача щодо безпідставного відчуження спільного майна, було проведено реєстрацію повідомлення про кримінальне правопорушення (Т.1 а.с.239).

Матеріали справи містять чисельні фото світлини із зображенням сім`ї ОСОБА_13 в різні періоди їхнього спільного проживання, але фото невідцифровані, без відображення дати на фото з автоматичним штампом часу (Т.1 а.с.240-245).

В обґрунтування позовної вимоги щодо спільних коштів в банківському сейфі, позивач надала копію Додатку до Заяви про акцепт публічної пропозиції до Договору №882 про оренду індивідуального банківського сейфу від 05.11.2025 в АТ «РайффайзенБанк» на ім`я ОСОБА_2 (Т.2 а.с.116-119)

Відповідач до відзиву надав копію технічного паспорту на будинок від 14.12.2005 де власником значиться ОСОБА_11 та копію технічного паспорту на будинок від 11.04.2008 де вже власником значиться ОСОБА_2 , копію робочого проекту газопостачання житлового будинку та копію договору про надання послуг з газопостачання від 25.12.2006 на ім`я ОСОБА_11 , тобто попереднього власника домоволодіння (Т.2 а.с. 70-104).

З показань свідка ОСОБА_14 , зі сторони позивача, наданих у судовому засіданні, суд установив, що з 1997 року свідок знайома з позивачем, жили в одному будинку, по-сусідству. В 2001 році свідок познайомилася з ОСОБА_2 , який приїздив до позивача, а з 2004 року ОСОБА_2 почав разом проживати з позивачем в квартирі її батьків. Позивач працювала на двох роботах. В 2007 році батько позивача продав квартиру і купив позивачу окрему однокімнатну квартиру , де проживала разом з ОСОБА_2 . Свідок була у ОСОБА_13 на весіллі, потім приходила в їхній новий будинок, який вони разом будували. Свідок є хрещеною мамою доньки сторін. Сторони разом купували собі будинок. Свідок в 2007 році вперше приїхала в їхній будинок, була лише коробка будинку, стіни і дах, вікна, двері, але жити там ще не можна було. Свідку відомо, що позивач працювала і всі кошти вкладала в будинок.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_15 , яка приходиться позивачу донькою, дала суду показання, що їй було 9 років, коли її мама познайомила з ОСОБА_2 , з яким мама зустрічалася, а в 2005 році вони почали разом жити в квартирі, що належала діду, по АДРЕСА_9 . Потім дід продав свою трикімнатну квартиру і купив дві однокімнатні квартири. Мама, ОСОБА_15 і ОСОБА_2 переїхали жити в однокімнатну квартиру по АДРЕСА_7 . У свідка з відповідачем були дуже добрі відносини. Вітчим ОСОБА_2 допомагав робити домашні завдання, разом відпочивали, веселилися, ходили на базар де вітчим вчив вибирати продукти. Потім батьки почали будувати будинок по АДРЕСА_1 . Влітку 2005 року свідок щодня їздила на те будівництво і возила обід ОСОБА_2 і робітникам. В 2007 році в тому будинку була вже побудована і відремонтована 1 кімната, куди поставили 2 ліжка і сім`я ОСОБА_13 переїхали жити в недобудований будинок, працювали всі разом, восени поклеїли ще в одній кімнаті шпалери, то була кімната ОСОБА_15 . На другий поверх можна було піднятися по звичайній дерев`яній драбині, балкон був без поручнів. Мама з 2005 року постійно проживала разом з вітчимом, як подружжя, їздили відпочивати в Крим, на Одещину, часто їздили в с. Пилипчу на пікніки. В 2007 році свідку повідомили, що у батьків народиться дитина. Свідок поступила на навчання в Київ, проживала в гуртожитку і кожні вихідні приїздила до батьків, допомагала по будинку, бо батьки все робили своїми силами. В 2009 році в будинку поклали керамічну плитку.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_16 , який приходиться позивачу братом, дав суду показання, що з 2001 року позивач почала зустрічатися з ОСОБА_2 , а з 2004 року він на постійній основі вселився в їхню кватиру. Було тісно, всі хотіли жити окремо, тому батько продав ту квартиру і купив 2 однокімнатні квартири. Свідок з друзями часто допомагав сестрі з будівництвом будинку по АДРЕСА_1 . Потім позивач з донькою переїхали жити в той недобудований будинок, свідок приходив до них на свята, допомагав по господарству, город копав, паркан ставив. Свідок особисто зі своїми друзями допомагали знести старий будинок, що стояв на земельній ділянці, ескалатор повністю зніс старий будинок, залишився на ділянці лише сарай, який і зараз там є, заново перероблювали фундамент, бо треба було великий підвал зробити. Зараз будинок вже повністю збудований, свідок 2 роки тому востаннє був в тому будинку.

ІV. Норми права, оцінка аргументів сторін та висновки суду

Відповідно до частини першої статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За ч.2 ст.3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Відповідно до ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Критеріями, які дозволяють надати спірному набутому майну режим спільного майна є:1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий режим спільної власності подружжя.

Тільки в разі встановлення цих фактів і визначення критеріїв норма статті 60 Сімейного кодексу України вважається правильно застосованою.

Відповідно до ст. 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

В п.20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» роз`яснено, що при застосуванні ст.74 СК, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, судам необхідно враховувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (стаття 61 СК України).

Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (стаття 63 СК України).

Згідно ст.70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до ст.69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

За ст.71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.

Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Досліджуючи надані суду докази, суд прийшов до висновку, що є доведеним факт, що в 2005 року, на час придбання спірного будинку АДРЕСА_1 , сторони проживали однією сім`єю. Зокрема, підтвердженням наведеному факту є показання трьох свідків, які ствердили, що сторони разом придбали недобудований будинок, для спільного проживання, і на час набуття цієї недобудови, сторони проживали однією сім`єю, як подружжя, разом працювали, планували, вкладали кошти в будівництво їхнього будинку.

Відповідач не довів, що він придбав будинок власним коштом, для власного проживання, та добудовував (90%) цей будинок в шлюбі, але власним коштом. Свої заперечення в даній справі відповідач доводив власними поясненнями. Реєструючи право власності на даний будинок в 2016 році та перебуваючи в шлюбі, відповідач не здійснив застереження, що це майно є його особистою власністю.

Також, суд бере до уваги лист Білоцерківської районної державної адміністрації від 30.12.2005, який був адресований відповідачу на адресу, яку він сам вказав ( АДРЕСА_2 ). Це адреса місця проживання і реєстрації позивача. Свідок ОСОБА_14 підтвердила, що в той період 5 разів на тиждень зустрічала в їхньому будинку відповідача, часто вечеряли разом, бо дружили сім`ями. Сторона відповідача не спростувала обставин того, що відповідач вказував своєю адресою де бажав отримувати листи, місце проживання позивача. А в період з 19.02.2008 по 11.01.2018 відповідач був зареєстрованим за адресою : АДРЕСА_7 в квартирі, яку придбав для позивача її батько.

Однак, суду не надано безперечних доказів, що відповідач з позивачем, з лютого 2004 року проживали однією сім`єю, тому вимога про встановлення факту проживання сторін однією сім`єю, саме з лютого 2004 року не знайшла свого підтвердження в ході розгляду справи. Жодного доказу в підтвердження періоду спільного проживання сторін, як подружжя з лютого 2004 року по травень 2005 року, не надано.

Велика Палата Верховного Суду сформувала правову позицію, згідно з якою особа, яка вважає себе власником майна (або його частини), може здійснити захист свого цивільного права, обґрунтувавши в позові підставу позовних вимог про поділ майна тим, що воно набуте за час спільного проживання жінки та чоловіка однією сім`єю. Позовні вимоги про поділ майна, що належить сторонам на праві спільної сумісної власності є ефективним способом захисту прав, здатним справедливо та без занадто обтяжливих для сторін судових процедур вирішити цивільну справу. Заявлення у таких справах позовного провадження окремої вимоги про встановлення факту спільного проживання жінки та чоловіка однією сім`єю без реєстрації шлюбу не здатне забезпечити захист прав власника.

У справах позовного провадження факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, як і інші юридичні факти, належить до предмета доказування і підлягає встановленню при ухваленні судового рішення, якщо цей факт пов`язаний з будь-якими заявленими позовними вимогами. Суд зобов`язаний встановити наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК).

Велика Палата Верховного Суду також зазначає, що вимога про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу може бути вирішена в порядку окремого судового непозовного цивільного судочинства, що передбачено розділом IV ЦПК України, у випадку, якщо між сторонами не існує спору. Якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах. Обґрунтування позиції суду щодо підтвердження чи спростування факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу у справах позовного провадження має бути наведено у мотивувальній частині рішення. У ній, зокрема, мають бути зазначені фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.

В резолютивній частині рішення у справах позовного провадження суд має зробити висновок про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної з заявлених вимог. Вимоги про встановлення юридичного факту не є вимогами, які забезпечують ефективний захист прав у справах про поділ майна подружжя, а лише підставою для вирішення такої справи (постанова ВП ВС від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц).

Отже, житловий будинок незакінчений будівництвом готовністю 10 %, за адресою : АДРЕСА_1 , було набуто сторонами в період їхнього спільного проживання, а після реєстрації шлюбу сторін (14.03.2008), вже було замовлено і виготовлено технічний паспорт на садибний житловий будинок на ім`я ОСОБА_2 від 11.04.2008, подана Декларація про готовність до експлуатації цього будинку від 15.03.2016 та лише 29.06.2016 року, в період шлюбу сторін, було зареєстровано за ОСОБА_2 право власності на житловий будинок, загальною площею 179 м.кв, житловою площею 105,2 м.кв. за адресою : АДРЕСА_1 .

За загальним правилом застосування презумпції згідно зі ст. 60 СК України майно, одержане одним із подружжя як набувачем за договором, що укладений під час перебування набувача в шлюбі, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя. Той із подружжя, який порушує питання про спростування зазначеної презумпції, зобов`язаний довести обставини, що її спростовують. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).

Отже, 12 травня 2005 року відповідач придбав не готовий житловий будинок площею 179 квадратних метрів. Відповідно до договору купівлі-продажу було придбано житловий будинок незакінчений будівництвом, готовністю лише 10 відсотків. Оформлення технічного паспорту на будинок в грудні 2005 на ім`я повереднього власника ОСОБА_11 та складання на її ім`я проєкту з газопостачання, і укладення договору про надання послуг газопостачання є необгрунтованим доказом в даному спорі та ніяким чином не спростовує встановлені судом факти.

Право власності на будинок АДРЕСА_1 було зареєстровано за відповідачем 29 червня 2016 року, тобто через одинадцять років після придбання початкової недобудови та вже під час зареєстрованого шлюбу сторін. Саме тому твердження про те, що весь нинішній будинок є особистою приватною власністю відповідача виключно через те, що на його ім`я у травні 2005 року було придбано 10-відсотковий об`єкт незавершеного будівництва, на несформованій земельній ділянці, не відповідає фактичним обставинам справи. Предметом спору в даній справі є житловий будинок, який за ступенем готовності, площею, функціональністю та вартістю відрізняється від придбаної в травні 2005 року недобудови і цей об`єкт створювався протягом багатьох років сімейного життя сторін.

Отже, добудова спірного будинку здійснювалася у період перебування сторін у шлюбі, а факт державної реєстрації права власності на вказаний будинок в період шлюбу за одним із подружжям, - не є підставою для припинення режиму спільної сумісної власності щодо зазначеного нерухомого майна.

З огляду наведеного, суд вважає, що підлягає до задоволення позовна вимога про визнання за позивачем права власності на 1/2 частину житлового будинку в АДРЕСА_1 , який є об`єктом спільної сумісної власності. Відповідач не надав належних доказів на підтвердження його особистих витрат на будівництво зазначеного будинку, що були понесені з травня 2005 року та до моменту введення в експлуатацію цього будинку і реєстрації права власності на будинок в 2016 році.

Як було встановлено судом, спірний житловий будинок, розташований на земельній ділянці площею 0,0771 га, кадастровий номер 3210300000:04:030:0144, з цільовим призначенням : для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка зареєстрована за відповідачем на підставі свідоцтва про право власності 18.09.2013 року.

Вирішуючи спір у частині поділу земельної ділянки, на якій розташований житловий будинок АДРЕСА_1 , суд застосовує положення частини першої статті 377 ЦК України та частин першої, другої статті 120 ЗК України.

При переході права власності на будівлю і споруди разом з цими об`єктами переходить і право власності на земельну ділянку без зміни її цільового призначення, у разі будівництва подружжям на земельній ділянці будівель і споруд право власності на земельну ділянку відповідно виникає й в учасників спільної власності на ці будівлі та споруди. Аналогічне право в учасників спільної власності на будівлі і споруди виникає при приватизації земельних ділянок, на яких останні знаходяться (правовий висновок ВСУ у постанові від 16.12.2015 по справі №6-2710цс15).

Згідно з частиною першою статті 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності або право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього власника.

Відповідно до частини першої статті 120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності іншої особи, відбувається одночасний перехід права власності на земельну ділянку.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року в справі № 689/26/17 (провадження № 14-47цс20) зробила висновок, що «при відсутності окремої цивільно-правової угоди щодо земельної ділянки при переході права власності на об`єкт нерухомості, слід враховувати те, що зазначена норма статті 120 ЗК України закріплює загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості, спорудженого на земельній ділянці, з такою ділянкою (принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди). За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебувало у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачався роздільний механізм правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникали при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, споруджену на земельній ділянці, та правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на вказану нерухомість. Враховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, зроблено висновок, що земельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке придбаває особа, якщо інший спосіб переходу прав на земельну ділянку не визначено умовами договору чи приписами законодавства».

Перехід майнових прав до іншої особи зумовлює перехід до неї і прав на ту частину земельної ділянки, на якій безпосередньо розташований відповідний об`єкт нерухомості, та частину земельної ділянки, яка необхідна для його обслуговування. Особа, яка набула право власності на об`єкт нерухомості, розташований у межах земельної ділянки, якою користувався попередній власник нерухомого майна, набуває право вимагати оформлення на своє ім`я документів на користування всією земельною ділянкою на умовах і в обсязі, які були встановлені для попереднього землекористувача - власника об`єкта нерухомості, або частиною земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування об`єкта нерухомості, розташованого на ній (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16).

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про те, що хоча ОСОБА_2 і отримав у приватну власність шляхом приватизації земельну ділянку по АДРЕСА_1 , але право власності відповідача на спірну земельну ділянку частково припинилося, оскільки за ОСОБА_1 визнано право власності на 1/ 2 частину житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , а тому до позивача перейшло право власності і на 1/2 частину земельної ділянки, на якій цей будинок побудований, що відповідає принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній будинку.

Щодо позовної вимоги про визнання за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 права спільної сумісної власності на грошові заощадження в сумі 300 000 (триста тисяч) доларів США, суд, дослідивши надані докази, вважає дану вимогу необґрунтованою та не доведеною.

Позивач надала суду докази своїх доходів і працевлаштування, але жодного доказу, що сім`я ОСОБА_13 мала заощадження саме в 300 000 доларів США, суду не надано.

Так само й твердження позивача і її представника про те, що 300 000 дол. США зберігаються у ОСОБА_2 у готівковій формі, в орендованому банківському сейфі, судом до уваги не беруться за їх голослівністю, так як не мають доказової сили відповідно до положень ч.2 ст. 76 ЦПК України. В даній справі опису майна не здійснювалося. Є лише припущенням позивача, що в сейфі у відповідача зберігається 300 000 дол. США.

Відповідач в судовому засіданні пояснив, що в 2025 році через погіршення в сім`ї стосунків і недовіру, він вимушений був орендувати в банку сейф де зберігав особисті документи по роботі.

Згідно з ч. 1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст. 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).

Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. (Висновок ВС викладений у Постанові від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17).

Щодо позовної вимоги про залишення у власності ОСОБА_2 в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя грошові кошти отримані від продажу автомобіля марки Volkswagen Transporter, рік випуску 2007 тип: пасажирський-В легковий, номер шасі НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , вартість якого на час розгляду справи в суді складає 265 403 грн., суд вважає дану вимогу необґрунтованою вцілому.

Позивач надала суду докази, що автомобіль Volkswagen Transporter НОМЕР_2 зареєстрований за нею, а відповідач певний період керував цим ТЗ, продав його за нечинною довіреністю. Спір з приводу відчуження даного ТЗ вирішується в іншій справі, а тому правомірність відчуження автомобіля не є предметом розгляду в даній справі.

При цьому, сторони пояснили, що наразі автомобіль зареєстровано знову за позивачем, тому спосіб поділу майна, шляхом залишення відповідачу грошових коштів отриманих від продажу автомобіля, які можливо підлягатимуть поверненню іншій особі, гр. ОСОБА_12 , не підпадає під регулювання ст. 71 СК України, якою передбачені способи і порядок поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Вартість автомобіля визначена в розмірі 265403 грн. Сторона позивача обґрунтовує, що фактичний і юридичний стан цього майна змінився вже під час розгляду цієї справи, внаслідок скасування перереєстрації автомобіля, а тому сторона позивача просила в судових дебатах виходити із фактичного стану автомобіля на момент ухвалення рішення та оцінити його як майно, яке продовжує існувати та фактично перебуває у відповідача.

Запропонований спосіб поділу майна автомобіля Volkswagen Transporter НОМЕР_2 подружжя не передбачений Законом, оскільки позивач просить суд виходити із фактичного стану автомобіля, хоча такий стан ТЗ суду не відомий, та позивач бажає залишитися власником ТЗ, а вартість цього авто зарахувати відповідачу, як компенсацію за частину земельної ділянки, і при цьому просить поділити цю земельну ділянку на підставі ст. ст. 60, 70 СК України.

Отже, позовна вимога щодо спільного майна подружжя – автомобіля Volkswagen Transporter НОМЕР_2 є необґрунтованою та не підлягає задоволенню. Інших способів поділу спільного автомобіля сторони не пропонували.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст. 13 ЦПК України).

V. Щодо розподілу судових витрат.

Згідно наданих суду квитанцій про сплату судового збору стороною позивача слідує, що позивач в даній справі сплатила при подачі позовної заяви до суду судовий збір 8236,16 грн. (Т. 1 а.с.16), також позивач сплатила судовий збір за подачу заяви про забезпечення позову 665,60 (Т.2 а.с.30), а також позивач сплатила судовий збір за подання заяви про зміну предмету позову 1064,96 грн. (Т. 2 а.с. 120). Всього, позивачем сплачено в даній справі судового збору, на суму 9966,72 грн.

Згідно ч.1- 3 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Оскільки позов підлягає частковому задоволенню, то з відповідача підлягає стягненню на користь позивача половина розміру сплаченого судового збору в сумі 4983,36 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 76-83, 89, 95, 133, 141, 174, 175, 177, 193, 194, 213, 228, 229, 241-246, 258, 259, 263-268, 272, 273, 354 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя – задовольнити частково.

У порядку поділу майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право власності на 1 / 2 частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, загальною площею 179,0 кв.м., житловою площею 105,2 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 ;

Залишити за ОСОБА_2 право власності на 1 / 2 частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, загальною площею 179,0 кв.м., житловою площею 105,2 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 ;

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1 / 2 частку земельної ділянки з кадастровим номером 3210300000:04:030:0144 площею 0,0771 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;

Залишити за ОСОБА_2 право власності на 1 / 2 частку земельної ділянки з кадастровим номером 3210300000:04:030:0144 площею 0,0771 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_8 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_9 ) судові витрати по справі в сумі 4983,36 грн. (чотири тисячі дев`ятсот вісімдесят три гривні тридцять шість копійок).

В решті позовних вимог – відмовити.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання на нього апеляційної скарги безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення - зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складання у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення, якщо така адреса відсутня.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне найменування сторін:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_9 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_10 ;

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_8 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_11 .

Повний текст рішення складено та підписано 20.10.2026 року.

СуддяО. Я. Ярмола

Оригінал: reyestr.court.gov.ua