Постанова від 18 жовтня 2026 р. у справі №320/9538/24 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/9538/24 Прізвище судді (суддів) першої інстанції Лиска І.Г.,

Суддя-доповідач Кобаль М.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Кобаля М.І.,

суддів Оксененка О.М., Черпака Ю.К.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС України в м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2025 року в справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Мелвін Прайс» до Головного управління ДПС України в м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Мелвін Прайс» (далі по тексту – позивач, ТОВ «Мелвін Прайс») звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС України в м. Києві (далі по тексту – відповідач, ГУ ДПС в м. Києві) в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у м. Києві від 20.01.2023 року №0057010707.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2025 року значений позов задоволено повністю.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.

Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав проведення розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні.

В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов`язкова.

З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження, а тому клопотання зазначене скаржником в апеляційній скарзі про розгляд справи за участю представника не підлягає задоволенню.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, виходячи з наступного.

Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 21.12.2022 посадовими особами ГУ ДПС у м. Києві проведено фактичну перевірку ТОВ «Мелвін Прайс», за адресою: м. Київ, Електротехнічна («Фермер-ринок Троєщина»).

Так, під час проведення податковим органом встановлено, що суб`єкт господарювання - ТОВ «Мелвін Прайс» не став на облік в ДПС в Деснянському районі ГУ ДПС у м. Києві за місцем розташування об`єкта, через який проводиться діяльність (неосновне місце обліку).

За наслідками проведеної перевірки, ГУ ДПС у м. Києві складено акт (довідка) фактичної перевірки № 50951/26/15/07/42526402 від 28.12.2022 (далі по тексту – акт перевірки).

В акті перевірки, контролюючим органом виявлені порушення ТОВ «Мелвін Прайс»:

- вимог п. 63.3 ст. 63 Податкового кодексу України, а саме: неподання у строки та у випадках передбачених Кодексом, заяв або документів для взяття на облік у контролюючому органі;

- вимог п.85.2 ст. 85 Податкового кодексу України, а саме: ненадання до перевірки документів, які стосуються предмету перевірки.

За результатами розгляду матеріалів перевірки, ГУ ДПС у м. Києві, на підставі п.п 54.3.3 п. 54.3 ст. 54 і згідно ст. 117 п. 121.1 ст 121 ПК України, винесене податкове повідомлення-рішення від 20.01.2023 року №0057010707, згідно з яким до ТОВ «Мелвін Прайс» застосована штрафна (фінансова) санкція на суму 2 040,00 грн. (далі по тексту – оскаржуване ППР).

Позивач, не погоджуючись із зазначеним оскаржуваним ППР, звернувся до з даним позовом до суду для захисту своїх прав та законних інтересів.

Приймаючи рішення про задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що у спірних відносинах податковий орган вийшов за межі свої повноважень, застосував до позивача неправомірно штрафні санкції, у зв`язку з чим, оскаржуване ППР є протиправним та таким, що підлягає скасуванню, зокрема, і через порушення процедури проведення перевірки.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Податковим кодексом України (далі по тексту – ПК України) та іншими законами України з питань оподаткування (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає ПК України.

Абзацом 1 п. 75.1 ст. 75 ПК України встановлено право контролюючих органів на проведення камеральних, документальних (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичних перевірок.

Відповідно до положень п. 117.1 ст. 117 ПК України неподання у строки та у випадках, передбачених цим Кодексом, заяв або документів для взяття на облік у відповідному контролюючому органі, реєстрації змін місцезнаходження чи внесення інших змін до своїх облікових даних, неподання виправлених документів для взяття на облік чи внесення змін, подання з помилками чи у неповному обсязі, неподання відомостей стосовно осіб, відповідальних за ведення бухгалтерського обліку та/або складення податкової звітності, відповідно до вимог встановлених цим Кодексом, - тягнуть за собою накладення штрафу на самозайнятих осіб у розмірі 340 грн, на юридичних осіб, відокремлені підрозділи юридичної особи чи юридичну особу, відповідальну за нарахування та сплату податків до бюджету під час виконання договору про спільну діяльність, - 1020 гривень.

Підпунктами 1, 4-5 п. 63.3. ст. 63 ПК України визначено, що з метою проведення податкового контролю платники податків підлягають реєстрації або взяттю на облік у контролюючих органах за місцезнаходженням юридичних осіб, відокремлених підрозділів юридичних осіб, місцем проживання особи (основне місце обліку), а також за місцем розташування (реєстрації) їх підрозділів, рухомого та нерухомого майна, об`єктів оподаткування або об`єктів, які пов`язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність (неосновне місце обліку).

Платник податків зобов`язаний стати на облік у відповідних контролюючих органах за основним та неосновним місцем обліку, повідомляти про всі об`єкти оподаткування і об`єкти, пов`язані з оподаткуванням, контролюючі органи за основним місцем обліку згідно з порядком обліку платників податків.

Заява про взяття на облік платника податків за неосновним місцем обліку подається у відповідний контролюючий орган протягом 10 робочих днів після створення відокремленого підрозділу, реєстрації рухомого чи нерухомого майна чи відкриття об`єкта чи підрозділу, через які провадиться діяльність або які підлягають оподаткуванню.

Для здійснення податкового контролю застосовується Порядок обліку платників податків і зборів, затверджений наказом Міністерства фінансів України 09.12.2011 № 1588 (із змінами та доповненнями (далі - Порядок № 1588).

У відповідності до п. 8.1 Порядку № 1588 платник податків зобов`язаний повідомляти про всі об`єкти оподаткування і об`єкти, пов`язані з оподаткуванням, контролюючий орган за основним місцем обліку у порядку, встановленому цим розділом.

Згідно п. 8.2 Порядку № 1588 об`єктами оподаткування і об`єктами, пов`язаними з оподаткуванням або через які провадиться діяльність (далі - об`єкти оподаткування), є майно та дії, у зв`язку з якими у платника податків виникають обов`язки щодо сплати податків та зборів. Такі об`єкти за кожним видом податку та збору визначаються згідно з відповідними розділами Податкового кодексу України.

Відповідно до п. 8.4 Порядку № 1588 повідомлення про об`єкти оподаткування або об`єкти, пов`язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність, за формою № 20-ОПП подається протягом 10 робочих днів після їх реєстрації, створення чи відкриття до контролюючого органу за основним місцем обліку платника податків.

У відповідності до п. 8.5 Порядку № 1588 у разі зміни відомостей про об`єкт оподаткування, а саме: зміна типу, найменування, місцезнаходження, виду права або стану об`єкта оподаткування, платник податків надає до контролюючого органу за основним місцем обліку повідомлення за формою № 20-ОПП з оновленою інформацією про об`єкт оподаткування, щодо якого відбулися зміни, в такому самому порядку та строки, як і при реєстрації, створенні чи відкритті об`єкта оподаткування.

Відповідно до п. 8.7 Порядку № 1588 рекомендований довідник типів об`єктів оподаткування оприлюднюється на офіційному веб-сайті Центрального контролюючого органу та розміщується на інформаційних стендах у контролюючих органах.

Отже, повідомлення про об`єкти оподаткування і об`єкти, пов`язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність, за формою № 20-ОПП подається до контролюючого органу протягом 10 робочих днів з дати оформлення договору купівлі-продажу, оренди чи іншого документа на право володіння, користування або розпорядження об`єктом оподаткування. Вказаний обов`язок передбачено також у разі зміни відомостей про об`єкт оподаткування.

Так, у постанові Верховного суду від 10.11.2022 у справі № 640/23530/21 зроблено висновок, що відповідно до наведених вище норм Порядку № 1588 платник податків зобов`язаний подавати повідомлення за формою № 20-ОПП, зокрема, про об`єкти оподаткування або об`єкти, які пов`язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність.

Отже, повідомлення за формою № 20-ОПП повинні подавати всі платники податків - як юридичні, так і фізичні особи-підприємці в разі наявності, виникнення, зміни типу об`єкта оподаткування.

Основною метою запровадження форми № 20-ОПП, є отримання від платників податків інформації про всі наявні в них об`єкти майна, їх місцезнаходження, переміщення та стан, у якому вони фактично перебувають (використовуються, тимчасово не використовуються, не використовуються тощо).

З огляду на вище викладені правові норми, ТОВ «Мелвін Прайс» було зобов`язано подати повідомлення про об`єкти оподаткування або об`єкти, пов`язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність, за формою № 20-ОПП кожного разу після реєстрації, створення чи відкриття нових об`єктів оподаткування або об`єктів, пов`язаних з оподаткуванням або через які провадиться діяльність.

У даному випадку, оскаржуване ППР винесене контролюючим органом на підставі акту фактичної перевірки та передбачає застосування на підставі п. 117.1 ст. 117 ПК України штрафної (фінансової) санкції на суму 2040 грн. за ненадання до контролюючого органу повідомлення про об`єкти оподаткування за формою 20-ОПП. Відповідач посилається, що позивачем порушено п. 63.3 ст. 63 ПК України та п.85.2 ст. 85 ПК України.

Отже, спірним податковим повідомленням-рішенням до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції за неподання до контролюючого органу за місцем обліку повідомлення за формою №20-ОПП про наявні об`єкти оподаткування.

Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що у спірних відносинах податковий орган застосував до платника податків штрафні (фінансові) санкції, за порушення вимог п. 63.3 ст. 63 ПК України, відповідно до п. 117.1 ст. 117 ПК України та п. 85.2 ст. 85 ПК України, за результатами фактичної перевірки, чим вийшов за межі свої повноважень з огляду на наступне.

Так, п. п. 75.1.3 п. 75.1 ст. 75 та п. 80.2 ст. 80 ПК України передбачено, що предметом фактичної перевірки може бути виключно дослідження питань щодо дотримання платником податків норм законодавства з питань: регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

Таким чином, з`ясування питання щодо дотримання платником податків вимог п. 63.3 ст. 63 ПК України не може бути предметом фактичної перевірки, адже повідомлення про об`єкти оподаткування (форма 20-ОПП) не стосується здійснення розрахункових операцій, ведення касових операцій, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами), не є дозвільним документом тощо.

У свою чергу, копія наказу ГУ ДПС у м. Києві № 5697-п від 15.12.2022 «Про проведення фактичних перевірок» містить посилання на підставу проведення перевірки – пп. 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України (а.с.26).

Проте, згадані вище положення ПК України не вказують на наявність у контролюючого органу повноважень на дослідження, під час проведення фактичної перевірки, питань дотримання платником податків вимог п. 63.3 ст. 63 ПК України, в частині подання до податкового органу за місцем обліку повідомлення про об`єкти оподаткування.

Натомість, у силу п. п. 80.2.2 п. 80.2 ст. 80 ПК України фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких підстав, зокрема:

- у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, у тому числі із забезпеченням можливості проведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, що в даному випадку, контролюючий орган допустив розширене тлумачення своїх повноважень, оскільки обраний ним спосіб реалізації владної управлінської функції щодо здійснення контролю за дотриманням позивачем вимог пункту 63.3 ст. 63 ПК України не входить до предмета фактичної перевірки, яку відповідачу було наказано провести.

Застосування законодавцем словосполучення «та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи», не наділяє відповідача повноваженнями на дослідження під час проведення фактичної перевірки питань подання платником повідомлення за формою № 20-ОПП, оскільки таке повідомлення не є документом дозвільного характеру, наявність яких належить до предмета контролю у ході проведення фактичної перевірки.

Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що встановлення посадовими особами відповідача, під час проведення перевірки, порушення позивачем вимог пункту 63.3 ст. 63 ПК України, останні мали можливість ініціювати призначення іншої (нової) перевірки та притягнення платника податків до відповідної відповідальності, відповідно до норм чинного законодавства.

Разом з тим, притягнення позивача до відповідальності, відповідно до пункту 63.3 ст. 63 ПК України, в межах даної перевірки, є порушенням норм чинного законодавства і процедури проведення вказаної перевірки, що є самостійною підставою для скасування оскаржуваного ППР.

Окрім того, приписами Порядку № 1588 передбачено строки виключно повідомлення про об`єкт оподаткування (яких в ПК України не міститься) за формою № 20- ОПП, однак повідомлення про об`єкт оподаткування не є тотожним заяві про взяття на облік.

Отже, на переконання суду, не відображення про об`єкти оподаткування за формою № 20-ОПП, не може бути підставою для притягнення до відповідальності, згідно з санкціями п. 117.1 ст. 117 ПК України, а тому, відповідач безпідставно застосував до спірних правовідносин норму п. 117.1 ст. 117 ПК України.

Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги висновок Верховного Суду, який викладений в постанові від 15.03.2023 у справі № 440/1262/21, а саме: з`ясування питання щодо дотримання платником податків вимог пункту 63.3 статті 63 ПК України не може бути предметом фактичної перевірки (підпункт 75.1.3 пункту 75.1 статті 75 ПК України), оскільки повідомлення про об`єкти оподаткування (форма 20-ОПП) не стосується здійснення розрахункових операцій, ведення касових операцій, оформлення трудових відносин з працівниками, не пов`язане із отриманням дозвільних документів, тощо.

Аналіз наведених правових положень та вищезазначених обставин справи дає підстави колегії суддів апеляційної інстанції для висновку, що оскаржуване ППР ГУ ДПС в м. Києві від 20.01.2023 року №0057010707, яким ТОВ «ТОВ «Мелвін Прайс» нараховано штрафні санкції в сумі 2040,00 грн., є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до частини 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так у пункті 23 Рішення у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.

Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

У рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються, а в рішенні від 27.09.2010 по справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» - що ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 р. N 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена в справі «Пономарьов проти України» (пункт 40 мотивувальної частини рішення від 3 квітня 2008 року), в якому Суд наголосив, що «право на справедливий судовий розгляд», яке гарантовано п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду.

У справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 Конвенції не зобов`язує держав - учасників Конвенції створювати апеляційні чи касаційні суди. Однак там, де такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6» (пункт 22 мотивувальної частини рішення від 20 липня 2006 року).

Аналіз наведених положень дає підстави колегії суддів апеляційної інстанції дійти висновку, що даний адміністративний позов підлягає задоволенню, а тому доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу суду.

Колегія суддів апеляційної інстанції доходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.

В зв`язку з цим, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Так, згідно ч. 1 ст. 260 КАС України питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності.

Керуючись ст.ст. 242, 257, 260, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, –

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС України в м. Києві – залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2025 року в справі - залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя: М.І. Кобаль

Судді: О.М. Оксененко

Ю.К. Черпак

Повний текст виготовлено 19.10.2026 року