Постанова від 18 жовтня 2026 р. у справі №580/7614/24 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 580/7614/24 Головуючий у 1-й інстанції: Бабич А.М.

Суддя-доповідач: Черпак Ю.К.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Черпака Ю.К.,

суддів Кобаля М.І., Терези Ю.О.,

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2026 року про зміну способу і порядку виконання судового рішення у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2024 року ОСОБА_1 (далі - позивач/апелянт/ ОСОБА_1 ) звернулась до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (далі - відповідач/ГУ ПФУ в Черкаській області) про:

- визнання протиправними дій ГУ ПФУ в Черкаській області щодо ненарахування та невиплати пенсії згідно з вимогами рішення Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року № 1-р(ІІ)/2021 відповідно до статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у редакції Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 06 червня 1996 року № 230/96-ВР;

- зобов`язання ГУ ПФУ в Черкаській області здійснити перерахунок основної пенсії за період з 01 липня 2021 року відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року № 1-р(ІІ)/2021, статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у редакції Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 06 червня 1996 року № 230/96-ВР у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком та провести відповідні виплати з урахуванням раніше виплачених сум і виплачувати їй основну пенсію у розмірі не менше восьми мінімальних пенсій за віком.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2024 року позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність ГУ ПФУ в Черкаській області щодо розгляду заяви ОСОБА_1 від 07 червня 2024 року про перерахунок та виплату пенсії;

Зобов`язано ГУ ПФУ в Черкаській області повторно розглянути з дотриманням порядку, меж і способу дій, визначених законом, заяву ОСОБА_1 від 07 червня 2024 року про перерахунок та виплату пенсії і за результатами її розгляду прийняти відповідне рішення з урахуванням викладених судом у цьому рішенні мотивів.

У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2024 року скасовано.

Прийнято нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Визнано протиправними дії ГУ ПФУ в Черкаській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , як особі з інвалідністю ІІ групи, пов`язаної з наслідками аварії на Чорнобильській АЕС, державної пенсії, встановленої статтею 54 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-XII у редакції Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 06 червня 1996 року № 230/96-ВР в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком.

Зобов`язано ГУ ПФУ в Черкаській області провести ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії передбаченої статтею 54 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-XII у редакції Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 06 червня 1996 року № 230/96-ВР, як особі, віднесеній до 1 категорії, щодо якої встановлено зв`язок з Чорнобильською катастрофою, по ІІ групі інвалідності в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком щомісячно з урахуванням раніше виплачених коштів, з 31 січня 2024 року.

26 березня 2026 року до суду першої інстанції надійшла заява позивачки, в якій вона просить змінити спосіб і порядок виконання рішення Шостого апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2025 року шляхом стягнення з відповідача на її користь 169 445, 21 грн. В обґрунтування заяви ОСОБА_1 зазначила, що на виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2025 року ГУ ПФУ в Черкаській області здійснено перерахунок її пенсії за період з 31 січня 2024 року по 31 липня 2025 року та нараховано відповідну доплату. Водночас станом на момент звернення до суду належні їй кошти у повному обсязі не виплачені, а розмір невиплаченої заборгованості становить 169 445,21 грн, що підтверджується листом ГУ ПФУ в Черкаській області від 30 грудня 2025 року № 2300-0217-8/99470 та доданим до нього розрахунком. У зв`язку з невиконанням судового рішення понад два місяці позивачка, посилаючись на частину третю статті 378 КАС України, просила змінити спосіб і порядок його виконання із зобов`язання провести перерахунок та виплату пенсії на стягнення з ГУ ПФУ в Черкаській області на її користь 169 445, 21 грн.

Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2026 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про зміну способу і порядку виконання судового рішення.

Суд першої інстанції виходив з того, що підставою для встановлення або зміни способу і порядку виконання судового рішення відповідно до статті 378 КАС України є наявність обставин, які істотно ускладнюють його виконання або роблять таке виконання неможливим, однак належних і достовірних доказів існування таких обставин заявницею не надано. Суд зазначив, що спосіб і порядок виконання судового рішення є лише заходами його реалізації та не можуть використовуватися для фактичної зміни змісту вже ухваленого рішення або вирішення вимог, які не були предметом первісного спору. Також суд врахував, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2025 року на відповідача було покладено обов`язок здійснити перерахунок та виплату пенсії позивачці у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком з 31 січня 2024 року, тоді як конкретний розмір заборгованості, методика її обчислення та сума, що підлягає безпосередньому стягненню, судом під час вирішення спору не визначалися. Заміна такого зобов`язального способу виконання на стягнення з відповідача конкретної грошової суми вимагала б додаткового встановлення обґрунтованості її розміру та фактично призвела б до зміни результату вирішеного спору, а також до зміни механізму примусового виконання судового рішення. Крім того, суд зазначив, що відсутність належного фінансування відповідної бюджетної програми сама по собі не свідчить про неможливість виконання судового рішення, та послався на практику Верховного Суду щодо недопустимості заміни встановленого судом способу виконання рішення зобов`язального характеру на стягнення конкретної суми коштів.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2026 року та постановити нову ухвалу, якою повністю задовольнити її заяву про зміну способу і порядку виконання судового рішення, а також постановити окрему ухвалу щодо допущеного судом першої інстанції неправильного застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права. Суд першої інстанції неправильно визначив предмет спору, вказавши, що ним було лише право позивачки на перерахунок пенсії, оскільки предметом первісного позову було не лише здійснення відповідного перерахунку, а й виплата пенсії у визначеному судовим рішенням розмірі. Питання конкретного розміру щомісячної пенсії та методики її обчислення не потребувало окремої оцінки судом у межах вирішення заяви про зміну способу виконання, оскільки така заява спрямована саме на забезпечення фактичного виконання вже ухваленого та такого, що набрало законної сили, судового рішення. Апелянтка також вважає помилковим посилання суду першої інстанції на постанови Верховного Суду від 30 січня 2018 року у справі № 281/1820/14-а та від 20 лютого 2018 року у справі № 281/3439/14-а, оскільки зазначена судова практика була сформована до внесення Законом України від 21 листопада 2024 року № 4094-IX змін до статті 378 КАС України, якими законодавчо удосконалено механізм судового контролю за виконанням судових рішень. Посилаючись на положення частини третьої статті 378 КАС України у редакції Закону № 4094-IX, ОСОБА_1 зазначає, що невиконання суб`єктом владних повноважень судового рішення, яке набрало законної сили, щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення чи одержання пенсійних виплат протягом двох місяців з дня набрання таким рішенням законної сили є самостійною підставою для зміни способу і порядку його виконання шляхом стягнення з відповідного суб`єкта владних повноважень належних виплат. Суд першої інстанції фактично проігнорував цю спеціальну норму, хоча саме на її положеннях ґрунтувалася подана заява. На підтвердження своєї позиції скаржниця посилається на постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 28 жовтня 2025 року у справі № 380/7706/22, у якій зазначено, що Законом № 4094-IX змінено концепцію статті 378 КАС України шляхом запровадження самостійної підстави для зміни способу виконання судового рішення після двох місяців його невиконання, а також усунуто необхідність звернення особи з новим позовом для стягнення вже нарахованих, проте невиплачених сум. Апелянтка наголошує, що за такого нормативного регулювання зміна способу виконання не становить перегляду судового рішення по суті, а є механізмом забезпечення його реального та своєчасного виконання.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Апеляційний розгляд справи відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами та на основі наявних доказів.

Згідно з частинами першою та другою статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

З метою повного та всебічного встановлення обставин справи, колегією суддів вирішено продовжити на розумний строк її апеляційний розгляд.

Надаючи правову оцінку правовідносинам щодо зміни способу і порядку виконання судового рішення, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку, а контроль за його виконанням здійснює суд.

Обов`язковість судового рішення є однією з основних засад судочинства, а його виконання - невід`ємною складовою права особи на судовий захист. Судовий захист не може вважатися ефективним, якщо остаточне та обов`язкове судове рішення залишається невиконаним або його виконання не забезпечує фактичного поновлення порушеного права особи.

Відповідно до частин другої та третьої статті 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Згідно з частиною першою статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, їх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Отже, набрання судовим рішенням законної сили покладає на особу, яка є боржником за таким рішенням, безумовний обов`язок виконати визначені судом дії, тоді як держава повинна забезпечити дієвий механізм реалізації такого рішення. Право на судовий захист не вичерпується самим фактом постановлення остаточного судового рішення, а охоплює також його своєчасне, повне та реальне виконання.

Порядок та підстави встановлення або зміни способу і порядку виконання судового рішення визначені статтею 378 КАС України.

Відповідно до частини першої статті 378 КАС України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця у випадках, встановлених законом, - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Абзацом першим частини третьої статті 378 КАС України визначено, що підставою для встановлення або зміни способу чи порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Водночас Законом України від 21 листопада 2024 року №4094-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення положень про судовий контроль за виконанням судових рішень», який набрав чинності 19 грудня 2024 року, частину третю статті 378 КАС України доповнено абзацом другим, відповідно до якого невиконання суб`єктом владних повноважень судового рішення, яке набрало законної сили, щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат та інших визначених цією нормою соціальних виплат протягом двох місяців з дня набрання законної сили судовим рішенням є самостійною підставою для зміни способу і порядку виконання такого судового рішення шляхом стягнення з такого суб`єкта владних повноважень відповідних виплат.

Отже, законодавець установив спеціальну підставу для зміни способу і порядку виконання судових рішень у спорах, пов`язаних, зокрема, із пенсійними виплатами.

На відміну від загального правила, закріпленого абзацом першим частини третьої статті 378 КАС України, застосування абзацу другого цієї частини не поставлено в залежність від доведення стягувачем інших обставин, які істотно ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим.

Юридичним фактом, з яким законодавець пов`язав можливість застосування такого способу виконання у відповідній категорії справ, є саме невиконання суб`єктом владних повноважень судового рішення щодо визначених законом виплат протягом двох місяців із дня набрання ним законної сили.

Таким чином, висновок суду першої інстанції про необхідність надання ОСОБА_1 додаткових належних і достовірних доказів існування обставин, які істотно ускладнюють або унеможливлюють виконання судового рішення, не враховує спеціального правового регулювання, запровадженого абзацом другим частини третьої статті 378 КАС України.

Аналогічний підхід висловлено Верховним Судом у постанові від 28 жовтня 2025 року у справі № 380/7706/22.

У вказаній постанові Верховний Суд виходив із того, що зміни, внесені Законом № 4094-IX до частини третьої статті 378 КАС України, запровадили самостійну та достатню підставу для зміни способу виконання після спливу двох місяців невиконання рішення щодо пенсійних виплат. Верховний Суд також зазначив, що законодавець змінив попередню концепцію статті 378 КАС України, усунувши необхідність звернення особи з новим позовом для стягнення вже нарахованих, але невиплачених сум, а судове втручання у спосіб виконання за таких умов не є переглядом суті вирішеного спору, а становить механізм забезпечення реального та своєчасного виконання судового рішення.

З матеріалів цієї справи вбачається, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2025 року, яка набрала законної сили з моменту її прийняття, ГУ ПФУ в Черкаській області зобов`язано провести ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії відповідно до статті 54 Закону України № 796-XII у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком щомісячно, з урахуванням раніше виплачених коштів, починаючи з 31 січня 2024 року.

На виконання зазначеної постанови ГУ ПФУ в Черкаській області здійснило перерахунок пенсії ОСОБА_1 .

Так, згідно з листом ГУ ПФУ в Черкаській області від 30 грудня 2025 року № 2300-0217-8/99470 за період з 31 січня 2024 року по 31 липня 2025 року позивачці нараховано доплату до пенсії у сумі 169 819, 91 грн, яку обліковано в Реєстрі судових рішень. Водночас із наданого самим відповідачем розрахунку призначеної та фактично виплаченої пенсії вбачається, що остаточна сума доплати становить 169 445, 21 грн.

При цьому в заяві про зміну способу і порядку виконання судового рішення ОСОБА_1 зазначила, що станом на 23 березня 2026 року вказана сума їй не виплачена, та просила змінити спосіб виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2025 року шляхом стягнення з ГУ ПФУ в Черкаській області на її користь 169 445, 21 грн.

Отже, розмір грошового зобов`язання відповідача у цій справі не визначається судом уперше та не є результатом нового перерахунку, здійсненого судом у межах розгляду заяви за статтею 378 КАС України.

Сума, яку заявниця просить стягнути, є результатом перерахунку, здійсненого самим ГУ ПФУ в Черкаській області на виконання судового рішення, а її конкретний розмір - 169 445, 21 грн підтверджений наданим відповідачем розрахунком.

Колегія суддів також звертає увагу, що в оскаржуваній ухвалі суд першої інстанції зазначив, що ОСОБА_1 в обґрунтування своєї заяви посилалася на невиплату заборгованості у розмірі 248 867, 49 грн.

Водночас такий виклад змісту заяви не відповідає наявним у матеріалах справи документам.

Із самої заяви ОСОБА_1 вбачається, що вона посилалася на здійснений відповідачем перерахунок та просила стягнути саме 169 445, 21 грн, а доданий до заяви розрахунок ГУ ПФУ в Черкаській області підтверджує зазначений розмір доплати. Сума 248 867, 49 грн у заяві як розмір заборгованості, що підлягає стягненню, не зазначена.

Таким чином, суд першої інстанції не лише неправильно застосував положення статті 378 КАС України, а й неточно відтворив зміст заяви та наданих на її підтвердження документів у частині розміру невиплаченої пенсійної доплати.

Як установлено вище, постанова Шостого апеляційного адміністративного суду набрала законної сили 31 березня 2025 року, тоді як із заявою про зміну способу і порядку її виконання ОСОБА_1 звернулася 26 березня 2026 року.

Таким чином, на час звернення заявниці до суду передбачений абзацом другим частини третьої статті 378 КАС України двомісячний строк невиконання судового рішення сплив.

Матеріалами справи одночасно підтверджуються як факт здійснення відповідачем перерахунку пенсії на виконання судового рішення та визначення конкретної суми доплати, так і відсутність її фактичної виплати заявниці.

За таких обставин у цій справі наявні передбачені абзацом другим частини третьої статті 378 КАС України підстави для зміни способу і порядку виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2025 року шляхом стягнення з ГУ ПФУ в Черкаській області на користь ОСОБА_1 нарахованої, але невиплаченої суми пенсійної доплати у розмірі 169 445, 21 грн.

Колегія суддів також не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що предметом первісного спору було виключно право позивачки на перерахунок пенсії.

Як убачається зі змісту первісних позовних вимог, ОСОБА_1 просила не лише провести перерахунок пенсії, а й здійснити відповідні виплати. За наслідками апеляційного перегляду постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2025 року відповідача безпосередньо зобов`язано провести як перерахунок, так і виплату пенсії у визначеному судом розмірі.

Таким чином, виплата ОСОБА_1 відповідних пенсійних сум була складовою визначеного судом способу захисту її порушеного права.

Зміна механізму виконання такого рішення із зобов`язання відповідача здійснити виплату вже нарахованої суми на її безпосереднє стягнення не змінює ані предмета первісного спору, ані змісту встановленого судом права позивачки та не покладає на відповідача нового обов`язку, який не був передбачений остаточним судовим рішенням.

Така зміна стосується виключно способу реалізації вже встановленого судом обов`язку та спрямована на досягнення того самого правового результату, який визначено постановою суду, що набрала законної сили, - фактичне отримання позивачкою належних їй пенсійних виплат.

При цьому колегія суддів звертає увагу, що у цьому випадку йдеться не про визначення судом нового розміру пенсійних виплат, а про стягнення конкретної суми, вже обчисленої самим відповідачем на виконання судового рішення.

Відтак зміна способу виконання шляхом стягнення 169 445, 21 грн не потребує повторного вирішення питання про право ОСОБА_1 на відповідну пенсію, визначення іншої методики її обчислення або встановлення нового обов`язку відповідача, а спрямована виключно на забезпечення фактичного виконання існуючого грошового зобов`язання.

Такий підхід узгоджується і з актуальною правовою позицією Верховного Суду, відповідно до якої зміна способу виконання із зобов`язання здійснити виплату на безпосереднє стягнення вже нарахованої суми не створює нового грошового зобов`язання, а лише надає невиконаному зобов`язанню форму примусового грошового стягнення з метою ефективного поновлення порушеного права.

За цих же підстав колегія суддів вважає помилковим посилання суду першої інстанції на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 30 січня 2018 року у справі № 281/1820/14-а та від 20 лютого 2018 року у справі № 281/3439/14-а.

Зазначені судові рішення ухвалені до набрання чинності Законом № 4094-IX та, відповідно, до доповнення частини третьої статті 378 КАС України спеціальною нормою, яка прямо передбачила можливість зміни способу і порядку виконання судового рішення у справах щодо пенсійних та інших визначених законом соціальних виплат шляхом їх стягнення у разі невиконання відповідного рішення протягом двох місяців.

Тому сформований до внесення таких законодавчих змін підхід щодо недопустимості заміни зобов`язального способу виконання судового рішення на стягнення конкретної суми коштів не може застосовуватися без урахування чинної редакції частини третьої статті 378 КАС України та актуального правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 28 жовтня 2025 року у справі № 380/7706/22.

Колегія суддів також зазначає, що відсутність чи недостатність бюджетного фінансування не усуває факту невиконання судового рішення протягом строку, прямо визначеного абзацом другим частини третьої статті 378 КАС України.

Зміст наведеної норми не ставить можливість зміни способу і порядку виконання судового рішення у залежність від причин, з яких відповідні пенсійні виплати не були здійснені суб`єктом владних повноважень.

Навпаки, метою запровадженого законодавцем механізму є забезпечення реального та ефективного виконання остаточного судового рішення у випадку, коли зобов`язальний спосіб його виконання протягом установленого законом строку не призвів до фактичного поновлення порушеного права особи.

З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції при вирішенні заяви ОСОБА_1 неправильно застосував положення частини третьої статті 378 КАС України, не врахував спеціальний характер абзацу другого цієї норми та актуальну практику Верховного Суду, а також не надав належної оцінки наявному в матеріалах справи розрахунку самого відповідача, яким визначено розмір невиплаченої пенсійної доплати, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про відсутність правових підстав для зміни способу і порядку виконання судового рішення.

Висновок суду першої інстанції про те, що задоволення заяви призведе до зміни суті та результату вирішеного спору, також не відповідає змісту чинного правового регулювання, оскільки законодавець для цієї категорії правовідносин прямо передбачив можливість зміни способу і порядку виконання рішення шляхом стягнення відповідних виплат за умови невиконання судового рішення протягом двох місяців.

За наведених обставин ухвала Черкаського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2026 року підлягає скасуванню з прийняттям нового судового рішення про задоволення заяви ОСОБА_1 та зміну способу і порядку виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2025 року шляхом стягнення з ГУ ПФУ в Черкаській області на користь ОСОБА_1 нарахованої, але невиплаченої суми пенсійних виплат у розмірі 169 445, 21 грн.

Щодо вимоги апелянтки про постановлення окремої ухвали колегія суддів зазначає наступне.

Сам по собі факт неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, наслідки якого усуваються судом апеляційної інстанції шляхом скасування відповідного судового рішення, не свідчить про наявність самостійних обставин, які зумовлюють необхідність застосування такого процесуального заходу реагування, як постановлення окремої ухвали.

Матеріали справи не містять відомостей про обставини, які виходили б за межі допущеної судом першої інстанції правової помилки та потребували окремого реагування суду апеляційної інстанції.

Відтак підстави для задоволення вимоги ОСОБА_1 про постановлення окремої ухвали відсутні.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 317, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2026 року скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким заяву ОСОБА_1 про зміну способу і порядку виконання судового рішення задовольнити.

Змінити спосіб і порядок виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2025 року у справі №580/7614/24 в частині зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області провести ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії, передбаченої статтею 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», як особі, віднесеній до 1 категорії, щодо якої встановлено зв`язок з Чорнобильською катастрофою, по ІІ групі інвалідності у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком щомісячно з урахуванням раніше виплачених коштів, з 31 січня 2024 року, шляхом стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області на користь ОСОБА_1 нарахованої, але невиплаченої суми пенсійних виплат у розмірі 169 445, 21 грн (сто шістдесят дев`ять тисяч чотириста сорок п`ять гривень 21 копійка).

У задоволенні вимоги ОСОБА_1 про постановлення окремої ухвали відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати ухвалення та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач: Черпак Ю.К.

Судді: Кобаль М.І.

Тереза Ю.О.