Постанова від 18 жовтня 2026 р. у справі №580/7614/24 — Шостий апеляційний адміністративний суд

Суд: Шостий апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи

Дата: 18 жовтня 2026 р.

Справа: №580/7614/24

Суддя: Черпак Юрій Кононович

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 580/7614/24 Головуючий у 1-й інстанції: Бабич А.М.

Суддя-доповідач: Черпак Ю.К.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Черпака Ю.К.,

суддів Кобаля М.І., Терези Ю.О.,

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 04 червня 2025 року про відмову у встановленні судового контролю у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання протиправними дій і зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2024 року ОСОБА_1 (далі - позивач/апелянт/ ОСОБА_1 ) звернулась до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (далі - відповідач/ГУ ПФУ в Черкаській області) про:

- визнання протиправними дій ГУ ПФУ в Черкаській області щодо ненарахування та невиплати пенсії згідно з вимогами рішення Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року № 1-р(ІІ)/2021 відповідно до статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у редакції Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 06 червня 1996 року № 230/96-ВР;

- зобов`язання ГУ ПФУ в Черкаській області здійснити перерахунок основної пенсії за період з 01 липня 2021 року відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року № 1-р(ІІ)/2021, статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у редакції Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 06 червня 1996 року № 230/96-ВР у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком та провести відповідні виплати з урахуванням раніше виплачених сум і виплачувати їй основну пенсію у розмірі не менше восьми мінімальних пенсій за віком.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2024 року позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність ГУ ПФУ в Черкаській області щодо розгляду заяви ОСОБА_1 від 07 червня 2024 року про перерахунок та виплату пенсії;

Зобов`язано ГУ ПФУ в Черкаській області повторно розглянути з дотриманням порядку, меж і способу дій, визначених законом, заяву ОСОБА_1 від 07 червня 2024 року про перерахунок та виплату пенсії і за результатами її розгляду прийняти відповідне рішення з урахуванням викладених судом у цьому рішенні мотивів.

У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2024 року скасовано.

Прийнято нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Визнано протиправними дії ГУ ПФУ в Черкаській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , як особі з інвалідністю ІІ групи, пов`язаної з наслідками аварії на Чорнобильській АЕС, державної пенсії, встановленої статтею 54 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-XII у редакції Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 06 червня 1996 року № 230/96-ВР в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком.

Зобов`язано ГУ ПФУ в Черкаській області провести ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії передбаченої статтею 54 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-XII у редакції Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 06 червня 1996 року № 230/96-ВР, як особі, віднесеній до 1 категорії, щодо якої встановлено зв`язок з Чорнобильською катастрофою, по ІІ групі інвалідності в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком щомісячно з урахуванням раніше виплачених коштів, з 31 січня 2024 року.

28 травня 2025 року до суду першої інстанції від позивачки надійшла заява, в якій вона просила встановити судовий контроль за виконанням судового рішення у цій справі та зобов`язати відповідача протягом 10 днів подати звіт про його виконання, а за наслідком розгляду чи у разі неподання - встановити новий строк та накласти на керівника штраф. В обґрунтування заяви зазначила, що постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2025 року фактично залишається невиконаною у повному обсязі, оскільки здійснений відповідачем перерахунок пенсії не відповідає змісту судового рішення та нормам законодавства, які були покладені судом в основу його ухвалення. Вказувала, що суд зобов`язав ГУ ПФУ в Черкаській області здійснити перерахунок та виплату її пенсії, передбаченої статтею 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», як особі, віднесеній до 1 категорії, з інвалідністю ІІ групи, у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком щомісячно з урахуванням раніше виплачених сум, починаючи з 31 січня 2024 року. Разом із тим, відповідач при проведенні перерахунку безпідставно застосував показник мінімальної пенсії за віком у розмірі 2 093, 00 грн, який діяв у 2023 році, тоді як з 01 січня 2024 року її розмір становив 2 361, 00 грн. У зв`язку з цим зазначала, що розмір основної пенсії мав становити 18 888, 00 грн (2 361, 00 грн х 8), а з урахуванням додаткової пенсії - 19 115, 76 грн, натомість згідно з проведеним відповідачем перерахунком їй визначено пенсію у розмірі 16 971, 76 грн. Такі дії відповідача свідчать про неналежне та неповне виконання судового рішення, що порушує принцип обов`язковості судових рішень та нівелює ефективність судового захисту. Посилаючись на положення статті 129-1 Конституції України, статті 382 КАС України, практику Конституційного Суду України та Європейського суду з прав людини, зазначала, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права на справедливий суд, а тому вважала наявними підстави для застосування передбачених законом заходів судового контролю за його виконанням.

Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 04 червня 2025 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення.

Суд першої інстанції виходив з того, що рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2024 року було скасовано постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2025 року, якою визнано протиправними дії ГУ ПФУ в Черкаській області щодо ненарахування та невиплати позивачці державної пенсії, передбаченої статтею 54 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком та зобов`язано відповідача провести її перерахунок і виплату з 31 січня 2024 року з урахуванням раніше виплачених сум. Водночас суд зазначив, що апеляційним судом не було визначено конкретного грошового розміру пенсії, яка підлягала виплаті позивачці, а також не встановлено детальної методики її обчислення як окремого обов`язку відповідача. З огляду на це, наведені у заяві доводи щодо неправильного визначення відповідачем розміру пенсійної виплати та необхідності її обчислення у конкретній сумі фактично виходять за межі предмета і підстав розглянутого спору, мотивів судових рішень та змісту резолютивної частини постанови апеляційного суду. За таких обставин суд вважав, що вимоги позивачки не стосуються перевірки факту виконання судового рішення у розумінні статей 381-1, 382 КАС України, а спрямовані на вирішення нового спору щодо правильності обчислення розміру пенсії. У зв`язку з цим суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосування заходів судового контролю у вигляді зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення, зазначивши, що відповідні доводи позивачки можуть бути предметом самостійного позову в загальному позовному провадженні, та відмовив у задоволенні заяви про встановлення судового контролю.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 04 червня 2025 року та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду заяви про встановлення судового контролю, а також постановити окрему ухвалу у зв`язку з допущеним істотним порушенням судом першої інстанції норм процесуального права. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції помилково дійшов висновку про те, що наведені нею доводи щодо неправильного виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду виходять за межі предмета вирішеного спору та можуть бути предметом окремого позовного провадження. Наголошує, що її звернення обумовлене саме неналежним виконанням відповідачем судового рішення, яким ГУ ПФУ в Черкаській області зобов`язано здійснити перерахунок та виплату пенсії у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, тоді як фактично пенсія виплачується у меншому розмірі. Посилаючись на практику Європейського суду з прав людини, апелянтка зазначає, що право на судовий захист охоплює не лише право на отримання остаточного судового рішення, а й право на його своєчасне та належне виконання, а держава зобов`язана забезпечити виконання рішень, ухвалених проти її органів, без необхідності ініціювання особою нового судового провадження. Окремо звертає увагу на те, що з 19 грудня 2024 року частину першу статті 382 КАС України доповнено спеціальною нормою, відповідно до якої у справах, зокрема, щодо обчислення, призначення, перерахунку та виплати пенсій за письмовою заявою особи суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене рішення, подати звіт про його виконання. Ця норма має імперативний характер, а тому за наявності її заяви суд першої інстанції не мав правових підстав відмовляти у застосуванні такого заходу судового контролю.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Апеляційний розгляд справи відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами та на основі наявних доказів.

Згідно з частинами першою та другою статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

З метою повного та всебічного встановлення обставин справи, колегією суддів вирішено продовжити на розумний строк її апеляційний розгляд.

Надаючи правову оцінку правовідносинам щодо встановлення судового контролю, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку, а контроль за його виконанням здійснює суд.

Обов`язковість судового рішення є однією з основних засад судочинства, а виконання судового рішення є невід`ємною складовою права особи на судовий захист. Судовий захист не може вважатися ефективним, якщо остаточне та обов`язкове судове рішення залишається невиконаним або виконується у спосіб, який не відповідає його змісту.

Відповідно до частин другої, третьої статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Аналогічні приписи закріплені у статті 370 КАС України, відповідно до якої судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Отже, обов`язковість судового рішення охоплює не лише формальне вчинення суб`єктом владних повноважень певних дій на виконання такого рішення, а й досягнення того правового результату, який визначений судом у резолютивній частині рішення та випливає з його змісту.

З метою забезпечення реального та належного виконання судових рішень законодавцем передбачено спеціальний процесуальний механізм судового контролю.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення положень про судовий контроль за виконанням судових рішень» від 21 листопада 2024 року № 4094-IX, який набрав чинності 19 грудня 2024 року, істотно змінено правове регулювання здійснення такого контролю, зокрема статтю 382 КАС України викладено у новій редакції та Кодекс доповнено статтями 381-1, 382-1- 382-3. Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 4094-IX передбачено, що справи у судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій, провадження в яких відкрито до набрання чинності цим Законом, розглядаються з урахуванням особливостей, що діють після набрання ним чинності.

Відтак на час звернення ОСОБА_1 із заявою від 28 травня 2025 року та її розгляду судом першої інстанції підлягала застосуванню саме чинна на той час редакція статті 382 КАС України.

За частиною першою статті 382 КАС України cуд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Водночас абзацом другим цієї ж норми для окремих категорій соціальних спорів встановлено спеціальне правило, відповідно до якого в адміністративних справах з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання та одержання пенсійних виплат, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг за письмовою заявою заявника суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалено судове рішення, подати звіт про його виконання.

Такий підхід узгоджується з практикою Верховного Суду. Зокрема, у постановах від 16 березня 2026 року у справі №120/14968/25, від 30 квітня 2026 року у справі №620/13341/25, від 02 червня 2026 року у справі №620/8523/25, а також у постанові судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 15 вересня 2026 року у справі №580/490/26 Верховний Суд, застосовуючи положення частини першої статті 382 КАС України, зазначив, що в адміністративних справах з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання та одержання пенсійних та інших визначених цією нормою соціальних виплат за письмовою заявою заявника суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про його виконання.

Таким чином, законодавець розмежував загальний порядок, за якого питання про зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт віднесено до розсуду суду, та спеціальний порядок у справах соціальної категорії, де за наявності письмової заяви особи, на користь якої ухвалене рішення, встановлення такого виду судового контролю є обов`язковим.

Спір у цій справі безпосередньо стосується перерахунку та виплати пенсії, а постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2025 року ухвалена на користь ОСОБА_1 та покладає на ГУ ПФУ в Черкаській області конкретний обов`язок провести їй перерахунок та виплату пенсії в розмірі восьми мінімальних пенсій за віком щомісячно, починаючи з 31 січня 2024 року, з урахуванням раніше виплачених коштів.

За таких обставин звернення позивачки із письмовою заявою про зобов`язання відповідача подати звіт про виконання зазначеної постанови саме по собі зумовлювало необхідність застосування передбаченого частиною першою статті 382 КАС України механізму судового контролю.

Натомість суд першої інстанції, процитувавши наведене положення закону, фактично не застосував його спеціальну імперативну норму, а вирішив питання виходячи із загальної оцінки того, чи становлять наведені заявницею обставини окремий спір щодо правильності обчислення пенсії.

Суд першої інстанції мотивував відмову, зокрема, тим, що постановою апеляційного суду не визначено конкретної суми пенсії та детальної методики її обчислення, а тому незгода позивачки з проведеним Пенсійним фондом розрахунком виходить за межі предмета судового контролю.

Однак відсутність у резолютивній частині постанови арифметично визначеної грошової суми не свідчить про невизначеність покладеного на відповідача обов`язку та не усуває необхідності перевірки належності його виконання.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2025 року визначено як вид пенсійної виплати, так і критерій її обчислення - вісім мінімальних пенсій за віком щомісячно, початкову дату перерахунку - 31 січня 2024 року, а також необхідність урахування раніше виплачених коштів. Тобто судовим рішенням встановлено юридично визначуваний спосіб обчислення пенсії, реалізація якого суб`єктом владних повноважень і є предметом перевірки на стадії його виконання.

При цьому статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» з 01 січня 2024 року прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, установлено у розмірі 2 361, 00 грн.

Із наданого позивачкою протоколу перерахунку пенсії від 14 квітня 2025 року слідує, що на виконання рішення суду відповідач визначив розмір основної пенсії позивачки у сумі 16 744,00 грн та загальний розмір пенсії з надбавками - 16 971, 76 грн. Водночас у заяві про встановлення судового контролю ОСОБА_1 посилалась на те, що при застосуванні показника 2 361, 00 грн розмір восьми мінімальних пенсій за віком становить 18 888, 00 грн, а з урахуванням додаткової пенсії - 19 115,76 грн. Саме цією розбіжністю вона обґрунтовувала твердження про неналежне виконання постанови суду.

У цьому контексті колегія суддів звертає увагу і на те, що в оскаржуваній ухвалі суд першої інстанції неточно відтворив зміст заяви ОСОБА_1 , зазначивши, що пенсія мала становити 16 971, 76 грн. Насправді саме такий розмір був визначений відповідачем, тоді як заявниця наполягала на необхідності визначення її пенсійної виплати у більшому розмірі - 19 115, 76 грн.

Отже, наведені заявницею обставини свідчили не про намагання повторно вирішити спір про право, вже вирішений судом, а про наявність сумніву щодо того, чи виконано відповідачем встановлений судовим рішенням обов`язок саме у тому обсязі та у той спосіб, які визначено цим рішенням.

Саме для з`ясування таких обставин законодавцем і передбачено подання суб`єктом владних повноважень звіту про виконання судового рішення. На цій стадії суд не зобов`язаний наперед встановлювати факт невиконання рішення або остаточно визначати правильність кожного здійсненого відповідачем розрахунку. Метою витребування звіту є одержання від суб`єкта владних повноважень повної інформації та доказів про вчинені ним дії, їх відповідність резолютивній частині рішення та фактичне поновлення права особи.

Тому висновки суду першої інстанції про те, що відсутність у постанові конкретної грошової суми виключає можливість судового контролю, фактично підміняє предмет розгляду заяви за статтею 382 КАС України. Вирішуючи питання про подання звіту, суд не повинен був визначати наперед, чи є розрахунок позивачки або розрахунок Пенсійного фонду правильним; необхідно було забезпечити процесуальну можливість перевірити належність виконання вже ухваленого судового рішення.

Не може колегія суддів погодитися і з висновком суду першої інстанції про те, що доводи ОСОБА_1 можуть бути заявлені шляхом пред`явлення нового адміністративного позову.

У постанові від 15 вересня 2026 року у справі № 580/490/26 судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду сформулювала правовий висновок, відповідно до якого, якщо спір виник у зв`язку з виконанням судового рішення, а вимоги фактично спрямовані на перевірку правомірності дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, вчинених на стадії його виконання, такий спір не утворює нового предмета адміністративного судочинства. Відповідні питання мають вирішуватися із застосуванням спеціальних процедур судового контролю, передбачених статтями 382, 383 КАС України. Верховний Суд окремо зазначив, що визначальним є функціональний зв`язок відповідних дій суб`єкта владних повноважень із виконанням судового рішення, а не форма рішення чи дії, вчиненої на його виконання. Верховний Суд

Верховний Суд у цій же постанові, посилаючись на висновки Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2026 року у справі № 990/282/24, наголосив, що інститут судового контролю має самостійне процесуальне значення та спрямований не на повторний розгляд спору по суті чи повторне встановлення прав та обов`язків сторін, а на забезпечення практичної реалізації вже здійсненого судом захисту та перевірку того, чи виконано суб`єктом владних повноважень покладений на нього обов`язок у визначений рішенням спосіб та обсязі.

Зазначений правовий підхід є безпосередньо релевантним до обставин цієї справи, оскільки незгода ОСОБА_1 виникла саме у зв`язку з діями ГУ ПФУ в Черкаській області, вчиненими на виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2025 року, та стосується відповідності здійсненого відповідачем перерахунку змісту встановленого цією постановою обов`язку.

За таких обставин висновок суду першої інстанції про необхідність вирішення відповідних питань у новому позовному провадженні не відповідає правовій природі інституту судового контролю та фактично покладає на особу обов`язок повторно звертатися до суду з метою забезпечення виконання судового рішення, яким її право вже захищено.

Подані під час апеляційного розгляду додаткові матеріали, зокрема документи виконавчого провадження, хоча й виникли після постановлення оскаржуваної ухвали та тому не визначають її законність станом на 04 червня 2025 року, додатково підтверджують, що питання належного виконання постанови від 31 березня 2025 року не втратило актуальності та не мало суто абстрактного характеру.

При цьому колегія суддів зауважує, що зобов`язання відповідача подати звіт не означає автоматичного визнання правильним запропонованого позивачкою способу розрахунку пенсії та не вирішує наперед питання про накладення штрафу на керівника суб`єкта владних повноважень. Такі наслідки є предметом наступної стадії судового контролю та залежать від змісту поданого звіту, повноти виконання рішення або факту його неподання у встановлений строк.

Відповідно до статей 382-1-382-3 КАС України саме після одержання звіту суд оцінює повноту виконання судового рішення, а у разі неподання звіту або його неприйняття застосовує передбачені Кодексом подальші заходи реагування, зокрема встановлення нового строку та, за наявності визначених законом підстав, накладення штрафу. Тому вимога заявниці про накладення штрафу не підлягає вирішенню наперед, до спливу встановленого судом строку для подання звіту та оцінки поведінки відповідача.

Окремо колегія суддів враховує правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 02 липня 2026 року у справі № 990/282/24, відповідно до якого ухвала про відмову у встановленні судового контролю не є ухвалою, що перешкоджає подальшому провадженню у справі. У зв`язку з цим положення статті 320 КАС України щодо направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції до таких правовідносин не застосовуються. У разі встановлення помилковості відмови суду першої інстанції апеляційний суд відповідно до пункту 2 частини першої статті 315 КАС України повноважний скасувати відповідну ухвалу та самостійно вирішити заяву про встановлення судового контролю по суті.

Отже, вимога апелянтки про направлення заяви до суду першої інстанції для продовження розгляду задоволенню не підлягає, однак це не спростовує обґрунтованості її доводів щодо незаконності відмови у встановленні судового контролю та не перешкоджає апеляційному суду самостійно усунути допущене порушення.

Щодо вимоги ОСОБА_1 про постановлення окремої ухвали колегія суддів зазначає, що саме по собі неправильне застосування судом першої інстанції норм процесуального права, яке усувається шляхом апеляційного перегляду та скасування відповідного судового рішення, не є достатньою підставою для застосування передбаченого статтею 249 КАС України заходу процесуального реагування. Матеріали справи не містять обставин, які б свідчили про наявність порушень, що потребують окремого реагування суду апеляційної інстанції, а тому в цій частині вимоги апеляційної скарги задоволенню не підлягають.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1 , неправильно застосував положення частини першої статті 382 КАС України, не врахував спеціального імперативного порядку судового контролю у справах щодо пенсійних виплат, помилково ототожнив перевірку належності виконання судового рішення з вирішенням нового матеріально-правового спору та дійшов висновків, які не відповідають змісту заяви і правовій природі спірних процесуальних правовідносин.

За наведених обставин апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, ухвала Черкаського окружного адміністративного суду від 04 червня 2025 року - скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення заяви в частині зобов`язання ГУ ПФУ в Черкаській області подати до Черкаського окружного адміністративного суду у встановлений судом строк звіт про виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2025 року у справі № 580/7614/24.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 317, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 04 червня 2025 року скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким заяву ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення задовольнити частково.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області протягом десяти днів з дня отримання копії цієї постанови подати до Черкаського окружного адміністративного суду звіт про виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2025 року у справі № 580/7614/24.

У задоволенні заяви ОСОБА_1 в частині застосування інших заходів судового контролю, у тому числі встановлення нового строку для подання звіту та накладення штрафу на керівника суб`єкта владних повноважень, - відмовити.

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про постановлення окремої ухвали - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати ухвалення та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач: Черпак Ю.К.

Судді: Кобаль М.І.

Тереза Ю.О.

Оригінал: reyestr.court.gov.ua