Постанова від 18 жовтня 2026 р. у справі №320/26290/24 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/26290/24 Головуючий у 1-й інстанції: Лисенко В.І.

Суддя-доповідач: Черпак Ю.К.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Черпака Ю.К.,

суддів Кобаля М.І., Терези Ю.О.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу адвоката Махиніч Надії Володимирівни, подану в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Київського окружного адміністративного суду від 31 січня 2025 року, ухвалене в порядку спрощеного (письмового) позовного провадження без повідомлення та виклику сторін, у справі за адміністративним позовом Головного управління ДПС у Закарпатській області до ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу,

В С Т А Н О В И В:

У червні 2024 року Головне управління ДПС у Закарпатській області (далі - позивач/ГУ ДПС у Закарпатській області) звернулось до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ОСОБА_1 (далі - відповідач/апелянт/ ОСОБА_1 ) про стягнення, дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , податковий борг у розмірі 160 257, 52 грн за платежем 50 18010700 «Земельний податок з фізичних осіб».

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що згідно з даними податкового обліку у відповідача утворилася заборгованість перед бюджетом. Податкові органи в силу закону від імені держави здійснюють функції з контролю за своєчасністю, правильністю нарахування та сплатою податків і зборів (обов`язкових платежів), а також стягнення з платників податків заборгованості перед бюджетами та державними цільовими фондами, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 31 січня 2025 року позов ГУ ДПС у Закарпатській області задоволено.

Стягнуто на користь ГУ ДПС у Закарпатській області з ОСОБА_1 податковий борг у розмірі 160 257, 52 грн.

Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції виходив з того, що за даними інформаційної комунікаційної системи ДПС «Податковий блок» за ОСОБА_1 обліковується податковий борг із земельного податку з фізичних осіб у загальному розмірі 160 257, 52 грн, який виник у зв`язку з несплатою грошових зобов`язань, визначених податковими повідомленнями-рішеннями від 15 вересня 2022 року № 407529-2414-0708 та від 26 квітня 2023 року № 1579855-2414-0708. Суд зазначив, що у встановлені Податковим кодексом України строки визначені контролюючим органом грошові зобов`язання відповідачем не сплачені, а доказів їх оскарження в адміністративному чи судовому порядку матеріали справи не містять, у зв`язку з чим такі грошові зобов`язання є узгодженими та набули статусу податкового боргу. Крім того, суд першої інстанції встановив, що з метою погашення податкової заборгованості контролюючим органом було направлено відповідачу податкову вимогу від 18 жовтня 2019 року № 341424-56, яка повернулася відправнику з відміткою поштового відділення «за закінченням встановленого терміну зберігання». Посилаючись на положення пункту 58.3 статті 58 Податкового кодексу України, суд дійшов висновку, що така податкова вимога вважається належним чином врученою платнику податків. Застосувавши положення пункту 59.5 статті 59 Податкового кодексу України, суд виходив також з того, що у разі збільшення суми податкового боргу після направлення платнику податкової вимоги та за умови непогашення такого боргу в повному обсязі контролюючий орган не зобов`язаний направляти нову податкову вимогу, а погашенню підлягає вся сума податкового боргу, що існує на день його погашення. Врахувавши, що відповідач відзиву на позов не подав, доказів сплати податкового боргу або його погашення в інший спосіб не надав, а наявні у матеріалах справи відомості податкового обліку, на переконання суду, підтверджують існування заборгованості у заявленому розмірі, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову та стягнення з ОСОБА_1 на користь ГУ ДПС у Закарпатській області податкового боргу у розмірі 160 257, 52 грн.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати судове рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Зазначив, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, ухваленим за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, а також із порушенням норм матеріального та процесуального права. Апелянт насамперед послався на те, що був фактично позбавлений можливості брати участь у розгляді справи, оскільки ухвалу про відкриття провадження та інші процесуальні документи суд першої інстанції направляв за неактуальною адресою: АДРЕСА_2 , тоді як з 20 січня 2022 року зареєстрованим місцем його проживання є АДРЕСА_3 . Наголосив, що така інформація містилася у матеріалах справи, зокрема у відповіді Єдиного державного демографічного реєстру від 13 червня 2024 року, однак суд її не врахував, унаслідок чого відповідач не був належним чином повідомлений про розгляд справи та не мав можливості подати відзив, докази і заперечення проти позову. Також ОСОБА_1 заперечував висновок суду про наявність у нього узгодженого податкового боргу. За його доводами, матеріали справи не містять належних і допустимих доказів вручення йому податкових повідомлень-рішень від 15 вересня 2022 року № 407529-2414-0708 та від 26 квітня 2023 року № 1579855-2414-0708. При цьому звернув увагу на те, що відповідна податкова кореспонденція направлялася за попередньою адресою проживання, а в поштовому відправленні щодо податкового повідомлення-рішення від 15 вересня 2022 року одержувачем зазначено « ОСОБА_1 », тоді як відповідачем у справі є ОСОБА_1 . Апелянт зазначив, що відповідно до пункту 287.5 статті 287 Податкового кодексу України обов`язок фізичної особи зі сплати земельного податку виникає протягом 60 днів саме з дня вручення податкового повідомлення-рішення. Тому за відсутності належних доказів вручення таких рішень, на його думку, відсутні підстави вважати визначені ними грошові зобов`язання такими, що набули статусу податкового боргу. Окремо ОСОБА_1 вказував на недоведеність самого розміру заявленої до стягнення заборгованості. На його переконання, суд першої інстанції безпідставно поклав в основу рішення лише відомості інформаційної системи ДПС «Податковий блок», тоді як контролюючим органом не надано детального розрахунку земельного податку із зазначенням кадастрового номера та площі земельної ділянки, ставки податку, розміру пільг та інших вихідних даних, передбачених пунктом 286.5 статті 286 Податкового кодексу України. У зв`язку з цим апелянт вважає, що суд фактично не перевірив правильність нарахування суми, заявленої до стягнення. Крім того, апелянт заперечував належність доказів направлення йому податкової вимоги від 18 жовтня 2019 року № 341424-56. Вказував, що матеріали справи містять копію конверта та довідку про причини повернення відправлення, однак не містять поштової квитанції або іншого розрахункового документа, який би підтверджував фактичне прийняття оператором поштового зв`язку відповідного відправлення. На цій підставі вважав недоведеним факт належного направлення податкової вимоги. Також ОСОБА_1 стверджував, що положення пункту 59.5 статті 59 Податкового кодексу України могли бути застосовані лише за умови, якщо після направлення податкової вимоги 2019 року податковий борг існував безперервно та не був повністю погашений. Водночас, за доводами апеляційної скарги, матеріали справи не містять доказів існування у нього непогашеного податкового боргу за цією вимогою станом на момент виникнення грошових зобов`язань за податковими повідомленнями-рішеннями 2022 та 2023 років. Також апелянт послався на порушення позивачем строку звернення до адміністративного суду, вказуючи, що ГУ ДПС у Закарпатській області звернулося з позовом після спливу встановленого законом строку та без заяви про його поновлення. ОСОБА_1 наголосив, що суд першої інстанції не перевірив належним чином ані факту виникнення узгодженого податкового зобов`язання, ані дотримання контролюючим органом процедури його стягнення, а висновок про наявність податкового боргу у розмірі 160 257, 52 грн зробив переважно на підставі внутрішніх даних ДПС та за відсутності належного процесуального заперечення відповідача, який не був належним чином повідомлений про розгляд справи.

У відзиві на апеляційну скаргу ГУ ДПС у Закарпатській області просить залишити апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 31 січня 2025 року - без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість. За ОСОБА_1 обліковується податковий борг із земельного податку з фізичних осіб у загальному розмірі 160 257, 52 грн, який виник у зв`язку з несплатою у встановлені Податковим кодексом України строки грошових зобов`язань, визначених податковими повідомленнями-рішеннями від 15 вересня 2022 року № 407529-2414-0708 на суму 74 306, 53 грн та від 26 квітня 2023 року № 1579855-2414-0708 на суму 85 950, 99 грн. Зазначені податкові повідомлення-рішення були направлені відповідачу рекомендованими листами з повідомленням про вручення за його податковою адресою: АДРЕСА_2 , однак поштові відправлення повернуті контролюючому органу відповідно до довідок форми № 20. Посилаючись на положення статей 42, 58 Податкового кодексу України та Порядку направлення контролюючими органами податкових повідомлень-рішень, позивач зазначає, що у разі неможливості вручення такого документа з причин, не залежних від контролюючого органу, він вважається належним чином врученим у день, зазначений поштовою службою у повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення. Заперечуючи доводи апелянта щодо направлення податкової кореспонденції за неналежною адресою, контролюючий орган вказує, що відповідно до пункту 45.1 статті 45 Податкового кодексу України фізична особа зобов`язана визначити свою податкову адресу та може мати одночасно не більше однієї податкової адреси. За твердженням позивача, хоча ОСОБА_1 з 20 січня 2022 року змінив зареєстроване місце проживання на адресу: АДРЕСА_3 , відомості про зміну ним саме податкової адреси до контролюючого органу не надходили. У зв`язку з цим податковою адресою відповідача в облікових даних ДПС продовжувала залишатися адреса: АДРЕСА_2 . Також позивач посилається на те, що відповідач не сплатив визначені податковими повідомленнями-рішеннями грошові зобов`язання та не оскаржив їх ані в адміністративному, ані в судовому порядку, у зв`язку з чим такі зобов`язання є узгодженими. При цьому ГУ ДПС зауважує, що в межах справи про стягнення податкового боргу суд не повинен надавати оцінку правомірності податкових повідомлень-рішень, на підставі яких виник такий борг, оскільки предметом спору є саме наявність і стягнення узгодженого податкового боргу. Щодо податкової вимоги від 18 жовтня 2019 року № 341424-56 контролюючий орган зазначає, що вона була направлена відповідачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення за його податковою адресою та повернута поштовим оператором, а тому відповідно до положень Податкового кодексу України вважається належним чином врученою. Посилаючись на пункт 59.5 статті 59 ПК України, позивач вказує, що у разі зміни суми податкового боргу після направлення податкової вимоги, за умови непогашення податкового боргу в повному обсязі, додаткова податкова вимога не надсилається, а стягненню підлягає вся сума боргу, яка існує на день його погашення. Окремо ГУ ДПС заперечує доводи апелянта щодо пропуску строку звернення до суду, зазначаючи, що до правовідносин щодо стягнення податкового боргу підлягає застосуванню спеціальний строк, установлений пунктом 102.4 статті 102 Податкового кодексу України, відповідно до якого податковий борг може бути стягнутий протягом 1095 календарних днів з дня його виникнення. У зв`язку з цим твердження відповідача про застосування тримісячного строку звернення до адміністративного суду позивач вважає помилковим.

У письмових поясненнях на відзив на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 підтримав доводи апеляційної скарги та зазначив, що позивачем не надано належних доказів на підтвердження виникнення і розміру податкового боргу. Зокрема, наголосив на відсутності в матеріалах справи детального розрахунку земельного податку, передбаченого пунктом 286.5 статті 286 Податкового кодексу України, із зазначенням кадастрового номера та площі земельної ділянки, ставки податку і розміру пільг. Також звернув увагу на відсутність належних доказів направлення відповідачу податкової вимоги від 18 жовтня 2019 року № 341424-56 та податкових повідомлень-рішень від 15 вересня 2022 року № 407529-2414-0708 і від 26 квітня 2023 року № 1579855-2414-0708. Окремо зазначив, що у поштовому відправленні щодо податкового повідомлення-рішення від 15 вересня 2022 року одержувачем зазначено ОСОБА_1 , тоді як відповідачем у справі є ОСОБА_1 . Відомості інформаційної системи ДПС «Податковий блок» самі по собі не є достатнім підтвердженням заявленої до стягнення суми заборгованості, а позивач не довів дотримання встановленої законом процедури її формування та стягнення.

У додаткових поясненнях ГУ ДПС у Закарпатській області заперечило проти наведених доводів та зазначило, що предметом доказування у справах про стягнення податкового боргу є наявність узгодженого грошового зобов`язання, складові та розмір боргу, підстави і момент його виникнення, а також дотримання контролюючим органом процедури його стягнення. Заборгованість відповідача виникла внаслідок несплати грошових зобов`язань, визначених податковими повідомленнями-рішеннями від 15 вересня 2022 року № 407529-2414-0708 та від 26 квітня 2023 року № 1579855-2414-0708, які не були оскаржені та є узгодженими. ГУ ДПС зазначило, що вказані податкові повідомлення-рішення направлялися рекомендованими листами за податковою адресою відповідача, відомості про зміну якої до контролюючого органу не надходили, у зв`язку з чим, з огляду на приписи статей 42, 58 Податкового кодексу України та відповідного порядку направлення податкових повідомлень-рішень, такі документи вважаються належним чином врученими незалежно від їх фактичного отримання платником податків. Крім того, направлення податкової кореспонденції за податковою адресою платника покладає на нього обов`язок забезпечити можливість її отримання, а неналежне виконання такого обов`язку не може покладати негативні наслідки на контролюючий орган. Також у додаткових поясненнях ГУ ДПС зазначило, що податкова вимога є документом, спрямованим на інформування платника про вже існуючий податковий борг, а виникнення такого боргу не пов`язується безпосередньо з моментом формування або направлення податкової вимоги. Посилаючись на пункт 59.5 статті 59 Податкового кодексу України, контролюючий орган вказав, що у разі зміни суми податкового боргу після направлення податкової вимоги, за умови непогашення такого боргу в повному обсязі, повторна податкова вимога не надсилається, а погашенню підлягає вся сума податкового боргу, яка існує на день його погашення.

У подальших письмових поясненнях представник ОСОБА_1 не погодився з наведеними запереченнями ГУ ДПС та зазначив, що вони не усувають недоліків доказування, на які вказано в апеляційній скарзі. Звернув увагу на те, що у додаткових поясненнях позивач навів обставини щодо податкової вимоги від 31 березня 2015 року № 1588-25 та податкового боргу ОСОБА_2 у сумі 167 807, 04 грн, які не стосуються ОСОБА_1 та предмета цієї справи. Представник відповідача наголосив, що матеріали справи не містять доказів існування у ОСОБА_1 непогашеного податкового боргу за податковою вимогою від 18 жовтня 2019 року № 341424-56 станом на момент виникнення зобов`язань за податковими повідомленнями-рішеннями 2022 та 2023 років, а тому відсутні належні підстави для застосування пункту 59.5 статті 59 Податкового кодексу України. Також повторно послався на відсутність належних доказів направлення податкової вимоги, невідповідність даних одержувача у поштовому відправленні щодо одного з податкових повідомлень-рішень, ненадання детального розрахунку земельного податку та недоведеність заявленої до стягнення суми податкового боргу.

З метою повного та всебічного встановлення обставин справи, колегією суддів вирішено продовжити на розумний строк її апеляційний розгляд.

Апеляційний розгляд справи відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) здійснюється в порядку письмового провадження, за наявними у справі матеріалами та на основі наявних доказів.

Згідно з частинами першою та другою статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Перевіривши повноту встановлення фактичних обставин справ та їх правову оцінку, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного перегляду справи, що ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , перебуває на обліку в контролюючих органах як платник податків.

Згідно з відомостями інформаційно-комунікаційної системи Державної податкової служби «Податковий блок» за ОСОБА_1 обліковується заборгованість зі сплати земельного податку з фізичних осіб у загальному розмірі 160 257, 52 грн.

Зазначену суму контролюючий орган визначає як податковий борг, що виник унаслідок несплати відповідачем грошових зобов`язань, нарахованих податковими повідомленнями-рішеннями від 15 вересня 2022 року № 407529-2414-0708 за 2022 рік у розмірі 74 306, 53 грн та від 26 квітня 2023 року № 1579855-2414-0708 за 2023 рік у розмірі 85 950, 99 грн.

Вказані податкові повідомлення-рішення контролюючим органом направлялися засобами поштового зв`язку за адресою: АДРЕСА_2 , яка відповідно до відомостей податкового обліку зазначалась як податкова адреса ОСОБА_1 . Поштові відправлення повернулися контролюючому органу неврученими, про що складено відповідні довідки форми № 20.

Визначені контролюючим органом за податковими повідомленнями-рішеннями грошові зобов`язання у заявленому розмірі ОСОБА_1 не сплачені, у зв`язку з чим, за даними податкового обліку, за ним обліковується податковий борг у сумі 160 257,52 грн, що й стало підставою для звернення ГУ ДПС у Закарпатській області до адміністративного суду з цим позовом.

Колегія суддів, переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, враховує такі норми чинного законодавства та фактичні обставини справи.

Першочергово колегія суддів вважає за необхідне надати оцінку доводам апеляційної скарги щодо належного повідомлення ОСОБА_1 про відкриття провадження у справі, оскільки дотримання судом обов`язку щодо своєчасного та належного інформування учасника справи безпосередньо пов`язане із забезпеченням його права на участь у судовому процесі, подання відзиву, заперечень, доказів та реалізацією інших процесуальних прав.

З матеріалів справи слідує, що 13 червня 2024 року судом першої інстанції отримано відповідь з Єдиного державного демографічного реєстру, відповідно до якої зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_1 з 20 січня 2022 року є: АДРЕСА_3 .

Того ж дня Київським окружним адміністративним судом постановлено ухвалу про відкриття провадження у справі та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Разом з тим, незважаючи на наявність у суду офіційно отриманих відомостей про зареєстроване місце проживання відповідача, копію ухвали про відкриття провадження було направлено ОСОБА_1 за іншою адресою: АДРЕСА_2 .

Отже, на момент вирішення питання про відкриття провадження суд першої інстанції достовірно володів відомостями про актуальне зареєстроване місце проживання відповідача, проте процесуальні документи за цією адресою йому не направив.

Колегія суддів звертає увагу, що розгляд справи в порядку письмового провадження без виклику сторін не звільняє суд від обов`язку належним чином повідомити учасника справи про відкриття провадження та забезпечити йому реальну можливість скористатися належними процесуальними правами, зокрема ознайомитися із заявленими до нього вимогами, подати відзив, докази, заперечення та викласти свою позицію щодо предмета спору.

Саме з моменту отримання ухвали про відкриття провадження відповідач набуває практичної можливості реалізувати передбачені КАС України процесуальні права у конкретній справі. Тому направлення такої ухвали за адресою, яка на момент її постановлення вже не відповідала офіційним відомостям про зареєстроване місце проживання відповідача, не може визнаватися належним виконанням судом обов`язку щодо забезпечення участі особи у процесі.

Внаслідок зазначеного порушення ОСОБА_1 фактично не був обізнаний про наявність відкритого судового провадження, не подав відзиву на позовну заяву та був позбавлений можливості до ухвалення рішення судом першої інстанції надати заперечення і докази на їх підтвердження.

При цьому суд першої інстанції, зазначивши в оскаржуваному рішенні, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд справи, водночас поклав в основу своїх висновків і ту обставину, що ОСОБА_1 не подав відзиву та доказів погашення податкового боргу.

За таких обставин неналежне повідомлення відповідача про відкриття провадження не може розцінюватися як суто формальне процесуальне порушення, оскільки воно безпосередньо вплинуло на можливість сторони реалізувати принципи змагальності та рівності учасників процесу, надати суду власні заперечення проти позову та докази, які суд першої інстанції мав дослідити при вирішенні спору.

Те, що справа розглядалася без проведення судового засідання, не усуває зазначеного порушення, оскільки за письмової форми провадження належне повідомлення про відкриття справи набуває особливого значення: саме подання сторонами письмових заяв по суті справи та доказів є основним способом реалізації ними права бути почутими судом.

Таким чином колегія суддів вважає, що право особи на участь у процесі прийняття рішення має дотримуватися не лише суб`єктами владних повноважень, а й судом.

Відповідно до частини другої статті 317 КАС України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Частиною третьою статті 317 КАС України визначено випадки, коли порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення.

Зокрема, згідно з пунктом 3 частини третьої цієї статті такою підставою є розгляд справи адміністративним судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

З огляду на те, що суд першої інстанції не забезпечив належного повідомлення ОСОБА_1 про відкриття провадження, внаслідок чого останній був фактично позбавлений можливості подати відзив, заперечення та докази до ухвалення рішення, є підставою для висновку, що справу розглянуто з істотним порушенням норм процесуального права та основоположних засад адміністративного судочинства.

Виявлене порушення вплинуло на повноту з`ясування обставин справи судом першої інстанції, оскільки заперечення відповідача щодо належності направлення податкових повідомлень-рішень і податкової вимоги, безперервності податкового боргу, його розміру та інших обставин були наведені лише на стадії апеляційного перегляду і судом першої інстанції взагалі не досліджувалися.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для скасування рішення Київського окружного адміністративного суду від 31 січня 2025 року у зв`язку з допущеним судом першої інстанції істотним порушенням норм процесуального права.

Разом з тим скасування рішення суду першої інстанції з наведених процесуальних підстав не вирішує питання щодо наявності або відсутності матеріально-правових підстав для задоволення заявленого ГУ ДПС у Закарпатській області позову.

Згідно з повноваженнями суду апеляційної інстанції та з урахуванням того, що матеріали справи містять необхідні докази для вирішення спору, а під час апеляційного розгляду ОСОБА_1 реалізував право подати заперечення, додаткові пояснення та докази на їх підтвердження, колегія суддів переходить до перевірки обґрунтованості заявлених позовних вимог та наявності правових підстав для стягнення спірного податкового боргу по суті.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 67 Конституції України встановлено обов`язок кожного сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядок їх адміністрування, права, обов`язки платників податків та зборів, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (далі - ПК України).

Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

За змістом підпункту 14.1.39 пункту 14.1 статті 14 ПК України грошове зобов`язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету або на єдиний рахунок як податкове зобов`язання та/або інше зобов`язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності та пеня.

Згідно з підпунктом 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий борг - сума узгодженого грошового зобов`язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.

Отже, грошове зобов`язання, визначене контролюючим органом та узгоджене у встановленому законом порядку, після спливу строку його сплати і за умови несплати платником податків набуває статусу податкового боргу, що є підставою для застосування передбачених Податковим кодексом України заходів щодо його погашення.

Такий підхід відповідає усталеній практиці Верховного Суду щодо співвідношення понять узгодженого грошового зобов`язання та податкового боргу.

Відповідно до пункту 45.1 статті 45 ПК України платник податків - фізична особа зобов`язаний визначити свою податкову адресу. Податковою адресою платника податків - фізичної особи визнається місце її проживання, за яким вона береться на облік як платник податків у контролюючому органі. Платник податків - фізична особа може мати одночасно не більше однієї податкової адреси.

Порядок листування контролюючих органів із платниками податків урегульований статтею 42 ПК України.

За приписами пункту 42.2 статті 42 ПК України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).

Пунктом 42.3 статті 42 ПК України встановлено, що якщо платник податків у порядку та у строки, визначені статтею 66 цього Кодексу, повідомив контролюючий орган про зміну податкової адреси, він на період з дня державної реєстрації зміни податкової адреси до дня внесення змін до облікових даних такого платника податків звільняється від виконання вимог документів, надісланих йому контролюючим органом за попередньою податковою адресою та в подальшому повернених як таких, що не знайшли адресата.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що закон пов`язує належність надсилання податкової кореспонденції не з фактом її особистого отримання платником податків у кожному випадку, а насамперед із дотриманням контролюючим органом установленого порядку її направлення на податкову адресу платника.

Верховний Суд у постанові від 23 травня 2022 року у справі № 810/3116/18 зазначив, що обов`язку контролюючого органу направляти документи у спосіб, визначений статтями 42, 58 ПК України, кореспондує обов`язок платника податків добросовісно забезпечувати отримання кореспонденції за своєю податковою адресою, а неналежне виконання платником такого обов`язку саме по собі не може покладати негативні наслідки на контролюючий орган. Цей підхід застосовується Верховним Судом і в подальшій практиці.

З матеріалів справи слідує, що податкові повідомлення-рішення від 15 вересня 2022 року № 407529-2414-0708 та від 26 квітня 2023 року № 1579855-2414-0708 були направлені контролюючим органом рекомендованими поштовими відправленнями за адресою: АДРЕСА_2 , яка відповідно до облікових даних контролюючого органу на той час була податковою адресою ОСОБА_1 . Поштові відправлення повернуті контролюючому органу неврученими, про що складено відповідні довідки форми № 20.

Доводи апелянта про те, що з 20 січня 2022 року зареєстрованим місцем його проживання є АДРЕСА_3 не свідчать про автоматичну зміну відомостей щодо податкової адреси платника в інформаційних системах контролюючого органу.

Матеріали справи не містять відомостей про повідомлення ОСОБА_1 контролюючого органу про зміну його податкової адреси до моменту направлення спірних податкових повідомлень-рішень. Натомість із наданих ГУ ДПС відомостей убачається, що у податковому обліку відповідача продовжувала значитися адреса: АДРЕСА_2 .

За таких обставин колегія суддів погоджується з доводами контролюючого органу про те, що направлення податкових повідомлень-рішень за адресою, яка на момент їх надсилання була податковою адресою відповідача за даними податкового обліку, відповідало встановленому Податковим кодексом України порядку листування з платником податків.

Тому посилання апелянта на наявність з 20 січня 2022 року іншої адреси його зареєстрованого місця проживання не спростовує факту належного направлення контролюючим органом податкових повідомлень-рішень за податковою адресою платника.

Щодо доводів апелянта про зазначення у поштовому відправленні, яким направлялося податкове повідомлення-рішення від 15 вересня 2022 року № 407529-2414-0708, одержувачем « ОСОБА_1 » замість « ОСОБА_1 », колегія суддів зазначає таке.

З матеріалів справи вбачається, що податкове повідомлення-рішення № 407529-2414-0708 прийнято саме щодо ОСОБА_1 як платника податків, а відповідне поштове відправлення направлено за його податковою адресою. Отже, допущена у супровідному поштовому документі неточність у зазначенні по батькові одержувача за встановлених у цій справі обставин не змінює суб`єкта визначеного податкового зобов`язання та сама по собі не є достатньою підставою для висновку, що податкове повідомлення-рішення було прийнято або направлено іншій особі.

При цьому апелянтом не наведено обставин та не подано доказів, які б свідчили, що податкове повідомлення-рішення № 407529-2414-0708 стосувалося іншого платника податків або що зазначена технічна неточність призвела до помилкової ідентифікації особи, щодо якої контролюючим органом визначено відповідне грошове зобов`язання.

Водночас податкові повідомлення-рішення від 15 вересня 2022 року № 407529-2414-0708 та від 26 квітня 2023 року № 1579855-2414-0708 у встановленому законом порядку ОСОБА_1 не оскаржувалися та скасованими не були.

Згідно з пунктом 57.3 статті 57 ПК України строк сплати податкового зобов`язання, визначеного контролюючим органом у податковому повідомленні-рішенні, становить 10 робочих днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення.

У зв`язку з цим визначені ними грошові зобов`язання після настання установлених законом строків їх сплати набули статусу узгоджених, а їх несплата зумовила виникнення податкового боргу.

Колегія суддів також вважає безпідставними доводи апелянта щодо відсутності у матеріалах справи детального розрахунку земельного податку із зазначенням кадастрового номера, площі земельної ділянки, ставки податку та розміру пільг.

Дійсно, пунктом 286.5 статті 286 ПК України передбачено направлення фізичній особі податкового повідомлення-рішення разом із детальним розрахунком суми податку.

Водночас предметом цієї адміністративної справи є не правомірність визначення ОСОБА_1 грошових зобов`язань за податковими повідомленнями-рішеннями та не правильність застосованої контролюючим органом методики їх розрахунку, а наявність передбачених законом підстав для стягнення вже визначеного та узгодженого податкового боргу.

Податкові повідомлення-рішення, якими відповідачу визначено грошові зобов`язання, є чинними, доказів їх скасування в адміністративному або судовому порядку матеріали справи не містять. Відтак у межах спору про стягнення податкового боргу колегія суддів не наділена підставами здійснювати перевірку правильності визначення податкового зобов`язання, яка могла бути предметом самостійного спору щодо правомірності відповідних рішень контролюючого органу.

Тому, ненадання до матеріалів цієї справи окремого детального розрахунку не спростовує існування податкових повідомлень-рішень, визначених ними сум грошових зобов`язань та факту їх несплати, які у сукупності з відомостями податкового обліку підтверджують розмір заборгованості.

При цьому колегія суддів звертає увагу, що фактичний розмір грошових зобов`язань, визначених податковими повідомленнями-рішеннями, становить 74 306, 53 грн та 85 950, 99 грн, що у сукупності складає 160 257, 52 грн. Вказівка судом першої інстанції у мотивувальній частині рішення суми 85 959, 99 грн щодо другого податкового повідомлення-рішення має характер очевидної технічної неточності, яка не вплинула на правильність визначення загальної суми боргу, зазначеної в резолютивній частині рішення.

Щодо дотримання контролюючим органом процедури направлення податкової вимоги колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до пункту 59.1 статті 59 ПК України у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Податкова вимога може надсилатися (вручатися) контролюючим органом за місцем обліку платника податків, в якому обліковується податковий борг платника податків.

Податкова вимога не надсилається (не вручається), а заходи, спрямовані на погашення (стягнення) податкового боргу, не застосовуються, якщо загальна сума податкового боргу платника податків не перевищує ста вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. У разі збільшення загальної суми податкового боргу до розміру, що перевищує сто вісімдесят неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, контролюючий орган надсилає (вручає) податкову вимогу такому платнику податків. Строк давності, визначений пунктом 102.4 статті 102 цього Кодексу для стягнення податкового боргу, у такому випадку розпочинається не раніше дня виникнення податкового боргу у сумі, що перевищує сто вісімдесят неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

З матеріалів справи слідує, що контролюючим органом сформовано податкову вимогу від 18 жовтня 2019 року № 341424-56 на суму 62 991, 23 грн, яку направлено відповідачу рекомендованим поштовим відправленням. Відправлення повернулося контролюючому органу з відміткою поштової служби про закінчення встановленого строку зберігання.

З огляду на наведені вище положення статей 42 та 58 ПК України обставина фактичного неотримання відповідачем такого поштового відправлення не свідчить про недотримання контролюючим органом процедури направлення податкової вимоги, якщо документ було направлено рекомендованим листом за податковою адресою платника та повернуто поштовою службою із зазначенням причини невручення.

Посилання апелянта на відсутність окремої розрахункової квитанції оператора поштового зв`язку колегія суддів також не вважає достатнім для спростування факту направлення податкової вимоги, оскільки наявні у матеріалах справи поштовий конверт, відомості поштового оператора щодо причини повернення відправлення та відповідність цього відправлення податковій вимозі оцінюються судом у сукупності, а не ізольовано один від одного.

За правилами пункту 59.5 статті 59 ПК України у разі якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення.

У разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається).

Отже, податкова вимога не є актом, яким безпосередньо визначається розмір грошового зобов`язання, а є передбаченим законом елементом процедури погашення вже існуючого податкового боргу. Її дія не обмежується первісним розміром боргу за умови, що податковий борг платника не був погашений у повному обсязі.

При цьому доводи апелянта про відсутність доказів безперервного існування податкового боргу після направлення податкової вимоги від 18 жовтня 2019 року №341424-56 спростовуються наявними у матеріалах справи даними інтегрованої картки платника податків.

Так, з інтегрованої картки ОСОБА_1 з платежу «земельний податок з фізичних осіб» убачається, що станом на 31 грудня 2019 року за відповідачем обліковувалася недоїмка у розмірі 62 950,33 грн. У подальшому податковий борг не погашався у повному обсязі, а навпаки, його розмір збільшувався: станом на 31 грудня 2020 року недоїмка становила 130 501,72 грн, станом на 31 грудня 2021 року - 198 053,11 грн. Станом на початок 2023 року заборгованість у розмірі 198 053,11 грн також продовжувала обліковуватися за відповідачем.

У 2023 році в інтегрованій картці платника відображено збільшення недоїмки на 74 306,53 грн за податковим повідомленням-рішенням від 15 вересня 2022 року №407529-2414-0708 та на 85 950,99 грн за податковим повідомленням-рішенням від 26 квітня 2023 року №1579855-2414-0708, унаслідок чого станом на 31 грудня 2023 року загальна заборгованість за цим платежем становила 358 310,63 грн.

Наведені відомості свідчать, що після направлення податкової вимоги від 18 жовтня 2019 року №341424-56 податковий борг ОСОБА_1 у повному обсязі не погашався та безперервно обліковувався за ним протягом наступних податкових періодів.

У цьому контексті колегія суддів звертає увагу, що для вирішення питання про необхідність направлення нової податкової вимоги правове значення має не факт сплати платником певної суми або погашення суми боргу в розмірі, який був зазначений у первісній податковій вимозі, а саме повне погашення податкового боргу.

Тому навіть зменшення податкового боргу або сплата суми, яка відповідала розміру заборгованості, зазначеному у податковій вимозі від 18 жовтня 2019 року, саме по собі не свідчило б про припинення дії такої вимоги, якщо в платника продовжував існувати непогашений податковий борг. Лише повне погашення податкового боргу є тією обставиною, з якою положення статей 59 та 60 ПК України пов`язують припинення дії раніше направленої податкової вимоги та необхідність, у разі подальшого виникнення нового боргу, дотримання відповідної процедури повторно.

У цій справі таких обставин не встановлено. Навпаки, дані інтегрованої картки платника підтверджують безперервність податкового боргу з 2019 року та його подальше збільшення. При цьому відповідачем не надано жодних доказів, які б спростовували зазначені відомості податкового обліку або підтверджували, що після направлення податкової вимоги від 18 жовтня 2019 року №341424-56 податковий борг у будь-який момент був погашений у повному обсязі.

Колегія суддів також ураховує, що станом на 31 грудня 2023 року загальна сума заборгованості ОСОБА_1 за даними інтегрованої картки платника становила 358 310,63 грн, тобто перевищувала суму 160 257,52 грн, заявлену контролюючим органом до стягнення у цій справі. Водночас предметом цього спору є стягнення саме 160 257,52 грн, що складається з несплачених грошових зобов`язань за податковими повідомленнями-рішеннями від 15 вересня 2022 року №407529-2414-0708 у сумі 74 306,53 грн та від 26 квітня 2023 року №1579855-2414-0708 у сумі 85 950,99 грн.

Матеріали справи не містять доказів скасування або відкликання податкової вимоги від 18 жовтня 2019 року № 341424-56, так само як і доказів повного погашення відповідачем податкового боргу, що мало б наслідком її відкликання відповідно до положень статті 60 ПК України.

За таких обставин колегія суддів відхиляє доводи апелянта про те, що контролюючим органом не доведено безперервності існування податкового боргу після направлення податкової вимоги від 18 жовтня 2019 року №341424-56, та не вбачає підстав для висновку про необхідність формування і направлення відповідачу нової податкової вимоги у зв`язку з подальшою зміною розміру його податкового боргу.

При цьому посилання представника відповідача на наведені ГУ ДПС у додаткових поясненнях відомості щодо податкової вимоги від 31 березня 2015 року №1588-25 та податкового боргу ОСОБА_2 у сумі 167 807, 04 грн колегія суддів оцінює як слушне в частині того, що такі відомості очевидно не стосуються учасників та предмета цієї справи. Водночас наведення позивачем у додаткових поясненнях нерелевантних обставин іншої справи саме по собі не спростовує наявних у матеріалах цієї справи доказів щодо податкової вимоги від 18 жовтня 2019 року № 341424-56 та податкових повідомлень-рішень, на підставі яких сформувалася заявлена до стягнення заборгованість. Тому ці відомості колегія суддів до уваги при вирішенні цього спору не приймає.

Колегія суддів також не погоджується з доводами апеляційної скарги про пропуск ГУ ДПС у Закарпатській області тримісячного строку звернення до адміністративного суду, передбаченого частиною другою статті 122 КАС України.

Так, відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Частиною другою цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень встановлюється тримісячний строк, якщо інше не встановлено цим Кодексом або іншими законами.

Отже, КАС України допускає встановлення іншими законами спеціальних строків звернення суб`єкта владних повноважень до адміністративного суду та спеціального порядку їх обчислення. Такі спеціальні строки мають перевагу у застосуванні порівняно із загальним строком, визначеним частиною другою статті 122 КАС України.

Спеціальний строк для стягнення податкового боргу визначений пунктом 102.4 статті 102 ПК України, відповідно до якого у разі, якщо грошове зобов`язання нараховане контролюючим органом до закінчення строку давності, визначеного пунктом 102.1 цієї статті, податковий борг, що виник у зв`язку з несплатою такого грошового зобов`язання, може бути стягнутий протягом наступних 1095 календарних днів з дня виникнення податкового боргу, крім випадків, передбачених абзацом третім пункту 59.1 статті 59 цього Кодексу.

У постанові від 09 січня 2025 року у справі №160/10591/24 Верховний Суд зазначив, що передбачений пунктом 102.4 статті 102 ПК України 1095-денний строк є спеціальним щодо загального строку звернення до адміністративного суду, встановленого статтею 122 КАС України, та є присічним строком, протягом якого контролюючий орган може вживати заходів щодо погашення податкового боргу, у тому числі шляхом звернення до суду з позовом про його стягнення. При цьому початок перебігу такого строку пов`язується саме з днем виникнення податкового боргу, тобто з моментом, коли узгоджене грошове зобов`язання не було сплачене платником податків у встановлений законом строк.

Таким чином, для перевірки дотримання контролюючим органом строку звернення до суду у цій справі визначальним є не дата направлення податкової вимоги від 18 жовтня 2019 року №341424-56 та не загальний тримісячний строк, передбачений КАС України, а момент виникнення податкового боргу за грошовими зобов`язаннями, стягнення яких є предметом цього спору.

Як встановлено у цій справі, заявлена до стягнення сума 160 257, 52 грн сформована внаслідок несплати грошових зобов`язань, визначених податковими повідомленнями-рішеннями від 15 вересня 2022 року № 407529-2414-0708 у розмірі 74 306, 53 грн та від 26 квітня 2023 року № 1579855-2414-0708 у розмірі 85 950, 99 грн.

Відтак податковий борг, який є безпосереднім предметом стягнення у цій справі, виник не раніше настання встановлених податковим законодавством строків сплати грошових зобов`язань, визначених зазначеними податковими повідомленнями-рішеннями 2022 та 2023 років.

З позовом про стягнення такого податкового боргу ГУ ДПС у Закарпатській області звернулося до суду у 2024 році, тобто в межах 1095 календарних днів з дня виникнення відповідного податкового боргу. При цьому навіть без урахування передбачених податковим законодавством періодів зупинення перебігу строків давності встановлений пунктом 102.4 статті 102 ПК України строк на момент звернення контролюючого органу до суду не сплив.

За таких обставин доводи апелянта про застосування до спірних правовідносин тримісячного строку звернення до адміністративного суду, встановленого частиною другою статті 122 КАС України, та про його пропуск контролюючим органом є необґрунтованими.

Отже, оскільки заявлені вимоги органу податкової служби є обґрунтованими, а доводи апелянта їх не спростовують, то апеляційний суд ухвалює нове рішення про задоволення адміністративного позову.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 317, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 31 січня 2025 року - скасувати та ухвалити нове рішення, яким адміністративний позов Головного управління ДПС у Закарпатській області до ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Головного управління ДПС у Закарпатській області (адреса: 88000, Закарпатська область, місто Ужгород, вулиця Волошина, будинок 52, код ЄДРПОУ 44106694) податковий борг із земельного податку з фізичних осіб у розмірі 160 257, 52 грн (сто шістдесят тисяч двісті п`ятдесят сім п`ятдесят дві копійки).

Постанова набирає законної сили з дати прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач: Черпак Ю.К.

Судді: Кобаль М.І.

Тереза Ю.О.