Суд: Шостий апеляційний адміністративний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: внутрішньо переміщених осіб
Дата: 12 жовтня 2026 р.
Справа: №320/27413/23
Суддя: Кобаль Михайло Іванович
ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 320/27413/23 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Басай О.В., Суддя-доповідач Кобаль М.І.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 жовтня 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Кобаля М.І.,
суддів Файдюка В.В., Черпака Ю.К.,
при секретарі: Литвин С.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні без участі сторін апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2025 року в справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (далі по тексту - відповідачі, ГУ ПФУ в місті Києві) в якому просила:
- визнати протиправною бездіяльність ГУ ПФУ в місті Києві щодо неврахування до загального трудового стажу ОСОБА_1 періоду навчання у Харківському інженерно-будівельному інституті відповідно до диплому серії НОМЕР_1 за спеціальністю промислове та будівельне будівництво з 01.09.1982 по 30.12.1984, а також періоду роботи з 06.05.1985 по 13.11.1987, з 16.03.1990 по 16.04.1993, з 19.04.1993 по 20.09.1995, з 21.09.1995 по 01.01.1998;
- зобов`язати ГУ ПФУ в місті Києві зарахувати до загального стажу роботи ОСОБА_1 період навчання у Харківському інженерно-будівельному інституті, відповідно до диплому серії НОМЕР_1 за спеціальністю промислове та будівельне будівництво, та період роботи відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_2 з 01.09.1982 по 30.12.1984, з 06.05.1985 по 13.11.1987, з 16.03.1990 по 16.04.1993, з 19.04.1993 по 20.09.1995, з 21.09.1995 по 01.01.1998, а також здійснити перерахунок, нарахування та виплату пенсії із урахуванням цього стажу з дати призначення пенсії (05.11.2022);
- зобов`язати ГУ ПФУ в місті Києві подати у місячний строк з дня набрання судовим рішенням законної сили звіт про виконання постанови суду відповідно до статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2025 року значений позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо незарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періоду навчання у Харківському інженерно-будівельному інституті відповідно до диплому серії НОМЕР_1 , з 01.09.1982 до 21.06.1990, а також періоду роботи відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_2 , з 06.05.1985 до 16.03.1992 (у тому числі, період догляду за дитиною), з 17.04.1992 до 16.04.1993, з 19.04.1993 до 20.09.1995, з 21.09.1995 до 01.01.1998.
Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період навчання у Харківському інженерно-будівельному інституті відповідно до диплому серії НОМЕР_1 , з 01.09.1982 до 21.06.1990, та період роботи відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_2 , з 06.05.1985 до 16.03.1992 (у тому числі, період догляду за дитиною), з 17.04.1992 до 16.04.1993, з 19.04.1993 до 20.09.1995, з 21.09.1995 до 01.01.1998, а також здійснити перерахунок та виплату пенсії із урахуванням цього стажу з дати призначення пенсії (05.11.2022).
У задоволенні позовних вимог в іншій частині відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, а оскаржуване рішення - змінити в частині, виходячи з наступного.
Згідно із п.4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 є громадянкою України, що підтверджується копією паспорта серії НОМЕР_3 , виданий Сєвєродонецьким МВ УМВС України в Луганській області від 18.01.2002 та є внутрішньо переміщеною особою, відповідно до довідки від 15.08.2022 № 3008-5002003588.
Позивачкою додано до матеріалів справи диплом серії НОМЕР_1 про закінчення повного курсу Харківського інженерно-будівельного інституту за спеціальністю промислове та цивільне будівництво та присвоєння кваліфікацію інженера-будівельника (з 1982 по 1990 рік).
Відповідно до записів трудової книжки від 12.05.1985 серії НОМЕР_2 ОСОБА_1 , окрім іншого, працювала на таких роботах (а.с.15-25):
- з 06.05.1985 до 16.03.1992 інженером-конструктором на Заводі будівельних конструкцій і матеріалів;
- з 17.04.1992 до 16.04.1993 інженером-конструктором на Заводі будівельних конструкцій і матеріалів;
- з 19.04.1993 до 20.09.1995 інструктором по соціальному захисту в Місцевій раді воїнів-інтернаціоналістів;
- з 21.09.1995 до 01.04.1996 спеціалістом І категорії в Службі по наданню населенню субсидій на відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг;
- 01.04.1996 відбулась реорганізація і створення Управління СЗН на підставі рішення виконкому № 371 від 27.02.1996. До 01.01.1998 (дати, з якої внесені відомості до Реєстру застрахованих осіб) позивач працювала у зазначеному Управлінні.
Згідно з розрахунком стажу для призначення пенсії, наведеним в листі Головного управління ПФУ в м. Києві від 22.03.2023 № 2600-0202-8/53445, позивачу призначено пенсію за віком, з 05.11.2022, страховий стаж позивача складає 29 років 11 місяців 27 днів.
При цьому, на переконання позивача, у графі «періоди» відсутні відомості про період навчання позивача в Харківському інженерно-будівельного інституті з 01.09.1982 до 30.12.1984, та період роботи з 06.05.1985 до 13.11.1987, з 16.03.1990 по 16.04.1993, з 19.04.1993 по 20.09.1995, з 21.09.1995 по 01.01.1998. Натомість відповідачем було зазначено, що у разі надання додаткових документів, страховий стаж буде переглянуто.
Не погоджуючись із протиправною бездіяльністю відповідача, позивачка звернулася з даним позовом до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.
Приймаючи рішення про часткове задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що посилання відповідача на те, що на титульній сторінці трудової книжки відсутня печатка організації, яка заповнює трудову книжку, не може бути підставою для відмови в зарахуванні до страхового стажу позивача спірних періодів роботи, оскільки трудова книжка позивача містить всі необхідні записи про роботу, ці записи є належними та допустимими доказами підтвердження страхового стажу позивача.
У свою чергу, законодавцем покладено обов`язок ведення трудових книжок працівників на уповноваженого працівника підприємства, при цьому судом не встановлено недостовірності або інших ознак юридичної дефектності, будь-то наявність будь-яких виправлень, закреслювань, тощо у трудовій книжці позивача, тому її належить розглядати як належний та допустимий доказ у справі, і зазначена обставина не може позбавити позивача її конституційного права на соціальний захист та вирішення питання призначення пенсії.
Колегія суддів апеляційної інстанції частково погоджує висновок суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до ст. 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.
Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
Статтею 64 Конституції України встановлено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначають положення Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі по тексту - Закон № 1058).
Право на отримання пенсій мають, зокрема, громадяни України, які застраховані, згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж (пункт 1 частини першої статті 8 Закону №1058).
Згідно з частиною 4 статті 24 Закону № 1058 періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до приписів статті 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Періоди, з яких складається страховий стаж, визначені в статті 24 Закону № 1058-ІV, відповідно до якої страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (частина 1 статті 24).
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. (частина 2 статті 24 Закону №1058-IV).
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина 4 статті 24 Закону №1058-IV).
Отже, з вищезазначеного вбачається, що страховий стаж, отриманий до впровадження системи персоніфікованого обліку, обчислюється на підставі документів згідно законодавства, що діяло до набрання чинності Закону №1058-IV.
Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон №1788-XII) встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частини першої статті 40 Закону № 1058-IV для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами або у разі відсутності після 1 липня 2000 року 60 місяців страхового стажу, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд до 1 липня 2000 року незалежно від перерв.
Заробітна плата (дохід) за період страхового стажу до 1 липня 2000 року враховується для обчислення пенсії на підставі документів про нараховану заробітну плату (дохід), виданих у порядку, встановленому законодавством, за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами, а за період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Пунктом 1 Порядку № 637 передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до пункту 3 цього Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а за відсутності останньої або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Порядок ведення трудових книжок до 29.07.1993 регулювався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.74 №162 (у редакції постанови Держкомпраці СРСР від 02.08.85 №252, зі змінами внесеними постановою Держкомпраці СРСР від 19.10.1990 №412 ) (далі - Інструкція №162). У подальшому наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок (далі - Інструкція №58), із прийняттям цього наказу Інструкція №162 не застосовується.
Згідно з пунктом 1.1 Інструкції №162, яка була чинна на момент початку заповнення трудової книжки позивача, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників та службовців.
Згідно з пунктами 2.2, п. 2.3 Інструкції №162 заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийому на роботу. Всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, перевід на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні у день звільнення та повинні точно відповідати тексту наказу.
Аналогічні положення містяться в Інструкції №58.
Відповідно до пункту 2.2 Інструкції №58 заповнення трудової книжки вперше проводиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття працівника на роботу або прийняття студента вищого, учня професійно-технічного навчального закладу, що здобули професію (кваліфікацію) за освітньо-кваліфікаційним рівнем «кваліфікований робітник», «молодший спеціаліст», «бакалавр», «спеціаліст» та продовжують навчатися на наступному освітньо-кваліфікаційному рівні, на стажування.
Згідно з пунктом 2.4 Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження); записи виконуються арабськими цифрами; записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
У разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів (пункт 4.1 Інструкції №58).
З аналізу вказаних норм права вбачається, що законодавцем покладено обов`язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, а тому її неналежне ведення не може позбавити позивача права на включення спірного періоду роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням.
Недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.
Крім того, відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Таким чином, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.
Колегія суддів апеляційної інстанції, що в даному випадку, недоліки записів у трудовій книжці не можуть бути підставою для незарахування відповідного стажу ОСОБА_1 , оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці. Крім того, позивач не може нести відповідальності за правильність заповнення його трудової книжки.
Подібна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 06.02.2018 у справі №677/277/17 та від 17.07.2018 у справі №220/989/17.
Разом з тим, у постанові від 19.12.2019 по справі №307/541/17 Верховний Суд звертав увагу, що однією з підстав для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Управління ПФУ не врахувало, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Як вірно встановлено судом першої інстанції для призначення пенсії за віком ОСОБА_1 , надано відповідачу, трудову книжку серії НОМЕР_2 від 12.05.1985.
Також, позивачкою додано до матеріалів справи диплом серії НОМЕР_1 про закінчення повного курсу Харківського інженерно-будівельного інституту за спеціальністю промислове та цивільне будівництво та присвоєння кваліфікацію інженера-будівельника (з 1982 по 1990 рік).
05.11.2022 ГУ ПФУ в м. Києві призначено ОСОБА_1 пенсію за віком і зараховано страховий стаж - 29 років 11 місяців 27 днів.
Натомість, відповідачем не зараховано позивачці до страхового стажу ОСОБА_1 період навчання у Харківському інженерно-будівельному інституті відповідно до диплому серії НОМЕР_1 , з 01.09.1982 до 21.06.1990, та періоди роботи відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_2 , з 06.05.1985 до 16.03.1992 (у тому числі, період догляду за дитиною), з 17.04.1992 до 16.04.1993, з 19.04.1993 до 20.09.1995, з 21.09.1995 до 01.01.1998, що є спірним в даній справі.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що існують законні підстави для зобов`язання ГУ ПФУ в м. Києві зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період навчання у Харківському інженерно-будівельному інституті відповідно до диплому серії НОМЕР_1 , з 01.09.1982 до 21.06.1990, та період роботи відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_2 , з 06.05.1985 до 16.03.1992 (у тому числі, період догляду за дитиною), з 17.04.1992 до 16.04.1993, з 19.04.1993 до 20.09.1995, з 21.09.1995 до 01.01.1998, а також здійснити перерахунок та виплату пенсії із урахуванням цього стажу з дати призначення пенсії (05.11.2022).
Колегія суддів апеляційної інстанції погоджує вказаний висновок суду першої інстанції, проте, вважає необхідним змінити рішення суду першої інстанції в частині зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періоду навчання у Харківському інженерно-будівельному інституті, відповідно до диплому серії НОМЕР_1 , з огляду на наступне.
Так, відповідно до п. 8 Порядку № 637 (в редакції, яка діє з 28.09.2022 року, тобто чинна на момент призначення позивачці пенсії 05.11.2022) період навчання за денною формою здобуття освіти у закладах вищої освіти (крім періоду навчання за денною формою здобуття освіти на підготовчих відділеннях у закладах вищої освіти), професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.
За відсутності в документах таких відомостей для підтвердження періоду навчання за денною формою здобуття освіти приймаються довідки про тривалість навчання в навчальному закладі у відповідні роки за умови, що в документах є дані про закінчення повного навчального періоду або окремих його етапів.
Відповідно до ч. 3 ст. 44 Закону № 1058-IV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Проте, як свідчать матеріали справи, жодної перевірки поданих позивачем документів з урахуванням вимог ч. 3 ст. 44 Закону № 1058-IV відповідачем проведено не було.
У свою чергу, судом першої інстанції не було витребувано належні докази про період навчання за денною формою ОСОБА_1 для зарахування до страхового стажу.
На виконання вимог ухвали Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.09.2026, від Харківського національного університету міського господарства імені О.М. Бекетова 24.09.2026 надійшов лист, в якому зазначено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дійсно була зарахована в Харківській інститут інженерів комунального будівництва, з 01.09.1982, на 1 курс денної форми навчання, спеціальність «Промислове та цивільне будівництво» (підстава: наказ №235-03 від 20.08.1982).
Відповідно до наказу №358-03 від 30.12.1984, ОСОБА_2 , студентку 2 курсу денної форми навчання, спеціальність «Промислове та цивільне будівництво», відраховано з інституту за академічну заборгованість, з 30.12.1984.
Відповідно до наказу №312-уч від 05.08.1986, ОСОБА_2 , зараховано Харківський інженерно-будівельний інститут, на 3 курс заочної форми навчання, спеціальність «Промислове та цивільне будівництво», з 01.09.1986.
Наказом № 200-уч від 30.06.1990, ОСОБА_2 , студентку 6 курсу, заочної форми навчання, спеціальність «Промислове та цивільне будівництво», відраховано з інституту, з 30.06.1990, у зв`язку із закінченням.
Отже, суд апеляційної інстанції зазначає, що належними доказами, а саме: листом Харківського національного університету міського господарства імені О.М. Бекетова від 24.09.2026 підтверджено, що тривалість навчання позивачки у вищому навчальному закладі, на денній формі навчання, була з 01.09.1982 (зарахування на 1 курс денної форми навчання) по 30.12.1984 (відрахування з 2 курсу денної форми навчання).
Таким чином, до страхового стажу ОСОБА_1 має бути зараховано тільки період на денній формі навчання, тобто з 01.09.1982 по 30.12.1984, що є підставою для часткового задоволення позовних вимог та зміни рішення суду першої інстанції в цій частині.
Не заслуговують на увагу суду апеляційної інстанції доводи апелянта про недоліки записів у трудовій книжці позивача, оскільки обов`язок щодо заповнення трудової книжки (внесення відповідних записів, в тому числі наказів про прийняття, звільнення, переведення та їх засвідчення з проставленням печатки підприємства або відділу кадрів, внесення виправлень та/або змін до записів) законодавцем покладено на адміністрацію підприємств (власника або уповноваженого ним органу). Працівник не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у його трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто таким працівником.
Відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 р. у справі №677/277/17.
Юридична природа соціальних виплат, у тому числі пенсій, розглядається не лише з позицій права власності, але й пов`язує з ними принцип захисту «законних очікувань» (reasonable expectations) та принцип правової визначеності (legal certainty), що є невід`ємними елементами правової держави та принципу верховенства права.
У справі «Кечко проти України» (заява № 63134/00) ЄСПЛ наголосив, що в межах свободи дій держави перебуває право визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідних для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23). Тобто коли соціальна чи інша подібна виплата закріплена законом, вона має виплачуватися на основі чітких і об`єктивних критеріїв, і якщо людина очевидно підходить під ці критерії - це породжує у такої людини виправдане очікування в розумінні статті 1 Першого протоколу.
Відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
У свою чергу, Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 у справі № 913/204/18, від 10.03.2020 у справі №160/1088/19).
Згідно з частиною першої статті 17 Закону України «Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основних свобод та протоколи до неї і практику Європейського суду, як джерела права.
Отже, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.
Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
У рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються, а в рішенні від 27.09.2010 по справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» - що ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.
Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 1 ст. 6 КАС України).
Верховенство права є найважливішим принципом правової держави. Змістом цього принципу є пріоритет (тобто верховенство) людини, її прав та свобод, які визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні. Цей принцип закріплено у ст. 3 Конституції України.
Окрім того, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.
Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 р. N 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена в справі «Пономарьов проти України» (пункт 40 мотивувальної частини рішення від 3 квітня 2008 року), в якому Суд наголосив, що «право на справедливий судовий розгляд», яке гарантовано п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду.
У справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 Конвенції не зобов`язує держав - учасників Конвенції створювати апеляційні чи касаційні суди. Однак там, де такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6» (пункт 22 мотивувальної частини рішення від 20 липня 2006 року).
Згідно пункту 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Колегія суддів апеляційної інстанції доходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
У зв`язку з вказаними правовими нормами, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції змінити, з урахуванням висновків викладених в даній постанові.
Відповідно до ч. 1 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
Так, згідно ч. 1 ст. 260 КАС України питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності.
Керуючись ст.ст. 242, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, Шостий апеляційний адміністративний суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві задовольнити частково.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2025 року змінити та викласти абзаци 2 та 3 резолютивної частини в наступній редакції:
«Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо незарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періоду навчання у Харківському інженерно-будівельному інституті, відповідно до диплому серії НОМЕР_1 , з 01.09.1982 по 30.12.1984, а також періоду роботи відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_2 , з 06.05.1985 до 16.03.1992 (у тому числі, період догляду за дитиною), з 17.04.1992 до 16.04.1993, з 19.04.1993 до 20.09.1995, з 21.09.1995 до 01.01.1998.
Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ 42098368) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період навчання у Харківському інженерно-будівельному інституті, відповідно до диплому серії НОМЕР_1 , з 01.09.1982 по 30.12.1984, та період роботи відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_2 , з 06.05.1985 до 16.03.1992 (у тому числі, період догляду за дитиною), з 17.04.1992 до 16.04.1993, з 19.04.1993 до 20.09.1995, з 21.09.1995 до 01.01.1998, а також здійснити перерахунок та виплату пенсії із урахуванням цього стажу з дати призначення пенсії (05.11.2022)».
В іншій частині рішення Київського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.
Головуючий суддя: М.І. Кобаль
Судді: В.В. Файдюк
Ю.К. Черпак
Повний текст виготовлено 19.10.2026 року
Оригінал: reyestr.court.gov.ua