Суд: Шостий апеляційний адміністративний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: забезпечення права особи на звернення до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів
Дата: 18 жовтня 2026 р.
Справа: №320/19438/26
Суддя: Грибан Інна Олександрівна
ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 320/19438/26 Суддя (судді) першої інстанції: Дудін С.О.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 жовтня 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Грибан І.О.
судді: Ключкович В.Ю.
Кузьмишина О.М.
розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 16 червня 2026 року про закриття провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди,-
У С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 звернувся з позовом до Офісу Генерального прокурора, у якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора, яка полягає у нездійсненні самостійного розгляду звернення ОСОБА_1 від 20.04.2026 по суті та ненаданні мотивованої відповіді з результатами перевірки;
- визнати протиправними дії Офісу Генерального прокурора, що виразилися у перенаправленні звернення ОСОБА_1 від 20.04.2026 до Чернігівської обласної прокуратури - органу, бездіяльність якого оскаржувалася у вказаному зверненні, всупереч прямій вимозі заявника та вимогам ст.16 Закону України «Про звернення громадян»;
- зобов`язати Офіс Генерального прокурора розглянути звернення ОСОБА_1 від 20.04.2026 по суті безпосередньо або через уповноважений незалежний структурний підрозділ Офісу Генерального прокурора, провести перевірку доводів щодо бездіяльності Чернігівської обласної прокуратури у кримінальному провадженні № 62026100150000652, встановити факт наявності або відсутності порушень та надати позивачу мотивовану відповідь із конкретними висновками і заходами реагування у строк, встановлений законом;
- стягнути з Офісу Генерального прокурора за рахунок Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 400 000,00 грн відповідно до ст.23, ст.ст.1173-1174 ЦК України.
В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначав, що у кримінальному провадженні № 62026100150000652 від 18.02.2026, розпочатому за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 366 Кримінального кодексу України, він має статус заявника відповідно до статті 60 Кримінального процесуального кодексу України.
Позивач стверджував, що слідчим Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві, допущено бездіяльність, яка полягає у нерозгляді клопотань у порядку статті 220 Кримінального процесуального кодексу України, неприйнятті процесуальних рішень за результатами розгляду цих клопотань та неповідомленні заявника про результати їх розгляду.
У зв`язку із цим 10.04.2026 позивач звертався до Чернігівської обласної прокуратури із заявою про порушення слідчим вимог Кримінального процесуального кодексу України та необхідність вжиття заходів процесуального керівництва.
Не отримавши, за твердженням позивача, належного реагування Чернігівської обласної прокуратури, 20.04.2026 він направив до Офісу Генерального прокурора звернення з вимогою організувати перевірку та недопущення формального пересилання.
У цьому зверненні позивач повідомив про нерозгляд слідчим клопотань, поданих за статтею 220 Кримінального процесуального кодексу України, відсутність процесуальних рішень, неповідомлення заявника та, на його переконання, фактичне блокування досудового розслідування.
Позивач також просив Офіс Генерального прокурора провести перевірку бездіяльності посадових осіб Чернігівської обласної прокуратури, з`ясувати причини ненадання відповіді та фактичного нездійснення належного процесуального керівництва, не направляти звернення для розгляду до Чернігівської обласної прокуратури, повідомити, який прокурор здійснює процесуальне керівництво, та поінформувати про вжиті заходи.
Листом від 22.04.2026 № 27/2-38223вих-26 Офіс Генерального прокурора направив звернення позивача до Чернігівської обласної прокуратури для організації його розгляду та прийняття рішення відповідно до вимог законодавства.
У зазначеному листі Офіс Генерального прокурора послався на принцип територіальності діяльності прокуратури, положення статті 36 Кримінального процесуального кодексу України та роз`яснив позивачу можливість оскарження рішень, дій чи бездіяльності слідчого або прокурора у порядку статей 303- 307 цього Кодексу.
Позивач вважає, що Офіс Генерального прокурора був зобов`язаний самостійно розглянути його скаргу як вищий орган у системі прокуратури, перевірити діяльність Чернігівської обласної прокуратури та надати мотивовану відповідь за правилами Закону України «Про звернення громадян».
На думку позивача, направлення його звернення до Чернігівської обласної прокуратури суперечить частині четвертій статті 7 та статті 16 Закону України «Про звернення громадян», оскільки забороняється направляти скаргу для розгляду органу або посадовій особі, дії чи рішення яких оскаржуються.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 21.05.2026 відкрито провадження у справі.
05.06.2026 Офіс Генерального прокурора подав відзив та заяву про закриття провадження у справі.
Відповідач зазначив, що звернення позивача від 20.04.2026 стосувалося можливого неналежного здійснення досудового розслідування та процесуального керівництва у кримінальному провадженні № 62026100150000652, нерозгляду процесуальних клопотань, бездіяльності слідчого та неналежного реагування прокурорів.
Відповідач вважає, що правовідносини, з яких виник спір, регулюються Кримінальним процесуальним кодексом України, а не Законом України «Про звернення громадян».
Офіс Генерального прокурора послався на статтю 12 Закону України «Про звернення громадян», згідно з якою дія цього Закону не поширюється на порядок розгляду заяв і скарг, установлений кримінальним процесуальним законодавством.
Відповідач послався на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, відповідно до яких органи досудового розслідування та прокуратури під час вчинення дій, пов`язаних із досудовим розслідуванням, здійснюють владні процесуальні, а не владні управлінські функції, у зв`язку із чим законність таких дій має перевірятися у порядку кримінального судочинства.
Офіс Генерального прокурора також зазначив, що вимога про відшкодування моральної шкоди не підлягає розгляду адміністративним судом за відсутності належного публічно-правового спору.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 16.06.2026 заяву відповідача задоволено та закрито провадження в адміністративній справі.
Постановляючи ухвалу, суд першої інстанції дійшов висновку, що спірні правовідносини за своїм змістом пов`язані зі здійсненням досудового розслідування та процесуального керівництва у кримінальному провадженні №62026100150000652, а тому не є публічно-правовими у розумінні КАС України та підлягають вирішенню за правилами кримінального судочинства. Основні позовні вимоги не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, вимога про відшкодування моральної шкоди також не може бути вирішена за правилами КАС України.
Не погодившись із вказаною ухвалою, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 16.06.2026 та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
В обґрунтування апеляційної скарги позивач посилається на те, що суд першої інстанції неправильно визначив характер спірних правовідносин та безпідставно відніс спір до кримінальної юрисдикції. Зазначає, що предметом позову є не оскарження дій слідчого чи процесуального прокурора у кримінальному провадженні, а дії Офісу Генерального прокурора щодо нерозгляду звернення по суті та його перенаправлення до Чернігівської обласної прокуратури. Також вказує на відсутність у КПК України окремого порядку оскарження саме таких дій Офісу Генерального прокурора.
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін.
Позивачем подано відповідь на відзив, у якій він просить скасувати ухвалу Київського окружного адміністративного суду та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів дійшла таких висновків.
За приписами частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Згідно з частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у передбачені цією нормою способи.
За визначеннями, наведеними у пунктах 1, 2 частини першої статті 4 КАС України, адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
Публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку з порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.
Суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС).
За правилами пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Відповідно до пункту 2 частини другої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи, що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства.
Сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не є достатньою підставою для віднесення спору до адміністративної юрисдикції. Під час визначення предметної юрисдикції суд має виходити із суті права та інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, а також змісту та юридичної природи обставин у справі.
Конституційний Суд України в Рішенні від 23.05.2001 №6-рп/2001 зазначив, що кримінальне судочинство - це врегульований нормами КПК України порядок діяльності органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду (судді) щодо порушення, розслідування, розгляду і вирішення кримінальних справ, а також діяльність інших учасників кримінального процесу - підозрюваних, обвинувачених, підсудних, потерпілих, цивільних позивачів і відповідачів, їх представників та інших осіб з метою захисту своїх конституційних прав, свобод та законних інтересів. Захист прав і свобод людини не може бути надійним без надання їй можливості при розслідуванні кримінальної справи оскаржити до суду окремі процесуальні акти, дії чи бездіяльність органів дізнання, попереднього слідства і прокуратури. Але таке оскарження може здійснюватись у порядку, встановленому КПК України, оскільки діяльність посадових осіб, як і діяльність суду, має свої особливості та не належить до управлінської сфери.
При цьому Конституційний Суд України в цій справі вирішив, що скарги осіб стосовно прийняття рішень, вчинення дій або допущення бездіяльності суб`єктом владних повноважень щодо заяв і повідомлень про вчинені або підготовлювані злочини суди повинні розглядати і вирішувати у кримінальному судочинстві.
Аналогічний підхід послідовно застосовується Великою Палатою Верховного Суду.
Так, у постанові від 21.11.2018 у справі № 826/2004/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що органи досудового розслідування та прокуратури під час здійснення дій, пов`язаних із досудовим розслідуванням, виконують владні процесуальні, а не владні управлінські функції.
У постанові від 10.04.2019 у справі № 808/390/18 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що прокурори під час вчинення дій, пов`язаних із досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, не здійснюють публічно-владних управлінських функцій, тому оскарження таких дій має здійснюватися виключно за правилами, встановленими Кримінальним процесуальним кодексом України.
Подібні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 05.06.2018 у справі № 826/13340/15 та від 28.08.2019 у справі № 1540/5031/18.
Безпосередньо подібні до цієї справи правовідносини були предметом розгляду Верховного Суду у справах № 420/18404/22 та № 420/10682/23.
У постанові від 18.05.2023 у справі № 420/18404/22 Верховний Суд розглядав спір за позовом особи до обласної прокуратури, у якому позивач оскаржував відмову самостійно розглянути звернення про неналежне здійснення процесуального керівництва та направлення цього звернення до окружної прокуратури, дії прокурора якої оскаржувалися.
Позивач у тій справі також посилався на Закон України «Про звернення громадян» та вимагав розглянути його звернення за правилами цього Закону.
Верховний Суд зауважив, що право особи на звернення до органів прокуратури у порядку Закону України "Про звернення громадян" щодо досудового розслідування надається виключно для осіб, які не є учасниками кримінального провадження.
Верховний Суд дійшов висновку, що за своїм змістом звернення стосувалося здійснення прокурором процесуального керівництва у конкретному кримінальному провадженні, а тому спір не належав до адміністративної юрисдикції.
У постанові від 21.12.2023 у справі № 420/10682/23 Верховний Суд розглядав спір щодо нерозгляду обласною прокуратурою звернення та його направлення до окружної прокуратури, прокурор якої здійснював процесуальне керівництво у кримінальному провадженні.
Верховний Суд зазначив, що заявник та інша особа, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування, належать до учасників кримінального провадження у розумінні пункту 25 частини першої статті 3 Кримінального процесуального кодексу України.
Суд касаційної інстанції також указав, що стаття 12 Закону України «Про звернення громадян» виключає застосування цього Закону до порядку розгляду заяв і скарг, урегульованого кримінальним процесуальним законодавством, а тому перевірка дій органу прокуратури, пов`язаних із кримінальним провадженням, перебуває поза межами адміністративної юрисдикції.
Верховний Суд зазначив, що аналогічні правові висновки вже були сформульовані у постановах від 03.05.2023 у справі № 420/18970/22 та від 18.05.2023 у справі № 420/18404/22, і підстав для відступу від них немає.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 29.04.2026 у справі №420/1793/25 зазначив, що під час визначення предметної юрисдикції необхідно виходити із суті права та інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, а також змісту та юридичної природи обставин у справі. Верховний Суд наголосив, що спори щодо дій чи бездіяльності органів прокуратури, пов`язаних із реалізацією процесуальних повноважень у кримінальному провадженні, не належать до адміністративної юрисдикції.
Верховний Суд також відхилив доводи про те, що неможливість, на думку особи, захистити свої права у межах кримінального судочинства є підставою для розгляду такого спору адміністративним судом, оскільки така обставина сама по собі не змінює характеру спірних правовідносин та не надає їм ознак публічно-правового спору.
Посилання апелянта на відмінність фактичних обставин наведених справ від обставин цієї справи не спростовує можливості врахування сформульованих у них правових висновків, оскільки визначальним для їх застосування є не тотожність формулювання позовних вимог, а характер спірних правовідносин та їх зв`язок із реалізацією органами прокуратури процесуальних повноважень у межах конкретного кримінального провадження.
Застосовуючи наведені положення законодавства та правові висновки Верховного Суду до обставин цієї справи, колегія суддів враховує не лише формальне найменування поданого позивачем документа як «звернення» та формулювання позовних вимог як оскарження його направлення, а насамперед фактичний зміст звернення, мету його подання та результат, якого прагнув досягти позивач.
Із тексту звернення від 20.04.2026 вбачається, що причиною звернення позивача до Офісу Генерального прокурора були:
- нерозгляд слідчим клопотань, поданих у порядку статті 220 Кримінального процесуального кодексу України;
- неприйняття процесуальних рішень за результатами розгляду цих клопотань;
- неналежне, на думку позивача, здійснення прокурорами Чернігівської обласної прокуратури процесуального керівництва;
- незабезпечення ефективності досудового розслідування;
- необхідність надання слідчому вказівок, перевірки діяльності процесуальних прокурорів та застосування заходів прокурорського реагування.
Отже, фактична мета звернення позивача полягала не в отриманні відповіді з питань загальної управлінської діяльності Офісу Генерального прокурора, а у спонуканні органу прокуратури вищого рівня втрутитися у здійснення досудового розслідування конкретного кримінального провадження, перевірити виконання прокурорами процесуальних обов`язків, установити наявність процесуальних порушень та вжити заходів щодо їх усунення.
Колегія суддів звертає увагу на те, що в адміністративному позові позивач просить суд зобов`язати Офіс Генерального прокурора провести перевірку бездіяльності Чернігівської обласної прокуратури саме у кримінальному провадженні № 62026100150000652, встановити факт наявності або відсутності порушень та визначити заходи реагування.
Задоволення заявленої позивачем вимоги зумовлювало б необхідність перевірки адміністративним судом належності здійснення прокурорами процесуального керівництва, наявності підстав для реагування прокурора вищого рівня та застосування відповідних заходів прокурорського реагування. Вирішення таких питань безпосередньо стосується здійснення досудового розслідування та реалізації прокурором повноважень, визначених КПК України, і виходить за межі адміністративної юрисдикції.
Адміністративний суд не наділений повноваженнями контролювати ефективність досудового розслідування, визначати належний спосіб здійснення процесуального керівництва або зобов`язувати прокурора застосовувати певні процесуальні заходи у кримінальному провадженні.
При цьому направлення звернення за територіальністю або компетенцією не може оцінюватися ізольовано від змісту питань, для вирішення яких звернення було подано.
У постанові від 21.04.2021 у справі № 640/13968/20 Верховний Суд зауважив, що та обставина, що відповідь на заяву була надана органом прокуратури з посиланням на Закон України «Про звернення громадян», сама по собі не змінює суті спірних правовідносин, якщо зміст заяви стосується кримінального провадження та виконання прокурорами процесуальних функцій.
Отже, використання відповідачем процедур попереднього розгляду кореспонденції, її реєстрація у системі електронного документообігу та направлення до іншого органу прокуратури не перетворюють процесуальну за своїм змістом скаргу на звичайне звернення громадянина, спір щодо розгляду якого належить до адміністративної юрисдикції.
Доводи апелянта про те, що предметом спору є виключно адміністративна поведінка Офісу Генерального прокурора при направленні звернення, колегія суддів вважає необґрунтованими. Юрисдикція спору визначається не лише формальним способом викладення позовних вимог, а дійсним змістом права та інтересу, за захистом яких звернулася особа. У цій справі оскарження направлення звернення безпосередньо пов`язане з вимогою провести перевірку здійснення процесуального керівництва у кримінальному провадженні та вжити відповідних заходів реагування.
Колегія суддів також вважає непереконливими доводи апелянта про те, що Кримінальний процесуальний кодекс України не встановлює способу захисту його прав у спірних правовідносинах.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 303 КПК України на досудовому провадженні можуть бути оскаржені такі рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача або прокурора: бездіяльність слідчого, дізнавача, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, у неповерненні тимчасово вилученого майна згідно з вимогами статті 169 цього Кодексу, а також у нездійсненні інших процесуальних дій, які він зобов`язаний вчинити у визначений цим Кодексом строк, - заявником, потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, володільцем тимчасово вилученого майна, іншою особою, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування.
При цьому, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.01.2019 у справі № 802/1335/17-а, на яку посилається апелянт, не сформулювала загального правила про віднесення до адміністративної юрисдикції будь-якого спору, для якого Кримінальний процесуальний кодекс України не передбачає окремого негайного оскарження.
У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що якщо кримінальне провадження триває, правомірність процесуальних дій та бездіяльності, вчинених у його межах, має перевірятися у порядку кримінального судочинства. Лише у випадку, коли кримінальне провадження припинено, а відповідна процесуальна дія не підлягала окремому оскарженню та вже не може бути перевірена під час розгляду кримінальної справи, допускається розгляд спору адміністративним судом у зв`язку з повною відсутністю альтернативного способу юридичного захисту.
У матеріалах цієї справи відсутні відомості про закриття/припинення кримінального провадження № 62026100150000652.
Навпаки, усі звернення позивача та заявлені ним вимоги ґрунтуються на тому, що досудове розслідування триває, однак, на його переконання, здійснюється неефективно.
У зв`язку з цим колегія суддів вважає, що виняток, сформульований Великою Палатою Верховного Суду у справі № 802/1335/17-а, до спірних правовідносин не застосовується.
Таким чином, враховуючи вказану позицію Великої Палати Верховного Суду та те, що на момент звернення позивача зі скаргою до відповідача кримінальне провадження №62026100150000652 не було закрито, даний спір не є публічно-правовим і не належить до адміністративної юрисдикції.
Доводи апелянта щодо позбавлення його права на судовий захист у зв`язку з відсутністю, на його думку, іншого порядку судового оскарження не є підставою для зміни встановленої законом предметної юрисдикції цього спору.
Статтею 12 Закону України «Про звернення громадян» передбачено, що дія цього Закону не поширюється на порядок розгляду заяв і скарг громадян, установлений, зокрема, кримінальним процесуальним законодавством.
Зі змісту звернення позивача вбачається, що воно подано ним як заявником і учасником конкретного кримінального провадження з метою захисту прав та інтересів, які, на його переконання, порушені внаслідок процесуальної бездіяльності слідчого та неналежного процесуального керівництва прокурорів.
Отже, положення Закону України «Про звернення громадян» не можуть застосовуватися ізольовано від спеціальних норм Кримінального процесуального кодексу України і не можуть бути підставою для зміни юрисдикційної належності спору.
Щодо доводів апелянта стосовно вимоги про відшкодування моральної шкоди колегія суддів зазначає, що відповідно до частини п`ятої статті 21 КАС України така вимога може розглядатися адміністративним судом лише за умови її заявлення в одному провадженні з належним публічно-правовим спором. Оскільки основні позовні вимоги у цій справі не підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства, похідна вимога про відшкодування моральної шкоди також не може бути вирішена в порядку КАС України.
Аналогічний висновок викладено Верховним Судом у постанові від 21.04.2021 у справі № 640/13968/20.
Крім того, у постанові від 29.04.2026 у справі № 340/5780/24 Верховний Суд зазначив, що коли вимога про відшкодування моральної шкоди не об`єднана з належним публічно-правовим спором, вона може бути заявлена в порядку цивільного судочинства.
Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив обставини, що мають значення для вирішення питання про наявність підстав для закриття провадження у справі, та постановив ухвалу з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду першої інстанції про те, що спірні правовідносини не належать до публічно-правових та не підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд,-
П О С Т А Н О В И В :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 16 червня 2026 р. залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.
Головуючий суддя І.О. Грибан
Судді: В.Ю. Ключкович
О.М. Кузьмишина
(повний текст постанови складено 19 жовтня 2026 року)
Оригінал: reyestr.court.gov.ua