Постанова від 18 жовтня 2026 р. у справі №754/1130/26 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 754/1130/26 Суддя (судді) першої інстанції: Саламон О.Б.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Грибан І.О.

судді: Ключкович В.Ю.

Кузьмишина О.М.

розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 10 червня 2026 року у адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у Вінницькій області Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,-

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась з позовом до Управління патрульної поліції у Вінницькій області Департаменту патрульної поліції, у якому просила суд скасувати постанову серії ЕНА №06352804 від 16.12.2025 про притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 122 КУпАП та закрити провадження у справі.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 10 червня 2026 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з ухваленим судовим рішенням позивачка подала апеляційну скаргу, в якій вказувала на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та просила оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити.

В обґрунтування апеляційної скарги позивачка зазначає, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи та неналежно оцінив наявні докази, зокрема щодо невручення їй копії постанови, відсутності відеозаписів із нагрудних камер поліцейських, обставин здійснення вимірювання швидкості приладом TruCAM у ручному режимі, місця здійснення такого вимірювання та належності зафіксованого результату саме її транспортному засобу. Крім того, посилається на те, що суд, встановивши питання неналежного відповідача, не застосував передбачений статтею 48 КАС України механізм його заміни або залучення співвідповідача.

Від відповідача відзив на апеляційну скаргу не надходив, що не перешкоджає розгляду справи за наявними у ній матеріалами.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Переглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги на предмет законності та обґрунтованості оскаржуваного рішення, колегія суддів виходить з наступного.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 16.12.2025 близько 09 год. 55 хв. нарядом батальйону патрульної поліції з обслуговування Хмільницького району УПП у Вінницькій області ДПП на 244 км. АД М - 21 - в с. Махнівка, Хмільницького району, Вінницької області за допомогою лазерного вимірювача швидкості TruCAM LTI 20/20 (серійний номер ТС 001007) виявлено порушення Правил дорожнього руху, а саме водій транспортного засобу Renault Kangoo д.н. НОМЕР_1 рухалась зі швидкістю 103 км/год, при цьому перевищила встановлене обмеження швидкості руху в населеному пункті на 53 км/год, чим порушила пункт 12.4 ПДР.

Відповідно до вказаної постанови ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 4 ст. 122 КУпАП України та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 1700,00 грн.

Вважаючи постанову про притягнення до адміністративної відповідальності протиправною, позивачка звернулась до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв`язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, звертає увагу на таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із статтею 14 Закону України «Про дорожній рух» від 30 червня 1993 року №3353-XII (далі - Закон № 3353-XII) учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.

Порядок дорожнього руху на території України відповідно до Закону № 3353-XII встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (далі - Правила).

Пунктами 1.1, 1.9 Правил встановлено, що ці Правила відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території, тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Відповідно до пункту 1.3 Правил учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил.

За змістом розділу 33 ПДР України знак 3.29 «Обмеження максимальної швидкості» вказує на те, що забороняється рух із швидкістю, що перевищує зазначену на знакові.

Згідно з підпунктом «б» пункту 12.9 Правил водієві забороняється перевищувати максимальну швидкість, зазначену в пунктах 12.4-12.7, на ділянці дороги, де встановлено дорожні знаки 3.29, 3.31, або на транспортному засобі, на якому встановлено розпізнавальний знак відповідно до підпункту «и» пункту 30.3 цих Правил.

Зона дії знаків 3.1-3.15, 3.19-3.21, 3.25, 3.27, 3.29, 3.33-3.37 - від місця встановлення до найближчого перехрестя за ним, а в населених пунктах, де немає перехресть, - до кінця населеного пункту. Дія знаків не переривається в місцях виїзду з прилеглих до дороги територій і в місцях перехрещення (прилягання) з польовими, лісовими та іншими дорогами без покриття, перед якими не встановлено знаки пріоритету.

Пунктом 12.4 Правил встановлено, що в населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год (за виключеннями, передбаченими пунктом 12.6 Правил).

Відповідно до частини 4 статті 122 КУпАП, зокрема, перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на п`ятдесят кілометрів на годину, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1700,00 грн.

Отже, перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на п`ятдесят кілометрів на годину, створює склад правопорушення, відповідальність за яке передбачена вказаною нормою.

Зі змісту постанови вбачається, що позивачка у населеному пункті рухалась зі швидкістю 103 км/год, тобто перевищила встановлене обмеження швидкості руху (50 км/год) більше, ніж на 53 км/год.

Відповідно до оскаржуваної постанови, позивачку притягнуто до адміністративної відповідальності у зв`язку з порушенням Правил за перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на п`ятдесят кілометрів на годину в межах населеного пункту. Вказано, що швидкість автомобіля під керуванням позивача вимірювалась приладом TruCam ІІ LTI 20/20 (серійний номер TC001007).

Щодо доводів апелянта про неналежне фіксування відповідачем швидкості руху транспортного засобу позивачки, колегія суддів враховую наступне.

Доказами в справі про адміністративне правопорушення відповідно до статті 251 КУпАП є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису.

Докази мають бути належними та допустимими. Допустимими є ті докази, які зібрані відповідно до закону, а належними - якщо вони містять інформацію щодо предмету доказування.

Частиною першою статті 40 Закону України «Про національну поліцію» від 02 липня 2015 року № 580-VIII (далі - Закон № 580-VIII) передбачено, що поліція для виконання покладених на неї завдань та здійснення повноважень, визначених законом, може застосовувати такі технічні прилади, технічні засоби та спеціалізоване програмне забезпечення, зокрема, фото- і відеотехніку, у тому числі техніку, що працює в автоматичному режимі, технічні прилади та технічні засоби з виявлення та/або фіксації правопорушень.

Технічні прилади та технічні засоби, передбачені пунктами 1 і 2 цієї норми закону, поліція може закріплювати на однострої, у/на безпілотних літальних апаратах, службових транспортних засобах, суднах чи інших плавучих засобах, у тому числі тих, що не мають кольорографічних схем, розпізнавальних знаків та написів, які свідчать про належність до поліції, а також монтувати/розміщувати їх по зовнішньому периметру доріг і будівель.

Відповідно до підпункту 9 частини першої статті 31 Закону України «Про Національну поліцію» поліція може застосовувати такі превентивні заходи як застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото-і кінозйомки, відеозапису.

За змістом статті 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 283 КУпАП розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.

Надаючи оцінку таким доводам апелянта, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до свідоцтва про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки № 22-01/34887 від 29.09.2025 р., виданого ДП «Укрметртестстандарт» Мінекономіки України, чинного до 29.09.2026 року, лазерний вимірювач швидкості транспортних засобів TruCAM LTI 20/20 № ТС 001007 відповідає вимогам технічної документації на вимірювач, діапазон вимірювань швидкості від 2 км/год до 320 км/год, максимально допустима похибка при вимірюванні швидкості в ручному та автоматичному режимі 2 км/год.

Згідно з наданої Державним підприємством «Всеукраїнський державний науково-виробничий центр стандартизації, метрології, сертифікації та захисту прав споживачів» інформації від 01.07.2025 зазначено, що прилади TruCAM конструктивно створені для утримання в руках під час вимірювань швидкості руху транспортних засобів. Їхнє основне призначення - експлуатація в ручному режимі за утримання приладу в руках за безпосередньої участі оператора. Метрологічні та технічні характеристики приладів TruCAM відповідають вимогам національного стандарту «ДСТУ 8809:2018 Метрологія. Прилади контролю за дотриманням правил дорожнього руху з функціями фото- і відеофіксації». Прилади TruCAM можуть працювати як в ручному режимі, так і в автоматичному.

Наведене підтверджує технічну можливість та допустимість використання приладу TruCAM LTI 20/20 у ручному режимі.

З огляду на встановлені обставини, а саме перевищення позивачкою встановленого обмеження швидкості руху на 53 км/год у межах населеного пункту, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність у її діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 122 КУпАП.

Колегія суддів також відхиляє доводи апелянта про неможливість ідентифікувати транспортний засіб, швидкість руху якого зафіксовано приладом TruCam. Як убачається з матеріалів відеофіксації, позначка оптичного прицілу приладу спрямована на автомобіль позивачки. Сам по собі факт перебування в полі огляду інших транспортних засобів не спростовує результатів вимірювання швидкості автомобіля.

Згідно з листом Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Вінницькій області від 11.04.2023 № 433 с. Махнівка, Хмільницького району, Вінницької області, в обох напрямках позначено основними дорожніми знаками 5.49 «Початок населеного пункту» та 5.50 «Кінець населеного пункту». Вказані дорожні знаки встановлено по автомобільній дорозі М-21 Виступовичі Житомир - Могилів-Подільський за наступними адресами: 5.49 - км 242+128 (праворуч), км 246+236 (ліворуч); 5.50 - км 242+128 (ліворуч), км 246+236 (праворуч).

Оскільки згідно з оскаржуваною постановою вимірювання здійснено на 244 км автомобільної дороги М-21, тобто на ділянці між дорожніми знаками 5.49 та 5.50, якими позначено межі с. Махнівка, колегія суддів вважає доведеним факт здійснення вимірювання швидкості в межах населеного пункту.

Щодо доводів апелянта про невручення копії постанови колегія суддів зазначає, що питання дотримання порядку її вручення не є визначальним для встановлення наявності чи відсутності події та складу адміністративного правопорушення. Саме по собі невручення копії постанови не спростовує інших наявних у справі доказів, якими підтверджено факт перевищення позивачкою встановленого обмеження швидкості.

Водночас, суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що позивачка звертаючись до суду визначила відповідачем - Управління патрульної поліції у Вінницькій області Департаменту патрульної поліції.

Відповідно до пунктів 1-4 Положення про Департамент патрульної поліції, затверджений наказом Національної поліції України від 06 листопада 2015 року № 73 (у редакції наказу Національної поліції України від 31 жовтня 2016 року № 1114), Департамент патрульної поліції (далі - ДПП) є міжрегіональним територіальним органом Національної поліції України, який створюється, реорганізовується та ліквідовується Кабінетом Міністрів України за поданням Міністра внутрішніх справ України в установленому законом порядку.

Департамент патрульної поліції складається із структурних підрозділів апарату Департаменту патрульної поліції і територіальних (відокремлених) підрозділів Департаменту патрульної поліції (далі - підрозділи Департаменту патрульної поліції).

Департамент патрульної поліції є юридичною особою публічного права, має самостійний баланс, рахунки в органах Державної казначейської служби України та банківських установах, має печатки із зображенням Державного Герба України, інші печатки та штампи.

Департамент патрульної поліції організовує діяльність своїх підрозділів, здійснює контроль за їх діяльністю, надає їм організаційно-методичну і практичну допомогу та здійснює їх інформаційно-аналітичне, матеріально-технічне та фінансове забезпечення.

Водночас, як вбачається з матеріалів справи, позивачка зазначила відповідачем Управління патрульної поліції у Вінницькій області Департаменту патрульної поліції, тоді як належним відповідачем є Департамент патрульної поліції.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 26.12.2019 по справі №724/716/16-а зауважив, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до частини третьої та четвертої статті 48 КАС України, якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до ухвалення рішення у справі за згодою позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. Якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, суд може залучити цю особу як другого відповідача.

Водночас матеріали справи свідчать, що суд першої інстанції мав у своєму розпорядженні відомості, достатні для вирішення питання про належний суб`єктний склад сторін, проте питання про заміну первісного відповідача належним або залучення співвідповідача в порядку статті 48 КАС України ним не вирішував.

За таких обставин колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що пред`явлення позову до неналежного відповідача у цій справі є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції позбавлений можливості заміни первісного відповідача на належного, а в силу приписів ч. 5 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги, що не були заявлені в суді першої інстанції.

Колегією суддів враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право змінити судове рішення.

Відповідно до частини 4 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Враховуючи встановлені в цій справі обставини, колегія суддів дійшла висновків, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а рішення суду першої інстанції - зміні в його мотивувальній частині.

Зважаючи на те, що позивачка в апеляційній скарзі просила скасувати рішення суду першої інстанції та задовольнити позовні вимоги, то таку слід задовольнити частково.

Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 10 червня 2026 р. змінити в мотивувальній частині.

В іншій частині рішення Деснянського районного суду м. Києва від 10 червня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення і не може бути оскаржена.

Головуючий суддя І.О. Грибан

Судді: В.Ю. Ключкович

О.М. Кузьмишина

(повний текст постанови складено 19 жовтня 2026 року)